Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література>>Зарубіжна література 11 клас>>Зарубіжна література: Альбéр KAMЮ (1913–1960). Життєвий і творчий шлях письменника. Камю – французький письменник, лауреат Нобелівської премії. Його філософські й естетичні погляди(проблеми вибору позиції і відповідальності людини за цей вибір). Камю і екзистенціалізм.

АЛЬБЕР КАМЮ
(1913-1960)
- французький прозаїк, драматург, журналіст, автор філософських есе, лауреат Нобелівської премії. У своїх художніх і філософських творах А. Камю порушував проблеми, дотичні до провідних ідей екзистенціалістської філософії. Як митець він розвивав традиції модерністської літератури; як мислитель -обстоював позицію «трагічного гуманізму».

«Ось молодий письменник, який з перших кроків проник у саме серце сучасного світу», - так представляв А. Камга відомий французький літературний критик і письменник А. Моруа. І, пояснюючи вражаючий успіх Камю у сучасників, додавав, що цей митець був, з одного боку, «живим дзеркалові цілого покоління», а з іншого - «прикладом письменника, який ніколи не здається».

«...на півдорозі між злиднями та сонцем»
Альбер Камю народився 7 листопада 1913 р. на півночі Алжиру у бідній французькій родині. За рік після народження Альбера його батько помер у шпиталі від ран, отриманих у битві на Марні. Родина переїхала до міста Алжир, де мати служила у заможних родинах. Тут, у бідняцькому передмісті, минуло дитинство письменника.

Алжирське походження певною мірою вплинуло на формування його творчої особистості. Усвідомлюючи себе спадкоємцем великої французької культури, А. Камю водночас відчував тісний зв'язок із місцевістю, в якій зростав. Зростав як палка й пристрасна «дитина сонця», що з язичницькою чуттєвістю була закохана у життя, обожнювала природу й намагалася жити на повну силу своїх почуттів. Згодом, вже визнаним у світі письменником, він визначив свою культурну ідентичність так: «Ніхто більше за мене не прив'язаний до алжирської провінції, а все ж таки для мене є цілком природним почуватися вписаним до французької традиції. І так само природно, як я навчився дихати, я засвоїв, що любов до рідної землі може розширювати свої межі, при цьому не вмираючи. Врешті-решт, я відчуваю себе європейцем саме тому, що люблю мою країну». Алжир як тема і як художній простір, в якому розгортаються події, був присутній у його творах. «Все, про що я писав, так чи так пов'язане з краєм, де я народився», - говорив письменник.

Попри постійні матеріальні нестатки, Альбер отримав ґрунтовну освіту. Йому щастило з учителями. Спочатку у кому-Ипльній школі здібного хлопчика, що вирізнявся нестримною Жагою життя, помітив учитель початкових класів Луї Жермен.

Багато років потому, отримавши Нобелівську премію, Камю надіслав своєму першому вчителеві теплого листа, де зазначив: «Мені щойно випала велика честь, якої я не шукав і не добивався. Однак як тільки ця звістка дійшла до мене, я відразу ж подумав спершу про маму, а потім про Вас. Без Вас, без Вашої турботливої руки, простягнутої бідному хлопчику, яким я тоді був, без Ваших уроків і Вашого прикладу нічого б такого не відбулося. Я не схильний перебільшувати значення цього освідчення. Втім, воно принаймні дає мені привід сказати Вам, ким Ви були і завжди є для мене; запевнити, що Ваші зусилля, праця і щиросердність, як і раніше, живуть в одному з Ваших маленьких школярів, що залишається, попри роки. Вашим вдячним учнем».

З допомогою Луї Жермена Альбер отримав можливість навчатися в Алжирському ліцеї, де потрапив під вплив викладача філософії Жана Греньє. Глибокий мислитель і талановитий письменник, Греньє відразу ж звернув увагу на обдарованого юнака. Він увів свого учня до світу античної та християнської культури, познайомив з книжками найвидатніших мислителів Заходу XIX ст. - К'єркегора, Шопенгауера, Ніцше, з творами відомих представників французької літератури. Дружба між учителем і учнем, що зав'язалася за ліцейської пори, тривала до останніх років життя Камю.

