Версия 11:11, 12 октября 2009

Гіпермаркет Знань>>Історія України>>Історія України 11 клас>>Історія України: Суспільно-політичне життя і політична боротьба в Україні УКРАЇНА НА ПОЧАТКОВОМУ ЕТАПІ ДЕСТАЛІНІЗАЦІЇ (1953-ПОЧАТОК 1956 РОКУ)

Згадайте:
1. Що було зроблено для відбудови промисловості України в другій половині 40-х років? 2. У якому стані перебувало українське село в роки відбудови?

Завершення періоду відбудови з його «надзвичайними заходами» не спричинило змін у системі управління державою і народним господарством.
У жовтні 1952 р. відбувся XIX з'їзд партії, останній з'їзд, на якому був присутній И. Сталін. З'їзд затвердив директиви п'ятирічного плану розвитку СРСР на 1951-1955 цр. Пріоритетними, як і раніше, залишалися питання нарощування потужностей важкої промисловості.
XVII з'їзд Компартії України у вересні 1952 р., продублювавши проекти документів з'їзду КПРС, не вніс жодної значущої пропозиції.
Партійне керівництво України, очолюване Л. Мельниковим, без найменших вагань підтримувало політичну лінію центру і його практичну діяльність.
Але невдовзі після з'їзду в країні почалися великі зміни, які примусили переоцінити особу Сталіна. £_бед§зня 1953 р. було оголошено про його діцерть. Почалася активна боротьба за вла-ду, в яку було втягнуте и керівництво УРСР.
Україна, її проблеми стали об'єктом торгу московської та київської номенклатури. Один із реальних претендентів на роль нового диктатора — Л. Берія, який очолював органи держбезпеки СРСР, звинуватив Л. Мельникова в русифікації вищої школи республіки і дискримінації місцевих кадрів в західноукраїй' ських областях. Інспірований Л. Берією пленум ЦК КПУ увільнив Л. Мельникова від обов'язків першого секретаря і призначив на цю посаду О. Кириченка - першого українця за всю історію Компартії України. Подібні зміни відбулися у Литві й Латвії.

Л. Берія був одним із найжорстокіших сталінських сатрапів і його було неможливо запідозрити у симпатіях до національних радянських республік. Просто в боротьбі за владу він зробив ставку на підтримку керівництва союзних республік, зокрема України, яка мала величезний економічний і людський потенціал. А для цього її керівництву необхідно було пообіцяти певні поступки. Призначення О. Кириченка на найвищу в республіці посаду повинно було означати, що після приходу Л. Бєрії до влади національні кадри в Україні будуть всіляко заохочуватися центральною владою.
Однак цей розрахунок не виправдався. Підтримки в Україні Л. Берія не дістав. А генерал Т. Строкач, колишній начальник Українського штабу партизанського руху, передав матеріали про його змовницькі наміри, які він випадково одержав, М. Хрущову. На початку липня 1953 р. на пленумі ЦК КПРС Л. Керітп *ї його прибічників звинуватили в антипартійних і антидержавних діях, позбавили всіх посад, заарештували. Спецсуд засудив його до найвищої міри покарання - розстрілу. Вирок був швидко виконаний.

"Перемога колишнього першого секретаря ЦК КПУ М. Хрущова у боротьбі за владу в Москві стала можливою і завдяки підтримці українського керівництва. В свою чергу, прихід М. Хрущова до влади сприяв підвищенню впливовості республіки в складі СРСР, зростанню питомої ваги вихідців з України на різних керівних посадах.
Перші кроки Розгром змови Берії супроводжувався численними заявами представників партійного керівництва СРСР про необхідність «дальшого поліпшення роботи партійних, державних і громадських організацій», «розвитку соціалістичної демократії», «зміцнення радянської законності», «поліпшення політико-виховної роботи партії в масах», «поліпшення ролі партії як керівної і спрямовуючої сили суспільства». Зокрема, йшлося про «усунення неправильних трактувань ролі особи в історії, проявів Ті культу». Почалася реабілітація репресованих у 30-ті роки відомих партійних, радянських і військових діячів, зокрема С. Косіора, В. Чубаря, П. По-стишева та ін. Ім'я Сталіна все рідше згадувалося у позитивному плані на сторінках періодичної преси; з таборів ГУЛАГу до України стали повертатися ті, хто свого часу був репресований За так звану контрреволюційну агітацію і пропаганду — сумнозвісна стаття 58 Карного кодексу.
Зупинила оберти сталінська машина репресій. Розпочаті ще за«вождя народів» справи (наприклад, «справа лікарів» чи «боротьба з космополітизмом») припинялися, у суспільстві все голосніше лунали голоси рішучого осуду кривавого сталінського терору.

Дажливі .зміщувалися в діяльності правоохоронних органів. Вже 1953 р. ліквідуються воєнні трибунали військ МВС та особлива нарада МВС, яка мала право застосовувати в адміністративному порядку як міру покарання висилку, заслання чи ув'язнення. Водночас вносяться зміни до Кримінально-процесуального кодексу, які вводили в дію більш гуманний характер судочинства у справах про шкідництво, терор та диверсії.
1954 р. утворюється комісія Президії ЦК КПРС з вивчення матеріалів щодо масових репресій другої половини ЗО-х років. Така ж комісія утворюється й в Україні. Важливу роль у зміцненні законності відіграло введення в УРСР 1955 р. прокурорського нагляду за дотриманням законності. Органи прокуратури дістали право перегляду сфальсифікованих «трійками» справ.
Безкраїми просторами сталінського ГУЛЛГу прокотилася хвиля повстань в'язнів, переважну більшість яких очолили українці, репресовані за участь в УПА. Одним з найбільших таких повстань став виступ в Норільську.

 То були перші кроки на шляху десталінізації суспільства.  У відання республіки центр передав ряд підприємств колишнього союзного підпорядкування. В Україні створюються союзно-республіканські міністерства чорної металургії, вугільної, паперової і деревообробної, текстильної, легкої промисловості, вищої освіти, зв'язку, республіканські міністерства автомобільного транспорту, юстиції. Уряду УРСР надаються додаткові права у плануванні виробництва й розподілу продукції промисловості, кооперації, колгоспів і радгоспів. Питома вага республіканської промисловості в Україні зросла з 36% у 1953 р. до 76% у 1956 р. Були дещо розширені можливості у плануванні, бюджетні права УРСР. Однак ця тенденція національно-державного будівництва не набула розвитку і не мала належного законодавчого закріплення. Загалом центр, як і раніше, тримав управління Україною в своїх руках. Вказівка будь-якого союзного відомства була законом для уряду УРСР.
 

