Версия 21:05, 8 марта 2010

Гіпермаркет Знань>>Історія України>>Історія України 10 клас>> Історія України:Входження УСРР до складу СРСР.

ПЕРЕДУМОВИ ВКЛЮЧЕННЯ УСРР ДО СКЛАДУ СРСР

Згадай:
1. Розкрий суть політики більшовиків у національному питанні.
2. Які зміни у ставленні більшовиків до статусу України відбувалися після розгрому денікінців наприкінці 1919 - поч. 1920 р.?

«Договірна федерація»

Після завершення громадянської війни Українська СРР, як і інші радянські республіки, що утворилися після розвалу Російської імперії, була юридично незалежною державою: вона не входила до складу жодної сусідньої держави, мала власну конституцію, органи державної влади та управління, видавала республіканські закони, стежила за їхнім виконанням.
Але державний суверенітет УСРР був досить вузьким. Це проявлялося насамперед у тому, що всі радянські республіки мали спільне політичне керівництво. Правлячою була більшовицька партія, місцеві республіканські організації якої не мали автономії. В умовах однопартійності РКП(б) перестала бути звичайною політичною партією, тобто громадсько-політичною організацією, добровільним союзом однодумців, що впливають на розвиток суспільства через своїх членів, обраних до представницьких органів. Вона підмінювала ці органи, диктуючи їм свої рішення, діючи замість них, формуючи їх склад. Керівництво радянськими республіками, оскільки їхні уряди складалися з більшовиків, здійснювалося через місцеві партійні комітети з одного центру - ЦК РКП(б). Це робило їх залежними від пануючих у центрі настроїв.
У ході громадянської війни радянська Україна втратила найважливіші атрибути суверенності. Після встановлення воєнної єдності радянських республік була сформована у 1919 р. спільна для всіх республік армія, єдине військове керівництво, котре діяло за вказівками і під безпосереднім контролем ЦК РКП(б). За роки війни склалась єдина фінансова система. Керівництво найважливішими галузями народного господарства здійснювалося з єдиного центру - ВРНГ РСФРР. Найважливіші закони РСФРР діяли на територіях інших радянських республік. Щоправда, для підтвердження їх чинності інколи приймалися відповідні декрети цих республік.
У офіційних радянських документах початку 20-х років відносини між радянськими республіками визначалися як федеративні, побудовані на системі двосторонніх і багатосторонніх угод. Система цих угод характеризувалася як «договірна федерація». Насправді державні органи УСРР не мали автономії і підпорядковувалися Москві. Це дає підстави охарактеризувати УСРР початку 20-х років як псевдодержаву.

Договір між РСФРР і УСРР 1920-1921 рр.

Це засвідчив двосторонній договір між РСФРР і УСРР, укладений наприкінці 1920 - на початку 1921 р. Договір лише підтвердив ті міжреспубліканські відносини, які склалися в умовах «воєнного комунізму». Узаконювалось об'єднання наркоматів військових і морських справ, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, шляхів сполучення, пошт і телеграфів, вищих рад народного господарства обох республік. Характерно, що об'єднані наркомати входили до складу РНК РСФРР і мали уповноважених при РНК УСРР на правах народних комісарів. Це означало, що керівництво найважливішими сферами життя України здійснювалося з Москви. За УСРР залишалося право на окремі військові формування.
V Всеукраїнський з'їзд рад, який відбувся 1921 р., підкреслив, що господарський план УСРР має бути складовою частиною єдиного господарського плану всіх радянських республік. Координація планування знову ж таки покладалася на Росію.

Наростання суперечностей між УСРР і РСФРР

Нехтування правами радянських республік нерідко викликало напруженість у стосунках між ними Й Росією. Центральні відомства РСФРР, яким належало в однаковій мірі враховувати інтереси всіх радянських республік, часто приймали дискримінаційні щодо цих республік рішення. В основному вони стосувалися господарських і бюджетних питань. Так, наприкінці 1922 р. Наркомат фінансів РСФРР скоротив бюджет України. Були спроби втручання також у ті сфери життя України, які все ще залишались у виключному віданні уряду республіки. Ніякого правового механізму, здатного нейтралізувати великодержавні тенденції відомств РСФРР, не існувало. Численна армія чиновників, що засіла в центральних установах Росії, розглядала всю сукупність радянських республік як єдину державу і прагнула управляти ними як звичайними адміністративно-територіальними одиницями Росії. Особливо яскраво це проявилося при обговоренні питання про економічне районування. Держплан РСФРР пропонував поділити Україну на дві економічні області - Південну з центром у місті Харкові й Південно-Західну з центром у Києві. Економікою обох областей мали керувати з Москви органи ВРНГ РСФРР. Таким чином, пропонувалося ліквідувати економічну цілісність України.
Ігнорування суверенних прав радянських республік викликало протести у населення, керівних органів. Суперечності й непорозуміння певною мірою вирішувалися втручанням вищого партійного керівництва. Але РКП(б) також не була вільною від унітаристських настроїв. Ці настрої йшли не лише з центру, вони досить часто проявлялись на місцях. Серед членів КП(б)У на початку 20-х років українців було менше чверті, тимчасом як у складі населення УСРР представники корінної національності становили близько 80 %. Серед працівників партійного, радянського й господарського апаратів мало хто добре володів українською мовою, знав місцеві традиції. Саме в середовищі КП(б)У проявлялося відверте, цинічне ігнорування національної культури, презирливе ставлення до неї. У свою чергу, шовінізм викликав серед населення, частини партійних і радянських працівників України настороженість, прагнення до реального, а не декларативного суверенітету. Подібні відцентрові сили наростали і в інших республіках. Вони вели до відчуження між республіками й Росією. Все це свідчило про нежиттєздатність договірної форми федерації, яка зберігала старі імперські відносини російського центру і національних регіонів.

