Версия 00:20, 6 февраля 2011

Гіпермаркет Знань>>Історія всесвітня>>Всесвітня історія 11 клас>>Всесвітня історія 11 клас. Повні уроки>> Всесвітня історія: Завершення та підсумки війни.Повні уроки

Тема „Перебудова” та розпад СРСР (1985-1991 рр.)

Мета: Описати стан економіки країни, зміни партійного керівництва, внутрішню і зовнішню політику, утворення нових держав на терені СССР.

Структура уроку

1. Опитування домашнього завдання

2. Бесіда. Розповідь. Читання матеріалу класом. Перегляд відео.

3. Дискусія робота  по групам

4. Домашнє завдання 

ХІД УРОКУ

ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Прихід до влади М. Горбачова

На середину 80-х рр. СРСР охопила економічна, соціальна і політична криза, що безпосередньо відбивалася на морально-психологічному стані суспільства. Спроби реанімувати систему силовими методами під час короткого перебування при владі Ю. Андропова (листопад 1982 р. —лютий 1984 р.) не виправдали себе. Обрання на вищі партійні й державні посади престарілого і тяжко хворого К. Черненка перетворилося на загальний фарс, проте за ним стояли консервативні, неосталіністські сили.

У березні 1985 р., після смерті К. Черненка, постало питання про нового генерального секретаря ЦК КПРС. На пленумі ЦК КПРС (11 березня) лідером партії, за вирішальної підтримка А. Громика, було обрано 54-річного секретаря ЦК КПРС І члена політбюро Михайла Горбачова, який уособлював реформаторське крило вищого керівництва КПРС.

Михайло Горбачов

З приходом до влади М. Горбачова сталися кардинальні зміни в керівництві партії та країни, без яких було неможливо починати здійснення нового політичного курсу.

2. "Прискорення" і "гласність", "нове мислення"

Із березня 1985 р. в історії СРСР розпочався період, що його прийнято називати "перебудовою". За задумом реформаторського крила радянського керівництва, а його репрезентували насамперед М. Горбачов, О. Яковлєв, Е. Шеварднадзе, вона повинна була торкатися всіх сфер життя суспільства: економічної, політичної, ідеологічної, культурної, духовної.

Перший етап. На квітневому (1985 р.) пленумі ЦК КПРС було проголошено курс на прискорення соціально-економічного розвитку СРСР (реформа А. Аганбегяна). Його основні положення мали на меті: подолати значне зниження темпів економічного росту, відставання вітчизняного машинобудування як базової галузі економіки на основі широкого впровадження НТР, виробити новий господарчий механізм, розвивати матеріальні стимули виробництва, удосконалювати структуру управління господарством.

Одначе "прискорювати" й "перебудовувати" суспільство одночасно було неможливо. Вже до січня 1987 р. стало очевидним, що в економіці країни мають місце не окремі недоліки, а склався потужний механізм гальмування, коріння якого сягає самої економічної системи. Перший етап реформ не відбувся.

Другий етап — реформа М. Рижкова — Л. Абалкіна (1987— 1989 рр.) передбачав надання підприємствам самостійності, переведення їх на самоокупність і самофінансування. Заробітна платня стала також пов'язуватись із результатами господарчої діяльності.

Незважаючи на прийняття закону "Про індивідуальну трудову діяльність", на шляху товаровиробників було безліч перепон. Кооперативи та "індивідуали"' наприкінці 80-х рр.. становили тільки 1,1% підприємств країни. Спроби перетворень не були підкріплені продуманою грошовою, кредитною, фінансовою політикою, що призвело до сплеску інфляції 1988 р. Проведення авантюрної та безграмотної антиалкогольної кампанії знищило 265 тис. га виноградників і вивело з товарообігу 89 млрд крб. Із магазинів хутко зникали товари першої необхідності, почала вводитися вже забута карткова система. Реформа була приречена на провал.

