Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 4 клас>>Українська література: Божена Немцова. Сіль дорожче за золото
ВОЖЕНА НЕМЦОВА (1820—1862) - видатна чеська письменниця. Народилася вона у Відні, у 1842 році переїхала до Праги. Вожена Немцова — псевдонім (літературне ім'я) письменниці. Справжнє ім'я її було Барбора Панклова. її виховала бабуся, проста і мудра жінка з народу, яка знала безліч казок, була вельми розумна і чутлива. Згодом Вожена Немцова присвятила їй велику повість «Бабуся», що видавалась багато разів різними мовами. Письменниця збирала народні казки, сама написала багато казок, оповідань, повістей. Створені нею «Золота книга казок» та «Срібна книга казок» видані у багатьох країнах світу.
СІЛЬ ДОРОЖЧА ЗА ЗОЛОТО (Скорочено) Жив собі колись один король, і було в нього три дочки, яких він гаряче любив і беріг. І от, коли сивина білим снігом припорошила йому скроні й снага до життя стала полишати його, король почав замислюватися над тим, котра із доньок гідна після його смерті стати королевою. Вирішити це було не так вже й легко, бо всіх трьох король любив однаково. Думав він, думав і нарешті надумав, що зробить королевою ту з дочок, яка любить його найдужче. Покликав тоді він їх до себе та й каже: — Любі мої! Я вже старий і не знаю, скільки ще про живу на світі. Отож хочу на одну з вас лишити ко ролівство. Але спершу, діти мої, я повинен дізнатись, як ви мене любите. Скажи ти, найстарша моя доню, як ти любиш свого старенького батька? — Ой таточку, ви дорожчі мені за золото,— відповіла найстарша дочка й ніжно поцілувала батькові руку. — Гаразд. А ти що скажеш, моя середульша доню? — Ох, любий мій таточку! Ви дорожчі мені за мій вінок весільний! — запевнила середульша дочка, пестячись до батька. — Так, так. А ти ж як мене любиш? — запитав король свою найменшу дочку, яку звали Марушка. — А я, таточку, люблю вас, як сіль! — відповіла та й ніжно глянула на батька. Але король страшенно образився на найменшу доньку, що вона любить його, тільки як звичайнісіньку сіль. — Іди геть з моїх очей, якщо ти прирівняла мене до звичайнісінької солі! — закричав він на Марушку й додав: — Тільки тоді, коли настане час, що сіль і справді буде дорожча за золото й самоцвіти, тільки тоді ти можеш вернутися до мене! Але король вірив, що такого не буде ніколи. Марушка звикла у всьому коритись батькові, отож, не гаючись, покинула замок. Не знаючи, куди їй, бідоласі, податися, пішла вона світ за очі, вслід за вітром, через гори й долини. Ішла вона, йшла і нарешті опинилася в густому лісі. Раптом перед нею, не знати звідки, з'явилася стара бабуся. Марушка чемно привіталась до неї, старенька їй відповіла і, побачивши на очах у дівчини сльози, спитала, чого вона плаче. Марушка про все й розповіла старенькій. Ридаючи, вона сказала, що зовсім не бажає бути королевою, а тільки хоче, аби батько пересвідчився: вона теж любить його не менше, ніж сестри. Бабуся повірила Марушці: вона ж бо знала наперед, що дівчина їй розказуватиме, бо була не проста жінка, а мудра віщунка. Взяла вона Марушку за руку й запитала, чи не хоче дівчина найнятись до неї на службу. Марушка охоче погодилась, бо їй не було де прихилити голову. Віщунка відвела її до своєї лісової хижки, нагодувала, напоїла. Коли Марушка втамувала свій голод і спрагу, бабуся запитала її: — Ти овець пасти вмієш? А доїти їх умієш? А пряжу прясти і полотно ткати? — Ні, не вмію,— відповіла Марушка,— але якщо ви мені покажете, як це робити, я швидко навчуся. — Гаразд, покажу, тільки ти у всьому слухайся мене. А коли настане твій час, усе це тобі знадобиться,— сказала віщунка. Марушка пообіцяла у всьому її слухатись, а що була вона дівчина працьовита й слухняна, то зразу ж узялася до роботи. * * * А тим часом старші Марущині сестри веселилися в палаці та розважались. Вони лащилися і підлабузнювались до батька, щодень канючили в нього то нову сукню, то черевички. Незабаром король зрозумів, що найстаршій дочці золото дорожче, ніж батько, а середульшій — її весільний вінок. Тепер він дедалі частіше згадував Марушку, згадував, як вона любила його, як завжди про нього піклувалася. Одного дня в замку знов готувалися до пишного бенкету. Раптом прибігає до короля захеканий і переляканий кухар. — Найласкавіший володарю, в нас велика не приємність! — забідкався він.