§ 17. Особливості соціального життя

У цій темі ми розглянемо питання про специфіку соціального життя, торкнемося проблеми соціальної структури суспільства, ролі конфлікту у взаємовідносинах між індивідами, соціальними спільнотами тощо.

Специфіка соціального життя. Осягнення проблем соціального життя, як і будь-яких інших теоретичних проблем, викликає певні труднощі. Але, хоч як це не дивно, у своєму повсякденному житті ми часто опе-русмо такими «соціальними» категоріями і поняттями, як «рівень життя», «якість життя», «соціальна інфраструктура» тощо. Власне, це і є ті категорії, які застосовуються для вивчення соціального житія суспільства. Якщо ми розкриємо суть цих понять, то зрозумілішою стане і специфіка останнього.
«Рівень життя» — поняття, яке характеризує ступінь задоволення матеріальних і культурних потреб людей. Він складається з багатьох компонентів: розміру реальних доходів, рівня споживання матеріальних благ і послуг (задоволення потреб в їжі, одягу, житлі, засобах пересування тощо), а також ступеня розвитку освіти, медичного і культурного обслуговування, стану природного середовища, в якому проживає людина...

На відміну від рівня життя поняття «якість життя» характеризує якісний бік задоволення матеріальних і культурних потреб людей. Спеціальні методики дають змогу визначати, наприклад, зручність житла, якість продуктів харчування, можливість і ефективність користування послугами тощо. Про якість життя можна судити і за іншими критеріями, наприклад за рівнем стресових ситуацій.

У тісному зв'язку із зазначеними поняттями перебуває і поняття „соціальна інфраструктура”. У найзагальнішому значенні— це умови, які забезпечують ефективну життєдіяльність людей в основних сферах суспільства. До них відносять житло, культурно-побутові заклади, школи, вузи, мережу шляхів сполучення, зв'язок, зони відпочинку тощо. Елементи соціальної інфраструктури (об'єкти, заклади, організації) перебувають у взаємозв'язку і в цьому розумінні не можуть заміняти один одного.
Розгляд вищенаведених понять наводить на думку, що соціальне життя — це така діяльність, у процесі якої люди створюють умови і віднаходять засоби свого існування, реалізують свої потреби, інтереси, цінності.

До визначення поняття «соціальне життя» можна підійти і шляхом з'ясування змісту слів «соціальне», «соціальний». Вони, перш за все, вживаються для означення всього міжлюдського, тобто всього того, що пов'язане із спільним життям людей, з різними формами їхнього спілкування, має суспільний характер. Відповідно соціальне життя постає як сукупність різних видів і форм спільної діяльності людей.

Вищесказане дає підстави для такого визначення: соціальне життя— це спільна діяльність людей, спрямована на забезпечення умов і засобів існування, реалізацію потреб, інтересів, цінностей.

На відміну від інших сфер суспільного життя, соціальна сфера охоплює відносини між соціальними спільнотами і в самих спільнотах — між окремими людьми, які займають різне становище в суспільстві. Головними структурними компонентами соціальної сфери є соціальна структура і соціальні відносини.

Основні форми соціального життя — це праця, споживання, дозвілля, спілкування, особисте життя, соціалізація. Деякі з них уже розглянуті в попередніх темах, деякі будуть розглянуті в наступних.

Соціальна структура. Отже, при розгляді соціального життя, ми, перш за все, звертаємо увагу на спільні форми життя людей. Останні можуть виступати у різних «іпостасях», що видно із повсякдення. Кожен із нас належить до певного колективу, групи, вікової категорії. Так, навчаючись у школі, ми належимо до учнівського колективу, ставши дорослими і здобувши професію, ми можемо належати до тієї чи іншої професійної групи (лікарів, учителів тощо), до певного соціального класу (наприклад, до робітничого). Люди поділяються на групи і залежно від того, де вони проживають, а тому виділяють міське і сільське населення. Як бачимо, в суспільстві існує луже багато різних соціальних спільнот.

Соціальними спільнотами є також сім'я, нація, політичні партії тощо.