За підтримки свого духовного наставника Камю вступив до Алжирського університету, де мав змогу поглибити свої знання з філософії та літератури. Під керівництвом Греньє юнак почав писати есе на філософські та літературні теми. 1932 р. у студентському щомісячнику були надруковані чотири його невеличких твори зазначеного жанру.

На світогляд Камю значно вплинула хвороба на сухоти, що стала його супутником до кінця життя. Неважко уявити потрясіння, яке пережив сімнадцятирічний життєрадісний юнак, коли довідався про діагноз, що поставили йому лікарі.

Файл:Zar2.jpg
А. Камю. Роки юності

Згадуючи юнацькі роки, Камю зазначав: «Злидні не дозв ляли мені повірити, що все гаразд в історії і під сонцем; сонце навчало мене, що історія - це ще не все. Змінити життя - таки але тільки не світ, який я обожнював».

1937 р. побачила світ його перша книжка - збірка есе «Виворіт і обличчя». Вона була видана в Алжирі накладом 350 примірників. У цей час письменник був захоплений роботою над першим своїм романом «Щаслива смерть». Завершивши його, Камю не наважився на публікацію: твір не відповідав його вимогам.

Молодий автор важко переживав цю творчу невдачу. Попри те. що він з сімнадцяти років передчував у собі письменника, провал романного дебюту наштовхнув його на думку припинити літературну і діяльність. Своєму наставнику Ж. Греньє, який відгукнувся на Щасливу смерть нищівним листом, Камю писав: «Ця книжка коштувала мені великих зусиль... І тепер, коли я дещо відсторонився від неї, мені зовсім не важко зрозуміти, що я був засліплений, що топив себе, що у багатьох місцях те. що я повинен був сказати, поступалося місцем тому, що мені було приємно говорити... Змушений визнати, що цей провал небайдужий мені... Після Вашого листа я дещо спантеличений... Перед тим, як знову взятися до роботи, я хотів би почути від Вас лише одне, бо тільки Ви можете сказати це прямо. Чи варто мені, на Вашу думку, продовжувати писати? Я запитую себе про це з великим занепокоєнням. Не так вже й багато світлого дано мені у житті. Письменницька справа - одна з таких речей. Проте я прекрасно розумію, що краще бути добрим буржуа, ніж поганим інтелігентом чи пересічним письменником.

Утім, саме література була його справжнім мистецьким покликанням.

У середині 30-х років А. Камю захоплюється театром. В алжирському будинку культури він заснував «Театр праці», в якому працював як режисер і актор.

Цей досвід став йому у пригоді при написанні власних драм. Згодом він визнав, що лише на кону почував себе по-справжньому щасливим.

30-і роки були періодом не лише творчого, а й політичного самовизначення письменника. Бажанням змінити життя на краще було продиктоване рішення Камю ще за студентських років (1936) вступити до комуністичної партії, з якої, однак, він був виключений 1937 р. за відмову підтримати новий курс щодо арабського національно-визвольного руху. З боку Письменника цей конфлікт мав світоглядне підґрунтя. Адже, симпатизуючи (соціалістичним ідеям, він тверезо оціню-ііиіі практику їх втілення, сумним прикладом якої була побудова «комуністичного раю» у сталінському СРСР. «Записник» А. Камю містить доволі різкі судження а цього приводу: «...як примирити комунізм із почуттям огиди?»

Проте, офіційний розрив з комуністичним рухом аж ніяк не означав для Камю самоізоляції у «вежі зі слонової кості». «З несправедливістю або співпрацюють, або борються», - проголошував письменник. Протест проти несправедливості, яку він спостерігав у суспільно-політичному житті Алжиру 30-х років, надихнув його на публіцистичний цикл статей «Злидні Кабілії» (1939).

1939 р. відзначив перелам в особистому житті та творчості письменника. Він познайомився із Франсіною Фор, яка згодом стала його другою дружиною та матір'ю двох його дітей. У пресі регулярно друкуються його рецензії на книжки сучасних філософів і письменників; ниходить збірка «Шлюбні бенкети», що містить лірико-філо-софські есе про красу Середземномор'я. У цей час він інтенсивно працює над повістю «Сторонній», драмою «Каліґула» та великим філософським твором «Міф про Сізіфа», які принесуть йому широке визнання у Франції та за її межами.

