<u>Куба</u> - аграрно-індустріальна країна зі слабким рівнем розвитку економіки. Економічна політика країни спрямована на створення багатоукладної соціалістичної економіки з елементами ринку.<br>Економіка Куби вважається однією з найбільш націоналізованих у світі. У перші два роки після революції у власність держави і під його керування перейшло більшість промислових і сільськогосподарських підприємств і значна частина фінансових установ. До кінця 1970-х років у приватному секторі залишалося всього 25% сільського господарства, 7% транспорту, 1% засобів зв'язку і менше 1% рибальського флоту.<br>На початку 1960-х років за рекомендацією радянських фахівців на Кубі було введено централізоване планування. У другій половині 1960-х років кубинське керівництво відмовилося від такого планування на користь економічних експериментів, заснованих на моральному заохоченні працівників, використання примусової безкоштовної праці і здійсненні галузевих планів.<br>До другої половини 1980-х років економіка Куби була тісно пов'язана з економіками Радянського Союзу та країн соціалістичної співдружності, але після розпаду СРСР ці зв'язки були перервані.{{#ev:youtube|dLKNJVZ5Nac}} <br>Поряд з державною власністю на Кубі розвивається кооперативна, приватна (представлена іноземним капіталом), індивідуальна і змішана власність. Розпочався процес приватизації державних (нерентабельних) підприємств, залучення іноземних інвестицій, обмежена державна монополія зовнішньої торгівлі, знято заборону на обіг іноземної валюти в країні.<br>Основна галузь економіки Куби - цукрова промисловість, головна сільськогосподарська культура - цукровий очерет. У країні діє близько 170 цукропереробних заводів. Розвинене тваринництво і рибальство. Є підприємства чорної і кольорової металургії, машинобудування, хімічної промисловості, два нафтопереробних заводи. Розвинена легка і харчова промисловість. <br>Знамениті кубинські сигари виробляють 6 тютюнових фабрик. Важливе джерело доходу - міжнародний туризм.
<u>Куба</u> - аграрно-індустріальна країна зі слабким рівнем розвитку економіки. Економічна політика країни спрямована на створення багатоукладної соціалістичної економіки з елементами ринку.<br>Економіка Куби вважається однією з найбільш націоналізованих у світі. У перші два роки після революції у власність держави і під його керування перейшло більшість промислових і сільськогосподарських підприємств і значна частина фінансових установ. До кінця 1970-х років у приватному секторі залишалося всього 25% сільського господарства, 7% транспорту, 1% засобів зв'язку і менше 1% рибальського флоту.<br>На початку 1960-х років за рекомендацією радянських фахівців на Кубі було введено централізоване планування. У другій половині 1960-х років кубинське керівництво відмовилося від такого планування на користь економічних експериментів, заснованих на моральному заохоченні працівників, використання примусової безкоштовної праці і здійсненні галузевих планів.<br>До другої половини 1980-х років економіка Куби була тісно пов'язана з економіками Радянського Союзу та країн соціалістичної співдружності, але після розпаду СРСР ці зв'язки були перервані.{{#ev:youtube|dLKNJVZ5Nac}} <br>Поряд з державною власністю на Кубі розвивається кооперативна, приватна (представлена іноземним капіталом), індивідуальна і змішана власність. Розпочався процес приватизації державних (нерентабельних) підприємств, залучення іноземних інвестицій, обмежена державна монополія зовнішньої торгівлі, знято заборону на обіг іноземної валюти в країні.<br>Основна галузь економіки Куби - цукрова промисловість, головна сільськогосподарська культура - цукровий очерет. У країні діє близько 170 цукропереробних заводів. Розвинене тваринництво і рибальство. Є підприємства чорної і кольорової металургії, машинобудування, хімічної промисловості, два нафтопереробних заводи. Розвинена легка і харчова промисловість. <br>Знамениті кубинські сигари виробляють 6 тютюнових фабрик. Важливе джерело доходу - міжнародний туризм.
Саудівська Аравія має економіку, орієнтовану на експорт нафти з сильним державним контролем над основними секторами економічної діяльності. <br>Саудівська Аравія має близько 20% розвіданих нафтових запасів у світі, вважається найбільшим експортером нафти, і грає провідну роль в ОПЕК. На нафтовий сектор припадає приблизно 80% доходної частини бюджету, 45% ВВП і 90% експортних надходжень. Саудівська Аравія заохочує розвитку приватного сектора з метою диверсифікації своєї економіки.
