Версия 10:39, 16 октября 2009

Гіпермаркет Знань>>Історія України>>Історія України 11 клас>> Історія України: Державотворчі процеси в Україні в 1994-2004 роках

ДЕРЖАВОТВОРЧІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ У 1994-2001 РОКАХ

Згадайте:
1. Що включає в себе процес державотворення?

2. Якими були основні напрями державотворення в Україні на початку 90-х років?

3. Які причини змусили прийняти рішення про проведення в 1994 р. дострокових виборів Верховної Ради та виборів Президента України?

Відповідно до Закону, прийнятого Верховною Радою 27 березня 1994 р., було проведено вибори до Верховної Ради України тринадцятого скликання, які показали високий рівень вибори 1994 р. політичної активності населення держави. В голосуванні взяло участь 28,8 мли чол., або 75,6% внесених до списків виборців. Хід виборів контролювався громадськістю та Різними політичними партіями, на території України неребувало майже 600 офіційних спостерігачів, що репрезентували 50 іноземних держав і  12 міжнародних організацій, зокрема -00Н, Європейський Союз тощо.

11 травня 1994 р. у Києві розпочала роботу перша сесія Верховної Ради України тринадцятого скликання. Через недосконалість виборчого законодавства на цей час із 450 депутатів (повний склад депутатського корпусу) було обрано лише 338.
Верховна Рада України 18 травня 1994 р. обрала свого Голову. Ним став лідер Соціалістичної партії України О. Мороз. За нього віддав свій голос 171 парламентарій, що становило 53% обраних на той час депутатів Верховної Ради України.
Олександр Олександрович Мороз народився 1944 р. на Київщині. За освітою — інженер-механік, 12 років працював за фахом у радгоспітехнікумі. У 1983-1989 рр. на різних посадах у партійних та профспілкових органах. З 1989 р. — народний депутат України.
У процесі подальшої роботи відбувалося активне політичне структурування Верховної Ради, тобто розподіл депутатів за фракціями з продекларованою їхніми членами політичною орієнтацією.
16 червня 1994 р. Верховна Рада затвердила прем'єр-міністра України. Ним став В. Масол, який у 1987-1990 рр. вже був головою Ради Міністрів УРСР і .мусив піти у відставку піт тиском голодуючих студентів.

Основними конкурентами на президентських виборах, що відбувалися влітку 1994 р., були Л. Кравчук і Л. Кучма. Перемогу в другому турі здобув Л. Кучма. Особливо вагомою була його перевага в Донбасі, східних та південних областях України і в Криму. В центральних і західних областях держави більшість виборців голосувала за Л. Кравчука.
Новообраний Президент України Леонід Данилович Кучма народився 1938 р. на Чернігівщині. Після закінчення Дніпропетровського університету 20 років працював у виробничому об'єднанні «Південний машинобудівний завод», де пройшов шлях від інженера до генерального директора. Згадане підприємство, на якому було задіяно понад 50 тис. чоловік, — єдине в СРСР з виробництва унікальних космічних та стратегічних бойових ракет. У 1992-1993 рр. Л. Кучма обіймав посаду прем'єр-міністра. Згодом, залишивши цю посаду, сконцентрувався на виконанні депутатських обов'язків, був лідером впливової Спілки промисловців та підприємців України.
19 липня 1994 р. на урочистому засіданні Верховної Ради України новообраний Президент України Л. Кучма склав при сягу на вірність українському народові. Поклавши праву руку на видатну пам'ятку української культури XVI ст. - Пересоп-ницьке Євангеліє. - глава держави присягнув дотримуватися Конституції та Законів України, поважати права і свободи людини, захищати суверенітет України, добросовісно виконувати покладені на нього обов'язки.

У програмній промові Л. Кучми після інавгурації (урочистого вступу на посаду) проголошувалися головні напрями діяльності нової виконавчої влади: зміцнення української державності, безпека, мир, соціальний захист, стабільність суспільства, здійснення радикальних реформ, дотримання законності, розширення міжнародного співробітництва, зокрема з державами СНД.
 
