Гіпермаркет Знань>>Історія всесвітня>>Всесвітня історія 11 клас>>Всесвітня історія 11 клас. Повні уроки>> Всесвітня історія:Канада.Повні уроки

Тема  Канада 

Мета: Описати стан економіки країни у післявоєнній час, внутрішню і зовнішню політику.

Структура уроку

1. Опитування домашнього завдання

2. Бесіда. Розповідь. Читання матеріалу класом. Перегляд відео.

3. Дискусія робота  по групам

4. Домашнє завдання 

ХІД УРОКУ

ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Канада, раніше була англійським домініоном, вона брала активну участь у другій світовій війні на боці антигітлерівської коаліції і стала справжнім арсеналом Англії. Тут було вироблено понад 800 тис. військових вантажних автомобілів, 50 тис. танків, 18 тис. літаків, 4 тис. військових кораблів. Її війська брали участь у бойових діях майже на всіх фронтах війни. Війна дала поштовх до економічного зростання Канади: за темпами розвитку вона вийшла на перше місце серед західних країн. Канада перетворилась на індустріальну державу. Економічне піднесення, почате у роки війни, продовжилось і у повоєнні роки. Стимулом до цього стало швидке зростання населення (в основному за рахунок емігрантів), а, відповідно, збільшення внутрішнього ринку, освоєння півночі і далекого заходу. У 1949 р. до складу Канади увійшли Нью-Фаундленд і багата на залізну руду північно-східна частина Лабрадору. Було відкрито великі родовища нафти в Альберті і Саскачевані.

1. Політичний та економічний розвиток у 50-60 ті роки ХХ ст.

Період післявоєнної реконверсії, пов'язаного з нею спаду виробництва і зайнятості, був відносно коротким. Орієнтація канадської економіки на задоволення попиту США на сировину і приплив американського капіталу сприяли аж до кінця 1960-х прискореному розвитку післявоєнного господарства Канади, що уривалося спадами 1948–1949, 1953–1954 і 1957–1961. У 1939–1967 ВНП виріс з 6 млрд. до 62 млрд. дол. У 1941–1968 населення Канади виросло з 11,5 млн. чоловік до 20 млн. чоловік і більш, 2 млн. з цього приросту доводилися на іммігрантів, більшість з яких приїжджала з європейських країн і селилася в містах. Бурхливо розвивалися добувна промисловість, енергетика, транспорт, проте деякі сільськогосподарські райони переживали занепад.

Економіка Канади все більше інтегрувалася з американською. США стали головним джерелом іноземних інвестицій і основним торгівельним партнером, на долю якого в кінці 1950-х доводилося 70% канадського імпорту, 60% експорту і більше 75% іноземних капіталовкладень.

Конфедерація 1950. Уряд лібералів очолювався до 1948 Макензі Кингом, а в 1948–1957 Луї Сіном-Лораном. Воно продовжило активну соціальну політику (зокрема, встановило пенсії).

Ліберали виграли парламентські вибори в 1953, але в подальші роки їх авторитет став падати. Нова передвиборча програма передбачала вирішення багатьох економічних і політичних питань: розвиток Півночі, відновлення традиційних зв’язків з Англією та Британською Співдружністю, «канадизація» економіки і культури, ліквідація безробіття, вдосконалення взаємовідносин між федеральною владою та провінціями. Завдяки оновленню програми, консерватори у 1957 р. перемогли на виборах і створили уряд. Новий уряд збільшив розміри допомоги інвалідам і людям похилого віку, зменшив податки, надав кредити фермерам під майбутній врожай, провів інші соціальні реформи. У серпні 1960 р. був прийнятий "Білль про права громадян". Зокрема не виконано програму освоєння Півночі, "канадизації", ліквідації безробіття, тому позиції правлячої партії почали значно слабшати. Широкі круги громадськості були невдоволені зростаючою економічною залежністю від США. Обурення викликало вирішення уряду надати американській компанії право на будівництва газопроводу з Альберти.

