Версия 10:06, 19 октября 2009

Гіпермаркет Знань>>Правознавство>>Правознавство 11 клас>> Правознавство: Правовідносини. Правопорядок і законність

Законність, правопорядок, суспільний порядок і дисципліна

Законність — явище багатогранне. її розглядають як принцип формування правової держави, як метод управління суспільством, як режим точного виконання закону. Законність трактують і як сукупність вимог, гарантій, що забезпечують порядок у державі. Важливе значення мають і такі категорії, як зміцнення законності, порушення законності, стан законності та ін.
Передусім спинімося на законності як режимі точного виконання чинного закону, бо закон лише тоді має соціальну цінність, коли він виконується. Тобто, законність — це правовий режим точного виконання чинних законів усіма суб'єктами права у сфері правотворчості й правореалізаци, в інших сферах життєдіяльності людей; режим, за якого забезпечуються права і виконуються обов'язки людиною, державою і громадянським суспільством. Основними засадами законності вважають:
•  зверхність закону в системі нормативних актів;
• єдиність законності;
• незаперечність закону в соціальній практиці;
• реальний характер законності;
•  забезпечення прав людини;
• невідворотність відповідальності за правопорушення;
• взаємозв'язок законності й доцільності, законності й культурності, законності й справедливості та ін.

В Україні діє принцип зверхності права (правового закону). Найвища юридична сила належить Конституції України, норми якої мають пряму дію. Решта нормативно-правових актів (включно з Конституцією та правовими актами Автономної Республіки Крим) не повинні суперечити Конституції України. Відносно громадян діє принцип: "дозволено все, що не заборонено законом". Державні органи, органи місцевого самоврядування, посадові особи діють за принципом "дозволено лише те, що визначено законом".
Єдина законність означає, що не може бути різної дії закону в різних регіонах і щодо різних людей в Україні. На всій території України закон однаковою мірою повинен діяти стосовно до всіх суб'єктів права.

Незаперечність закону в соціальній практиці характеризується тим, що ніхто не може скасувати закон, окрім органу, який його прийняв.
Реальний характер законності має місце тоді, коли вимоги закону не тільки проголошуються, а й впроваджуються в життя.
Забезпечення прав людини. Одним із важливих принципів законності є ідея здійснення законів в інтересах людини і для забезпечення її прав. Основні права та обов'язки людини і громадянина закріплені в Конституції України та деталізуються в чинному законодавстві. Здійснення цих законів забезпечує права людини в усіх сферах її життєдіяльності.
Невідворотність відповідальності за правопорушення. Кожне скоєння правопорушення має тягти за собою відповідальність винної особи. Важливо не те, щоби винний був тяжко покараний за скоєння правопорушення, а те, щоби жодне правопорушення не залишалося нерозкритим.                                   
Взаємозв'язок законності й доцільності. Закони та — на їхній основі — підзаконні нормативні акти повинні встановлювати все, що доцільно, забороняти все, що недоцільно для громадянського суспільства і суспільних інтересів. Закон не повинен захищати інтереси лише якоїсь певної партії, класу чи групи людей. Якщо норма права перестає бути доцільною, її належить негайно скасувати, а до того її дію має призупинити відповідний суд за власною ініціативою чи за поданням виконавчих або інших органів.
Взаємозв'язок законності й культурності. За відсутності єдиної законності нема й культурності. Ці два поняття обумовлюють одне одного. Якщо нема достатньої культурності, то нема й достатньої законності.
Взаємозв'язок законності й справедливості. Не тільки сам закон, а й способи його здійснення, а також його втілення в повсякденне життя мають спиратися на справедливість.

Законність і демократія. Демократія (в перекладі з грецької — народовладдя) означає:
•  широку участь громадськості в управлінні справами держави й суспільства;
• підвищення активності політичних партій і громадських організацій, інших громадських об'єднань;
•  зміцнення правової основи державного та суспільного життя;
• утвердження прав і свобод громадян і людини;
•  свободу інформації та постійне врахування гро-\    мадської думки;
•  вдосконалення системи державних органів і органів місцевого самоврядування.

Законність є невід'ємним елементом демократії. Демократія не може бути над законом чи поза законом, а тільки в межах закону. Конституція України має вищу юридичну силу, її норми — прямої дії. Решта правових актів не повинні суперечити Конституції і конституційним законам України.