Соціальна спільнота — це сукупність людей, що мають певні спільні соціальні ознаки. Перш за все, будь-яка спільнота характеризується соціальним зв'язком, взаємодією між людьми. Так, навіть важко уявити, щоб учні, наприклад, вашого класу, не спілкувалися між собою, не обмінювались Інформацією тощо. А чи може існувати така спільнота, як заводський колектив, члени якого між собою не взаємодіяли б?

Важливою ознакою соціальної спільноти є існування специфічних для неї цінностей, орієнтацій, традиції), поглядів на життя і таке інше. Наприклад, молодь віддас перевагу рок- і поп-музиці, тоді як люди старшого віку насолоджуються різними жанрами серйозної музики. Житель села вітається з кожним зустрічним, інакше його чекатиме осуд громадської думки. Якщо так само чинитиме житель міста, то це, щонайменше, викличе подив у перехожих. Це свідчить про те, що селяни і городяни дотримуються різних традицій, різних поглядів на взаємини між людьми.

У людей, які належать до однієї спільноти, спостерігається подібний спосіб життя, подібні інтереси, потреби, стереотипи поведінки. Це і дає змогу відрізняти одну соціальну спільноту від іншої.

Сукупність усіх спільнот, які взаємодіють між собою, і утворює соціальну структуру суспільства. Соціальна структура є складним утворенням. У ній виділяються різні за масштабом і соціальною роллю соціальні спільноти.

Поширеною є думка, яка бере початок у марксистській традиції, що головну роль у соціальній структурі відіграють класи. Безперечно, класам належить важлива роль у суспільному житті. Скажімо, період утвердження капіталістичного ладу ознаменувався класовою боротьбою буржуазії і пролетаріату, яка багато в чому визначила спрямованість соціальних процесів. Не можна заперечувати ролі класів, соціальних верств і в житті сучасного суспільства.

Однак навряд чи можна абсолютизувати значення класів, не помічаючи при цьому впливу на соціальне життя інших спільнот. Наприклад, іспанський філософ і соціолог Хосе Ортеґа-і-Гасет (1883—1955) висунув положення, згідно з яким виробничі чи політичні стосунки, а також смики, уподобання, мораль визначаються «життєвим світовідчуттям». А зміни життьового світовідчуття, які є вирішальними в історії, постають у формі генерації. Відповідно і в житті людства, і окремих суспільств є епохи, які різняться між собою роллю поколінь. Це кумулятивні епохи та епохи заперечення й полеміки, покоління боротьби. У період перших епох, стверджує мислитель, молоді солідаризуються зі старшими, підкоряються їм; у політиці, науці, мистецтві правують старші за віком або старійшини. Це часи старійшин. У часи других, оскільки йдеться не про збереження й нагромадження, а про поверження й заміну, старійшин усувають молоді. Це часи молодих, доба оновлення та конструктивної войовничості.

Історія незалежної України е прикладом того, яку впливову роль у соціальних процесах відіграють політичні партії і рухи, різноманітні громадські об'єднання.

Наведені міркування не дають підстав для тверджень про визначальну роль якоїсь однієї спільноти в соціальній структурі. Однак не можна заперечувати й того, шо в той чи інший історичний час певні соціальні спільноти можуть відігравати провідну роль у суспільному житті.

Соціальна структура будь-якого суспільства не перебуває в застиглому стані: одних соціальних груп стає більше, других — менше, одні можуть зникати, уступаючи місце другим.

Якщо розглядати соціальну структуру в історичному аспекті, то можна вказати на тенденцію урізноманітнення діяльності людей і соціальної структури суспільства. Тут мова йде про те, що історія людства постас як зростаюча різноманітність відносин, соціальних груп, індивідуальностей. Наприклад, якщо порівняти феодальне і буржуазне суспільства, то соціальна структура останнього багатоманітніша, і це закономірно, оскільки розвиток виробництва вимагай більшого поділу праці, потребував нових професій тошо. Показовою в цьому плані є і недавня історія нашої країни. Демократичні перетворення сприяли становленню багатоманітних спільнот зі своїми специфічними інтересами. Це різні партії, молодіжні організації, екологічні рухи, а також іакї соціальні групи, як підприємці тощо. Проте в умовах тоталітарної системи кількість спільнот була обмежена.

