Гіпермаркет Знань>>Історія України>>Історія України 10 клас>> Історія України:Україна на початку 1920 р. Відновлення більшовицького режиму. УСРР.

ВІДНОВЛЕННЯ БІЛЬШОВИЦЬКОГО РЕЖИМУ НАПРИКІНЦІ 1919 -НА ПОЧАТКУ 1920 РОКУ

Згадай:
1. Які обставини сприяли перемозі більшовиків над військами Директорії та Денікіна в 1919р.? 
2. Які дії денікінців викликали обурення населення України?

Політика більшовиків щодо України 

Утретє повернувшись в Україну, більшовики зробили все для того, щоб ніколи не втратити контроль над нею.
Як і в попередні роки, політичний курс щодо України розроблявся у Москві й враховував насамперед інтереси більшовицького центру. Ці інтереси диктували необхідність уніфікації всіх сторін життя України відповідно до норм, що складались у Російській Федерації, зокрема в її центральних губерніях. У цих губерніях радянська влада існувала безпосередньо з кінця 1917 р., і 1920 рік розпочався під знаком посилення «воєнно-комуністичної» політики. Яскравим проявом цього стало рішення Раднаркому РСФРР від 29 січня 1920 р. про впровадження у країні обов'язкової трудової повинності. Тих, хто ухилявся від виконання розпоряджень, переслідували за законами воєнного часу: ув'язнювали в концтабори, направляли на примусові роботи тощо. Ці, як і інші «воєнно-комуністичні» заходи центру, поширювалися в Україні.
Водночас більшовики прагнули створити в суспільстві видимість, що їхня політика щодо України кардинально змінилася, що вони зробили належні висновки зі своїх помилок 1919 р. 4 грудня 1919 р., коли Червона армія широким фронтом наступала в Україні, VIII Всеросійська партконференція більшовиків прийняла запропоновану В. Леніним резолюцію «Про радянську владу в Україні». Більшовики в першому її пункті брали на себе незвичне зобов'язання: стояти «на точці зору визнання самостійності УСРР». Істотні зміни обіцяли вони і у ставленні до мови: «Члени РКП на території України повинні на ділі проводити право трудящих мас учитися і розмовляти рідною мовою в усіх радянських установах, протидіючи спробам штучними засобами відтіснити українську мову на другий план». Багатьма прибічниками національного відродження України цей пункт резолюції партконференції сприймався як відмова від попередньої русифікаторської політики більшовиків в Україні. З їхньої пам'яті ще не стерлися слова X. Раковського, Голови Раднаркому УСРР, сказані на III Всеукраїнському з'їзді Рад: «Ми покінчили з національними відмінностями».
Серед гучно розрекламованих намірів більшовиків була обіцянка ширше враховувати інтереси середнього селянства, обмежити масштаби радгоспного будівництва, забезпечити добровільність у створенні колгоспів.
Ці заяви лише частково відбивали реальні наміри центру щодо України, а у головному, у визнанні її самостійності, були звичайною демагогією. Виступаючи перед агітаторами-комуністами, які направлялися на початку 1920 р. в Україну, Л. Троцький розкрив політику РКП (б) чіткіше: «...Нам необхідно повернути Україну Росії. Без України немає Росії. Без українського вугілля, заліза, руди, хліба, солі, Чорного моря Росія існувати не може, вона задихнеться, а з нею і радянська влада, і ми з вами».
«Для досягнення поставлених цілей, - сказав на завершення Голова Реввійськради РСФРР, - усі засоби однаково хороші». Таким чином, не відмовляючись від своїх традиційних цілей в Україні, більшовики в нових умовах змушені були маскувати їх, вдаючись до звичайного обману.

