Відомості про Лейбніца             

                 Вчитель математики:
                 Про нього говорять, що до наших днів ніхто не поєднував такий яскравий математичний талант з такими широкими гуманітарними нахилами. Його поєднують з Арістотилем  або з  Леонардом да Вінчі. Лейбніц був вундеркіндом: у 8 років він самостійно вивчив латинь, а через два роки – древньогрецьку мову, у 15років стає студентом Лейпцігського університету, а у 20- магістром філософії, доктором права і дипломатом на службі у Курфюрста Майнцського. Наукова і громадсько-політична діяльність Лейбніца дуже різноманітна. Будучи передовою освіченою людиною, він тісно поєднував свої наукові дослідження з практикою, з потребами удосконалення техніки і природничих наук.
                 Але найбільшої слави здобув собі Лейбніц тим, що водночас з Ньютоном розробив основи диференціального та інтегрального числення, спираючись на розроблену Декартом аналітичну геометрію.

                   У проміжку між 1677 і 1684 роками у  своїх математичних працях вчений виклав відповідні правила без доведень, відразу показуючи їх практичне застосування, тобто правила диференціювання суми, добутку, частки, довільного сталого степеня, правила знаходження і встановлення екстремальних точок кривих, точок перегину, (за допомогою другого диференціалу), знайшов взаємно обернений зв'язок  між диференціюванням і інтегруванням, встановив формули для знаходження диференціалів вищого порядку, правила диференціювання важливих трансцендентних функцій, раціональних дробів, розкладав функції у нескінченні степеневі ряди, дав ознаки збіжності знакозмінних рядів та способи розв’язування диференціальних рівнянь.

                   Лейбніц ввів терміни і знаки, якими ми користуємося сьогодні, це: знаки множення, ділення, дужки, які необхідні у формулах і різних математичних перетвореннях,  знаки для диференціалу і інтегралу, терміни «диференціал, диференціальні числення», «функція», «змінна», «стала», «ордината», «абсциса»і т.д.
                    Великий вчений зробив ряд важливих відкриттів і у інших галузях математики: в комбінаториці, в алгебрі (теорія визначників), в геометрії (теорія дотичних кривих).

                   Диференціальне та інтегральне числення  виявилось корисним і для розв’язання  задач з фізики, механіки, геодезії. Будучи передовою освіченою людиною, він тісно поєднував свої наукові дослідження з практикою, з потребами удосконалення техніки і природничих наук.
                    Лейбніц брав безпосередню участь у створенні «прабабусі» сучасного калькулятора. Так, коли він познайомився з голландським математиком і астрологом Гюйгенсом і побачив, як багато обчислень доводиться виконувати останньому, то вирішив віднайти механічний пристрій, який полегшив би лічбу. У 1663 році він виготовив механічний калькулятор. Вчений продемонстрував свою машину у Французькій академії наук і Лондонському королівському товаристві. Одна така машина Лейбніца потрапила навіть до Петра I, а той подарував її китайському імператорові, маючи на меті вразити його європейськими технічними досягненнями. Заклав також основи двійкової системи числення, яка пізніше знайшла застосування в автоматичних обчислювальних приладах, зокрема у комп’ютері.
                  Учений висунув ідею застосування циліндра і поршня в машинах, яка пізніше була використана у конструюванні парових двигунів.    
                  Творчість Лейбніца мала велике значення для розвитку світової науки. У 1697 році  вперше він зустрічається з Петром Великим, який прибув у Голландію для вивчення морської справи. Тоді вчений запропонував проект реформи освіти в Росії і проект створення Петербурзької Академії наук. Восени  наступного року Петро Перший зустрічається з Лейбніцом, який передає йому план створення Академії наук, за що був нагороджений званням таємного радника юстиції російської служби.
                      Берлінська академія наук була теж заснована за пропозицією талановитої людини Лейбніца і він стає першим її президентом.
                      Поет Брюсов писав: «О Лейбніц, о мудрець, засновник віщих книг! Ти вище світу був, як древнії пророки». Захоплювався він і музикою, бачив нерозривний зв'язок її з математикою. Ось таке означення він дає музиці: «Музика – є арифметична вправа для душі».
                      А от обставини смерті вченого досить дивні. 14 листопада 1716 року вчений почував себе гірше, від звичайного. Давній знайомий, що прийшов його відвідати, напоїв його настоєм якогось зілля. Випивши її, Лейбніцу погіршало, і поки прийшов лікар, вчений помер. За труною людини, яка у свій час була гордістю Європейської науки, йшла тільки одна особа – секретар вченого.