Дитина-дивак у художньому світі Івана Франка та Григора Тютюнника

Майстри слова привертають до несподіваних персонажів – диваків - особливу увагу передусім для того, щоб читач глибше пізнавав життя, відкривав для себе високі духовні принципи, вчився сприймати різноликість світу, ставав людянішим. Вони не трактують дивацтво як неблагополуччя. Намагаючись розібратися, що коїться з героєм, автори показують у його вчинках, світогляді, прагненнях не лише незвичайність, а й досконалість, гармонію. Диваки чесні, щирі, часто талановиті чи одержимі, наполегливі і вдумливі, іноді смішать, дратують або обурюють інших, вони живуть за своїми законами і важко пристосовуються до законів суспільства. Ця якість закладена від природи, тому вона проявляється вже в ранньому віці. Від того, в яких умовах ростимуть такі діти, залежить формування свідомості, їхнє майбутнє. В.Сухомлинський писав: "їх треба постійно захищати, бо вони легко уразливі... кожна невдача сприймається як гірка прикрість (проте тільки до того часу, поки серце не призвичаїться і не задерев'яніє, але тоді вже не може бути й мови про якийсь порятунок)".

Такий тип дітей виводять в оповіданнях І.Франко ("Малий Мирон") та Гр.Тютюнник ("Дивак"). Описуючи вчинки героїв, риси характеру, внутрішній світ, ставлення до навколишніх, мову, автори не просто виокремлюють їх з-поміж інших людей, а показують їхню неповторність. При цьому проводять психологічний аналіз особистості, заглиблюючись у суть проблеми. Ці персонажі здогадуються, що вони не такі, як усі, але не можуть зрозуміти - чому. Через свою інакшість їм важко пристосуватися до суспільних умов, бо їхній душевний стан зрозумілий далеко не всім.

І.Франко оцінку свого персонажа й головний акцент твору подає вже в першому реченні: "Малий Мирон - дивна дитина". Досить м'яко і душевно малює образ малого дивака Гр.Тютюнник. У заголовок оповідання він вкладає сутність свого героя і відображає власний задум. Обидва письменники, розповідаючи про непересічних дітей, однаково вияскравлюють їхнє незвичайне пізнання світу і самоусвідомлення в тому світі. Вони показують хлопчиків з багатьох ракурсів, деталізують зовнішній вигляд, коло інтересів.

Спільні риси помічаємо у змалюванні зовнішності героїв. І.Франко зосереджує увагу на обличчі Мирона, точно відтворює порухи очей, міміку, всі відтінки настрою: "Невеличкі його сірі оченята живо бігають, дитиняче чоло стягається, - думка починає рухатися"; "Любо йому, і на дитиняче чоло знов немов хмарка набігає - се думка надходить"; "Очі недвижно вперлися в пустий простір; ...губи тільки рушаються, мов щось шепчуть". Автор фіксує найхарактерніші миті - мислення малого дивака. Це той момент, коли дитина постає найбільш симпатичною, цікавою, самобутньою. У коротких описах зовнішності хлопчика виражено доброзичливе ставлення письменника, вкладене в порівняння, пестливі слова. Лексеми "оченята", "очі" несуть експресивне навантаження - досить чітко окреслюють думки героя - легкі чи напружені.

Основне в Олесевому портреті - також очі, бо віддзеркалюють думки і переживання. З тонкою чутливістю й ліризмом Гр.Тютюнник пише: "Очі в нього чорні, глибокі, як вода в затінку, дивляться широко, немов хочуть збагнути увесь світ". Тут прочитуються риси характеру хлопчини - щирість, кмітливість, лю­бов до природи, розум. Порівняння очей з водою підкреслює тісний зв'язок героя з навколишнім світом. Гр.Тютюнник надає образові тонкої чуттєвості, душевної чистоти, ясної привабливості. У стислому описі портрета дуже важливі побутові дрібні деталі, що під пером майстра стають багатозначними і промовистими: "Олесь ще малий, головою ледь до клямки дістає". Про зріст хлопчика сказано простими словами, а найвагомішу роль відіграє звичайний предмет - клямка. Тут і душевність, і простота, а головне - справжність героя. Побутові деталі увиразнюють і соціальний стан сім'ї, в якій бідують, але дбають про дитину. "Пальтечко в нього товсте, а сам тонкий". Здрібніла форма "пальтечко" і контрастне зіставлення лексем товсте - тонкий пробуджують у душі читача симпатію і співчуття до персонажа.