Саудівська Аравія має економіку, орієнтовану на експорт нафти з сильним державним контролем над основними секторами економічної діяльності. <br>Саудівська Аравія має близько 20% розвіданих нафтових запасів у світі, вважається найбільшим експортером нафти, і грає провідну роль в ОПЕК. На нафтовий сектор припадає приблизно 80% доходної частини бюджету, 45% ВВП і 90% експортних надходжень. Саудівська Аравія заохочує розвитку приватного сектора з метою диверсифікації своєї економіки.
У шахський період основний економічний потенціал був зосереджений в руках держави. За допомогою держави були побудовані сучасні підприємства в різних галузях економіки. Для цього широко залучався іноземний капітал і приватний вітчизняний капітал. Всі державні і приватні великі й технологічно нові підприємства були побудовані в 60-70-е за участю іноземного капіталу. Основний обсяг промислового виробництва створювався на великих (з числом більше 10 чол.) Об'єктах, але до кількісної структурі абсолютно переважали дрібні підприємства. У ісламський період після проведеної в 1979 масової націоналізації банків, іноземній і великої промислової власності, держсектор розширив свої позиції в економіці. Після більш десяти років проведення політики лібералізації держава продовжує зберігати провідну роль у низці виробничих галузей економіки. {{#ev:youtube|WeBqPdNWFJk}} <br>У перші роки після революції ісламську державу в якості альтернативи державному сектору розглядала кооперативний. У здоровій конкуренції цих секторів режим бачив стимул для економічного розвитку. Принцип ісламської економіки - поєднання державного і кооперативного сектора, а також доповнює їх приватного сектора, був введений до Конституції. Кооперативи користуються організаційної, податкової, кредитної підтримкою держави і контролюються ним.<br>Сільське населення практично повністю зайнято в різних типах кооперативів, переважаючими серед яких є багатоцільові сільські кооперативи, об'єднані в союзи, які в свою чергу організаційно підпорядковані Центральній Організації сільських кооперативів, що діє під контролем Міністерства кооперативів.<br>38% площі країни відведені під сільське господарство, яке, однак, не обходиться без підземної штучної зрошувальної системи. Поряд з пшеницею, ячменем, цитрусовими і цукровим буряком на експорт вирощуються тютюн, чай, а також фісташки і фініки. Значне місце займає лов осетра на ікру, білорибиці і ската в Каспійському морі.<br>Значні запаси нафти і газу біля Перської затоки, на узбережжі Каспійського моря, а також у північно-східній прикордонній області, як і багаті родовища вугілля, міді, нікелю і хрому, складають основу важкої промисловості країни, даючи 85% експортної прибутку, і в значній мірою контролюються державою.<br>Традиційне килимарство, а також майстерні по куванні міді та срібла, хоча і підтримуються державою, все більше втрачають своє значення.
У шахський період основний економічний потенціал був зосереджений в руках держави. За допомогою держави були побудовані сучасні підприємства в різних галузях економіки. Для цього широко залучався іноземний капітал і приватний вітчизняний капітал. Всі державні і приватні великі й технологічно нові підприємства були побудовані в 60-70-е за участю іноземного капіталу. Основний обсяг промислового виробництва створювався на великих (з числом більше 10 чол.) Об'єктах, але до кількісної структурі абсолютно переважали дрібні підприємства. У ісламський період після проведеної в 1979 масової націоналізації банків, іноземній і великої промислової власності, держсектор розширив свої позиції в економіці. Після більш десяти років проведення політики лібералізації держава продовжує зберігати провідну роль у низці виробничих галузей економіки. {{#ev:youtube|WeBqPdNWFJk}} <br>У перші роки після революції ісламську державу в якості альтернативи державному сектору розглядала кооперативний. У здоровій конкуренції цих секторів режим бачив стимул для економічного розвитку. Принцип ісламської економіки - поєднання державного і кооперативного сектора, а також доповнює їх приватного сектора, був введений до Конституції. Кооперативи користуються організаційної, податкової, кредитної підтримкою держави і контролюються ним.<br>Сільське населення практично повністю зайнято в різних типах кооперативів, переважаючими серед яких є багатоцільові сільські кооперативи, об'єднані в союзи, які в свою чергу організаційно підпорядковані Центральній Організації сільських кооперативів, що діє під контролем Міністерства кооперативів.<br>38% площі країни відведені під сільське господарство, яке, однак, не обходиться без підземної штучної зрошувальної системи. Поряд з пшеницею, ячменем, цитрусовими і цукровим буряком на експорт вирощуються тютюн, чай, а також фісташки і фініки. Значне місце займає лов осетра на ікру, білорибиці і ската в Каспійському морі.<br>Значні запаси нафти і газу біля Перської затоки, на узбережжі Каспійського моря, а також у північно-східній прикордонній області, як і багаті родовища вугілля, міді, нікелю і хрому, складають основу важкої промисловості країни, даючи 85% експортної прибутку, і в значній мірою контролюються державою.<br>Традиційне килимарство, а також майстерні по куванні міді та срібла, хоча і підтримуються державою, все більше втрачають своє значення.
