|
|
Строка 1: |
Строка 1: |
- | '''[[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|Гіпермаркет Знань]]>>[[Українська література|Українська література]]>>[[Українська література 9 клас|Українська література 9 клас]]>> Українська література: Українська еміграційна література ХХ ст. Іван Багряний. «Тигролови»(скорочено)''' | + | '''[[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|Гіпермаркет Знань]]>>[[Українська література|Українська література]]>>[[Українська література 9 клас|Українська література 9 клас]]>> Українська література: Українська еміграційна література ХХ ст. Іван Багряний. «Тигролови» (скорочено)''' |
| | | |
| + | <metakeywords>українська література, 9 клас, на тему, урок, іван багряний, еміграційна література, література хх століття, література xx століття, тигролови</metakeywords><br> |
| | | |
| + | '''ІВАН БАГРЯНИЙ<br>(1907-1963)'''<br><br>Ми є. Були. І будем ми! Й Вітчизна наша з нами.<br>І. Багряний<br>'''<br>Життєпис письменника'''<br><br>Іван Багряний (справжні прізвище, ім'я та по батькові Лозов'ягін Іван Павлович) народився 2 жовтня 1907 р. в с. Куземин поблизу Охтирки, що на Сумщині, у родині муляра. Майбутній письменник навчався в Охтирській технічній школі, потім — у Краснопільській художньо-керамічній школі. Те, що мистецтво — покликання, юнак усвідомлював уже з юних літ, тож мистецька творчість була його «сродною» працею (за Г. Сковородою). Молоді роки пройшли в Криму, на Кубані, у Кам'янці-Подільському, Києві. У 1926 р. вступив до Київського художнього інституту, після закінчення якого не отримав диплом, як «політично неблагонадійний». Для митців цієї доби такий ярлик був типовим явищем. Що ж означає «політично неблагонадійний»? Молодий митець привернув до себе увагу «ідеологічно невитриманими» творами й участю в національно зорієнтованій організації МАРС (об'єднання «Майстерня революційного слова»). Отже, «політично неблагонадійний» — це той, хто понад усе любить свою батьківщину (Україну) і шанує рідні традиції й звичаї. У радянській Україні «надійними» були митці, які «творили» за приписами партії (поміркуйте, чому два слова в цьому реченні взято в лапки).<br><br>У двадцятирічному віці І. Багряний почав друкувати оповідання й поетичні твори. Віршований роман «Скелька» з волелюбним і національно-патріотичним пафосом викликав шалену лють у тодішньої влади, тож твір було заборонено й конфісковано. Після виходу у світ збірки оповідань «Крокви над табором» І. Багряного заарештували й засудили до трьох років поселень на Далекому Сході. Письменник згадував: «Охотське море. Тайга. Тундра. Звіроловство. Були там поселення давно осілих наших людей з України... Але згодом охопила мене страшна туга за Україною. Непереможна. Отож сів я на поїзд і рушив на Захід. У Томську мене перехопила залізнична агентура НКВС. Арешт, суд, вирок: за втечу із заслання — три роки ув'язнення в таборі. Так я потрапив у Балаг (Байкале-Амурський лагер)».<br><br>Після заслання І. Багряний повернувся до рідної Охтирки, але 1938 р. його заарештували знову, слідство тривало до 1940 р. Усе ж таки митця звільнили через відсутність доказів і хворобу. Деякі події з життя Івана Багряного відображені в романі «Тигролови». <br>Під час Другої світової війни І. Багряний співпрацює з Організацією українських націоналістів (ОУН), виступає перед воїнами Української повстанської армії (УПА) і в 1943 р. переїздить з Охтирки до Львова, де друкує свій найвідоміший роман «Звіролови» (1944), згодом перевиданий під назвою «Тигролови» (1946-1947). Після війни митець переїхав до Німеччини, тут він заснував газету «Українські вісті» й видавництво, яке друкувало заборонені в Радянському Союзі твори українських письменників.<br><br>Багатьма мовами світу було перекладено памфлет І. Багряного «Чому я не хочу вертатись до СРСР?», у якому висвітлено становище українських емігрантів і засуджено радянську тоталітарну систему. Цікавий факт: памфлет зачитували на засіданні в ООН. Від тисяч українських емігрантів письменник пояснював, що не хоче повертатися до рідного, але окупованого більшовиками краю.<br><br>Своє ім'я письменник уславив також романами «Сад Гетсиманський» (1950), «Людина біжить над прірвою» (1957).<br>Помер І. Багряний 25 серпня 1963 р. в Німеччині, де й похований.