Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 9 клас>> Українська література: Тарас Шевченко. Геніальний поет, мислитель. Біографія та основні віхи творчості

ТАРАС ШЕВЧЕНКО (1814-1861)
Благословен той день і час,
Коли прослалась килимами Земля,
яку сходив Тарас
Малими босими ногами,
Земля, яку скропив Тарас
Дрібними росами-сльозами.
М. Рильський

У першій половині XIX ст. в царській Росії загострилася криза кріпосницької системи господарювання, яка гальмувала прогресивні капіталістичні форми розвитку, що активно утверджувалися в Європі. У цей період посилюється самодержавно-поміщицьке свавілля. У жодній країні Європи правителі не мали такої необмеженої влади, як царі-імператори. Ніде бюрократія не була такою деспотичною, поліція такою жорстокою, а народ таким безправним, як у Росії. На українських землях царат здійснював колоніальну політику ще сильніше, ніж за часів Петра І та Катерини II. Усе зводилося до ідеї: «Один правитель, одна віра, один закон, одна мова». Царський уряд намагався знищити залишки давньої автономії. Практично припинили вживати назву Україна, замінюючи її принизливою — Малоросія.
Саме в цей час народився поет Тарас Шевченко.

Дитинство і юність Т. Шевченка

Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 р. в селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії (нині Звенигородський район Черкаської області) у родині Григорія Івановича Шевченка й Катерини Якимівни Бойко. Батьки поета були кріпаками магната-поміщика генерал-лейтенанта Василя Енгельгардта. До його володінь належали села Моринці й Кирилівка, де пройшло дитинство малого Тараса. «Село! І ось стоїть переді мною наша бідна, стара біла хата, з потемнілим солом'яним дахом і червоним димарем, а навколо хати на причілку яблуня з червонобокими яблуками, а навколо яблуні квітник, улюбленець моєї незабутньої сестри, моєї терпеливої, моєї ніжної няньки», — напише він згодом у повісті «Княгиня».

Через рік після народження Тараса родина переїздить із Моринців до Кирилівки. У сім'ї було семеро дітей: старші сестри Катерина й Марія, брат Микита, молодші сестри Ярина, Марія (названа на честь старшої померлої сестри) і брат Йосип. Зберігся малюнок Шевченка — хата в Кирилівці, де провів своє дитинство майбутній поет і художник. З болем і гіркотою пізніше він напише:
Брати на панщину ходили, Поки лоби їм поголили! А сестри! сестри! Горе вам, Мої голубки молодії, Для кого в світі живете? Ви в наймах виросли чужії, У наймах коси побіліють, У наймах, сестри, й умрете! («Якби ви знали, паничі»)

Батько, чумакуючи, інколи брав із собою малого Тараса, що розширювало кругозір допитливого хлопчика. У восьмирічному віці Тарас пішов до школи до кирилівського дяка-вчителя Павла Рубана. Першими книжками майбутнього поета були церковнослов'янський буквар — Граматка, Часословець — збірник молитов і пісень для церковної відправи, Псалтир — книга псалмів, яка слугувала підручником для читання, твори Г. Сковороди, «Енеїда» І. Котляревського.
Коли Тарасові минуло дев'ять років, померла мати. Батько був змушений одружитись із вдовою Оксаною Терещенко (матір'ю трьох власних дітей). У повісті «Княгиня» Шевченко описав тяжку долю сиріт: «Хто бачив хоча б здалеку мачуху і так званих зведених дітей, той бачив пекло в його найогиднішому торжестві. Не минало години без сліз і бійки між нами, дітьми». Через два роки хлопчик залишився круглим сиротою — помер тато. Григорій Іванович вирізняв сина Тараса серед інших дітей, бачив у ньому природні здібності, обдарованість. Помираючи, він не дав йому нічого із матеріальної спадщини, промовивши пророчі слова: «Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба — він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо». Проте шлях до великого майбутнього був нелегким і тернистим.