Перш за все інтересами центру диктувалося  рішення Верховної Ради СРСР від 10 лютого до складу УРСР 1954 р. про передачу Кримської області Д° складу УРСР.
Крим був тісно пов'язаний з Україною протягом усієї своєі історії. Після виселення з його території кримськотатарського населення, німців, греків, болгар та вірменів статус півострова як автономної республіки Російської Федерації змінився: було оголошено про утворення Кримської області РРФСР.
Внаслідок масових депортацій господарське життя Криму було паралізоване. В особливо тяжкому становищі опинилося -сільське господарство. Заселення й економічне освоєння півос-"їрова, зокрема його степових і гірських районів, яке планувалося провести переважно за рахунок переселенців з Російської федерації, відбувалося повільно. Переселенці, потрапивши у незвичайні умови, навіть заявляли: «Хоча б виписали по одному татарину, щоб розповів, де що садити і звідки воду брати». До середини 1948 р. з Криму, як правило, вночі, таємно виїхала частина прибулих туди з 1944 по 1947 р. сімей. У такій обстановці включення Кримського півострова до складу Української РСР, яке відбулося в ознаменування 300-річчя «возз'єднання України з Росією», було спробою перекласти на плечі України частину моральної відповідальності за виселення з півострова кримськотатарського населення і примусити її займатися відновленням на півострові господарського і культурного життя. При цьому московський центр нічого не втратив, бо так само безроздільно контролював Україну.
 Перші кроки десталінізації не принесли жодних змін в економічну політику держави. Головними пріоритетами України, як і в попередній період, був розвиток важкої промисловості. Вона, в свою чергу, була покликана забезпечити потреби головним чином військово-промислового комплексу. Радянський Союз, який після закінчення Другої світової війни втягнувся у «холодну війну», швидко нарощував виробництво сучасних озброєнь, у тому числі атомних бомб і засобів їхньої доставки. Значна частина промислових потужностей і конструкторських сил України була підпорядкована воєнним цілям.

 Надаючи пріоритет виробництву сучасних видів озброєнь, радянське керівництво усвідомлювало техніко-економічну відсталість СРСР від країн Заходу, де вже наприкінці Другої світової війни почалася науково-технічна революція. Там промислові пріоритети змінилися і на перший план виходили нові галузі хімії, кольорова металургія, машинобудівна металургія, Машинобудування і приладобудування, а не вугільна промисловість, важке машинобудування і чорна металургія. Лише 1955 р. на пленумі ЦК КПРС з великим запізненням було оголошено, що світ стоїть «на порозі нової науково-технічної і промислової революції» і це слід враховувати в плануванні економічного розвитку. Але з цієї декларації конкретних висновків не було зроблено.
У реальному житті у перші роки десталінізації форсованими зростали видобуток вугілля, виплавка металу, виробництво машин. Особливо збільшувалося в Україні виробництво дизелів, вугільних комбайнів, устаткування для електростанцій, гідравлічних та інших спеціальних пресів. Нарощувалося також виробництво сільськогосподарських машин, автомобілів, тракторів. У цілому ж перевага надавалася випуску промислового обладнання, тобто «машин для виробництва машин». Цей сектор машинобудування, а також металургійна промисловість «з'їдали» основну кількість виробленої електроенергії. Легка і харчова промисловість істотно відставали в розвитку.

Темпи житлового будівництва не встигали за швидким приростом міського населення. Життєвий рівень робітників і основної маси службовців залишався низьким. Обіцянки партійно-державного керівництва забезпечити за два-три роки різке піднесення виробництва товарів народного споживання залишалися облудними, популістськими гаслами. «Невесела постала перед моїми очима Україна. Бідні, убогі Чигирин, Новоге-оргіївка, Кременчук, Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ. Пилюка, вибоїни, дороги погані, люди сірі, стурбовані, виснажені», — писав видатний український кінорежисер і драматург О. Довженко у «Щоденнику» під час подорожі Україною влітку 1955 р.
Селяни за Сталіна були однією з найексплуатованіших категорій населення України. Після його смерті ставлення нартійно-державного керівництва до села та його проблем поступово змінюється. Гострота продовольчої проблеми не зменшувалася і загрожувала зривом планів нарощування промислової могутності та провалом зовнішньополітичних задумів. Це спонукало до пошуку нових шляхів піднесення сільськогосподарського виробництва, його ефективності. У вересні 1953 р. пленум ЦК КПРС розглянув питання про становище сільського господарства СРСР. У постанові пленуму «Про заходи подальшого розвитку сільського господарства СРСР» вперше за багато років реально оцінено становище села. Однак вихід із цієї ситуації вбачався в удосконаленні існуючої колгоспної системи. Ніяких інших варіантів не передбачалося.

Справді, після вересневого пленуму матеріально-технічна база колгоспів поліпшилася. Капіталовкладення держави в сільське господарство України, були значно вищими, ніж у повоєнну п'ятирічку. У село в 1951-1955 рр. прибуло 40 тис, спеціалістів, а також «тридцятитисячники», що стали головами колгоспів. Було підвищено закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію. Рішенням центрального уряду ліквідовуються деякі найбільш ненависні податки на селянські господарства. Загальна сума податку з господарств колгоспників була зменшена в 2,5 раза, а заборгованість за попередні роки скасована.
 
Ці заходи дещо поліпшили становище на селі. Але кардинального перелому в умовах панування колгоспно-радгоспної системи в сільському господарстві не відбулося.
Як і раніше, у першій половині 50-х років держава здійснювала політику екстенсивного розвитку сільського господарства. Ріст виробництва продукції відбувався не за рахунок інтенсивного використання техніки, передових технологій, ефективніших за врожайністю зернових і технічних культур. Керівництво СРСР найраціональнішим вважало введення в господарський обіг нових земель. Так народилася ідея освосння перелогових земель Сибіру, Алтаю, Поволжя, Ставропілля.