<br><br>У листі до українського літературознавця Д. Нитченка І. Багряний писав: «При першому арешті в ГПУ, по рокові сидіння в камері самотнього ув'язнення, мені пропонували орден, якщо я здамся, засуджу офіційно в пресі своє минуле і всіх своїх соратників, засуджу свою літературну творчість як класово ворожу й напишу велику поему про Сталіна. Я все це відкинув геть. Хотів би я знати, хто з теперішніх моїх супротивників устояв би в такій ситуації й при виборі між орденом і смертю чи каторгою — вибрав останнє».<br><br>'''Пригодницький роман'''<br><br>Пригодницьким називають роман, сюжет якого динамічний і насичений незвичайними подіями, а також характеризується несподіваним поворотом. Пригодницькому роману властиві мотиви викрадення, утечі й переслідування, атмосфера таємничості й загадковості, ситуації припущення й розгадування. У шостому класі ви читали пригодницькі оповідання В. Нестайка, зібрані в книжку з назвою «Тореадори з Васюківки», у сьомому — пригодницьку повість А. Чайковського «За сестрою», у восьмому — М. Коцюбинського «Дорогою ціною». Першим в українській літературі цей жанр — пригодницький роман — почав розробляти П. Куліш («Чорна рада»). Пригодницьким є роман І. Багряного «Тигролови». Він має напружений сюжет, що стрімко розвивається, починається з кульмінації (як детектив). Письменник не подає читачеві відомостей про минуле головного героя в експозиції роману (адже читачеві цікаво передусім дізнатися, за які ж злочини засуджено Григорія Многогрішного, який тікає), а розпорошує їх у різних місцях тексту, постійно підтримуючи інтерес читача. «Тигроловами», на думку Ю. Шевельова, І. Багряний утвердив саме «український пригодницький роман, український своїм духом, усім спрямуванням своїх ідей, почуттів, характерів».<br> <br>'''«Тигролови»'''<br><br>Спочатку роман «Тигролови» мав назву «Звіролови», цей пригодницький твір було написано за чотирнадцять днів. Іван Багряний — один із небагатьох українських письменників, які здобули широке визнання у світі: роман «Тигролови» був дуже популярний, англійською мовою книжка була надрукована в США, Англії й Канаді, її також було перекладено голландською, німецькою й данською мовами, цим твором зацікавилися навіть у Голлівуді.<br>Тематика роману широка — висвітлення теми свободи, життя і смерті, вибору людиною місця в історії, межі її можливостей.<br><br>Головна ідея роману «Тигролови» — з'ясувати справжні причини трагічності буття людини в тоталітарному суспільстві й переконати читача, що за будь-яких обставин особистість може й повинна бути Людиною. Григорій Многогрішний якраз і є такою людиною: він перемагає, адже не визнав себе коліщатком у механізмі тоталітарної держави, не озлобився. Григорій зберіг доброту, здатність відчувати, співпереживати й вірити до останнього, він сильна й мужня особистість, життєве кредо якої — «ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи...».<br><br>Основна композиційна особливість роману — наявність двох сюжетних ліній, які розгортаються то паралельно, то зіставляються, то протиставляються. Головна сюжетна лінія твору вибудувана на полюванні майора НКВС Медвина — новітнього тигролова — за не прирученим тоталітарною системою молодим чоловіком, який знайшов у тайзі друзів і кохання. Паралельно розвивається романтична сюжетна лінія: зародження й розвиток високого почуття — кохання, яке охопило Григорія й Наталку Сірко. Важливу композиційну роль відіграють пейзажі в тайзі: вони то контрастують із настроєм арештантів, то вияскравлюють, підсилюють розгортання подій.<br><br>«Проблема протистояння людини й системи, — пише Н. Бернацька, — увиразнюється тим, що Григорій Многогрішний — українець, його рід має славні й доблесні традиції в особі першого каторжника Сибіру Дем'яна Многогрішного. Українська тематика й пов'язана з нею проблема історичної долі нашого народу на перехрестях віків художньо втілюється різнопланово. Україна постає зі спогадів головного героя про дитинство та юність: синьоволошкова, дзвінкоголоса, чебрецева. Такий же образ рідного краю — тихого й сонячного — живе в серці старої Сірчихи, яка часто згадує сади вишневі, степи широкі, зоряні ночі, сповнені чарами барвінку, чорнобривців. І хоча Григорій добре знав, що вже немає того ясного, сонячного краю, він не хотів засмучувати матір, не міг знищити її солодких і щемливих спогадів. Родина Сірків серед чужого для українця світу тайги зберегла традиції й звичаї рідного народу». Як і Григорій Многогрішний, Сірки — гордого козацького роду, працьовиті, витривалі, сміливі, чесні. їхня любов до Вітчизни не показна, захована глибоко в серці. Тому їхнє ставлення до інших визначається загальнолюдськими критеріями, що видно в словах Сірка, звернених до хворого Григорія: «Ти тут вдома. Зрозумів? На багато верстов кругом тут тільки праліс та звірі, а людей нема. Чи втямки? Я ще не знаю, хто ти, але моя хата — твоя хата. Лежи ж собі — такий закон тут. Наш закон. Навіть коли б ти був не християнська душа, а якийсь гольд чи навіть кореєць, то й тоді цей закон по твоїй стороні».