1940 p. Камю переїхав до Парижа, де увійшов до складу редакції авторитетної газети «Парі суар». Наступ німецьких військ 1941 р. змусив його разом з дружиною виїхати до Орана. Тут письменник вчителював у приватній школі для єврейських дітей, виключених з державних ліцеїв; виступав у пресі із закликами до морального опору фашистській навалі. За його ініціативою була створена нелегальна група, що приймала політичних біженців із Франції. Незабаром Камю повернувся до столиці Франції, де долучився до підпільної боротьби з німецькими окупантами: збирав розвіддані для партизанів, працював у нелегальній газеті «Комба», яка стала рупором Руху опору. Досвідом перебування в окупованому Парижі живилася робота над публіцистичними статтями «Листи німецькому другові» (1943-1944) та романом «Чума» (1947). Публікація цього роману мала світовий резонанс.

То були роки його тріумфу. Високий, привабливий письменник-інтелектуал з легендарним минулим борця за національне визволення, Камю був душею будь-якої компанії. Боротьба з небезпечною хворобою надавала його образу особливої мужності. «Він подобався, його любили...» - згадувала французька письменниця С. де Бовуар. Доброзичливо до нього поставилася й паризька «ліва» інтелігенція. Однак невдовзі ідейні розбіжності письменника з «лівим» рухом набули характеру гострого конфлікту. Відчуваючи себе «соціалістом у душі», Камю водночас відверто виступав із критикою соціалістичних диктатур у СРСР та Східній Європі. «Ми ніколи не скажемо "так" соціалізму концентраційних таборів!» - так називався відгук Камю на статті тодішнього міністра внутрішніх справ Франції, відомого своїми симпатіями до соціалістичних ідей. Чимало з прихильників соціалізму сприйняли його критику як зраду «прогресивних» політичних ідеалів.

На такому тлі створювалася «Бунтівна людина» - одна з найґрунтовніших філософських праць А. Камю. Розмірковуючи в ній над проблемами історичного нігілізму*, що сягнув своєї вершини у гітлерівській та сталінській диктатурах, автор наголошував на закономірності процесу переродження революції у тиранію. Це есе, надруковане на початку 50-х років, здійняло хвилю гострої полеміки. Проти Камю виступив лідер французької «лівої» інтелігенції, відомий письменник-екзис-тенціаліст Ж.П. Сартр.

За умов психологічного тиску митець дедалі більше віддаляється від літературних кіл Парижа. Проте він залишається вірним позиції опору будь-якому політичному насильству. Наведемо лише деякі фак-ти: 1952 р. він вийшов зі складу ЮНЕСКО на знак протесту проти прий-няття до організації франкістської Іспанії; за рік потому виступив на підтримку робітничого повстання у Східному Берліні, що було приду- шене за допомогою радянських танків; 1956 р. - приїхав до Алжира, де  ввернувся до учасників політичного конфлікту із закликом до миру  (тамтешні екстремісти відповіли: «Смерть Камю!»).

За цей період були створені повість «Падіння» (1956), збірка новел «Вигнання і царство. (1957). Значну увагу письменник приділяв публіцистиці, в якій пріоритетне місце посіла тема «митець і суспільство».

Нобелівську премію Камю отримав у 43-річно.му віці. Між іншим, його кандидатуру на здобуття найвищої нагороди висували ще раніше - 1947, 1949, 1952 і 1954 pp. Однак тоді він здавався надто молодим для такої відзнаки.  Дізнавшись про присудження Нобелівської премії, письменник розгубився. Він навіть мав намір відмовитися від неї, як раніше відмовлявся майже від усіх інших нагород. І справді, святкування перетворилося для нього на справжнє випробування. Газети та журнали  наввипередки писали про світськість  молодого  лауреата,   що дало підстави для звинувачення його у моральній зраді: у такий спосіб, мовляв, виявилася його прихована любов до аристократії, смокінгів та бенкетів. Усі ці звинувачення посипалися на людину, глибоко схвильовану політичною драмою Алжиру, роздратовану галасом навколо власного імені, стомлену творчим перенапруженням та сумнівами щодо своєї мистецької обдарованості. Пізніше на запитання, чи природно він почуває себе у ролі письменника, А. Камю відповів: «Так, якщо мати на увазі мої особисті стосунки. Втім, публічний аспект мого ремесла, який я ніколи не любив, стає для мене просто нестерпним». А незадовго до смерті в одному своєму інтерв'ю письменник зізнався, що нападки преси з приводу отримання ним Нобелівської премії його глибоко врази-ли. «Для того, - підкреслював письменник, - хто все своє життя нічого не домагався, однаково обтяжливі і надмірна похвала, і надмірна образа. Проте незабаром я знайшов відчуття, на яке можу спертися за найсуперечливіших обставин. Чи знаєте ви слова людини, яка проти власної волі була великим одинаком? "Вони мене не люблять. Та хіба це підстава для того, щоб їх не благословляти?"»

