Гіпермаркет Знань>>Історія України>>Історія України 5 клас>> Історія України: Україна у 50-80 роках ХХст. Дисиденти. Наш край

УКРАЇНА У 50-80 РОКАХ ХХст. ДИСИДЕНТИ. НАШ КРАЙ

Після Другої світової війни українські землі об'єдналися у складі Української Радянської Соціалістичної Республіки. Року 1954 до України було приєднано Крим. У післявоєнний період наш народ невтомно працював, відбудовуючи зруйновані міста й села. Як зазначають дослідники, пошкоджене війною господарство вже за три роки було повністю відновлено. Від 50-х років почали споруджувати нові міста, заводи, залізниці тощо. З кожним роком набувало розмаху будівництво житла.

Багато українських родин у містах у 60-70-ті роки безкоштовно отримали квартири. Зростали заробітки, тож люди мали змогу купувати побутову техніку: саме тоді в багатьох родинах з'явилися холодильники, радіоли, магнітофони, телевізори.

Багато робилося в освіті. У 70-ті роки кожен обов'язково повинен був здобути середню освіту. Охочі мали змогу навчатися в професійно-технічних училищах, технікумах, інститутах та університетах. Щороку зростала кількість науковців. Великим досягненням науки тих років стало дослідження космосу. Перший політ людини на космічному кораблі відбувся 12 квітня 1961 року. Слави першого космонавта зажив Юрій Гагарін. Українські вчені й машинобудівники брали активну участь у космічних програмах.

Однак умови життя за тих років для більшості нашого народу були гіршими, ніж в інших, розвиненіших, країнах. Люди не мали змоги докладати весь свій талант, здібності до розвитку української культури, господарства, оскільки чималих зусиль потребувало загальнодержавне будівництво - підкорення Сибіру й спорудження Байкало-Амурської магістралі (залізниці), розвиток сільськогосподарського виробництва на цілинних землях Казахстану тощо. Саме за тих років було схвалено розпорядження про необов'язковість вивчення української мови в школах, що незабаром спричинило звуження її використання. Так, у вищих навчальних закладах, особливо технічного та природничого профілів, віддавали перевагу російській. Скорочувалася кількість українських шкіл, україномовних газет, журналів тощо. Це не могло не турбувати.

Тож наприкінці 50-х - на початку 60-х років постало нове покоління борців за волю України - шістдесятники. Молоді письменники, художники, інженери, вчителі, лікарі, журналісти, науковці, занепокоєні долею рідної землі, відважилися на протест проти нищення української культури й мови, проти перекручень історії, проти брехні й пристосуванства, переслідувань за слово й думку, незаконних арештів та безпідставних вироків. У віршах, статтях, картинах, театральних виставах, кінофільмах, лекціях вони зверталися до своїх співвітчизників з правдивим і щирим словом про минуле й сьогодення України.

Нині неможливо уявити українську літературу без імен шістдесятників Василя Симоненка, Ліни Костенко, Миколи Вінграновського, Івана Драча, Василя Стуса, Івана Дзюби, Євгена Сверстюка, Івана Світличного. Творіння художників Алли Горської, Панаса Заливахи, Людмили Семикіної, Галини Севрук увійшли до золотої скарбниці українського малярства. Справді народними стали пісні Володимира Івасюка «Червона рута»,  «Водограй». Історики Михайло Брайчевський, Олена Апанович, Олена Компан, Ярослав Дзира своїми працями пробуджували інтерес до минулого України, переконливо доводили, що українці - великий народ, гідний своєї державності.

З-посеред різних думок про подальшу долю України визрівала вимога виходу її з СРСР та створення Української незалежної держави. Але в клопотаннях про долю рідного народу та його культуру партійні можновладці вбачали зазіхання на свою владу. Так почалися переслідування й цькування шістдесятників.

Звільнення з роботи, арешти, ув'язнення, табори суворого режиму, заслання, психіатричні лікарні, передчасні смерті - ось що чекало чесних, талановитих людей, єдиною провиною яких була любов до України.