Цікаву думку щодо цієї теми висловив американський соціолог Т. Парсонс (1902—1979). Він вважав, що зміни прогресивного характеру, які підвищують здатність суспільства втілювати в ж.иття ті чи інші цінності, знаходять свій вияв у диференціації суспільства, тобто в утворенні нових соціальних груп, зокрема і класів. Інакше кажучи, чим прогресивніше суспільство, тим багатоманітніша його соціаіьна структура. А відтак — багатоманітність соціальної структури дає можливість більшій кількості людей впливати на хід соціальних процесів.

Соціальні спільноти, які утворюють соціальну структуру, мають різне становище о суспільстві Уже згадувалось про їх неоднаковий суспільний вплив. Різні спільноти володіють неоднаковими ресурсами для задоволення своїх потреб, мають неоднакові життєві можливості тошо. Про природу нерівності, її функцію в житті суспільства серед учених і досі точаться гарячі суперечки. Чимало вчених сходяться на тому, що нерівність сприяє мобілізації життєвої енергії, є важливим джерелом змагальності, спонукає до змін в організації суспільного життя, і навпаки, загальна рівність веде до зрівнялівки, ло згасання стимулів творчої діяльності й ініціативи. Із цими або іншими думками можна погоджуватися чи ні, але безумовним є те, що соціальна нерівність непереборна і становить фундаментальну характеристику соціального життя. Із певними застереженнями можна сприйняти думку німецького соціолога М. Вебера, що суспільство — це арена протиборства статусиих груп, кожна з яких має свої власні економічні інтереси, амбіції, розуміння світу та інших людей.

Отже, соціальна структура — це сукупність усіх соціальних спільнот, які влаємодіють між собою; залежно від того. ^ яких спільнот складається структура, перебувають спрямованість і характер соціальних процесів; у певний історичний період ті чи інші спільноти можуть мати більший суспільний вплив, ніж інші, різні спільноти відіграють неоднакову роль у суспільному житті.

Соціальні відносини. Конфлікт і згода. Попередній виклад матеріалу показує, що соціальні спільноти, які утворюють соціальну структуру, мають різне становите в суспільстві. Відносини між спільнотами, які виникають на основі неоднакового становища в суспільстві, називаються соціальними. Оскільки серцевиною соціальних відносин є рівність і нерівність, то закономірно виникає питання про характер взаємовідносин між соціальними спільнотами: мають вони конфліктний характер, а чи спрямовані на співробітництво, на узгодження своїх дій?

Як історія, так і соціальне, політичне, економічне, культурне життя сьогодення дає нам приклади конфліктних відносин. Придивімося ж уважніше до того, що є предметом домагань конфліктуючих сторін, тим «яблуком розбрату», через яке спалахує конфлікт.

Впадає в око, що групи часто кофліктують із приводу засобів життєдіяльності, які необхідні для задоволення тих чи інших потреб. Якщо конфлікт відбувається в економічній сфері, то предметом домагань різних груп є, наприклад, сировинні й енергетичні ресурси, у політичній сфері головним предметом конфлікту буде влада. Конфлікт потреб можна спостерігати не лише на рівні суспільства в цілому (макроконфлікти), а й у повсякденному житті (мікроконфлікти). Наприклад, низькі доходи не дають змоги належним чином задовольняти потреби в харчуванні, одягу, відпочинку тошо. Це може виступити однією з підстав сімейних сварок, побутових скандалів, розлучень тощо.

