Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література>>Зарубіжна література 9 клас>>Зарубіжна література: Ернст Теодор Амадей Гофман — багатогранний митець-романтик.

Ернст Теодор Амадей Гофман 

(1776-1822)

Гофман — величне ім'я. Я дивуюсь, чому досі Європа не поставила Гофмана поряд із Шекспіром та Гете, адже це письменники рівної сили й однакового масштабу.
                                               В. Бєлінський

Називаючи Гофмана «дивовижним, величним генієм», «одним з найбільших німецьких поетів, живописцем невидимого внутрішнього світу, ясновидцем таємничих сил природи і духу», В. Бєлінський порівнював масштаб його творчості з масштабом художніх здобутків Шекспіра та Гете, адже в тій мірі, в якій Шекспір уособлює епоху Відродження, а Гете — епоху Просвітництва, Гофман представляє епоху романтизму, світ її чарівних і дивовижних фантазій. Водночас, як і Шекспір та Гете, Гофман спрямовував свою творчість на пошук гідних високого звання людини вищих моральних орієнтирів, рішуче ставав на захист порушуваних ідеалів людяності, добра та справедливості. Саме тому його співвітчизник поет-романтик Генріх Гейне назвав життя і творчість Гофмана «криком туги у двадцяти томах».

Біографія. Всесвітньо відомий письменник Ернст Теодор Вільгельм (пізніше — Амадей) Гофман народився 24 січня 1776 р. у столиці Східної Пруссії — Кенігсберзі (нині м. Ка-лінінград, Росія). Його батько був адвокатом у прусському верховному суді, людиною ініціативною, хоча й не надто розважливої поведінки. Мати, навпаки, була жінкою надзвичайно побожною, мрійливою і схильною до усамітнення. Тож не дивно, що шлюб батьків швидко розпався, і маленький Ернст зростав у своєї бабусі по материнській лінії, де його вихованням займалися переважно тітка Йоганна Софі та дядечко Отто Вільгельм Дерфер. Тітка прищепила хлопцеві почуття гумору, енергійність, віру в високі ідеали, а педантичний чиновник Отто Вільгельм узяв на себе клопіт потурбуватися про те, щоб племінник здобув належну освіту.

У віці шести (а за деякими свідченнями, навіть п'яти) років Гофман розпочинає навчання в реформаторській протестантській міській школі Кенігсберга і паралельно відвідує уроки музики та малювання, в яких маленький Ернст і бачив передусім сенс своєї майбутньої діяльності. Гофман мріяв сповна віддатися мистецтву, але розумів, що мистецтво не може забезпечити його хлібом, — і в цьому полягала основна причина духовного розладу і роздвоєності митця, що позначиться на його творчості.

Після закінчення школи Гофман вчиться на юридичному факультеті Кенігсберзького університету, продовжуючи займатися музикою. Саме тоді він уперше почув оперу австрійського композитора Амадея Моцарта «Дон Жуан» і, перебуваючи під впливом його творчого генія, змінив власне ім'я Вільгельм на Амадей. Завершивши університетський курс, Гофман розпочинає кар'єру юриста. Спочатку він отримує посаду судового слідчого в Кенігсберзі, далі якийсь час служить у суді містечка Глогау, а потім два роки працює в Берлінському апеляційному суді. У 1800 р. Гофман склав іспит на чин асесора (державний чин із судейськими повноваженнями) і отримав призначення на роботу в Польщу. У провінційному містечку Познань він пропрацював два роки, одружився з полькою, дочкою міського писаря, і, зрештою, зіпсував власну кар'єру тим, що намалював кілька карикатур на можновладців міста, після чого змушений був залишити Познань і перебратися до Плоцька. Дворічне перебування в Плоцьку Гофман сприймав як заслання, тому переведення на роботу до Варшави, яка була одним з культурних центрів тогочасного європейського життя, він сприйняв не лише як звільнення, а і як щасливий поворот у своєму житті.

У Варшаві розкрились не лише композиторські здібності Гофмана, а і його співацький талант і диригентський дар, добре йшли справи на службі, народилася донька Цецилія, але щастя виявилось недовгим.