<br>Тоталітарна система мала знищити в людині все людське, вона постає в образі двох експресів, що символізують два світи сталінського режиму. Автор порівнює їх із драконами: один із них — це ешелон смерті, яким перевозять на каторжні роботи ув'язнених, серед яких і Многогрішний, котрий на ходу вистрибує з вагона, а другий ешелон — комфортабельний експрес — везе партійну еліту, інженерів, прокурорів, військових, які чинили беззаконня. На такому протиставленні автор вимальовує нелюдський образ радянської імперії.<br><br>В образі Григорія І. Багряний утілив ідею перемоги добра над злом. Відважність і нескореність «гордого сокола» протистоять начальникові етапу Медвину, який уособлює тоталітарну систему, що нездатна приборкати волелюбний дух українця. Медвин не може жити й спати спокійно, він не може забути сміливих слів Григорія: «Я тебе переслідуватиму все твоє життя. І всі ми... переслідуватимемо все життя і проводжатимемо тебе до могили, — тисячі нас. Замучених, закатованих... Ти матимеш дітей, але не матимеш радості, — з дитячих очей дивитимемось ми. І ти втікатимеш од них геть... І ніде від нас не втечеш...»<br><br>Вражає фінальна сцена вироку: Многогрішний убиває Медвина й залишає на снігу напис, щоб за його вчинок не постраждали інші: «Судив і присуд виконав я — Григорій Многогрішний. А за що — цей пес сам знає».<br> |
| | | |
| Авраменко О. М., Дмитренко Г. К., Українська література, 9 клас<br>Надіслано читачами інтернет-сайту | | Авраменко О. М., Дмитренко Г. К., Українська література, 9 клас<br>Надіслано читачами інтернет-сайту |
Версия 13:13, 29 мая 2010
Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 9 клас>> Українська література: Українська еміграційна література ХХ ст. Іван Багряний. «Тигролови» (скорочено)
ІВАН БАГРЯНИЙ (1907-1963)
Ми є. Були. І будем ми! Й Вітчизна наша з нами. І. Багряний
Життєпис письменника
Іван Багряний (справжні прізвище, ім'я та по батькові Лозов'ягін Іван Павлович) народився 2 жовтня 1907 р. в с. Куземин поблизу Охтирки, що на Сумщині, у родині муляра. Майбутній письменник навчався в Охтирській технічній школі, потім — у Краснопільській художньо-керамічній школі. Те, що мистецтво — покликання, юнак усвідомлював уже з юних літ, тож мистецька творчість була його «сродною» працею (за Г. Сковородою). Молоді роки пройшли в Криму, на Кубані, у Кам'янці-Подільському, Києві. У 1926 р. вступив до Київського художнього інституту, після закінчення якого не отримав диплом, як «політично неблагонадійний». Для митців цієї доби такий ярлик був типовим явищем. Що ж означає «політично неблагонадійний»? Молодий митець привернув до себе увагу «ідеологічно невитриманими» творами й участю в національно зорієнтованій організації МАРС (об'єднання «Майстерня революційного слова»). Отже, «політично неблагонадійний» — це той, хто понад усе любить свою батьківщину (Україну) і шанує рідні традиції й звичаї. У радянській Україні «надійними» були митці, які «творили» за приписами партії (поміркуйте, чому два слова в цьому реченні взято в лапки).
У двадцятирічному віці І. Багряний почав друкувати оповідання й поетичні твори. Віршований роман «Скелька» з волелюбним і національно-патріотичним пафосом викликав шалену лють у тодішньої влади, тож твір було заборонено й конфісковано. Після виходу у світ збірки оповідань «Крокви над табором» І. Багряного заарештували й засудили до трьох років поселень на Далекому Сході. Письменник згадував: «Охотське море. Тайга. Тундра. Звіроловство. Були там поселення давно осілих наших людей з України... Але згодом охопила мене страшна туга за Україною. Непереможна. Отож сів я на поїзд і рушив на Захід. У Томську мене перехопила залізнична агентура НКВС. Арешт, суд, вирок: за втечу із заслання — три роки ув'язнення в таборі. Так я потрапив у Балаг (Байкале-Амурський лагер)».