Предметом домагань можуть висіупати також інтереси, у яких відображаються існуючі відносини нерівності, присутнііі елемент порівняння людини з людиною, однієї соціальної групи з іншою. На відміну від потреби, яка орієнтована, перш за все, на предмет її задоволення, інтерес спрямований на ті соціальні відносини, інститути, заклади, від яких залежить розподіл предметів, цінностей, благ, шо забезпечують задоволення потреб. З курсу історії ви пам'ятаєте, що утвердження капіталістичного ладу супроводжувалося запеклою боротьбою між робітниками і буржуазією, яка в деяких країнах виливалась у революції. Причина таких конфліктів — протилежні інтереси сторін.

В основі конфліктна, непорозумінь між різними спільнотами можутьлежати й інші причини, наприклад різне світо- і життєсприймання. Особливо це характерно для взаємин «батьків» і «дітей». Перших часто охоплює страх за те, що молодь, мовляв, розбещена, більше схильна до розваг, аніж до пошуків цікавої роботі/, свого місця в житті тощо. А тому «батьки» намагаються прищепити «дітям» свої уявлення про те, як вдягатися і поводитися, як «правильно» жити. Молоді ж люди вважають такі цінності застарілими, віджитими і намагаються наслідувати свої життєві ідеали. На грунті цього і виникають суперечки, непорозуміння, конфлікти.

Як бачимо, тут в основі конфлікту лежать різні світо- і життєрозуміння, різні уявлення про те, що таке «добре» і що таке „погано”. Інакше кажучи, маємо справу з конфліктом цінностей. Прикладом конфлікту цінностей можуть слугувати і протилежні інтерпретації соціальними спільнотами мети суспільного розвитку, практичні кроки щодо її здійснення тошо. Наприклад, у сучасній Україні одні політичні сили рятують за соціалізм, другі — за вільний і необмежений розвиток ринкових відносин, треті — за соціально орієнтовану ринкову економіку. На основі цього і може виникати політичне протистояння не лише між партіями, а іі у суспільстві. Ці приклади переконують у тому, що предметом домагань різних конфліктуючих сторін є цінності.

Вищесказане дає підстави зробити висновок: конфлікт — це така форма відносин між соціальними спільнотами, мотивація яких зумовлена протилежними потребами й інтересами, цінностями і нормами. Діапазон вияву конфліктів надзвичайно широкий: від побутових скандалів до застосування насилля. Формами конфлікту е також страйк, різні рухи, спрямовані проти або на захист певного інституту, політичного рішення тощо. У певному стані конфліктності завжди перебуває те чи те суспільство. Як слушно зауважив німецький соціолог Р. Дарендорф (нар. 1929 р.), конфлікт є клітинкою соціального життя. Окрім того, на його думку, в сучасному суспільстві конфлікти стають багатоманітнішими, оскільки суспільство плюралістичне, а отже, існує значна диференціація інтересів.

Є підстави стверджувати, що конфлікти відіграють у житті суспільства позитивну роль, оскільки спонукають соціальні відносини до мобільності, гнучкості, є пересторогою на шляху до їх застою. Однак сьогодні не викликає сумніву, що конфлікти повинні регулюватися і вирішуватися цивілізованими методами. Такими методами, наприклад, є переговори конфліктуючих сторін, круглі столи, консультації представників різних партій, рухів, парламентських фракцій, які виражають інтереси різних соціальних груп. А отже, таке вирішення конфліктів передбачає розвинуту самосвідомість соціальних груп, тобто усвідомлення ними свого становища в суспільстві, своїх потреб, інтересів, цінностей. Важлива роль у регулюванні конфліктів належить державі, профспілковим організаціям, посередницьким фірмам.

Уже згадуваний соціолог Р. Дарендорф вказує на три важливі обставини, які сприяють успішному регулюванню конфліктів.

По-перше, наявність ціннісних передумов. Тут мовиться про те, що кожна конфліктуюча сторона повинна усвідомити виникнення конфліктної ситуації і визнати за опонентом право на його точку зору. Інакше кажучи, регулювання конфлікту неможливе, коли одна зі сторін заявляє, шо супротивна сторона не має права на Існування або що її позиція не має під собою ніяких підстав.

