Історія геральдики як окремої науки

Геральдика (від лат. heraldus, оповісник) — наука, що вивчає герби, кольорові емблеми, які належать особам, родам чи спільнотам. Будова гербів регулюється особливими законами європейської геральдики, які вирізняють її від інших світових систем пов'язаних із емблеми чи символами, незалежно від часу їх появи і сфери використання.
Геральдика є також, водночас, різновидом соціального кодування і системою знаків. Ця система базується на гербових зображеннях і тинктурами, які розміщуються на геральдичних щитах у відповідності до певних принципів та правил. Сума цих принципів та правил разом із сумою усіх наявних гербових зображень та тинктур складають так звану геральдичну граматику опису гербів — блазон.
Геральдику інколи визначають як гербознавство або мистецтво зображення та опису гербів. Її відносять до спеціальних історичних дисциплін, розглядаючи як складову історичної науки.
Постання геральдики пов'язують із виникненням гербів у Західній Європі у першій половині 12 століття. Їх генеза викликала суперечки вже у середньовіччі — тогочасні науковці приписували винахід геральдики Адаму, Ною, Александру, Юлію Цезарю і королю Артуру. Проте ці гіпотези були відсіяні геральдистами 19 — початку 20 століття, які запропонували три головні теорії походження гербів: греко-римську, гемано-скандинавську та східну. Однак їх достовірність також була заперечена дослідниками наступних десятиліть.
Починаючи з кінця 20 століття і по сьогодні більшість геральдистів Заходу притримується думки, що герби виникли між 1120 і 1150 роками, у північній Франції, Прирейнській Німеччині, Англії, Швейцарії і північній Італії у середовищі військових як засіб розрізнення союзників і ворогів у бою. У 2-й половині 12 століття ці герби перетворилися з індивідуальних знаків у сімейні чи родові, допомагаючи визначати особу у роді, а рід у цілій соціальній системі. Поява геральдики співпала із поширенням прізвищ і була однією з нових форм самоідентифікації західноєвропейського середньовічного суспільства.
У 1-половині 13 століття герби, які спочатку використовувалися між військовими аристократами, поширилися серед цивільної знаті і простого люду. Вони використовувались як знаки ідентифікації на печатках,як позначки власності на майні та як орнаментальні мотиви у мистецтві. У 14 столітті геральдична мода набула популярності у середовищі військової і міської знаті Східної Європи, увібравши у себе елементи місцевої символіки. З початком Ренесансу, у Західній Європі зародився звичай надавати герби легендарним особам минувщини — героям кельтсько-германського чи античного світів, біблійним персонажам, святим і філософським поняттям.
У 16 — 18 століттях, попри занепад використання печаток у Європі, місце яких заступив підпис, геральдика продовжувала процвітати. У цей період було створено близько 10 мільйонів гербів. Якщо у середньовіччі знавці геральдики — герольди — реєстрували герби у геральдичних сувоях, то у новому часі їхні намагання кодифікувати усі розмаїття тогочасних геральдичних знаків герби зазнали краху. У континентальній Європі панував принцип свободи прийняття і використання герба, тому дослідники не встигали упорядкувати їх усі. З середини 17 до середини 18 століття геральдика отримала бурхливий розвиток у Італії, Австрії і Південній Німеччині, збагатившись різноманітними формами під впливом барокового мистецтва. Звідти гербовий бум потрапив до Речі Посполитої, Гетьманщини і Російської імперії. Водночас, у Франції геральдичні знаки почали конкурувати із новими видами емблем — вензелями, монограмами, кокардами.
Сильного удару по розвитку геральдики завдали лихоліття Французької революції 1789 — 1799 років. Паризькі політики затаврували герби "знаками феодалізму", заборонили їх використання і розпорядилися знищити їх по країні. Хоча геральдичні символи мали мало спільного з феодалізмом, а їх вжиток був поширений не лише серед знаті, а й простолюдинів, торгівельно-ремісничих корпорацій та міст, з подачі революціонерів вони стали асоціюватися виключно зі шляхетством і кастами "обраних". Шкода нанесена французьким "геральдичним терором" мала загальноєвропейський резонанс. Вона сприяла поширенню помилкових уявлень про герби, різко звузила соціальну сферу їх використання, та передала контроль над геральдичними знаками державним організаціям.
У 18 — 20 століттях геральдика пустила глибоке коріння не лише у себе вдома, в Європі, а й в Новому Світі, Азії та Африці. Її інтернаціоналізація збагачувала герби новими мотивами, що інколи супроводжувалось порушенням європейських геральдичних правил. Проте саме це допомагало гербами витримувати конкуренцію з іншими негеральдичними символами 20 століття — логотипами.