|
|
Строка 1: |
Строка 1: |
- | '''Українські народні казки '''<br> <br>Казки є одним з найпоширеніших видів оповідальної народної творчості. На земній кулі нема жодного народу, який би не створив свого казкового епосу. Кожен народ має свої казки і сюжети, в якій він вкладає свою життєву і соціальну філософію, зумовлену побутом та історією. <br> Казка – фольклорний розповідний твір про вигадані, а часто й фантастичні події. За своїм змістом і поетикою казки близько стоять до сказань, легенд, билин і баладних пісень. Вони широко використовують пісні, приказки й прислів’я, загадки й замовляння. Термін “казка” походить від слова казати (казки розказуються). За часом виникнення казки належать до найдавніших форм народної творчості. Вони дуже популярні серед усіх народів світу й відзначаються захоплюючим сюжетом. <br> Основною жанровою ознакою казки в цілому є фантастика. Відтворюючи дійсність, казка не вдається до вимислу порушення правдоподібності зміщення реального плану. <br> Українські народні казки – складний жанр, він об’єднує твори різні за походженням, змістом і стилем. Одні казки виділяються своєрідним складом дійових осіб, другі – фантастичністю сюжету, треті – соціально-побутовими конфліктами. Тому казку поділяють на 3-ри жанрових різновиди: <br>''- казки про тварин'' (птахів, рослин, комах); <br>''- чарівні ''(їх іноді називають героїчні чи фантастичні); <br>''- суспільно-побутові ''(реалістичні, новелістичні). <br> В казках про тварин неправдоподібно товаришують, одружуються, співають, танцюють звірі. <br> <br> Ще більш неправдоподібно є вимисел у фантастичних казках, в яких все – персонажі, чудодійні предмети, сама дія – просякнута незвичайною атмосферою. <br> Без фантастики нема і побутових казок хоча вони й ближчі до реальності, до соціальних і побутових проблем українського села. <br> Найдавнішими з них є казки про тварин, хоча в українській народній творчості, вони давно втратили свій первісний характер. Лише в окремих казкових творах береглися короткі згадки про походження звірів і птахів. <br> Фантастичні казки. Головний їх зміст – богатирський подвиг у здійсненні якого героєві допомагають мудрі сили природи, котрі дають йому пораду, сприяють різними способами. <br> Соціально-побутові сюжети цих казок побудовані на обігруванні типових рис негативних персонажів в комічні, фактично фантастичні ситуації. <br> В українській казці приділяється багато уваги побутовим реаліям. Це іноді не на користь літературним якостям казки, але з іншого боку, українські казки містять багаті відомості для вивчення матеріальної і духовної історії українського народу. <br> Нині з усного побутування казку витісняють технічні засоби інформації. Однак і в них народна казка залишається популярною, людям, а особливо дітям, притаманний потяг до надзвичайного і водночас простого. У народної казки і тепер широке коло читачів, як серед дітей так і серед дорослих, причому різного освітнього рівня. <br><br><br> | + | '''Українські народні казки '''<br> <br>Казки є одним з найпоширеніших видів оповідальної народної творчості. На земній кулі нема жодного народу, який би не створив свого казкового епосу. Кожен народ має свої казки і сюжети, в якій він вкладає свою життєву і соціальну філософію, зумовлену побутом та історією. |
| + | |
| + | <br> ''Казка'' – фольклорний розповідний твір про вигадані, а часто й фантастичні події. За своїм змістом і поетикою казки близько стоять до сказань, легенд, билин і баладних пісень. Вони широко використовують пісні, приказки й прислів’я, загадки й замовляння. Термін “казка” походить від слова казати (казки розказуються). За часом виникнення казки належать до найдавніших форм народної творчості. Вони дуже популярні серед усіх народів світу й відзначаються захоплюючим сюжетом. |
| + | |
| + | <br> Основною жанровою ознакою казки в цілому є фантастика. Відтворюючи дійсність, казка не вдається до вимислу порушення правдоподібності зміщення реального плану. |
