Гипермаркет знаний - Вклад участника [ru]

Похіди гетьмана Сагайдачного

2009-08-27T08:28:54Z

Юля: переименовал «Похіди гетьмана Сагайдачного» в «Походи гетьмана Сагайдачного»

#перенаправление [[Походи гетьмана Сагайдачного]]

Походи гетьмана Сагайдачного

2009-08-27T08:28:54Z

Юля: переименовал «Похіди гетьмана Сагайдачного» в «Походи гетьмана Сагайдачного»

[[Image:Pohidy Sagaidacnogo.jpg]]<metakeywords>Історія України, 5 клас, урок, на тему, Доба героїчних походів. Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний.</metakeywords>

Походи гетьмана Сагайдачного

2009-08-27T08:25:35Z

Юля:

Файл:Pohidy Sagaidacnogo.jpg

2009-08-27T08:20:54Z

Юля:

Походи гетьмана Сагайдачного

2009-08-27T08:19:57Z

Юля: Создана новая страница размером Image:pohidy Sagaidacnogo.jpg

[[Image:pohidy Sagaidacnogo.jpg]]

Гетьман П.Сагайдачний

2009-08-27T08:14:17Z

Юля:

[[Image:Sagaidacnyi.jpg]]

<metakeywords>Історія України, 5 клас, урок, на тему, Доба героїчних походів. Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний.</metakeywords>Повне ім"я гетьмана-Петро Конашевич-Сагайдачний

Гетьман П.Сагайдачний

2009-08-27T08:12:18Z

Юля:

[[Image:Sagaidacnyi.jpg]]

Повне ім"я гетьмана-Петро Конашевич-Сагайдачний

Файл:Sagaidacnyi.jpg

2009-08-27T08:09:52Z

Юля:

Гетьман П.Сагайдачний

2009-08-27T08:09:29Z

Юля: Создана новая страница размером Image: sagaidacnyi.jpg

[[Image: sagaidacnyi.jpg]]

Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний

2009-08-25T12:21:10Z

Юля:

<metakeywords>Історія України, 5 клас, урок, на тему, Доба героїчних походів. Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний</metakeywords>Гетьман запорозького козацтва Петро Сагайдачний за свої ратні подвиги, мудрість і розважливість у державних справах був уславлений як у творах красного письменства, так і в народних піснях, зокрема в славнозвісній пісні «Ой на горі та й женці жнуть». Відомий також вірш першої половини XVII століття «Ой Хотине, граде давній», який прославляє Сагайдачного і козаків. А ректор Київської братської школи Касіян Сакович написав з нагоди сумної для всієї України події — смерті Сагайдачного «Вірш на жалосний погреб зацного рицаря Петра Конашевича Сагайдачного», у якому словами двадцяти учнів братської школи навіки увічнив заслуги Сагайдачного перед народом. Поховано його у Богоявленській церкві братського Богоявленського монастиря «з великим плачем Запорозького Війська і всіх людей православних». «Був це чоловік великого духу, що сам шукав небезпеки, легковажив життям, у битві був проворний, діяльний, у таборі сторожкий, мало спав і не пиячив… на нарадах був обережний і в усяких розмовах неговіркий». Я.Собеський. 1646. «Серед усіх цих козацьких походів на Крим і Туреччину перевершують будь-які описи. Вони можуть бути пояснені тільки тим, що на чолі козаків стояв такий геніальний проводир, яким був Петро Конашевич Сагайдачний». Д.Яворницький.

Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний

2009-08-25T12:18:50Z

Юля: Создана новая страница размером Гетьман запорозького козацтва Петро Сагайдачний за свої ратні подвиги, муд...

Гетьман запорозького козацтва Петро Сагайдачний за свої ратні подвиги, мудрість і розважливість у державних справах був уславлений як у творах красного письменства, так і в народних піснях, зокрема в славнозвісній пісні «Ой на горі та й женці жнуть». Відомий також вірш першої половини XVII століття «Ой Хотине, граде давній», який прославляє Сагайдачного і козаків. А ректор Київської братської школи Касіян Сакович написав з нагоди сумної для всієї України події — смерті Сагайдачного «Вірш на жалосний погреб зацного рицаря Петра Конашевича Сагайдачного», у якому словами двадцяти учнів братської школи навіки увічнив заслуги Сагайдачного перед народом. Поховано його у Богоявленській церкві братського Богоявленського монастиря «з великим плачем Запорозького Війська і всіх людей православних». «Був це чоловік великого духу, що сам шукав небезпеки, легковажив життям, у битві був проворний, діяльний, у таборі сторожкий, мало спав і не пиячив… на нарадах був обережний і в усяких розмовах неговіркий». Я.Собеський. 1646. «Серед усіх цих козацьких походів на Крим і Туреччину перевершують будь-які описи. Вони можуть бути пояснені тільки тим, що на чолі козаків стояв такий геніальний проводир, яким був Петро Конашевич Сагайдачний». Д.Яворницький.

Запорізька Січ

2009-08-25T11:36:27Z

Юля:

<metakeywords>Історія України, 5 клас, урок, на тему, Виникнення українського козацтва та Запорізької Січі. Побут, звичаї козацького товариства в літературі. Запорізька Січ — козацька республіка. Козацькі клейноди як пам’ятки історії.</metakeywords>За наказом царського уряду 14 (25) травня 1709 р. Запорізьку Січ було зруйновано військами під орудою полковника Яковлева.

Кошовий атаман Степаненко у листі гетьману Скоропадскому писав: "Учинилось у насъ въ Сичѣ то, что по Галагановой и московской присягѣ, товариству нашему голову лупили, шею на плахахъ рубили, вѣшали и иныя тиранскія смерти задавали, и дѣлали то, чего и въ поганствѣ, за древнихъ мучителей не водилось: мертвыхъ изъ гробов многихъ не только изъ товариства, но и чернецовъ откапывали, головы имъ отсѣкали, шкуры лупили и вѣшали".

Запорізька Січ

2009-08-25T11:34:45Z

Юля: Создана новая страница размером За наказом царського уряду 14 (25) травня 1709 р. Запорізьку Січ було зруйновано ...

За наказом царського уряду 14 (25) травня 1709 р. Запорізьку Січ було зруйновано військами під орудою полковника Яковлева.

Кошовий атаман Степаненко у листі гетьману Скоропадскому писав: "Учинилось у насъ въ Сичѣ то, что по Галагановой и московской присягѣ, товариству нашему голову лупили, шею на плахахъ рубили, вѣшали и иныя тиранскія смерти задавали, и дѣлали то, чего и въ поганствѣ, за древнихъ мучителей не водилось: мертвыхъ изъ гробов многихъ не только изъ товариства, но и чернецовъ откапывали, головы имъ отсѣкали, шкуры лупили и вѣшали".

Козацькі клейноди

2009-08-25T11:17:57Z

Юля:

Козацькі клейноди

2009-08-25T11:16:10Z

Юля: Создана новая страница размером Клейно́ди (німецькою — дрібний, малий) — відзнака, атрибути і символи в...

Клейно́ди (німецькою — дрібний, малий) — відзнака, атрибути і символи військової та цивільної влади й окремих військових і цивільних урядів в Україні у 15—18 століттях.

Клейноди були військові (державні), січові, полкові, паланкові, сотенні, курінні тощо.

Військові (державні) клейноди належали усьому війську (державі) і вручалися обраній на відповідну військову (державну) посаду старшині.

Так само січові, полкові та інші клейноди належали тому чи іншому утворенню і вручалися обраній військовій і цивільній старшині. По закінченні терміну клейноди передавалися новообраній старшині або зберігалися до обрання у Генеральній канцелярії, січовій церкві, скарбниці тощо.

Окремі клейноди: •    булава — відзнака гетьманської влади та кошового отамана на Січі. •    бунчук — відзнака гетьмана і кошового, що знаходилася у бунчужного. •    корогва — військова відзнака, що знаходилася у хорунжого. •    печатка — військова, січова, полкова або сотенна — зберігалася у генерального чи полкового судді, а сотенна — у сотника. •    литаври — військові клейноди, що знаходилися у довбиша. •    гармати — загальновійськові клейноди, що були у віданні генерального чи полкового обозного, а на Січі — у пушкаря. •    сурми — військовий, полковий та січовий клейноди під віданням сурмача. •    пернач або шестопер — відзнака полковника полку і паланки. •    значок — заступав у будні корогву військову та полкову, відзнака сотні куреня. •    тростина, або комишина, іноді ліска — первісне відзнака козацьких гетьманів, січових отаманів, а пізніше — відзнака генерального чи полкового судді.

Козацька рада

2009-08-25T11:10:45Z

Юля:

<metakeywords>Історія України, 5 клас, урок, на тему, Виникнення українського козацтва та Запорізької Січі. Побут, звичаї козацького товариства в літературі. Запорізька Січ — козацька республіка. Козацькі клейноди як пам’ятки історії.</metakeywords>Коза́цька ра́да, військова рада — загальні козацькі збори, орган козацького управління в Україні в 16 — 18 століттях. На козацькій раді обговорювали та вирішували питання внутрішньої і зовнішньої політики, адміністративні, судові, військові справи, обирали та скидали гетьманів та козацьку старшину.

Козацькі ради почали збиратися з кінця 15 століття, з часу виникнення і формування українського козацтва, коли учасники окремих козацьких ватаг, що об'єднувались для походів та експедицій, радилися з приводу військово-господарських питань. На Запорозькій Січі козацькі ради вважалася найвищим органом влади. Під час народних повстань проти феодального і національного гніту протягом кінця 16 і першої половини 17 століття козацькі ради набували загальноукраїнського значення. Традиційними місцями проведення козацьких рад з початку 17 століття були урочище Маслів Став (нині село Маслівка Миронівського району Київської області), міста Корсунь і Канів. Ради відбувалися і під Києвом, Переяславом та в інших місцях, а під час походів і повстань у військових таборах.

У козацьких радах могли брати участь всі козаки, представники православного духовенства та ті селяни і міщани, які вступали до повстанського козацького війська. Залежно: •    від участі в них широких мас рядового козацтва («черні») козацькі називалися «чорними»; •    від їх чисельності — «великими», «вальними»; •    від їх загальноукраїнського значення «генеральними», «явними» тощо.

Практикувались також ради городових козаків окремих міст (наприклад, рада козаків м. Канева під час повстання Жмайла 1625 р.). Загальновійськові ради об'єднували запорізьких, городових та реєстрових козаків. В разі необхідності козацьку раду скликав гетьман (на Запорожжі — кошовий). Учасники козацької ради ставали в широке коло, посеред якого розміщувалася козацька старшина, полковники, гетьман. Перед тим старшина скликала свою, так звану Раду старшини, яка заздалегідь готувала для козацької ради рішення.

