Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література>>Зарубіжна література 11 клас>>Зарубіжна література: Борис Пастернак(1890-1960). Життєвий і творчий шлях письменника. „Цей лютий! Час для сліз і віршів!”, „Зимова ніч” Особливості пейзажної лірики: одухотвореність образів, передача настроїв потрясіння, захвату буттям

Незважаючи на те, що Володимир Маяковський і Борис Пастернак розпочинали свій творчий шлях у річищі футуристського руху і від того часу з пильною увагою спостерігали за мистецькими пошуками один одного, між ними існувало більше розбіжностей, ніж точок дотику. Одного разу Маяковський так визначив відмінність їхніх естетичних платформ: «Ви, -сказав він Пастернаку, - любите блискавку в небі, а я - в електричній прасці». Слід визнати, що цей метафоричний вислів виявив саму сутність різниці між напрямами їхнього мистецького осягнення буття.

Борис Леонідович Пастернак з'явився на світ 10 лютого 1890 р. Йому пощастило народитися у мистецькій родині. Батько, Леонід Пастернак, був відомим художником, а мати, Розалія Кауфман, - талановитою піаністкою. Частими гостями Пастернаків були видатні живописці, музиканти, літератори. В їхньому домі бували письменник Л. Толстой, поет P.M. Рільке, композитор С. Рахманінов та інші. Відтак фарби, музичні звуки, скарби художнього слова змалку були для поета звичним, природним середовищем існування.

Значну роль у мистецькому розвитку Б. Пастернака відіграла мати. Від неї він успадкував здатність до повної самовіддачі мистецтву, що згодом стала серцевиною його творчого кредо. По слідах матері Борис розпочав серйозно займатися музикою: ще навчаючись у гімназії, він опанував більшість предметів композиторського факультету консерваторії, виявивши при тому неординарну музичну обдарованість. Ним навіть зацікавився геніальний російський композитор І. Скрябін. Здавалося, на юнака чекає блискуча кар'єра музиканта. Проте, після шести років наполегливого засвоєння секретів музичного  мистецтва   Пастернак   несподівано захопився філософією, Яку й розпочав студіювати у Московському університеті. Прагнення
поглибити знання з цієї галузі привело його до німецького міста Мар-бурґа, де на той час процвітала відома філософська школа, очолювана видатним ученим Г. Коґеном. Слід сказати, що на теренах цієї науки юнак також досягнув помітних успіхів. Однак і цього разу Пастернак різко змінив напрямок свого творчого розвитку, раз і назавжди порвавши з філософією. Сьогодні марбурзький будинок, в якому колись мешкав російський студент Борис Пастернак, прикрашає меморіальна дошка, на якій процитовані сказані ним слова: «Прощавай, філософіє!»

Як з'ясувалося, кар'єра вченого була принесена у жертву поетичній творчості. Звісно, присвятивши себе літературі, Пастернак обрав не найлегший шлях. Адже у російській поезії 10-х років, за слушним зауваженням Л. Кисельової, «привернути до себе увагу було надзвичайно важко: у розкішному сяйві світил «Срібної доби» зірочка поета-початківця могла надовго залишитися непоміченою». Проте масштаб мистецького обдаровання Пастернака визначив його місце у сузір'ї найтала-новитіших російських поетів - О. Блока, А. Ахматової, М. Цвєтаєвої та О. Мандельштама.

Перші пастернаківські вірші були надруковані у колективній збірці «Лірика» 1913 р. А вже за рік молодий поет видав свої твори окремою книжкою, що в дусі часу називалася «Близнюк у хмарах» і була просякнута пафосом пошуку новітніх засобів художнього самовираження. Прагнення до оновлення поетичної мови привело поета-початківця до футуристського угруповання «Центрифуга». На цей час припадає його зближення з В. Маяковський та М. Асєєвим, творчість яких він високо цінував. Утім, найбільшим мистецьким авторитетом для Пастернака був австрійський пост P.M. Рільке.


Перед Рільке він схилявся з містичним благоговінням - як перед генієм, що у своїй творчості піднявся на недосяжну висоту. Тим біл шою радістю була для Пастернака передана батьком звістка про і що Рільке схвально відгукнувся про його вірші та «ранню славу», яі у 20-і роки докотилася вже до Парижа.

Довідавшись про це, схвильований Пастернак відразу ж написав листа своєму кумирові. Лист починався так:
«Великий, обожнений поете!

Я не знаю, де закінчився б цей лист і чим би він відрізнявся ві життя, якби Я дозволив заговорити на повний голос почуттям любов здивування і вдячності, які я відчуваю ось уже двадцять років.

Я зобов'язаний Вам основними рисами мого характеру, усім духовним життям. Вони створені Вами. Я говорю з Вами, як говорят про те, що давно здійснилося і що потім вважають витоком усього, що відбувається... Я божеволію від радості через те, що став Вам відомий як поет...»