Прем’єр-міністр Дифенбейкер

            У своїй зовнішній політиці уряд Дифенбейкера продовжував вести курс на зміцнення атлантичної солідарності в рамках НАТО. У деяких питаннях її представники мали відмінну думку від позиції США. Так, Канада відмовилась вступити в Організацію Американських Держав (ОАД), не порвала дипломатичних й торговельних відносин з Кубою, підтримувала вимогу визнання КНР. На початку 60-х років у Канаді розгорілась гостра дискусія щодо розміщення американської ядерної зброї в країні і присутності канадських військ у Європі. Прем’єр-міністр Дифенбейкер виступив проти, але міністри його кабінету були "за". Економічні труднощі, зростання інфляції і девальвація канадського долара (1962), збільшення безробіття підривали популярність ПКП. Посилювалася опозиція. У 1961 канадські профспілки (у 1956 об'єдналися в Канадський робочий конгрес) і ФКС злилися з Нову демократичну партію (НДП).     На виборах 1962 консерватори втратили абсолютну більшість в парламенті. Наступного року Палата общин виразила уряду Діфенбейкера квотум недовір'я. Були призначені нові вибори. Прем'єр-міністр зробив ставку на гасло відмови Канади від власної ядерної зброї, ліберали, навпаки, висловлювалися за ядерне озброєння.  

     Кабінет Пірсону, що виграв також вибори в 1965, вважав за краще не робити істотних змін в політиці. Серед досягнень його уряди були ухвалення закону про державне медичне страхування і введення нового канадського прапора. Зіткнувшись з економічними труднощами в кінці 1960-х, воно підвищило податки з особистого доходу, але скоротило податок на корпорації. Бюджетний дефіцит став хронічним.

 2.Проблема Квебеку. Розвиток Канади у 70-80-ті роки. Конституційна реформа 1982 р.

            Проводячи обережну політику, ліберали не вдалось уникнути найгострішої проблеми Канади – національної. Вона була викликана невдоволенням франкомовного населення Канади своїм економічним становищем, соціальним та політичним статусом. Коріння цієї проблеми криється в історії формування канадської держави та особливостях її національного складу. Населення Канади поділяється на англо-канадців – 40%, франко-канадців – 27%, які є нащадками перших переселенців з Англії та Франції, та вихідців з інших країн Європи, Азії та Африки.

             Більшість франкомовного населення Канади проживає у провінції Квебек, де вони становлять 82% населення. Провідні позиції в економічному житті провінції належать англо-канадським та американським компаніям. Таким чином, англо-канадці, які становлять тут 10% населення, обіймають 80% всіх керівних посад у промисловості, тоді, як серед робітників їх частка становить 7%. Доходи англо-канадців перевищували середній рівень доходів у провінції на 40%. Поряд з цим у Квебеку був найвищий рівень безробіття в країні. Важливим чинником, який став стимулом до сепаратизму франко-канадців, було засилля англійської мови: володіння англійською давало перевагу у прийнятті на роботу і підвищенні соціального статусу в той час, як незнання французької не тягло за собою зниження соціального статусу. Панування англійської мови стало причиною того, що нові іммігранти віддавали перевагу англійській мові і тим самим збільшували частку англо-канадців у провінції. Небажання урядів вирішити цю проблему привело до  виникнення руху серед франко-канадців за вихід провінції зі складу Канади і утворення незалежної держави. У 1968 р. утворилась Квебекська партія на чолі з Рене Левеком. Ліберали, враховуючи серйозність проблеми, пішли на зміни у керівництві партії (її лідером став франко-канадець П’єр Елліот Трюдо) і розробили програму реформ у рамках всієї країни.