Малий Тарас став шукати кращої долі: допомагав у школі кирилівському дякові «носити воду школярам», де його життя було напівголодним; утік у Лисянку до диякона-живописця навчатися малярського ремесла. У хлопця рано виявився хист до малювання, про що залишили спогади товариші Т. Шевченка: І. Сошенко, Ф. Лобода, М. Чалий. Добрий друг у засланні Олександр Лазаревський писав: «З раннього дитинства у Тараса Григоровича особливо помітна була пристрасть до малювання: де тільки можна було, на стінах, дверях, дорогах, Шевченко постійно малював, вугіллям чи крейдою. У школі, коли він уже міг дістати папір і олівець, пристрасть ця розвинулась у ньому ще сильніше». Тарасівський дяк-живописець, уважно подивившись на ліву долоню хлопця, категорично «відмовив йому, не знайшовши в ньому таланту не лише до малярства, а й до шевства чи бондарства». Тарас знову повернувся до Кирилівки — наймитував.

Восени 1829 р. разом з обслугою-кріпаками Тарас Шевченко як козачок молодого пана Павла Енгельгардта виїздить до міста Вільно (нині — Вільнюс), у 1831 р. — до Петербурга. У списку дворових був запис навпроти прізвища Шевченка: «Здатний на кімнатного живописця». Це значною мірою вирішило його подальшу долю.

Побачивши потяг і здібності хлопця до малювання, Енгельгардт відправив Тараса на чотири роки навчатися малярства до художника Ширяева — різних живописних справ майстра. У 1836 р. Шевченко разом із художниками, іншими учнями Ширяева, розписував театр у Петербурзі. Тоді ж юнак познайомився з учнем Академії мистецтв Іваном Сошенком. Цю зустріч, за словами першого біографа Т. Шевченка, О. Кониського, «треба вважати за найважливіший момент у житті нашого Кобзаря: вона перевела його через той рубікон, що межував людей з кріпаками, темряву зі світлом, волю з неволею». Пізніше І. Сошенко познайомив його з Є. Гребінкою, О. Венеціановим, В. Жуковським, К. Брюлловим, М. Вієльгорським — відомими культурними діячами того часу, які відіграли визначальну роль у подальшій долі Тараса Шевченка. У лютому 1837 р. Товариство заохочення художників дозволило Шевченкові неофіційно відвідувати навчальні класи Академії мистецтв, а у квітні Карл Брюллов, знаменитий російський художник, намалював портрет Василя Жуковського. Портрет розіграли в лотереї за 2500 крб., величезну на той час суму. За ці гроші Тараса Шевченка викупили з кріпацтва.

25 квітня 1838 р. на квартирі Брюллова Жуковський уручив Тарасові Шевченку відпускну. У спогадах І. Сошенко писав: «Раз навесні сиджу я та малюю, вікно було відчинене, аж ось плигає у вікно Тарас, перекидає мій малюнок "Луку-євангеліста", кидається до мене на шию і гукає:
—    Воля! Воля!
—    Чи не здурів оце ти, Тарасе? — питаю я в нього, а він усе гукає:
—    Воля! Воля!
Він був цілком щасливий. Радість його переходила в тиху радість, що усміхається... Брався до роботи, але робота не йшла!
Покладе він свій малюнок у портфель, звідтіль візьме відпускну, перечитає її, перехреститься, поцілує і заплаче». Згодом поет у листі до брата Микити писав: «Живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь, окроме Бога, — велике щастя буть вольним чоловіком».

Тепер Т. Шевченко з великою жадобою слухав лекції в Академії, займався самоосвітою, користувався бібліотекою Брюллова й багато читав, зокрема історію України, середніх віків, твори І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Є. Гребінки, М. Гоголя, романи В. Скотта, твори Гомера, Сократа, Й. В. Гете, Ф. Шиллера. Писав поезії, відвідував театр, виставки, музеї — швидко здобував нові знання, став надзвичайно освіченою людиною. Прийшло й визнання: нагорода срібною медаллю 2-го ступеня за першу картину олійними фарбами «Хлопчик-жебрак дає хліб собаці», третя срібна медаль 2-го ступеня за картину «Циганка-ворожка». Одночасно митця захопила літературна творчість. Пізніше поет зізнавався: «Дивне, однак, це всемогутнє покликання. Я добре знав, що живопис — моя майбутня професія, мій хліб. І замість того, щоб вивчати його глибокі таємниці, та ще під керівництвом такого вчителя, яким був безсмертний Брюллов, я писав вірші, за які мені ніхто шага не платив і які, зрештою, позбавили мене волі».

