Версия 16:57, 20 января 2010

Гіпермаркет Знань>>Історія України>>Історія України 5 клас>> Історія України: Розквіт Київської Русі

РОЗКВІТ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

СКРУТНІ ЧАСИ КИЇВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

По смерті Ярослава Мудрого між його синами та онуками спалахнула боротьба за владу й землі. Могутня Київська Л ж Русь розпалася на окремі князівства, які не хотіли коритися Києву, а прагнули жити своїм самостійним життям. «І роздерлася вся Руська земля», - читаємо про ті часи в літописі. Історики називають їх добою роздробленості.

Розбратом серед князів скористалися кочівники. Спершу це були половці, які з'явилися в Причорноморських степах після печенігів. Грізний ворог, подолати якого можна було лише спільними силами, завдавав щораз болючіших ударів. Особливо потерпали від половецьких набігів Переяславщина й Київщина. Та руські князі зволікали з примиренням поміж собою, дедалі частіше залучаючи половців у міжкнязівські чвари.

Століття розбрату настільки послабили колись величну державу, що вона стала легкою здобиччю нового завойовника - монголів. Для боротьби проти них спробували були об'єднатися колишні вороги - руські князі й половці. Перший бій відбувся 1223 р. на річці Калці біля Азовського моря. Для русько-половецького війська він закінчився поразкою, і завойовники підійшли до Дніпра. Із болем розповідає про ті події літописець. Зверніть увагу, що в літописі монгольських завойовників названо татарами, хоч останнім і самим довелося потерпати від монгольських луків та мечів.

Новий похід монголів на Русь розпочався 1237 р. У березні 1239 р. орди монгольського правителя хана Батия після нетривалої облоги здобули Переяслав, восени така сама доля спіткала Чернігів. Наступного року, у грудні, впав від ударів монголів і Київ.

На основі літописних повідомлень та археологічних розкопок історики відновили перебіг Батиєвого походу. Основний удар було завдано з півдня. Безперервно, вдень і вночі, монголи били муроломними машинами-таранами браму і стіни, аж поки не захопили ділянку валу й не увірвалися в межі «міста Ярослава». Опір киян був настільки відчайдушним, а втрати загарбників такими великими, що Батий мусив віддати наказ про припинення бою та дав перепочинок своєму війську. Цим скористалися захисники Києва, які відійшли в межі «міста Володимира». Наступного дня знову розпочалася битва. Кияни завзято боронили кожну вулицю, кожний будинок, але сили були надто нерівними. Монголи прорвали укріплення в районі Софійських воріт - через те їх згодом почали називати Батиєвими. Завойовники оточили Десятинну церкву і вдарили в її стіни муроломними машинами. Храм завалився, поховавши під руїнами своїх героїчних захисників. Тисячі киян загинули в нерівній боротьбі. Майже всі житлові й господарські споруди, палаци й собори Києва перетворилися на згарища.

Від зруйнованої столиці завойовники рушили на Галичину й Волинь. Унаслідок походу хана Батия на Київську Русь над її землями було встановлено монгольське ярмо - залежність від створеної завойовниками держави - Золотої Орди. Та залежність виявилася насамперед у сплаті данини хлібом, худобою, грошима. Крім того, деякі руські князі змушені були їздити до Сарая - столиці Золотої Орди - за ярликом (грамотою) з дозволом князювати.

Попрацюйте з історичною картою
1. Які руські князівства періоду роздробленості існували в межах території сучасної України?
2. Де відбулася перша битва між монголами та військом русичів і половців?
3. Якими українськими землями пройшли орди Батия?

Допитливим
Чи знаєте ви, що відчайдушна боротьба киян проти монгольських нападників засвідчена численними археологічними знахідками? Так, наприклад, під час розкопок Десятинної церкви було знайдено сховок, який раніше служив для зберігання церковних коштовностей, а під час нападу кочівників став прихистком для кількох киян. Тут, поряд із кістяками людей, учен знайшли меч і шолом, 6 срібних медальйонів, а також 37 ливарних формочок, що належали майстрові - ювеліру на ім'я Максим. Шукаючи порятунку, той киянин прибіг зі своєї майстерні до церкви й захопив із собою свій найбільший скарб. На дні сховку археологи виявили також два заступи, якими люди намагалися прорити собі хід під землею в бік Дніпра. Однак для цього їм забракло і сил, і часу - вони встигли прокопати лише з метр важкої київської глини. Від ударів муроломних машин церква впала, уламки завалили сховок, і всі люди в ньому загинули.

МОНОМАХОВЕ ПОВЧАННЯ

- Чув я від одного київського книжника, - молодий послушник озирнувся й стишив голос, - що росте десь у степах чар-зілля, яке нібито має надзвичайну силу над людською душею. Може, й тобі, брате, траплялося читати про нього?

