|
|
|
| Строка 1: |
Строка 1: |
| - | АНАТОЛІЙ КОСТЕЦЬКИЙ | + | АНАТОЛІЙ КОСТЕЦЬКИЙ
|
| | | | |
| - | <metakeywords>українська література, 3 клас, урок на тему, Тема 13. Анатолій Костецький</metakeywords> | + | <metakeywords>українська література, 3 клас, урок на тему, Тема 13. Анатолій Костецький</metakeywords>
|
| | | | |
| - | Анатолій Костецький народився в Києві у 1948 році у сім'ї вчителів. Як згадує сам поет, він змалечку сидів на уроках літератури,<br>які проводила його мама, охоче читав, малював і пробував віршувати.<br>Багато вражень у нього залишилось від перебування у селищі Козин, де щоліта на нього чекали не лише цікаві розваги, а й казки, пісні, яскрава народна мова.<br>Головні герої віршів Анатолія Костецького — твої ровесники, — жваві, непосидючі, мрійники і фантазери. У своїх творах поет торкається багатьох різних тем,<br>але провідною є дитяче життя, сповнене відкриттів, вигадок,гумору. Відкрито і серйозно, але ненав'язливо, без повчань поет говорить про те, що для людини є найважливішим: як дружити, як берегти метелика і найменшу травинку... | + | Анатолій Костецький народився в Києві у 1948 році у сім'ї вчителів. Як згадує сам поет, він змалечку сидів на уроках літератури,<br>які проводила його мама, охоче читав, малював і пробував віршувати.<br>Багато вражень у нього залишилось від перебування у селищі Козин, де щоліта на нього чекали не лише цікаві розваги, а й казки, пісні, яскрава народна мова.<br>Головні герої віршів Анатолія Костецького — твої ровесники, — жваві, непосидючі, мрійники і фантазери. У своїх творах поет торкається багатьох різних тем,<br>але провідною є дитяче життя, сповнене відкриттів, вигадок,гумору. Відкрито і серйозно, але ненав'язливо, без повчань поет говорить про те, що для людини є найважливішим: як дружити, як берегти метелика і найменшу травинку...
|
| | | | |
| - | <br>ІМЕНА | + | <br>ІМЕНА
|
| | | | |
| - | <br>Я хотів би страшенно,<br>як хочете знати,<br>все у світі<br>по-своєму<br>знову назвати.<br>Я назвав би<br>волошку<br>тоді<br>голубника,<br>щоб дорослі<br>ще більше<br>її полюбили.<br>А хлоп'ят і дівчат<br>я б назвав<br>любенята<br>щоб іще веселіше<br>було їм гуляти.<br>Я б ласкаву тополю<br>назвав<br>лопотуля,<br>щоб вона для птахів<br>дарувала притулок.<br>А бабусю<br>назвав би тоді я<br>л ю 6 у ся,<br>щоб світилася ніжністю<br>кожна бабуся.<br>І цвіли б любенят<br>голубникові очі,<br>і любусі<br>гуляли б із ними<br>охоче,<br>а над ними<br>співала б собі<br>лопотуля,<br>і цю пісню її<br>всі б навколо почули!..<br>Та речей безіменних<br>на світі нема.<br>Жаль, що є вже<br>для всього<br>давно імена...<br><br>Загадка<br>Голуба хустина, жовтий клубок<br>по хустині качається, людям усміхається.<br><br>У гостях<br><br>У Віті —<br>день народження.<br>Ми всі<br>туди запрошені<br>і ввечері,<br>о шостій,<br>прийшли до нього<br>в гості.<br><br>Нам одчинила<br>двері<br>мала сестричка Віті<br>і зразу запитала:<br><br>— Хто ноги з вас<br>не витер?