Та найбільші земельні площі планувалося освоїти в Казахстані. На заклик уряду з України потяглися ешелони з випускниками профтехучилищ, робітничою молоддю. Усе це здійснювалося організовано: підприємства, звідки від'їздила молодь, споряджали її усім необхідним. Про освоєння цілинних та перелогових земель багато писали в газетах, журналах, велися передачі на радіо. У Казахстан і на Алтай з України виїхало по-лад 100 тис. чоловік, переважно молоді. Частина з них пізніше повернулася додому, інші залишилися працювати в створених там зернових радгоспах, до яких активно надсилалася техніка. Лише 1955 р. з України було відправлено близько 11,4 тис. тракторів і 8,5 тис. комбайнів. Вони й заклали основу технічної бази новоорганізованих господарств.
Бажаних результатів освоєння земель у Казахстані й на Алтаї не дало, а на сільське господарство європейської частини СРСР, у тому числі й України, за рахунок якого значною мірою і зводилися нові радгоспи, справило негативний вплив. Продовольча проблема залишалася гострою, життєвий рівень сільського населення - низьким. Селянство, як і раніше, не бу-^Т^зацікавлене активно працювати в колгоспах, бо оплата за роботу була надто низькою, а держава продовжувала на свій розсуд розпоряджатися результатами його праці.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ   
1.    Хто очолював партійне керівництво України до смерті Сталіна?
2.    Чому Л. Мельников став об'єктом критики Л. Берії? Що мав на меті Л. Берія, критикуючи Л. Мельникова?
3.    Яку позицію зайняло керівництво УРСР під час боротьби за владу в Москві після смерті Сталіна? Чим визначалася ця позиція?
4.    Поясніть термін «десталінізація».
5.    Як почалася «десталінізація» і якими були наслідки її у 1953-
1955 рр.?
6.    Охарактеризуйте стан промисловості України після смерті Сталіна.
7.    Чому радянське керівництво не зуміло скористатися в 40- 50-ті рр. результатами науково-технічної революції?
8.    Які обставини сприяли входженню Криму до складу України? Які наслідки воно мало?
9.    Охарактеризуйте становище в сільському господарстві республіки у 1953-1955 рр.
10.    Яким чином відбилася на Україні участь у освоєнні цілини?

ДОКУМЕНТИ.
1.Постанова Президії Верховної Ради УРСР про подання Президії Верховної Ради РРФСР з питання передачі Кримської області до складу Української РСР
Обговоривши подання Президії Верховної Ради РРФСР по питанню передачі Кримської області зі складу РРФСР до складу Української РСР, внесене на розгляд Президії Верховної Ради СРСР, Президія Верховної Ради Української РСР висловлює сердечну подяку Президії Верховної Ради Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки за цей великодушний, благородний акт братнього російського народу.
Український народ з почуттям глибокого задоволення і палкої вдячності зустріне рішення про передачу Криму до складу Української РСР як нове яскраве виявлення безмежного довір'я і широкої любові російського народу до українського народу, нове свідчення дружби між російським і українським народами. Уряд України подбає про дальший розвиток і процвітання народного господарства Криму.
Президія Верховної Ради Української РСР відповідно до подання Президії Верховної Ради Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки постановляє:
Просити Президію Верховної Ради Союзу РСР передати Кримську область зі складу Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки.
Голова Президії Верховної Ради Української РСР Д.С.Коротченко Секретар Президії Верховної Ради Української РСР В. І. Нижник Київ, 13 лютого 1954 р.
Трибуна лектора. - 1992. - № 4. - С. 19-
2. Указ Президії Верховної Ради СРСР про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР
Учитьівая общность зкономики, территориальную близость и тесньїе хозяйственньїе и культурньїе связи между Крьімской об-ластью и Украинской ССР, Президиум Верховного Совета Союза Советских Социалистических республик постановляет: Утвердить совместное представление Президиума Верховного Совета РСФСР и Президиума Верховного Совета УССР о пере-даче Крьімской области из состава Российской Советской Феде^ ративной Социалистической Республики в состав Украинской Советской Социалистической Республики.
 
Председатель Президиума Верховного Совета СССР К. Ворошилов Секретарь Президиума Верховного Совета СССР Н. Пегов Москва, Кремль. 19февраля 1954 г.
Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик. - 1954. - № 4. - С. 147.
3. Із листа одного з керівників Норільського повстання 1953 р. Є. Грицяка Голові Президії Верховної Ради СРСР (1976)
...У безправному становищі знаходилися в'язні всіх спецтаборів, котрі були розташовані на величезній території Союзу від Мордовії до Камчатки.
Одним з таких таборів був Горний табір МВС у м. Норільську на Таймирському півострові, далеко за Полярним колом. Стан в'язнів у цьому таборі був таким же жахливим, як і в інших таборах такої ж категорії. У березні 1953 р. Сталін помер, але становище в'язнів не покращилося, а погіршилося. Наведу кілька прикладів:
Весною 1953 р. на 5-му таборовому відділенні у терміновому порядку був організований штрафний лагпункт, а вже у травні туди почали привозити в'язнів із різних відділень Горного табору. Так, 23 травня з 1-го таборового відділення відправилася група в'язнів на згаданий вище штрафний пункт. Серед «штрафників» був один віруючий, котрий ніяк не хотів розлучатися зі своїм товаришем (також віруючим), що залишався у 1-му таборовому відділенні. Він став просити у оперуповноваженого ст. лейтенанта Ширяєва, щоб його також відправили у штрафний табір, щоб не розлучатися з товаришем. Ст. лейтенант дозволив йому відправитися у штрафний табір та наказав сідати в авто. В'язень зрадів і відправився до авто і зразу ж його застрелив ст. лейтенант Ши-ряєв. Його товариш, що сидів уже в авто, вискочив з авто та підбіг до свого вбитого друга, і також його вбив ст. лейтенант Ширяєв. ...Одночасно було отримано повідомлення із 3-го таборового відділення, що там у присутності генерала Семенова було поранено 15 і вбито 6 чоловік.
Це свавілля викликало непорозуміння серед в'язнів Горного табору. Ніхто не знав, де, коли і на кого буде спрямований черговий постріл, але довго чекати не довелося: 25 травня 1953 р. на 5-му таборовому відділенні був відкритий вогонь із автомата по групі в'язнів, котрі знаходилися біля житлового бараку. Із них 6 чоловік було поранено і 1 вбитий.
Такий-то був, з дозволу сказати, режим, супроти якого повстали в'язні Норільська.
Грицяк Євген. Короткий запис спогадів:
Історія Норільського повстання. - Балтимор; Торонто:
Смолоскип, 1990. - С. 111-112.

ЗАПИТАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ   
Документи № 1, № 2.
Проаналізуйте документи і сформулюйте свою думку стосовно необхідності, доцільності й законності приєднання Кримської області до Української РСР. 
Чи можна погодитися з тим, що передача Криму була подарунком М. Хрущова республіці на честь 300-річчя «возз'єднання» з Росією?
Документ № 3.
Яким було становище в'язнів ГУЛАГу і чи змінилося воно кардинально після смерті Сталіна?

 РОЗГОРТАННЯ ДЕСТАЛІНІЗАЦҐІ ТА ЇЇ ПІДСУМКИ
XX з'їзд КПРС Частковий відхід від сталінізму, який відбувався протягом 1953-1955 рр., не змінив то-
талітарної суті суспільного ладу в СРСР. Критика на адресу И.Сталіна була вкрай непослідовною і поміркованою, ім'я його, як і раніше, згадувалося поряд з іменами Маркса, Енгельса, Леніна. Разом з тим найбільш далекоглядні керівники партії і держави розуміли, що без певної демократизації суспільного життя абсолютно неможливе оновлення країни, прискорення економічного розвитку, підтримання високого рівня військової могутності.

Переломною подією в суспільно-політичному житті Радянського Союзу став XX з'їзд КПРСг який відбувся у лютому 1956 року. В історію цей з'їзд увійшов насамперед завдяки надзвичайно відвертій доповіді на закритому його засіданні тодішнього першого секретаря ЦК партії М. Хрущова «Про культ особи Й. Сталіна та його наслідки». З'їзд засудив широку репресивну практику тоталітарного режиму, охарактеризовану як «культ особи Й. Сталіна», гостро виступивши_проти масових репресій 30-40-х років.
Уперше на такому високому рівні були наведені численні факти злочинів і прямих зловживань Й.Сталіна і його оточення, абсолютного нехтування законами.

У доповіді наводилася велика кількість прикладів, коли Й. Сталін та його «соратники» підписували списки на знищення цілих груп керівників різних рангів. Делегатів з'їзду вразила інформація про можливу причетність Й. Сталіна-де-вби-вст-ва С. Кірова в 1934 р., винищення командних кадрів в армії, еліти господарських керівників, про трагічний вплив культу особи на хід Великої Вітчизняної війни. М. Хрущов звинуватив сталінську владу в незаконних переслідуваннях народів у роки війни, розпалюванні національної ворожнечі, численних репресіях повоєнного часу.
Однак це засудження було все ж таки неповним, обмеженим, дозованим, певною мірою половинчастим. Без належних мотивів безпідставно стверджувалось, що культ особи не змінив Микита Хрущов «глибоко демократичного, дійсно народного характеру радянського ладу». Хоча цей лад вже на початку свого існування був тоталітарним, адже комуністична ідеологія не визнає справді демократичних принципів і цінностей.
В Україні рішення XX з'їзду КПРС були сприйняті більшістю населення з ентузіазмом і надією. Народ чекав повної правди, послідовної демократизації суспільства, гарантій від повторення трагедії. Впродовж короткого часу в республіці були знищені тисячі сталінських бюстів і пам'ятників, ім'я Сталіна було викреслено з назв майданів, вулиць, заводів, колгоспів, установ тощо. Але перебудова психології не здійснювалася швидко. Частина ветеранів громадянської війни і революції, колишніх фронтовиків, та й взагалі - значна кількість людей, одурманених комуністичною пропагандою, ставилась до змін з певною обережністю.
Ці настрої знайшли відгук у партійному та державному апараті. В його вищих ешелонах виник справжній опір послідовному розвінчанню сталінізму.
Так, перший секретар Київського міськкому партії М. Сини-Дя, доповідаючи в ЦК КП України про підсумки обговорення
доповіді М.Хрущова, категорично виступив проти критики ситуації в республіці у 40-ві — на початку 50-х років, закликав не допустити реабілітації творчих працівників, звинувачених в українському буржуазному націоналізмі. Інформація про холодну реакцію на рішення з'їзду надходила і з інших регіонів республіки. Подібного характеру записка була надіслана О. Кири-ченком, першим секретарем ЦК КП України, в ЦК КПРС. Критика минулого багатьма (а особливо «старою гвардією») в КПРС кваліфікувалася як наклеп на радянський лад, на керівництво партії і держави. Такий підхід значною мірою визначив і оцінку культу особи та його наслідків у суспільних науках, у художній літературі, на сторінках періодики. Тоталітарна система дозволяла критикувати свого творця суворо дозовано, у визначених нею рамках, вихід за які не допускався.
Проявом цього стала фактична заборона для вітчизняного читача (аж до 1989 року) доповіді М. Хрущова на XX з'їзді. Громадянам СРСР було запропоновано її «полегшену» версію: у липні 1956 р. було опубліковано постанову ЦК КПРС «Про подолання культу особи та його наслідків». За змістом і гостротою викладу цей документ був кроком назад порівняно з доповіддю. Та й сам М. Хрущов поступово став змінювати тональність виступів. У ряді промов він почав говорити, що Сталін - це «великий революціонер», «великий марксист-ленінець» і партія не дозволить «віддати ім'я Сталіна ворогам комунізму».

 Непослідовність керівництва партії і держа ви негативно позначилась на такій надзвичайно важливій для суспільства справі, як реабілітація громадян, репресованих у попередні десятиліття, що широко розгорнулася після XX з'їзду КПРС. З цією метою в усіх областях активно діяли спеціальні комісії органів влади.
То вже був третій етап реабілітації (перший - 1953 р., другий - 1954-1955 рр.). Змінився й порядок проведення цієї акції. За пропозицією М. Хрущова було створено 90 спеціальних комісій, котрі мали право розглядати справи безпосередньо в таборах ув'язнення. До їхнього складу входили працівники прокуратури, представники апарату ЦК КПРС і вже реабілітовані члени партії. Комісіям тимчасово надавалися права Президії Верховної Ради в справі реабілітації, помилування, зменшення терміну ув'язнення, перегляду статей звинувачення.
З 1956 по 1959 р. було повністю реабілітовано 250 тис. чо.л., пе-^ реважно посмертно. Додому повернулися десятки тисяч в'язнів ГУЛАГу, які ще залишилися живими. На березень 1957 р. бул° звільнено з таборів, спецпоселень тощо близько 65,6 тис. чол.
Проте вже в наступні роки процес реабілітації жертв сталінського терору пішов на спад: з 1963 по 1966 р. реабілітовано було трохи більше 80 тис. чол. М. Хрущов і його оточення це наважилися на рішучий перегляд справ жертв політичних процесів, сфабрикованих у 20—30-ті роки. Не піддавалися сумніву необхідність депортації селян у роки колективізації, масових виселень людей із західних областей у повоєнні роки. Хоча депортація кримських татар, німців та інших етнічних груп з південних районів України була визнана незаконною, повернутися на землю батьків їм заборонялося.
На політичних в'язнів, зокрема засуджених за 54 статтею Карного кодексу (інакодумство), реабілітація на той час не поширювалася.
Отже, XX з'їзд КПРС серйозно «розворушив» суспільство, став дійовим каталізатором нових політичних процесів. Проте ряд післяз'їздівських акцій, проведених партією, свідчив про обмеженість, консерватизм «верхів», їхнє прагнення загальмувати процес десталінізації суспільства.

