Версия 12:12, 6 февраля 2011

Гіпермаркет Знань>>Історія всесвітня>>Всесвітня історія 6 клас. Повні уроки>> Всесвітня історія: Кіммерійці на території сучасної України. Повні уроки

Тема уроку: Кіммерійці на території сучасної України.

Мета уроку: розказати учням про кімерійців – перший народ Східної Європи.

Завдання уроку:

1. Ознайомити шестикласників із писемними джерелами про кімерійців.

2. Розповісти учням про археологічні знахідки, які доводять існування кімерійських племен.

3. Зосередити увагу учнів на особливостях кімерійської культури.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Хід уроку:

Писемні дані про кімерійців. Кімерійці — перший народ Східної Європи, справжнє ім'я якого було зафіксовано у різноманітних писемних джерелах і дійшло до наших часів. Найдавніша згадка про кімерійців міститься, мабуть, у безсмертній "Одіссеї", де розповідається про тривалі мандри правителя Ітаки та його вірних прибічників (XI, 13-19):

Врешті дістались ми течій глибоких ріки Океану.

Там розташовані місто й країна людей кімерійських,

Хмарами й млою вповиті. Ніколи промінням ласкавим

Не осяває їх сонце в блакиті ясній світлодайне,

Чи від землі воно йде у зоряні неба глибини,

Чи повертається знов до землі з неосяжного неба, —

Ніч лиховісна там вічно нещасних людей покриває.

Зображення кімерійців на етруській вазі

Нимрудський рельєф із зображенням кімерійських воїнів

Брак конкретної інформації щодо загадкової оселі кімерійців у цьому барвистому описі далекої для греків північної країни компенсується свідченнями іншого характеру, пов'язаними з кімерійською навалою на територію Близького Сходу.

Деякі дані про ті часи збереглися у "Географії" — головній праці грецького вченого Страбона, який жив на межі двох епох (64/63 р. До Н.Х. — 23/24 р. н.е.), але використав у своїй книжці багато даних своїх попередників. За його свідченнями, кімерійські вторгнення до Малої Азії та у прилеглі райони почалися ще за часів Гомера (VIII або початок VII ст. до Н.Х.), а може, й раніше. Дані Страбона доповнюються повідомленнями ассирійських розвідників та дипломатів, свідченнями вавилонських хронік, а також розповідями Геродота та інших грецьких авторів.

Відповідно до цих писемних джерел, близько середини VIII ст. до н.х. кімерійці взяли участь у знищенні Фрігійського царства, що знаходилось у центрі сучасної Анатолії. Приблизно у 654 р. до Н. Х. вони оволоділи столицею Лідійського царства Сарди, яке існувало в ті часи у західній частині Малої Азії, а цар Лідії Гіг загинув у битві з ними.

Кімерійці також зруйнували деякі міста іонійських греків, зокрема Магнесію та Ефес. Страбон зберіг для нас написані у цей період рядки грецького поета Калліна, де згадувалося "військо нечестивих кімерійців", що прямувало на Ефес. Загрожувало воно й іншим грецьким містам. Так, на території Мілета, великого грецького поліса Малої Азії, археологам пощастило знайти систему укріплень, побудованих для захисту від кімерійської навали.

У другій половині VIII ст. до Н. Х. згадки про кімерійців з'являються також у ассирійських писемних документах. У той час на території Передньої Азії розгорталися досить бурхливі події. Зокрема, наприкінці VIII ст. до Н. Х. загострилося суперництво між двома великими державами давнього Сходу — Ассирією та Урарту. Супротивники пильно стежили один за одним. Приблизно у період між 722-715 рр. до Н. Х. ассирійські агенти повідомили із Урарту, що володар цієї країни Руса 1-ий зазнав тяжкої поразки саме від кімерійців. Трохи пізніше військо ассирійського царя Саргона ІІ-го завдало рішучого удару Урарту, а Руса 1-ий ударом кинджала покінчив із собою. Проте щасливий переможець не набагато пережив свого супротивника — у 705 р. до Н. Х. він загинув. Не виключено, як вважає видатний сходознавець І. М. Дьяконов, що свою смерть він знайшов у битві з тими ж таки кімерійцями.

