Версия 09:11, 6 октября 2009

Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 3 клас>>Українська література: Сторінки для допитливих

      Сторінки для допитливих

Певно, у тебе і твоїх друзів часто виникають запи¬тання: що?де?коли?як? чому?.. Де шукати на них відповіді? Джерела різні. Найбагатше з них — книжки: тво¬ри письменників про природу та наукові відкриття, дитячі енциклопедії, словники, журнали.

Читаючи твори цього розділу, навчайся виділяти головне, запам'ятовувати нові відомості, нові слова, ставити за¬питання, стисло переказувати прочитане.

ХОТІВ БИ Я ЗНАТИ..

Хотів би я знати, про що розмовляє
берізка з берізкою рано в гайку.
Про що невгамовна синичка співає,
стрибаючи з гілки на гілку в садку?

Хотів би я знати, про що то воркоче
бентежна голубка у нас під дашком.
Про що загадково струмочок шепоче,
збігаючи в пишну долину ярком?

Хотів би я знати, про що завжди мріє
лелека, забрівши в високу траву.
Яка саме зірка у небі зоріє для мене,
аж поки я в світі живу?

Хотів би я знати, що риба говорить,
коли табуниться в прозорій воді.
Хотів би я знати, чи дихають гори,
чи біль відчувають лани золоті.

Хотів би пізнати я все достеменно*,
бо так же життя я під сонцем люблю,
що всякі новини про світ незбагненний
душею і серцем жадібно ловлю!
Олекса Кобець

Достеменно - точно. 

Прочитай вірш мовчки.

Про що задумується хлопчик? Розглянь малюнок* Чи таким ти уявляєш хлопчика?

Попрацюйте разом! На які запитання, поставлені у вірші, ви могли б відповісти? А про що хочете довідатися ви? Запитайте один одного.


Прислів'я 
Хто багато питає, той багато знає. 
Що вміти, того за поясом не носити.

ГОРОБЧИК І ВОГОНЬ

Стара Горобчиха дозволила нарешті своєму маленькому синочку вилетіти із гнізда. Зрадів Горобчик, вилетів, пурхає та все матір питає:
— А це що? А то що таке?
Пояснила йому мати, що таке зем¬ля, трава, дерева, кури, гуси, ставок. Та ось Горобчик побачив у небі величезну вогненну кулю й питає матір:
— А це що?
— Це Сонце,— каже Горобчиха.— Воно світле і тепле.
— А що таке Сонце? — знову питає невгамовний Горобчик.
— Ну, навіщо тобі все це знати? — буркотливо відповідає мудра Горобчиха.— Це Вогонь.
— А мені хочеться знати, що таке Вогонь,— зацвірінчав Горобчик і полинув усе вгору і вгору — до Сонця. Линув, поки аж обпалив тоненьке пір'я своїх крилець.
Наполохався й повернувся додому. Мати чекала вже його ні жива ні мертва.
— Ну, тепер я знаю, що таке Вогонь,— сказав Горобчик

Василь Сухомлинський

Пастух рогатий

Вийшла Катруся ввечері погуляти. А Надворі сніг, а надворі мороз. і такий пекучий, що в Катрусі щоки  почервоніли, як яблучка. Взяла вона саночки. Почала з гірки спускатися. Ще червоніші щоки стали в Катрусі. Очі блискотять. Пара з рота клубком вилітає. Гарно!
Спинилась відпочити. На небо глянула і задивилася.
Все небо синє-синє, аж темне, і на ньому без кінця і краю зірок насипано. А між ними ясний ріжок моло¬дого місяця.
Аж тут Юрчик вискочив з двору. Кричить:
— Гей, Катрусю, це ти?
— Я.
— Що ти робиш?
— Загадки пригадую.
— Загадки пригадуєш?
Юрчик підбіг до Катрусі,
глянув на неї і спитав: — А яку ти вже пригадала?

— А ось яку,— відповіла Катруся.— Пам'ятаєш, бабуся загадувала: поле не міряне, вівці не лічені, пастух рогатий?
Але Юрчик не був тоді дома, як бабуся цю загадку загадувала, то й не знав, як її відгадати. Насупився. Пальця до лоба приклав. Думає, а відповіді не знає. Здається йому, що він ніколи не бачив ні такого великого поля, ні таких овечок, ні рогатого пастуха.