Під час визвольної війни 1648—1654 років у зв'язку із формуванням української феодальної державності козацька рада вважалася вищим законодавчим органом. На козацькій раді 1648 року було обрано гетьманом Богдана Хмельницького і ухвалено почати повстання проти шляхетської Польщі. Однак зі зміцненням гетьманської влади Богдан Хмельницький став рідше скликати козацькі ради. Останньою козацькою радою була Чорна рада 1663 року в Ніжині. Відтоді в козацькій раді брали участь лише представники від полків. Козацькі ради звелися до виборів гетьмана і затвердження «статей» договірних пунктів між гетьманським та царським урядами, що визначали соціально-економічне та політичне становище України, як складової частини Російської держави. В козацьких радах 1659, 1663, 1669, 1672, 1674 років брали участь уповноважені царського уряду (бояри, окольничі), які санкціонували їхні ухвали, а то й диктували свою волю у формі наказу.

Після Андрусівського перемир'я 1667 року на Правобережній Україні, що була під владою шляхетської Польщі, козацька рада в 2-й половині 70-х років 17 століття припинила своє існування (відродилася тимчасово тільки під час відновлення правобережного козацтва під проводом Семена Палія).

На Лівобережній Україні у 18 столітті козацька рада остаточно втратила своє значення і набула характеру урочистої церемонії обрання гетьманом кандидата, що його призначав царський уряд.

З 1654 року систематично (тричі на рік) збиралася козацька рада на Запорожжі. У 18 столітті, у часи Нової Січі, це були: 1 січня — Новий рік, 2 або З день Великодня та 1 жовтня — свято Покрови — храмове свято Запорізької Січі. Крім того, це робилося в будь-який день на вимогу козацького товариства чи «сіроми». Тут найдовше зберігалися певні риси демократії, хоч кошова верхівка домагалася заміни козацької ради старшинськими нарадами і сходками курінних отаманів.

Із скасуванням решток автономії України в 60-80-х роках 18 століття, ліквідацією Запорізької Січі у 1775 році козацькі ради перестали скликатися.

Богдан Хмельницький

2009-08-21T12:10:53Z

Юля:

[[Image:Bogdan Hmelnitskii.jpg]]

<metakeywords>Історія України, 8 клас, урок, на тему, Віленське перемир’я. Зміна зовнішньополітичної орієнтації Б.Хмельницького. Дії українського війська в Польщі 1656—1657 рр. Б. Хмельницький — політик та дипломат. Становище в Гетьманщині після смерті Б. Хмельницького.</metakeywords>Богдан Хмельницький-один з найвидатніших політиків та дипломатів свого часу

Богдан Хмельницький

2009-08-21T12:08:50Z

Юля:

[[Image:Bogdan Hmelnitskii.jpg]]

Богдан Хмельницький-один з найвидатніших політиків та дипломатів свого часу

Україна в роки другої світової вїйни

2009-08-21T12:02:47Z

Юля:

[[Image:Dryga svitova viina.jpg]]

Сталінградська битва 1943 року

Україна в 1943 році

2009-08-21T12:01:29Z

Юля:

[[Image:Ykraina v 1943 roci.jpg]]

<metakeywords>Історія України, 11 клас, урок, на тему, Україна в 1943 р.</metakeywords>В 1943 році велись запеклі бої, під час яких розвіявся міф, що армія фельдмаршала Паульса непереможна

Україна в 1943 році

2009-08-21T11:59:23Z

Юля:

[[Image:Ykraina v 1943 roci.jpg]]

В 1943 році велись запеклі бої, під час яких розвіявся міф, що армія фельдмаршала Паульса непереможна

Київ в роки війни

2009-08-21T11:31:09Z

Юля:

[[Image:Kyiv.viina.jpg]]

<metakeywords>Історія України, 11 клас, урок, на тему, Наш край у роки війни.</metakeywords>Таким суворим виглядав Києв взимку в роки ВВВ

Київ в роки війни

2009-08-21T11:29:01Z

Юля:

[[Image:Kyiv.viina.jpg]]

Таким суворим виглядав Києв взимку в роки ВВВ

Файл:Kyiv.viina.jpg

2009-08-21T11:26:52Z

Юля:

Київ в роки війни

2009-08-21T11:26:39Z

Юля: Создана новая страница размером Image:Kyiv.viina.jpg

[[Image:Kyiv.viina.jpg]]

Україна в 17 столітті

2009-08-21T11:11:37Z

Юля:

<metakeywords>Історія України, 8 клас, урок, на тему, Гетьман І. Виговський, його зовнішня та внутрішня політика. Гадяцька угода 1658 р. Московсько-українська війна 1658—1659 рр.</metakeywords>Література 

1.Бойко О. Д. Історія України: Навч. посіб./3-тє вид., вип., доп. – К.: Академвидав, 2007. – 688 с.

2.Власов В. Історія України: Підручник для 8 кл. загальноосвіт. навч. закл. – К.: Генеза, 2005. – 256 с.

3.Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.

4.Полководці Війська Запорізького: Історичні портрети \ Редкол: В.Смолій (відп.ред) та ін. — Київ.: Вид.дім «KM Academia», 1998 — Кн..1 — 400 с.

5.Швидько Г. К Історія України. ХVІ – ХVІІІ ст.: Підручник для 8 кл. загальноосвіт. навч. закл. – К.: Генеза, 1999. – 384 с.

Україна в 17 столітті

2009-08-21T11:08:04Z

Юля: Создана новая страница размером Література 1.Бойко О. Д. Історія України: Навч. посіб./3-тє вид., вип., д...

Література 

1.Бойко О. Д. Історія України: Навч. посіб./3-тє вид., вип., доп. – К.: Академвидав, 2007. – 688 с.

2.Власов В. Історія України: Підручник для 8 кл. загальноосвіт. навч. закл. – К.: Генеза, 2005. – 256 с.

3.Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.

4.Полководці Війська Запорізького: Історичні портрети \ Редкол: В.Смолій (відп.ред) та ін. — Київ.: Вид.дім «KM Academia», 1998 — Кн..1 — 400 с.

5.Швидько Г. К Історія України. ХVІ – ХVІІІ ст.: Підручник для 8 кл. загальноосвіт. навч. закл. – К.: Генеза, 1999. – 384 с.

Віленське перемир'я 1656

2009-08-21T10:48:45Z

Юля:

<metakeywords>Історія України, 8 клас, урок, на тему, Віленське перемир’я. Зміна зовнішньополітичної орієнтації Б.Хмельницького. Дії українського війська в Польщі 1656—1657 рр. Б. Хмельницький — політик та дипломат. Становище в Гетьманщині після смерті Б. Хмельницького.</metakeywords>Віленське перемир'я 1656 — перемир'я, укладене 24 жовтня 1656 у м. Вільно (тепер Вільнюс, Литва) між Річчю Посполитою і Московською державою.

Переговори у Вільно тривали протягом серпня-жовтня 1656. Українська делегація, на вимогу московської сторони, не була допущена до участі у виробленні умов Віленського перемир'я, а висунуті гетьманом Богданом Хмельницьким пропозиції були відкинуті. За угодою припинялися воєнні дії між Польщею і Московією та обидві країни зобов'язувалися не розпочинати переговорів про мир із Швецією. Обговорювалося питання про встановлення державних кордонів і обрання Олексія Михайловича польським королем після смерті Яна II Казимира, які, однак, не дали конкретних результатів.

Московсько-польський мир порушував Переяславську угоду. Москва ставала союзницею Польщі. Крім того московсько-польський союз був спрямований проти нового союзника України - Короля шведського Карла Густава.

Віленський мир викликав обурення Б. Хмельницького та козацької старшини. На Раді, скликаній у Чигирині козацькій Раді, всі присутні полковники, осавули, сотники присягли гетьману, що будуть спільно боротися за Україну: "присягали собі, а не чужим монархам".

Сам Б. Хмельницький розгорнув активну діяльність по створенню коаліції з ряду європейських країн, що мала вирішити "польське питання". До неї входили Швеція, Бранденбург, Трансільванія, Молдавія, Валахія і Литва. Згідно з планами учасників коаліції Польща мала бути розділена між її членами, причому Україна повинна була отримати всі землі, заселені українцями, а також, разом із Швецією, протекторат над Литвою, що повинна була перетворитись на Литовське королівство. Сам Б. Хмельницький мав отримати титул "дідичного князя". Проте смерть гетьмана не дозволила реалізуватися цим планам.

Після укладення Гадяцького договору 1658 року, та встановлення союзницьких відносин між Україною і Польщею, ці держави продовжували війну проти Московського царства.

Віленське перемир'я 1656

2009-08-21T10:45:51Z

Юля: Создана новая страница размером Віленське перемир'я 1656 — перемир'я, укладене 24 жовтня 1656 у м. Вільно (теп...

Віленське перемир'я 1656 — перемир'я, укладене 24 жовтня 1656 у м. Вільно (тепер Вільнюс, Литва) між Річчю Посполитою і Московською державою.

Переговори у Вільно тривали протягом серпня-жовтня 1656. Українська делегація, на вимогу московської сторони, не була допущена до участі у виробленні умов Віленського перемир'я, а висунуті гетьманом Богданом Хмельницьким пропозиції були відкинуті. За угодою припинялися воєнні дії між Польщею і Московією та обидві країни зобов'язувалися не розпочинати переговорів про мир із Швецією. Обговорювалося питання про встановлення державних кордонів і обрання Олексія Михайловича польським королем після смерті Яна II Казимира, які, однак, не дали конкретних результатів.

Московсько-польський мир порушував Переяславську угоду. Москва ставала союзницею Польщі. Крім того московсько-польський союз був спрямований проти нового союзника України - Короля шведського Карла Густава.

Віленський мир викликав обурення Б. Хмельницького та козацької старшини. На Раді, скликаній у Чигирині козацькій Раді, всі присутні полковники, осавули, сотники присягли гетьману, що будуть спільно боротися за Україну: "присягали собі, а не чужим монархам".

Сам Б. Хмельницький розгорнув активну діяльність по створенню коаліції з ряду європейських країн, що мала вирішити "польське питання". До неї входили Швеція, Бранденбург, Трансільванія, Молдавія, Валахія і Литва. Згідно з планами учасників коаліції Польща мала бути розділена між її членами, причому Україна повинна була отримати всі землі, заселені українцями, а також, разом із Швецією, протекторат над Литвою, що повинна була перетворитись на Литовське королівство. Сам Б. Хмельницький мав отримати титул "дідичного князя". Проте смерть гетьмана не дозволила реалізуватися цим планам.

