Текущая версия на 19:02, 24 марта 2011

Гіпермаркет знань>>Українська література >> Українська література: Іван Нечуй-Левицький – сновоположник соціально-побутової повісті. Життєвий і творчий шлях письменника

План-конспект уроку з курсу «Українська література 10 клас» з теми «Іван Нечуй-Левицький. Життєвий і творчий шлях письменника. «Кайдашева Сім'я»».

                                    ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ. ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ ПИСЬМЕННИКА.

        «КАЙДАШЕВА СІМ'Я» — ЗРАЗОК РЕАЛІСТИЧНОЇ СОЦІАЛЬНО-ПОБУТОВОЇ ПОВІСТІ. ІСТОРІЯ НАПИСАННЯ. ЗМІСТ ТВОРУ.

                                                     ПЕРСОНАЖІ ПОВІСТІ, ПРОБЛЕМАТИКА ТВОРУ

                                                                    ПЛАН

1.    Нечуй-Левицький - видатний український письменник
2.    Повість “Кайдашева сім'я”
3.    Аналіз героїв повісті «Кайдашева сім'я»

Мета лекції:
Навчальна - Ознайомити з основними віхами життя І.Нечуя-Левицького, жанро¬вою специфікою твору. Уміти характеризувати образи, визначати проблематику твору
Виховна - Виховувати в учнів любов і повагу до минулого України, почуття патріотизму, гідності людини вільної держави
Розвиваюча - Розвивати уміння аналізувати художні твори

Література:

1.    Білецький О. Про прозу взагалі та про нашу прозу 1925 року// Червоний шлях. - 1926.-№ 3.- С.138.
2.    Історія української літератури. ХХ століття. У 2 кн. Кн. 1: 1910-1930роки: Навч. посібник/ За ред. В.Г. Дончика. - К.: Либідь, 1994.- С.533-551.
3.    Кононенко П.П. Українська література: проблеми розвитку// Навчальний посібник. - К.: Либідь, 1997.- 336с.
4.    Короткий довідник з історії України/ І.Ф.Курбас, М.О.Багмет, І.ІФедьков та ін. - К.: Вища шк., 1994.- 255с.
5.    Літературознавчий словник-довідник .- К.: Академія. -1997. Нечуй-Левицький І. Кайдашева сім’я. – К.: Дніпро, 1989


                                                                        ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ

                                                                               (1838 — 1918)

Нечуй-Левицький - видатний український письменник - виступив як письменник-новатор, чудовий знавець дійсності, що поширив межі українського реалізму і вторував шлях наступним письменницьким поколінням

Іван Семенович Левицький (літературні псевдоніми — І. Нечуй-Левицький, І. Нечуй тощо) народився 25 листопада 1838р. в м. Стеблеві Київської губ. Канівського повіту (нині — Черкаська обл., Корсунь-Шевченківський район). Змалку цікавився звичаями і побутом селян, пізнавав скарби українського фольклору та поезії Шевченка, що згодом яскраво відбилося в його творчості.

1847-1852 – початкова освіта вдома, потім у духовному училищі при Богуславськім монастирі. (Зобразив тяжке навчання у творі «Уривки з моїх мемуарів та згадок. В Богуславськім училищі») Навчався Нечуй-Левицький в Богуславському училищі (1848 — 1852), потім у Київській семінарії (1853 — 1859) та Київській духовній академії (1861 — 1865). Перед ним відкривалася духовна кар'єра, але юний магістр богослов'я рішуче від неї відмовився і, пориваючи з сімейними традиціями, викладав російську мову, літературу, історію, географію, логіку в Полтавській семінарії (1865 — 1866), гімназіях Каліша, Седлеця (1866 — 1873), Кишинева (1873 — 1884). 1885р. письменник вийшов у відставку, оселився в Києві і, ведучи досить замкнене життя, повністю віддався літературній праці.

1853 -  вступив до київської духовної семінарії. По закінченні викладає географію, арифметику та старослов’янську мову в Богуславському духовному училищі.

1861-1865 – час пожвавлення суспільного руху, коли посилюються народні зворушення, поширюється ідеологія революційних демократів.

Друкуватися почав 1868 року ("Дві московки"). Вступивши на літературну ниву в 60-ті рр. XIX ст., Нечуй-Левицький одразу привернув до себе увагу читачів і критики. Вже перші його твори — “Дві московки” (1868) і “Рибалка Панас Круть” (1868), повість “Причепа” (1869) — відзначалися новизною характерів, яскравістю барв. Після перших кроків письменника, що свідчили про появу сильного, молодого таланту на терені української прози, виходять з друку його нові, розгорнені полотна. В 70-ті рр. художник створює класичні твори з народного життя: “Не можна бабі Парасці вдержатись на селі” (1874), “Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти” (1875), “Микола Джеря” (1878), “Кайдашева сім'я” (1879), “Бурлачка” (1880). У наступні роки, хоч творчий пульс письменника дещо слабне, він створює ряд цікавих, визначних творів (“Старі гультяї”, 1897; “Чортяча спокуса”, 1885; “Не той став”, 1896; “Сільська старшина бенкетує”, надруковано 1911р.). Окремо стоїть казка “Скривджені та нескривджені” (1892), де письменник у фантастичних образах показує суперечності між народом і самодержавством.