Уряд Трюдо (1968–1979) спробував ослабити гостроту квебекського питання. У 1969 був ухвалений закон про офіційні мови, який проголошував рівність англійського і французького у всіх ланках федерального державного апарату, вживання двомовності в районах, де число тих, що розмовляють на другій мові перевищує 10%, а також вивчення французької мови чиновниками

П’єр Елліот Трюдо

            З 1971 р. почалася реалізація постанови навчання другої мови у середніх та вищих учбових закладах. Та протест франко-канадців викликала урядова концепція "Одна країна – одна нація". Політичним виразом цього протесту став "Закон №22" (1974 р.) квебекського парламенту, який проголосив французьку мову єдиною офіційною мовою провінції. Ситуація загострилась після приходу у 1976 р. до влади у провінції Квебекської партії, яка проголосила план поетапного виходу Квебеку зі складу федерації. У 1980 р. Квебекська партія організувала референдум з метою проголошення незалежності Квебеку, але цю ідею підтримали лише 40% населення. Лозунги незалежності були тимчасово зняті.

            Проблема Квебеку не була єдиною. Значна частина провінцій домагалась обмеження функцій центрального уряду. Ситуація ускладнювалась тим, що федеральний уряд не мав конституційної можливості обмежувати відцентрові тенденції провінцій, оскільки роль канадської конституції виконував прийнятий британським парламентом у 1867 р. Акт про Британську Північну Америку, зміни і доповнення до якого повинні були схвалюватись парламентом Великобританії. Цей анахронізм змусив уряд Трюдо звернутися 1980 р. до Лондону з проханням про надання Канаді повного суверенітету в конституційній сфері. У березні 1982 р. британський парламент прийняв останній закон стосовно Канади – Акт про Канаду, який припинив дію законодавчих повноважень Великобританії щодо цього домініону. 17 квітня 1982 р. канадський парламент прийняв Акт про конституцію. Так на 115 році існування Канада позбулася колоніального минулого.

            На початку 80-х років у Канаді загострилось економічне становище, яке на деякий час відсунуло проблему федерально-провінційних стосунків. Відбувся спад виробництва. Державний дефіцит склав 24 млрд. канадських доларів. 12% працездатного населення опинилось в становищі безробітних.

У 1984 під тиском економічних проблем Трюдо пішов у відставку, передавши пост прем'єр-міністра лібералові Джону Тернеру. Але на дострокових виборах перемогла ПКП, що завоювала 211 місць в Палаті з 282. Новий канадський уряд очолив лідер консерваторів Брайан Малруні (1984–1993).Він здійснив низку реформ у дусі "консервативної революції" і вивів країну з економічної кризи. Найскладнішою знову була «проблема Квебеку», який відмовився приєднатися до конституції 1982 р. і вимагав надання йому особливого статусу. Після тривалих переговорів було підготовлено проект конституційного договору, який визначив особливий статус Квебека. Але і на цей раз деякі англомовні провінції відмовились ратифікувати договір. Проблема знову зайшла у глухий кут, що підняло нову хвилю сепаратизму. Апогеєм її став референдум у листопаді 1995 р. про незалежність Квебеку. Сепаратисти вкотре потерпіли поразку: за незалежність проголосували 44%, проти – 46%.

3. Канада наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст.

            З 1993 р. при владі у країні стоять ліберали на чолі з Жаном Кретьєном (у 2000 р. він втретє обраний прем`єр-міністром), які намагаються вирішити національну проблему.

Жан Кретьєн

            За період перебування при владі ліберали здійснили цілу низку реформ і перетворень. Так, було оздоровлено фінансову систему країни. Починаючи з 1998 р. фінансовий рік завершується з профіцитом. Додаткові кошти спрямовуються на різноманітні програми і погашення боргів. Соціально-економічні програми уряду Кретьєна включали дві програми: “Стратегія рівних можливостей” (розвиток освіти і науки) і “Створення безпечного суспільства” (розширення соціальних програм). Важливим кроком уряду стала податкова реформа: поступове скорочення податків і стимулювання ділової активності. Ці загоди почали давати відчутні результати з 1997 р. почалось скорочення безробіття. Зростання ділової активності. На період правління лібералів припадає період завершення структурної перебудови економіки Канади на наукоємні галузі виробництва за рахунок скорочення сировинних галузей (лісова, добувна, сільське господарство тощо). Поглибились інтеграційні процеси з США – створення у 1994 р. зони вільної торгівлі НАФТА (США, Канада, Мексика). Процес інтеграції досяг небачених результатів: 40% ВВП Канади йде на експорт, з яких 80% до США. Оборот канадо-американської торгівлі найбільший у світі – 1 млрд. дол. в день. Успіхи Канади у розвитку економіки вражаючі: на теперішній день за рівнем економічного розвитку вона займає сьоме місце, за рівнем життя – перше у світі.

