|
|
|
| Строка 5: |
Строка 5: |
| | <br>'''Шевченко-маляр''' | | <br>'''Шевченко-маляр''' |
| | | | |
| - | Першими вчителями Шевченка були, як знаємо із його спогадів, «сільські Апеллеси», здебільшого п’яниці та «хіроманти». Та вже на п’ятнадцятому році життя Шевченко потрапляє до робітні професора Віленського університету Рустема, а відтак до робітні варшавського маляра-портретиста Лампі. Вони-то й відірвали його від копіювання неграмотних лубків до рисування античних статуй і барельєфів. Він зумів оцінити виховну вартість тих залишків античної культури, коли, потрапивши в Петербурзі до цехового маляра Ширяєва (1830 — 1831), забігав до Літнього саду, щоб там зрисовувати паркові декоративні різьби. Та тяга до антиків і щасливий випадок дали Шевченкові змогу познайомитися з малярем-земляком Сошенком, який зробив усе, що тільки було в його силах, аби врятувати молодий талант від загибелі. Гіпсовий клас Академії художеств, збірки «Общества поощрения художеств», перші відомості з анатомії й перспективи, знайомство з людським кістяком — оце етапи малярської самоосвіти Шевченка, уможливлені йому Сошенком ще до викупу з кріпацтва. З того ж доакадемічного часу походить його перша композиційна спроба, очевидно, на модну класицистичну тему, — «Едіп в Афінах». Простота замислу й лаконічність виразу, такі незвичайні в молодих кипучих талантів, одразу вирішують справу порятунку молодого кріпака для мистецтва.<br><br>У квітні 1838 р. Шевченко опиняється на волі. На кошт «Общества поощрения художеств» вступає до Академії й тут під рукою Карла Брюллова працює до 1845 р., в якому дістає звання «вольного художника». А хоч, як знаємо, Брюллов заборонив йому виходити поза вузькі античні форми й теми, заголовки його перших картин свідчать про те, що слухатись Брюллова було йому не під силу. Навіть праці, що за них Шевченко дістає академічні відзначення, далекі від класицистичних ідеалів «Карла Великого». «Борець» (1838), «Хлопчик, що ділиться хлібом із собакою» (1840) чи «Циганки» (1841) мають окреслений стиль романтичної побутовщини. Замість зрисовувати гіпси, Шевченко ходить на Смоленське кладовище «лопух та дерева змальовувати», а для прожитку ілюструє тогочасні видання. В 1844 р. рисує «Знахаря» до оповідання Квітки та «католицького ченця» до оповідання Надєждіна «Сила волі». До «Історії кн. Суворова» Полєвого дає 27 рисунків, для його ж «Русских полководцев» — 12 портретів.<br><br>Не без впливу Штернберга родиться в Шевченка (1844) замисел «Живописної України», що мала створити тритомний альбом рисунків із текстами кращих українознавців того часу. «Судна Рада», «Дари в Чигирині», «Старости», «У Києві» та «Видубицький монастир» — оце п’ять картин, переведених потім на офорт, які дають нам уявлення про зміст і характер нереалізованої цілості.<br><br>Хто ввів Шевченка в таємниці гравюрної техніки — невідомо, та в будь-якому випадку як техніка, так і характеристичне оперування світлотінню вже в тих перших спробах свідчать про непереможний вплив Рембрандта.<br><br>Першим із митців, яких було заангажовано до створеної в 1845 р. Археографічної комісії в Києві, був Шевченко. За дорученням Комісії він об’їхав Полтавщину, Чернігівщину, Київщину, Волинь та Поділля, скрізь зарисовуючи пам’ятки мистецької старовини. Багата колекція цих рисунків — це не тільки цінний документальний матеріал, а й вимовне свідчення зрозуміння Шевченка для творів старої культури.<br><br>З 1847 р. Шевченко думав виїхати до Італії, щоб там заокруглити свою мистецьку освіту, й, повернувшись, заснувати мистецьку школу в Києві, але, як знаємо, на перепоні до реалізації того заміру стало його заарештування в червні 1848 р.