Гіпермаркет Знань>>Фізика і астрономія>>Фізика 11 клас>> Фізика: Досліди Резерфорда. Ядерна модель атома. Квантові постулати Бора. Поглинання та випромінювання світла атомом

ДОСЛІДИ РЕЗЕРФОРДА. ЯДЕРНА МОДЕЛЬ АТОМА. КВАНТОВІ ПОСТУЛАТИ БОРА. ПОГЛИНАННЯ ТА ВИПРОМІНЮВАННЯ СВІТЛА АТОМОМ

Наприкінці ХIX - на початку XX ст. у фізиці було отримано кілька визначних дослідних фактів, які привернули увагу вчених до мікросвіту. Це відкриття: Х-променів (1895 р., В. К. Ре^тген, І. Пулюй), названих згодом рентгеніаським випромінюванням, радіоактивності (І896 p., А. Беккерель), електрона (1897 p., Дж. Дж. Томсон). Вони ставили під сумнів Уявлення давніх учених про неподільність атома, суперечили усталеним класичним уявленням про будову речовини, спонукали до поглиблення знань про явища, які відбуваються в мікросвіті. Так зародилася атомна фізика, яка вивчає будову і властивості атомів, процеси на атомному рівні.

Для атомної фізики характерні відстані, сумірні з розміром атома (~10^-10 м), та енергія порядку 10^-19(Г19 Дж (кілька еВ)

БУДОВА АТОМА. ДОСЛІДИ РЕЗЕРФОРДА

У 1897 р. англійський фізик Дж. Дж. Томсон експериментально відкрив електрон як складову частинку атома, що має найменший електричний заряд. Він припустив, що атом — це позитивно заряджена куля, всередині якої містяться негативно заряджені електрони. Рівномірність їх розподілу в об'ємі кулі та рівність гюзитивного і негативного зарядів забезпечують електричну нейтральність атома.

Модель атома Томсона називавють «пудинговою» — за аналогією з традиційним британський пирогом з родзинками

Проте така модель атома мала свої обмеження і не відповідала дослідним фактам, отриманим на той час фізиками. Запропонувати більш реальну модель атома вдалося лише після дослідів Е. Резерфорда і формулювання квантових постулатів Н. Бором.

Альфа-частинки — це позитивно заряджені частинки, заряд яких дорівнює двом зарядам електрона, а маса приблизно в чотири рази більша за масу атома Гідрогену, тобто це ядра атома Гелію

У 1911 р. англійський фізик Е. Резерфорд, досліджуючи разом зі своїми співробітниками бомбардування альфа-частинками тонких металевих пластинок, встановив, що вони певним чином розсіюються в речовині (мал. 7.1). Вузький пучок швидких альфа-частинок  1 спрямовувався на тонку золоту чи платинову пластинку 2, за якою розміщувався екран 3, здатний фіксувати їх попадання на екран спалахами. За допомогою спеціального оптичного пристрою 4 можна була спостерігати і вимірювати кут відхилення ф альфачастинок.

Дослід Е. Резерфорда започаткував основи сучасних уявлень про будову атома

Більшість із них рухалася майже прямолінійно (кут відхилення ф становив 1—2°). Проте незначна їх частка відхилялася на більші кути; були зафіксовані навіть такі альфачастинки, які після розсіювання змінювали свій напрямок руху на протилежний (ф > 90°).

Щоб пояснити одержані результати, Е. Резерфорд припустив, що атом має складну будову, схожу на Сонячну систему: всередині його міститься позитивно заряджене ядро, навколо якого обертаються електрони (мал. 7.2). Його розрахунки довели, що в ядрі зосереджена практично вся маса атома, але його розміри набагато менші за сам атом. Вимірювання показали, що лінійні розміри атома становлять приблизно 10^-10 м, а радіус його ядра дорівнює близько 10^-15 м. Зрозуміло, що схематичні зображення атомів тут і в інших книгах подаються без дотримання масштабів.