Державні органи, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи мають діяти в межах їхньої компетенції.
Результатом законності визнають правопорядок. Це — реалізовані правові норми в системі суспільних відносин, у яких діяльність суб'єктів права є правомірною.
Правопорядкові притаманні такі вимоги: непору-шення загальноправових заборон; безперешкодне здійснення правового становища людини і громадянина, державних і громадських організацій, їхніх об'єднань; реалізація учасниками правовідносин суб'єктивних прав і виконання юридичних обов'язків; невідворотність юридичної відповідальності правопорушників у разі невиконання обов'язків, порушення прав і законних інтересів.

Із законністю і правопорядком тісно пов'язані такі юридичні категорії, як суспільний порядок, громадський порядок, дисципліна.
Суспільний порядок — реальний порядок суспільних відносин, що відповідають не тільки нормам права, а й іншим соціальним нормам.
Громадський порядок — порядок у громадських місцях.
Дисципліна — своєчасне і точне виконання вимог, що випливають із нормативних та індивідуально-правових актів, технологічних, організаційних, моральних, громадських та інших соціальних норм. Розрізняють такі її види: державна, партійна та громадських організацій, виробнича, трудова, військова, навчальна, екологічна та ін.
Отже, законність, як режим відповідності суспільних відносин чинним законам (іншим нормативно-правовим актам), що утворюється завдяки їх здійсненню суб'єктами права, характеризується правопорядком.
Дисципліна, як режим відповідності суспільних відносин наявним соціальним нормам, що утворюється завдяки їх здійсненню всіма соціальними суб'єктами, характеризується громадським порядком.
Гарантії законності — засоби та умови, з допомогою яких держава забезпечує повне й послідовне здійснення її вимог. Розрізняють загальні та спеціальні гарантії.
Загальні гарантії — економічні, політичні, ідеологічні, соціальні, моральні та інші засоби та умови, за яких функціонує правова система і підтримується відповідний правопорядок.
Спеціальні гарантії — спеціальні юридичні засоби та умови, що реально забезпечують вимоги законності. До них належать: виявлення правопорушень; попередження правопорушень; припинення неправомірних діянь, що почали скоюватися; засоби захисту від правопорушень», засоби відтворення порушеної законності; юридична відповідальність.
До юридичних умов слід віднести: вдосконалення правової системи, повноту, непротиріччя, рівень розвитку чинного законодавства, правосвідомості й правової культури; ефективну систему контролю й нагляду за законністю; якісну та ефективну роботу юридичних органів; високоефективний державний примус тощо.

Отже, законність забезпечується системою гарантій.

Право громадян України на захист є однією з гарантій зміцнення законності. Згідно з чинною Конституцією України права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ст. 55). Зміст цього права криє в собі: гарантовану можливість на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб; право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; можливість звертатися за захистом своїх прав до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна; суб'єктивне право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних діянь.
Це право деталізується нормами галузевого законодавства: кримінального, адміністративного, цивільного та ін. Кримінальне законодавство забезпечує охорону і захист життя, здоров'я, свободи, честі й гідності особи. Кримінальний кодекс України передбачає відповідальність за вчинення злочинів: проти життя; проти здоров'я; статевих; що створюють небезпеку для життя і здоров'я людини; що посягають на особисту свободу; проти честі й гідності особи.

Особисте майно також захищається кримінальним законодавством (наприклад, злочини проти особистої власності громадян і кримінальна відповідальність за них).
За Конституцією України, "ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину". Там зазначено: "Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину 4 не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду" (ст. 62).
Відповідно, компетентні органи мусять довести вину людини, яка вчинила злочин, а обвинувачений має право на захист (cm. 63). "Суд, прокурор, слідчий і особа, що проводить дізнання, зобов'язані забезпечити обвинуваченому можливість захищатися встановленими законом засобами і способами від пред'явленого йому звинувачення і забезпечити охорону його особистих і майнових прав" (ст. "21 КІТО України).
Право на захист забезпечується й за розгляду справ про адміністративні правопорушення. Особа, що притягується до адміністративної відповідальності, може користуватися юридичною допомогою адвоката (ст. 268 КпАП України).
Право на захист своєї честі й гідності в судовому порядку мають громадяни та організації в цивільному процесі. Названі суб'єкти мають право вимагати від суду спростування відомостей, що ганьблять їхні честь і гідність, якщо той, хто поширив такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності (ст. 7 ЦК України). Захист цивільних майнових і зв'язаних з ними особистих немайнових прав здійснюється в установленому порядку арбітражним або третейським судом. В окремих (передбачених законом) випадках захист названих прав може здійснюватися товариськими судами, профспілковими та іншими громадськими організаціями, а також в адміністративному порядку.
Тобто, чинне законодавство України передбачає право громадянина на захист свого життя, здоров'я, честі й гідності, особистої свободи та майна. Такий захист може здійснюватись у судовому, адміністративному та іншому порядку.