1873-1885 – працює вчителем словесності в Кишиневі.

1885 – виходить на пенсію – 47 років – оселяється в Києві, віддається творчій роботі. У цьому ж році збулася його мрія – його відвідує І.Франко.

Автор антикріпосницької повісті "Микола Джеря" (1876 р.), повістей: "Бурлачка" (1878 р.) - про життя заробітчан, "Хмари" (1874 р.), "Над Чорним морем" (1893 р.) - про діяльність української буржуазної інтелігенції. Нечую-Левицькому належать гумористично-сатиричні твори "Кайдашева сім'я" (1879 р.), "Старосвітські батюшки та матушки" (1888 р.), "Афонський пройдисвіт" (1890 р.). Багаті спостереження побуту, моралі і звичаїв духовенства знайшли повнокровне втілення у великій повісті Нечуя-Левицького “Старосвітські батюшки та матушки” (1884р. надрукована в “Киевской старине” в російському перекладі, в 1888р. — у журналі “Зоря” мовою оригіналу).

Якщо в “Старосвітських батюшках...” гумор і сатира поєднані з легким сумом, то в наступних повістях і оповіданнях — “Афонський пройдисвіт” (1890), “Поміж ворогами” (1893), “Київські прохачі” (1901, надрукована 1905р.) — на перший план в малюнках характерів виступає авторський сарказм.

Погляд письменника неодноразово звертається до освічених кіл, до української інтелігенції. Різноманітні типи людей цієї суспільної групи, їх ідейні прагнення, суперечки постають у романах “Хмари” (1874) і “Над Чорним морем” (1890), а також у творах інших прозових жанрів (“Навіжена”, “Неоднаковими стежками”, “Гастролі”, “На гастролях в Микитянах”, “Дивовижний похорон”). Не лише сучасність, а й сторінки української історії знайшли відображення у творах Нечуя-Левицького, що належать до різних жанрів: казка “Запорожці” (1873), повісті і науково-популярні нариси (“Гетьман Іван Виговський”, “Перші київські князі”, “Татари і Литва на Україні”, “Унія і Петро Могила”, “Український гетьман Богдан Хмельницький і козаччина” та ін.). Серед історичних художніх творів письменника перше місце займає роман “Князь Єремія Вишневецький” (1897, вперше надруковано 1932р.). Образи минулого України Нечуй-Левицький відтворював і в драматичних творах (“Маруся Богуславка”, 1875; “В диму та полум'ї”, 1911).
Письменник активно цікавився розвитком українського мистецтва: театру, музики, живопису (“З Кишинева”, 1884; “В концерті”, 1887; “Марія Заньковецька, українська артистка”, 1893, та ін.).
Крім згаданих історичних драм перу Нечуя-Левицького належать комедії з міщанського побуту (“На Кожум'яках”, 1875; “Голодному й опеньки м'ясо”, 1887), які містять цікаві характеристики типів міщан, торговців, дрібних чиновників, їх звичаїв, моралі й психології. Найбільш вдалою є перша п'єса, яка у переробці М. Старицького під назвою “За двома зайцями” набула більшої сценічності й досі живе в українському театрі.

Нечуй-Левицький виступав і як драматург (комедія "На кожум'яках", історичної драми "Маруся Богуславка", "В диму та в полум'ї" (1875 року) тощо, етнограф-фольклорист ("Світогляд українського народу від давнини до сучасності" (1868-1871 рр.), "Українські гумористи й штукарі" (1890 року) та лінгвіст "Сучасна часописна мова на Україні" (1907 року); "Граматика української мови" в 2-х ч. (1914 року) тощо.

У творчій спадщині письменника є також літературно-критичні й літературно-публіцистичні статті. У відомій статті “Сьогочасне літературне прямування” (1878 — 1884) містяться цікаві роздуми про специфіку художньої творчості та роль усної поетичної традиції в літературі.

У праці “Українство на літературних позвах з Московщиною” (1891) Нечуй-Левицький досить виразно висловлює націоналістичні погляди на історію і культуру України.