У 679-678 рр. до Н. Х. кімерійці напали на Ассирію, однак були розбиті. Відносини кімерійців з Ассирією були не тільки ворожими — вони перебували там і як наймане військо. Проте довго використовувати здобутки своїх перемог на Близькому Сході кімерійцям не судилося — вторгнення до цього регіону скіфських загонів і наступне утвердження тут скіфського панування поклало край кімерійській навалі, а якась частина кімерійців увійшла до складу скіфського об'єднання. Принаймні з другої половини VII ст. до Н. Х. у передньоазіатских документах згадується лише ім'я скіфів.

Кімерійці та археологія. Порівняти досить численні писемні згадки про кімерійців із конкретним археологічним матеріалом тривалий час не щастило, незважаючи на пряму "підказку" Геродота. У своїй "Історії' (IV, 11-12) він підкреслює, що країна, де мешкають скіфи, раніше належала кімерійцям. І ще за його часів у Скіфії збереглися пов'язані з ними назви — кімерійські стіни, кімерійські переправи, область, що зветься Кімерією, тощо. Тобто від археологів вимагалося нібито небагато — лише виокремити на території півдня Східної Європи пам'ятки, що датуються передскіфським часом і відповідають за своїм характером свідченням про кочовий спосіб життя та войовничість кімерійців.

Відомо кілька спроб розв'язати цю наукову проблему, зокрема у працях таких авторитетних фахівців, як В. О.Городцов, М. І. Артамонов, Б. М. Граков. Проте лише кілька десятиріч тому в розпорядженні дослідників з'явилося досить археологічних даних, щоб підійти до неї суто конкретно. Завдяки розробкам О. О. Ієссена та О. І. Тереножкіна була визначена група пам'яток, яку за знахідками у кургані поблизу хутора. Чорногорівський на Донеччині та бронзовими виробами і ливарними формами зі скарбу, відкритого у М. Новочеркаськ Ростовської області було названо культурою Чорногорівсько-Новочеркаського типу. О. О. Ієссен пов'язував її чи то з кімерійцями, чи то з ранніми скіфами. Інакше підійшов до цього питання О. І. Тереножкін. Цей видатний київський дослідник присвятив кімерійській проблемі чималу частку свого життя. У підсумку багаторічної плідної праці він прийшов до визначення: культуру типу Чорногорівсько-Новочеркаського скарбу можна беззастережно розглядати як культуру історичних кімерійців (тобто кімерійців часу писемних згадок). Її хронологічні рамки слід визначити у межах 900-650 рр. до Н. Х.

Основним матеріалом для археологічного вивчення кімерійців, як і інших кочових народів, є їхні поховальні пам'ятки. Поховання здійснювались у прямокутних або овальних могилах, над якими споруджували курганний насип чи використовували для цього ритуалу курган більш ранніх часів, у насип якого "впускали" могилу. Інколи стіни могильної ями обшивали деревом. З цього ж матеріалу робили і перекриття над могилою.

У чоловічі поховання клали зброю та вуздечки, зрідка тут же ховали й бойових коней небіжчика. Інвентар жіночих поховань був скромнішим і складався переважно з ліпної кераміки.

Нині відомо вже близько двохсот таких пам'яток, що дає змогу займатися детальним вивченням історії та культури цього кочового народу із залученням не тільки писемних, а й усієї сукупності археологічних джерел. Одним із питань, у розгляді якого допомагають насамперед археологічні матеріали, є питання про походження кімерійців та їхню етнічну історію.

Етнічна історія кімерійців. Оскільки вивчення кімерійців як конкретного історичного народу перебуває, можна сказати, ще на самому початку, то не всі аспекти цієї проблеми з'ясовано однаковою мірою.