Століття підневільного існування руйнували не тільки культуру України, а й її природу. Особливо погіршилося становище української природи у 20 ст.

У республіці було споруджено чимало великих підприємств, що забруднювали шкідливими відходами і землю, і воду, і повітря. Справжнім лихом для України стала катастрофа на Чорнобильській атомній електростанції 26 квітня 1986 р. Адже радіаційне забруднення - найнебезпечніше й найтриваліше.

Жива історія

Доля Василя Стуса (1938-1985) яскраво засвідчує безвихідь становища, у якому впродовж століть бездержавності перебувала Україна. Найстрашнішим було те, що брутального втручання зазнавало українське духовне життя. Найталановитішим українцям доводилось або зрікатися своїх переконань, прилаштовуючись до смаків та уподобань володарів, або поневірятися у в'язницях та передчасно гинути.

Василь Стус належить до тих діячів української культури, яким перешкоджали творити. На Батьківщині за життя поета не друкували його творів. А тим часом кандидатуру Василя Стуса було висунуто на найавторитетнішу міжнародну премію в царині літератури - Нобелівську (нею, до речі, не відзначено жодного українського письменника). Та не особистих вигод прагнув поет. Своє життя він поклав задля визволення України.

Прочитайте оповідання, дайте відповідь на запитання

У чому Василь Стус убачав своє покликання?

НАРОДЕ МІЙ, ДО ТЕБЕ Я ЩЕ ВЕРНУ...

- Хлопці, чи знаєте ви, який великий поет є тут, серед нас? -летіли крізь вітер слова.

Хтось із в'язнів підійшов ближче, бо знав, що за тими словами - перепочинок зболеній душі. Хтось - той, що чув їх уперше, - байдуже махнув рукою: мовляв, які вірші в мордовських таборах суворого режиму!

А голос на вітрі не вгавав:

- Я прочитаю вам його вірші спершу українською, адже він українець, а потім - свій переклад російською.

Вітер розгойдував схриплий голос, надимав вітрила слів: «Ти тут. Ти тут. Як у заждалім сні - хустинку бгаєш пальцями тонкими...» І кожен уявляв дружину, матір, сестру, а з ними - далеку рідну землю, за щастя якої поневірялися тут і українці, і латиші, і вірмени...

- Чиї він читає вірші? - стиха поцікавився відомий правозахисник-вірменин. - І для чого той переклад? Все ж і так зрозуміло.

- Це вірші Василя Стуса. Йому не дозволяють писати, передавати вірші на волю. Забирають навіть листи до рідних. У нашого артиста, - в'язень кинув погляд на читця, - добра пам'ять і велике серце. Він боїться, що Стусові поезії загинуть. Отож вчить вірші українською та ще й перекладає російською.

Сивим сліпаком насувався зі сходу день. Разом із ним повзли табором чутки - буде трус! Перевірятимуть особисті речі в'язнів. Що шукатимуть? Невже мало щоденних перевірок? Що можна вберегти від недремного ока наглядача? Відповідь дістали надвечір: шукали рукописну збірку віршів Василя Стуса. Воістину: найбільший жах тиранів усіх часів перед вільним Словом!

Безкарне свавілля табірної влади обурило в'язнів сумління. Наступного дня в таборі було оголошено безстрокове голодування з вимогою повернути викрадений рукопис. Це був день поезії Стуса. Протестами й голодуваннями його зустріли і в інших радянських таборах - скрізь, де відбували ув'язнення за
переконання поети, художники, вчені, борці за права людини.

Більшало друзів у поетового слова.  Писані чужою рукою вірші розійшлися по далеких чужбах. Звідти нині повертаються вони в Україну.