Письменники майстерно творять портрети в русі. Мов у кадрах фільму, чітко вимальовуються хода, пози, реакції. Мирон "іде та й розмахує руками, гуторить щось сам до себе, візьме прутик, швякає по повітрі...". Олесь "присяде навпочіпки й водить пальцем сюди, туди. Пхає закляклого язика в рот і, гримаючи чобітком об чобіток, милується своїм творінням..."

Найважливіша риса внутрішнього світу дітей-диваків - їхні уподобання. Хлопчики відчувають гармонійний зв'язок з природою, де їм затишно, весело й цікаво. Вони однаково захоплюються навколишнім світом, хоча перевагу віддають різним порам року. "Малий Мирон над усе любить бігати сам по зелених, цвітастих лугах, поміж широколисті лопухи та пахучий ромен, любить упиватися солодким запахом росистої конюшини та квітчатися прилипчастими лопуховими ґудзиками, яких так і насиляє на себе від ніг до голови". Олесеві "подобається робити перші протопи в заметах, знімати снігові очіпки з кілків у тинах - вони стають тоді голі та сором'язливі, як стрижені допризовники". Зображувально-виражальні засоби дібрані відповідно до тих образів, які постають в уяві персонажів, тим самим вибудовується обшир дитячого світу. Письменники звертають увагу на те, що хлопчики захоплюються якимись незвичайними, здається, непотрібними речами, а тим часом саме вони стають для дітей справжніми відкриттями. Олесь холодні пташині гнізда пробує на дотик, а мерзлу калину - на смак. Мирон вдивляється у воду, що плюскотить, у траву, що хитається під натиском хвилі, у ковбликів, що вилазять зі схованок. Діти спостережливі, щирі й наївні. Автори показують їх у найзворушливіші моменти. Мирон "почав уважно розглядати глибінь. Усе однаково. Він присів. Однаково, - тільки при беріжку видно знайомі камінчики... Він повернувся лицем у другий бік, за сонцем: глибінь щезла, брід плиткий, як був. Се відкриття і втішило, і здивувало його...". "Олесь хотів дістати шишку і покуштувати, та передумав - і притулився вухом до стовбура. Його ледве помітно розгодувало, під корою щось жалібно скрипіло, а внизу під підошвами у Олеся ворушилось коріння - помирає сосна... Олесь нагріб чобітком снігу під окоренок, утрамбував його гарненько...". Він "шукав трухляки, ховав за пазуху і, нап'явши пальтечко на голову, ди­вився: світять чи не світять?". Усе, що є в довко­лишній природі, для обох хлопчиків рідне й цікаве.

Усвідомлення героями власної інакшості приходить під тиском суспільної думки. Часом це розуміння трансформується в категорію відсторонення, асимілюється з гіркотою поразки. В оповіданнях зображено момент першого осмислення дітьми того, що вони не такі, як усі. Суспільна думка як вирок вкладається в уста дорослих персонажів. І.Франко дише: "Сусіди тихо шептали собі, що Мирон "якесь не таке, як люди...". У Гр.Тютюнника подібні "співчуття" висловлює Олесевій матері дід: "...неглемезда він у тебе. Дивак... Затопчуть його... Бо юно ж як де­ревце в пагоні".

З людьми таким дітям значно важче, ніж у спілкуванні з природою. Обидва автори послідовно вибудовують стосунки хлопчиків з односельцями, ровесниками, ріднею. Про Мирона І.Франко пише: "Серед інших дітей він несмілий і непроворний, а коли часом і відізветься з чим-будь, то говорить таке, що старші як почують, то тільки плечима стискають". Мирон не розуміє, чому на нього гніваються, чого від нього хочуть. В Олеся також не складається дружба з однолітками, вони сміються з нього, називають диваком. Для них дивак - все одно що зрадник, а значить треба бити. Гр.Тютюнник зосереджує увагу на нетиповості свого персонажа - він не вміє ображатися: "Олесь згарячу ніяково посміхнувся, поторкав мокрою рукавичкою тверду ґулю під оком і, ковзаючись, побрів до школи".

Дорослі сприймають дивацтво дітей крізь призму свого життєвого досвіду, оцінюють з позицій усталених норм поведінки в суспільстві, традицій виховання. Тому в ставленні до них виявляють і черствість, і роздратовання, і насмішкуватість. Дорослі намагаються поламати світогляд малих диваків, щоб зробити їх "нормальними", як усі діти. І.Франко і Гр.Тютюнник показують характер таких взаємин, пояснюють особливості сприймання хлопчиками повчань старших, передають різні відтінки душевного стану: довірливість, здивованість, осмислення гіркої життєвої правди, розчарування.
Щоб підкреслити контраст категорій неординарність - традиційність, І.Франко розгортає картину спілкування малого Мирона і старого Рябини. Якось хлопчина рахував, цюкаючи за кожним разом бучком об землю, - так почувався впевненіше. У діда Рябини свої поняття: бити землю - гріх. Та не може він тактовно пояснити це дитині - простіше гримнути. У дідові поєднується набожність зі сварливістю й осудливістю і геть відсутнє прагнення зрозуміти внука.

