Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 7 клас>>Українська література:«Скарб». Скарб – узагальнений образ щастя. Повчальний характер оповідання. ТЛ: поглиблене поняття про гумор (засоби гумористичного зображення).

Скарб.
Був собі чоловік та жінка. Були вони люди заможненькі, усього в їх доволі: і поля, і скотинки, і худоби, і хата простора з садочком і левадою. Послав їм Господь на втіху одного тільки синка — Павлусем звали. Та вже ж і шанували, і пестували вони того одинчика! Не так батько, як мати. І що то вже за мати була! Між матірками — навдивовижу мати! Уже Павлусь був чималий пахолок1, а вона ще возилася з ним, як з маненькою дитинкою. Було, власними руками годує його, а він, телепень, тільки глита та, як той пуцьвірінок, знов рот роззявлює. Усю зиму й осінь з хати не випустить. «Не ходи, синку, — каже, — холодно, змерзнеш, та ще, крий Боже, занедужаєш, то я й умру, не діжду, поки ти й одужаєш». Прийде весна або літо — знов не пуска: «Не ходи, синку: душно, сонце напече головку, голова болітиме». Цілісінький рік не дасть йому порога переступити, хіба в неділю поведе до церкви, та за ним і не молиться, та обома руками за його й держиться, щоб хто не то що штовхнув, а й не доторкнувся б. Деколи, як обридне йому стояти, то такий галас підійме на всю церкву, буцім з його чортяка лика дере. «Ходім, мамо, додому, — хлипа, — їсти хочу!» То мати і веде його додому, не діждавшись кінця служби і благословенія. Як кладе його спати, то сама і стеле, і роздягає, і хрестить, і ще й котка співає, неначе над годовичком. Часом батько, дивлячись на се юродство, стане гримати на жінку і похвалятись, що він Павлуся віддасть у школу до дяка аж у друге село. Так куди!.. І не кажи... Така з неї добра і покірна жінка, а як дійде діло до її Павлуся, то як скажена стане: і очі витріщить, і запіниться, і за ніж хапається; крий Боже, що виробляє!.. Кажу ж вам, що й між матерями навдивовижу була мати.
Доріс Павлусь до парубка. Так його вигнало та розперло, такий став гладкий та опецькуватий! Пика широка та одутлувата, як у того салогуба, а руки білі та ніжні, як у панночки. Та од чого б їм і пошерхнуть? Зроду не то щоб ціп або косу в руках подержав, — не взявся й за лопату, щоб одгребти сніг од порога, або за віник, щоб вимести хату. Було, старий і стане доказувать жінці:
—    На яку радість ми його вигодували? Який з його хазяїн буде? Що з ним станеться, як ми помремо?.. Останеться він на світі, мов сліпий без поводатаря!
—    Е, чоловіче, — одкаже жінка, — як Бог милосердний пошле йому щастя, то без нас житиме ще лучче, як теперечки!
Уже Павлусеві минув і двадцятий, уже б він і на вечорниці пішов, так мати не пуска.
—    Не ходи туди, синку, — каже, — на вечорницях збираються самі п'яни
ці та розбишаки; там тебе обидять, віку тобі збавлять. Почекай трошки — я
сама знайду тобі дівчину, саму найкращу на всьому світі, саму роботящу, вона
буде тебе і годувать, і зодягать, і доглядать, як рідна мати.

Так не привів же їй Бог оженити сина. Раз вночі розвередувався Павлусь, як на живіт кричить: «Меду та й меду!» У старих на ту пору не було меду. Що тут на світі робити?.. Устала мати, накинула на себе свитину, не схотіла будить наймичку і сама метнулася по селу шукати того меду. А на той час піднялась фуга2, що не то що уночі, а вдень не побачила б світу Божого. Бігала, сердешна, бігала од хати до хати (у кого й є, та каже нема: не хочеться уставать) та якось уже випросила в попа. За один цільничок обіцяла бузівка подарувати. Трохи не замерзла, та таки принесла, і що ж?.. Павлусеві вже не до меду; заснув манесенький — ніяк його і не розбуркаєш. Так через той-то мед занедужала небога та й вмерла. За нею вслід і батько ноги простяг, а наш Павлусь і не схаменувся, як зоставсь круглим сиротою.

