Текущая версия на 14:10, 31 июля 2009

Словосполучення. Види словосполучнь. Різні види зв'язку у словосполученнях

Повнозначні слова в мові об'єднуються насамперед парами і за певними правилами. По-перше, вони повинні підходити одне до одного своїми значеннями. Наприклад, можна об'єднати слова читали і книжку , теплий і ранок, але не поєднуються між собою читати і ранок , зачиняти й очі. По-друге, ці слова повинні граматично пристосовуватися одне до одного. Наприклад, щоб об'єднати прикметник красивий з іменником дівчина, у прикметнику треба змінити рід: красива дівчина. По-третє, між цими словами повинен бути зв'язок "хазяїн" - "слуга", тобто одне слово повинно бути граматично головним, а друге - граматично залежним.

Отже, словосполучення - це смислове й граматичне поєднання двох або більше повнозначних слів, пов'язаних підрядним зв'язком.

Словосполучення входить до речення як його складова частина, є будівельним матералом для речення і може вичленовуватися з речення. Наприклад, у реченні Дівчина рвала з дерева червоні вишні є два словосполучення: червоні вишні - вишні які? - смислове відношення (предмет і його ознака) означальне; рвала з дерева - рвала де? - смислове відношення (дія і місце) обставинне або рвала з чого? - смислове відношення додаткове.
Ці смислові відношення виражаються граматично формами слів з допомогою закінчень (червон-і вишн-і, рвал-а) або закінчень і прийменників (з дерев-а).
 
Не вважаються словосполученнями: 

• поєднання службового слова (прийменника, сполучника, частки) з повнозначним: біля річки, незважаючи на дощ, майже рік, щоб знав, читай же, окрім цього; 

• складені форми: 

• майбутнього часу: буду писати, будемо грати; 

• вищого і найвищого ступенів порівняння прикметників і прислівників: менш вдалий, найбільш досконало, більш впевнено; 

• сполука підмета з присудком: дівчина вишиває, річка тече; 

• сполуки слів, утворені на основі сурядного зв'язку: літо і зима; не друг, а ворог; ні ми, ні вони.

 
Синтаксичні словосполучення слід відрізняти від лексичних та фразеологічних. Лексичні словосполучення є цілісними назвами: броунівський рух, дитячий садок, кручені паничі (квіти), Рава Руса, Верховна Рада. Фразеологічні ж передають одне поняття: накивати п'ятами (втекти) тощо. Лексичні та фразеологічні словосполучення: 

• не членуються на головне і залежне слово; 

• не мають питань між собою; 

• у реченні виступають одним членом речення: Люди зібралися біля Верховної Ради. Доки він байдики битиме?

Кожне слово синтаксичного словосполучення є членом речення.
 
Словосполучення виявляють різний ступінь семантичної єдності, тому розрізняють синтаксично вільні та синтаксично нечленовані словосполучення. Синтаксично вільні словосполучення характеризуються тим, що кожен їх компонент виступає як окремий член речення. Синтаксично нечленовані словосполучення становлять собою граматичну єдність, яка виконує роль одного члена речення: четверо дівчат, кілограм цукру, рій думок, отара овець, гурт хлопців.

Словосполучення, утворене поєднанням двох повнозначних слів, називається простим : читати детектив, їсти смачно.

Словосполучення, утворене поєднанням трьох і більше повнозначних слів, називається складним: пробігати дистанцію швидко. Для синтаксичного аналізу складні словосполучення потрібно розкласти на прості: пробігати дистанцію; пробігати швидко.
 
У кожному словосполученні виділяють головне і залежне слово. Зробити це можна за допомогою питання, яке ставиться від головного до залежного. Головним є те слово, від якого можна поставити питання до іншого (чи до інших): мелодійний спів (спів який? мелодійний), говорить (як? ) впевнено, втрачати (що?) час. Залежним є те слово, до якого ставиться питання від головного.