- А ти, невітцівська дитино, е! - сказав старий своїм звичайним, трохи носовим голосом. - А ти що робиш?
Малий Мирон аж звергся і обернув залякані оченята на старого Рябину.
- Та ти землицю святу б'єш, е? Ти не знаєш, що землиця - наша мама? Дай сюди той бучок!
Мирон дав, не розуміючи майже, чого хоче від нього старий. Рябина шпурнув бучок геть у кропиву. Мирон трохи не заплакав, не так за бучком, як за тим, що старий перервав йому рахунок.
- Іди додому та "Отче наш" говори, е-е-е, аніж маєш такі збитки робитиі - сказав старий з суворим видом і пошкандибав далі.
Персонаж Тютюнникового оповідання своє перше непорозуміння з дорослими пережив у школі. Несподівано повівся хлопчик на уроці, коли вчителька запропонувала всім намалювати перегнійний горщечок. Він намалював дятла, дуже красивого, "старанно скрипів олівцем і натхненно прицмокував", а Матильда Петрівна стала кричати й погрожувати двійкою. Олесь не хоче терпіти сили над собою і не може втиснути себе в тісні рамки дисципліни, слухняності. "Я так не хо'!" - у цих простих словах протест скутості. Йому легше і приємніше серед природи: "Олесь уявив, як гарно у лузі, і побіг у верболози". Протиставлення школа - луг пояснює полярність його відчуттів, яку він важко переживає.

Малі диваки вперто шукають істину, намагаються пізнати те, що не вкладається у їхній світогляд. Незвичайність дітей яскраво висвітлюється на тлі родинних стосунків, що у структурі оповідань створює кульмінацію. Художні портрети сімей в обох творах мають різнофункційні відтінки, бо кожен із членів родини неоднаково впливає на дитину. У Мирона батько вже в літах, ледь дочекався сина, тому "втішається ним і каже, що він чудово розумна дитина..". Мати більше сердиться на хлопчика, бо не сприймає його неординарного мислення. Коли Мирон зробив відкриття, "що чоловік очима видить... вухами чує кудкудакання, а пальцями шум..." і похвалився найріднішим людям, ті відреагували по-різному. Батько розсміявся, а мати сказала "Такий парубок великий, що вже би далі женився, а такі дурниці говорить!" Вона хоче, щоб син був, як усі інші, їй нелегко давати відповіді на дивні запитання, тому й робить різкі зауваження. Характер стосунків батька з хлопчиком І.Франко коментує, а материне сприйняття вкладає в її мовлення. Порівняння, гіпербола, тавтологія у канві приказок і сталих сполучень відображають і роздратовання, і занепокоєння, і жартіаливість, і добродушність водночас: "ляпнеш, мов на лопаті вивіз", "бовтаєш, як той рибак бовтом бовтає". Подібну функцію виконують і лексеми "приблуда", "туман вісімнадцятий". Миронові ніяково, коли з нього сміються, але нічого не може вдіяти. "Бідний Мирон прийшов до того переконання, що він не вміє мислити!" Відчуття гіркої поразки І.Франко передає у своїх коментарях, у мові героя і робить вкраплення у портрет. Усе разом вибудовує градацію: Сміх, регіт, звичайна нагана матері враз із "туманом вісімнадцятим" - бідний Мирон заплакав.

- Та що ж, коли я не вмію мислити так, як люди! - сказав він, обтираючи сльози.

Гр.Тютюнник також торкається проблеми дивака в родині. Олесева мати через роботу не може приділити належної уваги синові, хоча й любить його. Частіше хлопчик спілкується з дідом Прокопом, який і є для нього орієнтиром у пошуках істини. Найперше, що цікавить Олеся: чому його називають диваком. З таким запитанням він і звертається до діда. Той і сам знає, що його внук не такий, як усі, то й пояснює, як сам розуміє: "Невстріливий, значить. Дивний єси... Завзяття в тебе обмаль. Все чогось у землі порпаєшся. А треба - в людях. Та отак побіля них, отак... Того - ліктем, того - почотом...". Дід любить Олеся, боїться образити, але водночас прагне допомогти йому зрозуміти, що життя часто буває жорстоким. Змальовуючи епізод, де він з онуком іде у санях, автор вдається до прийому контрасту, передаючи різне ставлення їх до запряжених коней. Письменник підкреслює безпосередність і чутливість дитини, яка світ сприймає красивим, і черствість досвідченого дорослого. Особливо яскраво це ілюструє діалог:

