Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література>>Зарубіжна література 10 клас>> Зарубіжна література: Гéнрік ÍБСЕН (1828–1906). Життєвий і творчий шлях письменника

Генрiх Ібсен
(1828 — 1906)
 
 
НОВАТОР У ЦАРИНІ ДРАМИ
Коли у 1825 році батько Генріка Ібсена, купець Кнут Ібсен, одружився на подрузі свого дитинства Маріхен Альтен-бург, портове купецьке містечко Шиєн нараховувало усього три тисячі мешканців. Але в усій Норвегії тої пори було не більше мільйона жителів, з них — лише десята частина городян. Прибережне містечко Шиєн існувало за рахунок експорту лісу до Англії, суднобудування, торгівлі, вітрильного флоту, як і вся Норвегія, країна гір та моря, сильних та мужніх людей. Вони не зазнали кріпацтва, що й спричинило прийняття у 1814 році найдемократичнішої в Європі конституції. Але країна не була незалежною: спочатку підпорядковувалася Данії (згадаймо, як шекспірівський персонаж із «Гамлета», норвезький принц Фортінбрас, просить дозволу у датського короля пройти його територією), згодом — Швеції. І лише у 1905 році боротьба Норвегії за незалежність завершилася перемогою. Населення країни говорило на багатьох діалектах. Офіційною мовою була датська (близька до норвезької). Датчани вважали норвезьку мовою неосвічених людей. Тому перед норвезькою інтелігенцією XIX століття стояло завдання створити єдину національну мову. Це століття стало «золотим» для норвезької культури, так само, як і для російської. Слава великих норвежців XIX століття сягає далеко за межі власної країни. Це — Генрік Ібсен (1828 — 1906), Бйорнсон Б'єрнстьєрне Мартініус Б'єрнсон (1832 — 1910), Кнут Гамсун (1859 — 1952).
У другій половині XIX століття було створено так званий риксмол — літературну мову, що поєднувала елементи норвезької та датської. Інша група письменників боролася за лансмол, тобто норвезьку розмовну мову. Врешті офіційною мовою незалежної Норвегії став саме лансмол, або новонорвезька мова.

Хоча серед норвезьких письменників були талановиті романісти, але не роману, а норвезькій драмі судилося здобути світове визнання.
Тематика п'єс Генріка Ібсена не зводилася лише до національних питань. Норвезький драматург писав про те, що турбувало інтелігенцію Європи наприкінці XIX століття. Його п'єси обговорювалися і на сторінках різномовної преси, і в літературних вітальнях багатьох країн, де не знали норвезької мови. Вистави за його п'єсами «Ляльковий дім», «Пер Гюнт», «Примари» були значними подіями найславетніших театрів світу. Глядачі ставилися до художніх персонажів Ібсена як до реальних людей, тож не дивно, що через багато років після смерті драматурга з'явилося продовження «Лялькового дому», де головна героїня Нора проживала вже інше життя...

У заможній родині Ібсенів усі чоловіки були комерсантами та морськими шкіперами, які возили до Англії ліс. Ібсени належали до купецької аристократії, переконаної, що важливіше набути практичний життєвий досвід, ніж вивчити грецьку та латинську мови. Тож дітей змалку спрямовували на засвоєння комерційних знань і навичок. У єдиній в Шиєні школі навчали найнеобхіднішого — читання, письма, лічби та Закону Божого. Все інше діти опановували в школі життя.
«Я народився в будинку, що стояв на ринковому майдані й називався будинком Стокмана, — згадував письменник. — Він розташовувався перед церквою з високою папертю і великою дзвіницею. Праворуч від церкви стояв міський ганебний стовп, а ліворуч будинок, де були розміщені зала міської ради, арестантські камери і палати для божевільних. З четвертого боку майдану містилися класична гімназія та міська школа. Сама ж церква височіла посередині відкритого майдану. Таким був краєвид, що вперше відкрився моїм очам. Лише будівлі; ані клаптика зелені; ані натяку на привілля сільського ландшафту. Окрім того, простір, затиснутий у цьому чотирикутнику з каменю та дерева, цілодобово сповнювався гуркотом та шумом від Монастирського та інших водоспадів, а вдень, тобто з ранку до вечора, гуркіт цей перекривався чимсь схожим на стогнуче, хрипке чи верескливе жіноче лементування. Це працювали на водоспадах сотні лісопилень. Читаючи пізніше про гільйотину, я завжди згадував оті лісопильні».