Всеукрревком 

Керівництво РКП(б) прагнуло створити в Україні міцні органи державної влади. Це було першочергове завдання центру після розгрому білогвардійців. Усі владні структури, котрі діяли в 1919 р., за винятком Президії ВУЦВК і РНК УСРР, які під час окупації денікінцями України перебували на території Росії, були знищені. У цій обстановці керівництво більшовицької партії, не чекаючи поки Ради будуть сформовані шляхом виборів, рішенням «згори» утворювало надзвичайні органи влади - революційні комітети (ревкоми). Верховна законодавча і виконавча влада передавалася Всеукраїнському революційному комітету (Всеукрревкому), створеному 11 грудня 1919 р. на спільному засіданні ВУЦВК і РНК УСРР, яке відбулося в Москві. Головою Всеукраїнського революційного комітету став більшовик Г. Петровський. Основними завданнями ревкомів було встановлення повного контролю над усім громадським, політичним та господарським життям на території України, придушення антибільшовицьких, особливо національних, сил, ліквідація органів влади, що існували за попередніх режимів, впровадження «воєнного комунізму» в республіці й забезпечення політичних умов, за яких можна було б перейти до організації постійних виборних органів влади.

Криза в КП(б)У 

Одночасно зі створенням в Україні надзвичайних органів державної влади ЦК РКП(б) чимало зусиль доклав до формування їх надійного підґрунтя - місцевих більшовицьких органів. Несподівано виявилося, що це досить складне завдання. Наміри вищого партійно-державного керівництва Росії і надалі впроваджувати «воєнно-комуністичні» методи керівництва країною викликали незадоволення в суспільстві. Це відбилося на настроях у більшовицьких верхах самої Росії. В лавах партії сформувалася опозиційна керівництву ЦК РКП(б) група «демократичного централізму, яку очолив Т. Сапронов. Група виступила проти воєнних методів керівництва партією і державою, мілітаризації економіки, введення для небажаючих працювати концтаборів, штрафних команд тощо.
Ці настрої швидко поширилися в Україні, населення якої не бажало повернення «воєнного комунізму». Стійка опозиція «воєнному комунізму» склалась і в керівництві КП(б)У. На IV Всеукраїнській партконференції більшовиків, яка відбулася в березні 1920 р. у Харкові, лінія центру на мілітаризацію економіки не дістала підтримки. Делегати конференції поділяли позицію прихильників «демократичного централізму». До складу новообраного ЦК КП(б)У також увійшли «децисти».
Це був нечуваний досі бунт, який ЦК РКП(б) вирішив негайно придушити. Обраний IV партконференцією ЦК КП(б)У було розпущено, партію очолило тимчасове бюро ЦК. Почалася перереєстрація Компартії України, в результаті якої більш ніж третині її членів було відмовлено в підтвердженні членства. З Росії прибуло понад тисячу партпрацівників, які брали участь у перереєстрації, а частина їх зайняла посади, що стали вакантними. V Всеукраїнська партконференція, яка відбулася у грудні 1920 р., слухняно прийняла всі рішення, продиктовані центром.