Тоді Катруся сказала йому:
— А ти глянь на небо. Добре придивися та й подумай гарненько.

Глянув Юрчик угору і закричав радо:
— Е, тепер я вже знаю, що то! Небо, зірки, молодий місяць! Гарна загадка! Тільки я теж таку знаю. Ану, вгадай, що воно: ішов волох, розсипав горох; почало світати — нема що збирати.

Тепер Катруся почала відгадувати. Сказала:
— Волох — це чоловік; горох — зірки на небі. Це я розумію. А чому, коли почало світати, не стало чого збирати, не вгадаю!

Юрчик пояснив:
— Бо зірки тільки вночі світять, а вранці, коли поч¬не розвиднятися, вони зникають з неба.
А тим часом, поки Катруся з Юрчиком загадували і відгадували загадки, як узявся біля них мороз! За ніс щипає, за щоки щипає! Заліз Катрусі в рукавичку; по¬чав добиратися до пальчика на нозі.

А тут і баба з дверей:
— Катре, Юрчику, ану час уже до хати! Бачите, який мороз! Мерщій у хату. Ну, кому я сказала!
У хаті затишно. Вікна закутані. Груба горить. Від неї тепло по всій хаті розходиться. Пороздягалися Катруся і Юрчик, посідали біля груби, руки до вогню простягають...
Гарно, коли тепло, коли є де зігріти руки...

Іван Сенченко

Коли і де зустрілись діти? Яку загадку загадала Катруся, а яку — Юрчик? Що допомогло їм знайти відгадки? Про¬читай.
Знайди в тексті рядки, що підтверджують такі думки: надворі був сильний мороз; Катруся і Юрчик — допитливі й спостережливі.
Який епізод оповідання зображено на малюнку?

Попрацюйте разом! Перечитайте діалоги. Розіграйте сценку розмови дітей.

СКІЛЬКИ РОКІВ ДІДУ МОРОЗУ
Скільки років Діду Морозу точно не знає ніхто. Кажуть, що нашому Дідові Морозу років двісті, не більше, але в нього є і значно старші брати. Од¬ноліток нашого Діда Мороза — американський Санта-Клаус (святий Миколай). А от у германських казках можна зустріти дуже старого бога, якого звуть Водан. Він, як і наш Дід Мороз, жив десь далеко на півночі і часом з'являвся, роздаючи дітям і дорослим подарун¬ки. Це, мабуть, найстарший Дід Мороз.
Звичай роздавати на Новий рік подарунки дуже давній, як і корінь цього слова — дар-. Подарунок був начебто обіцянкою достатку, щастя, здоров'я — неве¬личким шматком майбутнього багатства.

Потрапивши до нас, північний казковий персонаж Водан і релігійний персонаж святий Миколай злилися з нашими казковими персонажами — Морозом Мо-розовичем у росіян, Морозом-Морозенком у нас, українців. Поступово з цих кількох казкових персонажів витворився ще один — Дід Мороз.
А як сьогодні звуть братів Діда Мороза? В амери¬канців та англійців — це Санта-Клаус, в італійців — Баббо Натале, у французів — Пер Ноель, у Колумбії — Папа Паскуале, в Бразилії — Пай Натал, у німців — Міколаус, у чехів — Мікулаш.

А де живе Дід Мороз? І сьогодні він — у дитячій уяві — живе на півночі. Тому й пишуть йому листи діти з різних країн, надсилаючи їх у північну країну Фінляндію.
Алла Коваль

Що для тебе було новим, несподіваним у прочитаному? Перечитай рядки, в яких сказано про те, як утворилося ім'я Дід Мороз. А як його називають в інших країнах? Звідки походить звичай дарувати на Новий рік подарунки? Чому, на твою думку, ми і зараз його дотримуємося? Які ще твори Алли Коваль тобі відомі? Знайди речення, у яких є слова Водан, північний.

ЯКОГО КОЛЬОРУ СЛОВА
Небо чисте, по-молодому усміхнене. Воно синіє, наче там висіяно море волошок, і фіалок, і півників, і ще всячину квітів, що не в'януть, хоч би яка була спека, і не схиляють голівок у жалобі, хоч би яке сонце пекло.