План «автономізації»

Для усунення суперечностей, урегулювання та уточнення взаємозв'язків навесні-влітку 1922 р. велися переговори між партійними й державними органами Росії і України. Влітку 1922 р. стало ясно, що питання стосується не лише РСФРР і УСРР. ЦК РКП(б) створив комісію по підготовці проекту рішення про відносини РСФРР з іншими республіками. 23-24 вересня 1922 р. комісія затвердила розроблений Й. Сталіним, наркомом національних справ РСФРР проект, який дістав назву плану «автономізації». Сталін, як і більшість керівників партії, був принциповим противником державного суверенітету радянських республік. Йому були притаманні вислови: «так звана незалежність так званих республік», «цих, з дозволу сказати, держав» тощо. Ідеалом державного утворення була для нього РСФРР, яка після світової революції мала ввійти до світової федерації радянських соціалістичних республік. Отже, прагнення окремих народів колишньої імперії, навіть такого численного, як український, до створення власних держав сприймалось більшовиками як недоречне, сепаратистське, реакційне. Цим народам належало ввійти до РСФРР лише на правах автономії.
У вересні - на початку жовтня 1922 р. план «автономізації» розглядався на пленумах ЦК компартій радянських республік. З критикою проекту Й. Сталіна виступив лише ЦК Компартії Грузії. Політбюро ЦК КП(б)У не зайняло чіткої позиції: відмежувавшись від плану «автономізації», воно в своєму рішенні зазначило, що коли ЦК РКП(б) визнає за необхідне входження УСРР до складу РСФРР, Компартія України не наполягатиме на своєму рішенні. Таким чином, більшовики України ще раз продемонстрували свою орієнтацію на центр, а не на національні інтереси українського народу. Особливо палким прихильником сталінської «автономізації» був перший секретар ЦК КП(б)У Д. Мануїльський, за іронічним висловом Й. Сталіна, «липовий українець». Що ж до X. Раковського, Голови Раднаркому УСРР, то він став противником «автономізації». Сталінський підхід Раковський справедливо вважав небезпечним для радянського ладу.


Ленінський проект утворення Союзу РСР

В. Ленін не брав участі у попередньому обговоренні проекту резолюції ЦК. Але відразу після одержання відповідних матеріалів він виступив із критикою плану «автономізації». Головною його вадою В. Ленін вважав жорсткий централізм, який неминуче спричинить сильні відцентрові тенденції. Суть плану Леніна полягала в тому, щоб усі радянські республіки, серед яких і Російська Федерація, ввійшли на однакових правах у нове державне об'єднання — Союз Радянських Соціалістичних Республік. «...Ми визнаємо себе рівноправними з Українською СРР та ін. і разом і нарівні з ними входимо в новий союз, нову федерацію», - писав В. Ленін.
Прихильники «автономізації» під тиском Леніна відмовилися від своїх поглядів. Його пропозиції затвердив пленум ЦК РКП(б) 6 жовтня 1922 р. Характерно, що за кожною союзною республікою пропонувалося залишити право вільного виходу із Союзу.
Зміна поглядів «автономістів» відбулася спокійно, без помітного опору. Вони добре розуміли, що формальне проголошення «рівноправності» всіх республік у новому державному утворенні мало що змінить доти, поки залишатиметься єдиною, унітарною, централізованою правляча для всіх цих республік партія - РКП(б). Саме цій партії належало визначити внутрішню та зовнішню політику в цілому і кожної республіки зокрема. І такого усталеного порядку ні В. Ленін, ні його наступник И. Сталін у жодному разі не мали наміру змінювати.