Більшовики й українські соціалістичні партії

Доля радянської влади в Україні значною мірою залежала від ставлення до неї українських соціалістичних партій. Це переконливо продемонстрував 1919 рік. Тоді більшовики відмовлялися від співробітництва з українськими лівими соціалістами головним чином тому, що останні вперто стояли на платформі незалежної радянської України. За нової ситуації КП(б)У погодилася на політичний блок з українськими соціалістами при умові визнання останніми її гегемонії в Україні.
На такий блок наприкінці 1919 - на початку 1920 р. погодилися ліві: Українська комуністична партія (боротьбистів) та новостворена у 1920 р. Українська комуністична партія (укапісти). Їхній курс на примирення з більшовиками пояснювався перш за все настроями селянства, яке з надією зустріло обіцянки радянської влади здійснити справедливу аграрну реформу, сподіваннями національної інтелігенції на вільний розвиток української культури, власними прагненнями створити в союзі з більшовиками незалежну Українську Радянську Республіку.
Українська комуністична партія (боротьбистів) - УКП(б) -орієнтувалися на українське селянство та українську національну інтелігенцію. Боротьбисти брали активну участь у боротьбі з денікінськими військами, під їхнім контролем перебували значні повстанські сили. Це була одна з найвпливовіших українських соціалістичних партій. Г. Гринько - представник керівництва УКП(б) - ввійшов до складу Всеукрревкому. Боротьбисти, залишаючись на платформі цілковитої незалежності України, погоджувалися на воєнний союз із Радянською Росією у боротьбі з білогвардійцями. Зближення боротьбистів з КП(б)У помітно прискорилося після вигнання денікінців. На початку березня 1920 р. на Всеукраїнській конференції УКП(б) вирішила саморозпуститися. Прийом до КП(б)У проходив в індивідуальному порядку. Близько 4 тис. боротьбистів стали членами більшовицької партії. Це була значна перемога більшовиків, партія яких відчувала нестачу українців у своїх лавах. В. Ленін не випадково заявив на початку квітня 1920 р., що саморозпуск боротьбистів є успіхом, вартим «кількох добрих битв».
Подібну еволюцію пережили й українські борьбисти - інша ліва соціалістична партія, яка утворилася в березні 1919 р. з місцевих організацій Української партії лівих соціалістів-революціонерів. Назву свою борьбисти одержали від їхнього друкованого органу російською мовою «Борьба». Визнаючи І радянську владу, вони водночас заперечували її основу - диктатуру пролетаріату, протиставляючи їй «диктатуру трудових класів». Борьбисти своїм впливом серед населення поступалися лише боротьбистам. У грудні 1919 р. борьбисти підписали з ЦК КП(б)У угоду про співробітництво у відновлених органах радянської влади. Один із керівників борьбистів В. Качинський увійшов до Всеукрревкому. Наприкінці 1920 р. з'їзд борьбистів оголосив про самоліквідацію партії, а її члени індивідуально приймалися до КП(б)У.
В умовах 1920 р. в Україні збереглася лише одна національна комуністична організація - Українська комуністична партія (УКП). Її основу склала та частина УСДРП (незалежних), яка у 1919 р. не пішла на союз із більшовиками, а розгорнула антирадянське повстання. Але під час денікінської окупації ця група стала на комуністичні позиції і на першому установчому з'їзді у січні 1920 р. прийняла власну комуністичну програму, назвавшись Українською комуністичною партією (УКП). Це була нечисленна політична організація, котра прагнула завоювати підтримку серед міських робітників. Ніякої небезпеки УКП для більшовиків не становила, тож їй дозволили легальне існування і навіть участь у виборах до рад. Укапісти прагнули добитися членства в Комінтерні, але РКП(б) заблокувала їм прийом до цієї міжнародної комуністичної організації.
На шлях примирення з більшовиками в 1920 р. став один із лідерів української соціалістичної еміграції, відомий письменник Володимир Винниченко. У квітні він прибув до Києва, де заявив про готовність працювати над зміцненням радянської влади й незалежності України. Але, ознайомившись з реальним станом речей, після розмов з головою українського радянського уряду X. Раковським, відвідання Москви й переговорів з керівниками більшовицької партії, він змінив своє рішення і знову виїхав за кордон.

Вибори до рад 

У середині лютого 1920 р., в умовах зміцнення позицій більшовиків в Україні, Всеукрревком припинив свою діяльність, передавши повноваження ВУЦВК і РНК УСРР. На чолі ВУЦВК став Г. Петровський, Раднарком очолив X. Раковський. У березні - на початку квітня відбулися вибори до рад різних рівнів. На виборах розгорнулася гостра політична боротьба, в результаті якої більшовики завоювали більшість депутатських мандатів: у повітових виконкомах — 70 % місць, у губернських - 80 %. У травні відбувся IV Всеукраїнський з'їзд рад, на якому домінували більшовики. Серед 811 делегатів 710 були членами РКП(б) або співчуваючими. Але результати виборів не відбивали реального впливу противників більшовиків у масах. Умови для агітаційної роботи були обмежені, частину з них заарештували, інші діяли у підпіллі. Вибори не були ні рівними, ні прямими, ні загальними, ні таємними.


ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ 
1. Охарактеризуй основні напрями політики РКП(б) щодо України 1920р.
2. З якою метою було створено Всеукрревком?
3. У чому причина і суть кризи в КП(б)У? Як вона була розв'язана?
4. Які причини й наслідки переходу на позиції націонал-комунізму лівих українських соціалістичних партій?


ДОКУМЕНТ 
1. З інструктивної промови, яку на початку 1920 р. виголосив Голова Реввійськради РСФРР Л. Троцький перед комуністами-агітаторами, що виїжджали для роботи до України
[...] Без Украины нет России. Без украинского угля, железа, руды, хлеба, соли, Черного моря Россия существовать не может, она задохнется, а с ней и советская власть и мы с вами. Идите же на работу, трудную, ответственную работу. Конкретно наша задача сводится к следующему:
1. Не навязывать украинскому крестьянству коммуну до тех пор, пока наша власть не окрепнет.
Осторожно заводить ее в бывших именнях под названием артелей и товариществ.
3. Утверждать, что в России нет коммуны.
4. В противовес «самостийнику» Петлюре и другим говорить, что Россия тоже признает самостоятельность Украины, но с советской властью, а Петлюра продает Украину буржуазним государствам.
5. Так как нам необходимо обезоружить всех повстанцев, чтобы они снова не обратились против нас, а то обезоруживание вызовет недовольство среди крестьянских масс - необходимо вну-шить, что среди повстанцев большинство деникинцев, буржуев и кулаков.
6. Трудное дело обстоит с Петлюрой, так как украинское крестьянство на него и надеется. Нужно быть осторожными. Только ду-рак и провокатор без разбора везде и всюду будет твердить, что мы воюєм с Петлюрой. Иногда, покуда не разбит Деникин, выгодно распускать слухи, что советская власть в союзе с Петлюрой.
7. Если будут случаи грабежей в Красной Армии, то их необходимо сваливать на повстанцев и петлюровцев, которые влились в Красную Армию. Советская власть постепенно расстреляет всех петлюровцев, махновцев и повстанцев, потому что они вредный элемент, и это будет явным доказательством не только строгой революционной дисциплины, но и суровой кары за грабеж.
8. Так как правительство России вынуждено вывозить хлеб Украины, то на вашей обязанности, товарищи, обьяснить крестьянам, что хлеб возьмут только с кулаков, и не для России, а для бедных украинских крестьян, для рабочих и Красной Армии, которая изгнала Деникина из Украины.
9. Старайтесь, чтобы в Советы и исполкомы вошло большинство коммунистов и сочувствующих.
10. Принять все меры к тому, чтобы на Всеукраинский съезд Советов не попали такие от волостей, которые могут примкнуть на съезде к нашим врагам и таким образом избрать правительство не из коммунистов-большевиков.
Отправляясь ныне на работу в Украину, помните, что вам здесь передавалось, не забудьте этих моих десяти заповедей:они во многом вам помогут. Кроме того, знайте, что для достижения на-меченной цели все средства одинаково хороши. Ни на одну минуту не забывайте, что Украина должна быть нашей, и нашей она будет только тогда, когда будет советской, а Петлюра вышиблен из памяти народа навсегда. Желаю вам полного успеха и счастливого пути!
Праці Українського наукового інституту. -Варшава, 1932. - С. 149-151.


ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДО ДОКУМЕНТА 
1. Документ № 1.
а) Яку роль Україні відводило керівництво РСФРР після розгрому Денікіна?
б) На які особливості національного характеру українців звертає увагу Л.Троцький? Наскільки об'єктивні ці оцінки?
в) Чиї інтереси виражав Л.Троцький, виступаючи з даною інструктивною промовою?
г) Дай загальну оцінку «Десяти заповідям» Л .Троцького.

«ВОЄННИЙ КОМУНІЗМ» В УКРАЇНІ 1920 РОКУ

Згадай:
1. З якими гаслами поверталися більшовики в Україну наприкінці 1919 - на початку 1920 р.?
2. У чому суть політики «воєнного комунізму»?

Особливості «воєнного комунізму» у 1920 р.