Закріпити отримані раніше учнями знання про ринок та ринкову економіку.
Ознайомити учнів з означенням поняття "адміністративно-командна економіка"
Дати учням розуміння головних відмінностей ринкової та планової економіки.
Хід уроку
Вивчення нового матеріалу. Бесіда. Розповідь. Читання матеріалу класом. Перегляд відео.
Дискусія, робота по групам. Висновок по темі.
Планова (командна) економіка та її основні риси
Командна економіка (планова економіка) - економічна система,в якій держава або ради керують економікою. У системі з командною економікою центральний уряд приймає всі рішення щодо виробництва і споживання товарів і послуг. У крайніх випадках, крупні галузі економіки та промисловості знаходяться під контролем держави, всі рішення щодо розподілу ресурсів та виробництва також приймаються державою. Органи планування вирішують, що повинен бути виготовлено і направляють підприємства нижчих рівнів на виробництво цієї продукції. Команда економіка є протилежністю ринкової економіки, в якій виробництво, розподіл, ціноутворення та інвестиції приймаються власниками засобів виробництва на основі власних інтересів а не згідно всеосяжного плану. До м'яких різновидам планування в командних економіках належить індикативне планування, коли держава застосовує «вплив, субсидії, дотації і оподаткування, але не вказує що робити." Такі різновиди іноді називають «планованими ринковими економіками." Деякі дослідники розрізняють планову економіку від командної, вважаючи командну економіку крайнім випадком планової. Однак, планування економічної діяльності присутнє і в умовах вільного ринку. До важливих прикладів командних економік минулого належить економіка Радянського Союзу, яка, за оцінками CIA Factbook була якийсь час другої за розмірами економікою світу, Китаю до 1978 року і Індії до 1991 року. Починаючи з 1980-тих і 1990-тих років уряди країн з командною економікою почали впроваджувати політику дерегулювання (або, як у Радянському Союзі, система зазнала краху) і рух в бік створення ринкової або змішаної економіки. Планові економіки існують в таких країнах, як Куба, Лівія, Саудівської Аравії, Ірані, Північній Кореї і М'янма.
Основні риси планової економіки:
Надмірне одержавлення економіки;
надмірна централізація виробництва (понад 90% підприємств - державна власність);
диктат виробника;
бюрократизація апарату управління;
спрямування значної частини дефіцитних ресурсів на потреби військово-промислового комплексу.
Характеристика планової економіки
За умов командної (планової) економіки головні економічні питання вирішує визначений центральний орган, який спочатку визначає, що і скільки виробляти, і неодмінно контролює виконання своїх розпоряджень. Таким способом вирішуються всі питання щодо того, як виробляти. Центральний орган вирішує також питання «для кого» виробляти. За умов командної економіки існують досить жорсткі обмеження рівнів заробітної плати, пенсій, тривалості відпусток працюючим тощо. Центр визначає обсяги розподілу за районами вироблених товарів, а також встановлює ціни на них. Головною особливістю командної системи є відсутність у виробників свободи вибору. Так, директор швейної фабрики не міг вибирати постачальника тканини для свого товару, оскільки план «закріплював» за ним конкретного постачальника. У той же час директор ткацької фабрики не побоювався, що його продукція залишиться нерозпроданою через низьку якість: адже він знає, що швейна фабрика за планом зобов'язана придбати її. Саме відсутність свободи вибору зумовлює відсутність у виробників зацікавленості (або стимулу) виробляти кращі й дешевші товари, збільшуючи їх асортимент і розробляючи нові моделі. Через це задоволення потреб споживачів в такій системі знаходиться на низькому рівні. Але слід зазначити також, що планування як метод управління окремим підприємством широко використовується в господарській практиці і може сприяти підвищенню загальної ефективності виробництва.
