Гіпермаркет Знань>>Історія України>>Історія України 9 клас>> Історія України: Вплив міжнародних відносин на розвиток українських земель в першій третині ХІХ ст.

ВПЛИВ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН НА РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ В ПЕРШІЙ ТРЕТИНІ XIX СТ. УКРАЇНА В РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКІЙ ВІЙНІ 1806-1812 рр. ТА РОСІЙСЬКО-ФРАНЦУЗЬКІЙ ВІЙНІ 1812 Р. АЗОВСЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО

ВПЛИВ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН НА СТАНОВИЩЕ УКРАЇНИ В ПЕРШІЙ ТРЕТИНІ XIX ст.

1. Назвіть приклади зі світової історії, коли перемогу над ворогами забезпечувала не армія, а народне ополчення, національна гвардія та подібні формування.
2. Пригадайте з вивченого у 8 класі, хто такі автономісти.

Україна в російсько-турецькій війні 1806-1812 pp.

На початку XIX ст. Російська імперія взяла активну участь у військовій коаліції європейських держав проти Франції. Цим скористалася Туреччина. Тоді вона ще сподівалася повернути собі контроль над українським Причорномор'ям. Війни з Оттоманською Портою прагнула й Росія. її керівники усвідомлювали неминучість вирішальної сутички з Францією, тому й намагалися заздалегідь розгромити її можливого союзника, убезпечивши себе від загрози війни на два фронти.

Історичний факт. Згідно зі стратегічними планами турецького командування та французького генерального штабу на випадок війни між Францією та Росією, 100-тисячний турецький корпус мав розпочати наступ через Волощину та Молдову й приєднатися до армії Наполеона. Інша частина турецьких військ мала наступати на Київ. Водночас у Криму та Одесі планували висадити турецький десант.

Початок війни з Туреччиною означав перетворення України на близький тил і базу постачання російської армії. їй удалося заволодіти наступальною ініціативою і перенести бойові дії на територію Балкан, однак війна набула затяжного характеру. Окрім того, Росія розпочала війни з Іраном та Швецією. Військові витрати зростали. Тому Російська імперія постаралася максимально задіяти українські ресурси для ведення російсько-турецької війни.

У шести українських губерніях провели набір земського ополчення: по кілька тисяч «ополченців» із кожної. Селян зобов'язали постачати для армії фураж і провіант, волів, коней, вози. їх же відмобілізовували в район бойових дій як погоничів.

Війна також прокотилася територією Південної Бессарабії, заселеної переважно українцями. Особливо жорстокі бої розгорілися за фортецю Ізмаїл, яку російські війська здобули штурмом у 1809 р.

У 1811 р. російська армія під командуванням М. Кутузова розгромила основні сили турків під Рущуком на Дунаї, що змусило Туреччину підписати Бухарестський мирний договір 1812 р. За його умовами Росія отримала частину Молдови в межиріччі Дністра і Пруту (Бессарабію). До імперії відійшли й землі, заселені українцями: Хотинський, Ізмаїльський і Акерманський повіти. Використовуючи Україну як воєнно-стратегічну базу, Росія переможно завершила війну з Туреччиною, вивільнила Дунайську армію та убезпечила від нападу південний фланг російської армії в розпочатій війні з Наполеоном.

Україна в планах Наполеона І Бонапарта

Плануючи війну проти Росії, генеральний штаб Наполеона зібрав ґрунтовну інформацію з історії козацької нації, її сучасного політичного та економічного становища. Були зібрані досьє на тодішніх російських політичних діячів українського походження: Трощинського, Розумовських, Кочубеїв та ін.

У 1805 p., під час війни Франції з австро-російською коаліцією, французький посол у Константинополі мав таємні перемовини з кошем Задунайської Січі. Від імені Наполеона він пообіцяв козакам після розгрому Росії відродити «стародавні вольності» козацтва та головне їхнє право на відновлення української держави — козацької республіки. Щоправда, ці перемовини не продовжувалися в подальшому.