Що ж з ним сталося?.. Правду казала мати: «Як Бог милосердний пошле йому щастя, то без батька і без матері житиме ще лучче, як за їх». У покійників, — звісно, як у заможних хазяїнів, — був наймит і наймичка. Наймит — парубок ще молодий, працьовитий, непитущий, а наймичка — теж чесного роду, осталася бідною сиротою, і покійниця прийняла її до себе як рідну дитину. За Павлусем і їм добре жилось; було чим-небудь йому угодять, то стара і дякує, і грошей їм дає, і добру одежу, а часом за наймита скотину в поле вижене, а за наймичку хату вимете і води принесе. Отож як умирала стара, то благословила наймита з наймичкою побратись, наділила їх худобою і аж руки їм цілувала та просила, щоб вони не обижали її Павлуся, доглядали б його і були йому рідним батьком і матір'ю, а вже вона на тім світі буде благати Господа, щоб він, милосердний, послав їм усякого щастя і талану.
Отож після смерті старих наймит оженився з наймичкою і стали собі господарювати. Щастя, як горох з мішка, так і сиплеться на нашого Павлуся: і урожай у його луччий, як у других, і корів нема ялових. Накупили волів і послали кілька хур у Крим за сіллю, на Дін за рибою, построїли шинок із лавкою та й годують скриню карбованцями, як свиню горохом. Кругом у сусідів талій3 давить скотину, а в Павлуся, як на сміх, хоч би один тобі віл іздох.
Раз наймит піймав у садочку ройка4, так з того одного розроїлося колодок з тридцять. Наймичка доглядала Павлуся, як рідна мати: і годує його, і голову йому змиє, і розчеше, і одягає, й роздягає, і стеле, так йому у вічі й дивиться — думку його відгадує, бо Павлусь за ввесь день і пари з рота не пустить; хоч би часом чого і схотів, уже не попросить: якось йому і слово важко вимовити. Тільки йому й робити, що цілісінький день їсть (а лопав здорово) та спить. Було, прокинеться вранці — зараз наймичка і ставить перед його душею жарену курку, або качку, або повнісіньку макітру вареників із сметаною; їсть неборак, аж за ушима лящить. Не вспіла наймичка його утерти, а він уже й уклався спати. Поспить на перині, лізе на піч поспати ще в просі. Пообідає і знов куня; коли зимою, то знов у просо, а коли літом, то вийде у садок, ляже під грушею, а часом, глянувши угору, трошки й розсердиться:

— Бісові груші, — пробубонить, — які спілі, і над самісінькою головою висять, а ні одна ж то не впаде в рот.
І щоб то дриґонуть ногою та штовхнуть об цівку! То і посипались би, так, кажу ж, йому важко і поворухнутись. Лежить, лежить та й засне. Пополуднує — і знов іде в комору спати і спить вже аж до захід сонця. Розбудить його наймичка вечеряти, нагодує, здійме свитину, чоботи, покладе на перину, а він тільки вже сам засне. Лучалось, наймит вернеться з поля і навідається до Пав-луся, а тому й голову важко держати на плечах.
—    А чи не смикнули б, пане Павле, люльки? — спитає наймит.
—    Смикнув би, — пробелькоче Павлусь, — так люльки не знайду.
—    Та ось же вона — біля вас на лавці.
—    Та хто ж її наб'є?
—    Та вона ж набита, я ж її вам набив,, як їхав у царину. Отже, біля вас і справа положив!
Та викреше вогню, розпалить люльку й устромить йому в рот, то він і смокче.
Було, прийдуть до Павлуся парубки та й намовляють його, щоб ішов з ними на вечорниці.
—    Не піду! — пробубонить та й очі заплющить.
—    Чому? — питають.
—    Далеко. Якби вечорниці збиралися біля моєї хати, то, може б, і пішов.
—    Е, пане Павле! — кажуть йому парубки. — Якби ти побачив наших дівчат, то не казав би, що далеко!
—    Бачив, доволі бачив... — озивається Павлусь.
—    Де ж ти їх бачив? Ти ж із хати ніколи носа не виткнеш!
—    Так коли ж сняться, щоб вони показились! Аж обридли!.. — одкаже Павлусь та й перевернеться на другий бік.

