Гіпермаркет Знань>>Історія всесвітня>>Всесвітня історія 10 клас. Повні уроки>> Всесвітня історія: Доба "воєнного комунізму". Повні уроки

Тема:   Доба "воєнного комунізму".

Мета : Дослідження впливу здійснення політики “воєнного комунізму” на становище населення в державі

Структура уроку:

1. Опитування по домашньому завданні.

2. Бесіда. Розповідь. Вивчення нового матеріалу. Перегляд відео.

3. Дискусія або робота з класом по групах або з таблицями. Періодизація.

4. Домашнє завдання 

ХІД УРОКУ

ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ.

1.1 Введення політики «воєнний комунізм»

Здобувши перемогу у виснажливій громадянській війні та очікуючи початку світової комуністичної революції, у результаті якої пролетаріат передових західних країн мав постачати Росії сучасне обладнання, більшовики розпочали соціально-економічні перетворення. Стан, в якому перебувала країна, вони назвали «розрухою».

Загони більшовиків

   Ці їхні заходи базувалися на таких головних засадах, як-то: диктатура пролетаріату (влада робітничого класу в союзі з найбіднішим селянством), придушення повалених «експлуататорських» класів (у грудні 1917 р. для боротьби з ними було створено Всеросійську надзвичайну комісію (ВЧК) на чолі з Феліксом Дзержинським) та ліквідація приватної власності як причини соціальної нерівності людей.

   Засади

   - Заміна приватної власності на соціалістичну

   - Зростання ролі держави в управлінні економікою: а) централізований контроль і управління; б) заміна дрібних підприємств крупними; в) запровадження єдиного планування

   - Націоналізація банків відповідно до декрету РНК

   - Заміна комерційних та грошових форм розподілу безкоштовним розподілом (за твердими цінами, через карткову систему) основних товарів і послуг

   Здійснені заходи

   - У листопаді 1917 р. було прийнято «Положення про робітничий контроль»

   - Уже 26 жовтня 1917 р. було взято під контроль Державний банк Росії, а в грудні було прийнято декрет  РНК про націоналізацію приватних банків

   - У грудні 1917 р. при РНК було створено Вищу раду народного господарства (ВРНГ)

   - На весну 1918 р. було націоналізовано близько 800 підприємств. 28 червня 1918 р. РНК прийняв декрет про націоналізацію усіх галузей промисловості

   - Запровадження трудової повинності на засадах «хто не працює, той не їсть»

   - Перетворення військових частин на «трудові армії» для відновлення господарства

   - Створення таборів примусової праці

   - Мобілізація на громадські роботи «буржуазних елементів»

   - Запровадження комуністичних суботників без оплати праці

   - Націоналізація землі, створення комун, колективних та радянських господарств (на кінець 1918 р. їх було 3 тис.)

   - Встановлення продовольчої диктатури на селі: а) державна монополія на продаж хліба та його заготівлю; б) заборона приватної хлібної торгівлі; в) примусове і безкоштовне відбирання державою «надлишків» продуктів у селян

   - Продовольча розкладка (з січня 1919 р.) як прояв продовольчої диктатури; створення озброєних «продовольчих загонів» для відбирання хліба

   Основні наслідки

   - Зрівняльний розподіл продуктів харчування серед робітників

   - Карткова система

   - Відсутність економічних стимулів до праці і, як результат, зниження її продуктивності

   Політику, яку більшовики проводили впродовж 1917-1920 рр., було ними названо політикою «воєнного комунізму».

Заклик до збирання хлібу у населення

   Наслідки «воєнного комунізму» виявилися такими: в 1921 р. на одну людину вироблялося лише 1 м ситцю в рік; на одне селянське господарство припадало лише 100 грамів металовиробів, одна коробка сірників коштувала кілька мільйонів «радзнаків» - нових радянських грошей, які знецінилися в 13 тис. разів. У країні поширився «чорний ринок», через заборону грошових відносин зазнала краху фінансова система, впали темпи виробництва. На цей рік припав жахливий голод, який охопив 30 млн чоловік. З млн з них померли, 2 млн дітей стали сиротами.

  1.2 Економічна та політична кризи.

 Найперше в середовищі більшовицького керівництва розгорілися гострі суперечки щодо укладення миру. Воюючий світ ніяк не зреагував на ленінський Декрет про мир, а укладення негайного миру було однією з головних обіцянок більшовиків у жовтневі дні 1917 р. У грудні 1917 р. Росія підписала перемир'я з Німеччиною й у Бересті (Бресті-Литовському) розпочалися переговори про підписання мирного договору між двома країнами. У Росії так звані ліві комуністи на чолі з Миколою Бухаріним категорично виступали проти мирного договору. Вони вважали, що потрібно вести революційну війну проти Заходу, і якщо в цій війні загине російська революція, то обурений пролетаріат світу негайно змете свої уряди. Л. Троцький - керівник російської делегації на переговорах - висунув гасло «Ні війни, ні миру!»: Росія миру не підписуватиме, а армію розпустить...