Історія формування адміністративно-командної економічної системи
Командна економіка сформувалася в Радянському Союзі у 20—30-х роках. Вона грунтувалася на державній власності на всі матеріальні ресурси та директивному централізованому плануванні економіки. Для розуміння командної економіки Радянського Союзу потрібно ознайомитися з його ідеологією. Панівною силою в політичному та економічному житті радянського суспільства була комуністична партія. Вона вважала себе авангардом робітничого класу. Згідно з цією ідеологією, комуністична система неминуче приходить на зміну капіталістичній, або ринковій, системі. Комуністи розглядають ринкову економіку як нестабільну, як утілення хаосу та нерівності. Ринки, на їхню думку, породжують інфляцію, безробіття й несправедливий розподіл доходів.
Рис 2. Карл Маркс (1818 - 1883) - німецький філософ, соціолог, економіст, політичний журналіст. Його наукові твори та економічні дослідження, об'єднані в теоретичне вчення, яке називають марксизмом, сформували основу комуністичного і соціалістичного руху.
Особливе місце в марксистській ідеології посідає теорія трудової вартості. Згідно з цією теорією, вартість (ціна) товару визначається кількістю праці, тобто робочого часу, необхідного для виробництва цього товару. Іншими словами, лише праця людини вважається джерелом усіх доходів суспільства. Решта факторів, мовляв, доходу не створює, а лише його привласнює. У капіталістичній економіці, стверджує марксистська ідеологія, робітники перебувають у гіршій суспільній позиції. Вони позбавлені факторів виробництва. Капіталісти експлуатують робітників, виплачують їм лише вартість робочої сили, а не повну вартість, яка створена працею найманих робітників. Капіталіст виплачує робітникам лише зарплату, а решту доходу, яку створили робітники, привласнює у вигляді додаткової вартості. Додаткова вартість — головний термін марксистської політичної економії. За К. Марксом, додаткова вартість — це надлишок над вартістю робочої сили, який створили наймані працівники та привласнили капіталісти. Згідно з марксистською ідеологією, ринкова система є останньою експлуататорською системою, в якій із робітників визискують додаткову вартість. Завдання комуністів полягає в тому, щоб створити безкласове суспільство, вільне від експлуатації людини людиною. Для цього потрібно знищити приватну власність, замінити її державною, а ринковий механізм — директивним централізованим плануванням.
Радянська держава володіла всіма матеріальними ресурсами — землею, природними багатствами, засобами транспорту і зв'язку, банківською системою й усіма промисловими підприємствами. Заклади роздрібної й оптової торгівлі, більшість житла в містах також перебували у власності держави. У командній системі основні проблеми організації економіки — що, як і для кого виробляти — визначали урядові директиви, а не ринковий механізм. Командна економіка функціонує відповідно до планів, які розробляють на вершині управлінської піраміди й доводять підприємствам до виконання. Вибір із тих чи інших можливих варіантів визначають рішення бюрократів різного рівня. Ієрархічне управління передбачає підпорядкування інтересів нижчих одиниць (споживачів, виробників) інтересам вищих (територіальних об'єднань, галузевих міністерств тощо). Держава зрівнює доходи більшості споживачів. Підприємництво як одне з джерел зростання доходів забороняється. Зрівняльність гарантує невисокий рівень доходів і споживання усім, у тому числі тим, хто не хоче працювати краще.
Економіка Куби
Куба - аграрно-індустріальна країна зі слабким рівнем розвитку економіки. Економічна політика країни спрямована на створення багатоукладної соціалістичної економіки з елементами ринку. Економіка Куби вважається однією з найбільш націоналізованих у світі. У перші два роки після революції у власність держави і під його керування перейшло більшість промислових і сільськогосподарських підприємств і значна частина фінансових установ. До кінця 1970-х років у приватному секторі залишалося всього 25% сільського господарства, 7% транспорту, 1% засобів зв'язку і менше 1% рибальського флоту. На початку 1960-х років за рекомендацією радянських фахівців на Кубі було введено централізоване планування. У другій половині 1960-х років кубинське керівництво відмовилося від такого планування на користь економічних експериментів, заснованих на моральному заохоченні працівників, використання примусової безкоштовної праці і здійсненні галузевих планів. До другої половини 1980-х років економіка Куби була тісно пов'язана з економіками Радянського Союзу та країн соціалістичної співдружності, але після розпаду СРСР ці зв'язки були перервані.