Мабуть, тому вподобав я дивитись на небо, що з-поміж усіх кольорів найдужче люблю синій. Він мені скрізь увижається, й коли я бачу щось синє — чи квітку, чи очі, чи дівоче плаття, чи просто чую саме слово «синій»,— враз мені стає добре, я щасливий, і душа моя сміється й грає так, як грають проти сонця збиті на ставу бризки води.
Іноді все в цьому світі уявляється мені синім: ото, начебто, ростуть сині тополі над синьою дорогою, їдуть сині вози, запряжені синіми кіньми, випадають сині дощі. І як було б цікаво, якби раптом посеред зими випав на наше село синій сніг, синя завірюха захуржё-лила-зареготала!

Але чомусь не можу уявити, щоб молоко нашої корови Лиски було синє. Ще можу припустити, що Лиска наша геть уся посиніла й великі очі її стали сині, а от молоко залишається для мене білим, хоч і як силкуюся побачити його синім. І чомусь так само сметана для мене біліє, і сир, і вареники з сиром.
А якого кольору слова?

Тихесенько вимовляю слово «зелений», і постає переді мною все зелене, і я вже чомусь не сумніваюсь, що саме це слово зеленого кольору. Вимовляю слово «ма¬ма» — і ввижається мені добра її усмішка, каре іскристе мерехтіння в очах, ласкаве звучання голосу. Жоден колір, либонь, не пов'язується з її образом, тільки
здається, наче сяє чимось золотистим від очей, вишневим од губ, яблуками-антонівками від рук — і за всім цим щемко постає слово «рідна», яке, здається, саме зовсім позбавлене кольору, а тільки дороге воно, ніжне, хвилююче, мов усі кольори, разом узяті.

А слово «осінь» — жовте, бо восени дозрівають усі грушки в нашому садку, всі яблука. Спершу світяться поміж листям молодесеньким жовтим полум'ям, потім починають потроху падати на землю, згодом усе рясніше... Й одного дня залишається на гіллі саме тільки жовте, недогоріле листя.
Слово «осінь» туге й жовте, наче віск.

Слово «пролісок» — біле, й чомусь од нього пахне сніжком, який починає танути, й гострою весняною землею, і торішнім перепрілим листям. Слово «зозуля» якесь ніжне, зелененьке, мов пух на вербах, бо коли зозуля починала кувати в цьому році, то зелень на деревах була молода й свіжа, а вербовий цвіт опадав на воду, й зда¬валось, що вода зацвіла ніжним смарагдовим* пушком.

Пролетіла над подвір'ям ворона, пронесла в дзьобі галузку, я подумав, що то вона понесла своє чорне слово. Бо слово «ворона» — чорне.
От цікаво — а ворона знає, що її звати вороною? А собаки знають, що вони собаки? А вівці, а воли, а коні?

А наша корова Лиска знає, що її звати Лискою!
Євген Гуцало


Смарагдовий — зелений.

Що в цьому творі здивувало тебе?
Які слова уявляються автору синіми? Чому? Чому для нього слова «рідна мама» — мов усі кольори, разом узятії А якими є ці слова для тебе?
Читаючи другий абзац, передай голосом почуття радості оповідача. Який абзац прочитаєш як роздум-міркування?

Поміркуйте разом над запитаннями, наведеними наприкінці оповідання.
Прочитайте виділені слова. Чи так само, як автор, ви уяв¬ляєте колір слів осінь, пролісок, зозуля, ворона?

СКІЛЬКИ РІК В УКРАЇНІ?
Угорі орли літають,
а внизу потоки грають,
не відома горам тиша:
буйні води котить Тиса,
рине* Прут і Латориця,
Черемоші два іскряться:
один — Білий, другий — Чорний,
кожен смілий та проворний...
Під Карпатами Дністер
тихе плесо розпростер,
як волошки, голубий
у Дністер впадає Стрий.
А по той бік гір чимдуж
поспішає долом Уж.
А над Ужем, кожен знає,
місто Ужгород зростає!
Крізь Донбас повз терикони*
мчить Донець без перепони,—
шлях верстає, гін* за гоном,
щоб з'єднатись з тихим Доном.
Ось Дніпро біжить невпинний,
річка — символ України.
На зеленій на Десні
просто диво навесні.
І на Ворсклі у свічадо*
всі полтавки зорять* радо.
України крайній пруг*
обмиває річка Буг.
Володимир Лучук


Рине — бурхливо тече.
Терикон — насип з пустої породи біля шахти. 
Гін — тут: частина шляху. 
Свічадо — дзеркало.
Зорять — тут: дивляться. 
Пруг — край чого-небудь.