Позиція X. Раковського

Узгодивши питання про форми союзної держави, більшовики розгорнули серед населення республік масову кампанію підтримки утворення СРСР. Це питання обговорювалося на зборах більшовицьких організацій, на робітничих зборах, з'їздах рад різних рівнів, у пресі. За умов однопартійності, монополії більшовицьких організацій на засоби інформації, переслідування політичних противників радянського ладу свою думку про утворення Союзу РСР мали можливість висловити лише послідовні прихильники цієї ідеї. Коли Голова РНК УСРР X. Раковський висловився за переведення наркоматів закордонних справ і зовнішньої торгівлі з категорії загальносоюзних у союзно-республіканські, за більш чітке визнання прав та інтересів союзних республік, що могло б убезпечити їх від великодержавницьких зазіхань центру, він не одержав підтримки. Більше того, Й. Сталін кваліфікував ці погляди як прагнення відмовитися від федерації - союзу республік у рамках єдиної держави, і замінити її конфедерацією -союзом суверенних держав, які зберігають незалежність повністю і створюють об'єднані органи для координації дій у певних цілях (воєнній, зовнішньополітичній тощо). У 1923 р. це стало підставою для звільнення його з посади голови уряду УСРР.
Після X. Раковського Раднарком УСРР очолив В. Чубар. На відміну від свого попередника, який відзначався самостійністю і твердістю в обстоюванні власної думки, В. Чубар був провідником політики центру в Україні.

Юридичне оформлення СРСР

У грудні 1922 р. процес юридичного оформлення СРСР вступив у завершальну фазу. 10 грудня у Харкові відкрився VII Всеукраїнський з'їзд рад, який схвалив Декларацію про утворення Союзу РСР і проект Конституції СРСР. Дириговані з одного центру - ЦК РКП(б) - подібні рішення прийняли також з'їзди рад інших радянських республік.
І з'їзд рад СРСР відбувся 30 грудня 1922 р. З доповіддю про декларацію і договір про утворення СРСР виступив Й. Сталін. Ці документи були прийняті делегатами з'їзду. Так було утворено Союз Радянських Соціалістичних Республік. До його складу ввійшли Російська Федерація, Українська СРР, Білоруська СРР, Закавказька Федерація (створена у березні 1922 р. з трьох закавказьких республік: Грузії, Вірменії, Азербайджану).
Завершення оформлення СРСР було пов'язане з прийняттям Конституції. Для її підготовки ЦВК СРСР створив комісію, яку очолював М. Калінін. У липні 1923 р. сесія ЦВК СРСР схвалила і ввела в дію Конституцію. Остаточне її затвердження відбулося 31 січня 1924 р. на II з'їзді рад Союзу РСР.


ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
1. Поясни, чому юридично незалежна Україна фактично не була суверенною державою у 20-х роках?
2. Охарактеризуй двосторонній договір між РСФРР й УСРР.
3. У чому суть суперечностей між УСРР і РСФРР?
4. Охарактеризуй план «автономізації».
5. У чому суть ленінського плану утворення СРСР?
6. Охарактеризуй позицію X. Раковського. Порівняй її з ленінським і сталінським планами. Зроби висновки.
7. Коли і як відбувалося конституційне оформлення СРСР?


ДОКУМЕНТИ
1. Витяг із «Союзного робітничо-селянського договору між РСФРР та УСРР»
(Пункт 1) РСФРР і УСРР входять між собою у військовий і господарський союз ... Для кращого здійснення зазначеної в пункті 1 мети, обидва уряди оголошують об'єднаними такі комісаріати: перше - військових і морських сил, друге - Вищу раду народного
господарства; третє - зовнішнього торгу, четверте - фінансів, п'яте - праці, шосте - шляхів і сьоме - пошт і телеграфу.
Вісті ВУЦВК (Харків). - 1921. -4 січня.
2. Із виступу М. Скрипника на XII з'їзді РКП(б) 1923 р.
Великодержавные предрассудки, всосанные с молоком матери, стали инстинктом у многих товаришем. Припомните, какие недоуменные разговоры слышались среди товарищей о переименовании Российской Коммунистической партии в Коммунистическую партию СССР, как многие считали принципиально недопустимим самое поднятие вопроса об этом, чем-то оскор-бительным, отказом от традиции и т.п., как будто мы уже не отка-зались один раз от старого заслуженного наименования и как-будто в этом отстаивании названия партии не по территории, а именно по русской национальности нет своеобразного велико-державия...
Так почему же мы практически в национальном вопросе топчемся на месте и при правильном принципиальном его разрешении остаємся на деле бессильными?
...На деле с великодержавним шовинизмом у нас никакой борьбы не велось. Этому должен быть положен конец.
Двенадцатый съезд РКП(б). Стенографический отчет. -
М., 1968. -С. 571-573.
3. Із виступу Голови РНК УСРР X. Раковського на XII з'їзді
РКП(б) 1923 р.
X. Г. Раковский:
Я считаю необходимым ... что во вторую палату входят... государственные объединения, и мы давно сказали т. Сталину, что мы, Украина, не хотим иметь одинаковое число голосов с РСФСР. Нет, мы гораздо более скромны, мы были бы довольны, если бы РСФСР удовлетворилась бы в этой палате голосами не более 2/5... ...Я поддерживаю следующее предложение: «Ни одно из гос-объединений, входящих во вторую палату, не может иметь больше двух пятых всех голосов». Председательствующий
Кто поддерживает поправку т. Раковского? Кто против? Поправка отклонена.
Двенадцатый съезд РКП(б). - С.658, 660.


ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ
1. Документ № 1.
Як умови «Союзного робітничо-селянського договору між РСФРР та УСРР» відбивалися на суверенітеті України?
2. Документ №2.
Як ти вважаєш, чому М. Скрипник на XII з'їзді РКП(б):
а) порушив питання про великодержавний шовінізм і націоналізм?
б) заявив: «Практично в національному питанні топчемося на
місці»?
3. Документ № 3.
Чому X. Раковський дав негативну оцінку союзному будівництву?

СТАТУС УКРАЇНИ У СКЛАДІ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ

Згадай:
1. Які проекти нової союзної держави розглядалися більшовиками на початку 20-х років XX ст.?
2. Який із цих проектів найбільше відповідав інтересам України?

Повноваження України у складі СРСР

IX Всеукраїнський з'їзд рад, який відбувся у травні 1925 р., вніс зміни в текст Конституції УСРР. Закріплювалося входження України до складу СРСР.
Конституція СРСР 1924 р. регламентувала повноваження союзних республік, у тому числі й Української СРР. Уряд республіки одержав права на керівництво внутрішніми справами, юстицією, сільським господарством, освітою, охороною здоров'я, соціальним забезпеченням.
Що ж до продовольчої справи, фінансових питань, робочої сили, промисловості, то вони підпадали під спільне управління союзно-республіканських наркоматів. Політику цих наркоматів визначав центр. У виключному віданні союзного уряду перебували зовнішньополітичні відносини, армія і флот, зовнішня торгівля і засоби зв'язку (в тому числі й транспорт). Конституція СРСР передбачала право виходу союзних республік зі спільного державного утворення.
З утворенням СРСР суверенні права України ще більше звузилися. Право на вихід було фікцією, бо залежало виключно від позиції ЦК ВКП(б). По суті, Союз Радянських Соціалістичних Республік був псевдофедеративною державою.
Однак проголошення СРСР закріпило деякі завоювання українського народу. Було визнано територіальну цілісність України, існував власний адміністративний апарат. Деякі права на національно-культурне життя отримали і представники національних меншин, котрі здавна компактно проживали в Україні.

Територіально-адміністративний устрій УСРР

Українська СРР була другою за чисельністю населення і територією республікою Радянського Союзу. В 1925 р. тут налічувалось 28 млн чол, з них 22 млн - українців, 6 млн - росіян, євреїв, поляків, греків, молдаван, представників інших національностей. У цей час у республіці впроваджувалась триступенева система управління: центр-округ-район. Було утворено 41 округ, 706 районів. У місцях компактного проживання національних груп неукраїнського населення існувало 12 національних районів і 538 сільських рад - болгарських, грецьких, єврейських, німецьких, польських, чеських тощо.

Невдоволення в Україні утворенням СРСР

Уже в 20-х роках в Україні проявилося невдоволення централізаторською політикою ВКП(б), нерівноправним становищем України у складі СРСР. За умов повної монополії більшовиків на політичну діяльність це невдоволення могло проявлятися в більш-менш відкритому вигляді лише в середовищі КП(б)У й торкатися питань «удосконалення» національної політики з метою забезпечення зростання впливу комуністичних ідей в Україні.
У 1926 р. нарком освіти УСРР О. Шумський піддав критиці політику більшовиків в Україні, спрямовану на насадження на вищих державних і партійних посадах республіки неукраїнців, котрим були байдужі прагнення мас до національного відродження. В листі Й. Сталіну Шумський застерігав, що внаслідок цієї політики українці, які й раніше не надто прихильно ставилися до радянської влади, можуть відвернутися від неї як від іноземного режиму. Нарком звинуватив Л. Кагановича, тодішнього генерального секретаря ЦК КП(б)У, в хибній кадровій політиці і рекомендував відкликати його з України.
На початку 1928 р. з критикою економічної політики ВКП(б) в Україні на сторінках офіційного теоретичного журналу КП(б)У «Більшовик України» виступив молодий комуніст М. Волобуєв. Аргументовано, спираючись на конкретні факти, він доводив, що за радянської влади, як і в умовах царату, Україна залишається економічною колонією Росії, а промислове будівництво на її території ведеться в інтересах російського центру й не враховує потреб республіки. Молодий учений стверджував, що українська економіка може вижити за рахунок власних можливостей та ресурсів і навіть стати органічною частиною світової економіки без посередницької ролі центру.
Виступи О. Шумського і М. Волобуєва були проявом національно-комуністичних поглядів, які поширювалися в 20-х роках і прихильники яких прагнули примирити комуністичні ідеї із завданнями національного розвитку України. Ці погляди не дістали підтримки керівників більшовицької партії. Виступи О. Шумського і М. Волобуєва були засуджені. Централізаторський курс ВКП(б) залишався незмінним.
Входження Української СРР до складу Радянського Союзу - єдиної багатонаціональної держави із сильними централізаторськими тенденціями, орієнтацією на інтереси Росії,- на багато десятиліть поставило долю українського народу в залежність від політики центру, який уособлювався ЦК ВКП(б) і союзним урядом.


ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
1. Охарактеризуй повноваження України у складі Радянського Союзу.
2. Які завоювання українського народу були закріплені Конституцією УСРР 1924 р.?
3. Охарактеризуй адміністративно-територіальний устрій УСРР у 20-ті роки.
4. Яке місце в ньому займали національні райони?
5. Чому в Україні у 20-ті роки не було відвертого незадоволення утворенням СРСР?
6. У чому суть критичних виступів О. Шумського?
7. Які аргументи використовував М. Волобуєв для критики економічної політики більшовиків?
8. Якою була мета націонал-комуністів у 20-ті роки?


ДОКУМЕНТ
1. Із статті М. Волобуєва «До проблеми української економіки»
1. Слід... раз і назавжди відкинути спроби розглядати єдиний український національно-господарський терен за критерієм поділу праці в межах колишньої Росії.
2. Треба забезпечити за українським економічним центром права й можливості дійсного керівництва всім народним господарством без винятку...

4. За Союзним Держпланом та іншими центрами треба зберегти загальнодирективні функції...
5. Бюджетне законодавство слід індивідуалізувати, застерігаючи від занадто великого вилучення народно-господарських прибутків поза межі України і встановити за остаточну інстанцію затвердження українського бюджету - ВУЦВК.
6. Сучасні плани індивідуалізації слід розглянути, відкинувши тенденції розглядати російську економіку як пануючу.

7. ... Треба переглянути з погляду економічної доцільності план будівництва нових заводів.
8. Беручи за увагу високий темп аграрного перенаселення в СРСР, слід встановити відповідну всеукраїнську систему регулювання прийому робочої сили з тим, щоб стежити за пропорційним розподілом місць на українських заводах між УСРР та Російською Федерацією.
9. Треба застерегти за Україною та іншими союзними республіками права дійсного контролю за діяльністю союзних органів, де ще, на превеликий жаль, досить часто відчувається вплив старих великодержавних фахівців-економістів.
Більшовик України. - 1928. - № 2-3.


ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДО ДОКУМЕНТА
1. Документ №1.
а) Які думки із статті М. Волобуєва свідчать про його належність до національно-комуністичної течії політичної думки України?
б) Проаналізуй усі пункти статті М. Волобуєва і дай відповідь на запитання, чому її автор зазнав жорсткої критики з боку керівництва КП(б)У.


ВІДБУДОВА ПРОМИСЛОВОСТІ

Згадай:
1. У якому стані перебувала промисловість України на початку 20-х років?
2. Що спричинило розруху в промисловості?

Відбудова Донбасу і початок електрифікації

Перехід до нової економічної політики поклав початок відбудові народного господарства. Особливої уваги в 20-х роках надавалося налагодженню ефективності роботи Донбасу. Цей промисловий район України називали «всеросійською кочегаркою». Від його успішної роботи залежало подолання транспортної кризи, функціонування всіх галузей промисловості СРСР. На початку 1922 р. становище з паливом дещо поліпшилось, і країна почала виходити з паливної кризи. У 1925/26 господарському році (господарський рік починався з 1 жовтня і закінчувався 30 вересня наступного року) басейн дав 20 млн т вугілля, або 78 % проти рівня 1913 р. Лише у 1928 р. вугільна промисловість України вперше перевершила довоєнне виробництво.
Іншою важливою передумовою економічного відродження було налагодження електроенергетичного господарства. 2 січня 1922 р. створено Комісію у справах електрифікації Укра- їни (КЕУ). На кінець 1926 р. виробництво електроенергії перевищило довоєнний рівень. Розпочалося будівництво великих енергетичних об'єктів згідно з планом ГОЕЛРО - Дніпровської гідроелектростанції, Штерівської ДРЕС, Чугуївської ДРЕС.