Останніми роками письменник, виснажений депресіями, відчував вичерпаність своїх життєвих і творчих сил. 4 січня 1960 р. він загинув в автомобільній катастрофі. У його дорожній сумці знайшли чернетку незавершеного роману «Перша людина».

ПОМІРКУЙМО НАД ЖИТТЄВИМ ШЛЯХОМ МИТЦЯ
1. Які епізоди життя А. Камю вам запам'яталися?

2. Які обставини дитинства та юності письменника вплинули на становлення його особистості?

3. Як у біографії письменника позначилися особливості його доби?

4. Як складалися взаємини митця з «лівими» колами французької інтелігенції?

5. Чому, на вашу думку, А. Камю зажив слави «совісті Заходу»?

У МАЙСТЕРНІ МИТЦЯ
«Хочеш бути філософом — пиши романи»
У творчій вдачі А. Камю поєдналися таланти митця й філософа. Філософська та художня творчість молодого письменника була просякнута пафосом заперечення. Почасти він був зумовлений обставинами особистого життя митця. Насамперед - тяжкою хворобою, яка загострила його трагічне світосприйняття. Та й сама доба двох світових війн і розквіту тоталітаризму, що зруйнувала засади європейської гуманістичної цивілізації, давала чимало приводів для заперечення сенсу історії, втрати віри в ідеї історичного прогресу. «Язичник» за своїм світовідчуттям, Камю протиставляв безуму світової історії мудрість і гармонію природи. «Можна відкинути, - говорив він, - будь-яку історію і при цьому жити у злагоді з морем та зірками».

Духовні шукання А. Камю були дотичні до екзистенціалізму, одного з найвпливовіших напрямів філософії XX ст.

Представники цього напряму зосереджувалися на проблемі людською існування, на переживанні індивідом свого «буття у світі». Сутність власного існування, за екзистенціалістами, «закинута» у світ Особистість відкриває у кризові моменти, коли потрапляє на «межу Життя та смерті» (так звана «межова ситуація») - переживає тяжку Іпоробу, загрозу смертельної небезпеки, втрату близьких тощо. Саме тоді з буття спадає оманлива машкара щоденного життя - автоматичного, банального, неусвідомленого, сповненого наївно-прагматичних прагнень, і людина переживає свій «момент істини»: усвідомлює абсурдність повсякденного існування, відкриває свою екзистенційну самотність, робить певний моральний вибір.

Згодом Камю виступав проти того, аби його зараховували до табору войовничих «атеїстичних екзистенціалістів» на чолі з Ж.П. Сартром. Та й з боку цього табору, як вже зазначалося, лунала сувора критика на адресу автора «Бунтівної людини». Утім, втілені у творчості Камю концепції виявляють чимало спільних рис з ідеями екзистенціалізму. Сам митець, відмежовуючись від Сартра та його послідовників, говорив про те, що ладен вважати себе екзистенціалістом лише а огляду на спорідненість своїх творів з тенденціями, зазначеними у книжках таких мислителів та письменників, як М. Бердяєв, Л. Шес-тов, Ф. Достоєвський, А. Мальро та ін.

Центральне місце у художньому світі А. Камю належить категорії абсурду. Абсурдом, за Камю, просякнуте не лише щоденне життя людей, а й історія з її кривавими трагедіями. Втім, людина не повинна скорятися «царству абсурду», на яке перетворюється «світ без Бога» - тобто світ без вищого смислу і вищої мети. Саме бунт проти абсурду становить, згідно з філософією Камю, зміст «істинного буття» людини. Своєрідним символом такої боротьби з абсурдом у нього постає запозичений в античній міфології персонаж на ім'я Сізіф («Міф про Сізіфа»).