Численні дискусії точилися щодо мовної приналежності цього народу. Ще на початку нашого сторіччя фундатор сучасної школи скіфознавства М. І. Ростовцев дійшов висновку, що вони розмовляли фракійською мовою — однією з мертвих зараз індоєвропейських мов, поширеною в давнину у східній частині Балканського півострова та на прилеглих територіях. Завдяки високому авторитету дослідника цю тезу сприйняло багато фахівців. Крім того, матеріалів для дослідження цього питання було обмаль — про кімерійську мову можна говорити лише на основі кількох слів, які збереглися в писемних джерелах. Це, зокрема, імена кімерійських вождів Теушпи, Тугдамме (Лігдаміса) та Шандакшатри. Стосовно походження цих імен лінгвісти не дійшли якогось одностайного висновку — лише ім'я Шандакшатри впевнено виводиться з іранської, оскільки його друга частина — "кшатр" — є типовим лише для іранських мов словом, яке можна тлумачити як "влада", "доля", "талан тощо.

Останнім часом питання про мову кімерійців почало більш-менш з'ясовуватися. Так, на основі археологічних досліджень О. І. Тереножкін сформулював і переконливо довів тезу про генетичний зв'язок'історичних кімерійців з племенами зрубної культури. Щодо останніх, а також близьких їм за походженням та культурою племен Андронівської культури, поширених на схід від Волги, найпереконливішою є думка про їхню іраномовну приналежність. І це цілком зрозуміло: хоч би чим закінчилася гостра дискусія стосовно прабатьківщини індо-іранських народів, уже зараз лінгвісти переконалися в наявності глибоких місцевих коренів іра по мовних племен на півдні Східної Європи. Відомий дослідник В. І. Абаєв прямо зазначав, що дана теза ґрунтується, зокрема, на деяких мовних запозиченнях, що могли мати місце не пізніше, ніж у другій половині 2-го тисячоліття до Н. Х.

Висновок про генетичний зв'язок історичних кімерійців з носіями зрубної культури не тільки з'ясовує питання про мову першого народу Східної Європи, назва якого збереглася до наших часів, а й дає можливість зазирнути в його далеке минуле. Нині доведено, що предками зрубного населення була людність Полтавкінської культури, яка населяла територію Нижнього Поволжя у першій половині 2-го тисячоліття до Н. Х. Саме цю територію й можна вважати стародавньою прабатьківщиною кімерійців.

Проте у формуванні кімерійського етносу брали участь не тільки зрубні племена, а й групи населення, що прийшли в Південно-Східну Європу з території сучасного Казахстану та Південного Сибіру. Саме з цими районами пов'язані чужородні для європейського Півдня форми наконечників стріл, кинджалів, вудил та псаліїв, а також антропоморфних статуй, що з'являються тут на чорногорівському етапі розвитку кімерійського населення.

Це дає підстави твердити, що на межі Х-ІХ ст. до Н.Х. мало місце велике перегрупування племен усередині єдиного іраномовного (зрубно-андронівського) масиву, який займав у ті часи значну частину півдня Євразії. Ця подія не могла призвести до докорінної зміни етнічної ситуації у кімерійських степах; до того ж, як свідчить археологія, не пізніше, ніж у середині VIII ст. до Н. Х. чужинці розчинилися серед місцевого населення. Проте вони також відграли певну роль у формуванні гетерогенного етносу історичних кімерійців, які полишили по собі глибокий слід в історії України та сусідніх країн.

Суспільний лад, культура та мистецтво кімерійців. Кімерійці були першим народом, який уповні пристосувався до екологічних умов східноєвропейських степів та завдяки кочовому способу виробництва максимально використовував наявні тут природні ресурси, передусім багаті пасовиська. Вони створили першу власне кочову культуру в цьому регіоні, яка органічно співвідносилася з довколишнім середовищем. Основою їхнього господарства було кочове скотарство, провідна роль у якому належала конярству, що забезпечувало засобами пересування кімерійських воїнів і пастухів, а також давало значну частину продуктів харчування — дивними доярами кобилиць і молокоїдами звуться в «Іліаді» далекі мешканці північнопричорноморських степів.

Предмети культури кімерійців

Велику роль у житті кімерійців відігравали війни. Походи в далекі країни Передньої і Малої Азії відкривали кочовикам широкі можливості для здобуття продуктів землеробства і ремесла. Окремі речі передньоазіатського виробництва цього часу знайдено і в Україні. Зокрема, це бронзові кінські пряжки-прикраси, схожі на які можна знайти на вуздечках коней, зображених на ассирійських рельєфах.