<br><br>Десять літ заслання з виразною забороною писати й малювати відірвали Шевченка від систематичної праці для мистецтва, до якого він наближувався хіба в щасливих випадках. Одним із них була аральська експедиція Бутакова, до складу якої Шевченко увійшов як рисівник. Діждавшись амнистійного декрету, Шевченко в першу чергу думає про майбутнє своєї образотворчості. В душі поета й громадянина, так тяжко покараного за свої національні переконання, родиться гогартівська ідея пособити своїм мистецтвом боротьбі з виразкою громадського лиха й суспільної кривди. Вже в червні 1857 р. постає цикл повчально-проповідницьких ілюстрацій на тему «Блудного сина», які мали бути поширені в гравюрах, але так і залишилися нерепродуковані.<br><br>Опинившись по засланні в Петербурзі, Шевченко кидається в отворений тоді для публіки Ермітаж, де копіює «Святу Родину» Мурільйо, по чім уже майже всеціло віддається гравюрі. За гравюрні копії з Рембрандта «Притча про виноград» та Соколова «В шинку» Шевченко дістає титул «академіка гравірування на міді». Поза принагідними портретами він тепер виконує цілу низку гравюр зі своїх та чужих картин, час до часу пробуючи малювати історично-побутові картини. Такі гравюри, як «Верба», «Старець на кладовищі», «Сама собі в хаті господиня», «Дві дівчини», «Сонна жінка», походять саме з цього кінцевого періоду життя й творчості Шевченка, припиненої передчасною смертю в лютому 1861 р.<br><br>О. Новицький, автор першої монографії про Шевченка-маляра, спиняючись перед його «Судною Радою», пише: «Тут саме життя, як воно є, без усякої прикраси, чого російські малярі ще довго й пізніше не могли дати. Така картина могла стати в перший ряд поміж „передвіжніками“, що з’явилися тільки в черговому поколінні; й не можна великим дивом не дивуватися, як цього не добачали всякі російські критики та історики мистецтва, що вишукували якихось Плахових, а не добачали таких речей». І справді, перший «передвіжнік» Шевченко дуже довго чекав на свого відкривця й належну оцінку своєї малярської творчості. Нині ми вже свідомі того, що малярство Шевченка було класичним доповненням його поетичної творчості, з якою творила одну органічну цілість.<br><br> <br><br>'''Шевченко-різьбар'''<br>
| + | Першими вчителями [[Тарас Шевченко. Життєпис поета.|'''Шевченка''']] були, як знаємо із його спогадів, «сільські Апеллеси», здебільшого п’яниці та «хіроманти». Та вже на п’ятнадцятому році життя Шевченко потрапляє до робітні професора Віленського університету Рустема, а відтак до робітні варшавського маляра-портретиста Лампі. Вони-то й відірвали його від копіювання неграмотних лубків до рисування античних статуй і барельєфів. Він зумів оцінити виховну вартість тих залишків античної культури, коли, потрапивши в Петербурзі до цехового маляра Ширяєва (1830 — 1831), забігав до Літнього саду, щоб там зрисовувати паркові декоративні різьби. Та тяга до антиків і щасливий випадок дали Шевченкові змогу познайомитися з малярем-земляком Сошенком, який зробив усе, що тільки було в його силах, аби врятувати молодий талант від загибелі. Гіпсовий клас Академії художеств, збірки «Общества поощрения художеств», перші відомості з анатомії й перспективи, знайомство з людським кістяком — оце етапи малярської самоосвіти Шевченка, уможливлені йому Сошенком ще до викупу з кріпацтва. З того ж доакадемічного часу походить його перша композиційна спроба, очевидно, на модну класицистичну тему, — «Едіп в Афінах». Простота замислу й лаконічність виразу, такі незвичайні в молодих кипучих талантів, одразу вирішують справу порятунку молодого кріпака для [[Тема 21. Література й мистецтво.|'''мистецтва''']].<br><br> У квітні 1838 р. Шевченко опиняється на волі. На кошт «Общества поощрения художеств» вступає до Академії й тут під рукою Карла Брюллова працює до 1845 р., в якому дістає звання «вольного художника». А хоч, як знаємо, Брюллов заборонив йому виходити поза вузькі античні форми й теми, заголовки його перших картин свідчать про те, що слухатись Брюллова було йому не під силу. Навіть праці, що за них Шевченко дістає академічні відзначення, далекі від класицистичних ідеалів «Карла Великого». «Борець» (1838), «Хлопчик, що ділиться хлібом із собакою» (1840) чи «Циганки» (1841) мають окреслений стиль романтичної побутовщини. Замість зрисовувати гіпси, Шевченко ходить на Смоленське кладовище «лопух та дерева змальовувати», а для прожитку ілюструє тогочасні видання. В 1844 р. рисує «Знахаря» до оповідання Квітки та «католицького ченця» до оповідання Надєждіна «Сила волі». До «Історії кн. Суворова» Полєвого дає 27 рисунків, для його ж «Русских полководцев» — 12 портретів.