Нерішучість і непослідовність М. Хрущова та  його політичних прихильників і однодумців десталінізацї сприяли консолідації противників нового курсу. У «верхах» виникла змова, учасники якої планували будь-що усунути від влади М. Хрущова, який їх уже не влаштовував. Однак у найрішучіший момент більшість членів ЦК КПРС, зокрема і перший секретар ЦК КПУ О. Кириченко, а також командування армії і КДБ рішуче виступили проти змовників. Через деякий час, у грудні 1957 р., О. Кириченка було призначено секретарем ЦК КІІРС.
Його місце в Україні зайняв М. Пщгоршій, що обіймав до Цього посаду другого секретаря ЦК КП України. Він належав До тієї групи керівників, які прийшли до влади внаслідок проведення у свій час кампанії із залучення до керівництва парт-апаратом «знаючих господарство інженерних кадрів».
Розпочавши свій життєвий шлях учнем слюсаря головних механічних майстерень у м.Карлівка Полтавської області, М. Підгорний пройшов практично всі ланки партійно-бюрократичної системи - від секретаря райкому комсомолу до вищих посад у партійній організації республіки. Новий перший секре-ТаР належав до категорії виконавців, що не звикли приймати самостійні рішення. Для них подвійна мораль була насправді мораллю життя, розходження між словом і ділом - неодмінною Умовою існування. Послідовними прихильниками десталінізації вони бути не могли.
,1959 р. знаменував собою початок фактичного відходу партійної верхівки від подальшої демократизації суспільства. Хоча
Ритика сталінізму тривала, але помітного позитивного впливу на суспільне життя вона вже не справляла. Боротьба із жахли-
вими наслідками сталінізму в цей період більше мала характер ліквідації зовнішніх атрибутів влади диктатора (перейменування вулиць, площ, підприємств, міст та областей, знищення бюстів, пам'ятників). Демонтаж сталінської моделі економіки, яка почала створюватися ще наприкінці 20-х років, суспільно-політичної системи з монопольною владою КПРС й суворим контролем громадської думки, не відбувався. Більше того, в парткерівництві зростала ностальгія за минулим, яке, мовляв, «не в усьому було поганим».

  Зробивши висновок, що сталінізм - це не суть демократизації радянського ладу, а його «викривлення», нове радянське керівництво на чолі з М.С. Хрущовим стало заручником цього висновку. Тепер слід було демонструвати, на що здатний цей лад, звільнений від «викривлень». Замість репресій суспільству обіцяли демократизацію життя, замість злиденного існування - підвищення життєвого рівня. І тут виявилося, що нічого, крім чергової казки, це керівництво запропонувати не спроможне.
Саме цим, значною мірою, пояснюється оголошення XXII з'їздом КПРС, який відбувся у жовтні 1961 р., курсу на розгорнуте будівництво в СРСР комуністичного суспільства. Створення матеріально-технічної бази комунізму планувалося здійснити протягом 20 років. Проголошувався «найважливіший» принцип КПРС: «Все в ім'я людини, все для блага людини». Ці привабливі гасла в дійсності не мали ні економічного, ні соціально-політичного обґрунтування, носили популістський характер. Народу пропонували чергову утопію, котру, згідно з традиціями радянської системи, трудящі мали негайно втілювати в життя.
Програма партії рясніла конкретними цифрами. У галузі промисловості протягом 20 років планувалося збільшити виробництво продукції не менш ніж у шість разів і «залишити далеко позаду нинішній загальний обсяг промислового виробництва США».
Сдиним рішенням, яке вдалося послідовно втілити, стало продовження розвінчування культу особи. З'їзд визнав недоцільним подальше збереження в Мавзолеї саркофага з тілом Сталіна, зважаючи на його великі зловживання владою, ініційовані ним масові репресії проти чесних людей, неймовірну жорстокість. Тіло «вождя народів» було винесене з Мавзолею і захоронене біля Кремлівської стіни.
Одразу ж після XXII з'їзду КПРС почалося широке впровадження так званих громадських засад у різних галузях господарської, політичної, культурної діяльності, в партійних організаціях, радах, редакціях газет. За статутом КПРС передбачалося на кожних чергових виборах оновлення не менш як на чверть складу ЦК і його президії та обрання керівників партор-ганів лише на три строки, а секретарів первинних партор-ганізацій 1 не більш як на два. Це обмежувало повновладдя партійних чиновників і викликало у них незадоволення, а згодом і опозиційність політиці Хрущова.
Схвальний відгук населення викликали заходи керівництва щодо скорочення і «здешевлення» адміністративно-управлінського апарату. В Україні протягом 1957-1959 рр. шляхом укрупнення і об'єднання було ліквідовано близько 13 тис. господарських організацій, установ, 164 сільські і районні ради та майже 4 тис. колгоспів. За три роки штати управлінського апарату скоротилися на 130 тис. чоловік, що давало річну економію понад 1 млрд крб.
Незважаючи на певну активізацію діяльності рад, профспілок, комсомолу, Добровільного товариства сприяння армії, авіації, флоту (ДТСААФ), Товариства Червоного Хреста, появу нових добровільних об'єднань, помітної демократизації політичного життя в Україні все ж таки не відбулося. Партійні апаратники торпедували нові статутні норми, а згодом вони були взагалі зняті. Апарат рад і надалі користувався різними пільгами, у тому числі 30-процентною вартістю путівок до санаторіїв, персональними службовими автомобілями, позачерговим отриманням житла тощо. Для них споруджувалося житло поліпшеної комфортності, надавалась можливість придбати за пільговою чергою, а то й поза нею, легковики тощо.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ   
1.    У чому полягає історичне значення XX з'їзду КПРС?
2.    У чому виявилась обмеженість, половинчастість рішень XX з'їзду стосовно особи Сталіна?
3.    Чому партапарат чинив опір розвінчуванню сталінізму?
4.    Яким були масштаби політичних реабілітацій?
5.    Чому реабілітаційні процеси не були доведені до кінця?
6.    Чи сприяла демократизації життя в Україні заміна першого секретаря ЦК КП України О. Кириченка М. Підгорним?
7.    Які рішення було прийнято на XXII з'їзді КПРС?
8.    Окресліть масштаби демократизації суспільного життя після XXII з'їзду КПРС.