Стан металургії

Відбудова металургійної промисловості -основи індустрії України - була пов'язана
з подоланням великих труднощів. Унікальне устаткування, цінні машини, на той час виведені з ладу або безнадійно застарілі внаслідок хижацької експлуатації в роки війни, слід було замінити. Для їх ремонту чи налагодження виробництва потрібна була складна технічна база. Лише у 1926 р. стали до ладу Дніпровський (Кам'янськ), Костянтинівський, Макіївський та Єнакіївський металургійні заводи. Але в 1925/26 господарському році було досягнуто рівня 1913 р. з виплавки чавуну лише на 58 %, а з виробництва сталі - на 63 %. На відбудову чорної металургії України було виділено понад 60 % усіх капіталовкладень у чорну металургію СРСР. Така щедрість центру пояснювалася просто: металургійна промисловість України працювала в цілому на Союз.

Машинобудування

Успішніше розвивалося машинобудування, особливо сільськогосподарське, продукція якого у 1925/26 р. становила 158,6 % довоєнної. 1921 р. на Кічкаському машинобудівному заводі випустили перший український трактор. Пізніше на Харківському паровозобудівному заводі на базі вагонного цеху створили тракторний і почали виготовляти невеликими партіями гусеничний трактор «Комунар», а завод «Червоний прогрес», розташований у місті Токмак, організував випуск колісного трактора «Запорожець».

Легка і харчова промисловість

Особливо швидко відбудовувалась легка і харчова промисловості, де для налагодження
виробництва не потрібно було значних витрат. Успішно працювали шкіряна, взуттєва, текстильна, швейна, хлібопекарна, борошномельна, м'ясна та деякі інші галузі, які до середини 20-х років значно перевищили довоєнний рівень виробництва. Слід мати на увазі, що в цих галузях були досить сильні позиції приватного капіталу, котрий активно сприяв насиченню ринку товарами широкого вжитку. Лише цукрова промисловість, для відродження якої необхідні були значні кошти, у 1925/26 р. не досягла довоєнного рівня виробництва.

Підсумки відбудови

У цілому в 1925/26 р. обсяг промислового виробництва в Україні становив, згідно з даними офіційної статистики, понад 90 % довоєнного рівня. Питома вага продукції промисловості України в загальносоюзному виробництві на той час сягала 23,8 %. Темпи промислового розвитку України, як і інших республік СРСР, були досить високими. Нова економічна політика на практиці засвідчила свою життєздатність. Елементи конкуренції між підприємствами, що належали до різних соціально-економічних секторів, забезпечували високу ефективність виробництва. В 1925/26 р. співвідношення секторів за валовою продукцією у промисловості було таким: державний сектор — 86,4 %, кооперативний — 7 %, приватновласницький - 5,7 %. Що ж до дрібної промисловості, то вона майже вся була приватною.


ЗАПИТАННЯ і ЗАВДАННЯ.
1. Які обставини викликали особливу увагу держави до відбудови Донбасу?
2. Що тобі відомо про план ГОЕЛРО і про початок його реалізації в Україні?
3. Які зміни відбулися в металургійній промисловості України в першій половині 20-х років?
4. Які факти свідчили про швидкі темпи відбудови сільськогосподарського машинобудування?
5. Чим пояснюються динамічні темпи відродження легкої та харчової промисловості?
6. Охарактеризуй загальні підсумки відбудови промисловості.


ДОКУМЕНТ
1. Оцінка М. Волобуєвим характеру розвитку народного господарства України в 20-ті роки
Не враховуються в достаній мірі історичні особливості українського народнього господарства і, що найголовніше, своєрідні способи ліквідації спадщини колоніальної політики щодо України. Небезпеку віщують уже такі дані: зріст виробу речей широкого споживання на Україні накреслено в 44 % проти 67 % по Союзу. Це посередньо показує відставання темпу зростання української обробної промисловості, а саме: її зростання є однією з найперших умов ліквідації цієї спадщини, та й пряма господарстька раціональність потребує підвищити темп цього зростання. Так, у текстильній помисловості транспортування бавовни з Нью-Орлеанудо Москви через Мурманськ коштуватиме у 2,5 раза дорожче, ніж до Харкова через Одесу...
Кононенко К. Україна і Росія. Соціально-економічні
підстави української національної ідеї.
1917-1960. -С.201.


ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДО ДОКУМЕНТА
1. Документ №1.
З курсу історії для 9 класу ти знаєш, що промисловість України в дореволюційні роки мала переважно сировинно-добувний, а не обробний характер. Ця обставина надавала господарству України колоніального характеру: в Україні вироблялася сировина, яка перероблялася за її межами й у вигляді готових продуктів споживання продавалася на її території.
а) Чи змінився характер економічного розвитку України в 20-ті роки? Відповідь обґрунтуй, використовуючи дані документа №1.
б) Чи робив щось уряд СРСР для ліквідації колоніального характеру економіки України?

