Гіпермаркет Знань>>Історія всесвітня>>Всесвітня історія 10 клас. Повні уроки>>Всесвітня історія 10 клас. Повні уроки>> Всесвітня історія: Країни Африки. Повні уроки

Тема:       Країни Африки 

Мета:      Охарактеризувати  зовнішню та внутрішню політику  країн Африки та обставини за яких  відбувалися затвердження кордонів держав, зміна влади та економіка країн.

Структура уроку

1. Опитування домашнього завдання

2. Бесіда. Розповідь. Читання матеріалу класом. Перегляд відео.

3. Дискусія робота  по групам

4. Домашнє завдання 

ХІД УРОКУ

ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Африка до моменту встановлення європейського панування складалася з двох історико-географічних регіонів.

Перший розпросторювався на північ від Сахари і прилягав до Червоного моря. Він входив до зони поширення цивілізацій Середземномор’я — давньоєгипетської, фінікійської, греко-римської. Після арабських завоювань тут утвердився іслам. Після розпаду халіфату утворилося декілька арабських держав. Згодом, за винятком Марокко, ці держави увійшли до складу Османської імперії.

В Ефіопії збереглося християнство‚ і в середині XІX ст. тут утворилася держава на чолі з імператором — негусом.

Загалом цей регіон із давніми традиціями державності й відносно розвиненим господарством був одним із центрів ісламської культури і християнства.

На південь від Сахари жили численні народи негроїдної раси, які знаходилися на стадії первіснообщинного ладу або переходу до перших державних утворень. Господарський уклад цих народів був різноманітним: від кочового скотарства і рільництва до полювання і збиральництва. Більша частина народів сповідувала племінні культи. Втягуючись у торгівлю з більш розвиненими народами, Тропічна Африка постачала єдиний товар — рабів. Работоргівля в Африці процвітала ще з часів єгипетських фараонів.

   1.1.Національно-визвольний рух у Північній Африці. 

До найбільших країн Північної Африки належать Єгипет, Судан, Алжир, Туніс і Марокко. У період після війни перші дві з них входили до складу Британської колоніальної імперії, а решта - до Французької.

   Єгипет, що з початку XVI ст. був складовою Османської імперії, наприкінці XIX ст. був окупований британськими військами для захисту англійських інтересів на Суецькому каналі. Після того як у 1914 р. над Єгиптом було встановлено протекторат Великої Британії, там активізувався націоналістичний опір, що в 1923 р. політично втілився в націоналістичній партії «Вафд» (аль-Вафд аль-Місрі), очолюваній Сайфулою Саадом. У 1922 р. Велика Британія зголосилася надати Єгипту незалежність за умови збереження в країні британської військової присутності та англійського комісара.

Король Єгипту Фуад І

   У 1923 р. Єгипет став конституційною монархією й одержав внутрішню автономію, хоча за конституцією зберігалася британська військова присутність. До того ж Лондон зберіг за собою і право вето в єгипетських справах, що стало приводом до анти-британської націоналістичної агітації з боку нового лідера партії «Вафд» Нахаза.

   Відповідно до англо-єгипетського договору 1936 р. британська окупація Єгипту формально припинялася, але військова присутність Британії зберігалася вздовж Суецького каналу. Договір також передбачав введення до Єгипту британських військ у разі війни.

   Король Фуад І Ахмед всіляко протидіяв формуванню вафдистського уряду в країні, тим не менше партія «Вафд» завдяки підтримці виборців продовжувала досягати значних успіхів. У 1929 р. вона нарешті прийшла до влади. Проте радість перемоги була затьмарена труднощами, які спричинилися «Великою депресією», що не обійшла й Єгипет. У 1937 р. в партії стався розкол - частина партійців на чолі з Ахмедом Маґіром звинуватила вафдистів у тому, що вони зрадили принципам засновника партії Є. Саада й утворили Саадистську партію, що у свою чергу очолила антивафдистську коаліцію.

   Алжир - друга за розмірами африканська країна. Його колонізація Францією розпочалася з окупації в 1830 р. Хоча з кінця XIX ст. Алжир формально став частиною Франції, його населення було позбавлене громадянських і політичних прав.

   Починаючи з 1919 р. представники алжирської національної еліти стали отримувати французьке громадянство за умови відмови від мусульманської віри і звичаїв. Такий крок французької влади був спрямований на інтеграцію країни у французьку культуру і звичаї. Французькі колоністи дістали в Алжирі земельні наділи для ведення сільського господарства, а місцеві селяни за мінімальну плату працювали на їхніх фермах.

   Судан перебував під спільним англо-єгипетським «непрямим» управлінням. Суверенітет над Суданом належав Британії, а адміністрація була єгипетською. Розвиток національного руху в Єгипті неминуче порушував питання про майбутню адміністрацію Судану. У націоналістичному русі Судану існували дві головні течії. Партія Умма (магдисти) виступала за негайне надання країні незалежності, більш помірковані націоналісти вважали за можливе добиватися незалежності поступово, через освіту населення, підготовку національної еліти тощо.