За легендою, мстиві боги прирекли Сізіфа до одвічного покарання. Він повинен був котити на гору уламок скелі, який щоразу зривався додолу, і тоді покараний мав усе починати знову. Сходячи до підніжжя гори, Сізіф Камю усвідомлює несправедливість своєї долі, проте не благає про пощаду, а ставиться до своїх катів із гордим презирством. Ця позиція, за Камю, є прикладом незламності людського духу.

Однак настанову на непокірність, я.., проповідував Камю, не слід зводити д» ідеї анархічного бунту. Сам письменник згодом визнав, що неможливо жити лише запереченням і що бунт людини проти абсурду має бути спрямований на ствері дження моральних цінностей.

Щоправда, ці цінності, на переконання Камю, людина XX ст., зневірена і у християнстві з його ідеєю покірності, і у марксизмі з його закликом до соціальної революції, має відкривати лише в самій собі, аби бути здатною мужньо протистояти абсурдності буття, обстоюючи цінність свого розуму, гідності, людяності. Вона має опиратися злу, навіть попри усвідомлення неможливості остаточно перемогти у цьому нерівному двобої. Таке тлумачення конфлікту людини зі світом утворювало підвалини «трагічного гуманізму» А. Камю.

У критиків - сучасників митця неодноразово виникала думка про те, що його творчість реалізовувала заздалегідь продуману програму. Така програма дійсно існувала. Ще письмен-ником-початківцем Камю склав план майбутнього творчого шляху, який мав поєднати три напрямки його творчого розвитку: театр, філософію та літературу. При цьому письменник прагнув до чіткого розмежування «жанрів»: твори для сцени насичувати енергією дії, у романах та новелах перекладати філософські ідеї мовою художніх образів; що ж до есе, то вони використовувалися як можливість для розгорнутого й ґрунтовного пояснення власне філософських концепцій.

Філософські, прозові та драматичні твори Камю становили органічну єдність. їх пов'язувала спільна тематика. Згідно з планом молодого письменника, відповідно до тем, які розроблятимуться у різних жанрах, його творчість мала поділятися на три етапи (або «три цикли»). Перший -  «цикл абсурду». Він охоплював філософське есе «Міф про Сізіфа» (1942), повість «Сторонній» (1942), п'єси «Каліґула» (1944) і «Непорозуміння» (1944). Зазначені твори оберталися навколо єдиного тематичного центру - абсурдності людського існування і були просякнуті пафосом заперечення. До речі, автор навіть мав намір видати їх однією книжкою.

Другий період відзначився створенням  «цикл абсурду». У цей час були створені роман «Чума» (1947), п'єси «Стан облоги» (1948) і «Праведники» (1950), філософська праця «Бунтівна людина» (1951). Вони містили певну «позитивну програму» -ідею морального опору людини абсурдному світові.

Третій етап свого творчого шляху письменник визначав як «цикл любові». Його мали представляти роман «Перша людини», п'єса «Дон Фауст», що переосмислювала теми Фауста та Дон Жуана, а також філософське есе про античну богиню Не-Ьіезиду. Втім, на останню заплановану сходинку письменникові піднятися не судилося: раптова смерть не дозволила Іітілити цікаві задуми нових книжок. Однак творчі ідеї щодо реалізації завдань третього етапу, та й зміст творчої програми Камю взагалі, засвідчують, що у своєму мистецькому розвитку нім мав намір пройти шлях від заперечення абсурдного світу до ствердження любові як найголовнішої цінності життя. «Слід любити життя, - писав Камю, - понад його сенс, говорить Достоєвський. Так, бо коли любов до життя зникає, жоден смисл не може дати нам втіхи».

Цікаво, що провідну тему кожного «циклу» письменник позначив певними образами античної міфології, які у його інтерпретації набули характеру містких узагальнень, а згодом стали усвідомлюватися як епохальні символи. Так, етапу «абсурду» відповідав Сізіф, що мусив терпіти віковічну муку безглуздої праці, етапу «бунту» - образ покараного, але незламного Прометея, етапу «любові» - образ Неме-зиди, що, за Камю, втілював ідеї «міри» та справедливості.