Політика «воєнного комунізму», яку більшовики започаткували в Україні ще 1919 р., мала продовження у 1920 р. Особливо яскраво вона проявилась у промисловості, продовольчій справі і методах керівництва державою. Що ж стосується земельної справи, то тут спроб насадження комун і колгоспів у 1920 р. не спостерігалося. Більшовики врахували гіркий для себе досвід 1919 р.

Земельна політика

Приступаючи до соціально-економічних перетворень, більшовики зосередили увагу на
вирішенні аграрного питання. Це означало: ліквідувати економічну могутність поміщиків, які були головною соціальною опорою білогвардійщини, і завоювати прихильність селянства. 5 лютого 1920 р. Всеукрревком затвердив закон про землю, який передбачав передачу поміщицьких, казенних, монастирських і удільних земель, конфіскованих радянською владою у 1919 р., до рук трудящих селян без всякого викупу. Перевага у наділенні землею надавалася малоземельним селянам і сільськогосподарським робітникам. На відміну від 1919 р., коли радгоспи одержали понад 1 млн дес. землі, у 1920 р. їм було відведено лише 376 тис. дес. Земельні площі цукрових заводів також зменшилися втричі. Що ж до поміщиків, то їх не лише позбавляли землі й реманенту: вони разом з членами сімей підлягали негайному виселенню зі своїх маєтків.

Націоналізація промисловості

Після відновлення більшовицької влади розгорнулася широка націоналізація промисловості, торгівлі, транспорту, фінансів. Протягом 1920 р. в Україні було націоналізовано понад 11 тис. підприємств, на які припадало 82 % зайнятих у промисловості робітників. Таким чином, власності були позбавлені не лише великі й середні капіталісти, але й багато дрібних. Націоналізація відбувалась без належної підготовки та економічного обґрунтування. Характерно, що здебільшого підприємства, які перейшли у власність держави, в умовах розрухи не діяли. Сотні тисяч робітників, рятуючись від голоду й злиднів, переїхали в село. В Україні склалася надзвичайно скрутна економічна ситуація, що загрожувала паралічем промисловості й транспорту. Діючи згідно з принципами «воєнного комунізму», відповідні державні й господарські органи запроваджували у республіці загальну трудову повинність, на свій розсуд перекидаючи на великі підприємства, що працювали на оборону, робітників з дрібних фабрик і заводів.

Хлібна розкладка

Продовольча політика радянської влади швидко розвіяла сподівання й симпатії до неї, викликані законом Всеукрревкому про землю. Наприкінці лютого 1920 р. Раднарком УСРР прийняв закон про хлібну розкладку, що мав забезпечити робітничі центри Росії та України, армію, сотні тисяч радянських службовців продовольством. З березня по вересень 1920 р. з метою зміцнення продорганів ЦК КП(б)У було мобілізовано до продзагонів близько 15 тис. робітників, у тому числі понад 2 тис. членів більшовицької партії.
Улітку 1920 р. В. Ленін висунув грандіозний, але нереальний план пограбування українського села за. допомогою армії. Війська Кавказького фронту, в тому числі й І Кінна армія С. Будьонного, що у цей час перекидалися на російсько-польський фронт, виконували завдання, не гребуючи розстрілами, введенням кругової поруки, іншими формами тиску.
Селянство відмовлялося здавати хліб, а продзагони і військові частини зустрічало кулеметним і рушничним вогнем. До липня 1920 р. загальний план продрозкладки було виконано на 10 %.

Червоний терор 1920 р.