Самому ж поетові не судилося ще раз побачити рідний край. 4 вересня 1985 р. в таборі суворого режиму на Уралі, відбувши 5    років другого, 15-літнього ув'язнення, Василь Стус загинув. Смерть урвала йому життя на 47-му році. Похований він був на таборному цвинтарі в безіменній могилі під № 9, і лише в листопаді 1989 р. прах Василя Стуса перевезли до Києва. Справдилося гірке поетове пророцтво:

Народе мій, до тебе я ще верну,
як в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і в смерті з рідним краєм поріднюсь.

Чим же завинив Василь Стус перед долею? За що так жорстоко карався? Відбуваючи заслання, він якось писав: «...Голови гнути я не збирався, бодай що б там не було. За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу обставати до загину».

Життєпис поета скупий на події. Народився Василь Стус на Вінниччині. Коли був іще зовсім малим, батьки переїхали на Донбас. Там минули роки шкільного навчання. Там здобув вищу освіту — навчався на історико-філологічному факультеті Донецького педагогічного інституту. Відбув строкову військову службу. Учителював. Від 1963 р. молодий поет у Києві: поглиблював освіту, переймався літературною творчістю... І прагнув кращої долі своєму народові.

Найбільше боліло Василеві Стусу те, що Україна, позбавлена своєї державності, втрачала й свою культуру. Поет уважав, що рікою, яка живить народ, є мова. В Україні ж та ріка, писав Стус в одному з листів, висихає... За рішенням уряду українські школи переводилися на російську мову навчання. Вивчення української мови стало необов'язковим - за заявою батьків дитину увільняли від вивчення мови народу, на чиїй землі вона жила. Російська мова панувала у вищих навчальних закладах, армії тощо. Тому не міг Василь Стус залишатися бездіяльним: не мовчав, коли бачив несправедливість, обурювався проти арештів та цькувань діячів української культури. Після одного такого виступу зазнав переслідувань і сам: втратив роботу, а згодом був засуджений до заслання.

Про себе самого Василь Стус писав: «Поет - це людина. Насамперед. А людина - це насамперед добродій. Якби було краще ікятн, ЗІ ^-віршів не писав, а робив би коло землі... Ще - ціную здатність чесно померти».

Розкажіть, що ви довідалися про творчість Василя Стуса в неволі. Про яку подію з таборового життя в'язнів сумління ви дізналися? Чому порядки, за яких люди зазнають переслідувань за переконання, є несправедливим? Прочитайте останнє речення оповідання. Про які риси вдачі Василя Стуса свідчать його власні слова?

Попрацюйте з історичними джерелами

З листа В. Стуса, який перебував в ув'язненні, до сина 1978 р.: «Дорогий сину, таткові нелегко нині, може, не скоро вдасться і звидітися. Отож - рости добрим козаком, чесним і правдивим, не потурай злу і знай, що Твій батько віддавав усе своє життя, аби людям жилося краще - всім людям, на всій землі. І рости чесним українцем... Цілую. Вірю в Тебе. Тато».

Які риси Василь Стус найбільшими чеснотами?

Роздивіться фотографії 50-60-х років 20 ст. з зображенням українських дітей - мешканців міста й села. Як одягнені діти? Про що це свідчить? Спробуйте визначити настрій зображених дітей. Пошукайте вдома фотографії з зображенням ваших дідусів та бабусь у дитячі роки. Розпитайте в них про тогочасне життя. Якою була школа? Як проводили вони дозвілля? Чим допомагали своїм батькам?

Перевірте, про що дізналися й чого навчилася
1. Які особливості мало життя українців у другій половині 20 ст.?
2. Кого називають шістедисятниками?
3. Чому радянська влада переслідувала борців за волю України 60-80-х років? У чому це виявлялося?
4. Про кого з шістдесятників ви дізналися з оповідання?
 

В. Власов, О. Данилевська, Вступ до історії України, 5 клас
Вислано читачами з інтернет-сайтів  

_{Збірка конспектів уроків по всім класами, домашня робота, скачати реферати з історії України, книги та підручники згідно каленадарного плануванння з історії України для 5 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.