— Уся сіль розтала. Чим я тепер солитиму страви? — Посоли страви чимось іншим. — Найласкавіший володарю! Ніщо в світі не може замінити сіль! — мало не заплакав з відчаю кухар. Та король не знав, що відповісти, бо йому ніколи навіть на думку не спадало, що без солі людині не прожити. Розгніваний, він прогнав кухаря, звелівши йому готувати страви без солі. «Якщо король хоче, щоб я варив усе без солі, то хай так і буде»,— подумав кухар. Він наварив несолоних страв, але такий бенкет нікому не сподобався. Гостям ніщо не смакувало. Король дуже розгнівався і звелів розіслати у всі кінці країни гінців, щоб вони привезли солі. Але гінці повернулися з порожніми руками й доповіли, що всі запаси солі розтали і її бракує скрізь, а якщо в когось і збереглася, то він не дасть і пучки, навіть якби йому платили золотом. Худоба теж страждала без солі. Корови й вівці майже перестали доїтися. Нещастя впало на все королівство. Люди ходили як сновиди, кожен відчував, що підупадає на силі. Король і його доньки теж занедужали. Сіль стала така дорога, що за маленьку пучку люди ладні були віддати все на світі. І тоді король зрозумів, який це величезний скарб — сіль. А він донедавна зовсім її не цінував. І почали його мучити докори сумління, що він так скривдив свою Марушку. * * * А Марушка тим часом безтурботно жила в лісовій хатині, навіть не здогадуючись, як ведеться її батькові й сестрам, зате все це добре відомо було мудрій віщунці. Одного дня вона й каже Марушці: — Я тобі пророкувала, дитино моя, що настане твій час і правда переможе; твій час настав — вертайся додому. — Ой, люба бабусю, як же я можу туди вернутися, коли батько не хоче мене й бачити? — відповіла Марушка й гірко заплакала. Тоді віщунка розповіла, що діється у неї вдома: сіль стала дорожча за золото й коштовні камені, отож Марушка сміливо може вертатися до батька. Жаль було Марушці лишати щиросерду жінку, яка полюбила її і навчила багатьох премудрощів, але дівчина страшенно скучила за батьком. — Ти чесно мені служила, Марушко,— сказала, прощаючись із нею, старенька,— і я хочу віддячити тобі добром. Скажи мені, чого ти бажаєш? — Ви давали мені мудрі поради і дбали про мене, як про свою рідну дочку. Отож я не хочу від вас нічого, дайте тільки жменьку солі, щоб я змогла принести її батькові замість гостинця. — Ну якщо ти з такою пошаною ставишся до солі, то нехай її у тебе ніколи не бракує. Ось тобі прутик. Як тільки повіє з півдня вітер, іди за ним: пройдеш три долини, три гори — зупинись і цвьохни прутиком по землі. У тому місці, де ти вдариш, земля розступиться. Ти не бійся і спускайся вниз. Усе, що ти там знайдеш,— твій посаг*. Марушка взяла прутика і красненько бабусі подякувала. Крім прутика, старенька дала їй повну торбинку солі. Плачучи, Марушка попрощалася з лісовою хатиною, і добра бабуся повела її через ліс. Марушка пообіцяла, що повернеться по стареньку і візьме її з собою до замку. Бабуся лише всміхнулася у відповідь. — Лишайся завжди такою доброю й чесною, дитино моя, і життя твоє буде безтурботним,— мовила мудра жінка, вивівши дівчину на узлісся. Марушка хотіла їй ще раз подякувати, озирнулася, але бабусі вже й слід простиг. На Марушці була проста одежина, голова пов'язана хусткою, і ніхто із слуг у замку її не впізнав. До короля дівчину теж не впускали, сказавши, що він хворий. — Благаю вас, пустіть мене до короля,— просила Марушка,— я несу йому дарунок, дорожчий за срібло й золото. Від мого дарунка він одразу ж видужає. Пішли слуги до короля питати, що робити з цією дівчиною, і він звелів пропустити її до нього. Прийшла Марушка до батькової опочивальні й попросила, щоб їй дали хліба. Король звелів принести хлібину. — От тільки солі в нас немає,— додав він. — Сіль є в мене! — сказала Марушка й, відкраявши собі скибку хліба, сягнула в торбину, потрусила хліб сіллю, а решту віддала королю. — Сіль! — зрадів король.— Ох, дівчино, коли б ти знала, який дорогоцінний скарб мені принесла! Як тобі за нього віддячити? Проси все, що хочеш, я нічого для тебе не пошкодую! — Нічого мені не треба, таточку, тільки любіть ме не, як любите цю сіль! — відповіла Марушка і скинула з голови хустку. Побачивши свою найменшу дочку, король трохи не зомлів: він почав просити її, щоб вона пробачила йому, але Марушка тільки обіймала його, не згадуючи того, що було. І замок, і все місто миттю облетіла радісна звістка, що повернулася найменша королівна і принесла сіль. А старші сестри раділи не так Марушці, як солі. Проте вони добре розуміли, що кривдили свою молодшу сестру ні за що. Але Марушка нічим не докоряла їм і раділа, що прислужилася батькові та іншим людям. Кожному, хто приходив до неї, вона вділяла пучку солі, а коли батько