<br>В нас килим —<br>не для того,<br>аби його бруднити!<br>Ану,<br>біля порога<br>знімайте черевики!<br>Та подарунки зразу<br>давайте,<br>я сховаю.<br>Та кришталеву вазу<br>не скиньте!<br>Я вас знаю!..<br>Ви думаєте:<br>просто<br>отак ходити<br>в гості?<br>А це —<br>наука справжня,<br>відповідальна справа!..<br>І меблі<br>у вітальні<br>не мацайте руками,<br>і пальцями по стінах<br>не мажте —<br>будуть плями...<br><br>Іще сестриця Віті<br>щось стала<br>говорити.<br>Та ми її<br>не слухали —<br>хіба ж це варто<br>слухать?!<br>Ми від її<br>«гостинності»<br>помчали геть<br>щодуху,<br>бо й справді:<br>ох, не просто<br>отак<br>ходити в гості!<br><br><u>З яким настроєм прийшли діти на день народження? Чому ж вони помчали геть щодуху? А як ти розумієш гостинність?<br>Як треба читати першу і останню строфи вірша? Яка інтонація переважатиме під час читання слів сестрички Віті?<br>Продовж речення: Цей вірш не лише смішний, ай ...<br>Який епізод вірша зображено на малюнку?<br><br>Прочитай назву наступного вірша і поміркуй, про що в ньому може розповідатися.</u><br><br>БЮРО ЗНАХІДОК | + | <br>Я хотів би страшенно,<br>як хочете знати,<br>все у світі<br>по-своєму<br>знову назвати.<br>Я назвав би<br>волошку<br>тоді<br>голубника,<br>щоб дорослі<br>ще більше<br>її полюбили.<br>А хлоп'ят і дівчат<br>я б назвав<br>любенята<br>щоб іще веселіше<br>було їм гуляти.<br>Я б ласкаву тополю<br>назвав<br>лопотуля,<br>щоб вона для птахів<br>дарувала притулок.<br>А бабусю<br>назвав би тоді я<br>л ю 6 у ся,<br>щоб світилася ніжністю<br>кожна бабуся.<br>І цвіли б любенят<br>голубникові очі,<br>і любусі<br>гуляли б із ними<br>охоче,<br>а над ними<br>співала б собі<br>лопотуля,<br>і цю пісню її<br>всі б навколо почули!..<br>Та речей безіменних<br>на світі нема.<br>Жаль, що є вже<br>для всього<br>давно імена...<br><br>Загадка<br>Голуба хустина, жовтий клубок<br>по хустині качається, людям усміхається.<br><br>У гостях<br><br>У Віті —<br>день народження.<br>Ми всі<br>туди запрошені<br>і ввечері,<br>о шостій,<br>прийшли до нього<br>в гості.<br><br>Нам одчинила<br>двері<br>мала сестричка Віті<br>і зразу запитала:<br><br>— Хто ноги з вас<br>не витер?<br>В нас килим —<br>не для того,<br>аби його бруднити!<br>Ану,<br>біля порога<br>знімайте черевики!<br>Та подарунки зразу<br>давайте,<br>я сховаю.<br>Та кришталеву вазу<br>не скиньте!<br>Я вас знаю!..<br>Ви думаєте:<br>просто<br>отак ходити<br>в гості?<br>А це —<br>наука справжня,<br>відповідальна справа!..<br>І меблі<br>у вітальні<br>не мацайте руками,<br>і пальцями по стінах<br>не мажте —<br>будуть плями...<br><br>Іще сестриця Віті<br>щось стала<br>говорити.<br>Та ми її<br>не слухали —<br>хіба ж це варто<br>слухать?!<br>Ми від її<br>«гостинності»<br>помчали геть<br>щодуху,<br>бо й справді:<br>ох, не просто<br>отак<br>ходити в гості!<br><br><u>З яким настроєм прийшли діти на день народження? Чому ж вони помчали геть щодуху? А як ти розумієш гостинність?<br>Як треба читати першу і останню строфи вірша? Яка інтонація переважатиме під час читання слів сестрички Віті?<br>Продовж речення: Цей вірш не лише смішний, ай ...<br>Який епізод вірша зображено на малюнку?<br><br>Прочитай назву наступного вірша і поміркуй, про що в ньому може розповідатися.</u><br><br>БЮРО ЗНАХІДОК