1840 р. став епохальним в історії України, української нації: побачила світ збірка поетичних творів Тараса Шевченка «Кобзар», яка містила лише вісім творів: «Думи мої...», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч». Процес творчості тривав і далі. Художник написав малюнки, низку портретів, чимало ілюстрацій до художніх творів. Шевченко став знаменитою людиною в Петербурзі. Слава про нього поширилася і в Україні. Сучасники Т. Шевченка залишили свої спогади про цей знаменитий для України період. Харківський видавець альманаху «Сніп» О. Корсун писав: «Раз ми ідемо з Миколою Івановичем Костомаровим у собор... і заходимо до Апаріна в книгарню. Питаємо, чи немає чогось новенького. П. Апарін подає тоненьку книжку "Кобзар". Ми присіли на лавці та й просиділи не тільки обідню - і сам обід: усю книгу прочитали... Це було щось зовсім нове, особливе, оригінальне. "Кобзар" вразив нас. Не тільки нас, а... всіх читачів».

Дві подорожі в Україну

Після чотирнадцяти років розлуки з Україною Тарас Шевченко разом з українським письменником Євгеном Гребінкою 19 травня 1843 р. вирушив до рідного краю: Качанівка (маєток Тарновських), Київ, Пирятин (батьківщина Гребінки), Мойсівка, Яготин (маєток Рєпніних), знову Київ. Потім відвідав Запорозьку Січ, острів Хортицю, Покровське, Чигирин, Суботів, Березівку, Кирилівку — його батьківщину, де зустрівся з братами й сестрами. Під час перебування в Києві познайомився з Михайлом Максимовичем, Пантелеймоном Кулішем, Миколою Костомаровим, із поміщиками-мецената-ми, які підтримували розвиток української літератури й мистецтва.

В Україні Т. Шевченко виконав кілька малюнків історичних пам'яток, зробив чимало ескізів олівцем. На початку 1844 р. поет виїхав до Москви, де познайомився з істориком Бодянським, ученим Шафариком, із знаменитим актором Щепкіним. У лютому митець повернувся до Петербурга, щоб закінчити навчання в Академії мистецтв. У листопаді 1844 р. побачив світ перший випуск «Живописної України», до якого ввійшли шість офортів (офорт – гравюра на міді або цинку з малюнком, протравленим кислотами). Художник мав намір на гроші за альбом викупити рідних із кріпацтва — не судилося... Продовжував писати нові поезії. У березні 1845 р., після закінчення навчання в Академії мистецтв, Шевченкові було присвоєно звання художника.
У квітні 1845 р. Т. Шевченко приїхав в Україну з наміром постійно тут жити й працювати. Одержавши від Київської археологічної комісії доручення зарисувати історичні пам'ятки, він мандрував Україною, виконуючи це завдання. Одночасно писав поетичні твори. Подорож Україною збагатила його свіжими враженнями, новим баченням сучасного пригнобленого становища народу в закріпаченій Російській імперії, які потім було взято за основу його викривальних творів:

...он розпинають
Вдову за подушне, а сина кують,
Єдиного сина, єдину дитину,
Єдину надію! в військо оддають!
(«Сон»)

У Переяславі, де він жив у І. Козачковського, з'явилися на світ поеми «Наймичка» та «Кавказ». У кінці грудня, перенісши хворобу, Шевченко написав знаменитий вірш «Як умру, то поховайте...». Ці та інші твори 1843-1845 рр. він об'єднав у рукописний альбом «Три літа», «одну з найбільших реліквій українського народу, найяскравіший документ полум'яної творчості великого поета-революціонера» (Є. Шабліовський), до якого ввійшли блискучі зразки політичної лірики: поеми «Сон», «Кавказ», послання «І мертвим, і живим...», поезії «Розрита могила», «Чигрине, Чигрине...», «Минають дні, минають ночі...», «Давидові псалми».