ДОКУМЕНТИ   
1. Історик М. Гефтєр про Хрущова
На первьій взгляд, Хрущев мало чем отличался от своих соратни-ков. Как и другие, и в меру занимаемого им положення, он бьіл во многом повинен, в том числе и прежде всего в человеческих жертвах (Сталин зорко следил, чтобы никто из его окружения не уклонялся от законов круговой поруки...). А то, что отличало Хру-щева до 1953 г., могло бы даже рассматриваться как недостатки
его посравнению с другими, более вьісокопоставленньыми членами иерархии. Он не бьіл теоретиком и даже не в состоянии был казаться им. В качестве первого секретаря ЦК КП Украиньї он, правда, подписьівал дежурньїе статьи о сталинской дружбе народов, но ни малейших новшеств себе не позволял... Хотя Хрущев бьіл хитер и искушен в правилах аппаратной игрьі, зта хитрость все же не убила в нем непосредственности, которая не принадлежала к числу качеств, позволявших подняться на самьій верх. Хрущев бьыл, безусловно, смельїм человеком, но и зто качество казалось избьыточным в политике, пока не пришел его, хрущевский, час. ...Различие между ним и остальньїми из ближних бояр состояло в том, что он - и не только в силу занимаемьіх постов (в Москве и Києве), но и по самому складу - принадлежал к категории массо-виков. Таковьіх к началу 50-х годов осталось не слишком много среди партийньїх деятелей високого ранга, но их бьіло немало в толпе низовьых кадров, и им Хрущев всем своим обликом бьіл ближе, чем вельможи - холопьы старого закала и типичньїе карьеристы третьего призыва.
Гефтер М. От анти-Сталина к не-Сталину: непройденный путь // Осмьыслить культ Сталина. -М.. 1989. - С.508.
2. Про культ особи та його наслідки.
З доповіді першого секретаря ЦК КПРС М. С. Хрущова
на XX з'їзді КПРС
25 лютого 1956 р.
...Произвол Сталина по отношению к партии, к ее Центральному Комитету особенно проявился после XVII сьезда партии, состо-явшегося в 1934 году.
... Комиссия ознакомилась с большим количеством материалов в архивах НКВД, с другими документами и установила многочис-ленньїе фактьі фальсифицированньїх дел против коммунистов, ложньїх обвинений, вопиющих нарушений социалистической за-конности, в результате чего погибли невинньїе люди. Вьіясняет-ся, что многие партийньїе, советские, хозяйственньїе работники, которьіх обьявили в 1937-1938 годах «врагами», в действитель-ности никогда врагами, шпионами, вредителями и т. п. не являлись, что они, по существу, всегда оставались коммунистами, но бьіли оклеветаньї, а иногда, не вьідержав зверских истязаний, са-ми на себя наговаривали (под диктовку следователей-фальси-фикаторов) всевозможньїе тяжкие и невероятньїе обвинения. Установлено, что из 139 членов и кандидатов в членьї Центрального Комитета партии, избранньїх на XVII сьезде партии, бьіло арестовано и расстреляно (главньїм образом в 1937-1938 гг.) 98 человек, то єсть 70 процентов.
...Зто произошло в результате злоупотребления властью со сто-роньї Сталина, которьій начал применять массовьій террор против кадров партии.
...Сложилась порочная практика, когда в НКВД составлялись списки людей, дела которых подлежали рассмотрению на Воен-ной Коллегии, и им заранее определялась мера наказания 3ти списки направлялись Ежовым лично Сталину для санкционирования предлагаемьіх мер наказания. В 1937-1938 годах Сталину было направлено 383 таких списка на многие тьісячи партийных, комсомольских, воєнних и хозяйственньїх работников и бьіла по-лучена санкция.
...Сталин бьыл человек очень мнительньый, с болезненной подозрительностью... Болезненная подозрительность привела его к огульному недоверию, в том числе и по отношению к выдающимся деятелям партии, которьіх он знал много лет... Имея неограниченную власть, он допускал жестокий произвол, подавлял человека морально и физически.
...Культ личности приобрел такие чудовищньїе размерьі главньїм образом потому, что сам Сталин всячески поощрял и поддерживал возвеличиваниеего персоны... Одним изнаиболее характерних проявлений самовосхваления и отсутствия злементарной скромности Сталина является издание его «краткой биографии», вьішедшей в свет в 1948 г.
Зта книга представляет собой выражение самой безудержнои лести, образец обожествления человека, превращения его в не-погрешимого мудреца... Нет необходимости цитировать тошно-творно-льстивьіе характеристики, нагроможденньїе в зтой книге одна на другую. Следует только подчеркнуть, что все они отре-дактированьї лично Сталиньїм...
Известия ЦККПСС. - 1989. - №3. - С. 136- 157.

ЗАПИТАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ   
Документ № 1.
Спираючись на оцінки М. Гефтера, дайте відповідь, які особисті якості М. Хрущова сприяли його піднесенню до вершин керівництва державою. Яких якостей йому бракувало як керівникові? Документ № 2.
З'ясуйте, про порушення яких принципів законності говорив М. Хрущов у доповіді на XX з'їзді партії? Що вам відомо про випадки таких порушень в Україні?
РОЗШИРЕННЯ ПОВНОВАЖЕНЬ УКРАЇНИ У СКЛАДІ СРСР
Згадайте:
1. Який вплив на Україну справив XX з'їзд КПРС? 2. Як відбувалася десталінізація в Україні в 1956-1959 рр.? 3. Якими були масштаби демократизації суспільного життя в роки правління М. Хрущова?
 Відхід радянського керівництва від терористичних методів державного управління відбився на відносинах московського центру із союзними республіками. Адже офіційна критика Сталіна включала також критику його національно-державної політики. А це, в свою чергу, передбачало певні зміни у цій політиці. Частина повноважень центру переходила до союзних республік. Внаслідок цього їхнє становище у складі СРСР стало змінюватися. Особливо відчутно ці зміни торкнулися Української РСР - найбільшої після Російської Федерації союзної республіки СРСР. Але оскільки СРСР не був демократичною державою, перерозподіл повноважень між центром і Україною виявився, перш за все, у зміцненні позицій української правлячої еліти, а не в розширенні національних прав українського народу. Викликано це було цілим рядом обставин.