Поряд з державною власністю на Кубі розвивається кооперативна, приватна (представлена іноземним капіталом), індивідуальна і змішана власність. Розпочався процес приватизації державних (нерентабельних) підприємств, залучення іноземних інвестицій, обмежена державна монополія зовнішньої торгівлі, знято заборону на обіг іноземної валюти в країні. Основна галузь економіки Куби - цукрова промисловість, головна сільськогосподарська культура - цукровий очерет. У країні діє близько 170 цукропереробних заводів. Розвинене тваринництво і рибальство. Є підприємства чорної і кольорової металургії, машинобудування, хімічної промисловості, два нафтопереробних заводи. Розвинена легка і харчова промисловість. Знамениті кубинські сигари виробляють 6 тютюнових фабрик. Важливе джерело доходу - міжнародний туризм.
Рис 3. Кубинські сигари.
В даний час економіка країни повністю залежить від кон'юнктури цін на цукор, нікель і тютюн на світовому ринку. З початку 1980-х років Куба стала вживати серйозні кроки з розвитку міжнародного туризму. Була проведена реконструкція туристичних об'єктів і розгорнута потужна рекламна кампанія. Хоча уряд США ще раз підтвердило своє рішення, що забороняло американським громадянам відвідування Куби, в 1992 країну відвідало близько 500 тисяч туристів з Європи, Канади та країн Латинської Америки. У 2003 році країну відвідало вже 2 мільйони чоловік. Планується подальше збільшення числа туристів до 7 мільйонів чоловік до 2020 року.
Економіка Саудівської Аравії
Саудівська Аравія має економіку, орієнтовану на експорт нафти з сильним державним контролем над основними секторами економічної діяльності. Саудівська Аравія має близько 20% розвіданих нафтових запасів у світі, вважається найбільшим експортером нафти, і грає провідну роль в ОПЕК. На нафтовий сектор припадає приблизно 80% доходної частини бюджету, 45% ВВП і 90% експортних надходжень. Саудівська Аравія заохочує розвитку приватного сектора з метою диверсифікації своєї економіки.
Рис 4. Нафтова платформа.
Зусилля з диверсифікації економіки зосереджені на виробництві електроенергії, телекомунікації, розробки родовищ природного газу та нафтохімічній галузях. Приблизно 5500000 іноземних робітників відіграють важливу роль у розвитку Саудівської економіки, особливо в нафтовій і сфері послуг, в той же час Ер-Ріяд вживає заходів зі скорочення безробіття серед своїх громадян. У рамках своїх зусиль із залучення іноземних інвестицій, Саудівська Аравія приєдналася до СОТ у грудні 2005 року після багатьох років переговорів. Уряд приступив до створення шести "економічних міст" в різних регіонах країни з метою сприяння економічному розвитку.
П'ять років високих цін на нафту протягом 2004-2008 дали Саудівської Аравії достатньо фінансових резервів, щоб управляти впливом глобальної фінансової кризи, але зовнішній борг, падіння цін на нафту і глобальний економічний спад викликав заморожування деяких проектів економічного розвитку. Саудівська влада підтримують банківський сектор в умовах кризи шляхом прямих вливань капіталу в банки, знижуючи ставки, і публічно підтверджуючи гарантії уряду за банківськими депозитами.
Економіка Ірану
У шахський період основний економічний потенціал був зосереджений в руках держави. За допомогою держави були побудовані сучасні підприємства в різних галузях економіки. Для цього широко залучався іноземний капітал і приватний вітчизняний капітал. Всі державні і приватні великі й технологічно нові підприємства були побудовані в 60-70-е за участю іноземного капіталу. Основний обсяг промислового виробництва створювався на великих (з числом більше 10 чол.) Об'єктах, але до кількісної структурі абсолютно переважали дрібні підприємства. У ісламський період після проведеної в 1979 масової націоналізації банків, іноземній і великої промислової власності, держсектор розширив свої позиції в економіці. Після більш десяти років проведення політики лібералізації держава продовжує зберігати провідну роль у низці виробничих галузей економіки.