   Туніс, який з середини XVI ст. був частиною Османської імперії, у 1881 р. став французьким протекторатом. Після Першої світової війни в Тунісі сформувалася націоналістична опозиція проти туніської інтелектуальної еліти, що здобула освіту у Франції. Націоналісти вимагали розширення повноважень тунісців у вирішенні їхніх справ. Від 1934 р. нова Дестурська (соціалістична) партія, отримувала дедалі більшу підтримку в боротьбі проти французького колоніального панування. Під керівництвом партії більшість алжирців схилялася до поступового здобуття незалежності.

Монохи одного з єфіопських монастирів йдуть на захист батьківщини

  1. 2 Країни й території Тропічної та Південної Африки.

 У Тропічній Африці Франція володіла Французькою Західною Африкою (Французьким Суданом, Сенеґалом, Даґомеєю, Нігером, Французькою Ґвінеєю, Верхньою Вольтою, Мавританією, Берегом Слонової Кості), Французькою Екваторіальною Африкою - територією в Центрально-Західній Африці, яка підпала під управління Франції в 1910 р. З них потім постали нові держави: Центрально-Африканська Республіка, Ґабон, Чад, Конґо, Камерун, а також Мадаґаскар.

   Наприклад, Камерун, який населяли близько 200 етнічних груп, у 1911 р. став колонією Німеччини, а в 1916 р. був окупований англійськими і французькими військами. Відповідно до мандата Ліги Націй, західна частина Камеруну управлялася Британією, а східна - Францією. З часом Британія включила західну частину країни до складу іншої своєї колонії - Ніґерії, а Франція виокремила «свою» частину Камеруну в окрему колонію.

   У південній частині Африки ще в 1910 р. постав британський домініон - Південно-Африканський Союз, населення якого становили нащадки голландських переселенців - бури та місцеві чорношкірі африканці. Попри те, що свого часу у ході війни 1899 -1902 рр. проти Британії бури пізнали ціну свободи, вони, утім, здійснювали політику расової дискримінації щодо африканців, позбавляючи їх землі та виокремлюючи в закриті поселення - резервації. Така політика роздільного, окремого проживання населення однієї країни на підставі раси отримала в Південній Африці мовою африкаанс (мова бурів) назву апархейду, або апартеїду.

   У 1923 р. в результаті реорганізації Південно-Африканського Тубільного Національного Конгресу, створеного в 1912 р., постав Африканський Національний Конгрес - організація, що добивалася більшої незалежності Союзу від Великої Британії.

Абд-аль-Керім – президент Республіки 

   Африканський континент ще тривалий час залишався сировинним додатком до європейських колоніальних імперій і лише на початку 60-х рр. XX ст. розірвав пута колоніалізму.

Іспанські танки готуються до атаки позицій ріфів

Документи, матеріали

Декларація британського уряду про припинення британського протекторату над Єгиптом

(Витяг)

Позаяк уряд його величності згідно з оголошеними ним намірами бажає в подальшому визнавати Єгипет   як незалежну і суверенну державу, а стосунки між урядом його величності та Єгиптом мають життєве значення для Британської імперії,  цим оголошується таке:

1) Британський протекторат над Єгиптом завершено,  і Єгипет проголошується незалежною суверенною державою.

2) Наступні питання безумовно залишені на вільний розсуд уряду Його Британської Величності доти,   доки не з’явиться можливість способом вільного обговорення і дружньої згоди між обома сторонами укласти про них угоди між урядом Його Величності та урядом Єгипту:

А. Забезпеченість зв’язків Британської імперії в Єгипті.

Б. Захист Єгипту від будь-якого прямого чи опосередкованого  іноземного втручання.

В. Захист іноземних інтересів у Єгипті та захист меншин.

Запитання до документа

1. Що спонукало Великобританію надати Єгиптові незалежність?

2. На основі документа з’ясуйте імперські наміри Великобританії.

Запитання і завдання

1. Як розвивалася національно-визвольна боротьба народів Африки? Вкажіть її особливості.

2. Назвіть форми антиколоніальної та суспільно-політичної боротьби народів Африки.

3. Як вплинула Перша світова війна на країни Африки?

4. Розкрийте особливості економічного розвитку країн Африки.

5. Які політичні зміни сталися на Африканському континенті у 20-30 рр.?

Запам’ятайте дати:

1921 1926 рр.   Республіка Ріф у Марокко.

1922 р.   Надання незалежності Єгиптові.

1923 р.   Створення Африканського національного конгресу.

1935-1936 рр.- Агресія Італії проти Ефіопії.

Список використаної літератури:

За основу взятий  тематичний план вчителя історії ООШ № 51 г. Запорожья, учитель - методист,Елена Белая

За основу взятий урок з Всесвітньої історії Яковлева Дениса Александровича (Росія) 

Ладиченко Т.В., Осмоловський С.О. Всесвітня історія 2010 рік 

Щупак І.Я., Морозова Л.В. Всесвітня історія 2010 рік 

П.Б. Полянський  Всесвітня історія 10 клас 

Рожик М.Є , Ерстенюк М.І., Пасічник М С., Сухий О М., Федик 1. Бірюльов І.М. Всесвітня історія. Частина перша. Нові часи 

Скомпоновано та відредактовано Муха О.

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.