Постійного тиску з боку кімерійських племен зазнавало й осіле населення українського Лісостепу — якраз у кімерійську добу в південних районах цієї землеробської зони почали виникати городища з розвинутою системою укріплень для захисту від кочової загрози. Проте не завжди такий захист був ефективним. На території Середнього Подніпров'я виявлено кілька поховань (поблизу сіл Квітки та Вільшани Черкаської області, в с. Носачове Полтавської області та ін.), що їх із великою часткою вірогідності можна розглядати як власне кімерійські. Тому не варто виключати можливості проникнення номадів на територію Лісостепу.

Кімерійська ремінна бляшка з золота

Досить виразні сліди кімерійської експансії простежуються також на захід від кімерійських степів — на території Середньої Європи. Польський дослідник Я. Хохоровський, який займається їх вивченням, вважає, що рух кімерійців на захід розпочався ще у IX ст. до Н.Х., коли кочовики через східнокарпатські перевали досягали Карпатської улоговини. Наступні хвилі кімерійців докотилися ще далі — до Угорської низовини, де виявлено найбільшу в Середній Європі концентрацію речей кімерійського типу. Тут також знайдено схожі з кімерійськими поховання, що не відповідають місцевим традиціям.

Кочове життя і войовничість кімерійських племен позначилися на всіх гранях їхнього життя, зокрема й на зовнішньому вигляді. Збереглося кілька зображень кіннотників, яких чимало фахівців вважають кімерійцями. Це, зокрема, кам'яний рельєф із палацу ассирійського царя Ашшурнацирпала ІІ-го, який посідав трон у 883-859 рр. до Н.Х. (так званий Німрудський рельєф), та дещо пізніші (VI ст. до Н.Х.) витвори античних митців — фриз на теракотовому саркофазі з Клазомен та розпис на вазі із зібрання Ватиканського музею. На цих зображеннях одяг кімерійців відповідає степовим "стандартам", які було вироблено під впливом кочових умов життя. Вони зодягнуті у зручні для вершників вузькі штани, м'які черевики та короткі свити. Головні убори двох зразків — високі гостроверхі шапки-башлики та досить невеликі убори з широкою тулією. Можливо, ці етнографічні деталі відображають реальний племінний поділ кімерійського кочового об'єднання. Специфіка кімерійського буття відбилася й у матеріальній культурі — насамперед за рахунок розробки першокласних для свого часу зразків озброєння і спорядження бойового коня. Головною зброєю був потужний далекобійний лук зі стрілами, до яких прилаштовували бронзові дволопастеві вістрі.

У ближньому бою кімерійці застосовували мечі, повністю виготовлені із заліза або споряджені бронзовими руків'ями. Їхня довжина часом перевищувала 1 м. Металографічні дослідження засвідчили, що металурги кімерійської доби — а це був лише початок освоєння чорних металів — могли виробляти як просте крицеве залізо, так і ви-соковуглецеву сталь, а ковалі добре володіли основними прийомами своєї професії: вони, наприклад, уже могли здійснювати цементування металу й ковальське зварювання.

Подекуди застосовувались і списи з залізними вістрями, але широкого поширення серед кімерійців ця зброя не набула. Іншими словами, як свідчать археологічні матеріали та поодинокі зображення кімерійських воїнів, останні у своїй масі були легкоозброєною кіннотою — якихось достовірних даних про використання ними захисного обладунку ми на маємо. Проте не виключено, що кімерійці одягали до бою досить прості, але ефективні шкіряні обладунки, поширені й серед кочовиків пізнішого часу, та користувалися легкими щитами.

Численними знахідками представлені й деталі кінського спорядження кімерійського часу. Головними частинами вуздечки верхового коня були бронзові вудила і прямі чи плавно зігнуті псалії, з допомогою яких вудила фіксувались у роті коня. Ремені вуздечки прикрашалися різноманітними бронзовими й кістяними оздобами.

І кімерійська зброя і зразки кінського спорядження набули широкого поширення, що є найкращим доказом їхньої високої ефективності та вдалої конструкції. Так, вони часто зустрічаються серед пам'яток місцевого населення Північного Кавказу, українського Лісостепу, Середньої Європи. В археології останньої навіть виділяється на цій підставі окремий "фрако-кімерійський" етап у розвитку місцевих племен.