Після заслання І. Багряний повернувся до рідної Охтирки, але 1938 р. його заарештували знову, слідство тривало до 1940 р. Усе ж таки митця звільнили через відсутність доказів і хворобу. Деякі події з життя Івана Багряного відображені в романі «Тигролови». Під час Другої світової війни І. Багряний співпрацює з Організацією українських націоналістів (ОУН), виступає перед воїнами Української повстанської армії (УПА) і в 1943 р. переїздить з Охтирки до Львова, де друкує свій найвідоміший роман «Звіролови» (1944), згодом перевиданий під назвою «Тигролови» (1946-1947). Після війни митець переїхав до Німеччини, тут він заснував газету «Українські вісті» й видавництво, яке друкувало заборонені в Радянському Союзі твори українських письменників.
Багатьма мовами світу було перекладено памфлет І. Багряного «Чому я не хочу вертатись до СРСР?», у якому висвітлено становище українських емігрантів і засуджено радянську тоталітарну систему. Цікавий факт: памфлет зачитували на засіданні в ООН. Від тисяч українських емігрантів письменник пояснював, що не хоче повертатися до рідного, але окупованого більшовиками краю.
Своє ім'я письменник уславив також романами «Сад Гетсиманський» (1950), «Людина біжить над прірвою» (1957). Помер І. Багряний 25 серпня 1963 р. в Німеччині, де й похований.
У листі до українського літературознавця Д. Нитченка І. Багряний писав: «При першому арешті в ГПУ, по рокові сидіння в камері самотнього ув'язнення, мені пропонували орден, якщо я здамся, засуджу офіційно в пресі своє минуле і всіх своїх соратників, засуджу свою літературну творчість як класово ворожу й напишу велику поему про Сталіна. Я все це відкинув геть. Хотів би я знати, хто з теперішніх моїх супротивників устояв би в такій ситуації й при виборі між орденом і смертю чи каторгою — вибрав останнє».
Пригодницький роман
Пригодницьким називають роман, сюжет якого динамічний і насичений незвичайними подіями, а також характеризується несподіваним поворотом. Пригодницькому роману властиві мотиви викрадення, утечі й переслідування, атмосфера таємничості й загадковості, ситуації припущення й розгадування. У шостому класі ви читали пригодницькі оповідання В. Нестайка, зібрані в книжку з назвою «Тореадори з Васюківки», у сьомому — пригодницьку повість А. Чайковського «За сестрою», у восьмому — М. Коцюбинського «Дорогою ціною». Першим в українській літературі цей жанр — пригодницький роман — почав розробляти П. Куліш («Чорна рада»). Пригодницьким є роман І. Багряного «Тигролови». Він має напружений сюжет, що стрімко розвивається, починається з кульмінації (як детектив). Письменник не подає читачеві відомостей про минуле головного героя в експозиції роману (адже читачеві цікаво передусім дізнатися, за які ж злочини засуджено Григорія Многогрішного, який тікає), а розпорошує їх у різних місцях тексту, постійно підтримуючи інтерес читача. «Тигроловами», на думку Ю. Шевельова, І. Багряний утвердив саме «український пригодницький роман, український своїм духом, усім спрямуванням своїх ідей, почуттів, характерів». «Тигролови»
Спочатку роман «Тигролови» мав назву «Звіролови», цей пригодницький твір було написано за чотирнадцять днів. Іван Багряний — один із небагатьох українських письменників, які здобули широке визнання у світі: роман «Тигролови» був дуже популярний, англійською мовою книжка була надрукована в США, Англії й Канаді, її також було перекладено голландською, німецькою й данською мовами, цим твором зацікавилися навіть у Голлівуді. Тематика роману широка — висвітлення теми свободи, життя і смерті, вибору людиною місця в історії, межі її можливостей.
Головна ідея роману «Тигролови» — з'ясувати справжні причини трагічності буття людини в тоталітарному суспільстві й переконати читача, що за будь-яких обставин особистість може й повинна бути Людиною. Григорій Многогрішний якраз і є такою людиною: він перемагає, адже не визнав себе коліщатком у механізмі тоталітарної держави, не озлобився. Григорій зберіг доброту, здатність відчувати, співпереживати й вірити до останнього, він сильна й мужня особистість, життєве кредо якої — «ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи...».