Після укладення Гадяцького договору 1658 року, та встановлення союзницьких відносин між Україною і Польщею, ці держави продовжували війну проти Московського царства.

Україна в роки війни

2009-08-21T10:29:06Z

Юля:

<metakeywords>Іторія України, 11 клас, урок. на тему, Україна в 1943 р.</metakeywords>Бухенва́льд  — нацистський концентраційний табір 6 миль від міста Ваймар в Тюринґії (на території колишньої НДР) в центральній Німеччині, заснований гітлерівцями влітку 1937 року, діяв 8 років, до 1945 року , будучи сценою щоденного варварства і звірства. Геноци́д — цілеспрямовані дії з метою знищення окремих груп населення чи цілих народів за расовими, національними, політичними або релігійними мотивами. Геноцид — крайня форма дискримінації. Друга світова війна — світова війна, що почалася 7 липня 1937 в Азії, 1 вересня 1939 в Європі і тривала до 2 вересня 1945, коли на борту лінкора «Міссурі» було підписано капітуляцію Японії перед союзними державами. Концентраці́йний та́бір — табір-в'язниця для військовополонених і цивільних у воєнний час або під час тоталітарному режимі. Перші концентраційні табори створено англійцями для африканських жінок і дітей під час Другої англо-бурської війни в Південній Африці в 1889. Окупа́ція (від лат. occupatio — захоплення) — у військовій справі та в міжнародному праві тимчасове заняття озброєними силами території супротивника. Рух Опору (Резистанс) — поняття, що увійшло в політичну літературу під час другої світової війни і вживається на означення підпільної і повстанської боротьби народів Європи проти окупації Німеччиною та її союзниками. Тоді діяли також комуністичне підпілля та радянські партизани. Сталінградська битва (17 липня 1942 — 2 лютого 1943) — битва Другої світової війни між Німеччиною і її союзниками та радянськими військами за Сталінград. Фаши́зм (іт. fascismo, від іт. fascio — зв'язка, об'єднання) — ідеологія культу сильної особистості, агресивного шовінізму та расизму. Основою ідеології фашизму є крайній шовінізм і націоналізм, що переходять в ідею расової обраності, мілітарізм і вождізм.

Задзеркалля другої світової війни

2009-08-21T09:52:51Z

Юля:

<metakeywords>Історія України, 11 клас, урок, на тему, Культура у роки війни.</metakeywords>Задзеркалля другої світової війни

''Коли пророцтво – це доля '' «І в місяці жовтні станеться велике переміщення, таке, що здасться, начебто тяжкість землі втратила свій природний рух і звалилася у вічний морок. Й тоді з’явиться новий Вавилон, мерзенна дочка, яка виросла з огидностей першого загальноспалення. Це триватиме лише 73 роки та 7 місяців. Потім з’явиться нова парость біля стовбура, яка довгий час залишалася неплідною”… Це Мішель Нострадамус, погляд з середини далекого XVI ст. на події 1917 року і того, що мало бути по тому… Період 1938-1945 років у своєму «Посланні Генріху…» Нострадамус окреслює як період «міжчасся», кажучи афористично – польоту над прірвою. Крізь століття він побачив «страхітливу епідемію» цього міжчасся, яка поглине 2/3 людства: «Це нещастя виявиться настільки страшним, що не можна буде більше впізнати полів та будинків, а на вулицях виросте по коліна трава». Великий француз писав про «дітей Марса», які захоплять величезні землі. Дмитро та Надія Зима, дослідники текстів Нострадамуса, впевнені, що йдеться саме про нацистів, оскільки Марс є не лише символом війни як такої. Це й астрологічний знак Німеччини. Однак сваволя міжчасся не буде вічною, заспокоює нас крізь товщу століть французький пророк, бо «головний правитель, який глибше за інших проникне на Північ та Захід, буде розгромленим». Бачила у майбутньому картини війни й болгарка Ванга Стоянова. Як пише Красиміра Стоянова, у 1940 році провидиця почала настійливо пророкувати усім, хто до неї звертався, про війну, яка охопить 6 квітня 1941 року їхню рідну землю. А в одну з ночей на самісінькому початку 1941 року у жінки було видіння. У залитий місячним сяйвом двір її дому в’їхав божественної краси вершник на баскому коні. На ньому були обладунки стародавнього воїна. Коли високий юнак зайшов до хати Ванги, все навкруги засяяло від потужного світла, яке він випромінював. Вершник сказав жінці: “Незабаром все перевернеться в цьому світі, багато людей загине. Ти залишишся тут і будеш пророкувати про живих та мертвих. Не бійся! Я буду поряд і завжди тобі допоможу…” Вершник спілкувався з Вангою неодноразово, як до цих подій, предрікаючи жінці її дар пророцтва, так і після, попереджаючи про доленосні події. Сама провидиця вважала його Святим Костянтином. На місці Струміце, де жила Ванга, століття тому за її баченнями було дивовижної краси місто. У його центрі красувалася кам’яна статуя Святого Костянтина на коні. Однак одного разу кам’яного вершника звалили з п’єдесталу. Це зробили яничари, які завоювали місто… 6 квітня 1941 року, як Ванга й пророкувала, німецькі війська перетнули югославський кордон. Рано-вранці усі жителі містечка Струміце залишили свої будинки і поховалися. Тільки Ванга з сестрою не пішли з дому. Від наступних подій мимоволі біжать по спині мурашки. Під обід у місто ввійшли німці, один з вояків ввірвався до дому Ванги, оглянув його і пішов собі. Отак біда в буквальному смислі обійшла провидицю стороною. А коли мешканці містечка почали повертатися додому й, звісно ж, запрудили подвір’я Стоянових, щоб вивідати про своїх чоловіків, які воювали, Ванги вже не можна було впізнати. Вона переповнювалася великою внутрішньою напругою, а з її уст звучав гучний чужий голос. Своїм землякам Ванга допомагала дізнатися, чи живі їхні рідні, а якщо ні, то де саме поховані. Сказане провидицею збувалося з високою точністю. Якось у 1943 році будинок Ванги відвідав сам боргарський цар Борис. Вона йому повідала, що його держава міцніє, а потім сказала: “Але будь готовим незабаром вмістити свої володіння в шкаралупку горіха. Будь готовим. Пам’ятай дату – 28 серпня!” 28 серпня 1943 року цар Борис помер… Після смерті царя до Ванги приїхало кілька його родичок з Софії, щоб дізнатися, що очікує в подальшому царську сім’ю. Та їм відповіла: “Коли повернетеся, пов’яжіть над ліжком царя червону стрічку”. Жінки перепитали, чи не можна обрати рожеву чи білу стрічку, але провидиця повторила: тільки червону. Колір стрічки виявився символічним, бо невдовзі над колишнім царським палацом замайорів червоний прапор перемоги!

Задзеркалля другої світової війни

2009-08-21T09:51:02Z

Юля: Создана новая страница размером Задзеркалля другої світової війни ''Коли пророцтво – це доля '' «І в ...

Задзеркалля другої світової війни

''Коли пророцтво – це доля '' «І в місяці жовтні станеться велике переміщення, таке, що здасться, начебто тяжкість землі втратила свій природний рух і звалилася у вічний морок. Й тоді з’явиться новий Вавилон, мерзенна дочка, яка виросла з огидностей першого загальноспалення. Це триватиме лише 73 роки та 7 місяців. Потім з’явиться нова парость біля стовбура, яка довгий час залишалася неплідною”… Це Мішель Нострадамус, погляд з середини далекого XVI ст. на події 1917 року і того, що мало бути по тому… Період 1938-1945 років у своєму «Посланні Генріху…» Нострадамус окреслює як період «міжчасся», кажучи афористично – польоту над прірвою. Крізь століття він побачив «страхітливу епідемію» цього міжчасся, яка поглине 2/3 людства: «Це нещастя виявиться настільки страшним, що не можна буде більше впізнати полів та будинків, а на вулицях виросте по коліна трава». Великий француз писав про «дітей Марса», які захоплять величезні землі. Дмитро та Надія Зима, дослідники текстів Нострадамуса, впевнені, що йдеться саме про нацистів, оскільки Марс є не лише символом війни як такої. Це й астрологічний знак Німеччини. Однак сваволя міжчасся не буде вічною, заспокоює нас крізь товщу століть французький пророк, бо «головний правитель, який глибше за інших проникне на Північ та Захід, буде розгромленим». Бачила у майбутньому картини війни й болгарка Ванга Стоянова. Як пише Красиміра Стоянова, у 1940 році провидиця почала настійливо пророкувати усім, хто до неї звертався, про війну, яка охопить 6 квітня 1941 року їхню рідну землю. А в одну з ночей на самісінькому початку 1941 року у жінки було видіння. У залитий місячним сяйвом двір її дому в’їхав божественної краси вершник на баскому коні. На ньому були обладунки стародавнього воїна. Коли високий юнак зайшов до хати Ванги, все навкруги засяяло від потужного світла, яке він випромінював. Вершник сказав жінці: “Незабаром все перевернеться в цьому світі, багато людей загине. Ти залишишся тут і будеш пророкувати про живих та мертвих. Не бійся! Я буду поряд і завжди тобі допоможу…” Вершник спілкувався з Вангою неодноразово, як до цих подій, предрікаючи жінці її дар пророцтва, так і після, попереджаючи про доленосні події. Сама провидиця вважала його Святим Костянтином. На місці Струміце, де жила Ванга, століття тому за її баченнями було дивовижної краси місто. У його центрі красувалася кам’яна статуя Святого Костянтина на коні. Однак одного разу кам’яного вершника звалили з п’єдесталу. Це зробили яничари, які завоювали місто… 6 квітня 1941 року, як Ванга й пророкувала, німецькі війська перетнули югославський кордон. Рано-вранці усі жителі містечка Струміце залишили свої будинки і поховалися. Тільки Ванга з сестрою не пішли з дому. Від наступних подій мимоволі біжать по спині мурашки. Під обід у місто ввійшли німці, один з вояків ввірвався до дому Ванги, оглянув його і пішов собі. Отак біда в буквальному смислі обійшла провидицю стороною. А коли мешканці містечка почали повертатися додому й, звісно ж, запрудили подвір’я Стоянових, щоб вивідати про своїх чоловіків, які воювали, Ванги вже не можна було впізнати. Вона переповнювалася великою внутрішньою напругою, а з її уст звучав гучний чужий голос. Своїм землякам Ванга допомагала дізнатися, чи живі їхні рідні, а якщо ні, то де саме поховані. Сказане провидицею збувалося з високою точністю. Якось у 1943 році будинок Ванги відвідав сам боргарський цар Борис. Вона йому повідала, що його держава міцніє, а потім сказала: “Але будь готовим незабаром вмістити свої володіння в шкаралупку горіха. Будь готовим. Пам’ятай дату – 28 серпня!” 28 серпня 1943 року цар Борис помер… Після смерті царя до Ванги приїхало кілька його родичок з Софії, щоб дізнатися, що очікує в подальшому царську сім’ю. Та їм відповіла: “Коли повернетеся, пов’яжіть над ліжком царя червону стрічку”. Жінки перепитали, чи не можна обрати рожеву чи білу стрічку, але провидиця повторила: тільки червону. Колір стрічки виявився символічним, бо невдовзі над колишнім царським палацом замайорів червоний прапор перемоги!