Замахнеться Прокіп гарненько, цвьох - і мимо.
- Не бий, - благає Олесь. - Бачиш: важко.
Прокіп зітхнув і, намотавши батога на руку, щоб не згубить, обернувся до Олеся.
- Ось послухай, дурнику, що я тобі скажу. Слухай і на вус мотай. Тут, на землі, не бити не можна... Тут не ти, так тебе одрепають ще й плакать не дадуть.

Для Олеся ці слова гіркі й жорстокі. Йому хочеться додому, щоб побути на самоті, аби нікому не показувати свій біль. Картина дитячого смутку дуже зворушлива: "Олесь глибше зарився в подушку і тоненько заскімлив".
І Миронові, й Олесеві дуже тяжко дається пізнання людських законів. Дивакам, особливо маленьким, завжди скрутно в суспільстві й легко серед природи. Вони реалізовуються лише самі в собі, остерігаються жорстокого світу людей і відмежовуються від нього.

Гр.Тютюнник показує дивака лише в одному віковому зрізі - дитинстві, яким він буде в дорослому житті -- невідомо: чи залишиться у нього оте особливе світосприйняття, чи все-таки суспільство його зламає...

В оповіданні "Малий Мирон" важливу роль відіграє філософський відступ, у якому І.Франко розмірковує про те, що станеться з його героєм, коли він виросте. Вдумливий аналіз проявів дивацтва, накладених на соціальне тло, приводить до невтішних висновків. Письменник окреслює шляхи, якими може піти дивак у життя. Якщо йому не давати знань, яких він прагне, притлумлювати його розвиток, змушувати бути таким, як інші, то "всі невживані і приголомшені здібності дитини заніміють і занидіють у зав'язку... прудкість характеру попре його до злого, не можучи розвиватися на добро, - стане він забіякою, ворожбитом, що віритиме у власні привиди, і буде туманити людей із щирого серця". Коли ж він виростає серед любові й розуміння, тягнеться в школі до науки, значить буде перейматися пошуками правди: "Навістить він і стіни тюремні.., а скінчить тим, що або згине десь у бідності, самоті... або з тюремних стін винесе зароди смертельної недуги, котра перед часом зажене його в могилу, або, стративши віру в святу, високу правду, почне заливати черв'яка горілкою аж до цілковитої нестями". Переймаючись долею дитини-дивака, І.Франко роздумує про це явище в суспільстві, аналізує всі його прояви: "Лучаються по наших селах доволі часто такі дивовижні появи. Все у них змаленьку не так, як у людей: і хід, і обличчя, і волосся, і слова, і вчинки". Письменник простежує долю свого сучасника. Але кожне покоління має диваків, світогляд і вдача яких дуже схожі.
Творчість І.Франка і Гр.Тютюнника розділені століттям. їхні герої - представники різних епох і соціальних умов, але проблема спільна: формування свідомості незвичайної дитини і місце її в суспільстві. Автори розкривають свої задуми в майже однаковій послідовності, подібно змальовують конфлікт, характеризують персонажів і вибудовують спільну структуру світу дитини, наділеної дивацтвом як природним даром, як Божою благодаттю.

Обидва оповідання мають великий виховний потенціал, який потрібно максимально використати, навчаючи дітей толерантності, прагнення зрозуміти інших, незлобливості й любові до природи. На жаль, Франків "Малий Мирон" за шкільною програмою не вивчається, проте цей твір можна рекомендувати учням для позакласного читання.

П'ятикласники зможуть легко порівняти образ Мирона з Тютюнниковим героєм. Та головне, щоб вони навчилися проводити паралелі з реальним життям, зі своєю поведінкою. Для цього пропонуємо їм систему запитань:

Є серед ваших друзів, знайомих такі "диваки"? Як ви до них ставитесь?

Чи були ви коли-небудь свідком ситуації, схожої на ту, яка трапилася з Олесем, коли його побили хлопці? Як ви повелися?

Мирон і Олесь замиловуються природою, помічають у ній дрібниці, яких не бачать інші люди, вміють відчувати її красу і біль. А ви вмієте це робити?

На вашу думку, ці двоє маленьких героїв - справді диваки?

Осмислюючи ці питання з позиції власного життєвого досвіду, учні засвоюватимуть високі гуманістичні й екологічні принципи.