- Багато вигадують люди... - чернець схилився над книжками, розгорнув якусь, дуже давню, і вже почав був читати, та раптом підвів очі на послушника. - Про зілля, кажеш?

- Було це, - переказував мені той книжник, — за давніх часів і далеко від нашої землі.

- Землі Руської, - підхопив чернець, - що вже дванадцять літ не знала розбійницьких нападів хижого степу, що квітла, як колись за Ярослава Мудрого, втішаючись миром і спокоєм. Бо знайшовся з-поміж  руських князів справжній син цієї землі - поклав край князівським чварам, а відтак переміг кочівників-завойовників, відігнав їх аж за море. Чимало великих справ, що просвітили Руську землю, наче сонце, встиг завершити Володимир Мономах, так звали князя, але скінчився його земний вік.

Проте не скрізь жаль і скорботу викликала ця звістка. Докотилася вона до половецького степу, надію та вояцький шал сколихнула в серцях кочівників. «Помстимося за Мономахові кривди. Буде Русь підкореною!» - загув степ молодими голосами. «А де ж знайдете собі провідників? - питали молодих сиві діди. -З усіх керманичів лишився в нас один хан Сірчан, і той нездужає». «Шукаймо його брата Отрока-хана, захопленого колись у полон Мономахом. Натішився вже він на чужині ситим супокоєм, хай повертається до рідного степу!» - галасувала молодь. І вирушив у далеку мандрівку наймудріший з половців - співець Ор. «Як не повернеш нам Отрока-хана, то довіку житимемо зі своїм безталанням», - наказували йому в дорогу. Довго блукав світами Ор, аж поки знайшов Отрока. Та не переконав його ні словом своїм, ні співом: забув Отрок, із дитинства живучи в князівських палатах, про свою вітчизну. І тоді зважився мудрець на останнє -витягнув з пазухи гілочку сухого євшан-зілля...

- Тож таки сталося диво? - нетерпляче перепитав послушник.

- Диво? Отрок-хан справді спогадав дух рідного степу й повернувся додому... Та тільки не в зіллі сила, - чернець скрушно хитнув головою. - Бо й наші ліси та луки багаті на трави, а що з того. Помер Мономах, і знову залихоманило Русь князівськими колотнечами.

- Хіба ж не можуть князі, брати кровні, між собою порозумітися?

- Легко це тим, у кого добро в серці й помислах. Адже збиралися руські князі на ради. Присягали, хрест святий цілували. Так було за життя Володимира Мономаха в Любечі. З'їхалися князі до Любецького замку. «Пощо, - питали один в одного, - ми губимо Руську землю, самі проти себе усобиці діючи? А половці землю нашу розносять і раді є, що межи нами війна донині. Відтепер з'єднаймося в одне серце та обережімо Руську землю».

- Чому ж не сталося так, як гадалося? - спитав юнак.

- Бо шукаємо сили в зіллі... - чернець опустив очі, побачив розгорнуту книжку й поринув у читання.

- А де ж вона? - збентежено допитувався юнак.

- Ох, і цікавий ти, брате, - відірвавшись од книжки, проказав чернець. - Візьми он ту книжку. Почитай мудре Мономахове слово. Може, збагнеш.

Юнак розташувався в темному кутку на лаві, запалив свічку й розгорнув цупкий пергамент.

«Пишу це повчання вам, улюблені», - прочитав на початку. Плетиво літер ніби малювало на пергаменті день за днем сповнене тривог і праці Мономахове життя.

Ось він тринадцятилітнім хлопцем вирушає з батьківського палацу в далекий похід. Скільки доріг відтоді пройдено! Скільки невсипущої праці! «Сам робив я все, що було треба, - писав князь. - Весь лад і в домі своїм я наводив, і в ловчих порядок сам держав, і в конюхів, і про соколів, і про яструбів я сам дбав». Тож звертався Володимир Мономах до тих, які прочитають його повчання, з палкою настановою: «Не лінуйтеся, благаю вас... Лінощі - всьому лихому мати: що людина вміє, те забуде, а чого не вміє - того не вчиться».

Зажив Володимир Мономах слави справедливого володаря, який ніколи й бідної вдови не давав скривдити. Тому й синів своїх навчав: «Убогих не забувайте, не давайте сильним погубити людину. Ні правого, ні винного не вбивайте і не повелівайте вбити його».

...Непомітно догоріла свічка, згасав і день. Час повертати книгу. Послушник згорнув її та підійшов до книжника.

- Дякую, брате, за науку. Справді, не в зіллі сила. От тільки в чому?

В. Власов, О. Данилевська, Вступ до історії України, 5 клас
Вислано читачами з інтернет-сайтів 

_{Онлайн бібліотека з підручниками і книгами з історії України, плани-конспекти уроків по всім предметам, завдання з історії України для 5 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.