Гіпермаркет Знань>>Історія всесвітня>>Всесвітня історія 11 клас>>Всесвітня історія 11 клас. Повні уроки>> Всесвітня історія: Виникнення та розгортання холодної війни.Повні уроки

Тема

            Виникнення та розгортання холодної війни

Мета:

     Описати стан економіки країн, внутрішню і зовнішню політику, 

                     міжнародні відносини і конфлікти.

Задача уроку:

                     Сформувати в учнів поняття про світову політику відносно країн регіону, міжусобиці та конфлікти.

Структура уроку

1. Викладка нового матеріалу

2. Підсумки

3. Домашнє завдання

4. Теми для обговорення у групі

5. Основні дати та терміни

Хід уроку

1. Опитування домашнього завдання

2.  Вивчення нового матеріалу. Бесіда. Розповідь. Читання матеріалу класом. Перегляд відео.

3. Дискусія, робота  по групам

4. Домашнє завдання 

1. Причини і початок «холодної війни»

            У 1945-1948 рр. відбувся відхід від принципів співробітництва, що склалися в роки Другої світової війни, сформувались напрями міжнародних відносин періоду "холодної війни". Відбувався процес становлення біполярної системи світу (США–СРСР).

                        У СРСР війна призвела до скорочення на 30% національного багатства, було зруйновано 1710 міст і містечок, 90 тис. сіл, 32 тис. промислових підприємств. Потребували оновлення або модернізації основні виробничі фонди. Одночасно СРСР мав найбільші сухопутні сили, які займали великі території в Європі та Азії. У Радянської армії був авторитет захисника і визволителя світу від фашизму.

            Розбіжності між СРСР і Заходом намітились ще в завершальний період Другої світової війни. Перше значне зіткнення відбулось під час Лондонської сесії Ради міністрів закордонних справ (11 вересня – 2 жовтня 1945 р.), яка закінчилась безрезультатно. Дипломати Заходу категорично відмовились обговорювати умови мирних договорів з країнами, де, з точки зору Заходу, при владі перебували уряди, які не відбивали всього спектру існуючих політичних сил і були створені під диктатом Москви.

            Конфлікт, який виник у Лондоні, було врегульовано під час наради у Москві. До урядів Болгарії та Румунії увійшли представники опозиції. Однак, зіткнення в Лондоні мало далекосяжні наслідки. Західні країни зрозуміли, що СРСР розглядає всі країни, які опинились в зоні його впливу, своїми і прагне до поширення цієї зони. Уряди США та інших країн Заходу схилялись до думки, що йти на поступки СРСР означає сприяти його експансії.

        З розмови Сталіна з американським послом (березень 1946 р.)

           “Туреччина слабка, а Радянський Союз дуже занепокоєний небезпекою іноземного контролю за протоками, захистити які Туреччина не має достатньо сил. Турецький уряд недружній нам. Саме тому радянський уряд  вимагає базу на Дарданеллах – це питання нашої власної безпеки”.

             У серпні 1946 р. уряд СРСР заявив, що "подальше відкладання встановлення міжнародного статусу Чорного моря і проток не може бути виправданим".

            На початку 1946 р. виникла конфліктна ситуація навколо Ірану. В 1941 р. на територію Ірану були введені війська СРСР і Великобританії для запобігання використанню його території гітлерівською Німеччиною.  Ці події викликали занепокоєння на Заході. Великобританія розцінила їх як зазіхання на сферу її впливу і як спробу розчленувати Іран і створити Курдську державу, що призвело б до потрясінь в Туреччині, Ірані, Іраку та Сирії, де живуть курди.

 З промови У.Черчілля у Фултоні (1946 р.)

            “На картину світу, недавно осяяну перемогою союзників, впала тінь. Ніхто не знає, що Радянська Росія та її міжнародна комуністична організація мають намір зробити у найближчому майбутньому і які межі, якщо такі існують, їх експансіоністських і віронакидальних тенденцій. Я глибоко захоплююся і шаную доблесний російський народ і мого товариша воєнного часу маршала Сталіна. В Англії – я не маю сумніву, що і тут теж – відчувають глибоке співчуття і добру волю до всіх народів Росії і рішучість подолати численні суперечки в ім’я встановлення міцної дружби. Ми розуміємо, що Росії необхідно забезпечити безпеку своїх західних кордонів від можливого відновлення німецької агресії. Ми раді бачити її на своєму законному місці серед провідних світових держав… Але я вважаю своїм обов`язком викласти вам деякі факти такими, які вони мені уявляються, – про теперішнє становище в Європі.

