Версия 16:14, 9 февраля 2011

Гіпермаркет Знань>>Історія всесвітня>>Всесвітня історія 11 клас>>Всесвітня історія 11 клас. Повні уроки>> Всесвітня історія: Югославія (1945-1990рр.).Повні уроки

<span class="Apple-style-span" style="font-weight: normal;" />

Тема           Югославія

Мета: Описати стан економіки новоутвореної країни, внутрішню і зовнішню політику, міжнародні відносини і конфлікти.

Структура уроку

1. Опитування домашнього завдання

2. Бесіда. Розповідь. Читання матеріалу класом. Перегляд відео.

3. Дискусія робота  по групам

4. Домашнє завдання 

ХІД УРОКУ

ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Королівство Югославія, ставши жертвою фашистської агресії, стала місцем де розгорнувся масовий Рух опору. Організаторами його виступали королівський уряд, який емігрував у Лондон і комуністична партія. Провідна роль у партизанському русі належала комуністам на чолі з Йосипом Броз Тіто (хорват за національністю. Брав участь у більшовицькому перевороті в Росії 1917 р., громадянській війні в Іспанії 1936-1939 рр.). На 1943 р. партизани Тіто контролювали 1\3 території країни і нараховували 320 тис. чол. Партизанам приходилось вести боротьбу як проти окупантів, так і проти усташів Анте Павеліча, які відзначались своєю жорстокістю у ставленні до сербського населення (здійснювались етнічні чистки, створювались концтабори і т.д.).

Йосип Броз Тіто (у центрі) з дружиною у Києві. 1956 р.

             Домінуюче положення комуністів у русі опору дало можливість їм встановити свою владу в післявоєнний період. На виборах в Установчі збори у листопаді 1945 р. комуністи отримали 90% голосів. Це дало їм можливість сформувати однопартійний уряд і усунути діячів еміграції від влади. Югославія була проголошена республікою (29 листопада 1945 р.). 

            Комуністи відразу приступили до побудови соціалізму за радянським зразком з притаманними йому рисами: націоналізація, колективізація, індустріалізація, масові репресії. Наприкінці 1946 р. було видано закон про націоналізацію всіх підприємств, за винятком дрібних виробництв та ремісничих майстерень. Конституція, прийнята у січні 1946 р., передбачала експропріацію приватної власності. На 1947 р. державний сектор охопив 90% підприємств. Також почалась земельна реформа (конфіскація земельних володінь тих, хто співробітничав з окупантами, німців, згодом ліквідовано поміщицьке землеволодіння), кооперація сільського господарства та індустріалізація.

            Коли почалась «холодна війна», Югославія одна з перших підтримала СРСР, але разом з тим проводила і самостійну політику, що торкається підтримки грецьких комуністів, які підняли повстання проти існуючого у Греції режиму, і також у створенні Балканської федерації, давньої мрії комуністів цього регіону. Робились конкретні кроки щодо укладення економічних союзів з Албанією і Болгарією.

1. Конфлікт “Тіто – Сталін”

            Самостійність югославського керівництва викликала обурення Сталіна, а згодом призвела до конфлікту і розриву відносин між СРСР і Югославією. Він запропонував створити невелику федерацію, в якій Югославія б відігравала головну роль, а ряд малих федерацій (Югославія-Болгарія, Угорщина-Румунія, Польща-Чехословаччина) і зажадав від югославського керівництва координації його зовнішньої політики з Москвою. 18 березня 1948 р. радянське керівництво у терміновому порядку відкликає своїх спеціалістів з країни, мотивуючи це, що до них ставляться «недружелюбно». У своїй відповіді Тіто відхилив всі звинувачення. Тоді 27 березня 1948 р. Тіто було передано лист на 8 сторінках за підписами Сталіна і Молотова. Лист було написано у наказному тоні, грубо і образливо. Югославське керівництво звинувачувалось у «таємному відступі від соціалізму», «ворожості до СРСР». Керівництво КПЮ відхилило диктат Сталіна і відмовилось брати участь у засіданні Комінформбюро. Другий лист Сталіна містив 25 сторінок. Тональність була аналогічною попередній, перелік звинувачень було розширено. Відповідь югославської сторони була короткою, відкидались всілякі звинувачення і диктат. Третій, останній лист Сталіна був витриманий у попередньому дусі, а позиція югославської сторони була кваліфікована як «розкол і зрада».