Засміються парубки та й підуть від нього.
Раз на Зелені свята зібралося парубоцтво шукати скарб. Узяли із собою заступи, лопати (...) та й пішли в степ. Ідуть біля Павлусевої хати, от один парубок і каже:
—    Знаєте що, хлопці! Візьмемо із собою на щастя Павла Лежня (таке приложили йому прізвище), то вже певно знайдемо скарб: він такий щасливий, що такого і на всьому світі не знайдеш!

Підійшли парубки до вікна (вікно було одчинене), дивляться, а Павлусь розпластався на перині і хропе на всю хату.
—    Пане Павле, а пане Павле! — гукнули парубки. — Ходім лишень з нами скарб шукати!
—    Не піду! — одрізав Павлусь.
—    Ходім-бо! — просять парубки, аж кланяються. — Ми тебе так з периною на руках і понесемо; не тебе нам треба, а твого щастя. Як ти з нами будеш, то, може, Бог дасть, і знайдемо скарб.
—    Еге!.. Як Бог дасть, то й у вікно вкине!.. — одказав Павлусь. — Не піду!
—    Дожидайся ж, поки тобі Бог у вікно вкине, а ми підемо шукати.
Зареготалися та й пішли собі, заспівавши чумака.
Ходили, ходили по степу аж до вечора. Шукали, розкопували могили, до всього приглядувались — і нічогісінько не знайшли. Розказують люди, що часом скарби і самі вилазять на верх землі, перекинувшись у яку-небудь пакость: у старого шолудивого діда, або в миршавеньке козеня, або в дохлу кішку. Кому щастя — той і пізна скарб. Так, кажу, до всього приглядались — і нічого не побачили. Уже вертаючись, як смерклось, недалечко од села дивляться — лежить край дороги дохлий хорт. Мабуть, давно й іздох — аж гидко до його і близько підступити. От один парубок і каже:
—    Слухайте, хлопці: візьмемо сього хорта та шпурнем Лежневі в хату — нехай се буде той скарб, що Бог йому у вікно вкине.
Парубкам сподобалась ся вигадка; от вони підняли того хорта на дрючок та й понесли. Підійшовши тихенько до Павлусевої хати, розмахали хорта та й шпурнули у вікно, а він як бебехнеться об поміст, так і брязнув, і задзвенів, і, як жар, по всій хаті розсипався дукатами!
—    Стривай, не руш! — закричали парубки. — Се наш скарб, се наші гроші...
—    Брехня! — каже Павлусь. — Се мій скарб, се мені Бог у вікно вкинув! А що? Я ж вам казав — не вірили?
Парубки не слухають його та товпляться в хату, а тут на той галас де не взялись наймит із наймичкою, убігли в хату, за рогач та макогін, як штурхнуть одного, другого — так вони й угамувались.
—    Будь ласкав, — кажуть парубки, — хоч що-небудь дай за те, що принесли твому хазяїнові скарб!
Наймит кинув їм кілька дукатів та й каже:
—    Нате вам за працю, а се наші гроші, бо самі таки розсудіть: хто б їх у
чужу хату вкинув, якби не сам Бог того схотів!
Та, сеє кажучи, позбирав наймит гарненько дукати і сховав їх у скриню.
Отакий-то був щасливий наш Павлусь! Сказано: як кому Бог дасть щастя, то не треба йому й рідної матері, не треба і скарбу шукати: сам скарб його знайде. А другому неборакові на бездоллі в те ж саме вікно, у котре вкинувся скарб, улізе злодій і останню сорочку витягне; не поробить день, то на другий і їсти нічого.
Щаслива нитка до смерті не ввірвалася Павлусеві. Найшлась і дівчина, що, як той скарб, сама до нього залицялась. Послав йому Господь і діточок, покірних, слухняних, працьовитих, не таких, як він пудофет1, а в матір, бо жінка його була невсипуща господиня. І віку йому таки чимало протяг Господь: до білого волосся доспався. Спав, спав, аж поки навіки не заснув.
Що таке на світі щастя? — спитав би я у дуже письменних. Частенько чуєш, люди кажуть: отой щасливий. Глянеш на того щасливого, а він тобі показує на другого, а сам жалується на свою недолю. Зовуть щасливими і тих, що увесь свій вік нічого не дбають, як мій Павлусь. Бог їм усе дає, а вони нудяться світом, не знають, що в них є і чого їм треба. Зовуть і скупого щасливим, бо в його багацько грошей; а він, неборак, увесь свій вік стереже тих грошей, як рябко на ланцюгу, ніякої користі з них не має — і голодний, і холодний, ще гірш од яко-го-небудь бідолахи. Ні, панове, по-моєму, той тільки щасливий, хто другому не завидує, а дякує Бога за те, що він йому послав, — той, кого Господь благословив на добрі діла, що розкинулися вони по світу, як розрослася пшениця на добре виораній ниві. Нагодує вона і пахаря, і його сусідів, попаде од неї скибка і старцеві в торбу. Не той тільки щасливий, що сам натріскається і виспиться, а той, що й другого нагодує і заспокоїть, бо в такого і душа буде не голодна.