Після розгрому в 1806 р. Пруссії і захоплення наполеонівськими військами Варшави, Гофман, як прусський чиновник, позбувся роботи і засобів до існування. Він виїхав до Берліна і пережив там трагічну звістку про смерть доньки та важку хворобу дружини, сам спізнав голод і напади нервової лихоманки. Деякий час він працює в театрі містечка Бамберг, де пише музику до вистав і виконує обов'язки помічника директора, а далі стає директором оперної трупи, що виступала на двох сценічних майданчиках — у Лейпцигу та Дрездені.

Лише у вересні 1814 р. Гофману вдалося повернутися до Берліна, де він знайомиться з колом німецьких письмен-ників-романтиків і чим далі, тим активніше віддається літературній творчості. Втім літературних заробітків на життя не вистачало, і Гофман змушений був знову поступити на юридичну службу, працюючи, як і раніше, в суді. Розриваючись між службою та нічними заняттями літературою, крім того, постійно відвідуючи шинок «Лютер і Вегенер», Гофман звалив на себе тягар, який важкими наслідками позначився на його і без того слабкому здоров'ї. У нього почали розвиватися сухоти спинного мозку.
Останні роки життя письменника були отруєні призначенням його в комісію, що розслідувала прояви вільнодумства в пресі, навчальних закладах, серед інтелігенції. Активна правозахисна позиція Гофмана, а також його гостросати-рична пародія в повісті «Володар бліх» на шефа поліції фон Кампца, особливо заповзятливого в політичних гоніннях на вільнодумство, призвели до того, що й сам письменник потрапив під підозру і став об'єктом судової тяганини та політичних переслідувань. Незважаючи на частковий параліч ніг, Гофман сам захищав себе в суді, на його підтримку стала громадськість. Влада відступила, але й сили письменника були остаточно виснажені.

Гофман помер у віці 46 років. Його поховали на кладовищі перед Галльською брамою в Берліні. На надгробку письменника викарбувано: «Тут похований Е. Т. А. Гофман, який народився в Кенігсберзі, в Пруссії, 24 січня 1776 року і помер у Берліні 25 червня 1822 року. Він був однаково неперевершений як юрист, як поет, як музикант, як живописець».
 
ЛІТЕРАТУРНА ПЕРЕРВА

Цікаві факти із життя Гофмана
1. За свідченням сучасників Гофмана, в ньому була якась зовнішня різкість: різкі рухи, гострі, високо підняті плечі, високо і прямо посаджена голова, неслухняне волосся, швидка, з підстрибом хода. Він говорив швидко, немов строчив із кулемета, і так само швидко замовкав. Він дивував.

2. У підлітковому віці майбутній письменник був доволі розбишакуватим і винахідливим. Неподалік від будинку Дерферів був жіночий пансіон. Зачарований однією з його вихованок, Ернст з товаришем почали копати підземний лаз до пансіону, і він був уже наполовину готовий, коли про нього дізнався дядько Отто. Лаз засипали, а Ернст вирішив потрапити на територію пансіону в інший спосіб і змайстрував повітряну кулю, основою якої став кошик з-під бургундського вина. Прикрашена прапорцями повітряна куля перелетіла огорожу, але раптово вибухнула прямо над подвір'ям пансіону, і Ернст з товаришем ледве встигли накивати п'ятами з місця «злочину».

3. За сімейною традицією, Гофман вступив до юридичного факультету Кенігсберзького університету. Справжньою знаменитістю цього вищого навчального закладу був професор філософії Іммануїл Кант — учений загальноєвропейського значення. Втім Гофман майже не відвідував його лекцій, чесно зізнавшись товаришам, що нічого в них не розуміє. Зате Гофман майстерно пародіював Канта, особливо те, як він поводиться в їдальні. Пізніше в деяких своїх творах Гофман з іронією змальовував Канта в амплуа дивакуватого, далекого від реального життя вченого-ідеаліста.