ВІДБУДОВА СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

Згадай:
1. У якому стані перебувало село на поч. 20-х років?
2. Що призвело до голоду в південних губерніях України в 1921-1923 рр.?

Хід відбудови сільського господарства

Відбудова сільського господарства мала особливо важливе значення для долі України.
Неврожай 1921 р. значно посилив розруху, яка виникла в сільському господарстві ще за війни. Його відбудова розпочалася, по суті, з 1922 р. і потребувала від українського селянства неймовірних зусиль. Держава, зважаючи на значення продовольчого питання, допомагала селу. Так, ВУЦВК 19 квітня 1922 р. ухвалив постанову «Про відбудову та зміцнення сільського господарства України», в якій була накреслена програма сприяння селянству. Однак державна допомога не могла істотно вплинути на стан сільського господарства.
У 1922 р. селяни засіяли 14,4 млн десятин землі, зібравши на ній восени лише зернових 637 млн пудів, або 60,2% проти показників 1916 р. Це дало можливість поліпшити харчування населення, зберегти поголів'я худоби. Восени наступного 1923 р. був розширений, особливо у степових районах, озимий клин. Це забезпечило збільшення врожаю до 765,4 млн пудів. На внутрішньому ринку стало вистачати дешевого збіжжя. СРСР почав продавати зерно на зовнішніх ринках.

Криза збуту

Однак сповна скористатися плодами своєї праці селяни не змогли. В країні виникла так звана криза збуту, яка боляче вдарила по селянству. Незважаючи на гострий товарний голод, селяни не могли придбати необхідні їм промислові вироби, бо не мали для цього коштів.
Об'єктивною основою кризи була невідповідність між темпами відбудови сільського господарства і державної промисловості. У 1922/23 господарському році сільське господарство України дало більше половини довоєнного обсягу продукції, а промисловість - лише чверть. Це спричинило зниження цін на сільськогосподарську продукцію в той час, коли промислові товари залишилися дорогими. Виникли так звані ножиці цін. Восени 1923 р. селяни змушені були продавати вчетверо більше хліба, ніж до війни, щоб придбати таку ж кількість промислових товарів. За цієї ситуації державний і господарський апарат, зорієнтований у роки «воєнного комунізму» на виконання команд центру, проявив своє безсилля і невміння діяти економічними методами. Спокуса накопичувати ресурси для відбудови і форсованого розвитку промисловості за рахунок селянства була надто великою. Це був рецидив «воєнного комунізму». Давалися взнаки також відсутність твердої валюти і знецінення паперових грошей - так званих радзнаків. І як наслідок селяни різко зменшили закупки промислових товарів державного сектора, віддаючи перевагу кустарно-ремісничим виробам. У вересні 1923 р. нереалізованою залишилася майже третина промислових товарів, виготовлених протягом господарського року.
Цю кризу було ліквідовано після втручання найвищих партійних і державних органів СРСР. У результаті зниження цін на промислові товари, підвищення цін на сільськогосподарську продукцію, впровадження доступного селянам кредиту, введення твердої валюти - червінців - удалося встановити рівновагу між продукцією промисловості та сільського господарства. Тим самим було ліквідоване небезпечне для радянської влади незадоволення селянських мас.
Криза збуту висвітлила найголовнішу небезпеку, яка загрожувала тоді селянству. Вона корінилася в тих ланках партапарату і державних структур, які не позбавилися «воєнно-комуністичних» поглядів на господарське будівництво. Ніяких гарантій, ніякого правового механізму, який би захистив село від спроб використати його ресурси для фінансування амбітних планів прибічників форсованого розвитку промисловості, не було створено. «Дамоклів меч» продрозкладки нависав над селянством. Він загрожував нормальним економічним зв'язкам між містом і селом, які почали складатися в умовах непу. В політичній системі СРСР від самого селянства мало що залежало.
Після ліквідації кризи збуту партійно-державна політика деякий час не вступала в конфлікти з інтересами основної маси селянства. При оподаткуванні основний тягар перекладався на заможні верстви, а середняки й бідняки одержували пільги, причому останні зовсім звільнялися від податків. У 1922/23 р. від оподаткування звільнили 10 % селянських господарств, а через два роки — 20 %.