За півроку до початку війни з Росією імператор Наполеон І наказав архіваріусу міністерства закордонних справ Франції скласти детальний список документів і наукових праць про Україну. Однак ці знання, як виявилося, були потрібні імператору-завойовнику не для відродження незалежної й соборної української держави, а для залучення на свій бік потенціальних союзників для спільних воєнних дій проти Москви. Після успішного завершення війни Наполеон пообіцяв передати Австрії й Туреччині частку українських земель.

На решті українських земель французький імператор планував створити дві васальні держави — Наполеоніди, очолювані його родичами чи маршалами. їх призначенням мало б стати постачання французькій армії людських і матеріальних ресурсів для наступних наполеонівських завоювань.

Суспільно-політичні настрої напередодні та на початку війни з Наполеоном. Напередодні війни українські суспільні настрої відображали позиції українського дворянства: автономістів та їхніх опонентів. Перші — нащадки козацьких старшин — вважали Наполеона руйнівником імперського деспотизму. Зі збройним походом його армії на Російську імперію автономісти пов'язували запровадження в Україні європейського законодавства, повернення їй автономного і навіть незалежного державного статусу.

Історичний факт. Документи донесли до нас лише окремі прояви настроїв автономістів. Дворянин Могучовський з Полтавщини висловлював радість із приводу успіхів Наполеона і бажав, щоб «Бонапарт зруйнував Росію»; у Переяславському повіті дворянин Лукашевич на бенкеті підняв келих «за здоров'я Наполеона»; у Пирятинському повіті прилюдно виголошувалися тости «за республіку».

Таке ставлення автономістів ґрунтувалося не лише на спогадах про колишні «козацькі вольності» — воно мало глибоку економічну основу. Адже економічна  політика російського уряду все більше суперечила інтересам України як хліборобського краю. Своєю фінансовою політикою і, зокрема, митними зборами російський царизм гальмував розвиток сільського господарства України, а високі податки призводили селян до зубожіння.

Однак більша частина тодішнього українського дворянства була охоплена почуттями імперського патріотизму. До того ж він пов'язувався з їхніми поміщицькими інтересами. Саме на них і наголошував тогочасний міністр внутрішніх справ імперії та великий землевласник В. Кочубей. Він наполегливо поширював серед своїх полтавських земляків думку, що Наполеон має наміри ліквідувати дворянство, знищити його поміщицькі права на догоду черні і, опираючись на її підтримку, утвердити на завойованій території свою необмежену владу. Число «імперських патріотів» зростало й через побоювання, що Наполеон включить Правобережжя до складу відновленої Польщі. Ці обставини та настрої зрештою спонукали українське дворянство до активної участі у формуванні козацького та земського ополчення для допомоги російській армії.

Передбачаючи неминучість зіткнення імперій, малоросійські генерал-губернатори намагалися не погіршувати соціального становища державних селян — колишнього козацтва. Вони дозволяли їм продавати свої земельні наділи, переселятися на вільні землі, навіть надавали грошові субсидії для господарювання на новому місці.

Україна у французько-російській війні 1812 р.

Російський імперський уряд розраховував на сподівання українців захистити Батьківщину своєю участю у воєнних діях і здобути право на відновлення автономної козацької держави — Гетьманщини, відродження стану козацтва та ліквідацію кріпацтва, рекрутчини й податків. Розрахунок був правильним, і коли в українських губерніях оголосили царський маніфест про формування ополчення для поповнення армії, українці активно на нього відгукнулися. А після того, як в Україні було оприлюднено урядовий документ, у якому вказувалося, що після закінчення війни всі учасники козацького ополчення із сім'ями зможуть назавжди залишитися вільними і будуть наділені землею, розпочався масовий народний рух. До козацького війська, за вимогами часів Гетьманщини, міг записатися лише той, хто прибував на коні та озброєний. Однак більшість охочих не могла забезпечити себе всім необхідним. Тому, сподіваючись на відновлення української автономії, спорядження козацьких з'єднань часто брали на себе селянські й міщанські громади, зібрання шляхетства.