1920 рік ознаменувався подальшим зростанням озлобленості, ненависті, жорстокості в суспільстві. Протиставлячи себе більшості населення, запроваджуючи незрозумілу й ворожу йому політику, влада була приречена на деспотичні методи управління, терор супроти всіх незадоволених. Відомий російський письменник-демократ В. Ко-роленко, який у роки громадянської війни жив у Полтаві, у січні 1920 р. записав у своєму щоденнику: «Більшовики вже вдруге відмінно «вступають», і лише опісля, коли розпочинають діяти їх чрезвичайки, - їх влада починає викликати обурення і часто огиду». Жертвами жорстоких розправ стали як тисячі послідовних противників більшовизму, так і багато випадкових осіб. 2 лютого 1920 р. Всеукрревком оголосив, що в боротьбі з ворогами радянської влади надзвичайні комісії і революційні трибунали не зупинятимуться ні перед чим, у тому числі застосуванням «системи червоного терору». Чекістські органи УСРР у 1920 р. очолював В. Манцев, відряджений в Україну з Москви, де він працював заступником голови ВЧК і головою Московської ЧК. На початку травня 1920 р. в Україну прибув і голова ВЧКФ. Дзержинський, який очолив оперативну групу в складі 1400 досвідчених чекістів. Разом з місцевими чекістами вони розгорнули нову кампанію репресій проти всіх незгодних чи підозрілих, залякуючи потенціальних противників більшовиків.
Особливо жорстоких репресій зазнало селянство Катеринославської губернії, яке в 1920 р. під керівництвом Н. Махна знову піднялося на збройну боротьбу проти більшовиків.
Знаряддям терору були не лише чекісти, а й регулярні частини Червоної армії, особливо сформовані з іноземців і жителів російських губерній. «Червоноармійці з північних губерній, не зв'язані з місцевими умовами, є більш стійким елементом», - говорив В. Манцев.
Невдоволення режимом, який приніс із собою примусову працю, контрибуції, розстріли й страх, поширювалося в середовищі робітників, селянства, інтелігенції.


ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
1. Які особливості проведення політики «воєнного комунізму» в Україні 1919 р.?
2. Охарактеризуй земельну політику радянської влади у 1920 р. Які чинники впливали на її проведення?
3. Якими були масштаби націоналізації промисловості в Україні 1920 р.?
4. Чи можна методи впровадження хлібної розкладки вважати яскравим проявом політики «воєнного комунізму»? Чому?
5. Яке місце в політиці «воєнного комунізму» займав «червоний терор»? Як він здійснювався у 1920 р.?