Ці спогади засвідчують, як важкі обставини формували суворий, самозаглиблений, відлюдкуватий характер хлопця. З усіх братів та сестер Генрік був близьким лише з сестрою Хедвіг. Молодші Ібсени захопилися ідеями релігійного відродження і стали сектантами, яким заборонялося читати літературні твори. Брат Ібсена вже після смерті Генріка зізнався, що майже нічого не читав з творів свого геніального брата. Дослідники творчості митця, неспроможні пояснити, звідки в родині  купців та  шкіперів з'явився  письменник,  висунули гіпотезу, нібито батьком Ібсена був поет, що віршував теле-маркською мовою. Достовірнішим видається припущення, що батьки Ібсена були людьми художньо обдарованими, але їхній спосіб життя не сприяв розвитку творчих здібностей.

Наприкінці 30-х років на ринку торгівлі лісом сталася криза, і батько Ібсена збанкрутував. Добробут родини похитнувся, подружжя Ібсенів розлучилося. Все це посилило трагічне світосприйняття мовчазного, схильного до рефлексій підлітка. Можливо, драматичність сімейних стосунків героїв усіх п'єс Генріка Ібсена пояснюється власним сумним досвідом...
Цей самотній підліток мріяв про фах лікаря. Тому після конфірмації (церковного обряду повноліття) п'ятнадцятирічний хлопець рушає у Грімстад і стає помічником аптекаря. Оскільки платня у Генріка була невеличкою, а батьки йому не допомагали, майбутній митець дуже бідував. Він не мав ні окремої кімнати, ні зимового одягу, ні пристойного взуття. Обіду в будинку аптекаря часто не було навіть під Різдво. Становище Ібсена поліпшилося лише через чотири роки, з появою нового власника аптеки, який підвищив юнакові платню й надав окрему кімнату. Генрік одержав змогу багато читати, займатися самоосвітою. Незабаром він познайомився з молодими людьми, що поділяли його погляди, і замкнутий характер юнака змінився на краще: він бував веселим, інколи збирав друзів у себе. Молодь потягнулася до інтелектуального товариства, де точилися дискусії з серйозних питань. Ібсен ввійшов у світське товариство, почав брати уроки латини та грецької, деякі науки вивчав самостійно. Згодом почав писати вірші, створив свою першу драму «Катіліна», де з'явилася головна для п'єс Ібсена тема — бунт сильної самотньої особистості. З маленького похмурого дивака за аптекарським прилавком Ібсен перетворився на письменника-початківця і вирішив переїхати до Крістіанії (колишня назва норвезької столиці Осло), щоб здобути вищу освіту. Спочатку Генрік відвідував так звану «фабрику студентів» Хальмберга, щоб отримати атестат зрілості. Зарахування до університету відбувалося за результатами шкільних випускних іспитів. Ібсен з багатьох предметів мав посередні оцінки, адже не отримав належних знань у дитинстві, тож до університету не потрапив. Зате, склавши іспити, він увійшов у Студентське товариство — духовну еліту норвезької молоді.

Ібсен відчув себе справжнім драматургом, коли інсценізували його п'єсу «Нормани», більше відому під назвою «Богатирський курган». Хоча виставу не можна вважати успішною, але вона започаткувала сценічне життя п'єс Ібсена. Якийсь час Генрік та його друг випускали газету, брали участь у робітничому русі, врешті розгромленому урядом.