Президент України Леонід Кучма
Перед новим складом Верховної Ради стояли важливі завдання. Проте її ефективній роботі  заважало  політичне  протистояння  прокомуністичних та національно-демократичних сил, прагнення парламенту вирішувати всі питання життя держави, аж до поточних економічних проблем, недостатній рівень правової підготовки багатьох народних депутатів.
Стосовно вирішення кардинальних економічних питань, що повинні були забезпечити просування України до ринку, рішення Верховної Ради мали консервативно-стримуючий характер. Так, без достатніх на те підстав, було призупинено здійснення в державі приватизації. Проведене під гаслами перевірки, подолання тенденції до капіталізації суспільства та соціального розшарування, зазначене рішення істотно загальмувало важливу складову переходу до ринку.
Одночасно ліві фракції Верховної Ради спробували провести рішення про скасування заборони діяльності Компартії України. Багатьма це було оцінено як спроба реваншу за поразку 1991 р. Більшість Верховної Ради рішення не підтримала, хоча його ініціатори не зупинялись навіть перед порушенням процедури голосування, що викликало невдоволення в парламенті.
Ряд ухвал Верховної Ради стосувалося збільшення грошових доходів різних верств населення. Ці рішення ініціювались здебільшого лівими депутатами, які прагнули таким чином виконати свої передвиборні обіцянки. Але для реалізації цих популістських рішень грошей у державі не було.
Дещо конструктивнішим був початок діяльності Президента. Широкий резонанс мали укази, що стосувались боротьби з корупцією, організованою злочинністю та тінізаціею економіки. Вони засвідчили прагнення новообраного керівника держави подолати ці негативні явища.
 
Зубожіння більшості населення вимагало від виконавчої влади невідкладних дій і в даному напрямі. В листопаді 1994 р. Президент України видав Указ про індексацію вкладів населення в установах Ощадбанку. Вони збільшувалися в цілому в 2200 разів. Проте здійснювалася індексація диференційовано, великі суми вкладів таким акціям не підлягали. До того ж здійснювалася вона не шляхом видачі готівкових грошей, а через отримання на ці суми приватизаційних сертифікатів.
Перші дні роботи Верховної Ради і Президента висвітлили недосконалість політичної системи України, неврегульованість відносин між окремими гілками державної влади. Державний устрій України поєднував риси парламентської республіки, президентського правління та радянської влади. У такому поєднанні було закладено основи протистояння і навіть глибокого конфлікту з непередбачуваними наслідками. Виважена політика Президента, Голови Верховної Ради, прем'єр-міністра, більшості обласних керівників до певного часу стримувала розлад у керівництві, але запобігти йому була не в змозі. Необхідно було усунути причини розладів.
У жовтні 1994 р. Президент України Л. Кучма ініціював підписання загальнонаціональної угоди про суспільну злагоду в Україні. Вона мала стати базою для реальної консолідації законодавчої і виконавчої влади, політичних партій і рухів, громадськості задля ефективного здійснення економічних реформ.

Проте через значну поляризацію політичних сил їхнє прагнення до самоутвердження, вказана ініціатива не зустріла широкої підтримки з боку громадськості та окремих політичних сил.
Зросла напруженість у взаєминах усіх гілок державної влади. Як зазначав у виступі на сесії Верховної Ради України 24 грудня 1994 р. Л. Кучма, «відсутність детального, конституційно визначеного розмежування повноважень Президента і Верховної Ради, а також занадто самостійний статус прем'єр-міністра постійно провокували виникнення між ними протиріч». Одним з наслідків цього стала відставка 1 березня 1995 р. В. Масола. Обов'язки голови Кабінету Міністрів покладено на його першого заступника Є. Марчука.
Серйозні суперечності виникали між місцевими радами різних рівнів та їхніми головами. У результаті склалася ситуація, коли, за виразом Л.  Кучми, «Україною не править ніхто».
Запропонований Президентом Закон про владу та місцеве самоврядування передбачав вирішення цілого ряду проблем.
Це стосувалось чіткого розмежування повноважень законодавчої та судової влади, створення дієвої, контрольованої Президентом виконавчої влади в центрі і на місцях, ліквідації двовладдя — рад і голів рад — на місцях, встановлення суворої звітності керівників місцевої влади.

Цей законопроект без особливого ентузіазму був зустрінутий лівими фракціями Верховної Ради. Вони фактично блокували його прийняття. Закон було прийнято лише у травні 1995 р. простою, а не конституційною (як того вимагає процедура) більшістю голосів, що фактично зводило нанівець можливості його реалізації і зберігало чинними положення Конституції 1978 р.