Один із сучасників Т. Шевченка, київський чиновник М. Шигарін, писав: «...У Києві... Шевченкові вірші з особливим захопленням читали в багатьох гуртках. Дехто вчив тоді малоруську мову лише для того, щоб читати й розуміти Шевченка. Крім надрукованої книжки, ходили по руках зошити, що їх Шевченкові шанувальники переписували навперебій один перед одним». Саме за ці твори пізніше цар жорстоко розправиться з поетом.

Кирило-Мефодіївське братство

Навесні 1846 р. деякий час митець жив у Києві, де познайомився з членами Кирило-Мефодіївського братства: М. Костомаровим, П. Кулішем, М. Гулаком, О. Марковичем, Д. Пильчиковим, В. Білозерським. Цих діячів, переважно дворян, об'єднувала ідея духовної єдності слов'янських народів на засадах рівності й братерства, пробудження національної самосвідомості українського народу через освіту в національному та християнському дусі, бачення розвитку суспільства шляхом реформ. Вони вважали поширення освіти головною метою своєї діяльності. Основні документи братства — «Статут Слов'янського товариства святих Кирила і Мефодія», кілька пояснювальних записок і «Книга буття українського народу» М. Костомарова. У «Статуті...», зокрема, повідомлялося:
«Товариство буде прагнути насамперед до викорінення рабства і будь-якого приниження нижчих класів, а також і про повсюдне поширення грамотності». Пантелеймон Куліш радив «занедбати політику», розвивати українське письменство, у силу якого вірив («сам собою настане час, коли від цього слова впадуть стіни» самодержавства і народ звільниться від неволі»). Важливими для братства були пристрасні поезії Т. Шевченка, які численними рукописними списками поширювалися в Україні й наповнювали пристрасним революційним духом ліберальні погляди братчиків.

Арешт і заслання (1847-1857)

Наприкінці березня 1847 р. розпочалися арешти членів Кирило-Мефодіївського братства. Причиною став донос студента університету О. Петрова попечителеві Київського навчального округу О. Траскіну про існування таємної антиурядової організації. Син жандармського офіцера Петров завоював довіру кирило-мефодіївців, ознайомився з програмними документами, поезіями Т. Шевченка, підслуховував розмови через стіну (жив по сусідству з квартирою М. Гулака). У доносі він написав і про «вірші Шевченка, що мали своїм змістом взагалі думки явно протизаконні». Генерал-губернатор Д. Бібіков доповів про це головному начальникові III відділу царської канцелярії О. Орлову з проханням дозволу на арешти, слідство й допити. Першим у Петербурзі заарештували М. Гулака, у Києві — О. Марковича. Миколу Костомарова забрали перед власним весіллям, так що наречена не дочекалася жениха. Не добув своєї весільної закордонної подорожі П. Куліш, якого разом із братом дружини, В. Білозерським, заарештували у Варшаві.

Тараса Шевченка заарештували 5 квітня 1847 р. на дніпровській переправі, коли він повертався до Києва і мав бути старшим боярином на весіллі в Костомарова; жандарми відібрали в нього рукописну збірку «Три літа». Поет їхав до Києва зі світлими надіями: отримав дозвіл викладати малювання в Київському університеті св. Володимира, планував друге видання «Кобзаря», мріяв поїхати на стажування до Італії... Проте 17 квітня 1847 р. Т. Шевченка привезли до Петербурга й ув'язнили в казематі III відділу «Імператорської Його Величності Канцелярії», тобто охранки. Тут він створив 13 поезій, об'єднавши їх у цикл «В казематі», серед яких шедевр світової лірики — «Садок вишневий коло хати...». Документом для обвинувачення поета був рукописний альбом поезій «Три літа». Шеф жандармів О. Орлов радив цареві Миколі І заборонити поширення творів Шевченка, бо «з улюбленими віршами на Україні могли б по¬сіятися і згодом закорінитися думки про вигадане блаженство часів гетьманщини, про те, що буде щастям повернути ті часи, і про можливість існування України як окремої держави». Вирок для тридцятитрьохрічного письменника й художника був жорстоким: «Шевченка призначити рядовим до окремого Оренбурзького корпусу... під найсуворіший нагляд, із забороною писати та малювати».