Творчість А. Камю розвивалася у річищі західного модернізму. Як митець, обдарований талантами письменника й мислителя, він зробив значний внесок у розвиток інтелектуально-філософської прози XX ст. Модерністською є створена ним картина світу: на її історичний (сучасний письменнику) вимір накладається вимір «вічний», завдяки чому створюються універсальні «моделі» буття. Модерністськими є і його експерименти з художньою технікою. Зрештою, з однією із модерністських тенденцій письменника поєднувало прагнення синтезувати сучасну поетику з традиціями літератури античності та французького класицизму. Ця настанова на збереження кращих здобутків класики визначалася як «новий класицизм».

УЗАГАЛЬНЮЄМО ПРОЧИТАНЕ
А. Камю - один із найвидатніших представників модерністської інтелектуально-філософської прози. Сюжети його художніх творів насичені складним філософсько-моральним змістом, безпосередньо пов'язаним з скзистенційними питаннями про сенс людського існування, екзистенційну самотність особистості, її духовні прозріння у «межовій ситуації», зробле-І ний нею моральний вибір та відповідальність за нього тощо. Ідея морального опору, спрямованого на збереження людського «я» в абсурдному світі, утворювала засади «трагічного! гуманізму» письменника.

Творчість Камю розвивалася за складеним ним планом, що охоплював філософську, драматургічну та прозову грані його обдаровання й передбачав послідовний рух через етапи «абсурду» та «бунту» до кінцевої мети - «любові».

СТОРІНКАМИ ТВОРІВ МИТЦЯ
«Як жити без благодаті?»
Неабиякий успіх мала повість А. Камю «Сторонній». Ще у рукопису вона була високо оцінена найвидатнішими письменниками Франції та відразу прийнята до публікації. Образ головного героя сприймався сучасниками як уособлення світовідчуття молоді 30-40-х років XX ст.

Як уже зазначалося, у цьому творі письменник розробляв тему абсурду. В основі сюжету - «абсурдний» злочин молодого клерка на ім'я Мерсо: «через сонце» він раптово вбив людину, до того ж висловив бажання, щоб на його страті було якнайбільше глядачів, котрі б зустріли його «вигуками ненависті».

Осмислюючи те, що відбулося, герой Камю уникає морального суду над собою. Натомість він засуджує неправедний світ, в якому цінність людського життя перекреслюється, як йому здається, смертю, в якому все - від побутових дрібниць до найважливіших питань існування - уражене абсурдом. Засуджує він і бездушне суспільство, що прикриває внутрішню порожнечу штучною чемністю й фальшивою доброчесністю. Мерсо почувається «стороннім» у цьому суспільстві, і саме через те, що він «сторонній», суспільство прагне його позбутися.

Здавалося б, злочин Мерсо не має ані ґрунтовної психологічної зумовленості, ані мети. Однак його вчинок має певні екзистенційні мотиви. Йдеться про стан духовного виснаження людини, яка відчуває себе «занедбаною» в абсурдному світі та інстинктивно обирає шлях його заперечення. На прикладі долі Мерсо Камю показує, як людина, що втратила духовні орієнтири, заходить у глухий кут.

Усвідомлюючи небезпеку вільного від моралі бунту проти абсурду, письменник наголошував: «Почуття абсурду, коли з нього намагаються видобути правила дії, робить вбивство принаймні байдужим, а отже - припустимим. Якщо немає віри, якщо ніде немає сенсу і неможливо стверджувати цінність будь-чого, тоді все дозволене й все не має значення. Можна топити Печі крематоріїв, а можна й лікувати хворих на проказу». Як Відомо, сам він беззастережно обирав позицію боротьби зі злом - і тоді, коли був учасником Руху опору, і тоді, коли виступав проти сталінської диктатури. Ідея боротьби з ворожими людині силами зла була ним переконливо втілена у романі «Чума». Значним твором А. Камю є повість «Падіння» (1955). Дехто з сучасників убачав у ній викривальний памфлет, спрямований проти французьких «лівих» кіл, і зокрема - атеїстичних екзистенціалістів, з якими митець конфліктував під час роботи над нею. Були й спроби прочитати твір як гірку самокритику письменника. Втім, як зазначав сам автор, образ «судді на покаянні» був узагальненням цілого покоління повоєнної інтелігенції, для якого «тягар життя» - безнадійно самотнього, позбавленого віри в Бога й духовних цінностей - виявився нестерпним.

