Гіпермаркет Знань>>Історія всесвітня>>Всесвітня історія 7 клас. Повні уроки>> Всесвітня історія: Господарське та повсякденне життя в середньовічній Європі. Повні уроки

Тип уроку: засвоєння нових знань. Тема 8. Господарське та повсякденне життя в середньовічній Європі. Мета: Вивчення умов становлення бюргерства, ремісничих традицій, результатів боротьби із жебрацтвом. Завдання:Пояснити, як городяни вплинули на розвиток міст.

Хід уроку: 1. Перевірка домашнього завдання 2. Розповідь нової теми

Городяни цінують свободу Місто створило людину нового типу – бюргера. Це мешканець, який знав собі ціну: відвойовував і захищав свої права, брав участь в управлінні міста, турбувався про розвиток своєї справи. Коротше мовлячи – орієнтувався на прибуток.

Відтак бюргер, відстоюючи соціальні гарантії, став носієм ідеї, популярної і в наші часи – мати власний будинок, добре оплачувану роботу, а після трудового дня чи у вихідний знайти цікавий відпочинок.

Міський краєвид

Городяни цінували свободу, особистий вибір, вони вже планували своє життя, на відміну від селян, прив’язаних до пір року.

Стандарти придворних церемоній бюргерам були байдужі, натомість вони могли проявити себе у самоврядуванні. Своїх дітей ці практичні городяни навчали тих ремесел, якими володіли самі й організовували для них школи. Перші навчальні заклади для багатої міської знаті в Німеччині з‘явились у ХІІІ ст. Згодом, у XV ст. школи стали доступними для всіх громадян.

Ремісники об’єднуються Одночасно із появою міст, ремісники стали об’єднуватись у професійні спілки – цехи. Ремісники вручну виготовляли продукцію на продаж, не знаючи розподілу праці, тобто всі операції виконувались однією людиною. Там же, у майстерні, й продавали свої вироби. Ефективність такої праці була низькою, бо важко було виготовити таку кількість товарів, яка потрібна для забезпечення родини.

Об’єднуючись у цехи, виробники прагнули поділити ринок, подолати конкуренцію і допомагати один одному. Адже, скажімо, в разі хвороби ремісник не зможе виготовити товар і залишиться без коштів для існування.

Кравці за роботою

Виборні старшини цехів слідкували за дотриманням певних правил - статуту: не можна видавати виробничих секретів іншим цехам, не можна переманювати замовників, не можна наживатися за рахунок іншого майстра. Домовлялися й про виробничу дисципліну: скільки помічників чи верстатів може мати ремісник, скільки й коли він може працювати, які мають бути характеристики виробу і т. ін.

Працює коваль

Наприклад, паризькі ткачі мали статут свого цеху, де, зокрема, зазначалось: - Ніхто в Парижі не може бути ткачем, якщо не купив таке право у короля. - Кожен ткач може мати у своєму будинку два широких станка і один вузький. - Кожен ткач вовни може мати лише одного учня, до того ж не менше ніж на 4 роки служби. Плата за навчання має дорівнювати 4 паризьким ліврам... Або на сім років безоплатно. - Ніхто не може починати роботу раніше, ніж зійде сонце. Штраф 12 деньє. Але члени цеху допомагали один одному не лише у виробництві. Повсякденне життя ремісників також проходило згуртовано: цех допомагав сиротам, інвалідам, вдовам. Усі разом святкували, зводили свою церкву, а у разі війни обороняли місто під прапором цеху. Членами цеху вважалися тільки майстри – досвідчені й знані працівники. Майстер міг мати кілька підмайстрів – своїх помічників, які оволодівали спеціальністю.

Зброя, вироблена майстрами

Лише довівши своє вміння виготовленням якісного виробу (його називали «шедевром»), і пройшовши випробування, він міг стати майстром. Наступний, ще нижчий щабель у цеховій ієрархії – учні майстра – некваліфіковані працівники, прислуга. Виконуючи завдання майстра, вони поступово, впродовж багатьох років набували знань і вмінь, прагнучи стати підмайстром. Так тривало до XIV – XV ст., коли цехова система, не змінившись по суті, стала перепоною до розвитку ремесел. Підмайстрам все важче було піднятися на щабель вище – майстри неохоче дозволяли стати членом їхнього гурту, боячись конкуренції. До того ж, щоб стати майстром, треба було не лише довести своє вміння, а й сплатити членський внесок, запросити майстрів на щедрий обід. Чимало підмайстрів не могли це забезпечити і змушені були залишатись на колишніх посадах довічно.