|
| | | | |
| - | <br>Будь ласка,<br>заходьте!<br>Скоріше заходьте!<br>Усе,<br>що згубили,—<br>шукайте й знаходьте!<br>Я все<br>покажу вам,<br>що є на полицях.<br>Ви тільки,<br>будь ласка,<br>уважно дивіться.<br>Можливо,<br>на котрійсь<br>із наших полиць<br>ви знайдете те,<br>що згубили колись!<br>2<br>Отут<br>перед вами —<br>загублена совість.<br>Гадаю,<br>вона в нас<br>лише тимчасово:<br>без неї ж<br>не можуть<br>дорослі та діти<br> <br>сусідці по парті<br>малюнок порвав.<br>А тільки<br>спитають у нього:<br>— Навіщо? —<br>Провину<br>він звалить одразу<br>на інших,<br>тому ні в дворі з ним,<br>ні в класі не грають.<br>Гадаю,<br>він скоро до нас<br>завітає...<br>Ну от, подивіться,<br>а що вам казав я!<br>Уже поспішає<br>по совість хазяїн!<br>— Ця совість,<br>я бачу,<br>належить тобі?<br>Будь ласка,<br>бери,<br>але більш не губи!<br>З<br>А тут на полиці —<br>роззява з роззяв,<br>найкращий ловець<br>і винищувач ґав.<br>Давно вже<br>усе він забув<br>і проґавив:<br>забув він<br>обов'язки й справи,<br>забув десь портфель,<br>рукавички красиві,<br>забув і про те він,<br>що мама просила.<br>А якось на ґаву<br>так рота роззявив,<br>що сам загубив себе,<br>бідний роззява!<br>Ще й досі<br>дивується всюди<br>народ:<br>од хлопця зоставсь<br>лиш роззявлений рот...<br>Як тільки<br>зустріне його<br>хтось із вас,<br>скажіть,<br>щоб зайшов за собою<br>до нас.<br>4<br>Ця купа велика —<br>загублений час.<br>Боюся,<br>що й місця<br>не вистачить в нас...<br>Ось —<br>час для навчання,<br>загублений в школі,—<br>його вже, напевно,<br>не вернеш ніколи!<br>Тут-<br>час допомоги<br>і мамам, і татам,<br>який у розвагах<br>втрачали завзято.<br>Там —<br>час для зарядки,<br>що в ліжках згубили<br>і разом зі спортом<br>у ліні втопили...<br><br>Тут стільки часу<br>погубили невчасно,<br>що я вже й не знаю,<br>куди його класти!<br>Напевно,<br>мені доведеться<br>на дверях<br>скоріше прибити<br>табличку фанерну,<br>щоб з неї<br>нарешті<br>довідався кожний:<br>«Загублений час<br>повернути<br>не можна!»<br>5<br>А онде<br>в куточку,<br>далекім і темнім,<br>лежить і страждає<br>загублена чемність.<br>Страждає<br>за хлопця якогось<br>страшенно!..<br>Він лізе<br>в тролебус,<br>немов навіжений,<br>всідається й дума:<br>«Усі ви<br>хоч трісніть, —<br>нізащо у світі<br>не встану я<br>з місця!»<br>Тому-то й страждає<br>так гірко та вперто<br>загублена чемність,<br>що може й померти...<br>Візьміть її швидше,<br>я дуже вас прошу,<br>а то, бідолаха,<br>загинути може!<br>...Як бачите,<br>є в нас<br>на що подивитись,<br>тому не соромтесь,<br>дорослі та діти,<br>будь ласка,<br>заходьте,<br>скоріше заходьте,<br>усе, що згубили,—<br>шукайте й знаходьте!