Скільки річок згадано у вірші? Які характерні ознаки кожної з них? Прочитай, у яких краях вони протікають. Читаючи, звертай увагу на межі речень і розділові знаки.

Попрацюйте разом! Які річки є у вашій місцевості? Розкажіть про них.

Загадка
Наче скло прозоре,
в'ється синя стрічка.
То біжить у море
безупинна ....
Степан Жупанин


ЯК РОЗМОВЛЯЮТЬ ТВАРИНИ

У казках тварини розмовляють. А як насправді? Є в них мова чи нема?

Тварини спілкуються між собою за допомогою запахів, рухів тіла, голосу. У них, таким чином, не одна, а ніби три мови.
Тваринна мова дуже виразна. Це переважно такі вигуки: «Увага!», «Стережись!», «Рятуйся!», «Забирайся геть!» Сила і частота цих вигуків залежать від стану тварини. Якщо, наприклад, жаб'яче «бреке-ке-ке» звучить спокійно — значить, тваринка миролюбна, а коли сильно і коротко — назріває сварка за територію.

Подаючи звуковий сигнал, білка скрекоче, бобер ляпає хвостом по воді, олені б'ють копитами по землі, а зайці стукотять задніми лапами. В разі небезпеки кабан коротко хрокає, а лось форкає. Козуленя, зголоднівши, тоненько свистить — підкликає матір. Коли лисиця приносить лисенятам їжу, то про своє наближення до нори повідомляє звуком «уф-уф».

Звірі змалечку вчаться розпізнавати звуки безпечні й небезпечні — які з них належать своїм і які — чужакам.
Усі незнайомі звуки викликають у них настороженість, бо можуть становити загрозу.

Більшість тварин розуміє голос не тільки свого виду, а й інших видів. Наприклад, крики сойки або сороки знають усі жителі лісу. Вовки розуміють голос ворона, олені — гавкіт собаки. Шпак, сорока, ворона, ворон, сойка, дрізд, снігур здатні наслідувати голоси інших тварин, можуть вимовляти окремі людські слова.
Знати голоси тварин треба для того, щоб передбачити їхню поведінку під час зустрічі чи при спілкуванні.

Володимир Бондаренко


Знайди і прочитай слова, що передають голоси різних тварин. Як тварини повідомляють одна одній про небезпеку? Які птахи вміють наслідувати голоси інших тварин? Знайди у тексті речення, яке містить найбільшу кількість назв птахів.

Поміркуйте разом! Чи можете ви доповнити текст розповіддю про мову інших тварин? А як ви спілкуєтесь зі своїми домашніми улюбленцями?

НЕСЛУХНЯНА КУЛЬКОВА РУЧКА

Нерідко випадало, що нові речі вигадували далекі від техніки люди. Так трапилось і з цим винаходом.
Шістдесят років тому жили в Угорщині два брати на прізвище Біро. Один був художником, а другий — хіміком.

Одного разу художник замилувався, як маляр фарбує валиком стіну. Весело біг валик із фарбою по стіні, залишаючи рівну, гарну смугу.
— А що, коли зробити таку ручку? — подумав художник.— Нехай і на папері залишається рівна, гарна лінія.

Незабаром за його кресленнями виготовили першу ручку з маленьким валиком на кінці. Але... ручка писала погано. Прямо писала, а навкіс — ні.
— Нічого,— вирішили брати та замінили валик на маленьку кульку, яку настромили на вісь. Тепер ручка навкіс писала добре, але зовсім не хотіла писати прямо.

Потрібно було, щоб кулька рухалась вільно, але з руч¬ки не випадала. Як же це зробити?
Для кульки виготовили маленьку круглу коробочку, трохи більшу за саму кульку, краї якої трохи загнули. Тепер кулька котилася у коробочці в будь-який бік, а загнуті краї не давали їй випасти.

І ось, нарешті, після цілого року експериментів*, брати вперше писали ручкою з кулькою, затиснутою в мідній коробочці. Кулька оберталась вільно, фарба рівно лягала на папір. Ручка працювала чудово.