Й.Броз-Тіто

                        Комуністи Югославії підтримали Тіто і в свою чергу провели чистку КПЮ. 16 тис. «прихильників Москви» було ув`язнено у концтаборі на островах в Адріатичному морі (10 тис., з яких загинули в каменоломнях). 5 тис. чол. вимушені були емігрувати з Югославії.

Розрив між Югославією і СРСР був повним і остаточним. Існують підтвердження, що розглядався і силовий варіант (вторгнення радянських військ) усунення Тіто від влади.

2. Югославська модель соціалізму

            Опинившись тимчасово у міжнародній ізоляції, на тлі розпочатої в країні критики сталінізму Тіто різко змінює орієнтири внутрішньої політики. Кооперування було припинено, земля поверталась селянам. Припинилась форсована індустріалізація. У 1950 р. були започатковані реформи згідно "теорії самоврядування".

            У промисловості була введена система самоврядування: підприємства передавались в управління трудовим колективам, які приймають будь-які рішення, які торкаються діяльності підприємства, включаючи розподіл прибутків і обрання своїх представників до державних органів. Ринкові відносини почали відігравати значну роль в економіці країни, яка була зорієнтована на експорт. Також Югославія приєдналась до "плану Маршалла" і отримала значну допомогу. Завдяки реформам, вони тривали до кінця 60-х років, утворилась особлива югославська модель соціалізму, яку тривалий час розглядали як альтернативу сталінізму. Але по суті це була тоталітарна система з жорстким однопартійним політичним режимом, хоча і більш відкритим з лібералізованим в`їздом і виїздом. Завдяки цьому за межами Югославії працювало майже 1 млн. її громадян, а Адріатичне узбережжя країни перетворилось у європейський курорт.

             Після смерті Сталіна нове радянське керівництво нормалізувало відносини з Югославією. Але вони будувались на інших основах ніж з іншими соціалістичними державами. Югославія не стала членом ОВД і РЕВ. Вона засудила радянську інтервенцію в Чехословаччину (1968) і Афганістан (1979-1988), але підтримала інтервенцію в Угорщину (1956).

            Не зважаючи на свої особливості, Югославія у 70-80-ті рр. зіткнулась з тими ж труднощами, що і інші соціалістичні країни.

            Економічні труднощі були викликані відсутністю загальнонаціонального ринку, що в умовах історично усталених відмінностей між різними регіонами країни приводило до замкнення республік у межах своїх кордонів і до самозабезпечення. А це не могло не породити розбіжності у поглядах на  подальші шляхи розвитку Югославії.

            З 70-х р. темпи економічного розвитку неухильно зменшуються. Рівень безробіття досяг 1 млн. чол. Приблизно стільки же громадян перебувало за межами держави на тимчасових роботах, головним чином у ФРН. Заборгованість країни досягла 20 млрд. дол.

             Й.Броз-Тіто, який займав з 1974 р. пост президента СФРЮ і Голови ЦК СКЮ "без обмеження строку мандату", завдяки своєму авторитету і величезній владі, зосередженій в його руках, зміцнював єдність Югославії.

3. Криза Югославської федерації та її розпад

            Після смерті Тіто у 1980 р., коли місце президента зайняв колективний орган – Президіум, в якому була представлена кожна республіка, в країні посилились відцентрові тенденції. Криза тоталітарного соціалізму в Югославії прийняла форму міжнаціональних конфліктів. Центральний уряд неухильно втрачав контроль над ситуацією в країні. Поштовхом до кризи югославської федерації стали події в Косово 1981 р. Албанці, які на початок 80-х років складали 80% населення автономного краю, вимагали надання краю статусу республіки. У Белграді демонстрації албанців були сприйняті, як спробу відірвати край від Сербії і приєднати до Албанії. Демонстрації албанців були розігнані воєнною силою, але з того часу край став постійним джерелом напруги. Відносний порядок в краї підтримувався лише армією і поліцією.