4. Перебуваючи в Познані, Гофман захопився мистецтвом карикатури. На одному з балів-маскарадів жваві молоді люди пропонували учасникам маскараду дотепні малюнки. На одній з карикатур двоє молодих поляків, відомих розбишак і гульвіс, навипередки, як на перегонах, летіли до кінцевої мети — в'язниці. Був малюнок, де двоє офіцерів, які не мали коштів найняти екіпаж, але бажали з шиком з'явитися на балу, найняли інваліда, і він тягнув їх на плечах у кошику і т. д. І хоча вибухи сміху свідчили про те, що адресати карикатур легко впізнавались, а самі малюнки подобались, роботу в Познані Гофман таки втратив.

5. Першочергове місце в житті Гофмана займала музика. Навіть у 1813 р., коли він уже створив кілька прекрасних новел, Гофман писав одному з друзів про намір видати першу збірку новел анонімно, оскільки «його ім'я має залишитись у пам'яті нащадків винятково як ім'я композитора». Навіть єдину доньку він назвав Цецилією на честь мудрої Цецилії, яка прийняла у 230 р. мученицьку смерть і з XIV ст. вважається святою покровителькою музики.

«Неземний світ, зітканий із чар та мрій»
ТВОРЧІСТЬ ГОФМАНА
Австрійський письменник початку XX ст. Стефан Цвейг надзвичайно влучно і точно охарактеризував головні складники дивовижного і неповторного художнього світу Гофмана: «Неземний світ, зітканий із чар та мрій, заселений фантастичними образами, — ось світ Е. Т. А. Гофмана. Часом він добрий і світлий, як солодка мрія, а часом автор посеред своїх мрій раптово згадує про себе і власну невтішну долю — тоді він стає дошкульним і злим, спотворює людей до краю, обертаючи їх на карикатурних чудовиськ, з навіженою втіхою прибиваючи портрети своїх «покровителів», що пригнічують його і дошкуляють йому, до стіни своєї зневаги... Хто витримав столітній іспит, той витримав його на віки, а тому Е. Т. А. Гофман належить — про що цей нещасний, розіп'ятий на хресті земної прозаїчності та вульгарності, навіть не здогадувався — до вічної гільдії поетів і романтиків, що вигадали для життя, яке їм дошкуляло, найоригі-нальнішу помсту, а саме: створювали життєві образи, повніші й колоритніші, ніж ті, які створює наша дійсність».

Творчість Гофмана надзвичайно самобутня й оригінальна. Не лише в німецькій, айв усій європейській літературі жодного схожого на нього письменника не було.

Прихід у літературу. Бажання стати письменником з'явилось у Гофмана далеко не відразу, адже перші кроки у своїй творчій біографії він зробив як музикант і саме з музикою мав намір пов'язати своє майбутнє. Гофман писав: «...відтоді, коли я почав писати музику, я навчився забувати всі свої повсякденні клопоти, увесь світ. Це тому, що світ, який виникає з тисячі звуків у моїй кімнаті, під моїми пальцями, не сумісний ні з чим, що перебуває за його межами». Гофман - автор численних музичних творів різноманітних жанрів, у тому числі й трьох опер, одна з яких — «Ундіна» — стала першою німецькою романтичною оперою. Як музичного критика Гофмана цінували за надзвичайно глибокі та вдумливі спостереження найвідоміші композито-ри Європи. Не менш цікавим був і доробок Гофмана-живописця: чудові театральні декорації, ілюстрації до літературних творів, портрети, а також дотепні іронічні карикатури.

До літератури Гофман звернувся в досить зрілому віці: у 30 років він пише єною першу новелу «Кавалер Глюк» (надрукована у 1809 р.), а в 38-літньому віці видає тритомну збірку новел і повістей «Фантазії в манері Калло» (1814). «Мене повністю захопила література, — писав у цей час Гофман, — немовби у самому собі я відкрив казкове царство, яке, виходячи з глибин мого єства, матеріалізувалося в образи і захищало мене від натиску зовнішнього світу».

Всього вісім років тривала літературна творчість Гофмана, але за цей період він встиг написати напрочуд багато: новели, казки, повісті, два романи та чимало літературно-критичних статей.