По-перше, українська номенклатура мала унікальний досвід управління, вирішення широкомасштабних проблем і контролю величезних мас людей в різноманітних ситуаціях, у тому числі в умовах війни і повоєнної відбудови. Пересічний вищий урядовець України мав більший обсяг повноважень і відповідальності, ніж його колега в інших союзних республіках СРСР (крім Російської Федерації).
По-друге, М. Хрущов був щиро переконаний, що більші повноваження національних кадрів жодною мірою не загрожують стабільності СРСР, а будуть сприяти поліпшенню його економічного становища, а значить і могутності держави в цілому. Адже контрольні функції, «останнє слово» залишалися за центром.
По-третє, без підтримки партійно-державної еліти України піднятися до верхівки влади в СРСР, а потім утриматися там було дуже важко. Щоб заручитися цією підтримкою, Хрущов був готовий на серйозні поступки своїм колегам в Україні.
Ця політична лінія стала проявлятися зразу ж після смерті Сталіна, коли на найвищих керівних посадах, які традиційно займали росіяни, з'явилися українці. Якщо напередодні війни росіяни становили 2/3 зайнятих на роботі у центральних державних і партійних установах УРСР, то в середині 50-х років 2А; становили вже українці. Ця тенденція збереглася і у наступні роки і охопила усі щаблі партійно-державного і господарського апарату України.
Водночас усе більше й більше вихідців з України стало з'являтися на найвищих посадах у Москві — в ЦК КПРС, союзному уряді, серед військових, в органах державної безпеки. У 1957 р-після розгрому так званої антипартійної групи Молотова-Ма-ленкова-Кагановича О.Кириченко з посади першого секретаря ЦК КПУ переводііться до Москви на посаду секретаря ЦК КПРС. В Україні вищу партійну посаду замість вибулого О. Ки-риченка займає -М. Підгорний, також протеже М. Хрущова. Проте О. Кириченко не зумів втриматися в незвичних умовах московських інтриг. Оточення Хрущова дратувала «владна сверблячка»  колишнього  лідера  Компартії  України,  який вважав себе другою особою в партії. У 1960 р. його було увільнено від посади секретаря ЦК і призначено першим секретарем Ростовського обкому партії.

У 1963 р. Хрущов робить черговий крок для зміцнення за рахунок українських кадрів своїх позицій у Москві. До столиці було, переведено першого секретаря ЦК КПУ М.Підгорного, а на його місце обирається II. Шелест.
Історики підрахували, що в останні роки перебування Хрущова при владі половина складу президії ЦК КПРС (де, як правило приймалися найважливіші рішення) були так чи інакше пов'язані з Україною. Хрущов добре їх знав і вважав, що вони будуть його вірною опорою у Москві. Це Л. Брежнєв, А. Кири-ленко, М. Підгорний, Д. Полянський і сам М. Хрущов. Ніколи на верхівці правлячої партійної піраміди не було такої концентрації вихідців з України, як за Хрущова.
 

Зміцніла республіканська еліта одержала ряд нових повноважень, про які за Сталіна вона не могла навіть мріяти. Особливо важливими були повноваження у сфері економічного життя.
У 1957 р. була здійснена спроба докорінної реорганізації органів управління промисловістю і будівництвом. Ліквідуються галузеві міністерства, що контролювали основні галузі промисловості - як республіканські, так і союзні - і замість них створюються територіальні органи управління - Ради народного господарства (раднаргосни). Відповідне рішення в республіці прийняла сесія Верховної Ради УРСР у червні 1957 р., після чого було створено 11 економічних адміністративних районів, почали діяти раднаргоспи. Ця реформа підривала майже повний контроль центру над економікою України. Тепер усі підприємства в регіонах керувалися раднаргоспами, які, у свою чергу, перебували в підпорядкуванні Ради Міністрів УРСР. Функції планування та контролю над усією українською економікою рішенням ЦК КПУ було передано Держплану УРСР. Це рішення вважається найбільшим проявом економічного автономізму Компартії України за сорок років існування в Україні радянської влади.
Позитивне значення мало деяке розширення прав союзних республік у адміністративно-політичній сфері. У відання республіки, республіканських органів влади передавалися питання адміністративно-територіального устрою, районування, віднесення міст до обласного, республіканського підпорядкування. До їхньої компетенції належало прийняття цивільного, кримінального і процесуального кодексів, розроблення законодавства про судоустрій та судочинство. Розширювались права Республіки у формуванні свого бюджету, питаннях матеріально-технічного постачання, збуту продукції.
Усі ці зміни у статусі Української РСР у складі СРСР історики характеризують як «відродження контрольованого автономізму».
Однак на становищі населення України ці зміни майже не відбилися. Якщо представники української еліти інколи й виступали на захист української промисловості чи культури й мови від русифікаторського тиску центральних відомств, то робили це нерішуче, непослідовно. Номенклатура керувалася власними інтересами і скористалася сприятливим для себе розвитком подій для їх найширшого задоволення.
До того ж, зазначені новації не змінили унітарного характеру СРСР. Економічний і політичний суверенітет республіки залишався формальним, декларативним. У реальному житті навіть питання, що належали до компетенції республіки, узгоджувалися з центром (як говорили: з ним «радились», що було обов'язковою нормою).
 

Вдячна українська номенклатура на всі лади вихваляла М. Хрущова. Вона відчувала, що М. С. Хрущова побудований за ієрархічним принципом партійно-державний апарат СРСР, а відповідно і УРСР, не може ефективно функціонувати без всесильного вождя. На цю роль, при потуранні можновладців усіх рангів, висувався сам ініціатор розвінчання культу особи Й. Сталіна - М. Хрущов. Особливо завзято вихваляли його керівники Компартії України. Наприклад, у доповіді ІДК КГІУ на XXI з'їзді КІІ України 1960 р. Хрущов характеризувався як «видатний державний діяч, великий гуманіст, невтомний організатор і трудівник, вірний більшовик-ленінець». Свого часу подібними оцінками рясніли промови на адресу самого И. Сталіна, «вождя і вчителя всіх трудящих», «вірного керманича партії і радянської держави».