Саме в цей час на батьківщину, в рідний Берген, повернувся уславлений скрипаль Уле Бюлль. Він висунув ідею створення національного норвезького театру, адже на сцені єдиного професійного театру країни, у Крістіанії, грали датські актори. Уле Бюлль створив першу театральну школу, на основі якої і виник Бергенський національний театр. Посаду драматурга Уле Бюлль запропонував Ібсенові. З 1852 року, створюючи репертуар для театру, Ібсен водночас працював другим режисером, який відповідав за мізансцени і реквізит. Крім того, йому доводилося вести бухгалтерські розрахунки. Врешті Ібсена призначили керівником театру. Одна з поставлених ним п'єс провалилася. Іншу драматург побудував за мотивами народної творчості, тож вона мала глядацький успіх.

Тим часом боротьба за «норвегізацію» театру розпочалася і в столиці. Діячі норвезької культури мріяли про культурницьку самостійність від датського впливу. Вони прагнули відродити давню норвезьку мову, поєднати національні традиції з новою норвезькою культурою. Вирішено було призначити керівником Норвезького театру норвежця за національністю. Найкращу кандидатуру виявили серед театральних діячів Бергена. Ним у 1857 році став Генрік Ібсен.
Тогочасне театральне життя Норвегії було досить незвичним для наших сучасників. Так, Ібсен був не лише директором Норвезького столичного театру, а й писав п'єси, виступав у пресі з рецензіями на вистави датського театру. Професії режисера, драматурга, директора театру і театрального критика ще не були розділені. Надто мало норвежців мали сміливість присвятити своє життя мистецтву. Тому Ібсенові доводилося працювати за кількох, щоб плекати самобутню національну культуру. Його історична хроніка «Боротьба за престол» також була пронизана пафосом національного об'єднання норвежців. Але надії Ібсена на швидке повернення норвезької культури до національних витоків, створення театру як центру духовності народу — не виправдалися. Це була справа довгих десятиріч, і зробити це він мав власним внеском у драматургію, так само, як і його колега й друг Б'єрнсон, котрий допоміг Ібсенові отримати стипендію для закордонної поїздки.
В Римі Ібсен написав драматичну поему «Брандт» (1866) — першу п'єсу, що отримала світовий резонанс. Головний герой Брандт — молодий пастор, який працює у віддаленому куточку Північної Норвегії, на своїй батьківщині. Він відстоює високі моральні принципи, не визнає компромісів. Гасло цього максималіста: «Все або нічого». Бути самим собою — життєве кредо Брандта і самого драматурга, адже воно стає головною темою усіх наступних п'єс Ібсена. Безкомпромісність Брандта межує з жорстокістю. Він відмовляє у пасторському прощенні гріхів своїй вмираючій матері, бо вважає, що вона повинна віддати всі свої гроші бідним. Він не погоджується везти свою хвору дитину для лікування на південь, бо не вважає можливим покинути свою паству, людей, що вірять йому. Коли дочка вмирає, він забороняє дружині зберігати як пам'ять дитячі речі, щоб не бути під владою ілюзій, і нещасна жінка незабаром вмирає від горя.

Брандт, впевнившись, що усі його моральні зусилля йдуть на користь лише тим, хто має владу і гроші, веде вірних йому людей в засніжені гори. В критичну хвилину натовп повертає назад, залишивши ватажка помирати в сніговій пустелі. Перед смертю Брандт чує милозвучний, божественний голос, що промовляє: «Бог — то милосердя». Адже саме душевної доброти, милосердя не вистачало цьому непохитному борцю за ідею. Замінивши Христа, який вчив, що «Бог є любов», на суворого, жорстокого бога перших років християнства, Брандт вивищив ідею досконалої людини над самою людиною.