Основна композиційна особливість роману — наявність двох сюжетних ліній, які розгортаються то паралельно, то зіставляються, то протиставляються. Головна сюжетна лінія твору вибудувана на полюванні майора НКВС Медвина — новітнього тигролова — за не прирученим тоталітарною системою молодим чоловіком, який знайшов у тайзі друзів і кохання. Паралельно розвивається романтична сюжетна лінія: зародження й розвиток високого почуття — кохання, яке охопило Григорія й Наталку Сірко. Важливу композиційну роль відіграють пейзажі в тайзі: вони то контрастують із настроєм арештантів, то вияскравлюють, підсилюють розгортання подій.
«Проблема протистояння людини й системи, — пише Н. Бернацька, — увиразнюється тим, що Григорій Многогрішний — українець, його рід має славні й доблесні традиції в особі першого каторжника Сибіру Дем'яна Многогрішного. Українська тематика й пов'язана з нею проблема історичної долі нашого народу на перехрестях віків художньо втілюється різнопланово. Україна постає зі спогадів головного героя про дитинство та юність: синьоволошкова, дзвінкоголоса, чебрецева. Такий же образ рідного краю — тихого й сонячного — живе в серці старої Сірчихи, яка часто згадує сади вишневі, степи широкі, зоряні ночі, сповнені чарами барвінку, чорнобривців. І хоча Григорій добре знав, що вже немає того ясного, сонячного краю, він не хотів засмучувати матір, не міг знищити її солодких і щемливих спогадів. Родина Сірків серед чужого для українця світу тайги зберегла традиції й звичаї рідного народу». Як і Григорій Многогрішний, Сірки — гордого козацького роду, працьовиті, витривалі, сміливі, чесні. їхня любов до Вітчизни не показна, захована глибоко в серці. Тому їхнє ставлення до інших визначається загальнолюдськими критеріями, що видно в словах Сірка, звернених до хворого Григорія: «Ти тут вдома. Зрозумів? На багато верстов кругом тут тільки праліс та звірі, а людей нема. Чи втямки? Я ще не знаю, хто ти, але моя хата — твоя хата. Лежи ж собі — такий закон тут. Наш закон. Навіть коли б ти був не християнська душа, а якийсь гольд чи навіть кореєць, то й тоді цей закон по твоїй стороні». Тоталітарна система мала знищити в людині все людське, вона постає в образі двох експресів, що символізують два світи сталінського режиму. Автор порівнює їх із драконами: один із них — це ешелон смерті, яким перевозять на каторжні роботи ув'язнених, серед яких і Многогрішний, котрий на ходу вистрибує з вагона, а другий ешелон — комфортабельний експрес — везе партійну еліту, інженерів, прокурорів, військових, які чинили беззаконня. На такому протиставленні автор вимальовує нелюдський образ радянської імперії.
В образі Григорія І. Багряний утілив ідею перемоги добра над злом. Відважність і нескореність «гордого сокола» протистоять начальникові етапу Медвину, який уособлює тоталітарну систему, що нездатна приборкати волелюбний дух українця. Медвин не може жити й спати спокійно, він не може забути сміливих слів Григорія: «Я тебе переслідуватиму все твоє життя. І всі ми... переслідуватимемо все життя і проводжатимемо тебе до могили, — тисячі нас. Замучених, закатованих... Ти матимеш дітей, але не матимеш радості, — з дитячих очей дивитимемось ми. І ти втікатимеш од них геть... І ніде від нас не втечеш...»
Вражає фінальна сцена вироку: Многогрішний убиває Медвина й залишає на снігу напис, щоб за його вчинок не постраждали інші: «Судив і присуд виконав я — Григорій Многогрішний. А за що — цей пес сам знає».
Авраменко О. М., Дмитренко Г. К., Українська література, 9 клас Надіслано читачами інтернет-сайту
Підручники та книги по всім предметам , домашня робота, онлайн бібліотеки книжок, плани конспектів уроків з української літератури, реферати та конспекти уроків з української літератури 9 класу
Зміст уроку
конспект уроку і опорний каркас
презентація уроку
акселеративні методи та інтерактивні технології
закриті вправи (тільки для використання вчителями)
оцінювання
Практика
задачі та вправи,самоперевірка
практикуми, лабораторні, кейси
рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
домашнє завдання
Ілюстрації
ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
реферати
фішки для допитливих
шпаргалки
гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати
Доповнення
зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
підручники основні і допоміжні
тематичні свята, девізи
статті
національні особливості
словник термінів
інше
Тільки для вчителів
ідеальні уроки
календарний план на рік
методичні рекомендації
програми
обговорення
Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.
Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.
|