<br><br>Не без впливу Штернберга родиться в Шевченка (1844) замисел «Живописної України», що мала створити тритомний альбом рисунків із текстами кращих українознавців того часу. «Судна Рада», «Дари в Чигирині», «Старости», «У Києві» та «Видубицький монастир» — оце п’ять картин, переведених потім на офорт, які дають нам уявлення про зміст і характер нереалізованої цілості.<br><br>Хто ввів Шевченка в таємниці гравюрної техніки — невідомо, та в будь-якому випадку як техніка, так і характеристичне оперування світлотінню вже в тих перших спробах свідчать про непереможний вплив Рембрандта.<br><br> Першим із митців, яких було заангажовано до створеної в 1845 р. Археографічної комісії в Києві, був Шевченко. За дорученням Комісії він об’їхав Полтавщину, Чернігівщину, Київщину, Волинь та Поділля, скрізь зарисовуючи пам’ятки мистецької старовини. Багата колекція цих рисунків — це не тільки цінний документальний матеріал, а й вимовне свідчення зрозуміння Шевченка для творів старої культури.<br><br>З 1847 р. Шевченко думав виїхати до Італії, щоб там заокруглити свою мистецьку освіту, й, повернувшись, заснувати мистецьку школу в Києві, але, як знаємо, на перепоні до реалізації того заміру стало його заарештування в червні 1848 р.<br><br> Десять літ заслання з виразною забороною писати й малювати відірвали Шевченка від систематичної праці для мистецтва, до якого він наближувався хіба в щасливих випадках. Одним із них була аральська експедиція Бутакова, до складу якої Шевченко увійшов як рисівник. Діждавшись амнистійного декрету, Шевченко в першу чергу думає про майбутнє своєї образотворчості. В душі поета й громадянина, так тяжко покараного за свої національні переконання, родиться гогартівська ідея пособити своїм мистецтвом боротьбі з виразкою громадського лиха й суспільної кривди. Вже в червні 1857 р. постає цикл повчально-проповідницьких ілюстрацій на тему «Блудного сина», які мали бути поширені в гравюрах, але так і залишилися нерепродуковані.<br><br>Опинившись по засланні в Петербурзі, Шевченко кидається в отворений тоді для публіки Ермітаж, де копіює «Святу Родину» Мурільйо, по чім уже майже всеціло віддається гравюрі. За гравюрні копії з Рембрандта «Притча про виноград» та Соколова «В шинку» Шевченко дістає титул «академіка гравірування на міді». Поза принагідними портретами він тепер виконує цілу низку гравюр зі своїх та чужих картин, час до часу пробуючи малювати історично-побутові картини. Такі гравюри, як «Верба», «Старець на кладовищі», «Сама собі в хаті господиня», «Дві дівчини», «Сонна жінка», походять саме з цього кінцевого періоду життя й творчості Шевченка, припиненої передчасною смертю в лютому 1861 р.<br><br> О. Новицький, автор першої монографії про Шевченка-маляра, спиняючись перед його «Судною Радою», пише: «Тут саме життя, як воно є, без усякої прикраси, чого російські малярі ще довго й пізніше не могли дати. Така картина могла стати в перший ряд поміж „передвіжніками“, що з’явилися тільки в черговому поколінні; й не можна великим дивом не дивуватися, як цього не добачали всякі російські критики та історики мистецтва, що вишукували якихось Плахових, а не добачали таких речей». І справді, перший «передвіжнік» Шевченко дуже довго чекав на свого відкривця й належну оцінку своєї малярської творчості. Нині ми вже свідомі того, що малярство Шевченка було класичним доповненням його поетичної творчості, з якою творила одну органічну цілість.<br><br> <br><br>'''Шевченко-різьбар'''<br> |
| | | | |