Після революції 1917 р. Пастернак деякий час працював уї бібліотеці Народного комісаріату просвіти. Його лірика була! високо оцінена М. Бухаріним, що належав до кола «першизм осіб» радянської влади. Втім, істинне своє ставлення до поета! тоталітарна система виявила дещо пізніше.

20 -30-і роки були періодом напруженої творчої праці. Поряд із віршами, що увійшли до збірок «Сестра моя - життя» (1922), «Теми і варіації» (1923), «Друге народження» (1932), були написані прозові твори («Повість», «Охоронна грамота», «Дитинство Люверс»), поеми «Дев'ятсот п'ятий рік» (1926) та «Лейтенант Шмідт» (1927), роман-гюема «Спекторський» (1930). Слава поета зростала. Однак насолодитися її плодами Пастернаку не судилося: як поет, що не вкладався у прокрустове ложе ідеологізо-ваної літератури, він викликав незадоволення представників офіційної критики.

Головним засобом його творчого і мистецького існування поволі ставала перекладацька діяльність. Пастернак перекладав твори Шекспіра, Петефі, Ґете, Бараташвілі та інших майстрів слова. Ця виснажлива праця залишала надто мало часу для власної поетичної творчості. І навіть коли 1943 р. вийшла друком книжка його нових віршів («На ранніх потягах»), поет, змучений постійними репресіями, більше засмутився, ніж зрадів. В одному з листів він писав про неї: «Надсилаю... книжечку, надто тонку, дуже спізнілу і надто незначну, аби про неї можна було говорити, У ній є лише декілька сторінок, написаних по-справжньому... в зразок того, як би я тепер взагалі писав, аби мав змогу...»

Не слід, однак, довіряти надто суворій самохарактеристиці поета, Яки перекреслювала цінність майже всього написаного ним до 40-х років. Російський письменник В. Шаламов, що десятками років Відбував покарання згідно з вироком сталінського суду, справедливо писав поетові із заслання: «...я знаю людей, які жили, вижили завдяки Вашим віршам, завдяки тому сприйманню світу, яке передавало-ся Вашими віршами... Чи думали Ви колись про це? Про людей, які Іалишилися людьми тільки тому, що з ними були Ваші слова. Ваші Малюнки та думки? ...Адже були у цих віршах таке життя і така (іі.і.і, які, повторюю, людей зберегли людьми».

1946 р. Б. Пастернак розпочав роботу над романом «Доктор Жинаго», який вважав головною справою свого мистецького Життя. Натхненна праця тривала близько 10 років. Утім, завершення цієї книжки-мрії стало початком гучного конфлікту митця із владою.
Рукопис, спочатку прийнятий до друку провідним вітчизняним часописом, був невдовзі відхилений. Головними аргументами відмови були «негативне ставлення автора до революції та відсутність віри у соціальні перетворення». Натомість за кордоном «Доктор Живаго» був відразу оприлюднений (1957) і упродовж року перекладений 18-а мовами. Для західних читачів він став своєрідним свідченням того, що за «залізною завісою» ще збереглися істинні майстри художнього слова, здатні висловити власну точку зору на життя у СРСР, яка не збігається з «Коротким курсом історії ВКП(б)».

23 жовтня 1958 р. Пастернак отримав телеграму з повідомленням про присудження йому Нобелівської премії. Його запросили на урочисту церемонію вручення високої відзнаки до Стокгольма. Вражений поет надіслав до Шведської академії телеграму такого змісту: «Безмежно вдячний, зворушений, гордий, здивований, схвильований». Однак в урядових колах СРСР рішення Нобелівського комітету викликало обурення. Вітчизняна критика вибухнула низкою «викривальних» статей, в яких митця називали «зрадником», «злостивим обивателем», «наклепником», «Юдою», «ворожим наймитом» і тощо. Це було продиктовано заздрістю до поета, який стояв осторонь соді реалістичної літератури, а проте ж був відзначений найавторім тетнішою міжнародною літературною премією. Пастернак! виключили зі Спілки письменників і, зрештою, примусили відмовитися від премії. За чотири дні після першої теле« грами на адресу Шведської академії надійшла друга, в якій поет пояснив: «Внаслідок того значення, що надається присудженій мені нагороді у суспільстві, до якого я належу, я повинен від неї відмовитися. Не вважайте образою мою добровільну відмову».

На жаль, принесена Пастернаком жертва була марною- його становище вона не поліпшила. Газети продовжували цькувати автора та його роман. Хрестоматійно відомою стала фраза! з надрукованого у центральній газеті листа слюсаря N-ського заводу: «Я роману не читав, але, як на мене, це книжка шкідлива!» Ще гірше поводилися колеги-літератори, які жбурляли в поета зі світовим іменем прокляття на кшталт: «Плюю в морду тоді!» Проти переслідувань митця повстали відомі іноземні письменники: Джон Стейнбек, Грем Грін, Олдос Гакслі, Сомерсет Моем. «Ми не будемо заперечувати, якщо авторові заманеться скуштувати капіталістичного раю», - публічно заявив тодішній голова КДБ. Поет твердо заперечив: «Залишити батьківщину для мене рівноцінно смерті... Я пов'язаний з Росією народженням, життям і роботою».