Долаючи опір малоросійського генерал-губернатора, українські шляхтичі домоглися, щоб у сформованих з'єднаннях офіцерські звання нагадували давні старшинські ранги (обозний, осавул, сотник тощо). Водночас із козацьким формувалося й земське ополчення. До нього могли вступати всі охочі вільних станів, а також, за згодою поміщиків, кріпаки. Останні, сподіваючись на звільнення, масово записувалися до ополчення. Стурбований масштабами народного руху, царський уряд обмежив набір ополченців територією колишньої Гетьманщини — Чернігівською та Полтавською губерніями. Було сформовано 15 козацьких полків на Лівобережжі та 4 на Правобережжі, по 1200 вояків у кожному. У формуванні козацького війська для відсічі нашестя Наполеона брав активну участь

Іван Котляревський — автор поеми «Енеїда», драми «Наталка Полтавка» та водевілю «Москаль-чарівник». Він також виїздив з дорученнями до Дрездена і Санкт-Петербурга. Різнобічна діяльність І. Котляревського була високо оцінена малоросійським генерал-губернатором і князем М. Рєпніним.

Історичний факт. Озброєнням пішого козака-ополченця були шабля й рушниця, кінного — шабля, спис і пістоль. Виготовлення зброї, необхідної ополченню, налагодив київський завод «Арсенал». Шостківський завод на Сумщині збільшив виробництво пороху.

Разом із земським ополченням Україна виставила майже 70 тис. бійців. Українські козацькі полки завжди самостійно забезпечували себе не лише зброєю, а й продовольством, фуражем, возами, кіньми, волами. На військові потреби українці добровільно зібрали 10 млн крб — імперській казні козацьке ополчення не коштувало нічого. Крім того, Україна постачала продовольство, фураж, коней, волів і російській регулярній армії.

Участь українських з'єднань у бойових діях. Головний удар французької армії через Білорусь і Смоленськ був спрямований, як відомо, на Москву. Австрійському та польсько-саксонському корпусам в Україні вдалося окупувати лише західні повіти Волині, установивши там жорстокий режим контрибуцій. Це спричинило формування дружин самозахисту українським населенням. Так, жителі с. Нікольського Ковельського повіту понад добу мужньо боронилися від роти австрійців. Коли ж зрозуміли, що добре озброєних окупантів подолати не вдасться, разом із родинами відступили в ліс.

40-тисячне з'єднання українського ополчення прикривало південний фланг російської армії по лінії Житомир—Новоград-Волинський—Острог—Замостя, захищаючи Батьківщину від дрібних загонів ворожої кінноти, які намагалися просочитися на територію Чернігівщини та Київщини. Високу боєздатність у бойових операціях проти наполеонівських військ в умовах лісистої місцевості проявили «лісові козаки», сформовані з мешканців Полісся. Велике з'єднання українських і донських козаків пройшло звідси тилами наполеонівської армії аж до Варшави. У ході рейду вони знищили кілька військових гарнізонів і регулярних частин, захопили десятки гармат, узяли в полон кілька тисяч наполеонівських офіцерів і солдатів.

Історичний факт. Українські полки були також задіяні в боях на теренах Росії. Вони брали участь у Бородинській битві. Особливо прославилися тоді Малоросійський, Полтавський, Харківський, Сумський, Ізюмський, Охтирський, Глухівський, Чугуївський, Катеринославський, Єлизаветградський, Новоросійський, Волинський та інші піхотні й кінні полки.