 Зінтерв`ю Й.В.Сталіна кореспонденту “Правди” на промову У.Черчилля у Фултоні

            “Питання: Чи можна вважати, що промова У.Черчилля завдає шкоди справі миру і безпеці?

            Відповідь:Безсумнівно, так. По суті справи Черчилль стоїть тепер на позиції підпалювачів війни. І Черчилль тут не одинокий – у нього є друзі не тільки в Англії, а і в Сполучених Штатах…

            У лютому 1947 р. англійці довели до відома уряду США, що надалі вони нездатні надавати економічну та військову підтримку Греції та Туреччині. Припинення допомоги і виведення англійських військ загрожувало поширенням радянського впливу на ці країни, що докорінно змінювало ситуацію в Середземномор’ї. Створювались умови для приходу до влади комуністів в Італії. Такий варіант розвитку подій змушував Трумена зробити остаточний вибір.

            У своєму посланні конгресу США від 12 березня 1947 р. він оцінив таке становище як загрозливе для безпеки США і попросив 400 млн. доларів для підтримки урядів Греції та Туреччини, включаючи відправлення військового персоналу. Так було визнано, що інтереси безпеки США вимагають "стримування" СРСР та його союзників. Такий напрям політики дістав назву "доктрина Трумена". У цьому посланні, крім усього іншого, Трумен охарактеризував зміст суперництва між США та СРСР як конфлікт між демократією та тоталітаризмом.

            Втілення в життя цієї доктрини трагічно позначилось на долі Німеччини: вона була розколота на дві держави – ФРН та НДР.

            У свою чергу Радянський Союз взяв реванш у Східній Європі, Китаї, Північній Кореї, де були встановлені прорадянські режими.

10 жовтня 1944 р. між Черчиллем та Сталіним був укладений "процентний договір" про розподіл сфер впливу в Східній Європі. Незважаючи на напружені відносини, шанс зберегти нормальні стосунки залишався, але його було втрачено, створювався образ ворога, змінювалось ставлення світової громадськості до СРСР, а радянських людей до колишніх союзників. У 1947 р. дві третини населення США вважали СРСР ворогом №1. У світі розгорталась "холодна війна". Важливим показником початку "холодної війни" стало ставлення до плану Маршалла, який чітко розмежував прихильників і союзників СРСР та США у Європі.

            Поняття "холодної війни" включає в себе пропагандистську війну, активну участь у регіональних конфліктах, боротьбу за впливи в "третьому світі", економічну війну, технічну блокаду, гонку ракетно-ядерних і звичайних озброєнь, боротьбу розвідувальних служб, ідеологічні диверсії, глобальне воєнне протистояння, стратегію взаємного ядерного залякування, змагання в галузі оборонної науки, нарощування протистояння воєнно-політичних блоків, гонку в галузі космічних досліджень і озброєнь тощо.

 2. Створення воєнно-блокової системи

            Важливим наслідком "холодної війни" стало створення воєнно-блокової системи.

           У Західній Європі процес формування воєнно-блокової системи розпочався в березні 1948 р., коли Англія, Франція, Бельгія, Голландія і Люксембург утворили Західний Союз. Його учасники повинні були надавати військову допомогу один одному на випадок загрози їхнім інтересам. Великобританія намагалась утвердити в новоутвореному союзі своє лідерство.

            У січні 1949 р. у Москві було скликано нараду представників країн радянського блоку (Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, Чехословаччина та СРСР), на якій було вирішено створити, Раду економічної взаємодопомоги (РЕВ). Пізніше до РЕВ були прийняті Албанія, НДР, Монголія та інші держави. Таким чином, протистояння в економічній сфері поглибилось. Економічні, торговельні, культурні зв’язки між обома угрупованнями швидко згортались.

            4 квітня 1949 р. міністри закордонних справ Бельгії, Ісландії, Данії, Канади, Люксембургу, Нідерландів, Норвегії, Португалії, Італії, Великобританії, Франції та США уклали у Вашингтоні Північноатлантичний пакт (НАТО). Метою діяльності НАТО було проголошено захист демократії західного зразку, що виключає владу однієї партії в політичній сфері, передбачає відкритість і цілісність світового ринку. У подальшому кількість членів НАТО було збільшено. У 1952 р. до НАТО увійшли Греція та Туреччина, у 1955 р. – ФРН.

            Зіткнувшись з перспективою розширення числа союзників СРСР, США почали формувати глобальну систему блоків з метою не допустити впливу Радянського Союзу.

