Версия 11:18, 27 января 2010

Гіпермаркет Знань>>Історія України>>Історія України 5 клас>> Історія України: Наш край. Козацька Україна

НАШ КРАЙ. КОЗАЦЬКА УКРАЇНА

КОЛИ МОВЧАЛИ ГАРМАТИ

Попрацюйте з історичними джерелами

Зі статуту братських шкіл: «Сідати кожен має на своєму певному місці, визначеному за його успіхи: котрий більше знає, сидіти буде на першому місці, хай би і найубогішим був; котрий менше знати буде, має сидіти на гіршому місці. Багатий над убогим в школі нічим не має бути вищий, тільки самою наукою...

Учитель повинен вчити і любити всіх дітей однаково, як синів багатих, так і сиріт убогих, і які ходять по вулиці, милостиню просячи, кожен по своїй силі навчатися може, тільки не пильніше одного, ніж іншого вчити треба».

Про які права та обов'язки тогочасних учителів та учнів дізналися з джерела?

Відомий арабський мандрівник та письменник Павло Аллепський, який 1654 р. мандрував Україною, записав у своєму щоденнику: «...По всій козацькій землі ми помітили прекрасну рису, що нас дуже здивувала: всі вони (мешканці), крім небагатьох, навіть більшість їхніх жінок і дочок, уміють читати і знають порядок церковних служб та церковні співи; крім того, священики навчають сиріт та не дозволяють, щоб вони тинялися неуками по вулицях.

Кожне місто має, може, близько 40, 50 і більше тисяч душ; але дітей більше, ніж трави, і всі вміють читати, навіть сироти».

Яка прикметна ознака українських земель впала в очі мандрівникові-чужинцю?

Пйом Левассер де Боплан у своїй книзі «Опис України» залишив такий спогад: «Весільні церемонії такі: запрошується молодь як з одної, так і з іншої сторони, потім вони одержують наказ нареченого і нареченої запросити усіх спільних родичів бути присутніми на весіллі, тобто на їхній весільній учті.

Я не спинятимусь на описі страв і того, скільки сортів м'яса подається на стіл, розповім лише, що наречена вбрана за їхнім звичаєм так: на ній довга сукняна коричнева сукня, що тягнеться по землі, облямована зверху напівшовковою, напіввовняною тасьмою і підшита китовим вусом, який її розширює. Голова нареченої не покрита, волосся розсипане по плечах, відкриваючи лише обличчя, на голові вінок із квітів залежно від пори року. У такому вбранні батько, брат чи близький родич ведуть її до церкви, а попереду - скрипка, дуда або цимбали. Після вінчання хтось із близьких родичів бере її за руку і відводить додому під таку ж мелодію».

Чи доводилося вам бути на сучасному весіллі? Що збереглося у святкуванні дотепер?

Жива історія

Григорій Сковорода (1722-1794) був винятково обдарованою людиною. Він мав дивовижний голос, хист композитора, складав вірші й байки, захоплювався наукою, зажив слави найбільшого філософа України (філософія у перекладі з грецької означає любов до мудрості). Своїм покликанням мислитель уважав працю викладача. Він був переконаний, що молодь можна навчити лише з любов'ю, добром і лише тієї справи, до якої у вихованця є нахил. Але це було незрозуміло царським чиновникам, які контролювали справу освіти в українських землях. Не бажаючи зрікатися своїх переконань, лукавити, Григорій Сковорода залишив викладацьку діяльність і впродовж двадцяти п'яти років подорожував Україною, навчаючи мудрості своїх земляків - українських селян. Думки філософа були близькими народові: багато його віршів стали народними піснями, байки переповідали кобзарі, а вчені трактати, не надруковані за життя, переписувалися й поширювалися в зошитах.

Прочитайте оповідання, дайте відповідь на запитання

Чому Григорія Сковороду називають Великим Любомудром?

                                                                            ІЗ ВІРОЮ В ДОБРО
                                                                                         І
- Онде вони, йдуть! Казав, що зараз будуть, - прошепотів один із пастушків, і вибілені сонцем русяві голівки сховалися в густій високій траві.

За хвильку на галявині й справді з'явилися двоє, з усього видно, - друзів. Вони жваво розмовляли, весело сміялися та навіть співали.

- Дивіться лишень, як змінився наш панич, - перешіптувалися пастушки. - То все, бувало, сумний та мовчазний. А як приїхав он той пан - годі його й упізнати!

- Скажеш таке - пан. Який він тобі пан, коли й постава, й одяг у нього звичайні, геть такі, як у наших парубків. Та й сам він - наче парубок, от хоча б як мій брат, Микита. Тільки дуже вже тендітний.

- Ще б пак! Таж він письменний, із самого Києва! Тому й узяли його для нашого панича вчителем.