Але з часом у діях М. Хрущова стали проявлятися риси, які викликали незадоволення номенклатури. Імпульсивність, не-прогнозованість керівника партії і держави, скорочення армії апаратників, постійні розмови про демократизацію суспільства викликали роздратування в середовищі партійно-державної еліти, хоча Хрущов твердо стояв на позиціях збереження повного й необмеженого контролю КПРС суспільством.
Розчарування наростало і в середовищі інтелігенції, яка чекала глибинних демократичних перетворень, демонтажу тоталітарної системи, а стала свідком незграбної спроби її осучас-нення, модернізації.
Фатальним для М.Хрущова став провал його спроб домогтися істотного підвищення інтенсивності господарювання, життєвого рівня народу. Замість цього уряд змушений був провести в 1961 р. грошову реформу, зменшити асигнування на виро0' ництво товарів народного споживання.
 
Були підвищені ціни на м'ясо, масло та інші продукти, що викликало обурення. У Новочеркаську влітку 1962 р. відбулися страйки і масова демонстрація робітників, котру було розстріляно військами.
Робітничі виступи відбулися і в Україні: у Краматорську, Черкасах, Харкові, Києві та інших містах. Вони були нетривалими і закінчувалися після втручання партійних і державних органів, які оголошували догани керівникам підприємств або зміщали їх з роботи. Ллє в Донецьку і Жданові справа дійшла до демонстрацій і страйків.
Невдоволення ще більше посилилося у 1963 р., коли внаслідок неврожаю і саботажу антихрущовської опозиції в країні почалися серйозні труднощі з продовольством.
В Одесі робітники відмовилися вантажити масло, яке як «братерську допомогу» планувалося відправити на Кубу. Справжні робітничі заворушення відбулися у Кривому Розі, де на цілий тиждень було введено воєнний стан. Прагнучи нормалізувати ситуацію, радянське керівництво у 1963 р. вперше провело значні закупівлі зерна за кордоном.
Робітничі виступи викликали особливу занепокоєність номенклатури. Але не лише вони. Нескінченні реорганізації, особисті прорахунки в питаннях внутрішньої й зовнішньої політики, грубощі й нетактовність (Радянський Союз був оштрафований на велику суму за те, що під час виступу в ООН М. Хрущов у збудженні зняв черевик і став гамселити ним по трибуні) призвели до організації змови проти першого секретаря ЦК КІІРС.
Змова виникла на найвищому рівні. За усунення Хрущова виступив навіть М. Підгорний, якого в 1963 р. Хрущов призначив на відповідальну роботу у Москві, а також її. Шелест - з 1963 р. перший секретар ЦК Компартії України та інші члени партійної еліти. Рішенням жовтневого пленуму ЦК КІІРС 1964 р. М. Хрущова було знято з посади першого секретаря ЦК КПРС і Голови Ради Міністрів СРСР. То був фактично перший в історії випадок усунення від влади вищої посадової особи в партії й Державі. Першим секретарем ЦК КПРС обрано вихідця з Ук-^аїііи Л. Брежнєва. На посаду Голови Ради Міністрів було рекомендовано О. Косигіна.
     

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ   
1.    Чим було викликане посилення української номенклатури в роки правління М. Хрущова?
2.    Про що це свідчить?
3.    У чому проявилося розширення повноважень Української РСР у складі СРСР?
4.    Як ви розумієте термін «відродження контрольованого автономізму»?
5.    Як посилення впливу української номенклатури відбилося на житті більшості громадян?
6.    Чому діяльність Хрущова викликала незадоволення партійно-державної еліти?
7.    Яка причина робітничих виступів на початку 60-х років?
8.    Яку позицію зайняло керівництво України під час зміщення М. С. Хрущова? Чим продиктована ця позиція?

ДОКУМЕНТ.
1. Зі спогадів П. Шелеста про подіїліта 1964 р.
Візит Брежнєва був для мене несподіваним. Я відпочивав у Криму, на дачі...
...Брежнєв раптом звернувся до мене на «ти», чого раніше не було: «Ти, Петре, пробач за моє до тебе запитання в такій постановці Мова йде, вірніше піде, про серйозну і досить делікатну справу. Нам в центрі працюється важко. М. С. Хрущов багатьох ігнорує, не рахується з нами. Він перший секретар ЦК КПРС, він же Голова Ради Міністрів, Мікоян - Голова Верховної Ради, вони удвох - старі діди - і крутять всі справи. Нам дуже важко, і ми хочемо мати друзів і опору». Незабаром про зустріч знав М. В. Підгорний. ...Знов відбулася зустріч з Л. І. Брежнєвим, тепер у нього на дачі Розмова йшла про те, як все-таки вияснить відносини з Хрущовим ... Я запропонував скликати Пленум ЦК КПРС і торкнутися оголошених тем: про розділ партії на промислові і сільськогосподарські обкоми, про реорганізаційну сверблячку в народному господарстві та ряд інших. На цей пленум запросити М. С. Хрущова і в його присутності відверто висловитися по всіх наболілих питаннях. Брежнєв відкинув мою пропозицію як безпідставну. ... Брежнєв пропонував самі огидні прийоми для зміщення Хрущова, наприклад, десь в дорозі, в поїзді його заарештувати. Семичастний і Підгорний всі ці брежнєвські варіанти відкинули як нелюдські і політично безпідставні.
Шелест П. Ю. Все, що скоїлося, я передбачав // Україна. - 1990. - № 21. - С. 11-12.

ЗАПИТАННЯ ДО ДОКУМЕНТА   
Документ № 1.
Як найточніше можна охарактеризувати  рішення  пленуму ЦК КПРС жовтня 1964 р.:
-    переобрання М. Хрущова;
-    зміщення М. Хрущова;
-    державний переворот?
Обґрунтуйте свою думку.

 Історія України. 11 клас. Турченко Ф.Г., Панченко П.П., Тимченко С.М.
Вислано читачами з інтернет-сайту

_{Планування з історії України 11 класу, підручники та книги онлайн, курси та завдання з історії України для 11 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.