Версия 10:57, 5 ноября 2010

Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література >>Зарубіжна література 9 клас>> Зарубіжна література: Педро Кальдерон — видатний драматург і поет іспанського бароко. «Життя — це сон» як втілення світоглядних і художніх принципів бароко.

Фішки для допитливих до предмету Зарубіжна література 9 клас.

Тема «"Письменник про себе"».

 "Письменник про себе"

Моє життя досить довге - 81 рік (1600-1681), і припало воно на склад¬ний для Іспанії період. Мені не поталанило з часом... Колись могутня й багата країна перебувала в кризі, знесилена Тридцятилітньою війною, втратою Нідерландів, Португалії та її гігантських заокеанських колоній. З поразкою Великої Армади в минуле відійшло владарювання іспанського флоту на морі. Країна потерпала від розрухи, повстань у провінціях, жорстокої влади інквізиції. Це все спричинило занепад літератури та театру. Для постановок перед широкою публікою були дозволені лише п'єси релігійного змісту—ауто, а світська культура обмежувалася вузьким колом тем і слугувала переважно дворянству.
А мої сучасники заздрісне казали, що я щасливець - "народився з окрайцем хліба за пазухою", бо походив із заможної та шляхетної родини. Повне моє ім'я - Педро Кальдерон де ла Барка Енао де ла Барреда і Ріаньо. Названий я на честь діда-священика, який заклав добробут нашої сім'ї. Прізвище Кальдерон ("казан") має коріння ще в 13 ст, коли одного з моїх предків, що при народженні не подавав ознак життя, опустили в котел з гарячою водою, і він не лише вижив, а й став пізніше визначною людиною, улюбленцем короля Альфонсо Мудрого. Друге прізвище - Барка також пов'язане з історією роду, це назва маєтку предка, що загинув у боротьбі з маврами під час Реконкісти. Наш шляхетний рід мав свій герб, на якому було зображено 5 казанів, замок, бойова рукавиця й гасло: "Померти за віру".
Отже, я, народившись 17 січня 1600р., мав продовжити славні тра¬диції свого роду. Мій батько - королівський придворний, секретар казна¬чейства, мріяв, аби я став, як дід, капеланом. Тому він не шкодував грошей на мою освіту: спочатку коледж єзуїтів, а потім - Саламанкський
 університет. Та потрібно визнати, що характер у мене був зовсім не підходящий для священика: дуже запальний, я постійно ув'язувався у сварки та бійки. Знайомі говорили, що я "легко ображався, був достатньо вразливим і дещо пихатим". Напевно, причиною цього був мій вулканічний темперамент, та й життя не давало підстав для спокою: коли мені було 14 років, померла мама і нам з братами довелося судитися за спадщину із зажерливою мачухою.
Проте ці негаразди допомагало долати захоплення театром. Свою першу п'єсу я написав у 13 років, а юнаком після закінчення університету брав участь у літературних змаганнях і навіть був відзначений похвалою короля іспанської "золотої драми" Лопе де Веги. Однак я був незадоволений успіхами в літературі, а до прийняття духовного сану ще не готовий, і тому вирішив змінити долю. Молодий, запальний, у 22-літньому віці я став солдатом, брав участь у військових походах до Італії, Нідерландів, у придушенні заколоту в Каталонії.
Та все ж любов до театру виявилася сильнішою від потягу до авантюр¬них пригод, і я знову взявся за перо. Поступово моє ім'я ставало все відомішим, і вже на початку 30-х років я мав славу одного з кращих дра¬матургів Іспанії, перевершивши навіть свого вчителя —Лопе де Вегу. Мої найзнаменитіші п'єси "Стійкий солдат", "Дама-примара", "Чарівний маг", "Життя - це сон" стають відомими по всій країні, а я отримав посаду придворного драматурга короля Філіпа IV Однак доля готувала мені, окрім успіхів, ще випробування та нещастя: загибель двох братів, втрату високого покровителя, смерть коханої та єдиного сина. Особисті невдачі посилилися гоніннями на театр, обме¬женням святою інквізицією тематики п'єс, різкою зміною королем Філіпом IV свого ставлення до мистецтва. У всій Іспанії дозволено було грати лише одній трупі в Мадриді, до того ж заборонено включати до репертуару любовні комедії й навіть зображати на сцені незамужніх жінок.
Ці утиски та розчарування спонукали мене у 50-літньому віці знову кардинально змінити долю-розпрощатися з театром і прийняти духовний сан, відтак у 1653 р. я став настоятелем собору в Толедо. Проте моя слава драматурга негативно оцінювалася стовпами інквізиції, і вони заявляли, що писання п'єс несумісне з такою посадою. І останні ЗО років свого життя, до смерті в 1681 р., я ніколи вже не писав п'єс світського змісту, а лише твори на релігійні теми - ауто.
Що я залишив по собі? Думаю, що немало: 120 комедій, 78 ауто, близько 20 інтермедій, 2 поеми, ліричні вірші і трактат "Апологія комедії", на жаль, назавжди втрачений. Мої п'єси поділяються за тематикою на історичні, філософські, релігійні драми та трагедії, а також побутові комедії.

Надіслано учителем зарубіжної літератури Міжнародного ліцею "Гранд" Іванченко Л.М.

_{Зарубіжна література скачати, завдання школяру 9 класу, матеріали з зарубіжної літератури для 9 класу онлайн}