Про неймовірне покарання Т. Шевченко пізніше занотував у «Щоденнику»: «Якби я був недолюдок, кровопийця, то і тоді для мене найбільш вдалого покарання не можна було б придумати, як вислати мене в окремий Оренбурзький корпус солдатом. І до всього мені ще заборонено малювати. Трибунал під головуванням самого сатани не міг би винести такого холодного, нелюдського вироку».

Незважаючи на заборони, у важких умовах заслання Т. Шевченко виконав понад 300 малюнків, у яких розвинув кращі реалістичні традиції образотворчого мистецтва: акварельні пейзажі, портрети казахів, автопортрети. Казахи надзвичайно шанують Шевченка і вважають його основоположником казахського національного живопису. В останній рік заслання він створив серію малюнків «Притча про блудного сина».

Тарас Шевченко відновив поетичну творчість незадовго до звільнення, записував вірші у «захалявну книжку» (Захалявний — від халяви — верхня частина чобота.), усупереч забороні, створив кілька повістей російською мовою, із яких збереглося дев'ять («Близнецы», «Несчастный», «Прогулка с удовольствием и не без морали», «Художник», «Музыкант» та ін.), у котрих, проте, панує «український тип художнього мислення, образотворення, національно-естетичний образ світу» («Історія української літератури XIX ст.»).
Тільки в 1857 р. завдяки клопотанню друзів поета звільнили із заслання. Чекаючи дозволу на повернення в Україну, Тарас Шевченко почав вести «Щоденник» — найвидатніший твір Шевченкової мемуарної прози, за словами С. Єфремова, «надзвичайно влучний автопортрет поета і людини», «не тільки одне з найцінніших до його життєпису джерел, а разом і ключ до його творчості, до того дивного секрету скоряти людські серця, викликати відповідні настрої».

Життя і творчість останніх років (1857-1861)

2 серпня 1857 p. Т. Шевченко відбув із Новопетровського укріплення, одержавши дозвіл їхати до Петербурга. Дорогою художник малював краєвиди й портрети. У Нижньому Новгороді довідався, що йому заборонено в'їзд до обох столиць. За зиму 1857-1858 pp. створив багато портретів, малюнків, редагував і переписував свої поезії періоду заслання, написав нові поетичні твори, серед них триптих «Доля», «Муза», «Слава». Діставши дозвіл на проживання в столиці, 8 березня поет залишив Нижній Новгород і виїхав через Москву до Петербурга. Поет жив у відведеній йому майстерні Академії мистецтв. Як художник, Шевченко після заслання найбільшу увагу приділяв гравіруванню, у цьому жанрі він став справжнім новатором.
На початку 1859 р. вийшла друком збірка «Новые стихотворения Пушкина и Шевченко». У травні поет одержав дозвіл виїхати в Україну. За ним установили суворий таємний нагляд. Шевченко кілька днів жив у Кирилівці, бачився з рідними, написав чимало поезій і малюнків. Поет мав намір купити ділянку землі, щоб збудувати хату й оселитися в Україні.

На початку 1860 р. вийшло друком нове видання «Кобзаря», цього ж року Рада Академії мистецтв присвоїла Шевченкові звання академіка гравірування. У 1861 р. Тарас Шевченко видав підручник для недільних шкіл, назвавши його «Букварь южнорусский». Він дбав про поширення освіти серед народу.
На початку 1861 р. поет захворів. Помер Т. Шевченко 10 березня. Над домовиною митця в Академії мистецтв виголошувалися промови українською, російською та польською мовами. Поховали поета спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі. Друзі Шевченка одразу ж почали клопотатися, щоб виконати поетів заповіт і поховати його в Україні. 26 квітня 1861 р. домовину з тілом поета поїздом повезли до Москви. В Україну труну везли кіньми. Упродовж усієї подорожі люди проводжали Кобзаря в останню путь, щоб поховати «на Вкраїні милій». Спочатку прах Т. Шевченка привезли до Києва, а потім переправили пароплавом до Канева, і тут, на Чернечій горі (тепер Тарасова), поета поховали 22 травня. Насипали високу могилу, яка стала священним місцем для українського народу. На пам'ятнику викарбовані поетові слова:

І мене в сім'ї великій,
В сім'ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути
Незлим тихим словом.