Усі ці образи й приниження скоротили вік поета, на той час вже тяжко хворого. Розтоптаний владою й пригнічений суспільним осудом, він не прожив і двох років від початку історії з Нобелівською премією. Помираючи, він із гірким сумом говорив про своє існування як про «нескінченний двобій з панівною і всепереможною сірятиною за вільний грайливий людський талант». «На це й пішло все життя», - підсумував поет. Він помер ЗО травня 1960 р.

За кілька місяців до згаданого скандалу Б. Пастернака відвідав знаний американський композитор і диригент Леопард Бернстайн, який перебував у Москві з гастрольною програмою. Розповідаючи про свою сутичку з тодішнім міністром культури, іноземець роздратовано запитав поета: «Як же ви можете існувати при таких міністрах?» - «Що ви таке кажете, -заперечив господар дому, - до чого тут міністри! Митець розмовляє з Богом, і Бог розігрує задля нього різноманітні вистави, щоб було про що писати. Це може бути фарс, як у вашому випадку, може бути трагедія, але це вже інші питання». Відповідь Пастернака заслуговує на особливу увагу. Адже вона висвітлює спрямованість його мистецького погляду на царину вічних цінностей. Цьому напрямкові художнього пізнання поет a вірний протягом своєї 50-річної Тморчої праці на теренах літературної творчості - попри те, що його літературна біографія розвивалася під знаком  постійного самозаперечення, самі оперекреслення». З-поміж «вічних» тем, які залишалися незмінними  величинами  пастернаківської творчості, провідна роль належала темам природи та мистецтва.

Власне, природа була не так темою, як головним героєм пастернаківської лірики. Поет сприймав її як скарбницю чудес, де все одухотворене і все - від стихійних явищ до останніх дрібниць - перебуває у невпинному русі. Широкими мазками живописця Пастернак змальовував різноманітні «потрясіння» природного життя: зливи, грози, снігопади, заметілі тощо. Природа у його віршах «вибухає» і «буяє», «ридма ридає» і «схлипує». Часто зустрічаються у поета і образи «хворобливої» та «хворої» природи, що відбивають стан бурхливого зростання, яке супроводжується напруженістю і болем.

Картини карнавалу природи та «безладу» речей були, на думку російського літературознавця Д. Лихачова, навіяні самою епохою, яку вирізняла «та перехідність, що була неминуче пов'язана з катаклізмами у царині побуту, порушенням порядку життя. І дрібниці побуту, і гігантські космічні явища однаково протестували проти буденності та звичності».

Своєрідність пастернаківського бачення природи уповні виявилася вже у перших його віршах. Так, у поезії «Цей лютий! Час для сліз і віршів...» на читача обрушувалася лавина сліз і громів природи, яка хворобливо переживала власний перехід
від зими до весни:

Цей лютий! Час для слів і віршів.

Що не стихають ні на мить.

Коли гримить, гуркоче хвища

Й весною чорною горить.

Прольотку взяти. За шість гривень.

Крізь благовіст, крізь схлип коліс -

І чимскоріш - туди, де злива

Гучніша від чорнил і сліз.

Болісність цього переходу підкрес» люється точно відтвореними у перекладі М. Рябчука експресивними метафорам! («схлип коліс») та порівняннями («як звуглілі груші, / 3 дерев десятки чорних птиць І Зірвуться долу...»); оригінальною грою з чорним кольором, який нервч дає той стан, коли біла фарба зими вже сходить з фасаду світу, а весна ще не по-фарбувала його розмаїттям своїх барв.

Концептуальним стрижнем, на який] нанизуються образи вірша, є ідея взаємозв'язку природи та мистецтва. Так, наприклад, зображена поетом злива вбирає в себе і сльози природи, і сльози ліричного героя, і краплини чорнил.

Наголошуючи на художній довершеності цього твору, вже згадуваний В. Шаламов писав Пастернаку: «...я був приголомшений і пригнічений рядками: « Цей лютий! Час для сліз і віршів, / Що не стихають ні на мить» і т. д. Я хвилювався і не розумів, яку ж силу, яке ж око треба мати, аби написати такі вірші. І від того часу кожниіі Ваш надрукований рядок приваблював і тривожив мене».

Думка про глибоку спорідненість природи та мистецтва посідає центральне місце у художній філософії Б. Пастернака. Мистецтво, на його переконання, - це не «друга реальність», яка відображує природу чи суперничає із нею, а органічна частка природного світу. Воно зароджується у надрах природи та висвітлює її закони і таємниці. Воно покликане не «винаходити» щось своє, а «знаходити» приховані скарби у зовнішньому світі.

Є.Волощук "Зарубіжна література 11 клас"

Вислано читачами інтернет-сайту

_{Підручники та книги по всім предметам, плани конспектів уроків із зарубіжної літератури, реферати та конспекти уроків із зарубіжної літератури 11 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.