За належністю головного слова до певної частини мови словосполучення поділяються на: 
а) іменникові: тиша (яка?) насторожена, мрія (яка? про що?) про успіх, бажання (яке?) вчитися; 
б) прикметникові: щасливий (як?) безмежно, червоний (чому? від чого?) від сорому; 
в) числівникові: восьмеро (кого?) дівчат, шість (чого?) олівців; 
г) займенникові: щось (яке?) веселе, хтось (з кого?) із них, кожен (з кого?) із вас; 
ґ) дієслівні: перекладати (що?) текст, виступити (як?) успішно, усвідомлюючи (що?) помилку; 
д) прислівникові: радісно (від чого?) від почутого, тяжко (як?) надміру.
 
Розрізняють три види підрядного зв'язку у словосполученні: узгодження, керування і прилягання.
 
Узгодження - це вид підрядного зв'язку , при якому залежне слово уподібнюється до головного в роді, числі й відмінку. 
Як правило, зв'язком повного узгодження поєднується іменник (головне слово) з прикметником, дієприкметником, порядковим числівником, займенником прикметникового типу, тобто повне узгодження властиве тільки для слів, що мають граматичні ознаки роду, числа й відмінка: блакить (яка?) небесна (жін. р., одн., наз. відм.), вірш (який?) прочитаний (чол. р., одн., наз. відм.), сни (які?) мої(мн., наз. відм.). При повному узгодженні зміна головного слова викликає зміну залежного: небесна блакить (наз. відм.), небесної блакиті (род. відм.), небесною блакиттю (ор. відм.).
При неповному узгодженні залежне слово має не всі граматичні форми головного слова: тканина в горох - різний рід і відмінок; жінка-інженер, ріка Десна - у числі й відмінку; місто Суми, село Сорочинці - тільки у відмінку. 
 
Керування - це вид підрядного зв'язку, при якому залежне слово ставиться при головному у певному відмінку.
Зі зміною головного слова залежне лишається незмінним. У ролі залежного виступає іменник, рідше - займенник або інша змінна частина мови у ролі іменника: слухати (що?) лекцію, слухають (що?) лекцію, cлухали (що?) лекцію, слухаймо (що?) лекцію. 
Керування може бути прийменниковим (його називають посереднім) або безприйменниковим (безпосереднім): слухати лекцію, слухав лекцію; склянка молока, склянку молока; роздуми над твором, у роздумах над твором.
За силою підрядного зв'язку розрізняють керування сильне і слабке.

Сильним керування буває тоді, коли головним словом є перехідне дієслово, а залежним - іменник (займенник, числівник) у таких відмінкових формах: 

• знахідного відмінка без прийменника (в'язати шкарпетки, мити тарілку); 

• родового іменника без прийменника при заперечному перехідному дієслові (не писати віршів, не співати пісень); 

• родового відмінка частковості (що означає частину від цілого) без прийменника (випити молока, привезти вугілля).

Слабке керування наявне у словосполученнях, де головним виступає будь-яке дієслово або інша частина мови, а залежне може стояти у формі будь-якого непрямого відмінка з прийменником чи без нього: Їхати з сестрою, до сестри, за сестрою, від сестри, перед сестрою.
 
Прилягання - це вид підрядного зв'язку, при якому залежне слово поєднується з головним тільки за змістом.
У ролі залежного слова можуть бути лише незмінні частини мови: прислівник, дієприслівник і неозначена форма дієслова (інфінітив) : говорив пошепки, працює сидячи, вміє читати, якісно зроблений. Ці слова не мають ні роду, ні числа, ні відмінка, ні часу, ні особи. Отже, граматично вони ніяк не можуть пристосовуватися до головного слова.
 
Слова у словосполученнях вступають між собою у такі смислові відношення: 
означальні (атрибутивні) - залежне слово вказує на ознаку предмета: осінній день, київські вулиці; 
додаткові (об'єктні) - залежне слово називає предмет, на який спрямована дія або ознака: малювати картину, ласий до цукерок; 
обставинні (адвербіальні) - залежне слово називає різні обставини (часу, місця, причини, способу дії): повернутися пізно, навчатися в університеті.