Ідейний романтизм у новій європейській культурі бере початок від Великої французької революції і стає справжнім лихом XIX — XX століть. Як відомо, усі тоталітарні державні системи створювалися ідейними фанатиками. Романтичний максималізм брандтового девізу «Все або нічого» втрачав першу частину і ставав апокаліптичним гаслом загибелі людини: «Нічого», або «№пі1» латиною. Російські нігілісти, революціонери були духовними братами Брандта, хоч персонаж Ібсена був ідеалістом і романтиком, а нігілісти — матеріалістами і прагматиками.

Нігілістична ідея межі століть значною мірою вплинула і на українську інтелігенцію. Відгук ібсенового «Брандта» знаходимо в п'єсах Володимира Винниченка та Олександра Олеся. «Щаблі життя» Винниченка демонструють український різновид брандтівського девізу. Замість «Все або нічого» — гасло героя Винниченка: «Чесність з собою». А сюжетні колізії подібні: як і Брандт, Винниченків герой відмовляє у милосерді власній матері, вважаючи, що її, невиліковно хвору, краще вбити. Ідея «чесності з собою» визначає не тільки ранню драматургію Винниченка, а й прозу; один з його романів навіть має назву «Чесність з собою». Людина — суддя власних вчинків і має право робити те, що сама вважає моральним, не беручи до уваги моральні норми суспільства. Власне, гасла «Все або нічого» і «Чесність з собою» пов'язані зі спільним філософським джерелом — ніцшеанством. Та якщо Винниченко з творами німецького філософа був обізнаний, то Ібсен, пишучи «Брандта», їх не міг знати, оскільки головні свої твори Ніцше опублікував на двадцять років пізніше. Але загальний настрій епохи був характерним для «Брандта».

Сюжет драми Олександра Олеся «По дорозі в Казку» теж подібний до п'єси «Брандт». Герой цієї драматичної поеми веде натовп крізь лісові хащі до чарівної омріяної країни — Казки. Не витримавши випробувань, знесилені люди закидають свого зверхника камінням і вертаються назад. Перед смертю герой дізнається, що він — на узліссі, з якого вже видно країну щастя — Казку... Але якщо в цій символічній поемі чарівна країна Казка таки існує насправді, то Брандт веде натовп до засніженої церкви, де на нього чатує смерть. Любов до людства взагалі важко поєднати з любов'ю до конкретної людини. Ідейний фанатизм безконечно далекий від Бога любові та милосердя...