Естетичні принципи. Творчість Гофмана належить до пізнього етапу німецького романтизму. Як і у творах інших німецьких романтиків, у творах Гофмана домінує елемент казковості, чудодійності, але особливого зразка. Назвавши свою першу збірку новел «Фантазіями в манері Калло», Гофман у вступі до першого тому пояснив, що свідомо орієнтувався на творчу манеру французького барокового живописця першої третини XVII ст. Жака Калло, у творах якого реальність і фантастика поєднувалися так, що картини життя під його пером поставали водночас як «щось дивно знайоме і водночас чуже». Як приклад, сам Гофман наводив зразок одного з малюнків Калло, на якому ніс у чорта переростав у рушницю, що націлювалась на праведника. Гофман мав на увазі таке зображення дійсності, в якому елементи реальності подаються не у формі самого життя, а за допомогою так званого гротескного образу, тобто образу, в якому свідомо порушуються норми життєвої правдоподібності, протиставляються реальне та нереальне, ті чи інші сторони зображуваного змальовуються у фантастично перебільшеному, загостреному вигляді. Саме така художня манера притаманна творчості Гофмана, який започаткував у німецькій романтичній літературі окрему — гротескно-фантастичну, або гофманівську, — течію.

Провідні теми творчості. Творчість Гофмана прийнято ділити на три періоди.

Перший період (1808—1814 рр.) — написання творів, які ввійшли в збірку «Фантазії в манері Калло». Саме в цей час формується творча манера Гофмана, визначаються творчі принципи і провідні тематичні лінії його творчості.

Тема літературного твору завжди є відображенням тих конфліктів, які виникають у головного героя із суспільством, що його оточує, та з іншими героями твору. Вже на початку своєї літературної творчості сам Гофман чітко поділив своїх персонажів на дві групи — філістерів та ентузіастів. Філістери — це звичайні обивателі, які цілком задоволені наявною дійсністю, не мріють ні про які вищі світи і керуються у своїй життєвій поведінці лише матеріальними потребами та прагматичними інтересами. З філістерів здебільшого і складається суспільство. Це бюргери, чиновники, комерсанти, в середовищі яких панують обивательська житейська проза й бездуховність. Філістерам протиставлені ентузіасти — дивакуваті невдахи, які живуть у світі власних фантазій та ілюзій, прагнуть до піднесених над рівнем побутової реальності ідеалів і цілей, але всі мрії яких незмінно розбиваються об глухий мур гнітючої реальності, що залишається байдужою до їх високих поривань, оскільки критерієм цінності людини має не її духовне багатство, а рівень її матеріальних статків.

Ентузіасти у творах Гофмана втілені переважно в образах митців — поетів, художників, акторів і музикантів. Музична тема — одна з головних, наскрізних тем творчості Гофмана, яка з'являється вже в першому його надрукованому творі — новелі «Кавалер Глюк». Новела має підзаголовок «Спогад. 1809 рік». її героєм є берлінський музикант, який віртуозно виконав фінальну сцену опери знаменитого Крістофа Віллібальда Глюка «Арміда» з абсолютно чистих нотних листів, уявивши себе композитором Глюком, що помер у 1787 р. Зміст новели становлять роздуми Гофмана про музику, її місце в житті, трагічну самотніть справжніх музикантів.

Герой новели «Дон Жуан», "мандрівний ентузіаст", занурюється у світ однойменної опери Моцарта. В новелі поєднуються розповідь про трагічну долю актриси, що чудово виконала партію донни Анни, і тонке тлумачення моцартівської опі^ви. У романтичному плані трактується образ Дон Жуана, який є людиною могутнього романтичного пориву, шукає "неземного" кохання, а свої любовні пригоди перетворює на бунт, протест проти міщанської, філістерської моралі.

Особливе значення, яке Гофман у своїй творчості надавав темі музиці, пояснюється не лише закоханістю автора у цей вид мистецтва, а и загальним ставленням романтиків до музики, яку вони вважали найромантичнішим з усіх видів мистецтва. Сам Гофман сприймав світ, як він зізнавався друзям, у музичній його суті, стверджуючи, що «дух музики, як і дух самого звука, проймає всю природу, яка лежить перед нами».