День Перемоги

2009-08-21T09:48:07Z

Юля:

[[Image:Den peremogy.jpg]]

<metakeywords>Історія України, 11 клас, урок, на тему,Україна на завершальному етапі війни (1944-1945 рр.)</metakeywords>Свято Перемоги-одне з найвизначніших свят в історії людства

Файл:Den peremogy.jpg

2009-08-21T09:38:17Z

Юля:

День Перемоги

2009-08-21T09:38:05Z

Юля: Создана новая страница размером Image:den peremogy.jpg Свято Перемоги-одне з найвизначніших свят в історії людства

[[Image:den peremogy.jpg]]

Свято Перемоги-одне з найвизначніших свят в історії людства

Файл:Velykyi den.jpeg

2009-08-21T09:32:30Z

Юля:

Україна на завершальному етапі війни (1944-1945 рр.)

2009-08-21T09:32:07Z

Юля:

[[Image:Velykyi den.jpeg]] 

Свято Перемоги-одне з найвизначніших днів в історії людства

Україна на завершальному етапі війни (1944-1945 рр.)

2009-08-21T09:30:46Z

Юля:

[[Image:Sviato peremogy.jpg]] 

Свято Перемоги-одне з найвизначніших днів в історії людства

Файл:Sviato peremogy.jpg

2009-08-21T09:29:31Z

Юля:

Україна на завершальному етапі війни (1944-1945 рр.)

2009-08-21T09:27:44Z

Юля:

[[Image:Sviato peremogy.jpg]]

Україна на завершальному етапі війни (1944-1945 рр.)

2009-08-21T09:25:12Z

Юля:

[[Image:Peremoga.jpg]]

Радянські війська повертаються додому з перемогою

Файл:Peremoga.jpg

2009-08-21T09:24:13Z

Юля:

Україна на завершальному етапі війни (1944-1945 рр.)

2009-08-21T09:23:53Z

Юля: Создана новая страница размером Image:peremoga.jpg

[[Image:peremoga.jpg]]

Пакт Молотова-Ріббентропа

2009-08-21T09:19:49Z

Юля:

<metakeywords>Історія України, 11 клас, урок, на тему, Радянсько-німецькі договори 1939 року. і західноукраїнські землі.</metakeywords>Пакт Молотова-Ріббентропа


Радянсько-німецький пакт

Серед “білих плям” історії, що їх має ліквідувати вітчизняна наука, одне з центральних місць посідає радянсько-німецький пакт про ненапад, підписаний у Москві 23 серпня 1939 р.

Власне, сам пакт загадки ніколи не становив. Його було опубліковано негайно після укладення. Таємницею залишався додатковий протокол, підписаний разом із пактом. Світова громадськість вперше дізналася про існування протоколу у січні
 1948 р., після публікації державним департаментом США збірки трофейних документів з архівів міністерства закордонних справ гітлерівської Німеччини.
Збірка мала назву “Нацистсько-радянські відносини, 1939 – 1941” і підводила читачів до висновку: підписавши з нацистською Німеччиною пакт про ненапад, Радянський Союз тим самим спричинив  другу світову війну. Найголовнішим доказом слід було вважати, на думку укладачів, додатковий протокол, уміщений у збірці. В ньому йшлося про розмежування територіальних сфер впливу між СРСР і Німеччиною від Балтійського моря до Чорного, в тому числі й по території Польщі.У відповідь на це у Радянському Союзі у лютому 1948 р. Було опубліковано офіційну історичну довідку “Фальсифікатори історії”, яка показала, що для СРСР укладення пакту було вимушеним кроком. Проте найголовніший документ американської публікації – протокол про територіальний поділ Східної Європи – у довідці “Фальсифікатори історії” навіть не згадувалося. Для радянської історичної науки на нього було накладено табу. Саме існування протоколу офіційно спростовувалося як вигадка буржуазної пропаганди, один із елементів злісної антирадянської фальсифікації історії.


Становище докорінно змінилося з настанням гласності. Текст протоколу у перекладі з німецької було надруковано у республіках Прибалтики, зачитано на першому З’їзді народних депутатів СРСР. “Литературная газета” опублікувала опис радянсько-німецьких  документів 1939р., що збереглися у ФРН, а також фото карти Східної Європи з позначеною лінією розмежування сфер впливу та підписами Сталіна й гітлерівського міністра Ріббентропа. Далі пішла справжня повінь матеріалів.  

Спадає пелена дипломатичної таємниці, що десятки років оповивала пакт.
Та це ще не значить, що серед громадськості знання обставин його укладення стало набагато ширшим, а розуміння причини, змісту й наслідків – більш глибоким.


Плани Гітлера були широко відомі. Гітлерівська мета звучала так: завоювання життєвого простору для німецького “народу панів”.


Спочатку Гітлер заселяв німецький народ по Європі. На той час в Європі нараховувалося 80 мільйонів німців, але Гітлер планував збільшити цей показник до 250 мільйонів за 100 років. Тоді зовнішня політика могла б бути визнана правильною. Гітлер казав, що політичне керівництво Німецького рейху повинно спрямувати усі свої зусилля на придбання нової землі у Європі. І цієї мети можна досягнути тільки шляхом війни.

Та до завоювання “великого простору”, тобто території Радянського Союзу,
підкреслював Гітлер, треба “остаточно порахуватися з Францією”.


Зразу після встановлення нацистської влади в Німеччині, уже в 1933 р., політику СРСР було спрямовано на створення системи колективної безпеки – союзу європейських держав проти потенційного агресора. У 1935 р. Ці зусилля увінчалися успіхом. Було укладено договори про взаємодопомогу СРСР з Францією та Чехословаччиною.


Укладення пакту “Молотова-Ріббентропа” відбувалося таким чином: 2 серпня 1939 р. сам Ріббентроп запросив Астахова, щоб запевнити: “Ми дуже прихильно ставимося до Москви…”   


12 серпня Молотов повідомив Берлін, що радянський уряд готовий розпочати
переговори з Німеччиною. 15 серпня посол Шуленбург з’явився до Молотова
з текстом довжелезного звернення Ріббентропа до радянського уряду. У тексті Ріббентроп без зайвих слів визнав, що раніше відносини двох країн були ворожими, а далі він розказував про те, що не існує ніяких загроз загарбання Радянського Союзу Німеччиною.


Деякий час Молотов висловлювався проти поспіху. Ріббентроп наполягав на
своєму приїзді до Москви 20-21 серпня. Берлін наполягав на терміновому
завершенні переговорів, тому що наближалася запланована дата нападу на Польщу, і Гітлеру потрібно було домогтися нейтралітету з СРСР. 20 серпня Гітлер звернувся до Сталіна з особистим посланням, у якому він висловлював бажання підписати мирний договір найближчим часом.


23 серпня у Москві відбулися переговори Ріббентропа з Сталіним і Молотовим. Того ж дня, пізно вночі, було підписано пакт про ненапад. Пакт укладався на 10 років із автоматичним продовженням на п’ять років, якщо жодна із сторін завчасно його не денонсує.


Сталінська “дружба” з Гітлером завдала величезної шкоди радянському народові в умовах, коли початок війни в Європі означав наближення фашистського нападу на СРСР.

Пакт Молотова-Ріббентропа

2009-08-21T09:17:32Z

Юля:

Пакт Молотова-Ріббентропа


Радянсько-німецький пакт

Серед “білих плям” історії, що їх має ліквідувати вітчизняна наука, одне з центральних місць посідає радянсько-німецький пакт про ненапад, підписаний у Москві 23 серпня 1939 р.

Власне, сам пакт загадки ніколи не становив. Його було опубліковано негайно після укладення. Таємницею залишався додатковий протокол, підписаний разом із пактом. Світова громадськість вперше дізналася про існування протоколу у січні
 1948 р., після публікації державним департаментом США збірки трофейних документів з архівів міністерства закордонних справ гітлерівської Німеччини.
Збірка мала назву “Нацистсько-радянські відносини, 1939 – 1941” і підводила читачів до висновку: підписавши з нацистською Німеччиною пакт про ненапад, Радянський Союз тим самим спричинив  другу світову війну. Найголовнішим доказом слід було вважати, на думку укладачів, додатковий протокол, уміщений у збірці. В ньому йшлося про розмежування територіальних сфер впливу між СРСР і Німеччиною від Балтійського моря до Чорного, в тому числі й по території Польщі.У відповідь на це у Радянському Союзі у лютому 1948 р. Було опубліковано офіційну історичну довідку “Фальсифікатори історії”, яка показала, що для СРСР укладення пакту було вимушеним кроком. Проте найголовніший документ американської публікації – протокол про територіальний поділ Східної Європи – у довідці “Фальсифікатори історії” навіть не згадувалося. Для радянської історичної науки на нього було накладено табу. Саме існування протоколу офіційно спростовувалося як вигадка буржуазної пропаганди, один із елементів злісної антирадянської фальсифікації історії.


Становище докорінно змінилося з настанням гласності. Текст протоколу у перекладі з німецької було надруковано у республіках Прибалтики, зачитано на першому З’їзді народних депутатів СРСР. “Литературная газета” опублікувала опис радянсько-німецьких  документів 1939р., що збереглися у ФРН, а також фото карти Східної Європи з позначеною лінією розмежування сфер впливу та підписами Сталіна й гітлерівського міністра Ріббентропа. Далі пішла справжня повінь матеріалів.  

Спадає пелена дипломатичної таємниці, що десятки років оповивала пакт.
Та це ще не значить, що серед громадськості знання обставин його укладення стало набагато ширшим, а розуміння причини, змісту й наслідків – більш глибоким.


Плани Гітлера були широко відомі. Гітлерівська мета звучала так: завоювання життєвого простору для німецького “народу панів”.


Спочатку Гітлер заселяв німецький народ по Європі. На той час в Європі нараховувалося 80 мільйонів німців, але Гітлер планував збільшити цей показник до 250 мільйонів за 100 років. Тоді зовнішня політика могла б бути визнана правильною. Гітлер казав, що політичне керівництво Німецького рейху повинно спрямувати усі свої зусилля на придбання нової землі у Європі. І цієї мети можна досягнути тільки шляхом війни.