Отже, на підставі одержаних експериментальних даних Е. Резерфорд запропонував ядерну модель атома, яка узгоджувалася з результатами дослідів і пояснювала багато інших явищ, пов'язаних з будовою атома.

Справді, швидкі альфа-частинки легко долають простір електронних оболонок атомів, не зазнаючи з їхнього боку значного впливу, і тому майже не відхиляються від прямолінійної траєкторії руху. Проте коли вони пролітають досить близько від позитивно зарядженого ядра атома, кулонівська взаємодія між ядром і частинками змушує їх викривляти траєкторію і відхилятися на певний кут (мал. 7.3).

Е. Резерфорд на основі законів електромагнітної взаємодії вивів формулу, яка дає змогу обчислити кількість а-частинок, розсіяних на кут ф, залежно від їх енергії і хімічної природи досліджуваного матеріалу. Пізніше ця теоретично виведена формула була експериментально підтверджена й остаточно утвердила в фізиці ядерну модель атома.

КВАНТОВІ ПОСТУЛАТИ БОРА
Тріумф класичної фізики в поясненні складної будови мікросвіту, який привів Е. Резерфорда до створення ядерної моделі атома, тривав недовго. За першої ж спроби застосувати закони класичної механіки та електродинаміки до опису найпростішого атома Гідрогену фізики зіткнулися з труднощами, які здавалися нездоланними.

Як відомо, атом Гідрогену є стійким утворенням, яке складається з ядра-протона й одного електрона, що обертається навколо нього під дією кулонівської сили взаємодії (мал. 7.4). Якщо вважати орбіту електрона коловою, то:
7            7
mv      , eA ------= к
2 '
(7.1)

З електродинаміки відомо, що електрон, який рухається з прискоренням, має випромінювати електромагнітні хвилі і поступово втрачати енергію, тобто з часом він мав би впасти на ядро, а атом — припинити існування. Отже, за класичними міркуваннями, атоми мають бути нестійкими утвореннями, які весь час випромінюють суцільний спектр електромагнітних хвиль. Проте цей висновок суперечить практиці, адже насправді атоми «живуть» тривалий час і випромінюють енергію лише за певних умов.

Поклавши, що розмір атома r» 10^-10 м, швидкість електрона дорівнюватиме v » 10^{6 м}_с —, а його прискорення а « 10^{22 м}_с

Квантові постулати Н. Бора усувають протиріччя між твердженнями класичної теорії і наявним результатом тривалого існування атомів

Це протиріччя між класичною теорією і практикою спробував пояснити у 1913 р. відомий датський учений Нільс Бор, який сформулював квантові постулати:

1) атоми перебувають у певних стаціонарних станах, в яких вони не випромінюють електромагнітні хвилі;

2) під час переходу атома з одного стаціонарного стану, що характеризується енергією Е_n, в інший з енергією Е_m, він випромінює або поглинає квант енергії, що дорівнює

hv = En-Em.                  (7.2)

Перший постулат Н. Бора, який спростовував фундаментальні положення класичної фізики, був експериментально підтверджений у 1913 р. дослідами Д. Франка і Г. Герца, які досліджували залежність сили струму від напруги у скляній колбі, заповненій парою ртуті (мал. 7.5).

Досліди Д. Франка і Г. Герца підтверджують, що атоми перебувають у певних стаціонарних станах

Джерело струму Е створює напругу, завдяки якій електрони прямують до анода з прискоренням