Російська імперія боялася навіть мертвого Шевченка. Після перепоховання Канів став місцем паломництва українців. Влада видавала таємні укази про строгий нагляд за усіма, хто відвідував могилу Шевченка, навіть направили козацьку сотню на постій у Канів.
А на Заході про українського поета заговорили на весь голос. У тижневику «АІІ the Vear Round» за 5 травня 1877 p. наведено слова англійського письменника Чарльза Діккенса: «Українці вірять у своє майбутнє, тому й святкують пам'ять Шевченка, поета-кріпака, чиї твори читають не тільки в Росії, а і в Сербії, Галичині, Чехії, Болгарії, у всіх слов'янських землях, їх сприймають, як промінь світла, що пробився крізь хмару». З'являються монографії про Шевченка французькою, польською, німецькою мовами, а німецька критика назвала Шевченка світовим генієм, яких на пальцях перелічити.

Про жінок у житті Шевченка

Першим коханням Тараса Шевченка була подруга дитинства Оксана Коваленко. Дитяче почуття майбутнього поета до дівчини залишило глибокий слід у його душі й спонукало до написання поезій «N.N.»(«Мені тринадцятий минало...»), «Ми в купочці колись росли...», поеми «Мар'яна-черниця»; своїх героїнь він називає іменем Оксана. У Вільно молодий Тарас закохався в польську дівчину-швачку Ядвігу Гусиковську, завдяки їй полюбив місто, людей і природу Литви, вірші Адама Міцкевича, проте життя розлучило їх.
Під час подорожі Україною Т. Шевченко познайомився з подружжям Закревських і закохався в заміжню жінку, Ганну Закревську. В одному з листів він назвав її «Ганною вродливою». У 1843 р. намалював чудовий портрет жінки. Через п'ять років на Кос-Аралі присвятить їй вірш «Г.З.», ідеалізуючи її.
Цікавими й тривалими були взаємини Тараса Шевченка та княжни Варвари Рєпніної з Яготина. Варвара Миколаївна покохала Тараса Шевченка, проте поет ставився до неї по-дружньому, по-товариськи. Він присвятив їй російськомовну поему «Тризна». Вони тривалий час листувалися, княжна допомагала розповсюджувати альбом «Мальовнича Україна», збирала кошти на викуп родини Шевченків з кріпацтва, присвятила йому повість.
У зрілому віці Т. Шевченко мріяв про одруження, сімейний затишок, шукав свою обраницю долі. У Нижньому Новгороді він познайомився з молодою актрисою Катериною Піуновою, якій освідчився в коханні й запропонував одружитися, але вона не відповіла взаємністю.
У 1860 р. Шевченко познайомився з кріпачкою, молодою дівчиною Ликерою Полусмаковою, став приділяти їй знаки уваги. Дівчина погодилася на пропозицію одружитися, але весілля так і не відбулося. Їй Шевченко присвятив віріші «Ликері», «Барвінок цвів і зеленів...», «Поставлю хату і кімнату...». Після нещасливого одруження Ликера Полусмакова в 1904 р. переїхала до Канева, оселилася неподалік Тарасової могили, доглядала її, садила й поливала квіти. Люди називали її Шевченчихою.

Він був сином мужика — і став володарем у царстві духа.
Він був кріпаком — і став велетнем у царстві людської культури.
Він був самоуком — і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.
Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій.
Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі в ржу, ані його любові до людей — у ненависть і погорду, а віри в Бога — у зневіру й песимізм.
Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя.
Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті — невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець усе наново збуджуватимуть його твори.
Отаким був і є для нас, українців, Тарас Шевченко (І. Франко. «Присвята»).

Авраменко О. М., Дмитренко Г. К., Українська література, 9 клас
Надіслано читачами інтернет-сайту

_{Повний перелік тем з української літератури, календарний план по всім предметам згідно шкільної програми, домашня робота, курси та завдання з української літератури 9 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.