Та до завоювання “великого простору”, тобто території Радянського Союзу,
підкреслював Гітлер, треба “остаточно порахуватися з Францією”.


Зразу після встановлення нацистської влади в Німеччині, уже в 1933 р., політику СРСР було спрямовано на створення системи колективної безпеки – союзу європейських держав проти потенційного агресора. У 1935 р. Ці зусилля увінчалися успіхом. Було укладено договори про взаємодопомогу СРСР з Францією та Чехословаччиною.


Укладення пакту “Молотова-Ріббентропа” відбувалося таким чином: 2 серпня 1939 р. сам Ріббентроп запросив Астахова, щоб запевнити: “Ми дуже прихильно ставимося до Москви…”   


12 серпня Молотов повідомив Берлін, що радянський уряд готовий розпочати
переговори з Німеччиною. 15 серпня посол Шуленбург з’явився до Молотова
з текстом довжелезного звернення Ріббентропа до радянського уряду. У тексті Ріббентроп без зайвих слів визнав, що раніше відносини двох країн були ворожими, а далі він розказував про те, що не існує ніяких загроз загарбання Радянського Союзу Німеччиною.


Деякий час Молотов висловлювався проти поспіху. Ріббентроп наполягав на
своєму приїзді до Москви 20-21 серпня. Берлін наполягав на терміновому
завершенні переговорів, тому що наближалася запланована дата нападу на Польщу, і Гітлеру потрібно було домогтися нейтралітету з СРСР. 20 серпня Гітлер звернувся до Сталіна з особистим посланням, у якому він висловлював бажання підписати мирний договір найближчим часом.


23 серпня у Москві відбулися переговори Ріббентропа з Сталіним і Молотовим. Того ж дня, пізно вночі, було підписано пакт про ненапад. Пакт укладався на 10 років із автоматичним продовженням на п’ять років, якщо жодна із сторін завчасно його не денонсує.


Сталінська “дружба” з Гітлером завдала величезної шкоди радянському народові в умовах, коли початок війни в Європі означав наближення фашистського нападу на СРСР.

Пакт Молотова-Ріббентропа

2009-08-21T09:17:13Z

Юля:

Пакт Молотова-Ріббентропа”


Радянсько-німецький пакт

Серед “білих плям” історії, що їх має ліквідувати вітчизняна наука, одне з центральних місць посідає радянсько-німецький пакт про ненапад, підписаний у Москві 23 серпня 1939 р.

Власне, сам пакт загадки ніколи не становив. Його було опубліковано негайно після укладення. Таємницею залишався додатковий протокол, підписаний разом із пактом. Світова громадськість вперше дізналася про існування протоколу у січні
 1948 р., після публікації державним департаментом США збірки трофейних документів з архівів міністерства закордонних справ гітлерівської Німеччини.
Збірка мала назву “Нацистсько-радянські відносини, 1939 – 1941” і підводила читачів до висновку: підписавши з нацистською Німеччиною пакт про ненапад, Радянський Союз тим самим спричинив  другу світову війну. Найголовнішим доказом слід було вважати, на думку укладачів, додатковий протокол, уміщений у збірці. В ньому йшлося про розмежування територіальних сфер впливу між СРСР і Німеччиною від Балтійського моря до Чорного, в тому числі й по території Польщі.У відповідь на це у Радянському Союзі у лютому 1948 р. Було опубліковано офіційну історичну довідку “Фальсифікатори історії”, яка показала, що для СРСР укладення пакту було вимушеним кроком. Проте найголовніший документ американської публікації – протокол про територіальний поділ Східної Європи – у довідці “Фальсифікатори історії” навіть не згадувалося. Для радянської історичної науки на нього було накладено табу. Саме існування протоколу офіційно спростовувалося як вигадка буржуазної пропаганди, один із елементів злісної антирадянської фальсифікації історії.


Становище докорінно змінилося з настанням гласності. Текст протоколу у перекладі з німецької було надруковано у республіках Прибалтики, зачитано на першому З’їзді народних депутатів СРСР. “Литературная газета” опублікувала опис радянсько-німецьких  документів 1939р., що збереглися у ФРН, а також фото карти Східної Європи з позначеною лінією розмежування сфер впливу та підписами Сталіна й гітлерівського міністра Ріббентропа. Далі пішла справжня повінь матеріалів.  

Спадає пелена дипломатичної таємниці, що десятки років оповивала пакт.
Та це ще не значить, що серед громадськості знання обставин його укладення стало набагато ширшим, а розуміння причини, змісту й наслідків – більш глибоким.


Плани Гітлера були широко відомі. Гітлерівська мета звучала так: завоювання життєвого простору для німецького “народу панів”.


Спочатку Гітлер заселяв німецький народ по Європі. На той час в Європі нараховувалося 80 мільйонів німців, але Гітлер планував збільшити цей показник до 250 мільйонів за 100 років. Тоді зовнішня політика могла б бути визнана правильною. Гітлер казав, що політичне керівництво Німецького рейху повинно спрямувати усі свої зусилля на придбання нової землі у Європі. І цієї мети можна досягнути тільки шляхом війни.

Та до завоювання “великого простору”, тобто території Радянського Союзу,
підкреслював Гітлер, треба “остаточно порахуватися з Францією”.


Зразу після встановлення нацистської влади в Німеччині, уже в 1933 р., політику СРСР було спрямовано на створення системи колективної безпеки – союзу європейських держав проти потенційного агресора. У 1935 р. Ці зусилля увінчалися успіхом. Було укладено договори про взаємодопомогу СРСР з Францією та Чехословаччиною.


Укладення пакту “Молотова-Ріббентропа” відбувалося таким чином: 2 серпня 1939 р. сам Ріббентроп запросив Астахова, щоб запевнити: “Ми дуже прихильно ставимося до Москви…”   


12 серпня Молотов повідомив Берлін, що радянський уряд готовий розпочати
переговори з Німеччиною. 15 серпня посол Шуленбург з’явився до Молотова
з текстом довжелезного звернення Ріббентропа до радянського уряду. У тексті Ріббентроп без зайвих слів визнав, що раніше відносини двох країн були ворожими, а далі він розказував про те, що не існує ніяких загроз загарбання Радянського Союзу Німеччиною.


Деякий час Молотов висловлювався проти поспіху. Ріббентроп наполягав на
своєму приїзді до Москви 20-21 серпня. Берлін наполягав на терміновому
завершенні переговорів, тому що наближалася запланована дата нападу на Польщу, і Гітлеру потрібно було домогтися нейтралітету з СРСР. 20 серпня Гітлер звернувся до Сталіна з особистим посланням, у якому він висловлював бажання підписати мирний договір найближчим часом.


23 серпня у Москві відбулися переговори Ріббентропа з Сталіним і Молотовим. Того ж дня, пізно вночі, було підписано пакт про ненапад. Пакт укладався на 10 років із автоматичним продовженням на п’ять років, якщо жодна із сторін завчасно його не денонсує.


Сталінська “дружба” з Гітлером завдала величезної шкоди радянському народові в умовах, коли початок війни в Європі означав наближення фашистського нападу на СРСР.

Пакт Молотова-Ріббентропа

2009-08-21T09:16:38Z

Юля: Создана новая страница размером <meta content="text/html; charset=utf-8" http-equiv="Content-Type"></meta><meta content="Word.Document" name="ProgId"></meta><meta content...

Іван Виговський

2009-08-21T08:59:16Z

Юля:

<metakeywords>Історія України, 8 клас, урок, на тему, Гетьман І. Виговський, його зовнішня та внутрішня політика. Гадяцька угода 1658 р. Московсько-українська війна 1658—1659 рр.</metakeywords>ІВАН ВИГОВСЬКИЙ 

 Іван Виговський походив із стародавнього роду дрібної української шляхти Овруцького повіту Київського воєводства. У селі Вигові жив численний рід Лучичів, тому його спочатку звали і Лучичі-Виговські. Батько Остап служив у митрополита Петра Могили, дядько Василь відомий як овруцький полковник, знаний і сотник Самійло Виговський.

Іван був високоосвіченою людиною. Наприкінці 30-х — на початку 40-х років керував справами земського Луцького суду, далі служив писарем при польському комісарі, який замість гетьмана правив Україною. Тут він і познайомився з чигиринським сотником Богданом Хмельницьким. У битві під Жовтими Водами Виговеький, що воював на боці поляків, потрапив до татарського полону, звідки його й викупив Богдан, і взяв своїм генеральним писарем. Цю посаду Виговський обіймав дев'ять років, аж до смерті гетьмана.

Після смерті Богдана старшина, невдоволена політикою малолітнього гетьмана Юрка, не хотіла його слухати. Цим і скористався Виговський. Він розповів про це Хмельниченкові й порадив йому зректися булави. 24 серпня 1657 року на козацькій раді Юрась поклав булаву. Відмовились від гетьманства й Виговський, обозний Тимофій Носач та генеральний суддя. Ухвалено, що номінальне залишається гетьманом Юрко, аж до свого повноліття, а наказним гетьманом призначається Виговський, який підписуватиметься під універсалами «гетьман на той час». Виговського підтримали запорожці; він послав гінців до польського короля й кримського хана. На козацькій раді в Корсуні його затверджено гетьманом; рада просила царя схвалити ці вибори й гарантувати козацькі вольності. Московські воєводи та гарнізони мали розташуватися в козацьких полках, одначе гетьман і старшина боялись за автономію України.

Після виборів старшина посіла своє керівне становище на Україні. Прибічниками Виговського стали його родичі: генеральний суддя Богданович-Зарудний, обозний Тимофій Носач, подільський полковник Іван Богун, переяславський — Павло Тетеря, прилуцький — Петро Дорошенко та інші. Найавторитетніший був Юрій Немирич, що мав європейську освіту.

Виразниками інтересів низів виступають Хмельниченко та Барабаш, яких підтримують запорожці. Іскру й Цюцюру висуває московський уряд. Пушкар спирається на народ. Всі ці претенденти, окрім Юрася, вдаються до інтриг, доносів, які згодом стають хронічною недугою в політичному житті Лівобережжя. Найвидатнішим серед них можна назвати Пушкаря як представника демократичних інтересів голоти, безправних, невдоволених привілеями старшини, а також самого Виговського.