ІС Т О Р И Ч Н Е   Д Ж Е Р Е Л О

Із доповіді російського генерала Рота про участь українського ополчення в боях у січні 1813 р. за фортецю Замостя: «Усе малоросійське ополчення показало під стінами Замостя мужність і безстрашність більші, ніж можна було чекати від людей, незвиклих поводитися зі зброєю. Чотири тижні перед цим вони відбивали щоденні ворожі напади найкращих полків польських військ, із яких складався гарнізон фортеці Замостя. Святим обов'язком вважаю віддати щиру похвалу, заслужену всіма офіцерами, а особливо начальниками полків».

• У чому генерал Рот проявив непослідовність? Чим, на ваш погляд, була зумовлена звитяга українських ополченців?

Під час відступу наполеонівських військ із Росії в бойових діях брали безпосередню участь два Бузькі, два Полтавські й три Київські козацькі полки. Ескадрон херсонських козаків під командуванням В. Скаржинського здійснив успішний тритижневий партизанський рейд територіями Білорусі та Литви.

Полки ополченців і козаків були учасниками зарубіжного походу російської армії. Вісім українських козацьких полків узяли участь у «битві народів» восени 1813 р. під Лейпцигом. У березні 1814 р. шість українських козацьких полків у складі російської армії вступили до столиці Франції. Після завершення бойових дій українським козакам і ополченцям довелося ще кілька місяців нести гарнізонну службу в населених пунктах Франції, Німеччини та Польщі.

Проте їхні зусилля, жертви та сподівання були марними. Наприкінці 1814 р. з'єднання земських ополченців розформували, не надавши їм ніяких пільг. Кріпаків повернули їхнім власникам. Єдиною винагородою вцілілих стали жалюгідні 2 крб за більш як дворічну добровільну службу. Так само невдячно царський уряд учинив із козацькими полками. У 1816 р. в козаків відібрали всі надані привілеї, повернувши їх до стану державних селян. Використавши козаків, російський уряд навіть не відшкодував їм витрати на озброєння, обмундирування, провіант і харчування. Як визнавали російські міністри, своєю політикою вони остаточно «зруйнували козаків».

Чимало козацьких ополченців, які брали участь у французько-російській війні 1812 p., перебралися на Кубань і протягом 1820-1825 pp. улилися до лав Чорноморського козацтва.

Задунайська Січ у російсько-турецькій війні 1828-1829 pp.

Показовим прикладом імперського ставлення до козацтва стала й російсько-турецька війна 1828-1829 pp. Хоча вона й велася поза межами України, однак її матеріальні та людські ресурси використовувалися якнайширше. На вістрі боротьби двох імперій опинилося останнє вогнище самобутньої української політичної організації — Задунайська Січ.

На початку російсько-турецької війни 1500 козаків на чолі з кошовим отаманом Задунайської Січі Йосипом Гладким перейшли на бік російської армії під Ізмаїлом, захопивши із собою військову канцелярію та скарбницю. Заможна верхівка козацтва — «дуки» та «срібляники» — уже давно мріяла повернутися на Батьківщину. Вони сподівалися скористатися обіцяними царським урядом правами й привілеями, отримати маєтки, укласти в них свої скарби й хазяйнувати на широку ногу. За ними пішло й кілька сотень старих козаків-бурлаків і «голоколінної сіроми». Вони насамперед не бажали, щоб турецькі власті використовували задунайське козацтво для придушення національно-визвольної боротьби греків — таких же, як і вони, православних віруючих. Так само козаки не бажали брати участь у війні з одновірними росіянами. Сформований із задунайських козаків Дунайський полк у складі російської армії найбільше відзначився при здобутті фортеці Ісакча.

Козаків, які залишилися в Задунайській Січі, турки вирізали, укріплення зруйнували, а січову церкву спалили. Ті, кому пощастило врятуватися, поселилися в різних містах і селах Добруджі. Майже 2 тис. задунайців, разом із наказним кошовим отаманом І. Баланом, які діяли далеко від Січі, заарештували й кинули до стамбульської в'язниці. Згодом їх звільнили й дозволили знову поселитися в дельті Дунаю, але про відновлення Задунайської Січі вже навіть не згадувалося.