<br>І все,<br>що вам треба,—<br>скоріше беріть.<br>Та більше<br>ніколи в житті<br>не губіть!<br><br><u>Попрацюйте разом!<br>Що це за чарівне бюро знахідок? Розкажіть, які незвичайні речі зберігаються в ньому, хто і як їх загубив.<br>А яку знахідку не можна повернути? Чому?<br>Чи не загубили і ви щось таке, що слід пошукати у такому бюро знахідок?<br>Знайдіть у бібліотеці книжку творів Анатолія Костецького<br>і прочитайте вірш повністю.</u><br><br><br><br> | + | <br>Будь ласка,<br>заходьте!<br>Скоріше заходьте!<br>Усе,<br>що згубили,—<br>шукайте й знаходьте!<br>Я все<br>покажу вам,<br>що є на полицях.<br>Ви тільки,<br>будь ласка,<br>уважно дивіться.<br>Можливо,<br>на котрійсь<br>із наших полиць<br>ви знайдете те,<br>що згубили колись!<br>2<br>Отут<br>перед вами —<br>загублена совість.<br>Гадаю,<br>вона в нас<br>лише тимчасово:<br>без неї ж<br>не можуть<br>дорослі та діти<br> <br>сусідці по парті<br>малюнок порвав.<br>А тільки<br>спитають у нього:<br>— Навіщо? —<br>Провину<br>він звалить одразу<br>на інших,<br>тому ні в дворі з ним,<br>ні в класі не грають.<br>Гадаю,<br>він скоро до нас<br>завітає...<br>Ну от, подивіться,<br>а що вам казав я!<br>Уже поспішає<br>по совість хазяїн!<br>— Ця совість,<br>я бачу,<br>належить тобі?<br>Будь ласка,<br>бери,<br>але більш не губи!<br>З<br>А тут на полиці —<br>роззява з роззяв,<br>найкращий ловець<br>і винищувач ґав.<br>Давно вже<br>усе він забув<br>і проґавив:<br>забув він<br>обов'язки й справи,<br>забув десь портфель,<br>рукавички красиві,<br>забув і про те він,<br>що мама просила.<br>А якось на ґаву<br>так рота роззявив,<br>що сам загубив себе,<br>бідний роззява!<br>Ще й досі<br>дивується всюди<br>народ:<br>од хлопця зоставсь<br>лиш роззявлений рот...<br>Як тільки<br>зустріне його<br>хтось із вас,<br>скажіть,<br>щоб зайшов за собою<br>до нас.<br>4<br>Ця купа велика —<br>загублений час.<br>Боюся,<br>що й місця<br>не вистачить в нас...<br>Ось —<br>час для навчання,<br>загублений в школі,—<br>його вже, напевно,<br>не вернеш ніколи!<br>Тут-<br>час допомоги<br>і мамам, і татам,<br>який у розвагах<br>втрачали завзято.<br>Там —<br>час для зарядки,<br>що в ліжках згубили<br>і разом зі спортом<br>у ліні втопили...<br><br>Тут стільки часу<br>погубили невчасно,<br>що я вже й не знаю,<br>куди його класти!<br>Напевно,<br>мені доведеться<br>на дверях<br>скоріше прибити<br>табличку фанерну,<br>щоб з неї<br>нарешті<br>довідався кожний:<br>«Загублений час<br>повернути<br>не можна!»<br>5<br>А онде<br>в куточку,<br>далекім і темнім,<br>лежить і страждає<br>загублена чемність.<br>Страждає<br>за хлопця якогось<br>страшенно!..<br>Він лізе<br>в тролебус,<br>немов навіжений,<br>всідається й дума:<br>«Усі ви<br>хоч трісніть, —<br>нізащо у світі<br>не встану я<br>з місця!»<br>Тому-то й страждає<br>так гірко та вперто<br>загублена чемність,<br>що може й померти...<br>Візьміть її швидше,<br>я дуже вас прошу,<br>а то, бідолаха,<br>загинути може!