Драматична поема «Пер Гюнт» (1867) — це спроба Ібсена розкрити внутрішній світ сучасника. її головний герой, на відміну від Брандта, — не виняткова особистість, фанатик ідеї, а людина слабовольна, що втрачає свою індивідуальність у вирі життя. Він має риси національного характеру, як вважають самі норвежці. Та й саме ім'я — Пер Гюнт — запозичене Ібсе-ном з норвезької народної казки. Один з літературних критиків писав, що, покидаючи Норвегію, можна не брати з собою нічого, але твір «Пер Гюнт» треба захопити обов'язково. Сам Ібсен зазначав, що «головною дійовою особою є один з народних норвезьких напівміфічних, напівказкових героїв новітнього часу». На початку поеми Пер — легковажний селянський парубок, гульвіса і жартівник, на зразок українського Енея. Наприклад, він забавляється тим, що висаджує свою матір на дах будинку. Зате, на відміну від Брандта, Пер не відмовляє помираючій матері у милосерді, адже любить стареньку, тож повертається, незважаючи на небезпеку, до неї і заспокоює її своїми вигадками, казками. Невдало завершується його спроба викрасти колишню кохану, а тепер чужу наречену Інгрід просто з весілля. За Пером біжить цілий натовп весільних гостей, і хлопець тікає до лісу. Там він потрапляє до потворних тролів — злих духів гір, ворожих людям, — і збирається стати їхнім королем, одружившись на принцесі. Він ладен погодитися, щоб йому причепили хвіст, але не хоче жертвувати своїм оком, щоб бути схожим на справжнього троля і бачити все у спотвореному вигляді. Гасло тролів, яке згоден прийняти Пер, протилежне за змістом гаслу Брандта. Якщо Ібсен устами Брандта казав: «Будь самим собою», — то тролі стверджують: «Будь задоволений самим собою». Кредо гірських духів — це відмова від особистості, від індивідуальності. Втікаючи від тролів, Пер Гюнт зустрічає фантастичну істоту, сліпу на одне око, — Великого Кривого, який радить парубкові «залишатись завжди осторонь». Довго Пер Гюнт мандрує світами. На відміну від свого фольклорного прототипу, Пер Гюнт завжди переможений, він не протистоїть злу, скоряється життєвими обставинам. В Америці він стає работорговцем, заробляє і втрачає гроші; в божевільні його проголошують царем. Пограбований кілька разів, старий і немічний, повертається він на батьківщину. Драматург подає алегоричні образи, що символізують втрату індивідуальності Пера, його духовну смерть. Під ногами у героя — сухе листя, що уособлює його думки, яких він так ніколи й не додумав до кінця. В повітрі линуть пісні, які він не доспівав у своїй душі. Краплини роси — то його непролиті сльози, які не розтопили егоїзму героя. Пер зустрічає Ґудзикаря, який збирає у ложку душі втрачених в духовному й суспільному розумінні людей. Переплавивши кілька таких душ, він відливає одну справжню особистість. Але Пер Гюнт з цим присудом не згоден. Ґудзикар пропонує йому знайти принаймні одного свідка, який би підтвердив, що Пер Гюнт був особистістю й щось вартісне в житті зробив. Усі свідки спростовують твердження Пера, що він жив гідно, був самим собою. Лише його колишня кохана Сольвейг, яка постаріла і осліпла, багато років чекаючи на Пера у лісовій хатинці, змогла подарувати йому спасіння. Адже в її серці Пер Гюнт залишився особистістю. Образ Сольвейг символізує вірність і кохання, уособлює милосердного Бога, що подає надію вмираючим (у п'єсі «Брандт»), рятує духовно спустошених (як це сталося з Гюнтом).

Хоч у поемі діють численні фантастичні герої, твір є узагальненням не тільки життя норвезького народу, а й життя взагалі, у філософському розумінні. Це — шлях людини від юності до смерті, шлях зради самого себе як особистості. Герой мріє про прекрасне — і здійснює безчесні вчинки, любить — і продає свою любов, шукає сенсу життя — і присвячує власне існування меті збагачення будь-якою ціною. Саме це робить драматичну поему філософською.

Жанр філософської казки, що дуже далеко відходить від першоджерела, розробляє в українській літературі Леся Українка. П'єси «Пер Гюнт» і «Лісова пісня» мають спільну тему — тему зради самому собі і смерті як спокути за зраду. Образ Лукаша у Лесі Українки більш поетичний, ніж образ Пера Гюнта у Ібсена, але Лукаш теж зраджує і кохану Мавку (як Гюнт зрадив Сольвейг), і свою безсмертну творчу душу заради спокуси матеріальних благ, побутових зручностей.
«...А тільки — смутно, що не можеш ти / своїм життям до себе дорівнятись», — пророчо каже Лукашеві Мавка. Сам образ Мавки, що символізує вірне кохання, багато в чому нагадує образ Ібсенової Сольвейг. В кінці драми-феєрії Мавка, як і Сольвейг, залишається єдиним свідком людської особистості Лукаша, перетвореного на вовкулаку. Саме її заступництво рятує Лукаша. Споріднює обидві п'єси й те, що в них діє багато міфологічних персонажів. І ще одна подібність є між двома літературними шедеврами: вони обидва надихнули композиторів на створення прекрасних музичних творів. Балет Михайла Скорульського «Лісова пісня» та опера Едварда Гріга «Пер Гюнт» стали явищами світової музичної культури.
Плідно попрацювавши у жанрі драматичної поеми, Ібсен створив аналітичну п'єсу на злободенну сучасну проблематику — «Стовпи суспільства» (1877).