| + | |
| + | <br> Українські народні казки – складний жанр, він об’єднує твори різні за походженням, змістом і стилем. Одні казки виділяються своєрідним складом дійових осіб, другі – фантастичністю сюжету, треті – соціально-побутовими конфліктами. Тому казку поділяють на 3 жанрових різновиди: <br>''- казки про тварин'' (птахів, рослин, комах); <br>''- чарівні ''(їх іноді називають героїчні чи фантастичні); <br>''- суспільно-побутові ''(реалістичні, новелістичні). <br> В казках про тварин неправдоподібно товаришують, одружуються, співають, танцюють звірі. <br> <br> Ще більш неправдоподібно є вимисел у фантастичних казках, в яких все – персонажі, чудодійні предмети, сама дія – просякнута незвичайною атмосферою. <br> Без фантастики нема і побутових казок хоча вони й ближчі до реальності, до соціальних і побутових проблем українського села. <br> Найдавнішими з них є казки про тварин, хоча в українській народній творчості, вони давно втратили свій первісний характер. Лише в окремих казкових творах береглися короткі згадки про походження звірів і птахів. |
| + | |
| + | <br> Фантастичні казки. Головний їх зміст – богатирський подвиг у здійсненні якого героєві допомагають мудрі сили природи, котрі дають йому пораду, сприяють різними способами. |
| + | |
| + | <br> Соціально-побутові сюжети цих казок побудовані на обігруванні типових рис негативних персонажів в комічні, фактично фантастичні ситуації. <br> В українській казці приділяється багато уваги побутовим реаліям. Це іноді не на користь літературним якостям казки, але з іншого боку, українські казки містять багаті відомості для вивчення матеріальної і духовної історії українського народу. |
| + | |
| + | <br> Нині з усного побутування казку витісняють технічні засоби інформації. Однак і в них народна казка залишається популярною, людям, а особливо дітям, притаманний потяг до надзвичайного і водночас простого. У народної казки і тепер широке коло читачів, як серед дітей так і серед дорослих, причому різного освітнього рівня. |
| + | |
| + | |
| + | |
| + | Приклад: казка. |
| + | |
| + | |
| + | |
| + | '''Казка про бідного русина'''<br>Жив колись на світі бідний русин. І щоночі йому снився син — високий, гарний леґінь. Але то був тільки сон. Життя проминало, а у чоловіка ні сина, ні багатства — сама біда в хаті. <br> Під горою мав трохи землі, але на ній і дурний бур'ян не хотів рости. А одного року була така засуха, що й земля згоріла. <br> Пішов бідняк найматися до графа, якого буковинці любили, як сіль в оці чи тернину в боці. <br> — Підеш молотити,— сказав граф,— а за роботу візьмеш те, що в чоботи нападає. <br> Русин погодився, бо що було чинити? Цілий місяць вимахував ціпом і приносив у чоботах зарібок. Нарешті провіяв зароблене зерно, розстелив на ряднині, аби просушилося. Та горобці теж були голодні й видзьобали усе до зернини. <br>Побачив це русин, кинув спересердя крисанею об землю: <br> — А смерека б вас побила! <br> — Не сердься, добрий чоловіче,— запищало в нього за спиною. <br> — А хто це мені радить не сердитися? <br> — Та я — одна зернина, яку не з'їли горобці. <br> — А де ти є? <br> — Та осьдечки — під лопухом сховалася. Нахилився русин, підняв листок лопуха і помітив золоту зернину. <br> — Що мені з тебе? —каже чоловік.— Ти така дрібненька, що тебе й не видно на долоні. <br> А зернина радить: <br> — Ти мене не їж, а посій у землю і поливай три рази на день водою з Черемошу. <br> Русин посіяв золоту зернинку перед вікнами хати. Три рази на день носив воду з річки, щедро поливав, але нічого не сходило. Засумував, забідкався старий. Розказав про все жінці, а вона допікає: <br> — Тобі, чоловіче, на старість горобці у голові цвірінькають! Де то видано, де то чувано, аби зернина уміла говорити! <br> Та одного ранку русин почув за вікном таку чудову музику, що за серце брала. Виглянув – нікого, але на тому місці, де була посіяна зернина, вис рола дивна яблуня. З її гілля звисали не яблука, а скрипки – із зеленими