Місто будувалось як замок

Звідки взялись розбійники? Життя в епоху Середньовіччя не було легким – кожен міг опинитися без даху над головою, втратити майно чи захворіти. Так ставали жебраками. Проте в ті часи бідні не просто ходили вулицями й шляхами, випрошуючи милостиню – вони часто бували в святих місцях. Прочан навіть шанували, бо вважалося, що їх молитви краще досягають Бога. Тому заможні люди, іноді пускаючи переночувати жебрака, просили, щоб ті за тих замовили словечко перед вищими силами. Звісно, не могло бути, що всі жебраки тільки те й робили, що ходили від церкви до церкви – багато волоцюг ставали на стежку розбійництва. Влада намагалась боротися із цим явищем по-різному. Наприклад, для жебраків зводили притулки, фінансовані за кошт короля, міста чи монастиря. Тобто, такий спосіб життя хоч і не подобався навколишнім, та його терпіли. Керівництво міст навіть вело переговори із тим, кого біднота обирала собі за старшого. Згодом, приблизно із 1500 р. ситуація змінюється. З релігійних міркувань (після встановлення протестантизму) до волоцюг стали придивлятися прискіпливіше: чому ці люди не знайдуть собі роботу, щоб прогодуватися? У католицьких державах також виникли проблеми із незаможними, бо держави самі потрапили у кризу, і грошей не вистачало. Крім того, роботи навкруги вистачало, а жебраки продовжували покладатися на милостиню, що насторожувало й сердило працюючих. Врешті волоцюг стали карати. Приміром, у Кельні кожного чужого, спійманого тричі на жебрацтві, могли запросто повісити. А в Англії закони дозволяли схопити жебрака й змусити працювати на себе. То ж не дивно, багато волоцюг тікало, ховалося в лісах і жило з грабіжництва. Ці люди вже вважалися злочинцями і їх карали на смерть, якщо вдавалося знайти. У найбідніших країнах Європи деякі банди розросталися до таких розмірів, що тримали у страхові значні території – наприклад Сицилію у Південній Італії.

Відтоді ставлення до жебрацтва змінилося і збереглося до наших часів – суспільство поділилось на добропорядних громадян і зловмисників. 3. Учитель повторює з класом поняття. Ремесло Цех Статут Майстер Підмайстер Учень

4. Учитель перевіряє набуті знання. Питання для самоконтролю: 1. Чому бюргер – це людина нового типу? 2. З якою метою ремісники створювали цехи? 3. Як підмайстер повинен міг стати майстром? 4. Чому ставлення до жебраків після 1500 р. змінилося і до чого це привело?

5. Учитель задає творче завдання всім учням для виконання у режимі реального часу. Творче завдання: Намалюйте, як на вашу думку могли виглядати емблеми різних цехів: пекарів, зброярів, кравців, ткачів.

6. Домашнє завдання: 1. Повторення пройденого матеріалу. 2. Підготуйте виступ на тему: «Статути цехів середньовічних міст»

Література: 1. Урок на тему: «Життя в середньовічному місті», Гриневська Л. Д., м. Харків 2. Крижановський О.П., Хірна О.О. Історія середніх віків. - Л.: Оріяна-Нова, 2007; 3. Великі завойовники / Автор-упорядник В.Товстий. – Х.: Промінь, 2010 4. Навколо світу. Енциклопедія. – Х.: Пегас, 2006; 5. Кардіні Ф. Середньовіччя. – Х.: Ранок, 2004; 6. Карліна О. Історія середніх віків. - К.: Генеза, 2000; 7. ukrmap.kiev.ua 8. sc4v.narod.ru 9. mid-ages.ru

Скомпоновано і відредаговано С. Г. Соловйовим Якщо ви маєте виправлення чи пропозиції щодо даного уроку, напишіть нам.

Якщо ви хочете побачити інше коригування чи побажання щодо уроків, дивіться тут - Освітній форум.