Події в аналітичній п'єсі є результатом того, що сталося раніше, до початку дії. Тож одні дійові особи розгадують таємниці минулого життя інших героїв. Таку форму впровадив ще Софокл. Так, події його трагедії «Цар Едіп» пов'язані з таємницею народження героя та з подій звільнення Фів від влади сфінкса. Батько Едіпа, наляканий пророцтвом, що його новонароджений син стане батьковбивцею та чоловіком своєї матері, наказує позбутися дитини. Та немовля знаходять і вси-новлюють інші люди, яких він вважає своїми батьками. Юнаком Едіп назавжди залишає домівку, але в дорозі випадково вбиває подорожнього, який виявляється його рідним батьком і царем Фів. Звільнивши Фіви від сфінкса, Едіп, за тодішнім законом, бере шлюб з царицею, тобто своєю матір'ю. Трагічний для царської родини фінал подано на початку сценічної дії, а хід дії прояснює всі таємниці.

Є чимало таємниць і в минулому героїв п'єс «Ляльковий дім» (1879), «Примари» (1881), «Дика качка» (1884), «Росмерс-хольм» (1886). Свою злочинну кар'єру герой п'єси «Стовпи суспільства» консул Бернік почав з обмови друга, а продовжив будівництвом непотрібної, але вигідної для нього залізниці та страхуванням погано відремонтованих кораблів, які він відправляє у плавання, прирікаючи на загибель пасажирів та екіпаж.
Має свою таємницю і Нора з «Лялькового дому», що призводить родину Хельмерів до катастрофи.
В «Примарах» ми дізнаємося про історію фру Альвінг, яка в молодості намагалася покинути свого розбещеного чоловіка-алкоголіка, та піддалася його умовлянням повернутися і все життя приховувала від сторонніх його вади. Доля покарала жінку й тим, що її син, талановитий маляр, успадкував від батька хворобливу схильність до алкоголю, яка призводить до втрати здорового глузду, й мати вирішує проблему, чи дати йому отруту, щоб припинити свої і синові муки.
У п'єсі «Дика качка» мораліст Грегерс Верле настільки захоплений ідеєю родинного перевиховання свого друга у дусі чесності й правдивості, що необережно посвячує його маленьку дочку в родинну таємницю: батько, якого вона любить понад усе, їй не рідний. Вражена звісткою, дівчинка йде з життя, щоб довести свою любов до батька.