| - | Перебуваючи на засланні й не маючи дозволу писати й малювати, Шевченко вирішив попробувати свої сили в різьбі. В листі поета до С. Артемовського з 15 червня 1853 р. читаємо: «Тепер оце з нудьги захожусь біля різьби; але, Боже, як нікчемно захожусь біля оцього нового для мене мистецтва: у казармі, де вміщується ціла сотня салдатів, а про модель нема що й говорити. Бідолашні заходи! Я виліпив був з гіпсу невеличкий барельєф і хотів один примірник прислати до тебе, та невідомо, чи довезе пошта таку хрустку річ. Оце раз, а друге те, що соромно посилати в столицю таку нікчемну роботу, як мій первісточок-плоскоріз. А от як, дасть Біг, навчуся, та виліплю другого, тоді заллю його стеариною й пішлю до тебе. Я чув, що гр. Толстой заходжувався виливати медаліони з кутаперхи. Спитай в Йоахима, чи невідомо йому, яких осягів добився гр. Толстой. От би добре було! Я б і собі придбав кутаперхи та заходився би відливати свої твори убогі. Я вже міркував спорудити собі невеличкий гальванопластичний апарат. Та що ж? У великому місті Астрахані, опріч кумису й тарані, нічого не можна дістати; навіть горшка неполив’яного, неминуче потрібного в цій справі, а про дріт у Астрахані й не чули...»<br><br>Крім спроб моделювати в глині й гіпсі, пробував Шевченко різьбити на слоновій кістці. В коменданта Закаспійської області була Богородиця, різьблена Шевченком в кістці, та ледве чи вона збереглася. Різьбою Шевченко займався впродовж кількох літ. Плоскорізи, статуетки й цілі групи, що їх він моделював, розходилися як подарунки поета по людях з його найближчого оточення, й там-таки й пропадали без сліду. З поетового листа до Б. Залєского з січня 1854 р. довідуємося про плоскоріз, який зображував бика й киргиза, з листа до нього ж із 25 серпня 1855 р. — про якусь групу «Тріо», а далі — про «Христа, мученого жидами» та «Івана Хрестителя» як пандан до нього на тему «Голосу вопіючого в пустелі». Ніщо з того до нас не збереглося, а тільки в споминах «ротного командіра» нашого поета — Ігоря Косарєва — знаходимо доволі точний опис двох груп Шевченкової роботи: «Із безлічі фігур і статуеток, що їх Шевченко виливав із гіпсу, вбилися мені в тямку особливо дві його групи. Одна зображувала Христа, мученого жидами; спереду перед Христом, що сидів у терновому вінку, прикляк жид, висунувши язика, а другий, стоячи позаду, бив Спасителя плетінкою по спині. Друга група зображувала сцену з киргизького життя; стоїть кибитка з піднятою від спеки „кошмою“. В глибині кибитки сидить киргиз у „кошемному“ капелюсі набакир і грає із задоволеним обличчям на домбрі. На дворі біля дверей, з усмішкою на вустах і з головою, поверненою до чоловіка, стоїть жінка й товче просо. Біля її ніг двоє маленьких, голих киргизяток граються між собою. Справа лежить прив’язане до кибитки теля, зліва — дві кози. Прекрасні були ці групи! Остання була в мене, та в клятому переїзді покришилася на порох».<br><br>Шевченків малюнок з описаною вгорі темою зберігся в збірці Е. Е. Райтерна, й ми можемо уявити собі бодай тематику Шевченкових скульптур.<br><br>Із цих звісток, що їх маємо про Шевченкову різьбу, можемо з великою дозою правдоподібності припускати, що вона стояла на грані між академістичним класицизмом і реалізмом жанрових композицій, котрі подібно як Шевченкове малярство промощували новому мистецтву шляхи «в народ». Під тим оглядом і тут Шевченко був піонером-новатором, і для цього його різьбі належиться місце в авангарді сучасної української різьби.