Третім етапом реформ стала спроба переходу до регульованої ринкової економіки (1990—1991 рр.). Сутністю реформи було запровадження під контролем держави ринкових механізмів. Гострі дискусії велися про темпи й методи переходу до ринкових відносин. Програма уряду передбачала поступовий планомірний перехід, а висунута альтернативна програма С. Шаталіна — Г. Явлінського "500 днів" передбачала динамічні темпи переходу до ринку і злам командно-адміністративної системи, можливість відродження приватної власності. Але, нова програма також виявилась нежиттєздатною. Проіснувавши декілька місяців, вона зазнала краху.

Термін "гласність" виник у Радянському Союзі в роки "перебудови". Він увійшов до іноземних мов без перекладу. Фактично він означав можливість отримання правдивої інформації про діяльність державних І партійних органів, можливість казати правду не боячись наслідків, можливість дізнатися про нещодавнє минуле свого народу. Особливого поширення "гласність" набула після XIX конференції КПРС (червень 1988 р.), яка прийняла спеціальну резолюцію "Про гласність".

"Величезна роль у цьому процесі належала засобам масової інформації. Союзні, а за ними й республіканські періодичні видання з 1987—1988 рр. розпочали публікацію матеріалів, раніше недоступних широкому загалу. Передусім це стосувалося "білих плям" вітчизняної історії, матеріалів про масові репресії 30— 50-х рр., голод» антинародну політику держави. Одним із заспівувачів у цьому процесі був журнал "Огонек", головним редактором якого в часи "перебудови" став український письменник Віталій Коротич. У журналах "Новьій мир", "Совремелнмк", "Москва" почали друкуватися раніше заборонені твори письменників-дисидентів, у тому числі й українських, мемуари жертв репресій та інші документальні матеріали.

Штучні бар'єри, для засобів масової інформації було знято, ідеологічну опіку над ними послаблено. У законі "Про пресу", прийнятому 1 серпня 1990 р., декларувалися свобода преси і недопущення цензури.

Перемога нового політичного мислення у зовнішній політиці СРСР, реальні кроки щодо її реалізації ознаменували на початку 90-х рр. завершення періоду "холодної війни" між Заходом і Сходом, періоду розколу та конфронтації. Радянський Союз ставав більш відкритою країною для світового співтовариства.

3. Лібералізація суспільного та культурного життя

Без глибоких політичних реформ подальший розвиток "перебудови" був неможливим.

Основними цілями політичної реформи були:

а) відновлення ролі рад народних депутатів як органів влади і повернення громадським організаціям соціальної активності; 

б) здійснення перерозподілу влади за збереження керівної ролі КПРС. 

Перший етап реформи припав на червень 1988 — червень 1989 р. Його змістом було: прийняття нового виборчого закону, за яким вибори мали проводитися на альтернативній основі; проведення виборчої кампанії делегатів на 1-й з'їзд народних депутатів СРСР; проведення самого з'їзду; створення постійно діючого законодавчого органу — Верховної Ради СРСР і контрольного органу законності в країні — Комітету конституційного нагляду.

25 травня — 9 червня 1989 р. у Москві зібрався 1-й з'їзд народних депутатів СРСР. У його роботі взяли участь 2250 депутатів. Більшість із них уже обиралася на альтернативній основі, проте були народні депутати і від громадських організацій, у тому числі 100 осіб обрано від КПРС. З'їзд прийняв постанову "Про основні напрямки внутрішньої та зовнішньої політики СРСР". Другий етап політичної реформи — 1989-1991 рр. Гостра політична боротьба точилася на 2-му з'їзді народних депутатів СРСР (12—24 грудня 1989 р.). З'їзд прийняв постанови про посилення боротьби проти організованої злочинності, про правову й політичну оцінку радянсько-німецького договору про ненапад 1939 р., про політичну оцінку рішення про введення військ до Афганістану.