По-друге, надзвичайно важливий момент у регулюванні конфліктів — це рівень організації сторін. Чим організованіші сторони (опоненти), тим легше досягнути домовленості і виконання умов угоди. Навпаки, дифузний і розпливчатий характер інтересів, їх розпорошеність унеможливлюють регулювання конфліктів.

По-третє, конфліктуючі сторони повинні дотримуватись певних правил гри, які дають змогу зберегти або підтримувати відносини. Ці правила мають забезпечувати рівні можливості для: кожної зі сторін конфлікту, певний баланс у їхніх взаємовідносинах.

Те, що конфлікти здатні відігравати позитивну роль у суспільному житті, не означає, що лише конфліктний стан є нормальним для суспільства. Якби це було так, то суспільне життя потонуло б у хаосі. Протилежним конфлікту с стан співробітництва, консенсусу (з лат.— згода, узгодженість).

Скоріш за все, конфлікт сприяє подоланню відживаючих соціальних норм, стосунків, структур, слугує поштовхом для творення нових. Проте сам процес творення потребує узгоджених дій, співробітництва різних соціальних груп. Крім того, конфлікт від конфлікту відрізняється. Нині, наприклад, ми є свідками трагічних наслідків, зокрема міжнаціональних конфліктів.

Оскільки спільноти перебувають у певних взаєминах, у своїй діяльності залежать одна від одної, то характер їхніх відносин залежить і від того, наскільки кожна чи то група, чи то організація або партія діє, не лише виходячи зі своїх власних інтересів, а й враховує інтереси інших спільнот. Можна припустити, шо між учителями та учнями тим менше буде образ, непорозумінь, чим більше вони рахуватимуться з інтересами одне одного. Необхідність саме такого підходу стає очевиднішою, коли мова заходить про стосунки людей різних національностей, різних соціальних класів і верств. Це сприятиме уникненню сутичок, конфліктів, збереженню злагоди між людьми. Варто також пам'ятати, що є інтереси — спільні для всьх соціальних груп України. Це — розбудова незалежної держави, збереження національного і соціального миру.


Запитання і завдання
1. Розкрийте специфіку соціального життя.
2. Що таке соціальна спільнота? Які фактори лежать в основі функціонування таких спільнот, як сім'я, нація, шкільний колектив?
3. Що таке соціальна структура? Поміркуйте, з яких спільнот складається соціальна структура України, яку роль вони відіграють, які з них мають більший, а які менший суспільний вплив? Чому?
4. Чи можна стверджувати, що конфлікти відіграють позитивну роль? Чому?
5. Наведіть приклади конфліктів у сучасному житті України. Що лежить в основі протиборства конфліктуючих сторін?
6. Які обставини сприяють врегулюванню конфліктів?

Арцишевський Р.А., Бондарук С.О., Бортников В.І., Возняк С.С., Кондратик Л.Й., Остапйовський І.Є., Провальський С.Р., Сищук А.А. Людина і суспільство 11 клас

Вислано читачами з інтернет-сайту

 акселеративні методи на уроці                         національні особливості
 виділити головне в уроці - опорний каркас             нічого собі уроки
 відеокліпи                                            нова система освіти
 вправи на пошук інформації                            підручники основні допоміжні
 гумор, притчі, приколи, приказки, цитати              презентація уроку
 додаткові доповнення                                  реферати
 домашнє завдання                                      речовки та вікторизми
 задачі та вправи (рішення та відповіді)               риторичні питання від учнів
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)    рівень складності звичайний І
 знайди інформацію сам                                 рівень складності високий ІІ 

 ідеальні уроки                                      рівень складності олімпійський III
 ілюстрації, графіки, таблиці                          самоперевірка
 інтерактивні технології                               система оцінювання
 календарний план на рік                               скласти пазл з різних частин інформації
 кейси та практикуми                                   словник термінів 
 комікси                                               статті
 коментарі та обговорення                            тематичні свята
 конспект уроку                                        тести
 методичні рекомендації                                шпаргалка 
 навчальні програми                                    що ще не відомо, не відкрито вченими