Версия 12:10, 23 февраля 2011

Гіпермаркет Знань>>Українська мова

Українська мова – мова східної групи слов'янської гілки індоєвропейської родини мов,  національна мова українського народу.

"Мово моя! Дзвонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі. Твої джерела б`ють десь від магми, тому й вогненна така. А вночі купаються в Тобі ясні зорі, тому й ласкава така. Тож зцілювала Ти втомлених духом, давала силу, здоров`я, довгий вік і навіть безсмертя тим, що молилися на дароване Тобою Слово. Бо “Споконвіку було Слово. І Слово було у Бога. І Слово було Бог”.
                                                                                                                                                                                                    К. Мотрич

Українська мова – мова східної групи слов'янської гілки індоєвропейської родини мов,  національна мова українського народу
Історія української мови почиласяя зі праслов’янської (спільнослов'янської) мовної єдності, котра в ІІІ тис. до н. е.  виділилася з індоєвропейської прамови.  Праслов'янська доба тривала близько 2000 років.
До недавна панувала  традиційна версієя походження східнослов'янських мов, згідно з якою після завершення праслов'янської епохи розпочався спільний східнослов'янський період, який тривав понад 500 років та закінчився в XI-XII ст. За цією версією,  сформувалася й спільна для всіх східних слов'ян давньоруська мова, на основі якої з XIII ст. виникли три східнослов'янські мови — українська, російська та білоруська. Основа даного підходу -  ідеологічні настанови спочатку доби царської Росії, а згодом радянської епохи.
Нині вчені виокремлюють українську мову безпосередньо з праслов’янської мови, а три східнослов’янські мови, українська, білоруська й російська, зростали незалежно одна від одної, як мови самостійні, й відповідно “праруської ” спільної мови не було.
В часи, коли до Київської Русі прийшло християнство, виникла  старослов'янська (або церковнослов’янська) мова, на базі давньоболгарських діалектів Кирилом і Мефодієм Довгий час вона була радше писемною мовою, аніж розмовною. Були відомі два типи письма – кирилиця і глаголиця. Азбука глаголиці складалася з 39 літер, які мали дуже складне накреслення у вигляді кружечків і петельок, з'єднаних між собою. Кирилиця —складна творча переробка грецького алфавіту. Азбука кирилиці складалася з 43 літер, зокрема з 24 грецьких і 19 оригінальних слов'янських. Графіка кириличної азбуки близька до грецького та візантійського алфавітів. Такі накреслення літер у подальшому стали графічною основою сучасної української, російської, білоруської, болгарської, сербської та македонської писемності.

З XIV по XVIII ст. на Україні використовували  староукраїнську мову, зокрема і як писемну. В ХІХ ст. на основі  полтавсько-наддніпрянських говірок  виникла новоукраїнської мови.  Її зачинателем вважають письменника І.Котляревський. До основного словникового фонду української мови входять чотири пласти слов’янських слів: спільноіндоєвропейська лексика; праслов’янські слова; власне українські слова, наявні тільки в українській мові; запозичення з інших слов’янських мов. За радянських часів до лексичного складу ввійшло багато русизмів, які часто вводилися без адаптування до вимог граматичної системи. Загальний розвиток мови відбувається за рахунок внутрішньомовних ресурсів: творення нових  слова на базі вже існуючих. Окрім того,  лексичний склад активно поповнюється запозиченнями з англійської мови.
До українська абетка складається з 33 літери
21 літера позначає приголосні звуки: б, в, г, ґ, д, ж, з, к, л, м, н, п, р, с, т, ф, х, ц, ч, ш, щ; 10 — голосні звуки, з яких а, е, и, і, о, у передають кожна по одному звуку, а літери є, ю, я позначають по одному звуку лише після м’яких приголосних (синє, люди, ряд), а на початку слова, після голосних і після апострофа ( ‘ ) — по два [ й + е ] , [ й + у ] , [ й + а ] — має, юнак, в’янути; літера ї завжди позначає два звуки [ й + і ] — їжа, з’їзд ; літера й перед о позначає приголосний [ j ] — його, а в інших позиціях — нескладовий голосний [ і] — йду, гай; літера ь звукового значення не має, а вживається для позначення м’якості приголосного звука (кінь, льон). Літера г позначає фарингальний [ h ] (голова), а ґ — задньоязиковий проривний приголосний [ g ] (ґава, ґрунт, ґудзик). Літера щ позначає сполучення звуків [шч] — щука. Літери українського алфавіту за формою бувають великі й малі, а за різновидом — друковані й писані.
Українську мову регулює Національна академією наук України: Інститутом української мови НАНУ (історія, граматика, лексикологія, термінологія, ономастика, стилістика та культура мови, діалектологія, соціолінгвістика), Українським мовно-інформаційним фондом НАНУ (комп'ютерна лінгвістика, словники), Інститутом мовознавства ім. О. Потебні НАНУ (зіставна лінгвістика).