<br>...Як бачите,<br>є в нас<br>на що подивитись,<br>тому не соромтесь,<br>дорослі та діти,<br>будь ласка,<br>заходьте,<br>скоріше заходьте,<br>усе, що згубили,—<br>шукайте й знаходьте!<br>І все,<br>що вам треба,—<br>скоріше беріть.<br>Та більше<br>ніколи в житті<br>не губіть!<br><br><u>Попрацюйте разом!<br>Що це за чарівне бюро знахідок? Розкажіть, які незвичайні речі зберігаються в ньому, хто і як їх загубив.<br>А яку знахідку не можна повернути? Чому?<br>Чи не загубили і ви щось таке, що слід пошукати у такому бюро знахідок?<br>Знайдіть у бібліотеці книжку творів Анатолія Костецького<br>і прочитайте вірш повністю.</u><br><br>О.Я. Савченко. Читанка 3 клас.<br><br>Надіслано читачами з інтернет-сайту<br><br><br> |
Версия 12:14, 26 августа 2009
АНАТОЛІЙ КОСТЕЦЬКИЙ
Анатолій Костецький народився в Києві у 1948 році у сім'ї вчителів. Як згадує сам поет, він змалечку сидів на уроках літератури,
які проводила його мама, охоче читав, малював і пробував віршувати.
Багато вражень у нього залишилось від перебування у селищі Козин, де щоліта на нього чекали не лише цікаві розваги, а й казки, пісні, яскрава народна мова.
Головні герої віршів Анатолія Костецького — твої ровесники, — жваві, непосидючі, мрійники і фантазери. У своїх творах поет торкається багатьох різних тем,
але провідною є дитяче життя, сповнене відкриттів, вигадок,гумору. Відкрито і серйозно, але ненав'язливо, без повчань поет говорить про те, що для людини є найважливішим: як дружити, як берегти метелика і найменшу травинку...
ІМЕНА
Я хотів би страшенно,
як хочете знати,
все у світі
по-своєму
знову назвати.
Я назвав би
волошку
тоді
голубника,
щоб дорослі
ще більше
її полюбили.
А хлоп'ят і дівчат
я б назвав
любенята
щоб іще веселіше
було їм гуляти.
Я б ласкаву тополю
назвав
лопотуля,
щоб вона для птахів
дарувала притулок.
А бабусю
назвав би тоді я
л ю 6 у ся,
щоб світилася ніжністю
кожна бабуся.
І цвіли б любенят
голубникові очі,
і любусі
гуляли б із ними
охоче,
а над ними
співала б собі
лопотуля,
і цю пісню її
всі б навколо почули!..
Та речей безіменних
на світі нема.
Жаль, що є вже
для всього
давно імена...
Загадка
Голуба хустина, жовтий клубок
по хустині качається, людям усміхається.
У гостях
У Віті —
день народження.
Ми всі
туди запрошені
і ввечері,
о шостій,
прийшли до нього
в гості.
Нам одчинила
двері
мала сестричка Віті
і зразу запитала:
— Хто ноги з вас
не витер?
В нас килим —
не для того,
аби його бруднити!
Ану,
біля порога
знімайте черевики!
Та подарунки зразу
давайте,
я сховаю.
Та кришталеву вазу
не скиньте!
Я вас знаю!..
Ви думаєте:
просто
отак ходити
в гості?
А це —
наука справжня,
відповідальна справа!..
І меблі
у вітальні
не мацайте руками,
і пальцями по стінах
не мажте —
будуть плями...
Іще сестриця Віті
щось стала
говорити.
Та ми її
не слухали —
хіба ж це варто
слухать?!
Ми від її
«гостинності»
помчали геть
щодуху,
бо й справді:
ох, не просто
отак
ходити в гості!