            У 1951 р. в Сан-Франциско був укладений Тихоокеанський пакт безпеки (АНЗЮС) за участю США, Австралії, Нової Зеландії. У Манілі в 1954 р. створено Організацію договору Південно-Східної Азії (СЕАТО), до якої ввійшли США, Великобританія, Франція, Австралія, Нова Зеландія, Таїланд, Філіппіни та Пакистан.

            З іншого боку, СРСР та його союзники створили у травні 1955 р. організацію Варшавського договору (Албанія, Болгарія, Угорщина, НДР, Польща, Румунія, Чехословаччина та СРСР). Члени цієї організації взяли на себе зобов’язання утримуватись у міжнародних відносинах від загрози сили або загрози її застосування, брати участь у всіх міжнародних діях, мета яких зміцнення миру і безпеки народів. У разі укладення загальноєвропейської угоди про колективну безпеку Варшавський договір мав припинити своє існування.

            Отже, до середини 50-х років "холодна війна" стала глобальною. Світ поділився на два ворогуючі табори, жоден з яких не мав вирішальної переваги.

            Після успішного випробування атомної зброї в США і застосування її проти японських міст Хіросіма та Нагасакі в СРСР було прискорено розробку атомного озброєння. 5 вересня 1949 р. ТАРС повідомило про успішне випробування атомного пристрою в СРСР.

            У 1953 р. в СРСР і США майже одночасно були створені термоядерні бомби.

Суперництво СРСР та США набуло форми гонки ракетно-ядерних озброєнь, а воєнно-блокове протистояння стало ядерним.

3. Формування регіональних конфліктів

            Перший тур "холодної війни" призвів до виникнення регіональних конфліктів, через які пролягла лінія протистояння між наддержавами. Одним з найбільш небезпечних був конфлікт в Кореї.

            Не бажаючи втрачати свою зону впливу, США втрутились в цей конфлікт. 15 вересня 1950 р. багатонаціональні сили, основу яких складали війська США, під прапором ООН висадились в місті Інчхон. Командуючий багатонаціональними силами, американський генерал Макартур, переконав президента США Трумена у необхідності знищення режиму Кім Ір Сена на Півночі і об’єднання Кореї.

Американські солдати готуються до висадки в Інчхоні. 1950 р.

 Трумен розумів, що СРСР, який направляв тільки своїх льотчиків в Корею, буде змушений втрутитись в цей конфлікт, і великої війни не уникнути. У січні 1951 р. фронт остаточно стабілізувався в районі демаркаційної лінії. У червні 1951 р. СРСР запропонував почати переговори про перемир’я, які завершилися вже після зміни американського президента (ним в 1953 р. став Д.Ейзенхауер) і смерті Сталіна. Обидві сторони домовились про відновлення довоєнного становища.

Демаркаційна лінія між Південною та Північною Кореєю

вздовж 38-ї паралелі

             Після Другої світової війни остаточно визрів конфлікт на Близькому Сході.

            Закінчення війни ще більше загострило протистояння між арабами і євреями в Палестині. Прагнучи вирішити цей конфлікт, англійці, які управляли цими територіями, розробили план розподілу Палестини. Араби відкинули цю ідею. По закінченні Другої світової війни стало очевидним проголошення незалежності Палестини. Вона стає місцем постійного насильства.          

5. Рух неприєднання

            29 країн Азії та Африки, що визволились, у квітні 1955 р. в Бандунгу (Індонезія) скликали конференцію, яка схвалила принципи мирного співіснування і співробітництва держав з різним суспільним ладом. Конференція висловила рішучість народів Азії та Африки повністю і назавжди покінчити з колоніалізмом, засудила агресивні блоки, поставила вимоги заборонити ядерну зброю.

 Країни-учасниці конференції виробили такі основні принципи своєї політики:

1. Незалежна від наддержав політика.

2. Підтримка національно-визвольних рухів.

3. Позаблоковий статус.

4. Заборона використання своєї території для іноземних військових баз.

            Пізніше про підтримку цих принципів заявили й інші країни, що визволилися.

Учасники Руху, більшість з яких вважали, що США та СРСР несуть рівну відповідальність за міжнародну напруженість і гонку озброєнь, проголосили неприєднання до воєнно-політичних блоків, підтримали боротьбу народів проти колоніалізму, за незалежність, за ліквідацію економічної нерівності у світі, за мирне співіснування.

 Рух неприєднання став важливим самостійним чинником світової політики. З 1973 р. конференції Руху неприєднання проводяться регулярно кожних три роки.

