Презентація уроку до предмету Українська література, 11 клас
Тема: «Павло Тичина. Життєвий і творчий шлях. Оптимістичний характер ранньої творчості поета»

ПАВЛО ТИЧИНА
(1891 — 1967)

Павло Григорович Тичина народився 27(15) січня 1891 р. у селі Піски Козелецького повіту Чернігівської губернії (тепер Бобровицького району Чернігівської області).

Походив зі старовинного козацького роду (його пращурбув полковником у Богдана Хмельницького).

Батько майбутнього поета був сільським дяком — вчителем «школи грамоти».

Сім'я була багатодітна (народилося 13, зіп'ялося на ноги 9 дітей), жили впроголодь, зате гарно співали.

Змалку Павло виявив хист до музики, малювання і віршування.

Марія Василівна Тичина – мати поета.

У 1900-1907 рр. навчався в Чернігівському духовному училищі (бурсі), в 1907-1913— в Чернігівській духовній семінарії.

Згодом, навчаючись у Київському комерційному інституті, працював у газеті «Рада».

На цей час припало його ознайомлення з новітнім українським мистецтвом, особисте знайомство з найвідомішими його представниками.

У 1913-1914 рр. працює в редакції ліберального україномовного журналу «Світло», а після його закриття — в Чернігівському статистичному бюро.

Павло Тичина в юнацькі роки.�

У 1916-1917 рр. — помічник хормейстера в українському театрі М. К. Садовського. 1920 року подорожував із капелою К. Стеценка «Думка» Правобережною Україною від Києва до Одеси. Того ж року організував хор (з 1921 р. — капела-студія імені М. Леонтовича), з яким виступав до 1923 року.

З 1923 по 1934 рік — співредактор журналу «Червоний шлях» (Харків).  Входить до заснованої 1923 р. Спілки пролетарських письменників України «Гарт».

1926 року взяв активну участь у створенні ВАПЛІТЕ (Вільної Академії пролетарської літератури) на чолі з М. Хвильовим, куди увійшли й колишні члени «Гарту».

З 1929 р. — дійсний член Академії наук Української РСР, у 1936-1939 рр. і в 1940-1943 рр. очолює Інститут літератури АН УРСР.

З 1947 р. — член-кореспондент Болгарської АН, доктор філології.

1943— 1948 рр. — міністр освіти УРСР.

З 1953 по 1959 рік — голова Верховної Ради УРСР, заступник голови Ради Національностей Верховної Ради УРСР, член багатьох товариств, комітетів, президій, кавалер орденів і медалей.

Засідання правописної комісії
в селі Поміри на Харківщині
під головуванням Павла Тичини,
 28 серпня 1943 р.��

Творчість

Лауреат Державної премії СРСР (1941), Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (1962).

1967 року отримав звання Герой Соціалістичної Праці.

Як поет П. Г. Тичина починав у 1906-1910 рр. з наслідування народних пісень та творів Т. Г. Шевченка.

Перші друковані твори молодого поета з'явилися 1912 р.

Павло Тичина
серед друзів,
1913-1914 рр.

Перша збірка віршів «Сонячні кларнети» (1918)

«Плуг» (1920) ,

«Вітер з України» (1924),

«Чернігів» (1931 р.).

Приховане протистояння з тоталітаризмом засвідчують окремі поетичні, літературознавчі, публіцистичні твори пізнішого часу: «Григорій Сковорода» (1939), «Похорон друга» (1942), «Творча сила народу», «Геть брудні руки від України» (1943)

У галузі поезії, прози, публіцистики, а також у науково-критичних працях Павло Тичина виявив себе одним із найосвіченіших радянських письменників, чия ерудиція охоплювала суміжні з літературою види мистецтва — музику і живопис.

Павло Григорович чудово грав на кларнеті, та й у словах вловлював особливе, музичне звучання. Можливо, тому так легко давалося йому вивчення іноземних мов (він вільно володів п'ятнадцятьма).

Помер П. Г. Тичина 16 вересня 1967 року в Києві.

Похований на Байковому кладовищі в Києві.

Надгробок Павла Тичини
на Байковому цвинтарі в Києві

Cкачати повну презентацію уроку можна клікнувши на текст Скачати презентацію і встановивши MS PowerPoint


Надіслано вчителем міжнародного ліцею „Гранд” Колюченко О.А.