Оце ж так загвоздив вам з-письменська, щоб самі одгадали, чи мій Павлусь справді щасливий, чи, може, таким тільки прозвали його зависливі люди. Гледіть же, щоб не було по приказці: «Хвалить шинкар п'яницю, а дочки своєї за його не віддасть!» Завидуєте щастю мого Павлуся, а ніхто б не схотів бути Павлусем.

1.    До яких видів мистецтва,  окрім  красного письменства,  проявляв нахил Олекса Стороженко?
2.    Твори якого літературного жанру мають такий же початок, як і оповідання «Скарб»? Чому саме так починає оповідання письменник?
3.     Чи правильно, на твою думку, мати виховувала Павлуся і чи бажала вона йому щастя? Відповідь обґрунтуй.
4.    Чи хотілося б тобі бути таким щасливим, як Павлусь? Чому саме?
5.    Чи є з-поміж твоїх друзів і знайомих такі щасливці, як Павлусь? Якщо так, то чим саме вони на нього схожі?
6.    Що це за могили, які розкопували парубки, шукаючи в степу скарб?
7.    Які народні вислови, наведені нижче, відповідають подіям в оповіданні?

Без щастя в ліс по гриби не ходи.
«Дай, Боже, щастя», — просила Настя.
Де щастя родиться, там і зависть плодиться.
Добре танцювати тому, кому щастя на дудку грає.
Дурень спить, а щастя в головах лежить.
Де щастя упало, там і приятелів мало.
Коли нема щастя зранку, не буде й до останку.
Кому щастя, тому й півень несеться.
На чуже щастя не впасти.
Не в кожної Насті однакове щастя.
Не роди мене, мати, красного, але щасного.

9.    Намалюй словесний портрет Павлуся, коли він «доріс до парубка».
10.    Поміркуй, чи справді Павлусь був щасливою людиною. Яким бачить справжнє щастя автор твору? Візьми участь у класному диспуті на тему: «Що таке щастя і чи в кожного воно різне?»
1.    Підготуйся до усного стислого переказу оповідання «Скарб».
2.    Випиши з тексту оповідання прислів'я, приказки, фразеологізми.
До речі...
Художні твори Олекси Стороженка ще за його життя були перекладені російською, німецькою та сербсько-хорватською мовами.