            Події в Косово привели до розколу громадської думки в країні і до активізації політичної активності населення. Хвиля націоналізму (великосербського, хорватського, албанського, словенського тощо) охопила країну.

            На цій хвилі відбулись зрушення у свідомості населення і стала домінувати думка, що з кризи можна вийти шляхом утворення окремих національних держав.

            Крім національної проблеми югославському керівництву доводилося розв`язувати проблеми породжені глибокою економічною кризою. На кінець 1985 р. безробіття складало 15%, інфляція – 100% (у 1989 р. – 3000%), зовнішній борг складав – 19 млрд. дол. (1989 р. – 21 млрд. дол.). На його обслуговування витрачалося до 40% усіх валютних доходів держави. Проте попервах керівництво Югославії замість кардинальних соціально-економічних реформ запропонувало програму «стабілізація», яка, звичайно, не виконувалася. Зрештою пошук шляхів виходу з кризи привів до необхідності проведення на той час економічних, політичних реформ, та реформ Союзу Комуністів Югославії (СКЮ).

         З 1989 р. у всіх республіках утворюються опозиційні партії, особливістю яких було те, що вони формувались виключно на національній основі. На весні 1990 р. на виборах у Словенії і Хорватії перемагають національні коаліції.

            Листопадові вибори 1990 р. дали перемогу прокомуністичним (просербським) силам у Сербії і Чорногорії, Боснії і Герцеговині, і Македонії.

            У відповідь Словенія і Хорватія, де до влади прийшли націоналісти, прийняли нові конституції і висловили намір вийти з федерації. На референдумах у Словенії (80% – за) і Хорватії (95% – за) переважна більшість населення висловилась за незалежність. Союзне керівництво, переважна частина якого складали серби, виступило за збереження єдності будь-якою ціною.

            Після прийняття рішення Словенії (лідер М.Кучен) і Хорватії (лідер Ф.Туджман) про вихід із складу Югославії (червень 1991 р.), спочатку в Словенії, а потім у Хорватії почались бойові дії між загонами самооборони республік і частинами Югославської народної армії (ЮНА), яким було надано наказ забезпечити єдність Югославії.

 Ф.Туджман

4. Міжетнічні конфлікти і війни на території колишньої Югославії

            27 квітня 1992 р. Сербія і Чорногорія проголосили утворення нової держави – Союзної Республіки Югославії. Всі інші колишні союзні республіки стали незалежними.

            Але на цьому трагедія на Балканах не припинилась. У березні 1992 р. розгорівся етнічний конфлікт у Боснії і Герцеговині (БіГ). У цій новоутвореній державі проживали три етнічно-релігійні групи: серби (православні), які складали 32,3% населення; хорвати (католики) – 17% та серби і хорвати, які сповідували іслам (43,7%) і отримали назву «босняки». Сербська частина населення на чолі з Радованом Караджичем прагнула приєднання БіГ до СРЮ (Тут вони ще 15 січня 1992 р. проголосили Сербську Республіку БіГ), мусульманська на чолі з Алієм Ізитбеговичем – незалежності і єдність БіГ (1 березня 1992 р.; 10 березня БіГ була визнана США і країнами ЄС); хорватська – приєднання районів компактного проживання хорватів до Хорватії. Спроба розділити республіку вилилась у тривалу війну, яка відзначилась особливою жорстокістю, етнічними чистками, концтаборами. 