Незабаром навколо нього зібралося 2000 чоловік, що дістали наймення дейнек. Почалися міжусобиці, які супроводжувалися грабунками багатих козаків. Виговський використав військо, але весь народ співчував повсталим. Козацькі полки, яких відправили проти Пушкаря, по дорозі розбіглися. Довелося скликати наймані полки, що складалися із сербів, волохів, поляків, німців, а також союзників—татар. Під Полтавою Виговський переміг дейнеків, сам Пушкар тут загинув, а запорожці з Барабашем встигли втекти. Полтаву спустошили татари; скрізь полковники приборкували непокірних.

Наступного 1659 року невдало закінчився й виступ другого претендента на булаву Іскри, якого вбили. Третього претендента, маловідомого Безпалого, підтримували росіяни, князь Ромодановський, але той ні на крок не відступав од російського табору. Побачивши нового суперника Цюцюру, якого також підтримував воєвода, Безпалий відмовляється від влади. Тим часом Виговський, не довіряючи козакам, діяв найманими полками, які часто грабували населення.

Не здобувши підтримки серед черні, Виговський шукає її в старшини. 24 серпня 1657 року він скликає в Корсуні раду, потім — у Переяславі; поширюються чутки, що московський уряд хоче обмежити козацьке право виборів гетьмана. Тому на Переяславській раді козаки одностайно підтримують Виговського та його булаву, захищаючи право виборів. Одначе рада змушена була погодитися на прихід російських воєвод на Україну.

Наступна рада, що відбулася під Германівкою, позбавила Виговського булави й передала її Хмельниченкові.

Політика Виговського позначилася й на відносинах України з Москвою. Після Богдана цар весь час намагався обмежити автономію України. Так, київський воєвода Бутурлін не був присутній на виборах київського митрополита, вимагаючи, щоб українська церква підкорялась московському патріарху. Російські посли хотіли, щоб до Москви на затвердження і поклін їхав і сам гетьман. Але Виговський покликався на неспокій і чвари на Україні, розуміючи, що вдома йому легше відхилити наполягання царя. Найбільше невдоволення українців викликав прихід на Україну російських воєвод та гарнізонів. Це була та сила, за допомогою якої царат розраховував ліквідувати автономію та об'єднати Україну з Росією. Під час боротьби Виговського з прибічниками Пушкаря його ж старшина шукає підтримки в царя, як і пушкарівці, просячи цілковитого підданства. Полковник Лісницький накликав воєвод і комісарів у головні міста для складання реєстру 60.000 козаків; їх появу населення зустріло вороже. Скориставшись із цього, Виговський готується до походу. Під орудою свого брата Данила він посилає полки вигнати з Києва воєводу Шереметєва. Міщани підтримали Виговського, .але взяти місто з південно-західного боку йому не вдалося. Своїми універсалами гетьман кличе народ вигнати воєвод з України. Нарешті, після Конотопської битви, де російські війська зазнали нищівної поразки, воєводи самі втекли до Путивля. Та рештки розгромлених загонів Пушкаря знову шукають у них підтримки.

Виговський, всупереч Переяславській угоді, зав'язує стосунки з чужоземними державами, відправляє послів до поляків і татарів, сам приймав дипломатів-чужинців. У стосунках із Росією він веде очікувальну політику, зближуючись із Польщею. Москва весь час присилає послів із розвідувальною метою, щоб виявити ставлення народу до гетьмана. Налагодивши відносини з Польщею, Виговський вороже зустрічає послів, навіть їх заарештовує.

Далі починається відкрита боротьба з Москвою.

Найміцніші були зв'язки Виговського з татарами, які критичної миті за високу платню (ясир і пограбування) та спустошення України допомагали гетьманові. У своїй політиці Виговський спирався на підтримку Польщі, яка не відмовлялась од своїх зазіхань щодо України. Дипломатією із польської сторони керував Бенєвський, а з української — Немирич. Бенєвський зумів переконати Виговського, щоб той розірвав союз із Росією, але він ладен був воювати проти Росії разом із татарами.

1658 року в Гадячі Бенєвський розкрив старшині очі на небезпеку, яка загрожувала Польщі та Україні з боку Москви. Тут було укладено знаменитий Гадяцький трактат. Головні його статті стосувался української держави, її внутрішнього ладу, релігії, освіти. Україна мала укласти союз із Польським королівством і Великим Князівством Литовським від імені Великого Князівства Руського. Україна забезпечувала собі повне внутрішнє самоврядування. Верховна законодавча влада належала б зборам депутатів від усієї України, виконавча — гетьманові. Усі посади разом із сенатськими мали обіймати українці. Велике Князівство Руське повинне було мати всі державні установи й чини, свій суд, монету, військо тощо. Скасовувалась унія на всій території Речі Посполитої, відновлювалися церковні суди, на знак шани митрополит і п'ять єпископів засідали окремо б у сенаті на рівні з католицькими; обіцяно повернути й усе забране церковне майно.

Передбачалось відкрити два університети в різних містах України, засновувати без обмежень училища, гарантувалася свобода друку, свобода слова, відкриття друкарень. Одначе в угоді не визначалось ставлення поміщиків та шляхти до тих, хто жив на її землях. Король мав право будь-коли, на прохання гетьмана, надавати шляхетські привілеї козакам і міщанам. Це викликало роздратування польської шляхти.

Після Гадяча Виговський з військом перетнув московський кордон, вимагаючи видати йому своїх ворогів, що втекли до Путивля. Похід виявився невдалим, оскільки татари грабували міста й села, а козаки кинулися захищати свої родини й майно. Населення Лівобережжя не чинило опору Виговськoму, і князь Трубецькой, що керував російським військом, хотів зібрати козацьку раду, яка мала навести порядок. Якщо рада вибере гетьманом Виговського, то він, звісно виведе свої війська з України і ствердить це статтями, подібними до Гадяцьких. Старшині й гетьману він обіцяв найприбутковіші адміністративні посади. Князь закликав український народ виступити проти гетьмана, щоб залякати Виговського і змусити його коритися цареві.

Гетьман у своїх універсалах пояснював потребу розірвати союз із Москвою та об'єднатися з Польщею. Тоді на Україну вирушив Трубецькой, спустошив містечко Срібне, намагався здобути неприступний Конотопський замок. Захищалися тільки полковники. Гетьман після приходу Мехмет-Гірея вирушив захищати обложений Конотоп. У битві на ргчці Соснівці російська армія була розгромлена дощенту. Сто тисяч — вбито, воєводу князя Пожарського — страчено татарами, а Трубецького було переслідувано аж до Путивля. Виговський боявся, щоб козаки не покинули його, і вів тільки оборонну війну в межах України.

Тим часом у Варшаві зібрався сейм, куди приїхала генеральна старшина, сотники, знатні козаки. Очолював делегацію Немирич, який заявив про готовність України прийняти підданство польського короля, але умови цього об'єднання викликали невдоволення шляхти. Немирич добивався для себе, як Київського воєводи і представника Великого Князівства Руського, юридичних прав над вищою шляхтою і хотів залишатися поза вироком суду. Ці вимоги спричинилися до протесту значних сенаторів; шляхта не хотіла видавати свої привілеї козакам, ліберальна частина погоджувалась, одначе вимоги скасування унії були всіма відкинуті. Конфлікт розв'язав Бенєвський, який жив на Україні і знав усі злигодні народу, тому вважав їх справедливими. Але позаяк Польща воювала зі Швецією, він запропонував тимчасово формально задовольнити вимоги козаків, а потім їх відкинути.

Король заприсягся вдовольнити козаків. Укладаючи угоду, Виговський враховував тільки інтереси свої та старшини. Супротивники гетьмана скористалися з цього. У Трубецького знову просять допомоги прибічники Пушкаря — Золотаренко, Филимонов і Цюдюра. На милість російським військам здаються Переяслав, Ніжин, Батурин, Глухів, Новгород-Сіверський та інші. Про булаву мріє і Хмельниченко. його підтримують запорожці. Довідавшись про це, Виговський утік із Чигирина та скликав раду біля Германівки. Сюди прибув і Юрко. Рада звинуватила Виговського у спустошенні України татарами; почалися бійки; було вбито кількох прибічників гетьмана. Сам Виговський ледве втік із загоном.

На околиці Білої Церкви зібралась «Чорна рада», на якій він передав булаву Хмельниченкові, але той пообіцяв залишитися вірним Польщі. Козаки випустили з Чигирина дружину й дітей та полонених поляків. Тоді ж московські посли підписують із гетьманом нові угоди, але з істотним обмеженням переяславських статей. Українська церква мала благословлятися московським патріархом. Невдоволена старшина й поспільство могли скаржитися Москві, писати доноси; Україна уже зобов'язувалась платити данину, постачати підводи, їжу. Виговського із родиною оголосили зрадником, і царат вимагав його видати разом із родиною, дітьми, братом Данилом, Щоб ніхто із Виговських надалі не обіймав жодних посад. Данила видали і стратили в Москві, а Йван утік до Котельви.

Після двох років гетьманства Виговського посилився жахливий розбрат: місто воювало з містом, син грабував батька, батько — сина. Мета: щоб не бути під владою ні паря, ні короля. Думали того досягти, посваривши сусідів, погрожуючи королю іменем царя, а цареві — королем. Інші просять Бога, щоб потрапити в його міцні руки і щоб наступив спокій.

За короткий час змінилося три гетьмани. Виговський переїхав із Котельви до Хмільника.

Почався похід Шереметєва на Польщу. Його загони зіткнулися з військом Виговського й розбили його. Тоді Виговський перебрався до Полонного і далі — в Дубно. Він допомагав полякам у битві під Чудновом, де Шереметєв зазнав цілковитої поразки, і там за наказом Виговського було страчено Цюцюру. Виговський переїжджає до Бара, де обіймає посаду старости. Наприкінці 1663 року Ян Казимир з великою потугою наступає, щоб відвоювати Україну. Він прибув під Глухів. Його супроводжували козаки правобічного гетьмана Павла Тетері, що 1660 року став на місце Хмельниченка. На Правобережжі залишилась польська сторожа на чолі з Маховським. А тим часом на Брацлавщині спалахнуло повстання селян проти шляхти, де було її знищено. Довідавшись про це, на допомогу Маховському прибув Тетеря.

А Виговський тоді виїхав до Фастова, видав, універсал, яким закликав народ до спокою і радив замість Тетері вибрати нового гетьмана. Тетеря зрозумів, що Виговський сам претендує на булаву. Поляки схопили полковника Івана Богуна і стратили. Тетеря звинувачував у зраді і митрополита Иосифа Тукальського та Хмельниченка. Незабаром Маховському вдалося в Рокитному затримати Виговського і, всупереч тому, що колишній гетьман був сенатором, його судили військовим судом і за день у в'язниці, коли він читав акафіст пресвятої Богородиці, розстріляли. Довідавшись про це, його дружина померла, обох поховали разом в одному скиті.