Нечуєві-Левицькому належить кілька статей і рецензій про українську літературу. Вони присвячені поезії Шевченка (“Сорок п'яті роковини смерті Шевченка”, “Хто такий Шевченко”), повісті Д. Яворницького “Де люди, там і лихо”, дають широкий огляд творчості класиків і сучасних йому українських поетів і прозаїків від Шевченка до А. Кримського, В. Самійленка і Б. Грінченка (“Українська поезія”). Чималий інтерес має велика стаття “Українська декаденщина” (надруковано вперше 1968р.).

В роки імперіалістичної війни І. Нечуй-Левицький жив самотнім, голодним життям. На початку 1918р. в умовах кайзерівської окупації Києва письменник тяжко захворів, згодом потрапив до Дегтярівської богадільні (будинок для перестарілих), де й скінчив життя 2 квітня 1918р.

 15.IV 1918 – поховано на Байковому кладовищі в Києві.
 
                                                        ПОВІСТЬ НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО «КАЙДАШЕВА СІМ’Я»

Ще І. Франко зазначав, що повість “Кайдашева сім'я” “з огляду на високо артистичне змалювання селянського життя” належить “до найкращих оздоб українського письменства”. З великою художньою силою і правдивістю І. Нечуй-Левицький розкрив у цьому творі духовні цінності, які склалися впродовж століть в українській родині. Новаторство письменника якраз виявилося втому, що він показав руйнування набутої духовності труднощами щоденного життя, відтворив такий стан українського селянства, який нівечить справжню суть його “народного духу”.

В етнографічній розвідці “Світогляд українського народу” І. Нечуй-Левицький вказував на великі моральні потенції народу, суть яких відбилась насамперед в усній поезії. Він радив письменникам не обминати колоритних народних висловів і через їх освоєння показати світові неповторну душу українців.

Найрізноманітніші засоби барвистого народного мовлення письменник вдало використав у “Кайдашевій сім'ї”.

Змалюванням саме буденного життя українських селян повість “Кайдашева сім'я” вирізнялася у літературі – адже тогочасні автори захоплювалися переважно святковою стороною селянського побуту. Будні Кайдашів минають у невсипущій праці. Косовиця, жнива, плекання городини, “зимова” жіноча робота (прядіння, ткання полотна, шиття і вишивання одягу) – ці та інші щоденні клопоти визначали стосунки між членами сім'ї Кайдашів. Хоча у творі майстерно виписані і святкові звичаї та обряди, глибоко вікові традиції і вірування.

Втіленням української релігійності і високої народної моралі є у повісті Мелашка. Її любов до рідної матері, чоловіка, намагання догодити свекрусі приємно вражають. Доведена до відчаю, Мелашка їде з односельчанами в Київську Лавру на прощу – святкування паски у Києві, за народним повір'ям, мало б принести у сім'ю Боже благословення. Письменник поетизує свою героїню. Так, лірична душа Мелашки почула у жалібних піснях ченців у чистий четвер (напередодні Великодня) “якесь море сліз, що зливалось тисячі літ, І злилось докупи, і полилось піснями з грудей. Здасться, в тому морі сліз текли ріки народного горя од самого початку світу...”.

Побожним, чуйним і добрим був Кайдаш, мріяв про смерть по-християнськи: зі сповіддю, причастям, соборуванням. Але тяжке пияцтво призвело до передчасної страшної смерті, яка не відповідала християнським уявленням. Сини і невістка Мотря надто часто порушували четверту заповідь Божу: не поважали і не шанували батьків. А народна мораль ґрунтувалася в основному на заповідях Божих. У селі зневажали злодіїв, п'яниць, покриток, ледарів, хвальків, безбожників Тут ніколи нікому нічого не забували. Не могли забути й Мотрі того, що вибила свекрусі око, а Карпові – що ганявся за матір'ю з дрючком. Люди добре знали характери тих, кого вважали негідними: вибираючи Карпа десяцьким, хтось підкреслив, що “буде добрий сіпака”, а пропонуючи жартома кандидатуру Мотрі, селяни висміяли цю жінку:

– А може, панове громадо, ми оберемо за десяцького Мотрю, – прикинув слівце один жартівливий чоловік.
– Не можна, вона повибиває всім бабам очі, – гукнули чоловіки, сміючись.