У перші роки після революції ісламську державу в якості альтернативи державному сектору розглядала кооперативний. У здоровій конкуренції цих секторів режим бачив стимул для економічного розвитку. Принцип ісламської економіки - поєднання державного і кооперативного сектора, а також доповнює їх приватного сектора, був введений до Конституції. Кооперативи користуються організаційної, податкової, кредитної підтримкою держави і контролюються ним. Сільське населення практично повністю зайнято в різних типах кооперативів, переважаючими серед яких є багатоцільові сільські кооперативи, об'єднані в союзи, які в свою чергу організаційно підпорядковані Центральній Організації сільських кооперативів, що діє під контролем Міністерства кооперативів. 38% площі країни відведені під сільське господарство, яке, однак, не обходиться без підземної штучної зрошувальної системи. Поряд з пшеницею, ячменем, цитрусовими і цукровим буряком на експорт вирощуються тютюн, чай, а також фісташки і фініки. Значне місце займає лов осетра на ікру, білорибиці і ската в Каспійському морі. Значні запаси нафти і газу біля Перської затоки, на узбережжі Каспійського моря, а також у північно-східній прикордонній області, як і багаті родовища вугілля, міді, нікелю і хрому, складають основу важкої промисловості країни, даючи 85% експортної прибутку, і в значній мірою контролюються державою. Традиційне килимарство, а також майстерні по куванні міді та срібла, хоча і підтримуються державою, все більше втрачають своє значення.
Рис 5. Іранський килим.
Висновок
Повною протилежністю чистому капіталізму є командно-адміністративна економіка. Ця система в своїй основі має суспільну власність на засоби виробництва, тобто практично на всі матеріальні ресурси. Управління ж виробництвом здійснюється на основі колективних рішень, прийнятих у вищих державних структурах у формі централізованого державного економічного планування. Підприємства у своїй економічній діяльності керуються на основі державних директив. У планових директивах встановлюється кількість ресурсів (матеріальних, трудових, грошових), яке має бути виділено кожному підприємству для виконання виробничого завдання. Співвідношення засобів виробництва і засобів споживання в національному продукті встановлюється також централізовано. Політика ціноутворення, доходів і стимулювання праці перебувала у віданні чиновників відповідних економічних структур держави. Всі напрями економічної політики держави будувалися на основі довгострокових пріоритетів, які випливають з головних ідеологічних доктрин.
Основні терміни
Командна економіка - спосіб функціонування економічної системи, при якому засоби виробництва знаходяться в державній власності; мета , напрямки і координація економічної діяльності здійснюються за допомогою централізованого планування.
Контрольні завдання
1. За якими рисами відрізняють командну економіку? 2. Перерахуйте країни, що на сьогодні мають планову економічну систему? 3. Які переваги та недоліки має командна економіка? Поясніть свою думку. 4. Головною метою планування праці є: а) розрахунок планового балансу робочого часу одного робітника; б) пошук резервів, використання яких дозволило би підприємству успішно працювати на ринку; в) встановлення оптимального співвідношення чисельності персоналу за функціями виробництва, обслуговування та управління; г) дотримання правильних співвідношень у заробітній платі окремих категорій працівників.
5. Якщо економічна влада централізована, основним економічним суб’єктом виступає держава, ринок не виконує функцію регулятора економіки, а в поведінці економічних суб’єктів загальний інтерес домінує над особистим, то це: а) ринкова економіка (чистий капіталізм); б) змішана економіка; в) традиційна економіка; д) командна економіка; е) всі відповіді правильні.
Список використаних джерел
1. Кмемко Г.Н., Нестеренко В.П. “Основи економічної теорії”, Київ, 1997р.
Васильченко З. Доходи бюджету в системі управління економікою. /'Фінанси України'.- 1997. - № 6.
2. Мочерний С.В. Основи економічної теорії. – Тернопіль: АТ «Тарнекс», 1993 3. Макконелл К.Л., Брю С.Л. Экономикс. Принципы, проблемы и политика. – Москва: «Республика», 1992 4. Гальчинський А. Основи економічної теорії. – Київ: Основи, 1996
Над уроком працювали
Добронецька Т.Б., викладач ,
Савчук Н.В., викладач ,
Прокопенко Ю.А.
Поставить вопрос о современном образовании, выразить идею или решить назревшую проблему Вы можете на Образовательном форуме, где на международном уровне собирается образовательный совет свежей мысли и действия. Создав блог, Вы не только повысите свой статус, как компетентного преподавателя, а и сделаете весомый вклад в развитие школы будущего. Гильдия Лидеров Образования открывает двери для специалистов высшего ранга и приглашает к сотрудничеству в направлении создания лучших в мире школ.