Нині українська національна мова існує у вищій формі загальнонародної мови – сучасній українській літературній мові; а також у нижчих формах загальнонародної мови – її територіальних одиницях - діалектах.
Законодавство щодо української мови
24 березня 1918 p. було прийнято Закон Центральної Ради про запровадження української мови у банківській і торговій сфері, в якому зазначено, що «мовою в діловодстві має бути державна українська».
3 січня 1919 р. Директорія видала закон про державну українську мову в УНР та про обов’язкове вживання української мови у діловодстві Української Академії Наук.
21 вересня 1920 р. Радою Народних Комісарів УСРР було ухвалено декрет про українську мову , згідно з яким українська мова викладалась у школах і вживалась в державних закладах та установах.
22 листопада 1922 р. ВУЦВК затвердив «Кодекс законів про народну освіту в УСРР», де зазначено: «українська мова як мова більшости населення України, особливо на селі, і російська мова як мова більшости населення в містах і загальносоюзна мова, мають в УСРР загальнодержавне значення і повинні викладатися у всіх навчально-виховних закладах Української Соціялістичної Радянської Республіки».
1 серпня 1923 р. Раднарком УРСР видав декрет «Про заходи забезпечення рівноправності мов і сприяння роз¬виткові української мови». В 1925 р. В Україні почали виходити  постанови про українізацію: про від¬криття шкіл з українською мовою навчання, збільшення кіль¬кості видань різної літератури, зокрема підручників, газет, журналів, українською мовою, вивчення української мови державними службовцями, переведення діловодства на україн¬ську мову тощо. З 22 листопада 1933 р., коли ЦК КП(б)У ухвалила постанову про припинення українізації, почався зворотний процес звуження функцій української мо¬ви й витіснення її російською.
1989 р. Конституцією було визнаено й закріплено державний статус української мо¬ви в Україні, а 28 жовтня 1989 p. прийнято Закон про мови в Українській РСР, в якому у багатьох його статтях поруч зі словосполученням «українською мовою» стояли слова «або ро¬сійською».
У 16 липня 1990 p. була прийнята  Декларація про державний суверенітет України, в якій вказувалося: «Українська РСР забезпечує національно-культурне відродження українського народу, його істо¬ричної свідомості і традицій, національно-етнографічних особ¬ливостей, функціонування української мови в усіх сферах сус¬пільного життя».
Нині в Конституції України в ст. 10 (Розділ І — «Загальні засади») українська мова є єдиною державною мовою України.
Стаття 10.
«Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом».

Українська мова - державна мова України, вона є рідною для 67,5% населення України і має до 50 мільйонів носіїв (рідна та друга мова) в Україні та за її межами. У результаті кількох хвиль еміграції, носії української мови проживають у Росії  (Воронезька, Ростовська області, Краснодарський, Ставропольський край, Поволжя, Алтай, Далекий Схід), пострадянських державах (Молдова, Казахстан та ін.), західнослов'янських країнах, Румунії, Угорщині, Сербії, Хорватії, Канаді, США, Бразилії, Австралії та ін.
Як показало всеукраїнське опитування Інституту соціології НАН України, у 2005 році:
•    українську мову вважали рідною лише 64,3 % населення,
•    російську 34,4 %,
•    іншу — 1,5 %.
Мовою спілкування дорослого населення в родинній сфері були:
•    переважно українська — 41,8 %,
•    переважно російська — 36,4 %,
•    обидві мови (залежно від обставин) — 21,6 %.

Річний тираж журналів та інших періодичних видань українською мовою у 2004 році склав 28 % від загальної кількості, тоді як ще в 1995 р. складав 70 % (для російськомовних видань ці цифри навпаки зростають з 18 % до 64 %).

Вивчаючи українську мову у школі, кожна людина не лише ознайомлюється з правилами написання слів (орфографією) й пунктуацією, а й вчиться правильному літературному українському мовленню.