Вибори 1990 р. ознаменували значну перемогу, демократичних, перебудовчих сил. Ради двох найбільших міст країни - - Москви і Ленінграда очолили Г. Попов і А. Собчак — доктори наук, усенародно відомі політики, прихильники кардинальних реформ.

На 1-му зізді народних депутатів РРФСР (16 травня — 12 червня 1990 р.) головою Верховної Ради РСФСР обрано Б. Єльцина.

4. Посилення національних рухів і загострення політичної боротьби в СРСР

На другому етапі реформи значно активізується національно-визвольний рух. За умов демократичних виборів і ослаблення ідеологічного диктату у Верховних Радах Литви, Латвії, Естонії більшість голосів одержали рухи, які виступали за національну незалежність і вихід зі складу СРСР. Протягом весни — літа 1990 р. Литва, Латвія, Естонія, РРФСР, Україна й інші радянські республіки прийняли декларації про державний суверенітет. М. Горбачов іронічно назвав цей процес "парадом суверенітетів".

На жаль, іще одним аспектом перебудовних процесів стало наростання національної нетерпимості, яке вилилось у криваві сутички в Нагірному Карабаху, Сумгаїті, Фергані, що супроводжувалися сотнями людських жертв. Поступово зав'язувався "гордіїв вузол" міжнаціональних конфліктів на території СРСР.

Тоталітарний режим рішуче виступив проти прагнення республік Прибалтики до незалежності. Мирні виступи жителів Вільнюса і Риги на початку 199) р. найжорстокішнм чином було придушено десантними військами, були людські жертви.

Починався "новоогарьовський процес" — переговори керівників дев'яти республік (Росії, України, Білорусі, Казахстану, Узбекистану, Туркменистану, Киргизстану, Таджикистану, Азербайджану) із президентом СРСР. "Заява 9+1". підписана 23 квітня 1991 р., декларувала принципи нового союзного договору і знаменувала початок третього етапу політичної реформи. 24 липня 1991 р. М. Горбачов заявив, що роботу над союзним договором закінчено. Республікам передбачалося надати додаткові повноваження, більшість центральних структур втрачали владу з укладенням нового договору. Попереднє підписання документа було призначено на 20 серпня 1991 р.

5. Серпневий заколот 1991 р.

Вранці 19 серпня 1991 р. ТАРС передав інформацію про створення Державного комітету з надзвичайного становища (ДКНС), до складу якого увійшли 8 осіб — Янаєв, Павлов, Пуго, Крючков, Язов, Стародубцев, Бакланов, Тизяков. В оголошеній заяві ДКНС було сказано, що президент СРСР не може виконувати своїх обов'язків за станом здоров'я і тому вся повнота влади переходить до ДКНС. Це означало державний переворот. Було оголошено програму першочергових заходів щодо відновлення правопорядку в Країні. Вона передбачала надзвичайний стан упродовж 6 місяців. У Москву було введено військові частини. Але з перших годин перевороту активний опір ДКНС чинили президент Росії Б. Єльцин, обраний на цю посаду І2 червня 1991 р., передова частина населення Москви та найбільших промислових центрів (Ленінграда та ін.). Введені до столиці війська також не виступили проти мирного населення, яке стало на захист штабу демократичних сил — будинку парламенту Росії ("Білого дому"). Активний протест із боку міжнародного товариства, міжнародна ізоляція ДКНС сприяли провалу державного перевороту і перемозі сил демократії в СРСР.

6. Розпад СРСР

Із 23 серпня по 1 вересня 1991 р. проголосили свою незалежність Естонія, Латвія, Україна, Молдавія, Азербайджан, Узбекистан, Киргизстан. "Новоогарьовський процес" було зірвано.

1 грудня 1991 р. в Україні відбувся референдум, на якому громадяни майже одностайно (91% голосуючих) висловилися за незалежність республіки. Обраний президентом Л. Кравчук витлумачив результати референдуму як мандат на неприєднання України до нового союзного договору.