ДОКУМЕНТИ
1. В. Винниченко про становище в Україні в першій половині 1920 р.
Вважається, що на Україні революцією керує незалежна партія українського пролетаріату й незалежного селянства, що має свою незалежну назву - «Комуністична партія (більшовиків) України». Але це є декларативна, формальна сторона. В дійсності, по суті, партії українського пролетаріату міста й села ще немає. КП(б)У є тільки обласна організація РКП. Більшість відповідальних керуючих партійних діячів організації призначено з центру Політичним Бюро (Політбюро) Центрального Комітету Російської Комуністичної Партії. Весь ЦК Компартії (б) України не є вибраним, а призначеним з Центру органом. Так само більшість керівників місцевих організацій є прислані й призначені Політбюро ЦК РКП... Так само вважається, що Українська Соціалістична Радянська Республіка є самостійна, незалежна робітничо-селянська держава. Але це тільки в деклараціях. У дійсності ж політика абсолютного централізму керівників революції звела не тільки державну самостійність України, але навіть її самодіяльність нанівець. Тут так само все що можна сцентралізовано. Особливо в сфері економіки. Промисловість, транспорт, робітничий ринок, продовольча справа, фінанси - все це залізними дротами прикуто до московського центру, звідки даються накази й директиви, що часто абсолютно не можуть бути погодженими з українськими умовами, але які силою «залізної дисципліни» мусять бути бюрократично виконаними.
Декларативно й формально існує Правительство УСРР. Але воно не є виборне, не є навіть сформоване КП(б)У, призначене Політбюро ЦК РКП. Це є бюрократичний апарат московського центру, який мусить провадити дані йому директиви в дусі загального принципу найстрогішого централізму. І знову через це можна бачити таке ненормальне явище, що більшість урядових інституцій обсаджено елементом не українським, чужим українській національності, незнайомим ні з мовою українських широких мас, ні з особливостями українського життя.
...Уся економічна політика по методу абсолютного централізму приводить до голого викачування з України її матеріальних ресурсів. Яких-небудь серйозних, систематичних, планомірних заходів до організації, підняття й розвивання економічних сил України, рахуючись з її одмінними умовами й особливостями, не робиться. Навпаки, ідея створення власного економічного, господарчого внутрішнього - самостійного центру, що керував би всім економічним життям України, вважається за контрреволюційну. А ті діячі, навіть прислані з Росії, що хочуть совісно поставитися до своїх обов'язків, що, бачачи кричущу необхідність іменно такого центру на Вкраїні, стараються вести свою роботу в такому напрямі, - ті хутко одкликаються назад і навіть обвинувачуються в українському шовінізмі (будучи часто самі по національності руськими!).
...В заявах цілком щиро й охоче прокламується нова повна національно-культурна самостійність, рівноправність усіх мов і т.д. ...Але всі ці декларації, заяви й лозунги мусять лишатися нереалізованими. Ясно через що: коли найважливіші галузі життя не мають своїх центрів на Україні, коли всі апарати уряду і влади обсаджено присланими з московського центру елементами, коли вони залежать тільки від того центру і зносяться тільки з ним, то яка може бути мова про їх українізацію? Для чого? Ясно, що коли економічне життя таким способом централізоване, то так же мусять бути централізовані й усі залежні від нього галузі. І говорити про національно-культурну самостійність при цій умові неможливо. Це буде тільки одною декларацією, а в дійсності пануватиме й культура й мова тої національності, яка управляє економікою країни.
.. .Не диво бачити деяких українських комуністів, членів КП(б)У, які, щоб заслужити права бути «справжніми» комуністами, майже одреклися своєї національності, стали ренегатами й часом з більшою ворожістю виступають проти національних українських змагань, аніж самі неукраїнці.
Українська суспільно-політична думка в XX столітті. -
Т. 1. - С. 466-470.
2. З пропозиції В. Леніна членам Ради праці і оборони РСФРР. Червень, 1920 р.
...Предлагаю разработать следующее постановление:
1. Войскам Кавфронта идти пешком через всю Украину, чтобы в каждую волость (из 1900 приблизительно волостей Украины) заходили дважды, через определенный промежуток времени, сначала конная, потом пешая часть для выполнения (и затем проверки выполнения) следующих задач:
а) сбор продовольствия (по разверстке);
б) составление на месте, т.е. в каждой деревне, под охраной местных крестьян и под их ответственностью двойного (против разверстки) запаса продовольствия (ссыпанного в амбаре, в доме попа, помещика и т.п.)...
в) составление (и проверка) списка «ответственных» крестьян (из местных богачей; сверху, то есть по степени наибольшего богатства выделяется 5-20% и т.д. хозяев на каждое село, смотря по его величине).
«Ответственные» крестьяне лично отвечают за выполнение про-довольственных и других заданий власти.
После ухода войск специальной задачей местной власти (за не-исполнение этой задачи - расстрел) является ведение и сохранение этого списка...
2. В «упорных» волостях или селах воинские части организуют «третье посещение» (войскам), либо остаются на постой подольше (до 2-х недель) для наказания и исправления...
В. Ленин об Украине.- К., 1978.- Т. 2.- С.353- 354.


ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ
1. Документ № 1.
а) Згадай, як В. Винниченко опинився у 1920 р. в Україні.
б) Як характеризує Винниченко соціально-економічну політику більшовиків?
2. Документ № 2.
а) Чому В. Ленін пропонував застосувати для виконання продрозкладки в Україні армію?
б) Чи не свідчить заклик В. Леніна про відсутність в українському селі соціальної опори більшовицької партії?
в) Чи підтверджує ленінський план тезу більшовиків про те, що соціальну базу радянської влади в Україні становив «союз робітничого класу і трудящого селянства»?
г) Підтверджує чи спростовує ленінський план тезу українських націонал-комуністів про окупаційний характер радянської влади в Україні?

Новітня історія України 10 клас, Ф. Г. Турченко

_{Історія України для 10 класу, історія України підручник, історія України уроки, теми з історії України, історія в школі, історія онлайн}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.