злякався, що так вона роздасть геть усю сіль, Марушка відповіла: — Не турбуйтесь, таточку, солі в моїй торбинці вистачить на всіх. І справді — солі в торбині зовсім не меншало. Король зразу ж вичуняв; на радощах він звелів негайно скликати раду й оголосив Марушку королевою. Народ зустрів цю звістку з величезною радістю. Проголошення Марушки королевою відбувалося просто неба, і вона раптом відчула, що її обличчя торкнувся теплий вітер, який дув із півдня. Марушка пригадала, що казала їй бабуся. Розповівши про все батькові, вона взяла прутика й подалась у дорогу. Дівчина йшла слідом за вітром, як їй було велено, а коли позаду лишилися три долини й три гори, зупинилась і цвьохнула прутиком по землі. У тому місці, по якому вона цвьохнула, земля розступилася, і Марушка увійшла в розколину. Дивиться, а перед нею величезна зала. Вона сяяла й виблискувала, немовби вся була із криги, й підлога під ногами теж здавалася крижаною. А із штолень раптом почали вискакувати маленькі гномики із запаленими скіпками в руках. — Вітаємо тебе, наша королево! — вигукували вони.— Ми вже давно тебе ждемо! Наша господиня звеліла нам поводити тебе скрізь і все тобі тут показати, бо ці скарби тепер твої! Марушка була вражена й засліплена красою. Гномики водили її по коридорах, де зі стелі звисали бурульки, виблискуючи, як срібло, а потім повели в сад, де цвіли червоні крижані троянди й дивовижні квіти. Гномики зірвали одну таку троянду й подали королеві. Вона її понюхала, але троянда зовсім не пахла. — Що це таке? — запитала Марушка.— Скільки живу, ще ніколи не бачила такого дива! — Усе це — сіль,— відповіли гномики. — Сіль! А хіба сіль росте? — здивувалася королева й подумала, що було б злочином руйнувати таку красу. Але гномики вгадали її думки і сказали, щоб це її не турбувало: вона може брати солі скільки хоче, бо однаково всієї ніколи не вибере. Марушка щиро подякувала гномикам і піднялася нагору, та вхід у підземелля для неї назавжди лишився відкритим. * * * Коли дівчина вернулася додому й, показавши батькові троянду, розповіла про все, що бачила й чула, король зрозумів: старенька бабуся подарувала його доньці більше багатство, ніж він сам міг би їй коли-небудь дати. А Марушка, згадавши про бабусю, звеліла негайно запрягти в карету коней і разом з батьком поїхала в ліс. Вона хотіла забрати стареньку до замку, щоб хоч якось віддячити їй за велику ласку. Та хоч як добре Марушка знала дорогу до лісової хатини, але так і не змогла її знайти. Минав час, але солі в королівстві не бракувало. Марушка знала, де вона росте, і хоч скільки люди її брали, ніколи не могли вибрати до кінця. Батько над усе любив свою Марушку, і всі люди її любили й були безмежно вдячні за доброту та щедрість. А вона так назавжди й залишилася скромною й милою і до самої смерті не забула доброї лісової віщунки. Звичайнісіньку, пересвідчився, підлабузнювались, найлас-кавіший, цвьохнула. Посаг — майно, гроші, що їх дають батьки або родичі нареченій, коли вона виходить заміж. Попрацюйте разом! Прочитайте казку за частинами: спочатку — мовчки, потім — уголос. Назвіть дійових осіб казки. Хто її головний герой? Якою змальовано Марушку? А якою вона постає у вашій уяві? Чи справедливим було рішення короля оголосити Марушку королевою? Чому? Складіть план казки. Підготуйте розповідь за планом. Доберіть до слів цвьохнути, пророкувати і виразу втамувати голод близькі за значенням слова. Хто читає швидше? Знайдіть абзаци, з яких узято ці рядки: з'явилася стара бабуся; він дедалі частіше згаду вав Марушку; І тоді король зрозумів.
Савченко О.Я. Читанка 4 клас
Вислано читачами з інтернет-сайту
Зміст уроку
конспект уроку і опорний каркас
презентація уроку
акселеративні методи та інтерактивні технології
закриті вправи (тільки для використання вчителями)
оцінювання
Практика
задачі та вправи,самоперевірка
практикуми, лабораторні, кейси
рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
домашнє завдання
Ілюстрації
ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
реферати
фішки для допитливих
шпаргалки
гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати
Доповнення
зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
підручники основні і допоміжні
тематичні свята, девізи
статті
національні особливості
словник термінів
інше
Тільки для вчителів
ідеальні уроки
календарний план на рік
методичні рекомендації
програми
обговорення
Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.
Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.
|