8 грудня 1991 р. в білоруській урядовій резиденції, що в Біловезькій Пущі (біля Бреста), таємно зібралися керівники трьох республік — Білорусі, Росії та України: С. Шушкевич, Б. Єльцин, Л. Кравчук. Узгоджений на засіданні Державної ради варіант договору Єльцин запропонував першим підписати українському президентові, підкресливши, що свій підпис поставить після нього. За власним визнанням Кравчука, "доля договору цілком залежала від України". І він заявив категоричне "ні" союзному договору.

Керівники Росії, України та Білорусі заявили про те, що "Союз РСР як суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування". Потім Б. Єльцин телефонував президентові США Бушу, а  Шушкевич — президенту Горбачову, що Радянського Союзу більше не існує, третій етап політичної реформи завершився розпадом СРСР.

На цій же зустрічі постало питання про підготування нового документа. Так народилася Угода про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД), підписана керівниками Росії. України, Білорусі.

13 грудня в Ашхабаді керівники держав Середньої Азії та Казахстану в основному схвалили ініціативу створення СНД. На зустрічі 21 грудня в м. Алмати відбулося підписання Декларації 11 держав на підтримку Біловезької угоди. Виняток становили республіки Прибалтики і Грузія, яка приєдналася до СНД через два роки.

М. Горбачов, перший і останній президент СРСР, 25 грудня 1991 р. о 19-й годині виступив по телебаченню із заявою про припинення своєї діяльності на посаді президента.

Того ж вечора, о 19-й годині, у Москві над Кремлем було спущено червоний прапор із Державним гербом СРСР, а на його місце піднісся російський. Цей акт зміни державних символів поставив останню крапку в драматичній долі величезної країни, що називалася Радянським Союзом.

Запам'ятайте дати:

• Березень 1985 р. — обрання генеральним секретарем ЦК КПРС М. Горбачова.

• Березень 1990 р. — обрання М. Горбачова президентом СРСР.

• 12 червня 1991 р. — обрання Б. Єльцина президентом РСФСР.

• 19—21 серпня 1991 р. — антидержавний путч у Москві.

• 25 грудня 1991 р. — припинення існування СРСР.

Перевірте себе

1. За яких обставин доступився до влади М. Горбачов?

2. Чим було викликане прийняття 1985 р. нового політичного курсу?

3. Що таке "гласність"?

4. У чому виявилася лібералізація суспільного життя в СРСР наприкінці 80 — на початку 90-х рр.?

5. Яку мету переслідував "новоогарьовський процес"?

6. Які події відбулися 19—21 серпня 1991 р. у Москві?

7. Визнайте причини розпаду СРСР.

Питання для обговорення у групі

1. Чи справедливе, на вашу думку, твердження деяких західних політологів Про "перебудову" як про "революцію в СРСР"?

2. Яке значення для світового співтовариства має розпад СРСР?

3. Як могли б розвиватися події в країні у разі перемоги заколоту в серпні 1991 р.?

Список використаної літератури:

1.За основу взятий  тематичний план вчителя історії м.Луцька ЗОШ №1 Супрун Л.С

2.За основу взятий урок з Всесвітньої історії Яковлева Дениса Александровича (Росія) 

3.Ладиченко Т.В., Осмоловський С.О. Всесвітня історія 2010 рік 

4.Щупак І.Я., Морозова Л.В. Всесвітня історія 2010 рік 

5.П.Б. Полянський  Всесвітня історія 10 клас 2010 рік

6.Рожик М.Є , Ерстенюк М.І., Пасічник М С., Сухий О М., Федик 1. Бірюльов І.М. Всесвітня історія. Частина перша. Нові часи 2010 рік

8.Е. Хобсбаум Вік крайнощів: Історія світу, 1914-1991 2009 рік

Скомпоновано та відредактовано Муха О.

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.