Головний герой повісті - Жан-Батист Кламанс - у минулому блискучий адвокат, захисник вдів і сиріт, а нині юридичний радник крадіїв та повій. Трагедія його «падіння» почалася однієї осінньої ночі, коли він став свідком самогубства молодої жінки. Кламанс нічого не зробив для того, щоб її зупинити. Ця подія стала вихідним пунктом його стрімкої деградації. Осмислюючи тодішню провину, герой поволі доходить висновку, що головним мотивом його життя було зухвале презирство до людей. У нотатках Камю міститься така заувага щодо Кла-манса: «Він не здатний на кохання». Це і є ключ до розуміння образу головного героя повісті та ситуації його «падіння».

КНИЖКИ, ЯКІ НАС ОБИРАЮТЬ
Як ви, мабуть, зрозуміли з прочитаного, А. Камю належить до досить складних письменників. Опрацювання його творів потребує певної обізнаності у філософії та літературі. Втім, є серед них і такі, з якими ви можете впоратися самостійно вже сьогодні.

Наприклад, новела «Іона, або Художник за роботою». Вона була написана А. Камю в останній період його творчості, затьмарений посиленим відчуттям самотності, напруженим переживанням стану «внутрішнього вигнання». Відлуння цих настроїв простежується і в новелі. Автор розкриває драму художника, що розривається між творчістю та життям, між досконалістю прекрасного та неминучістю реального. Розв'язка новели є трагічною та іронічною водночас: сховавшись від людей, що заважали йому займатися живописом, Іона у відчайдушній самотності так і не спромігся нічого створити. Полотно, над яким він працював, лишилося зовсім чистим, і лише nocej редині маленькими літерами було написане одне-єдине словоД яке до того ж не можна було розібрати: чи то «солідарний» («solidaire»), чи то «самотній» («solitaire»).

Перевірмо себе
ТЕСТИ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
І. Знайдіть правильну відповідь:
1. Творчість А. Камю була дотична до:
а) ідей екзистенціалізму;
б) естетики експресіонізму;
в) літератури соцреалізму.
2. Визначена письменником послідовність головних етапів його творчості була такою: а) І. «Бунт»; II. «Абсурд»; III. «Любов». 6)1. «Абсурд»; II. «Бунт»; III. «Любов», в) І. «Любов»; II. «Абсурд»; III. «Бунт».

II. Знайдіть неправильну відповідь:
1. На формування світогляду молодого письменника вплинули:
а) алжирське походження;
б) спілкування з учителем Ж. Греньє;
в) рання хвороба на сухоти;
г) перекладацька діяльність.
2. На думку письменника, особистість повинна бунтувати проти світового абсурду, оскільки це:
а) єдиний спосіб зберегти своє людське «я»;
б) єдина можливість остаточно здолати світовий абсурд;
в) єдиний шлях ствердити моральні цінності людського буття.

III. Знайдіть зайве:
1. Коло читацьких зацікавлень молодого Камю складали твори: мислителів і письменників античності; західних філософів XIII-XV ст.; сучасних французьких письменників.
2. До «циклу бунту увійшли: роман «Чума»; п'єси «Стан облоги» і «Праведники»; есе «Шлюбні бенкети» та «Бунтівна людина».
ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ РОЗГОРНУТОЇ ВІДПОВІДІ
1. Які філософські проблеми порушувалися у творах А. Камю?
2. Розкрийте зміст категорій «абсурду» та «бунту» у творчості французького письменника.
3. Чому гуманізм А. Камю характеризується епітетом «трагічний»?
4. Які екзистенційні питання порушуються у повісті «Сто-
ронній»?
5. Чому її головний герой визначається як «сторонній»?
6. Поміркуйте над точками дотику між «відчуженим» Замзою із «Перевтілення» Ф. Кафки та «стороннім. Мерсо А. Камю.
7. Які з творів французького письменника ви б хотіли мати у власній домашній бібліотеці?

Є.Волощук "Зарубіжна література 11 клас"

Вислано читачами інтернет-сайту

_{Матеріали з зарубіжної літератури 11 класу, завдання та відповіді з зарубіжної літератури по класам, плани конспектів уроків з зарубіжної літератури 11 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.