Брати так зраділи, що влаштували свято. Якби вони тільки знали, скільки ще попереду клопоту...
Ручку вони вигадали гарну. Але з фарбою була біда. Та фарба, якою вони користувалися, за ніч засохла і приклеїла кульку. Ручка зіпсувалась. Брати приготу¬вали рідкішу фарбу. Ручка потекла, залишаючи плями на папері.

Тоді це здавалось дрібницею, вони думали, що замінять чорнило, і все буде гаразд. Проте, скільки во¬ни не випробовували нові й нові складники, все було, як і раніше.
Знайшли чорнила, які не висихали декілька днів, але більшого досягти не змогли.

А потім братам довелось з Угорщини перебратися в Аргентину.

Гроші закінчувалися. Брати почали випуск кулькових ручок. їх брали погано: кому потрібна ручка, котра зіпсується через тиждень. Та продаж ручок прино¬сив які-не-які гроші на життя.

І ось обидва брати сидять в маленькій квартирці. У ній сутінки: світло доводиться економити.

— Все, з мене досить! — говорить старший брат-художник.— Одинадцять років я змарнував на цю ручку! Кожен день ми пробуємо нове чорнило, а результату немає. Я кидаю це діло.

Хімік мовчить. Він пбдумки перебирає речовини, котрі вони ще не випробовували. Повинна ж бути така, яка не дасть ручці засихати!
— Взагалі, що ми марудимось* із цією ручкою? Давай вигадаємо щось інше. Адже ручка — це так, дрібниця,— знову говорить художник.
Мовчить хімік. Він знає, що на Землі два з половиною мільярди людей. Якщо ручка буде гарною,— а він у цьому переконаний,— багато мільйонів людей бу¬дуть користуватись нею. А річ, потрібна мільйонам людей, не може бути дрібницею.

— Ні, я буду продовжувати далі,— каже він братові.— Сьогодні я прочитав у журналі, що якийсь Січ в Америці вигадав нове чорнило. З гліцерину. Він не засихає, а папір добре вбирає гліцерин.

— А якщо і це чорнило буде поганим? — запитує художник.

— Спробуємо що-небудь інше,— твердо відповідає брат.

Минув час. Чорнило Січа теж не підійшло, але кулька до ручки прилипати перестала. Гліцерин не давав чорнилу засихати. Брати зробили чорнило густішим, потім ще густішим. Воно перетворилось на пасту. І, нарешті, через одинадцять років від початку роботи ручка писала так, як потрібно!
Скільки кулькових ручок лежить зараз у шкільних портфелях! Кожна з них — маленький пам'ятник розуму людини.
І людській наполегливості.

Марк Беденко

Експеримент — випробування, дослід. 
Марудитись — робити щось довго, клопітливо.

Що нового ти дізнався з цього тексту? Чому ручку названо неслухняною?
Простеж, скільки випробувань здійснили брати, щоб досягти бажаного результату. Які риси характеру виявили винахідники? Підготуйся стисло переказати текст.

Прислів'я
Не тяжка робота, коли є охота.

ЧИ ЛЮБИШ ТИ ЧИТАТИ ЖУРНАЛИ?

Для української дітвори зараз видається чимало журналів: «Барвінок», «Джміль», «Дивосвіт», «Пізнайко», «Соняшник», «Стежка»... Якщо ти читаєш хоча б один з них, — це дуже добре, бо журнал і розважає, і навчає.

Чим відрізняється журнал від книжки? Він виходить щомісяця під однією назвою. Як правило, у журналах багато яскравих малюнків, журнал друкує листи своїх читачів.
Так, журналу «Барвінок» уже 75 років! А це означає, що його читали не лише твої батьки, а й бабусі й дідусі. Справді, «Барвінкова родина — вся Україна!»

Скільки в ньому цікавого! От хоча б створена на сторінках журналу дитяча енциклопедія, у якій є відповіді на найцікавіші запитання читачів: як виглядають інопланетяни? Навіщо півням гребінь на голові? Чому людям подобається солодке, а гірке — ні? Яка вага усіх книг планети? Хто вигадав пісню? Хто створив першу картину? Чому Венера обертається у протилежний, порівняно з іншими планетами, бік? Як виміряти довжину блискавки і веселки? Чому ми на¬зиваємося людьми? Чи є у Всесвіті планета, схожа на нашу? Скільки років лінійці? Чому лисиця хитра? Чому вода мокра? Як на Землі виникли гори? Де люди відпочиватимуть у майбутньому?