і жовтими смугами. Зачудувався русин і вийшов надвір. Не встиг підійти до чарівного дерева, як почув: <br>- Добридень, тату! <br>Ще більше здивувався чоловік. <br>- Добридень, - відповів. – А хто мене називає татом? <br>- Це я, ваш син Петрик, - і з яблуні скочив красний хлопець. <br>- Коли ти мій син, то ходімо картоплю сапати, - все ще не вірив чоловік, що то йому не сниться. <br>- Петрик узяв із собою скрипку й втяв такої веселої, що картопля почала рости і цвісти. <br>- Що то за скрипка? – запитав батько. <br>- А то така скрипка, що коли погладжу на ній зелені смуги, то омолоджується добро, а як торкнуся жовтих – старіється зло. <br> Чоловік і жінка не могли нарадуватися чарівному синові. Боялися, аби й волосинка з нього не впала. Та Петрик не міг усидіти на місці, все він ходив поміж людьми. <br> Однієї неділі узяв свою скрипку й подався в село. На толоці побачив людей, які танцювали, хоча їм не грали ні скрипка, ні цимбали. Вони тільки плескали в долоні. Всі були такі марні, що падали з ніг. <br>- Що ті люди роблять? – спитав Петрик селян. <br>- Весілля справляють, - відповів один дід. – Але граф їх зовсім замучив у роботі. Казав, що коли повмирають, то сюди привезе людей із заморських країв. <br> Погладив хлопчина зелені смуги скрипки і втяв такої веселої, що листя на деревах – і те затріпотіло. Люди стали жвавими, щасливими. Молодий із молодою – яке місяць із зірницею. <br> Цілу днину Петрик веселив людей. А граф вийшов на балкон палацу, глянув у бік толоки і аж рота роззявив від подиву. Він наказав гайдукам позаганяти всіх селян до своїх воріт. Прийшли бідні люди, поскидали крисані. <br>- Бачу, що від музики дістали добру силу. Завтра під горою маєте продовбати великий прохід, аби весь Черемош міг туди текти! <br> Наступного дня зранку люди взяли мотики й лопати і подалися до гори. Обліпили її, як ті мурашки, й загупали, аж іскри летіли. Минали дні, тижні, місяці, доки продовбали крізь гору тунель. <br> Подивився граф і каже: <br>- Тепер побудуйте в середині гори високий палац – з великими залами, довгими коридорами, ясними світлицями. Брама до палацу має бути така, аби її заперла і мала дитина, а відчинити міг тільки один я. <br>Але бідні люди вже не чули в собі великої сили. <br> А граф їм дав таку страшну роботу! Рушили до хати, де жив із родичами Петрик. Викликали хлопця й докоряють: <br>- Ти дав нас снагу видовбати діру для ріки, а тепер лишив нас у біді?.. <br>Петрик відповів: <br>- Завтра всі до одного беріть каяння, довбані та лопати і йдіть до гори. Я прийду на поміч. <br> Другого дня люди прийшли до гори, але ніхто не міг підняти ні кия, ні лопати. Тут Петрик погладив зелені смуги скрипки, приклад смичок до струн і врізав коломийку. Люди помолоділи, дістали красну силу – аж уламки скелі розліталися. В горі були зроблені довгі коридори, височезні зали, просторі світлиці. <br> Коли все було готово, граф розіслав гайдуків скликати гостей: його доньку посватав один заморський принц. <br> Гості зібралися в палаці, який збудували в середині гори. <br> Прийшов туди Петрик. Граф його уздрів і закричав: <br>- Як ти смів сюди прийти?! <br>- Мужицьке весілля я вже бачив, пане, а графське – ще ні, - відповів Петрик. <br> Граф наказав слугам викинути зухвалого хлопця. Та Петрик погладив жовті смуги скрики, приклав смичок скрипки, приклад смичок до струн і заграв. У палаці одразу притихли. Граф згорбився, руки затремтіли. <br> Петрик вийшов за браму і зачинив її назавжди. Минули роки, брама помалу обросла травою-муравою. Про графі ніхто й не згадував. ВА про Петрика та його чарівну скрипку розповідають і донині. <br> <br><br> <br><br><br><br> |
Версия 08:18, 29 июля 2009
Українські народні казки Казки є одним з найпоширеніших видів оповідальної народної творчості. На земній кулі нема жодного народу, який би не створив свого казкового епосу. Кожен народ має свої казки і сюжети, в якій він вкладає свою життєву і соціальну філософію, зумовлену побутом та історією.