 Вибори нового складу Верховної Ради України, що відбулися в березні 1998 р., вперше України 1998 р. проводились за змішаною виборчою системою. Половина депутатів до Верховної Ради вибори 1999 р. обиралась у 225 територіальних виборчих округах, а решта — за партійними списками у загальнодержавному окрузі. Кількість місць у Верховній Раді для кожної з партій і блоків визначалась пропорційно набраних ними голосах по всій державі.
Така процедура дещо ускладнювала виборчий процес, тим більше, що водночас відбувались і вибори до місцевих рад. Всього у виборах взяло участь 26,5 млн чол., або 70,8% від загальної кількості виборців. Це свідчило про високу політичну активність громадян України.
За списками політичних партій на 225 відведених у Верховній Раді місць 4% бар'єр подолали 8 із 30 партій та партійних блоків. Серед них 84 мандати отримали комуністи, 32 — Народний рух України, 29 — блок СПУ, Партія зелених України — 19, Народно-демократична партія — 17, об'єднання «Громада»  — 16, по 14 — Прогресивна соціалістична партія та Соціал-демократична партія (об'єднана).
Ліві партії одержали 127 місць у парламенті, центристські — 98.  У 225 територіальних округах виборці віддали перевагу переважно безпартійним, тим, з ким пов'язували надії на сприяння у розвитку певного регіону.

Обраний за змішаною мажоритарно-пропорційною системою український парламент XIV скликання відзначався більшою, ніж попередній, політичною структурованістю. З перших Днів роботи у ньому було зареєстровано 8 депутатських фракцій, які групувались навколо політичних партій.
Після тривалого марафону було обрано Голову Верховної Ради України — Олександра Миколайовича Ткаченка. Він народився на Черкащині, тривалий час працював на різних посадах - аж до міністра в системі агропромислового комплексу, був Першим заступником Голови Верховної Ради України попереднього скликання. Новий Голова Верховної Ради був представником лівих сил, що накладало відбиток на всю її роботу.
 
Відповідно до закону про вибори Президента України претендентами на цю найвищу посаду в державі могли стати ті, хто у визначені терміни подав мільйон підписів громадян України на їхню підтримку. Це повинно було обмежити кількість пошу-качів даної посади. Але всупереч очікуванням, Центральна виборча комісія зареєструвала 15 кандидатів, а до виборчих бюлетенів було включено 13.
Виборча кампанія проходила в умовах надзвичайного політичного, ідеологічного та емоційного протистояння. В першому турі виборів, який проходив 31 жовтня 1999 р., 9,5 млн виборців підтримали кандидатуру діючого Президента Л. Кучми, 5,9 млн - лідера комуністів П. Симоненка, 2,9 млн - лідера СПУ О. Мороза, 2,98 млн - лідера Прогресивної соціалістичної партії України - Н. Вітренко. Є. Марчук отримав 2,1 млн голосів виборців, Ю. Костенко — 571 тис, Г. Удовенко — 320 тис. Всі інші кандидати отримали менше 100 тис. голосів. Оскільки жоден з кандидатів у першому турі не набрав простої більшості голосів, до другого туру виборів вийшли Л. Кучма та П. Симо-ненко. Він відбувся 14 листопада 1999 р. За Л. Кучму віддали голоси близько 16 млн виборців, а за лідера комуністів II. Симоненка - 10 млн.
Вибір українського народу засвідчив його прагнення будувати нове, демократичне суспільство, ринкову економіку, а не повертатися до тоталітарного комуністичного минулого.
Водночас вибори показали наявність численних проблем в українському суспільстві, незадоволення значної частини громадян темпами реформ, соціальну незахищеність багатьох верств населення.
 
Формування більшості у Верховній Раді.Всеукраїнський референдум
Після виборів розстановка політичних сил в Україні не зазнала суттєвих змін. У Верховній Раді керівні посади продовжували обіймати представники лівих сил.
Ще до виборів Президент України Л. Кучма заявив, що після свого обрання на другий термін він звернеться до народу з пропозиціями щодо внесення поправок до Конституції України, які б дозволили налагодити більш ефективну роботу законодавчої та виконавчої гілок влади, націлити Верховну Раду на розв'язання конкретних соціальних та економічних проблем життя держави. В цих умовах виникла ідея Всеукраїнського референдуму, в ході якого народ повинен був висловити свою думку щодо надання Президенту права розпускати Верховну Раду, якщо в ній не буде сформовано депутатську більшість чи вона своєчасно не зможе прийняти Державний бюджет, скасування депутатської недоторканності та скорочення числа депутатів парламенту з 450 до 300 чоловік.
 