На сторінках журналу — конкурси, листи читачів, улюблені казки, хитромудрі завдання. Хіба можна проминути «Вулицю розумників», «Провулок загадковий», «Узвіз кмітливих», «Майдан пустунів», «Мовну лікарню у школі Магії»?

Журнал «Джміль» відрізняється від інших дитячих видань тим, що розповідає про живопис, музику, літературу. Чого тут тільки не прочитаєш! І новий кінець старої казки, і цікаве про птахів, тварин, про пригоди, що для роздумів нагода. Розглянеш картини художників, поспіваєш... Не виходячи з дому, не вмикаючи телевізора, зайдеш до Клубу допитливих, Клубу кмітливих, ігротеки, концертної зали.

В одному з номерів журналу читачі разом з хлопчиком Петриком та його друзями розмірковували над тим, як можуть змінюватися їхні «знаю» і «не знаю»:
«—Якщо ви чогось не знаєте, чи можна сказати, що ви нічого не знаєте? Отже, наші «знаю» і «не знаю» постійно змінюються. Якщо хочете стати освіченими, то маєте постійно своє «не знаю» перетворювати на «знаю», а «знаю мало» — на велике знання.

Тут гості Петрика засперечалися. Сашко вигукнув:
— Я знаю, що всі знання живуть у голові.
— А я знаю, звідки вони до нас приходять,— впевнено заявив Петрик.
— До мене знання приходять від моїх рук, вух, очей...
— І що ж вони тобі розповідають? Нічого ти не знаєш, знання приходять з книжок, від мами і тата, від учителя, з телевізора,— засміялася Марійка.
— А я про це й кажу. От дивлюся, слухаю, відчуваю, думаю, міркую, і в моїй голові з'являються знання».
А як думаєш ти?

Багато цікавого можна знайти і в інших дитячих журналах, кожен з яких чекає на свого читача.

Олександра Савченко

Що нового ти дізнався з тексту?
Про що ти хотів би прочитати в журналі?
Якщо ти передплачуєш журнал, принеси його до класу,розкажи про найцікавіше в ньому своїм однокласникам.

Бажаю усім учням стати не лише читачами журналів, а й їх дописувачами!
Що з прочитаного у розділі вас найбільше зацікавило? Пригадайте назви прочитаних творів. Які з них починаються словом скільки? Хто їх автори?
Кого з героїв прочитаних творів можна назвати допитливим? Чому?
З яких джерел можна одержати нові відомості, де знайти відповіді на запитання що? хто? де? коли? чому? Запитайте один одного про те, що вас цікавить у природі, техніці, історії.
Доберіть до слів питати і знати ланцюжки споріднених слів.
Поміркуйте над змістом прислів'я Око бачить далеко, а розум — ще далі.


О.Я. Савченко. Читанка 3 клас.

Надіслано читачами з інтернет-сайту.

_{Конспекти скачати безкоштовно, шкільний план, відкритий урок з української літератури, книги, підручники української літератури}

 акселеративні методи на уроці                         національні особливості
 виділити головне в уроці - опорний каркас             нічого собі уроки
 відеокліпи                                            нова система освіти
 вправи на пошук інформації                            підручники основні допоміжні
 гумор, притчі, приколи, приказки, цитати              презентація уроку
 додаткові доповнення                                  реферати
 домашнє завдання                                      речовки та вікторизми
 задачі та вправи (рішення та відповіді)               риторичні питання від учнів
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)    рівень складності звичайний І
 знайди інформацію сам                                 рівень складності високий ІІ 

 ідеальні уроки                                      рівень складності олімпійський III
 ілюстрації, графіки, таблиці                          самоперевірка
 інтерактивні технології                               система оцінювання
 календарний план на рік                               скласти пазл з різних частин інформації
 кейси та практикуми                                   словник термінів 
 комікси                                               статті
 коментарі та обговорення                            тематичні свята
 конспект уроку                                        тести
 методичні рекомендації                                шпаргалка 
 навчальні програми                                    що ще не відомо, не відкрито вченими

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.