Кочовий спосіб життя позначався не тільки на ужиткових речах, ай на соціальному розвитку кімерійців. Головною цінністю кочовиків була худоба, череди якої могли легко переходити з рук у руки внаслідок збройних сутичок, посух, епідемій і накопичуватись у наймогутніших і одноплеменців. Їм же перепадала основна частка воєнної здобичі, що також сприяло майновому і соціальному розшаруванню кімерійського суспільства. Археологічно цей процесе простежується у появі могил військової аристократії, що своїми розмірами й багатим начинням помітно відрізняються від основної маси кімерійських поховань. До них можна віднести поховання у курганах Гиреєва Могила поблизу Ростова-на-Дону, Висока Могила на Запоріжжі, а також поблизу сіл Єнджа та Бєлоградець у Болгарії тощо. Наведемо лише як приклад кшюткий опис поховання кімерійського "царя" біля с. Бєлоградець. Йому було 40-45 років, разом з ним у могилі знайдено кинджал у піхвах, і оздоблених золотою платівкою, 108 стріл з бронзовими та залізними вістрями, спис та глиняний посуд. Над могилою було встановлено антропоморфну степу.

Кімерійські вожді згадуються і в деяких писемних джерелах, наприклад, у праці Геродота, який називає їх царями. Усі ці факти свідчать про те, що кімерійське суспільство пройшло вже більшу частину шляху до остаточної ліквідації первіснообщинних відносин і перебувало на порозі класоутворення.

Кімерійське мистецтво мало прикладний характер — складні орнаменти прикрашали руків'я кинджалів і деталі вуздечки, наносились на посуд. Основу декору становили різноманітні геометричні фігури — спіралі, ромби, квадрати, що у багатьох варіантах комбінувались одне з одним. Найкращими зразками кімерійського геометричного стилю є, мабуть, різьблені кістяні прикраси вуздечки з кургану, розкопаного поблизу с. Зольне у Криму. Дійшли до наших днів і не дуже численні зразки кімерійської монументальної скульптури. Це були статуї, що досить умовно зображували кімерійських воїнів. Вони мали вигляд кам'яних стовпів заввишки до 1,5 м, на яких рельєфно зображено предмети військового спорядження і деталі костюма — пояси, кинджали, бойові молотки тощо. Такі статуї встановлювалися над похованнями знатних кочовиків, як це було, наприклад, у кургані поблизу с. Бєлоградець.

Описана нами кімерійська. культура складалася й розвивалася з X до початку VII ст. до Н.Х. її еволюція була порушена новою хви¬лею кочовиків зі сходу — скіфів, з якими пов'язаний наступний етап у давній історії України.

Перевір себе:

1. Хто вперше згадує про кіммерійські племена?

2. Звідки походять кімерійці?

3. Як в «Іліаді» назвали далеких мешканців північнопричорноморських степів?

4. Чи пов’язані кімерійці з носіями зрубної культури?

5. Опишіть кіммерійський одяг, прикраси і зброю.

Домашнє завдання:

1. Охарактеризуйте кіммерійців за способом їхнього життя.

2. Знайдіть цікаві на вашу думку факти про кімерійців, щоб розказати їх на уроці.

3. Підготуйте реферат на тему «Культура кіммерійських племен».

4. Які основні історичні події відбулися за участі кіммерійських племен?

5. Чи можна назвати кіммерійців войовничим народом?

Список використаних джерел:

1. Урок на тему «Кіммерійці в Україні». Тертичний В. Г., учитель історії, м. Чернівці.

2. Гребенников Ю. С. Кимерийцы и скифы Степного Побужья (IX-III вв. до н.э.). Николаев, Илион, 2008.

3. Вступ до історії України. 5 клас: розробки уроків. Харків. Видавництво «Ранок», 2007.

4. Наливайко С. І. Індійські сувіри, українські сівери й киммерійці.

5. studentbooks.com.ua

Відредаговано і надіслано Сичем Д. Д.

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.