   Однак під тиском В. Леніна 3 березня 1918 р. російська делегація підписала мирний договір з Німеччиною, за яким вона не втрачала жодного кілометра власне російської території, але їй було нав'язано значну контрибуцію й невигідну торговельну угоду. Мир із Центральними державами підписала у Бересті й делегація України.

   Берестейський мир став яблуком розбрату між більшовиками і лівими есерами. Останні звинуватили В. Леніна у капітуляції перед Німеччиною і зраді Росії та революції. Результат не забарився - партія лівих есерів була проголошена «контрреволюційною» й заборонена, а її лідерів, як, наприклад, Марію Спиридонову, було заарештовано й знищено. Відтоді на політичній арені залишилась лише одна політична партія - більшовицька.

   Усередині Росії, яка з липня 1918 р. стала називатися Російською Соціалістичною Федеративною Радянською Республікою (РСФРР), відбувався масовий відтік робітників - головної опори радянської влади - з міста до села, де ще були продукти і більше шансів вижити.

   Чимало зі вчорашніх робітників поповнили ряди селянських повстанців. Масові селянські повстання проти більшовиків охопили 25-30 % населення Західного Сибіру, Уралу, Дону, Кубані, центру Росії. На Тамбовщині й Воронежчині сформувалися дві повстанські армії чисельністю 50 тис. чоловік під орудою О. Антонова. Проти них радянська влада кинула війська М. Тухачевського (40 тис. вояків, 63 гармати, понад 460 кулеметів), які, застосувавши отруйні гази, «вгамували» селян.

   Та найдраматичніші події трапилися в березні 1921 р. у Кронштадті - базі Балтійського флоту. Під гаслом «Ради без більшовиків!» у місті повстало близько 16 тис. революційних моряків з кораблів «Петропавловськ» і «Севастополь» - в основному вихідців із села. Перший штурм бунтівного міста армією М. Тухачевського був невдалим, оскільки його бійці відмовлялися стріляти у своїх бойових побратимів. За це тільки в двох полках за вироком ВЧК було розстріляно понад 70 чоловік. Справу було покінчено нічним штурмом по кризі курсантів військових училищ та делегатів X з'їзду Російської комуністичної партії (більшовиків) (РКП(б)). У центрі міста після штурму поховали понад 400 загиблих з обох боків. Близько 2,5 тис. оборонців Кронштадта потрапили в полон і частина з них була розстріляна, а 6-8 тис. втекли до Фінляндії.

Плакат характерий для того часу

 Цікаві відомості

Термін «в.к.» вперше з’явився тільки після переходу до непу, у березні 1921 р., коли В. Ленін заявив: «Надто поспішний, прямолінійний, непідготований «комунізм» наш викликався війною й неможливістю ні дістати товари, ні пустити фабрики». Одночасно із взяттям терміну в лапки пропонувалася схема пояснення провалу політики, яка передувала непові: обумовлена війною господарська розруха. Насправді, однак, саме розруха стала наслідком цієї політики.

І.Ленін

В радянських енциклопедіях «в.к.» характеризувався як система викликаних умовами громадянської війни та іноземної воєнної інтервенції тимчасових надзвичайних заходів соціально-економічного характеру. 

Одержавлення промисловості провадилося в формі націоналізації власності. Здійснити її відразу неможливим (як неможливо в наші дні відразу здійснити приватизацію). Появилося  поняття «червоногвардійської атаки на капітал», суть якого полягала в «перетравлюванні» управлінськими органами держави відчужених у власників підприємств. В Україні, де комуністичні перетворення розгорнулися лише з початку 1919 року, націоналізація охопила всю велику промисловість відразу. На початок 1921 року з 10773 підприємств на державному обліку працюючими вважалися лише 4060.

Націоналізація не знищила відчуженості робочої сили від засобів виробництва, але ліквідувала господаря-власника. Новий хазяїн в особі державного органу не мав матеріального інтересу, був безликим до абстрактності й нездатним щоденно займатися конкретним виробництвом. 

Над одержавленими підприємствами почав стрімко розгалужуватися управлінський апарат у вигляді главків (головних управлінь) Вищої ради народного господарства (ВРНГ), центрів, трестів... В Україні було утворено Бюро з відбудови промисловості (Промбюро) на правах філії ВРНГ. Вся ця система, спрямована на втілення в життя умоглядних схем безтоварної економіки, намагалася здійснити нездійсненне — налагодити управління з одного центру всією масою підприємств.

У виробництві, організованому по- комуністичному, не можна було обійтися без трудової повинності. Небажання робітника працювати там і тоді, де й коли це було необхідно, викликало з боку держави гостру реакцію. Влада сприймала його як контрреволюційний виступ. З’явилося поняття «дезертир трудового фронту». При Раді Оборони (з квітня 1920 року — Раді Праці та Оборони) було створено Головний комітет зі здійснення трудової повинності (Головкомтруд) із мережею місцевих установ. 12 жовтня 1920 року Раднарком України прийняв постанову «Про табори примусових робіт». Організація мережі таборів покладалася на чекістів. Створювалося Центральне управління таборів (ЦУЛАГ). Наприкінці жовтня 1920 року в Україні було організовано перші сім трудових концтаборів. 