Теорія літератури.
Засоби гумористичного зображення
Пригадай, чим відрізняється гумористичний твір від сатиричного. У гумористичних творах зображається смішне в життєвих явищах і людських характерах у доброзичливому, жартівливому тоні (оповідання Степана Ва-сильченка «Свекор», «Басурмен»), а в сатиричних — різко висміюються, викриваються людські вади (байки Леоніда Глібова«Щука», «Муха і Бджола»). Оповідання Олекси Стороженка «Скарб» гумористичне: автор тут не викриває вади Павлуся, а в жартівливому тоні виявляє смішне в характері й поведінці головного героя, у способі його життя. А й справді, Павлусь нікого не ображає, нікому не шкодить і не заважає жити, проте його спосіб життя видається смішним.

За допомогою яких засобів автор досягає гумористичного зображення?

Одним із найпоширеніших засобів гумористичного зображення є мова оповідача та героїв твору. Павлусева мати, звертаючись уже до дорослого сина, використовує зменшувально-пестливі суфікси: «Не ходи, синку: душно, сонце напече головку, голова болітиме». Такі ж виражальні засоби використовує й оповідач: «Павлусеві вже не до меду; заснув манес&іькиіі — ніяк його і не розбуркаєш».
Також поширеним засобом досягнення гумористичного ефекту є використання слова в одному й тому ж реченні одночасно в прямому й переносному значенні: «.„та й годують скриню карбованцями, як свиню горохом».
Автор гумористичного твору з метою створення комічного ефекту вдається також до принагідних згрубілих коментарів (їх зазвичай беруть у дужки): «Тільки йому й робити, що цілісінький день їсть (а лопав здорово) та спить».
1.    Яка з ознак не властива гумористичному твору: а) доброзичливий тон; б) жартівливість; в) зображення смішного в життєвих явищах; г) різке висміювання людських вад?
2.    Яка з ознак не властива сатиричному твору: а) різке висміювання; б) викриття людських вад; в) доброзичливий тон; г) зображення смішного?
3.    Який із засобів гумористичного зображення не використано у творі: а) слова із зменшувально-пестливими суфіксами; б) змішування й перекручування слів із різних мов; в) слова в одному реченні одночасно в прямому й переносному значенні; г) використання принагідних згрубілих коментарів?
4.    Які епізоди видалися тобі найсмішнішими у творі?
5.    Назви відомі тобі засоби гумористичного зображення.
6.    Оповідання Олекси Стороженка «Скарб» гумористичне чи сатиричне? Відповідь обґрунтуй.
7.    Знайди в тексті оповідання слова зі зменшувально-пестливими суфіксами й запиши їх у зошит. Яку роль вони відіграють у творі?
8.   Намалюй у зошиті два перетнутих кола і впиши в перше ознаки гумористичного твору, а в друге — сатиричного. У спільній частині (у перетині кіл) впиши спільні ознаки гумору й сатири.
9.    Чого навчає оповідання Олекси Стороженка «Скарб»?
10.    Що символізує образ скарбу?
11.    Склади план оповідання Олекси Стороженка «Скарб».
12.    Підготуйся до виразного читання найкумеднішого уривка оповідання й візьми участь у класному конкурсі на кращого читця.
Напиши невеликого листа (чотири-п'ять речень) у жартівливому тоні головному героєві оповідання «Скарб», висловивши в ньому свої побажання щодо поліпшення способу його життя.
На дозвіллі
Більше про  Олексу Стороженка  ти  можеш дізнатися за  такою адресою в Інтернеті:
pavlogradruth.narod.ru/HTML/Pusmen/storozh.htm
•    Я можу переказати сюжет оповідання Олекси Стороженка «Скарб».
•    Я вмію визначати засоби гумористичного змалювання Павлуся та його поведінки.
•    Я знаю символічне значення образу скарбу.
•    Я вмію висловлювати власні міркування про сенс людського буття, щастя людини.

О.М. Авраменко "Українська література 7 клас"

Вислано читачами інтернет-сайту

_{Збірка конспектів уроків по всім класам, реферати з української літератури 7 класу, книги та підручники згідно каленадарного плануванння із української літератури 7 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.