Важко однозначно оцінити підсумки російсько-турецької війни 1828-1829 pp. для України. Загалом вона характеризувалася традиційним залученням українських ресурсів для вирішення завдань Російської імперії. Разом із тим чергове зіткнення двох імперій перемололо на своїх жорнах ще одне живе зерно з колись повного колоса Війська Запорозького. З іншого боку, військові перемоги Російської імперії зменшили небезпеку турецького вторгнення на українські землі, створили українцям сприятливі умови для освоєння Північного Причорномор'я.

Азовське козацьке військо

Після завершення війни колишні задунайці сподівалися на часткове повернення «прав і вольностей» та земель колишнього Війська Запорозького Низового. Однак не тільки Туреччина, а й Російська імперія не могла цього допустити. Протягом п'яти років так зване Окреме Запорозьке Військо залишалося без визначеного місця поселення, військових обов'язків і статусу. Зрештою, «турецьким запорожцям» запропонували поселитися на узбережжі Азовського моря, на землях між Бердянськом і   Маріуполем,   і   назватися   Азовським   козацьким військом. За три з половиною десятки років свого існування чисельність Азовського війська, разом із сім'ями, досягла майже 11 тис. осіб.

СТАТУС (від латин, status — становище) — становище особи або соціальної верстви щодо інших осіб чи верств у суспільстві.

До обов'язків війська входила охорона переправи на р. Берді та патрульна морська служба на баркасах уздовж північно-східного узбережжя Чорного моря — від Керчі до Поті (Грузія). Насамперед їм доводилося протистояти турецьким контрабандистам, які шукали зв'язків із гірськими народами Кавказу. За несення військової служби козаків звільняли від повинностей і податків. Окрім виконання військових обов'язків, вони господарювали на землі.

КОНТРАБАНДА (від італ. contra — проти і bando — урядовий указ) — незаконне перевезення товарів або інших цінностей через державний кордон; самі ці товари, цінності.

Історичний факт. Азовське козацьке військо досягло помітних успіхів у хліборобстві. Це визнавало Імператорське товариство сільського господарства Південної Росії. На Лондонській всесвітній виставці виробів сільського господарства та промисловості в 1851 р. кубанські хлібороби одержали нагороди.

Однак протягом 1862-1864 pp. частину козаків силоміць переселили на Кубань і Північний Кавказ. Незадоволені такими діями царського уряду, вони повстали, але були розбиті російськими регулярними військами. У жовтні 1864 р. царським указом Азовське козацьке військо було ліквідоване, а тих козаків, які залишилися на освоєних землях, перевели в стан державних селян. Так Російська імперія розправилася ще з одним українським козацьким утворенням.

Перевірте свої знання
1. Якими причинами можна пояснити активну участь українських станів суспільства у війні проти наполеонівської навали?
2. На які два табори поділилося українське дворянство напередодні війни з Францією?
3. Чому серед українського дворянства в ставленні до Наполеона перемогли почуття російського «імперського патріотизму»?
4. У чому полягала участь України в російсько-турецькій війні 1806 — 1812 pp.? Визначте наслідки цієї війни для України.
5. Яке місце посідала Україна в планах Наполеона?
6. Визначте масштаби участі українського суспільства у війні проти армії Наполеона.
7. Визначте позитивні й негативні наслідки російсько-турецької війни 1828-1829 pp. для України.
8. Поясніть причини створення та ліквідації Азовського козацького війська.
9. Яким було ставлення російського уряду до козацтва напередодні, у ході та після війни з Наполеоном?
10. Опишіть участь українських з'єднань у бойових діях проти армії Наполеона.

О. К. Струкевич, Історія України, 9 клас
Вислано читачами з інтернет-сайтів  

_{Матеріали з історії України, планування з історії України, завдання та відповіді по класам, плани конспектів уроків з історії України для 9 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.