Іван Виговський

2009-08-21T08:56:04Z

Юля: Создана новая страница размером ІВАН ВИГОВСЬКИЙ Іван Виговський походив із стародавнього роду дріб...

ІВАН ВИГОВСЬКИЙ 

 Іван Виговський походив із стародавнього роду дрібної української шляхти Овруцького повіту Київського воєводства. У селі Вигові жив численний рід Лучичів, тому його спочатку звали і Лучичі-Виговські. Батько Остап служив у митрополита Петра Могили, дядько Василь відомий як овруцький полковник, знаний і сотник Самійло Виговський.

Іван був високоосвіченою людиною. Наприкінці 30-х — на початку 40-х років керував справами земського Луцького суду, далі служив писарем при польському комісарі, який замість гетьмана правив Україною. Тут він і познайомився з чигиринським сотником Богданом Хмельницьким. У битві під Жовтими Водами Виговеький, що воював на боці поляків, потрапив до татарського полону, звідки його й викупив Богдан, і взяв своїм генеральним писарем. Цю посаду Виговський обіймав дев'ять років, аж до смерті гетьмана.

Після смерті Богдана старшина, невдоволена політикою малолітнього гетьмана Юрка, не хотіла його слухати. Цим і скористався Виговський. Він розповів про це Хмельниченкові й порадив йому зректися булави. 24 серпня 1657 року на козацькій раді Юрась поклав булаву. Відмовились від гетьманства й Виговський, обозний Тимофій Носач та генеральний суддя. Ухвалено, що номінальне залишається гетьманом Юрко, аж до свого повноліття, а наказним гетьманом призначається Виговський, який підписуватиметься під універсалами «гетьман на той час». Виговського підтримали запорожці; він послав гінців до польського короля й кримського хана. На козацькій раді в Корсуні його затверджено гетьманом; рада просила царя схвалити ці вибори й гарантувати козацькі вольності. Московські воєводи та гарнізони мали розташуватися в козацьких полках, одначе гетьман і старшина боялись за автономію України.

Після виборів старшина посіла своє керівне становище на Україні. Прибічниками Виговського стали його родичі: генеральний суддя Богданович-Зарудний, обозний Тимофій Носач, подільський полковник Іван Богун, переяславський — Павло Тетеря, прилуцький — Петро Дорошенко та інші. Найавторитетніший був Юрій Немирич, що мав європейську освіту.

Виразниками інтересів низів виступають Хмельниченко та Барабаш, яких підтримують запорожці. Іскру й Цюцюру висуває московський уряд. Пушкар спирається на народ. Всі ці претенденти, окрім Юрася, вдаються до інтриг, доносів, які згодом стають хронічною недугою в політичному житті Лівобережжя. Найвидатнішим серед них можна назвати Пушкаря як представника демократичних інтересів голоти, безправних, невдоволених привілеями старшини, а також самого Виговського.

Незабаром навколо нього зібралося 2000 чоловік, що дістали наймення дейнек. Почалися міжусобиці, які супроводжувалися грабунками багатих козаків. Виговський використав військо, але весь народ співчував повсталим. Козацькі полки, яких відправили проти Пушкаря, по дорозі розбіглися. Довелося скликати наймані полки, що складалися із сербів, волохів, поляків, німців, а також союзників—татар. Під Полтавою Виговський переміг дейнеків, сам Пушкар тут загинув, а запорожці з Барабашем встигли втекти. Полтаву спустошили татари; скрізь полковники приборкували непокірних.

Наступного 1659 року невдало закінчився й виступ другого претендента на булаву Іскри, якого вбили. Третього претендента, маловідомого Безпалого, підтримували росіяни, князь Ромодановський, але той ні на крок не відступав од російського табору. Побачивши нового суперника Цюцюру, якого також підтримував воєвода, Безпалий відмовляється від влади. Тим часом Виговський, не довіряючи козакам, діяв найманими полками, які часто грабували населення.

Не здобувши підтримки серед черні, Виговський шукає її в старшини. 24 серпня 1657 року він скликає в Корсуні раду, потім — у Переяславі; поширюються чутки, що московський уряд хоче обмежити козацьке право виборів гетьмана. Тому на Переяславській раді козаки одностайно підтримують Виговського та його булаву, захищаючи право виборів. Одначе рада змушена була погодитися на прихід російських воєвод на Україну.

Наступна рада, що відбулася під Германівкою, позбавила Виговського булави й передала її Хмельниченкові.

Політика Виговського позначилася й на відносинах України з Москвою. Після Богдана цар весь час намагався обмежити автономію України. Так, київський воєвода Бутурлін не був присутній на виборах київського митрополита, вимагаючи, щоб українська церква підкорялась московському патріарху. Російські посли хотіли, щоб до Москви на затвердження і поклін їхав і сам гетьман. Але Виговський покликався на неспокій і чвари на Україні, розуміючи, що вдома йому легше відхилити наполягання царя. Найбільше невдоволення українців викликав прихід на Україну російських воєвод та гарнізонів. Це була та сила, за допомогою якої царат розраховував ліквідувати автономію та об'єднати Україну з Росією. Під час боротьби Виговського з прибічниками Пушкаря його ж старшина шукає підтримки в царя, як і пушкарівці, просячи цілковитого підданства. Полковник Лісницький накликав воєвод і комісарів у головні міста для складання реєстру 60.000 козаків; їх появу населення зустріло вороже. Скориставшись із цього, Виговський готується до походу. Під орудою свого брата Данила він посилає полки вигнати з Києва воєводу Шереметєва. Міщани підтримали Виговського, .але взяти місто з південно-західного боку йому не вдалося. Своїми універсалами гетьман кличе народ вигнати воєвод з України. Нарешті, після Конотопської битви, де російські війська зазнали нищівної поразки, воєводи самі втекли до Путивля. Та рештки розгромлених загонів Пушкаря знову шукають у них підтримки.

Виговський, всупереч Переяславській угоді, зав'язує стосунки з чужоземними державами, відправляє послів до поляків і татарів, сам приймав дипломатів-чужинців. У стосунках із Росією він веде очікувальну політику, зближуючись із Польщею. Москва весь час присилає послів із розвідувальною метою, щоб виявити ставлення народу до гетьмана. Налагодивши відносини з Польщею, Виговський вороже зустрічає послів, навіть їх заарештовує.

Далі починається відкрита боротьба з Москвою.

Найміцніші були зв'язки Виговського з татарами, які критичної миті за високу платню (ясир і пограбування) та спустошення України допомагали гетьманові. У своїй політиці Виговський спирався на підтримку Польщі, яка не відмовлялась од своїх зазіхань щодо України. Дипломатією із польської сторони керував Бенєвський, а з української — Немирич. Бенєвський зумів переконати Виговського, щоб той розірвав союз із Росією, але він ладен був воювати проти Росії разом із татарами.

1658 року в Гадячі Бенєвський розкрив старшині очі на небезпеку, яка загрожувала Польщі та Україні з боку Москви. Тут було укладено знаменитий Гадяцький трактат. Головні його статті стосувался української держави, її внутрішнього ладу, релігії, освіти. Україна мала укласти союз із Польським королівством і Великим Князівством Литовським від імені Великого Князівства Руського. Україна забезпечувала собі повне внутрішнє самоврядування. Верховна законодавча влада належала б зборам депутатів від усієї України, виконавча — гетьманові. Усі посади разом із сенатськими мали обіймати українці. Велике Князівство Руське повинне було мати всі державні установи й чини, свій суд, монету, військо тощо. Скасовувалась унія на всій території Речі Посполитої, відновлювалися церковні суди, на знак шани митрополит і п'ять єпископів засідали окремо б у сенаті на рівні з католицькими; обіцяно повернути й усе забране церковне майно.

Передбачалось відкрити два університети в різних містах України, засновувати без обмежень училища, гарантувалася свобода друку, свобода слова, відкриття друкарень. Одначе в угоді не визначалось ставлення поміщиків та шляхти до тих, хто жив на її землях. Король мав право будь-коли, на прохання гетьмана, надавати шляхетські привілеї козакам і міщанам. Це викликало роздратування польської шляхти.

Після Гадяча Виговський з військом перетнув московський кордон, вимагаючи видати йому своїх ворогів, що втекли до Путивля. Похід виявився невдалим, оскільки татари грабували міста й села, а козаки кинулися захищати свої родини й майно. Населення Лівобережжя не чинило опору Виговськoму, і князь Трубецькой, що керував російським військом, хотів зібрати козацьку раду, яка мала навести порядок. Якщо рада вибере гетьманом Виговського, то він, звісно виведе свої війська з України і ствердить це статтями, подібними до Гадяцьких. Старшині й гетьману він обіцяв найприбутковіші адміністративні посади. Князь закликав український народ виступити проти гетьмана, щоб залякати Виговського і змусити його коритися цареві.

Гетьман у своїх універсалах пояснював потребу розірвати союз із Москвою та об'єднатися з Польщею. Тоді на Україну вирушив Трубецькой, спустошив містечко Срібне, намагався здобути неприступний Конотопський замок. Захищалися тільки полковники. Гетьман після приходу Мехмет-Гірея вирушив захищати обложений Конотоп. У битві на ргчці Соснівці російська армія була розгромлена дощенту. Сто тисяч — вбито, воєводу князя Пожарського — страчено татарами, а Трубецького було переслідувано аж до Путивля. Виговський боявся, щоб козаки не покинули його, і вів тільки оборонну війну в межах України.

Тим часом у Варшаві зібрався сейм, куди приїхала генеральна старшина, сотники, знатні козаки. Очолював делегацію Немирич, який заявив про готовність України прийняти підданство польського короля, але умови цього об'єднання викликали невдоволення шляхти. Немирич добивався для себе, як Київського воєводи і представника Великого Князівства Руського, юридичних прав над вищою шляхтою і хотів залишатися поза вироком суду. Ці вимоги спричинилися до протесту значних сенаторів; шляхта не хотіла видавати свої привілеї козакам, ліберальна частина погоджувалась, одначе вимоги скасування унії були всіма відкинуті. Конфлікт розв'язав Бенєвський, який жив на Україні і знав усі злигодні народу, тому вважав їх справедливими. Але позаяк Польща воювала зі Швецією, він запропонував тимчасово формально задовольнити вимоги козаків, а потім їх відкинути.