Електрони з катода К під дією електричного поля, створеного між електродами джерелом струму Е, прямують до сітки С й анода А. Між сіткою С й анодом А існує незначна напруга (0,5 В), яка гальмує повільні електрони, перешкоджаючи їх руху до анода.
Результати дослідження залежності сили струму / в колі анода від напруги U показали, що ця залежність має нелінійний складний характер (див. мал. 7.6). Існування максимумів струму за напруг 4,9; 9,8 і 14,7 В можна пояснити лише однією причиною — існуванням в атомів Меркурію стаціонарних станів. Справді, за напруги U< 4,9 В електрони, що вилетіли з катода, зіткнувшись з атомами Меркурію, практично не змінюють своєї енергії (адже mе < М_Hg) і легко долають гальмівну напругу між сіткою й анодом. За напруги U = 4,9 В відбувається їх непружне зіткнення й електрони втрачають енергію, збуджуючи атоми Меркурію; їхньої енергії недостатньо для подолання гальмівної напруги і сила струму в колі анода різко спадає. В міру подальшого зростання напруги між катодом К і сіткою С сила анодного струму знову зростає, досягаючи максимуму за 9,8 В, тобто енергія атома Меркурію змінюється на 4,9 еВ.

У дослідах Д. Франка і Г. Герца залежність сили струму від напруги не лінійна: за певної напруги існують максимальні значення струму

Електрон-вольт (еВ) — це енергія, якої набуває електрон під дією прискорювальної напруги 1 В:

1 еВ = 1,6 · 10^-19Дж

У збудженому стані атоми можуть перебувати дуже короткий час (~10^-8 с), після чого самочинно повертаються в основний незбуджений стан, випромінюючи світловий  квант частотою v = —-------. У дослідах Д. Франка і Г. Герца за напруги 4,9 В спостерігалося ультрафіолетове світіння пари ртуті, що остаточно підтвердило справедливість квантових постулатів Н. Бора.

Лінії атомних спектрів утворюють серії, які підлягають певним закономірностям. Так, для видимої частини спектру Гідрогену спектральні лінії утворюють серію Бальмера

В інфрачервоній частині спектру для значень m = 3 і n = 4, 5, 6, ... виявлено лінії так званої серії Пашена

Другий постулат Бора пояснював закономірності лінійчастих спектрів, природу яких класична фізика не змогла розкрити. У 1885 р. швейцарський учений Й. Бальмер встановив, що довжини хвиль спектральних ліній Гідрогену співвідносяться між собою з певною закономірністю: Х=В де n = 3, 4, 5, 6; В — стала, що дорівнює 364,56 нм.

Згодом, у 1890 p., шведський фізик Й. Рідберг одержав більш загальну формулу для частот спектральних ліній атома Гідрогену:

де R = 3,29 · 10¹⁵Гц.

За цією формулою для ліній серії Бальмера m = 2, n = 3, 4, 5, 6; для ліній серії Пашена m = 3, n = 4, 5, 6, ... .

Отже, квантові постулати Бора остаточно розв'язали труднощі класичної фізики щодо будови речовини. Вони пов'язали між собою ядерну модель атома Резерфорда, побудовану на основі класичної теорії, і квантовий характер змін внутрішнього стану атома, що було підтверджено експериментально, їхнє значення для розвитку сучасної фізики з'ясувалося згодом, під час становлення квантової механіки, в основу якої покладено ідею квантування значень фізичних величин.

1. Які відкриття стали поштовхом до розвитку сучасної фізики?
2. У чому полягає суть дослідів Резерфорда?
3. Чим відрізняється ядерна модель атома, запропонована Е. Резерфордом, від «пудингової» моделі Томсона?
4. Чому окремі альфа-частинки в дослідах Резерфорда відхилялися від прямолінійної траєкторії руху?

1. Чому виникли труднощі у класичному поясненні ядерної моделі атома? У чому вони виявилися?
2. Чому постулати Бора вважають квантовими?
3. Які дослідні факти підтверджують справедливість квантових постулатів Бора?
4. У чому полягає суть досліду Франка і Герца?
5. Яке значення мають квантові постулати Бора для сучасної фізики?

Є.В. Коршак, О.І. Ляшенко, В.Ф. Савченко, Фізика, 11 клас
Вислано читачами з інтернет-сайтів  

_{Повний перелік тем з фізики, календарний план по всім предметам згідно шкільної програми, домашня робота, курси та завдання з фізики для 11 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.