Другий, після націоналізації промисловості, транспорту і банків, крок у напрямі докорінної реорганізації виробничих відносин у дусі комуністичної доктрини В. Ленін зробив у декреті «Про організацію постачання населення всіма продуктами та предметами особистого споживання та домашнього господарства» від 21 листопада 1918 року, Декрет покладав на наркомат продовольства обов’язки щодо заготівлі й розподілу серед населення всього того, що воно набувало раніше через торгівлю.

Керуючись логікою декрету, заготівельники почали накладати на селян обов’язкові завдання, розкладаючи їх по дворах, селах, волостях і повітах. За цих умов стала неминучою поява продрозкладки (в українській мові побутує й російський замінник: продрозверстка). Декрет Раднаркому про хлібну та фуражну розкладку з’явився 11 січня 1919 року.

Карикатура на владу

В грудні 1920 року розгорнулася безпосередня підготовка до скасування грошового обігу. Було підготовано проект заміни грошей «тродами» (трудовими одиницями). Напередодні запланованого скасування грошей (яке так і не відбулося), 4 грудня 1920 року Ленін підписав «Декрет про безкоштовний відпуск продовольчих продуктів і предметів широкого вжитку».

Знищення ринкових відносин, яке становило центральний пункт комуністичної доктрини, вимагало цілковитої ліквідації приватної власності на засоби виробництва. Тобто йшлося не лише про експропріацію буржуазії та поміщиків, а й про ліквідацію дрібних власників, які використовували в основному родинну працю й обходилися без постійного використання найманої робочої сили. Десятки мільйонів таких власників (селян, кустарів, ремісників, дрібних торговців) більшовики зневажливо називали «дрібною буржуазією». У прийнятій навесні 1919 року партійній програмі підкреслювалося, що РКП(б) розглядає організацію радянських і колективних господарств як єдино можливий шлях до підвищення продуктивності землеробської праці. 

Наприкінці 1918 року за безпосередньої участі В. Леніна було підготовано декрет «Про соціалістичний землеустрій і про заходи переходу до соціалістичного землеробства». Його основний зміст визначався однією фразою: «На всі види одноосібного землекористування треба дивитися як на скороминущі і відживаючі». Текст декрету було опубліковано лише 14 лютого 1919 року, після його апробації на Всеросійському з’їзді земельних відділів, комітетів незаможників і комун.

З цим радикальним поворотом у аграрній політиці збіглося відновлення радянської влади в Україні. Республіка, де ще зберігалося поміщицьке землеволодіння, була приречена перетворитися на іспитовий полігон у справі комунізації селянства. Реалізація декрету почалася з березня, хоча формально ЦВК Рад України продублював його лише 26 травня 1919 року. Навіть у малоземельних районах частина поміщицьких земель передавалася не селянам, а цукровим заводам під організацію радгоспів або тим, хто бажав утворити комуни. У відповідь селяни піднялися зі зброєю в руках проти радянської влади. На придушення повстань було кинуто підрозділи Червоної армії. Командування Внутрішнього фронту на чолі з К. Ворошиловим використало в боротьбі з селянами підрозділи інтернаціоналістів, сформовані для надання допомоги радянській Угорщині. Поширеною практикою в придушенні селянських повстань стали спалювання сіл, розстріли заложників, конфіскація майна

Плакат доби "воєнного комунізму"

Від курсу на негайну побудову комунізму Ленін відмовився лише в березні 1921 року, коли цілком виявилася перспектива колапсу економіки та повномасштабної війни з селянством. У праці «Про продовольчий податок» (квітень 1921 року) він схарактеризував свою попередню політику, яку багато хто у більшовицькій партії вимагав продовжити, у недвозначних виразах: «Така політика була б дурістю й самогубством тієї партії, яка спробувала б її. Дурістю, бо ця політика економічно неможлива, самогубством, бо партії, які пробують подібну політику, зазнають неминучого краху».

Висновок. Політичний курс більшовиків у 1919—1920 рр.  був спрямований на зміцнення влади. Це завдання здійснювалося методами позаекономічного примусу й терору, що викликало невдоволення політикою «воєнного комунізму».

Домашнє завдання:

1. Основні риси політики «воєнного комунізму»

2. Вплив на населення та малих підприємства нововведень

3. Економічна та політична криза

4. Описати становище українців при політиці «червоного терору»

Над уроком працювали

Яковлев Д. О.

Калапуші Т.А

Муха О.

Поставить вопрос о современном образовании, выразить идею или решить назревшую проблему Вы можете на Образовательном форуме, где на международном уровне собирается образовательный совет свежей мысли и действия. Создав блог, Вы не только повысите свой статус, как компетентного преподавателя, но и сделаете весомый вклад в развитие школы будущего. Гильдия Лидеров Образования открывает двери для специалистов  высшего ранга и приглашает к сотрудничеству в направлении создания лучших в мире школ.