<br><br>«Передвижники» | + | Перебуваючи на засланні й не маючи дозволу писати й малювати, Шевченко вирішив попробувати свої сили в різьбі. В [[Ілюстрації до уроку «Написання листа із запрошенням»|'''листі''']] поета до С. Артемовського з 15 червня 1853 р. читаємо: «Тепер оце з нудьги захожусь біля різьби; але, Боже, як нікчемно захожусь біля оцього нового для мене мистецтва: у казармі, де вміщується ціла сотня салдатів, а про модель нема що й говорити. Бідолашні заходи! Я виліпив був з гіпсу невеличкий барельєф і хотів один примірник прислати до тебе, та невідомо, чи довезе пошта таку хрустку річ. Оце раз, а друге те, що соромно посилати в столицю таку нікчемну роботу, як мій первісточок-плоскоріз. А от як, дасть Біг, навчуся, та виліплю другого, тоді заллю його стеариною й пішлю до тебе. Я чув, що гр. Толстой заходжувався виливати медаліони з кутаперхи. Спитай в Йоахима, чи невідомо йому, яких осягів добився гр. Толстой. От би добре було! Я б і собі придбав кутаперхи та заходився би відливати свої твори убогі. Я вже міркував спорудити собі невеличкий гальванопластичний апарат. Та що ж? У великому місті Астрахані, опріч кумису й тарані, нічого не можна дістати; навіть горшка неполив’яного, неминуче потрібного в цій справі, а про дріт у Астрахані й не чули...»<br><br> Крім спроб моделювати в глині й гіпсі, пробував Шевченко різьбити на слоновій кістці. В коменданта Закаспійської області була Богородиця, різьблена Шевченком в кістці, та ледве чи вона збереглася. Різьбою Шевченко займався впродовж кількох літ. Плоскорізи, статуетки й цілі групи, що їх він моделював, розходилися як подарунки поета по людях з його найближчого оточення, й там-таки й пропадали без сліду. З поетового листа до Б. Залєского з січня 1854 р. довідуємося про плоскоріз, який зображував бика й киргиза, з листа до нього ж із 25 серпня 1855 р. — про якусь групу «Тріо», а далі — про «Христа, мученого жидами» та «Івана Хрестителя» як пандан до нього на тему «Голосу вопіючого в пустелі». Ніщо з того до нас не збереглося, а тільки в споминах «ротного командіра» нашого поета — Ігоря Косарєва — знаходимо доволі точний опис двох груп Шевченкової роботи: «Із безлічі фігур і статуеток, що їх Шевченко виливав із гіпсу, вбилися мені в тямку особливо дві його групи. Одна зображувала Христа, мученого жидами; спереду перед Христом, що сидів у терновому вінку, прикляк жид, висунувши язика, а другий, стоячи позаду, бив Спасителя плетінкою по спині. Друга група зображувала сцену з киргизького життя; стоїть кибитка з піднятою від спеки „кошмою“. В глибині кибитки сидить киргиз у „кошемному“ капелюсі набакир і грає із задоволеним обличчям на домбрі. На дворі біля дверей, з усмішкою на вустах і з головою, поверненою до чоловіка, стоїть жінка й товче просо. Біля її ніг двоє маленьких, голих киргизяток граються між собою. Справа лежить прив’язане до кибитки теля, зліва — дві кози. Прекрасні були ці групи! Остання була в мене, та в клятому переїзді покришилася на порох».<br><br>Шевченків малюнок з описаною вгорі темою зберігся в збірці Е. Е. Райтерна, й ми можемо уявити собі бодай тематику Шевченкових скульптур.<br><br>Із цих звісток, що їх маємо про Шевченкову різьбу, можемо з великою дозою правдоподібності припускати, що вона стояла на грані між академістичним класицизмом і реалізмом жанрових композицій, котрі подібно як Шевченкове малярство промощували новому мистецтву шляхи «в народ». Під тим оглядом і тут Шевченко був піонером-новатором, і для цього його різьбі належиться місце в авангарді сучасної української різьби.<br><br>«Передвижники» |
| | | | |
| - | Реакцією на суто формалістичний академізм Брюллова й останніх могікан псевдокласицизму був різкий відворот цілого ряду малярів від Академії, понад гарячі голови романтиків, до життя з його малими, злободенними турботами й «великими» суспільно-громадськими ідеалами. Мистецтво, що досі керувалося канонами спекулятивної естетики, пішло тепер на службу людині й громаді. Гурт митців із Крамським у проводі й Стасовим як пророком «ідейного реалізму» створив сильно здисципліноване Товариство переносних (передвижних) виставок, члени якого, об’їжджаючи центри Росії й України, вкорінювали серед громадянства пошану і зрозуміння не так для мистецьких цінностей, як для кличів соціальної санації й політичного перевороту. Характеристичне, що більшість піонерів і рядовиків того відруху в російському мистецтві були українського походження, так само як і предтечею того руху мусимо визнати Шевченка. Його теза про «обличчя людини, осяяне щастям», перемогла на всій лінії й виповнила собою ледве не всі полотна, створені в Росії від 60-х до 90-х років XIX в.