Село напередодні колективізації

Неп сприяв відродженню селянського підприємництва у сфері переробки сільськогосподарської продукції. Налагоджувалася робота пошкоджених та зруйнованих підприємств: млинів, крупорушок, маслоробень, сироварень, коптилень. Відбудовувались і споруджувалися нові вітряки у степовій частині, на Полтавщині, Харківщині, водяні млини в поліських та лісостепових губерніях. На кінець непу по селах України діяло близько 70 тис. різноманітних невеликих підприємств із переробки сільськогосподарської продукції. В усіх без винятку селах велася переробка м'яса. У кожному третьому селі працювали майстерні кушнірського ремесла, перероблялася вовна; у половині сіл вичинювали шкіри, ткали рядна, вишивали рушники, виготовляли чоловічі та жіночі сорочки, запаски, пояси; у кожному селі свої шевці шили взуття.
Держава заохочувала різноманітні форми кооперування селян. Членство в кооперативах було економічно вигідним, тому селяни до них вступали охоче. У 1925 р. в Україні діяло понад 11300 виробничих сільськогосподарських кооперативів (машинно-тракторних, скотарсько-молочарських, буряківничих, насінницьких та ін.), які охоплювали 1,5 млн селянських господарств України, або 30 % загальної кількості. Крім того, працювали 6700 споживчих товариств. Щодо колективних господарств -товариств спільного обробітку землі, артілей, комун, - то вони, незважаючи на активну підтримку держави, не прищепилися в селянстві й охоплювали лише 1,2 % господарств, переважно бідняцьких. Неп відкрив перед селянами можливість вибору форм господарювання, і вони без вагань вибирали індивідуальне господарство.
Найважливішим показником успішної відбудови сільського господарства було збільшення виробництва зернових. У 1926 р. в Україні було зібрано 1057 млн пудів зерна. Це майже дорівнювало щорічному збору зернових у 1911—1915 рр. Розширювалися посіви і зростали валові збори технічних культур, збільшувалося поголів'я худоби. У цілому в 1927 р. обсяг валової продукції сільського господарства республіки перевищив рівень 1913 р. Відбудова сільського господарства України завершилась у 1926/27 році.
Успішна відбудова економіки поставила питання про подальший розвиток СРСР. У грудні 1925 р., коли відбудовчі процеси на селі практично завершились, XIV з'їзд ВКП(б) прийняв рішення в історично мінімальний строк перетворити країну з переважно аграрної в індустріальну, з країни, яка ввозить машини, в країну, яка сама виробляє необхідні їй знаряддя й засоби виробництва. В резолюції ставилося завдання «тримати курс на індустріалізацію країни».
Перша Всеукраїнська партконференція у жовтні 1926 р. схвалила курс XIV з'їзду ВКП(б) на індустріалізацію. Україна вступила в новий етап своєї історії.


ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
1. Як відбувалися відбудовчі процеси у 20-х роках? Чим можна пояснити різні темпи відбудови в окремих галузях промисловості?
2. Поясни, що таке «криза збуту» і спробуй довести закономірність цього явища в сільському господарстві України.
3. До яких наслідків призвела політика держави щодо сільського господарства в роки його відбудови?
4. Коли і як було взято курс на індустріалізацію держави?


ДОКУМЕНТИ
1. Індекси цін в Україні в умовах «кризи збуту» (ціни на жовтень 1922 р. прийнято за 100)

Промислові товари

 
          

Хазяйство Украины. - 1929. - №10. - С. 69.

2. Кому була вигідна «криза збуту» в Україні?
Головна маса продукції промисловості України розрахована на обмежений попит, фактично в особі самої держави. Через те вона мало була зацікавлена і мало скористалася з тих так зв. «ножиць», що поставали в індексах цін на сільськогосподарську і промислову продукції масового попиту. Постачальником тої продукції була здебільшого Росія, яка зосередила у себе ці галузі промисловості , і яка мала найбільшу користь від тих «ножиць»... Можна навіть сказати, що в цілому українська промисловість була зацікавлена в зниженні цін на промислову продукцію й тому, що це відбивалося на бюджеті робітників, які також були споживачами тої промислової продукції.
Кононенко К. Україна і Росія.
Соціально-економічні підстави
української національної ідеї.
1917-1960. -С.195.


ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ 
1. Документ № 1.
а) Проаналізуй динаміку цін на промислові і сільськогосподарські
товари, використовуючи наведені в документі дані.
б) Чи можна було нормалізувати економічні відносини між містом і селом, ліквідувати «ножиці цін», діючи відповідно до рекомендацій даної резолюції?
в) Чи справді більшовики при вирішенні «всіх господарських питань» виходили в 1922-1923 рр. «з інтересів робітничого класу і широких селянських мас»?
2. Документ № 2.
Аналізуючи витяг з книги К. Кононенка, згадай документ №1 попереднього параграфа, де йдеться про сировинно-добувний характер економіки України.
а) Чому в підвищенні цін на промислові товари не були зацікавлені в Україні ні робітники, ні селяни?

Новітня історія України 10 клас, Ф. Г. Турченко



Історія України для 10 класу, історія України підручник, урок з історії України, підручники з історії України, історія в школі, історія України онлайн

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас 
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів 
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.