Тим часом панич і його молодий учитель були вже зовсім поряд: пастушки могли не тільки стежити за ними, а й прислухатися до вченої розмови. «Науки й усякої праці, друже, не цурайся, - поважно, але зовсім просто говорив учитель. - Не лише з імення, а й ділами будь Василем». - «Як це?» - перепитав хлопець, не зовсім розуміючи настанову. - «Василь - грецьке ім'я. У перекладі нашою мовою означає царський, божественний. Тож мусиш першим бути поміж людьми й чеснотами, і славою, і розумом».

- Ти ба! - вихопилося з трави. - А я теж Василь!

Викриті своїм товаришем, пастушки, мов перепілки, випурхнули зі сховку й розлетілися хто куди.

- О, та в нас тут цілий клас! - розсміявся вчитель. - Чого ж розбіглися? Будьмо знайомі - Григорій Сковорода.Незабаром усі хлопчаки, зручно вмостившись серед кульбабок, рум'янку та грициків, прислухалися до гри вчителевої сопілки и наввипередки вгадували, чиїм голосом вона співає.

- А хто з вас знає, як співає соловейко, коли повертається з далекої подорожі на рідну землю? - спитав учитель.

- Не певен, що скрізь однаковою буде та пісня, а в нас, у Ковраях, вона ось яка! - мовив найстарший із пастушків, беручи сопілку до своїх рук.

Усі затамували подих.

- Оце так Василь. Грав справді по-царському, - похвалив музику Сковорода, - назвемо твою пісню «З далеких мандрів».

- А вам доводилося подорожувати, пане вчителю?

- Почалася моя подорож давно, одного погожого осіннього ранку, коли батько повіз мене до Києва вчитися, - розповідав Григорій Сковорода. - Та перш ніж залишити рідну хату, мав я, за козацьким звичаєм, проорати в полі борозну. Ось і зараз перед очима та борозна на прадідівській ниві, і ніби знову чую батькові слова: «Такою ж рівною і прямою, як ця борозна, має бути і твоя життєва стежка. Не криви душею, не розминайся з правдою, пам'ятай, що ти козацького роду».

Багато зупинок було в моїй мандрівці. І чи не найдовша - у Києво-Могилянській академії, де навчався мудрості з грецьких і латинських книжок, опановував різні мови, навчався музики й співу, вправлявся у складанні віршів. Довелося побувати й у чужих землях, мандрувати, до чого мене спонукало бажання більше знати.

А ще трапилася затримка в царському палаці, де співав у придворній капелі. Добре, що та затримка була нетривалою, бо й пташка не співає в клітці, навіть якщо та золота.

Була зупинка, шкода, що недовга, під час якої працював викладачем у Переяславському колегіумі. А ось тепер примандрував я до ваших Ковраїв. Що буде в майбутньому - ніхто не знає. Та тільки вірю, що народжуємося ми для добра.

                                                                                    II
Від самого ранку того осіннього дня почував Григорій Савич щось непевне. Чи то сум, чи то надію... Неквапливі розмови із селянами, розповіді про далекі краї, про давні й прийдешні часи. І раптом - згадка про Ковраї. Допитливі дитячі погляди, щирі усмішки, кульбабки, грицики, рум'янок... Коли ж це було? Скільки літ минуло відтоді?

Григорій Савич упорався з копанням, подивився на сонце, що невпинно котилося на захід, і попрямував до хати. Одягнувся в чисту сорочку, знов повернувся до садка. Саме тут, над устеленою дубовим листям тільки-но викопаною ямою, і вирішив зустрічати вечірню зорю.

- Чого журитеся, Григорію Савичу? — почув поряд.

- Закінчилася, друже, моя мандрівка... - тільки й мовив у відповідь.

Вітер шурхотів пожовклим листям, гортав сторінки розкиданих під дубом зошитів Григорія Савича. «Хіба не любов усе єднає, будує, творить, подібно до того, як ворожість руйнує?»

У цих словах - найвища мудрість.

Того вечора Григорій Сковорода помер біля власноруч викопаної ями. Так закінчилося життя найосвіченіпіого на той час українця, поета, музиканта, названого наступними поколіннями Великим Любомудром. Але не скінчилася його наука, що зросла з несхитної віри в добро.

Розкажіть про перебування Григорія Сковороди в селі Ковраях. Що ще ви дізналися про життєвий шлях цієї людини? Як ви розумієте слова Григорія Сковороди: «Хіба не любов усе єднає, будує, творить, подібно до того, як ворожість руйнує?»?

Перевірте, про що дізналися й чого навчилися
1. У чому виявилася мудрість Григорія Сковороди? Відповідь побудуйте на основі фактів життя, викладених в оповіданні.

В. Власов, О. Данилевська, Вступ до іс'торії України, 5 клас
Вислано читачами з інтернет-сайтів

_{Планування уроків з історії України, відповіді на тести, завдання та відповіді по класам, домашнє завдання та робота з історії України для 5 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.