Одним із способів здійснення такого права є право людини на скаргу. Згідно з чинним законодавством можуть бути оскаржені дії службових осіб, державних і громадських органів в адміністративному і судовому порядку. Шкода, заподіяна незаконними діями цих суб'єктів під час виконання ними їхніх обов'язків, повинна бути компенсована. Закон України "Про звернення громадян" від 2 жовтня 1996  р. регулює можливості людини і громадянина щодо практичної реалізації конституційного права оскарження вищезгаданих дій чи бездіяльності посадових осіб. Ці положення деталізуються Законом України "Про внесення змін до статей 235, 236 та глави 31-А Цивільного процесуального кодексу України" від 31 жовтня 1995 р. На основі названих змін до суду можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність державних органів, юридичних чи службових осіб у сфері управлінської діяльності.

Згідно з Конституцією України парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини й громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (ом-будсмен). Закон України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" від 23 грудня
1997 р. передбачає, що парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Якщо вичерпано внутрішні державні можливості захистити суб'єктивні права з допомогою механізмів, що діють в Україні, людина має можливість звернутися за захистом її прав до міжнародних судових установ чи міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. До таких механізмів належать:
1. Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних  Націй (ГА ООН), яка прийняла 10 грудня 1948 p. Декларацію прав людини. Г А ООН утворила такі органи: Спеціальний комітет із деколонізації; Спеціальний комітет проти апартеїду; Спеціальний комітет із розслідування дій Ізраїлю, що зачіпають права населення окупованих територій, та Комітет здійснення невід'ємних прав палестинського народу.
2.  Рада безпеки, яка зосереджує увагу на різних ситуаціях, пов'язаних із порушенням прав людини.
3.  Екологічна та соціальна рада (ЕКОСОР),яка утворила ряд комітетів і комісій, а саме: Комітет із прав людини; Комісію зі статусу жінок; Комісію з соціального розвитку; Комісію запобігання злочинності та кримінального правосуддя.
4.  Комісія з прав людини (КШІ ООН) є головним органом ООН, що опікується правами людини.
4.1. Підкомісія з питань запобігання дискримінації та захисту меншостей, яка допомагає в роботі КПЛ ООН.
5.  Спеціалізовані установи ООН: Міжнародна організація праці (МОП); Освітньо-наукова та культурна організація (ЮНЕСКО); Міжнародна юридична комісія (МЮК); Верховний комісар ООН та деякі інші.

Отже, в Україні захистові суб'єктивних прав людини й громадянина надається належне значення. Якщо використано всі внутрішні можливості, людина може захистити свої права з допомогою міжнародних організацій та іншими не забороненими законом засобами.
Підводячи підсумки розглянутої теми, можна зробити такі висновки:
1.  Право, як і держава, має розглядатися в їхній постійній взаємодії, взаєморозвитку, взаємофунк-
ціонуванні.
2.  Як самостійне явище право має свої поняття, ознаки, функції, форму і середовище здійснення.
3.  Теоретичні знання про право сприяють оволодінню регулятивно-юридичними механізмами в повсякденному житті, формують навички його практичного застосування.
4.  Вміння користуватися правом допоможе активно здійснювати, охороняти і захищати права людини в громадянському суспільстві.
Питання для самостійної' перевірки знань Дайте визначення загальносоціального та юридичного права.
Розкрийте соціальне регулювання суспільних відносин і роль у цьому права.
Назвіть загальносоціальні та спеціально-юридичні функції права. Розгляньте форму права. Охарактеризуйте складові внутрішньої форми (організації) права.
Дайте характеристику джерел права. Дайте визначення правовідносин. Покажіть співвідношення законності, правопорядку, суспільного порядку і дисципліни. Назвіть загальносоціальні та спеціально-юридичні гарантії законності. Охарактеризуйте право громадян України на захист.

Правознавство. 11 клас. Колодій А.М., Опришко І.В. За заг.ред. Ковальского В.С.

_{Планування з правознавства,підручники та книги онлайн, курси та завдання з правознавства для 11 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.