Казка – фольклорний розповідний твір про вигадані, а часто й фантастичні події. За своїм змістом і поетикою казки близько стоять до сказань, легенд, билин і баладних пісень. Вони широко використовують пісні, приказки й прислів’я, загадки й замовляння. Термін “казка” походить від слова казати (казки розказуються). За часом виникнення казки належать до найдавніших форм народної творчості. Вони дуже популярні серед усіх народів світу й відзначаються захоплюючим сюжетом.
Основною жанровою ознакою казки в цілому є фантастика. Відтворюючи дійсність, казка не вдається до вимислу порушення правдоподібності зміщення реального плану.
Українські народні казки – складний жанр, він об’єднує твори різні за походженням, змістом і стилем. Одні казки виділяються своєрідним складом дійових осіб, другі – фантастичністю сюжету, треті – соціально-побутовими конфліктами. Тому казку поділяють на 3 жанрових різновиди: - казки про тварин (птахів, рослин, комах); - чарівні (їх іноді називають героїчні чи фантастичні); - суспільно-побутові (реалістичні, новелістичні). В казках про тварин неправдоподібно товаришують, одружуються, співають, танцюють звірі. Ще більш неправдоподібно є вимисел у фантастичних казках, в яких все – персонажі, чудодійні предмети, сама дія – просякнута незвичайною атмосферою. Без фантастики нема і побутових казок хоча вони й ближчі до реальності, до соціальних і побутових проблем українського села. Найдавнішими з них є казки про тварин, хоча в українській народній творчості, вони давно втратили свій первісний характер. Лише в окремих казкових творах береглися короткі згадки про походження звірів і птахів.
Фантастичні казки. Головний їх зміст – богатирський подвиг у здійсненні якого героєві допомагають мудрі сили природи, котрі дають йому пораду, сприяють різними способами.
Соціально-побутові сюжети цих казок побудовані на обігруванні типових рис негативних персонажів в комічні, фактично фантастичні ситуації. В українській казці приділяється багато уваги побутовим реаліям. Це іноді не на користь літературним якостям казки, але з іншого боку, українські казки містять багаті відомості для вивчення матеріальної і духовної історії українського народу.
Нині з усного побутування казку витісняють технічні засоби інформації. Однак і в них народна казка залишається популярною, людям, а особливо дітям, притаманний потяг до надзвичайного і водночас простого. У народної казки і тепер широке коло читачів, як серед дітей так і серед дорослих, причому різного освітнього рівня.
Приклад: казка.
Казка про бідного русина Жив колись на світі бідний русин. І щоночі йому снився син — високий, гарний леґінь. Але то був тільки сон. Життя проминало, а у чоловіка ні сина, ні багатства — сама біда в хаті. Під горою мав трохи землі, але на ній і дурний бур'ян не хотів рости. А одного року була така засуха, що й земля згоріла. Пішов бідняк найматися до графа, якого буковинці любили, як сіль в оці чи тернину в боці. — Підеш молотити,— сказав граф,— а за роботу візьмеш те, що в чоботи нападає. Русин погодився, бо що було чинити? Цілий місяць вимахував ціпом і приносив у чоботах зарібок. Нарешті провіяв зароблене зерно, розстелив на ряднині, аби просушилося. Та горобці теж були голодні й видзьобали усе до зернини. Побачив це русин, кинув спересердя крисанею об землю: — А смерека б вас побила! — Не сердься, добрий чоловіче,— запищало в нього за спиною. — А хто це мені радить не сердитися? — Та я — одна зернина, яку не з'їли горобці. — А де ти є? — Та осьдечки — під лопухом сховалася. Нахилився русин, підняв листок лопуха і помітив золоту зернину. — Що мені з тебе? —каже чоловік.