Глибокий знавець селянського життя і побуту, селянської психології І. Нечуй-Левицький розумів, що про народ треба писати без будь-яких прикрас. У центрі повісті – повсякденний плин життя селянської сім'ї, в якому на перший план висуваються побутові сварки, спричинені відсутністю прагнення зрозуміти один одного. Жанрова специфіка твору полягає у тому, що цей повсякденний плин життя родини Кайдашів розгортається в найрізноманітніших побутових виявах, які часто окреслюються в гумористичному плані. Гумор письменника сягає корінням у народний ґрунт і міцну національну літературну традицію. Природжений гумор Нечуй-Левицький вважав невід'ємним елементом національної психіки, що “затаївся в усіх звивах розуму і фантазії щирого українця і є глибоко своєрідним”. Контрасти створеного народом величного епосу і дріб'язкової хатньої війни надають повісті особливого іронічного забарвлення (“Не чорна хмара з-за синього моря виступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину”). У повісті письменник гумористичне показав взаємні заздрощі, плітки та шалені вибухи злості серед Кайдашів. Проте гумор у повісті має співчутливий характер: автор бачить вплив на психологію Кайдашів їхнього тяжкого становища, бо після довговічної панщини вони потрапили в нові, незвичні обставини. Із серії комічних подій складається сумна картина буття сім'ї, де син виступає проти матері, й уся родина марно витрачає сили і здоров'я на безглузді суперечки та чвари. Такий стан, на думку письменника, не відповідає справжній суті “народного духу”. Духовна роз'єднаність – ось те лихо, яке кожен день отруює українську родину, яка впродовж віків була оповита високою духовністю і мораллю.

Яскравий колорит звичаїв, обряди народних замовлянь, передвесільні розглядини, сільські розваги, детальні описи селянського одягу та оселі, насичена прислів'ями і приказками мова повісті – усе це дає підстави вважати цей твір справжньою енциклопедією народознавства.

                                                                  АНАЛІЗ ГЕРОЇВ ПОВІСТІ «КАЙДАШЕВА СІМ'Я»

Тема – зображення життя українського села в перші десятиріччя після реформи 1861 р.  У творі змальовувався побут селянської сім'ї Кайдашів, через що виростає реалістична і трагічна за суттю картина життя селянства – темного, забитого віками панщини.

Композиція – повість складається з 9 (дев'яти) розділів:

- лише родинні відносини та суперечки;
- одруження Карпа;
- відношення між невісткою Мотрею та свекрухою;
- сватання Лавріна;
- його одруження;
- ставлення свекрухи до другої невістки – Мелашки;
- похід до Києва;
- втеча Мелашки;
- сварки між сім'ями братів.

Засоби сатири в повісті: гостро комічні сценки, смішні ситуації (п'яний Кайдаш, збирання Марусі на сватання), сатира на релігію, забобонність, народний характер, мова, описи пейзажів, інтер'єру, портретів.

Образи. Дійові особи: батько – Омелько Кайдаш, мати – Маруся Кайдашиха, сини – старший Карпо (дружина – Мотря), менший – Лаврін (дружина – Мелашка), баба Палажка, баба Параска, батьки дружин.

Омелько Кайдаш:
- портрет, («Ніби змальований на чорному полі картини, сидів Кайдаш у білій сорочці з широкими рукавами… Широкі рукава закачались до ліктів; з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця».),
- працьовитість,
- забобонність, релігійність ( Над усе він шанує «святу п'ятницю», але «допився до чортиків»),
- мова Омелька,
- ставлення до людей
 Маруся Кайдаш:
- зовнішність,
- два боки характеру,
- відношення до себе,
- ставлення до невісток.

Колись вона служила у панів покоївкою та економкою і зберегла до всього панського  рабську повагу («проше вас»). Коли з'явились невістки, вона спробувала знущатися з них, як пани з своїх слуг. Але…

- мова !! (до Мотрі: «дитя моє», «дочка» і «кобила», «заноза»)
Молоде покоління
Карпо – енергійний, суворий, впертий. Про горб «… цілий куток їздить через гору, а я буду її розкопувать. Як хтось почне, то й я копирсну заступом скільки там разів».
Мотря – «робоча та проворна, та трохи куслива, як мухи в спасівку». «Має серце з перцем».
Лаврін -  лагідний, м'який, жартівливий.
Мелашка – щира і тиха, з бідної сім'ї.
Баба Палажка – «ідеолог», «з'їла двадцять пасок у Києві», знає замовляння: «Пом'яни, господи, раба божого Омелька та ті книжки, що в церкві читають: єрмолой, бермолой, савгирю і ще й тую, що телятиною обшита… Хрест на мені, хрест на спині, уся в хрестах, як овечка в реп'яхах…».

Баба Параска  «Не можна бабі Парасці вдержатись на селі»; мова «Благословіть бабі Палажці скороспостижно вмерти».

                                                                                ВИСНОВОК.

Смішними здаються нам суперечки Кайдашів, так само як і ворожнеча баби Параски і баби Палажки, але сміх цей, зрештою, не безтурботний. Не безхмарний – це «сміх крізь сльози».

Надіслала викладач будівельного технікуму транспортного будівництва Ясинуватський Муравльова Оксана Володимирівна, Донецька обл., м. Ясинувата

_{Повний перелік тем по класам, календарний план згідно шкільної програми з української літератури онлайн, відеоматеріал з української літератури для 10 класу скачати}