Найвизначнішим твором першого періоду стала повість-казка «Золотий горнець», яку сам Гофман називав своїм найулюбленішим твором. Тема повісті — протистояння романтичного ентузіаста і філістерського оточення. Події відбуваються одночасно в реальному і уявному світах. У першому мешкають сірий архіваріус Ліндгорст та вулична торговка, у другому вони стають могутнім Саламандрой та злою чарівницею. У двох світах живе і головний герой — студент Ан-сельм, дивак і невдаха, але поет в душі, що й відкриває йому доступ у фантастичний світ. Боротьба за його душу ведеться між Веронікою (представляє світ філістерів) і Серпентиною (золотиста змійка, дочка архіваріуса). Перемога останньої прочитується як перемога поетичного покликання героя.

Якщо в перший період творчості образи ентузіастів у Гофмана змальовані переважно у світлих, сповнених поблажливого комізму та м'якої іронії барвах, то в другий період (1815—1817 рр.) конфлікт між героєм-ентузіастом та його філістерським оточенням набуває ознак дедалі більшого трагізму, а в роздвоєній свідомості самого героя-романтика домінує вже не світла, а темна, «нічна сторона» його хворобливої уяви. Життєва реальність у творах цього періоду осмислюється не просто як самовдоволене обивательське середовище, а як цілком ворожа людині руйнівна сила, втілена в образах містичної демонічної стихії або деспотичної суспільної влади, що втручаються в долю людини, пригнічують і спустошують її душу, призводять до відчуження та знеособлення людського «я», до втрати людиною віри у вищі духовні ідеали. Ці мотиви виражено у збірці з красномовною назвою «Нічні повісті» (1816), в новелах «Майорат», «Пісочна людина», «Магнетизер» і особливо в романі «Еліксир диявола» (1816) — про ченця-капуцина Медардуса, в якого разом з еліксиром, що ним диявол спокушав святого Антонія, вселяється сатанинська сила. Здійснивши ряд кривавих злочинів, Медардус закінчує життя в монастирі в покаянні і покорі. Характеризуючи цей роман, Гейне писав, що в ньому «зосереджено все найстрашніше і найжахливіше, що тільки може придумати людський розум».

Гофман звертається також до дитячої тематики. Саме в цей час у літературах Європи відбувається становлення дитячої літератури як окремого різновиду художньої словесності, і це не випадково, адже романтики вважали дитину свого роду ідеальним читачем, оскільки в її свідомості ще не сформувалась різка межа між реальним та уявним, а емоційні враження дитини більш безпосередні та щирі, ніж у дорослої людини, і домінують над логічним сприйняттям прочитаного. Разом з братами Якобом і Вільгельмом Грімм, які здійснили літературні обробки німецьких народних казок («Дитячі та сімейні казки», 1812—1814), та Адальбер- — том фон Шаміссо (автором знаменитого твору «Історія Петера Шлеміля», 1814, про людину, що продала свою тінь дияволу) Гофман закладає основи німецької літератури для дітей, зокрема в найпоширенішому її жанрі — літературної казки. Найвідомішим дитячим твором Гофмана стала казка «Лускунчик і Мишачий король» (1816).

В останній період творчості Гофмана (1818—1822 рр.) окреслені ним раніше теми поглиблюються і розширюються в напрямку загострення авторського інтересу до соціально-психологічних аспектів суспільного життя й людської особистості.

Гофман створює 4-томну збірку повістей і новел «Се-рапіонові брати» (1819—1821), казкові повісті «Малюк Цахес» (1819) та «Володар бліх» (1821), пише роман «Житейська філософія кота Мурра» (1821), в якому життєпис «просвітленого» кота (втілення філістерської Німеччини) чергувався з розповідями про долю талановитого музиканта-романтика Йоганна Крейслера.

Глибина соціального та психологічного аналізу дійсності в останніх творах Гофмана готувала ґрунт для утвердження в німецькій літературі художніх принципів нового — реалістичного — мистецтва.

Є.Волощук "Зарубіжна література 11 клас"

Вислано читачами інтернет-сайту

_{Збірка конспектів уроків по всім класам, реферати із зарубіжної літератури 9 класу, книги та підручники згідно каленадарного плануванння із зарубіжної літератури 9 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.