Більшість населення в цей час підтримувала такі вимоги, а це загрожувало розпуском парламенту. Саме тоді у складі Верховної Ради формується так звана депутатська більшість у кількості 237 чоловік. Реально оцінюючи ситуацію в державі й суспільстві, вона бере курс на консолідацію різних політичних сил у Верховній Раді та об'єднання зусиль законодавчої і виконавчої влади.
Протягом 1995-1999 рр. в Україні змінилось три уряди, які очолювали Є. Марчук (з червня 1995 р.), П. Лазаренко (з травня 1996 р.) та В. Пустовойтенко (з червня 1997 р.). Саме кандидатуру останнього Л. Кучма запропонував Верховній Раді для затвердження і наприкінці 1999 р. Однак необхідної кількості голосів вона не набрала. Після тривалих консультацій і схвалення Верховною Радою у грудні 1999 р. український уряд очолив Голова Національного банку України В. Ющенко. Формування уряду стало додатковим стимулом консолідації суспільства.
Депутатська більшість остаточно сформувалась на початку 2000 р., а 1 лютого 2000 р. п'ята сесія Верховної Ради України, яка зібралась в Українському Домі у кількості 255 чоловік розпочала свою роботу з переобрання керівництва Верховної Ради України. Одночасно депутати обрали Головою Верховної Ради І. Плюща, першим заступником - В. Медведчука і заступником — С. Гавриша.
«Оксамитова революція», як назвали процес формування депутатської більшості журналісти, створила передумови для ефективної співпраці всіх гілок влади в Україні. 16 квітня 2000 р. оголошений ще перед «оксамитовою революцією» референдум все-таки відбувся. Переважна більшість населення України підтримала винесені пропозиції. Однак конкретного механізму їх імплементації вироблено не було.
Таким чином, на кінець 2000 р. вдалось у цілому подолати суперечності між гілками влади та досягти суттєвих зрушень на шляху розбудови правової держави та громадянського суспільства в Україні.
На початку 2001 року, у зв'язку зі зникненням журналіста Г. Гонгадзе й так званим касетним скандалом політична ситуація в Україні знову загострилась. На початку березня 2001 р. країною прокотилась хвиля виступів опозиційних сил у рамках акції «Україна без Кучми». Політична конфронтація знову стала в епіцентрі життя держави, затьмаривши вирішення численних гострих економічних і соціальних проблем. На цьому фоні пройшов процес розпаду депутатської більшості. Частина фракцій Верховної Ради («Трудова Україна», Соціал-демократичної партії України (об'єднаної), НДП, Компартії України) ініціювали відставку уряду В. Ющенка, висловивши йому недовіру.
У відповідь на це частина представників національно-демократичних сил заявили про свій перехід в опозицію.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ   
1.    Чим характеризувались вибори до Верховної Ради України у 1994 р.? Яким був її склад?
2.    Розкажіть про вибори Президента України 1994 р. Чому, з вашої точки зору, перемогу на них отримав Л. Кучма?
3.    Як складались відносини обраного в 1994 р. Президента з Верховною Радою України?
4.    Що відрізняло вибори до Верховної Ради України 1998 р. від усіх попередніх? Згадайте, що таке мажоритарна, пропорційна та
змішана виборча системи.
5.    Чим характеризувалась динаміка політичної боротьби під час президентських виборів 1999 р.? Чому в Україні не сталось так
званого лівого реваншу?
6.    В чому полягали суперечності між Президентом та Верховною Радою? Що привело до Всеукраїнського референдуму 2000 р.?
7.    Що таке «депутатська більшість» у парламенті? Як вона склалась? Яке її значення для роботи законодавчого органу?
8.    Назвіть причини розпаду депутатської більшості та відставки уряду В. Ющенка.

Історія України. 11 клас. Турченко Ф.Г, Панченко П.П., Тимченко С.М.

Вислано читтачами інтеренет-сайту

_{Підручники та книги по всім предметам, плани конспектів уроків з історії України 11 класу, реферати та конспекти уроків з історії України 11 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.