6. Нестійкість послаблення міжнародної напруги у 50-ті роки

            У Західній Європі в 50-ті роки відбувається становлення ідеї європейської єдності. Створюється Європейське економічне співтовариство (ЄЕС).

            Відлига дозволила розблокувати діяльність ООН – до її складу було прийнято 16 нових країн.

            Ці зміни призвели до деякого послаблення біполярності світу. Разом з тим вони не зламали логіку "холодної війни" і воєнно-блокового мислення.

            ХХ з’їзд КПРС відкрив нову сторінку в історії СРСР. В країні почалась "відлига", в тому числі і в зовнішній політиці. У період 1955-1960 рр. СРСР висунув низку мирних ініціатив щодо припинення гонки озброєнь і скорочення воєнних потенціалів країн світу. Результати цих дій були обмежені. Підписання угод впиралось в питання контролю. Гонка озброєнь не припинилась, а навпаки, посилилась. З’явились міжконтинентальні балістичні ракети і бомбардувальники, атомні підводні човни. 

7. Відновлення конфронтації

            Перша причина відновлення конфронтації пов’язана з суб’єктивним чинником – особистими рисами лідера СРСР Хрущова як політичного діяча. Хрущов був людиною надто емоційною і болісно реагував, коли його зусилля щодо покращання міжнародного становища не зустрічали розуміння і підтримки протилежної сторони. Хрущовський стиль дипломатії дратував Захід, коли висунуті Радянським Союзом пропозиції раптово змінювались іншими. Другою причиною стала поява ракетної зброї у СРСР, що загрожувало безпеці США, оскільки у радянських лідерів з’явилась можливість силового тиску на США.

            Третя причина відновлення конфронтації полягала в досить успішному економічному розвитку СРСР в 50-х роках, що стало підставою для думки про те, що рівень промислового виробництва у СРСР перевищить рівень виробництва в США і найближчим часом капіталізм зникне як такий.

            Четверта причина: в 1960 р. на нараді компартій КПРС була проголошена авангардом світового комуністичного руху.   П’ятою причиною став активний розпад в 50-60-х роках колоніальної системи під ударами національно-визвольних рухів, що підтримувались Радянським Союзом. Ним було підписано 20 угод з молодими державами про співробітництво і надання кредитів. 

 8. Берлінська і Карибська кризи

            Відносини між СРСР і США значно загострились у зв’язку з проблемою Західного Берліну. Західний Берлін був відкритим анклавом капіталізму в середині соціалістичної НДР. Це викликало роздратування урядів НДР та СРСР. З 1958 р. Хрущов почав домагатися зміни статусу міста, погрожуючи односторонніми діями. В травні 1960 р. в Парижі було скликано конференцію представників США, СРСР, Англії і Франції на вищому рівні. Напередодні цієї події радянські засоби протиповітряної оборони збили над Уралом американський розвідувальний літак У-2. На конференції Хрущов ультимативно зажадав припинити такі польоти над територією СРСР. Президент США Ейзенхауер відхилив цю вимогу. Конференція була зірвана. Не відбувся візит Ейзенхауера до СРСР. На зустрічі з новим американським президентом Джоном Ф.Кеннеді в квітні 1961 р. у Відні Хрущов в ультимативній формі зажадав зміни статусу Берліна. Знову виникла загроза блокади Берліну. Американці на цей випадок навіть підготували план обмеженого ядерного удару по радянських військах в НДР.

            19 серпня 1961 р. вздовж всього кордону Західного Берліну було збудовано загорожу, а потім мур, який став символом "холодної війни". Оскільки блокади не було, США обмежились незначною демонстрацією сили. Керівництво СРСР побачило в цьому свій безсумнівний успіх і з легкістю пішло на наступний крок, який викликав серйозну загрозу ядерної війни (Карибська криза).

Спорудження Берлінської стіни. 1961 р.

             У 1959 р. СРСР визнав уряд Фіделя Кастро, який прийшов до влади в результаті революції на Кубі, поваливши диктатуру генерала Батісти. У 1960-1961 рр. активно розвивались торгово-економічні відносини між СРСР та Кубою. Проникнення СРСР на американський континент і прорадянська орієнтація режиму Кастро викликали занепокоєння уряду США, який організував збройну інтервенцію на Кубу. СРСР надав Кубі допомогу зброєю. Остерігаючись прямої агресії з боку США на "Острів Свободи", СРСР і Куба домовились про розміщення на острові балістичних ракет з ядерними боєголовками, які мали стати гарантом миру в регіоні. Розміщення ракет призвело до кризи радянсько-американських відносин. США встановили морську блокаду Куби, щоб запобігти подальшому постачанню острова радянською зброєю. 23 жовтня 1962 р. радянський уряд розцінив дії США як агресивні і заявив, що завдасть відповідного удару у випадку розв’язання війни. Заява була розрахована на те, що США відступлять. Американці не були зацікавлені у війні з СРСР. Конфлікт зайшов надто далеко і для його вирішення Д.Кеннеді та М.Хрущову необхідно було проявити політичну мудрість і далекоглядність.