З яким настроєм прийшли діти на день народження? Чому ж вони помчали геть щодуху? А як ти розумієш гостинність?
Як треба читати першу і останню строфи вірша? Яка інтонація переважатиме під час читання слів сестрички Віті?
Продовж речення: Цей вірш не лише смішний, ай ...
Який епізод вірша зображено на малюнку?
Прочитай назву наступного вірша і поміркуй, про що в ньому може розповідатися.
БЮРО ЗНАХІДОК
Будь ласка,
заходьте!
Скоріше заходьте!
Усе,
що згубили,—
шукайте й знаходьте!
Я все
покажу вам,
що є на полицях.
Ви тільки,
будь ласка,
уважно дивіться.
Можливо,
на котрійсь
із наших полиць
ви знайдете те,
що згубили колись!
2
Отут
перед вами —
загублена совість.
Гадаю,
вона в нас
лише тимчасово:
без неї ж
не можуть
дорослі та діти
сусідці по парті
малюнок порвав.
А тільки
спитають у нього:
— Навіщо? —
Провину
він звалить одразу
на інших,
тому ні в дворі з ним,
ні в класі не грають.
Гадаю,
він скоро до нас
завітає...
Ну от, подивіться,
а що вам казав я!
Уже поспішає
по совість хазяїн!
— Ця совість,
я бачу,
належить тобі?
Будь ласка,
бери,
але більш не губи!
З
А тут на полиці —
роззява з роззяв,
найкращий ловець
і винищувач ґав.
Давно вже
усе він забув
і проґавив:
забув він
обов'язки й справи,
забув десь портфель,
рукавички красиві,
забув і про те він,
що мама просила.
А якось на ґаву
так рота роззявив,
що сам загубив себе,
бідний роззява!
Ще й досі
дивується всюди
народ:
од хлопця зоставсь
лиш роззявлений рот...
Як тільки
зустріне його
хтось із вас,
скажіть,
щоб зайшов за собою
до нас.
4
Ця купа велика —
загублений час.
Боюся,
що й місця
не вистачить в нас...
Ось —
час для навчання,
загублений в школі,—
його вже, напевно,
не вернеш ніколи!
Тут-
час допомоги
і мамам, і татам,
який у розвагах
втрачали завзято.
Там —
час для зарядки,
що в ліжках згубили
і разом зі спортом
у ліні втопили...
Тут стільки часу
погубили невчасно,
що я вже й не знаю,
куди його класти!
Напевно,
мені доведеться
на дверях
скоріше прибити
табличку фанерну,
щоб з неї
нарешті
довідався кожний:
«Загублений час
повернути
не можна!»
5
А онде
в куточку,
далекім і темнім,
лежить і страждає
загублена чемність.
Страждає
за хлопця якогось
страшенно!..
Він лізе
в тролебус,
немов навіжений,
всідається й дума:
«Усі ви
хоч трісніть, —
нізащо у світі
не встану я
з місця!»
Тому-то й страждає
так гірко та вперто
загублена чемність,
що може й померти...
Візьміть її швидше,
я дуже вас прошу,
а то, бідолаха,
загинути може!
...Як бачите,
є в нас
на що подивитись,
тому не соромтесь,
дорослі та діти,
будь ласка,
заходьте,
скоріше заходьте,
усе, що згубили,—
шукайте й знаходьте!
І все,
що вам треба,—
скоріше беріть.
Та більше
ніколи в житті
не губіть!
Попрацюйте разом!
Що це за чарівне бюро знахідок? Розкажіть, які незвичайні речі зберігаються в ньому, хто і як їх загубив.
А яку знахідку не можна повернути? Чому?
Чи не загубили і ви щось таке, що слід пошукати у такому бюро знахідок?
Знайдіть у бібліотеці книжку творів Анатолія Костецького
і прочитайте вірш повністю.
О.Я. Савченко. Читанка 3 клас.
Надіслано читачами з інтернет-сайту
|