— Ти така дрібненька, що тебе й не видно на долоні. А зернина радить: — Ти мене не їж, а посій у землю і поливай три рази на день водою з Черемошу. Русин посіяв золоту зернинку перед вікнами хати. Три рази на день носив воду з річки, щедро поливав, але нічого не сходило. Засумував, забідкався старий. Розказав про все жінці, а вона допікає: — Тобі, чоловіче, на старість горобці у голові цвірінькають! Де то видано, де то чувано, аби зернина уміла говорити! Та одного ранку русин почув за вікном таку чудову музику, що за серце брала. Виглянув – нікого, але на тому місці, де була посіяна зернина, вис рола дивна яблуня. З її гілля звисали не яблука, а скрипки – із зеленими і жовтими смугами. Зачудувався русин і вийшов надвір. Не встиг підійти до чарівного дерева, як почув: - Добридень, тату! Ще більше здивувався чоловік. - Добридень, - відповів. – А хто мене називає татом? - Це я, ваш син Петрик, - і з яблуні скочив красний хлопець. - Коли ти мій син, то ходімо картоплю сапати, - все ще не вірив чоловік, що то йому не сниться. - Петрик узяв із собою скрипку й втяв такої веселої, що картопля почала рости і цвісти. - Що то за скрипка? – запитав батько. - А то така скрипка, що коли погладжу на ній зелені смуги, то омолоджується добро, а як торкнуся жовтих – старіється зло. Чоловік і жінка не могли нарадуватися чарівному синові. Боялися, аби й волосинка з нього не впала. Та Петрик не міг усидіти на місці, все він ходив поміж людьми. Однієї неділі узяв свою скрипку й подався в село. На толоці побачив людей, які танцювали, хоча їм не грали ні скрипка, ні цимбали. Вони тільки плескали в долоні. Всі були такі марні, що падали з ніг. - Що ті люди роблять? – спитав Петрик селян. - Весілля справляють, - відповів один дід. – Але граф їх зовсім замучив у роботі. Казав, що коли повмирають, то сюди привезе людей із заморських країв. Погладив хлопчина зелені смуги скрипки і втяв такої веселої, що листя на деревах – і те затріпотіло. Люди стали жвавими, щасливими. Молодий із молодою – яке місяць із зірницею. Цілу днину Петрик веселив людей. А граф вийшов на балкон палацу, глянув у бік толоки і аж рота роззявив від подиву. Він наказав гайдукам позаганяти всіх селян до своїх воріт. Прийшли бідні люди, поскидали крисані. - Бачу, що від музики дістали добру силу. Завтра під горою маєте продовбати великий прохід, аби весь Черемош міг туди текти! Наступного дня зранку люди взяли мотики й лопати і подалися до гори. Обліпили її, як ті мурашки, й загупали, аж іскри летіли. Минали дні, тижні, місяці, доки продовбали крізь гору тунель. Подивився граф і каже: - Тепер побудуйте в середині гори високий палац – з великими залами, довгими коридорами, ясними світлицями. Брама до палацу має бути така, аби її заперла і мала дитина, а відчинити міг тільки один я. Але бідні люди вже не чули в собі великої сили. А граф їм дав таку страшну роботу! Рушили до хати, де жив із родичами Петрик. Викликали хлопця й докоряють: - Ти дав нас снагу видовбати діру для ріки, а тепер лишив нас у біді?.. Петрик відповів: - Завтра всі до одного беріть каяння, довбані та лопати і йдіть до гори. Я прийду на поміч. Другого дня люди прийшли до гори, але ніхто не міг підняти ні кия, ні лопати. Тут Петрик погладив зелені смуги скрипки, приклад смичок до струн і врізав коломийку. Люди помолоділи, дістали красну силу – аж уламки скелі розліталися. В горі були зроблені довгі коридори, височезні зали, просторі світлиці. Коли все було готово, граф розіслав гайдуків скликати гостей: його доньку посватав один заморський принц. Гості зібралися в палаці, який збудували в середині гори. Прийшов туди Петрик. Граф його уздрів і закричав: - Як ти смів сюди прийти?! - Мужицьке весілля я вже бачив, пане, а графське – ще ні, - відповів Петрик. Граф наказав слугам викинути зухвалого хлопця. Та Петрик погладив жовті смуги скрики, приклав смичок скрипки, приклад смичок до струн і заграв. У палаці одразу притихли. Граф згорбився, руки затремтіли. Петрик вийшов за браму і зачинив її назавжди. Минули роки, брама помалу обросла травою-муравою. Про графі ніхто й не згадував. ВА про Петрика та його чарівну скрипку розповідають і донині.
|