Радован Караджич

 Боснія і Герцеговина

            Новий вибух конфлікту на Балканах спалахнув у Македонії (березень 2001 р.). Македонія була єдиною республікою СРЮ, якій вдалось уникнути збройного конфлікту у період здобуття незалежності. Але проти утворення Македонії виступали Греція і Болгарія, які боялись сепаратистських рухів у себе з боку македонців. Завдяки президентові Б.Трайковському, який взяв орієнтир на Захід, за допомогою США і ЄС, конфлікт було подолано. Як гарантія існування нової держави на її території були розміщені війська ООН. Але ні міжнародний захист, ні поміркована внутрішня політика не забезпечили мир Македонії. Албанські екстремісти (албанці складають третину населення країни), керуючись прикладом і підтримкою косовських албанців, розпочали бойові дії проти македонської армії з метою домогтися визнання за албанцями державоутвоюючу націю, надати автономію районам з переважною більшістю албанського населення. Завдяки зусиллям світової громадськості, ООН, НАТО сторони сіли за стіл переговорів. Права албанців були розширені. Конфлікт вдалося вгамувати.

      Підсумки

            Провідна роль комуністів у визволенні Югославії від нацистської окупації зумовило їх перемогу в боротьбі за владу. Комуністи відразу приступили до побудови соціалізму за радянським зразком з притаманними йому рисами: націоналізація, колективізація, індустріалізація, масові репресії. Проте конфлік «Тіто – Сталін» призвів до зміни моделі розвитку. У 50-60-ті роки в країні сформувалась модель «самоврядного соціалізму». При всіх своїх позитивних рисах вона мала і  один суттєвий недолік: вся ця система трималась на абсолютній владі і авторитеті Тіто.

            Після смерті вождя Югославська федерація опинилась перед лицем кризи, яка зрештою призвела до розпаду країни. Але утворення незалежних держав на теренах колишньої Югославії супроводжувалося збройним протистоянням між різними етнічними групами, що її населяли.

            Конфлікт на теренах колишньої Югославії став най тривалішим і найкривавішим у Європі з часів Другої світової війни. Проблеми Югославії входять корінням у далеке минуле, але головною причиною конфлікту стали закладені ще після Першої і Другої світової війни несправедливості щодо південнослов’янських народів. Хоча збройне протистояння вдалося припинити, а проблема Балкан так і залишається нерозв`язаною. Вони і надалі залишаються «пороховим погребом Європи».

Запитання і завдання:

1.    Що зумовило прихід комуністів до влади в Югославії?

2.    Коли Югославія стала республікою?

3.    За яки зразком здійснювалося будівництво соціалізму в Югославії?

4.    Визначте причини конфлікту «Тіто-Сталін». Які звинувачення були висунуті югославському керівництву Сталіним?

5.    Чому Тіто вдалося відстояти свою позицію і не піддатися на тиск Сталіна?

6.    Визначте риси югославської моделі розвитку соціалізму. Чим було зумовлено становлення такої моделі? Які її позитивні і негативні риси?

7.    Вкажіть риси режиму Тіто в Югославії.

8.    Які причини кризи Югославської федерації?

9.    Чи можна було уникнути силового розв`язання проблеми розпаду Югославії?

10. Яка роль С. Мілошевича у подіях на Балканах?

11. Що відіграло вирішальну роль у припиненні збройного конфлікту на Балканах?

12. Чи можна стверджувати, що проблема Балкан розв`язана?

Список використаної літератури:

1.За основу взятий  тематичний план вчителя історії м.Луцька ЗОШ №1 Супрун Л.С

2.За основу взятий урок з Всесвітньої історії Яковлева Дениса Александровича (Росія) 

3.Ладиченко Т.В., Осмоловський С.О. Всесвітня історія 2010 рік 

4.Щупак І.Я., Морозова Л.В. Всесвітня історія 2010 рік 

5.П.Б. Полянський  Всесвітня історія 10 клас 2010 рік

6.Рожик М.Є , Ерстенюк М.І., Пасічник М С., Сухий О М., Федик 1. Бірюльов І.М. Всесвітня історія. Частина перша. Нові часи 2010 рік

8.Е. Хобсбаум Вік крайнощів: Історія світу, 1914-1991 2009 рік

9.В.П. Газін, С. А. Копілов. Новітня історія країн Європи та Америки, Київ, 2004

Скомпоновано та відредактовано Муха О.

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.