Король заприсягся вдовольнити козаків. Укладаючи угоду, Виговський враховував тільки інтереси свої та старшини. Супротивники гетьмана скористалися з цього. У Трубецького знову просять допомоги прибічники Пушкаря — Золотаренко, Филимонов і Цюдюра. На милість російським військам здаються Переяслав, Ніжин, Батурин, Глухів, Новгород-Сіверський та інші. Про булаву мріє і Хмельниченко. його підтримують запорожці. Довідавшись про це, Виговський утік із Чигирина та скликав раду біля Германівки. Сюди прибув і Юрко. Рада звинуватила Виговського у спустошенні України татарами; почалися бійки; було вбито кількох прибічників гетьмана. Сам Виговський ледве втік із загоном.

На околиці Білої Церкви зібралась «Чорна рада», на якій він передав булаву Хмельниченкові, але той пообіцяв залишитися вірним Польщі. Козаки випустили з Чигирина дружину й дітей та полонених поляків. Тоді ж московські посли підписують із гетьманом нові угоди, але з істотним обмеженням переяславських статей. Українська церква мала благословлятися московським патріархом. Невдоволена старшина й поспільство могли скаржитися Москві, писати доноси; Україна уже зобов'язувалась платити данину, постачати підводи, їжу. Виговського із родиною оголосили зрадником, і царат вимагав його видати разом із родиною, дітьми, братом Данилом, Щоб ніхто із Виговських надалі не обіймав жодних посад. Данила видали і стратили в Москві, а Йван утік до Котельви.

Після двох років гетьманства Виговського посилився жахливий розбрат: місто воювало з містом, син грабував батька, батько — сина. Мета: щоб не бути під владою ні паря, ні короля. Думали того досягти, посваривши сусідів, погрожуючи королю іменем царя, а цареві — королем. Інші просять Бога, щоб потрапити в його міцні руки і щоб наступив спокій.

За короткий час змінилося три гетьмани. Виговський переїхав із Котельви до Хмільника.

Почався похід Шереметєва на Польщу. Його загони зіткнулися з військом Виговського й розбили його. Тоді Виговський перебрався до Полонного і далі — в Дубно. Він допомагав полякам у битві під Чудновом, де Шереметєв зазнав цілковитої поразки, і там за наказом Виговського було страчено Цюцюру. Виговський переїжджає до Бара, де обіймає посаду старости. Наприкінці 1663 року Ян Казимир з великою потугою наступає, щоб відвоювати Україну. Він прибув під Глухів. Його супроводжували козаки правобічного гетьмана Павла Тетері, що 1660 року став на місце Хмельниченка. На Правобережжі залишилась польська сторожа на чолі з Маховським. А тим часом на Брацлавщині спалахнуло повстання селян проти шляхти, де було її знищено. Довідавшись про це, на допомогу Маховському прибув Тетеря.

А Виговський тоді виїхав до Фастова, видав, універсал, яким закликав народ до спокою і радив замість Тетері вибрати нового гетьмана. Тетеря зрозумів, що Виговський сам претендує на булаву. Поляки схопили полковника Івана Богуна і стратили. Тетеря звинувачував у зраді і митрополита Иосифа Тукальського та Хмельниченка. Незабаром Маховському вдалося в Рокитному затримати Виговського і, всупереч тому, що колишній гетьман був сенатором, його судили військовим судом і за день у в'язниці, коли він читав акафіст пресвятої Богородиці, розстріляли. Довідавшись про це, його дружина померла, обох поховали разом в одному скиті.

Друга світова війна

2009-08-20T14:39:56Z

Юля:

<metakeywords>Історія України, 11 клас, урок, на тему, Радянсько-німецькі договори 1939 року. і західноукраїнські землі.</metakeywords>1.Яку  країну вирішив ліквідувати 1939 року остаточно Гітлер? - Польща - Чехословаччина + - Угорщина 2.Хто був обраний президентом Карпатської України? - С.Тимошенко - М.Ватутін -А. Волошин  + 3.На яку країну планував таємно напасти Гітлер? - Чехословаччина - Польща+ - Угорщина 4.Коли був підписаний пакт Молотова-Ріббентропа? -5 липня 199 року -23 серпня 1939 року + -18 вересня 1939 року 5.Коли німецькі війська перейшли кордони Польщі, що засвідчило початок Другої світової війни? -19 січня 1939 року -12 березня 1940року -1 вересня 1939 року + 6.Причинами депортацій з початком війни Німеччини проти СРСР були: - підозра у шпигунстві+ -інкримінування терористичних дій+ -звинувачення  у співпраці з німцями+ 7.В якому році Верховна Рада СРСР вирішила включити Північну Буковину і Південну Бессарабію -1938р. -1939р. -1940р.+

Україна в 1944-1945 роках

2009-08-20T14:12:52Z

Юля:

''Україна в 1944-1945 роках''

Січень — Лютий 1944 •    Внаслідок наступу Червоної Армії була знята 900-денна облога Ленінграду. •    Союзні збройні сили провели наступальні операції на Тихому океані, вторглися на Маршаллові острови, створили бази для подальших бойових дій проти Японії.  Березень — Травень 1944 •    Червона Армія зайняла землі Правобережної України, Крим, вийшла до Карпат, вступила на територію Румунії. •    Червона Армія здійснила грандіозний наступ у Білорусії (Білоруська операція 1944 р.) і в Західній Україні. Радянські війська вийшли до кордонів Східної Прусії, вступили на землі Польщі, разом з польськими військами продовжили наступ. •    23-25 квітня. Відбувся бій під Гурбами — найбільший бій між військами УПА та радянськими військами. В бою брало участь близько 10 тисяч бійців УПА і близько 30 тисяч вояків НКВС. •    6 червня розпочалась Нормандська десантна операція — в Європі було відкрито другий фронт. Союзники захопили плацдарм, взяли Бретань, розгромили 6 німецьких дивізій під Фалєзом. •    Японія провела наступ у Китаї, захопила комунікації, що зв'язували північну частину країни з південною. •    Червона Армія нанесла удар фінській армії на Карельському перешийку, практично вивівши Фінляндію з війни. •    Почався наступ військ Червоної Армії на Прибалтику •    У ході Яссько-Кишинівської операції Червоною Армією була знищена група німецьких армій «Південна Україна» і зайнята Румунія.



Серпень — вересень 1944 •    В Румунії в наслідок збройного повстання було ліквідовано фашистський режим, Румунія оголосила війну Німеччині. •    У Болгарії після вступу військ Червоної Армії відбулося повстання, монархічний режим ліквідовано, Болгарія оголосила війну Німеччині. •    Розпочався наступ на Чехословаччину і Югославію. •    Союзники за підтримки французького Руху Опору зайняли усю північно-західну Францію. Переслідуючи німців союзники дійшли до лінії оборони гітлерівців — так званої «Лінії Зігфрида». •    Фінляндія підписала мирну угоду з СРСР.  Жовтень — Грудень 1944 •    Розпочався наступ на Угорщину. •    Німецькі війська здійснили контрнаступ у Арденах. •    Союзники зайняли Францію, Бельгію, частину Нідерландів, середню Італію, деякі райони західної Німеччини. 

 

Січень — Квітень 1945 •    Зупинено наступ німецьких військ у Арденах. •    Червона Армія розпочала наступ на фронті від Балтики до Карпат. •    Проведено Східно-Прусську операцію, радянські війська зайняли частину території Польщі, знищила угруповання німецьких військ між Віслою та Одером. •    Проведено Східно-Прусську операцію, радянські війська завдали поразки німецько-фашистським, зайняли Східну Пруссію і Північної Польщу та Балтійське узбережжя. •    Червона Армія вигнала німців з Угорщини, розпочала наступ на Австрію. •    Вдало проведена Східно-Померанська операція, радянським військам вдалося створити плацдарм для подальшого наступу на берлінському напрямку. •    У лютому 1945 р. в Криму, поблизу Ялти, відбулась Ялтинська конференція, на якій було вирішено ряд важливих питань про участь СРСР у війні з Японією, про принципи політики щодо Німеччини і визволених європейських країн, про заснування Організації Об'єднаних Націй(ООН). •    16 квітня розпочалась Берлінська операція. •    Союзники, що розвивали наступ на заході, досягли Ельби, вступили в Чехословаччину і Австрію; війська США та СРСР зустрілись біля Торгау (25 квітня). •    30 квітня в ході боїв у Берліні було взято Рейхстаг. Гітлер покінчив з собою. 





Травень 1945

•    1 травня розпочалась масова капітуляція гарнізону Берліна, а потім частин Західного фронту. На Східному фронті німецькі війська за наказом голови уряду Німеччини адмірала Деніца продовжували бойові дії в Чехословаччині. •    Червона Армія завершила знищення німецьких військ у Румунії, Польщі, Болгарії, Угорщині, східних районах Чехословаччини, Югославії. •    Союзники розгорнули наступ у північній Італії, німецькі війська змушені були капітулювати. •    7 травня генерал Йодль від імені німецького командування підписав у ставці Дуайта Ейзенхауера в Реймсі умови беззастережної капітуляції. Радянський уряд висловив категоричний протест і висунув вимогу підписати акт беззастережної капітуляції Німеччини у Берліні при участі СРСР. •    8 травня (опівночі) у передмісті Берліна Карлхорсті, зайнятому радянськими військами, представники німецького головнокомандування на чолі з генералом Кейтелем підписали акт про беззастережну капітуляцію збройних сил Німеччини; цей договір за дорученням радянського уряду підписав Маршал Радянського Союзу Г. Жуков, а також представники США, Великобританії, Франції.





9 травня — 2 вересня 1945 

9 серпня США скинули атомну бомбу на Нагасакі •    Завершилось антифашистське повстання на чеських землях, допомогу повсталим надали частини Російської Визвольної Армії (РВА), а потім радянські танкові частини. •    День 9 травня став днем перемоги у Великій Вітчизняній війні. •    В липні розпочала роботу Потсдамська конференція глав урядів СРСР, США, Великобританії. На ній прийняте рішення про демілітаризацію, денацифікацію, демократичне перевлаштування Німеччини, вступ СРСР у війну проти Японії та інші питання. •    Від імені глав урядів Великобританії, США, Китаю була виголошена Потсдамська декларація 1945 р., яка вимагала капітуляції Японії. Японський уряд відхилив цю вимогу. •    2 серпня Потсдамська конференція завершила свою роботу. •    6 і 9 серпня США скинули атомні бомби на японські міста Хіросіму та Нагасакі (загинуло та скалічено 250 тис. чоловік). •    9 серпня у війну проти Японії вступив СРСР. •    Японська армія (Квантунська) була зосереджена у Маньчжурії, Кореї, на Сахаліні, Курильських островах. •    Радянські війська (Забайкальський, 1-й, 2-й Далекосхідні фронти) та монгольські з'єднання розгромили Квантунську армію протягом двох тижнів. •    2 вересня японський уряд підписав акт про беззастережну капітуляцію, офіційно закінчуючи Другу світову війну.