            26-28 жовтня 1962 р. між лідерами СРСР і США були досягнуті домовленості, згідно з якими Радянський Союз виводив з території Куби свої ракети і бомбардувальники Іл-28, а США повинні були зняти блокаду і дати гарантії невтручання у внутрішні справи Куби.

            США мали вивести ядерні ракети з Туреччини. Пізніше на випадок необхідності в контакті між Кремлем та Білим домом був встановлений прямий телефонний зв’язок, так звана "гаряча лінія".

            Карибська криза змусила наддержави вжити заходів для того, щоб зробити гонку ракетно-ядерних озброєнь більш керованою, а значить, більш безпечною. У 1963 р. між США, Англією, СРСР був укладений договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космосі і під водою. 

Микита Хрущов і Джон Кеннеді після Карибської кризи. 1962 р.

            Цим договорами був покладений край міжнародним відносинам, в яких переважали воєнно-політичні методи вирішення конфліктів між великими державами. Проте суперництво між ними не припинилось і прогресу в стосунках не відбулось. Суперництво лише перемістилось на периферію і набуло форми регіональних конфліктів, які надовго заблокували мирний процес. 

Підсумки

            Сподівання, що після кровопролитної Другої світової війни у світі наступить мир не справдилися. На поверхню знову вийшли протиріччя між країнами Заходу та СРСР, які призвели до «холодної війни», яка стала визначальною подією у світі упродовж  наступних 40 років. Ця війна, хоча вона і називалася «холодною» неодноразово підігравала міжнародне становище до такого ступеня, що ставила світ на межу знищення. 

Запитання і завдання:

1.    Хто винен у початку «холодної війни»? Які її причини? Чи тільки ідеологічні розбіжності стали причиною конфронтації між СРСР і США? Яка оцінка представляється вам найбільш точною: у розв`язанні «холодної війни» винен Захід; відповідальність за конфлікт повністю лежить на СРСР; причини «холодної війни» визначаються протиріччями між національними інтересами СРСР і країнами Заходу?

2.    Які звинувачення на адресу СРСР висунув Черчілль у своїй промові? У якому сенсі використано ним термін «Залізна завіса»? 

3.    Визначити причини, основні події, результати і наслідки Берлінської криз 1948-1949 рр.. Відповідь оформити у вигляді структурно-логічної схеми.

4.    Якої політики дотримувався СРСР до своєї зони впливу?

5.    Дайте визначення поняттю «холодна війна». Визначте її хронологічні рамки.

6.    Визначте суть «доктрини Трумена».

7.    Виділіть основні напрями зовнішньої політики СРСР у повоєнний період.

8.    Що зумовило появу Руху неприєднання? Чому саме Югославія, Індія, Єгипет стали ініціаторами створення Руху неприєднання?

9. Чим було зумовлено загострення відносин між СРСР і США на початку 60-х років?

10. Чому саме Берлін і Куба стали місцями найгострішого протистояння у роки «холодної війни»?

Список використаної літератури:

1.За основу взятий  тематичний план вчителя історії м.Луцька ЗОШ №1 Супрун Л.С

2.За основу взятий урок з Всесвітньої історії Яковлева Дениса Александровича (Росія) 

3.Ладиченко Т.В., Осмоловський С.О. Всесвітня історія 2010 рік 

4.Щупак І.Я., Морозова Л.В. Всесвітня історія 2010 рік 

5.П.Б. Полянський  Всесвітня історія 10 клас 2010 рік

6.Рожик М.Є , Ерстенюк М.І., Пасічник М С., Сухий О М., Федик 1. Бірюльов І.М. Всесвітня історія. Частина перша. Нові часи 2010 рік

8.Е. Хобсбаум Вік крайнощів: Історія світу, 1914-1991 2009 рік

9.В.П. Газін, С. А. Копілов. Новітня історія країн Європи та Америки, Київ, 2004

Скомпоновано та відредактовано Муха О.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.