До суїциду вдається й героїня драми Ібсена «Росмерсхольм» Ребекка Вест, не витримавши докорів сумління за те, що колись занапастила життя своєї суперниці, щоб заволодіти коханим чоловіком.
Минуле героїв «аналітичних п'єс» Ібсена пов'язане або із злочином (як у долях консула Берніка, Ребекки Вест), або з помилкою (як у житті фру Альвінг). Але сюжет таких п'єс завжди пов'язаний зі спокутуванням персонажами гріхів минулого.
«Аналітична п'єса» має ще одну прикметну ознаку: постійні дискусії дійових осіб. Власне, це і є «п'єса-дискусія» — жанр, пізніше уславлений Бернардом Шоу. Герої не потребують втручання професійного психолога у своє життя: вони здатні самі обговорювати і прояснювати минуле. Фру Альвінг у дебатах з пастором, який колись умовив її повернутися до чоловіка-алкоголіка, спростовує всі його докази на власному страшному прикладі. Нора веде з Хельмером дискусію про сім'ю і доводить слушність своїх висновків. Мітинговий характер мають виступи доктора Стокмана в п'єсі «Ворог народу» (1883), де герой бореться за закриття водопостачання курорту, яке не відповідає санітарним нормам. Ця п'єса була дуже популярною в Росії у постановці та виконанні Станіславського у період суспільних рухів 1901 року. На жаль, російські революціонери звинуватили героя у ніцшеанстві, тоді як доктор Стокман, поділяючи людство на «пуделів» (аристократів духу) та «простих псів» (натовп, не здатний прогресивно мислити), мав на увазі зовсім не соціальний розподіл людства, а моральний. Тобто «пси» при бажанні можуть стати «пуделями». Недаремно доктор Стокман прагне виховати з вуличних хлопчаків «аристократів духу». Взагалі ж питання про Ібсена і ніцшеанство досить складне й неоднозначне, як і питання впливу на драматурга поетики декадансу, а саме символізму, натуралізму. Його п'єси «Будівничий Сольнес» (1892), «Маленький Ейольф» (1894) свідчать про зацікавлення майстра надбаннями символізму. Образи доктора Ранка в «Ляльковому будинку» та Освальда в «Примарах» доводять, що Ібсен поділяв дуже модну наприкінці століття теорію спадковості, покладену в основу натуралізму.
Патологічні моменти у діяльності людської психіки стають об'єктом дослідження у п'єсі «Гедда Габлер» (1890), героїня якої свідомо підштовхує до самогубства свого колишнього чоловіка. Але ця патологія є тільки закономірним завершенням розвитку егоїстичного характеру, мета якого — самоствердження за рахунок приниження інших.
Ібсен першим з європейських драматургів звернувся до відкритого обговорення на сторінках своїх п'єс найсучасніших проблем доби. Традиції театру Ібсена продовжили європейські драматурги XX століття. Норвежець започаткував поняття «нова драма», тож цей термін завжди асоціюється з іменем ГенрікаІбсена.
1.    З'ясуйте спільні риси  історичного розвитку Норвегії у XIX столітті та України в XX столітті. Як вирішувалося питання
відродження духовності,  мови,  національної культури в обох країнах після здобуття державної незалежності?
2.    Які обставини сприяли тому, що Ібсен став драматургом? У чому полягає внесок Ібсена у створення й розвиток національного норвезького театру?
3.    Які п'єси Ібсена глибинно пов'язані з норвезьким фольклором? У чому це виявляється?
4.    Що таке «аналітична п'єса»? Коли вона виникла? У чому полягає різниця між аналітичними п'єсами Софокла та Ібсена?
5.    Які п'єси Ібсена засвідчують його інтерес до модерних літературних напрямів? Назвіть ознаки натуралізму й символізму в цих творах.

Зарубіжна література 10 клас. За заг. ред. В.Я. Звиняцьковського

Вислано читачами з інтернет-сайту

_{Календарно-тематичне планування зарубіжної літератури, завдання школяру 10 класу , курси учителю зарубіжної літератури для 10 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас
 презентація уроку
 інтерактивні технології
 акселеративні методи навчання

Практика
 тести, тестування онлайн
 задачі та вправи
 домашні завдання
 практикуми та тренінги
 питання для дискусій в класі

Ілюстрації
 відео- та аудіоматеріали
 фотографії, малюнки
 графіки, таблиці, схеми
 комікси, притчі, приказки, кросворди, анекдоти, приколи, цитати

Доповнення
 реферати
 шпаргалки 
 фішки для допитливих
 статті (МАН)
 література основна та додаткова
 словник термінів

Удосконалення підручників та уроків
 виправлення помилок в підручнику
 заміна застарілих знань новими 

Тільки для вчителів
 календарні плани
 навчальні програми
 методичні рекомендації
 обговорення

 Ідеальні уроки-кейси

Якщо у вас є виправлення або пропозиції до даного уроку, напишіть нам.

Якщо ви хочете побачити інші корективи і побажання до уроків, дивіться тут - Освітній форум.