Стадіон у Торонто

             У грудні 2003 р. в Канаді відбулася зміна керівництва: новим лідером лібералів і прем’єр-міністром став Пол Мартин. Суттєві зміни помітні і в таборі опозиції. В результаті об`єднання Канадського альянсу і ПКП в 2004 р. відновилась Консервативна партія, яка має намір кинути виклик лібералам на наступних виборах.

4. Зовнішньополітичний курс країни

            Тривалий час зовнішньополітичний курс Канади знаходився у тіні США та Великобританії.

            У 80-ті роки Канада активізувала власний зовнішньополітичний курс. Вона виступила з наміром виконувати роль посередника у відносинах США і СРСР та США з країнами "третього світу". Особливо активну посередницьку діяльність було розгорнуто при врегулюванні регіональних конфліктів. У 1986 р. Канада рішуче виступила за припинення громадянської війни в Нікарагуа, засудивши втручання в неї інших держав, у тому числі і США. У 1989 р. вона надала практичну допомогу в проведенні загальних парламентських виборів у цій країні. Позитивну роль уряд Малруні зіграв в ліквідації режиму апартеїду в Південно-Африканській Республіці. Канада сприяла врегулюванню конфлікту в Камбоджі. Військові контингенти Канади беруть участь у миротворчій діяльності ООН у багатьох гарячих точках планети.

            Після розпаду СРСР Канада вітала утворення нових незалежних держав і сприяла їх вступу в ООН. Однією з перших – 2 грудня 1991 р. вона визнала незалежність України та встановила з нею дипломатичні відносини. У січні 1999 р. прем’єр-міністр Канади Жан Кретьєн відвідав Україну. Візит завершився підписанням семи двосторонніх угод та меморандумів.

 Підсумки

            У повоєнні роки Канада пройшла шлях від англійського домініону до суверенної держави, яка для своїх громадян забезпечує достойний рівень життя. Входячи до клубу семи найбільш розвинутих країн світу,  Канада з кожним роком відіграє все помітні роль у світі.

Проте країні не вдалося уникнути серйозних внутрішніх проблем. Головною з яких є національна (Проблема Квебеку). Проте, завдяки енергійним діяв урядів більшість проблем вдалося зняти.

Запитання і завдання:

1.    Сформулюйте основні підсумки розвитку Канади у 50-60-ті роки ХХ ст.

2.    Як змінилося становище країни після другої світової війни?

3.    Назвіть провідні партії Канади?

4.    Коли країна остаточно здобула суверенітет?

5.    Яка головна проблема Канади? Чим вона зумовлена? Чи вдалося її вирішити?

6.    Дайте характеристику зовнішньополітичного курсу Канади.

Список використаної літератури:

1.За основу взятий  тематичний план вчителя історії м.Луцька ЗОШ №1 Супрун Л.С

2.За основу взятий урок з Всесвітньої історії Яковлева Дениса Александровича (Росія) 

3.Ладиченко Т.В., Осмоловський С.О. Всесвітня історія 2010 рік 

4.Щупак І.Я., Морозова Л.В. Всесвітня історія 2010 рік 

5.П.Б. Полянський  Всесвітня історія 10 клас 2010 рік

6.Рожик М.Є , Ерстенюк М.І., Пасічник М С., Сухий О М., Федик 1. Бірюльов І.М. Всесвітня історія. Частина перша. Нові часи 2010 рік

8.Е. Хобсбаум Вік крайнощів: Історія світу, 1914-1991 2009 рік

Скомпоновано та відредактовано Муха О.

 Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.