<br> <!--[if gte mso 10]> | + | Реакцією на суто формалістичний академізм Брюллова й останніх могікан псевдокласицизму був різкий відворот цілого ряду малярів від Академії, понад гарячі голови романтиків, до життя з його малими, злободенними турботами й «великими» суспільно-громадськими ідеалами. Мистецтво, що досі керувалося канонами спекулятивної естетики, пішло тепер на службу людині й громаді. Гурт митців із Крамським у проводі й Стасовим як пророком «ідейного реалізму» створив сильно здисципліноване Товариство переносних (передвижних) виставок, члени якого, об’їжджаючи центри Росії й [[Я і Україна 2 клас|'''України''']], вкорінювали серед громадянства пошану і зрозуміння не так для мистецьких цінностей, як для кличів соціальної санації й політичного перевороту. Характеристичне, що більшість піонерів і рядовиків того відруху в російському мистецтві були українського походження, так само як і предтечею того руху мусимо визнати Шевченка. Його теза про «обличчя людини, осяяне щастям», перемогла на всій лінії й виповнила собою ледве не всі полотна, створені в Росії від 60-х до 90-х років XIX в.<br> <!--[if gte mso 10]> |
| | <style> | | <style> |
| | /* Style Definitions */ | | /* Style Definitions */ |
| Строка 40: |
Строка 40: |
| | '''Значення творчості Тараса Шевченка''' | | '''Значення творчості Тараса Шевченка''' |
| | | | |
| - | <br>Творча спадщина Т. Шевченка — неповторне явище в історії української літератури та світової культури. Значення його творчості можна подати такими тезами:<br>• твори поета стали потужним джерелом для пробудження національної свідомості українців;<br>• Тарас Шевченко першим із письменників відкрито вів боротьбу з Російською імперією;<br>• він, удосконаливши українську мову, підніс її до рівня найрозвиненіших мов світу;<br>• саме Т. Шевченко, як ніхто із світових письменників, зобразив багатий внутрішній світ простої людини;<br>• поет збагатив жанрову систему української літератури — удосконалив як літературний жанр баладу, послання, думку, медитацію, елегію;<br>• планетарне значення Т. Шевченка виявляється передусім у тому, що він уперше в історії порушив «тисячолітню німоту соціальних низів». | + | <br>Творча спадщина Т. Шевченка — неповторне явище в історії української [[Українська література 9 клас|'''літератури''']] та світової культури. Значення його творчості можна подати такими тезами:<br>• твори поета стали потужним джерелом для пробудження національної свідомості українців;<br>• Тарас Шевченко першим із письменників відкрито вів боротьбу з Російською імперією;<br>• він, удосконаливши українську мову, підніс її до рівня найрозвиненіших мов світу;<br>• саме Т. Шевченко, як ніхто із світових письменників, зобразив багатий внутрішній світ простої людини;<br>• поет збагатив жанрову систему української літератури — удосконалив як літературний жанр баладу, послання, думку, медитацію, елегію;<br>• планетарне значення Т. Шевченка виявляється передусім у тому, що він уперше в історії порушив «тисячолітню німоту соціальних низів». |
| | | | |
| - | <br>Твори Т. Шевченка перекладено більше ніж п'ятдесятьма мовами світу, йому встановлено пам'ятники в Нью-Йорку й Вашингтоні (США), у Палермо (Канада) й Бухаресті (Румунія), у Парижі (Франція) й Тбілісі (Грузія) і ще в багатьох містах світу.<br>Починаючи з 1962 р. в Україні щороку присуджують Державні (нині Національні) премії імені Т. Шевченка в галузі літератури й мистецтва.<br>Пам'ять Т. Шевченкові вшановують 9 березня, саме першу декаду цього місяця називають Шевченковими днями. Особливо багатолюдно в ці дні біля поетової могили на Чернечій горі в Каневі.<br> | + | <br> Твори Т. Шевченка перекладено більше ніж п'ятдесятьма мовами світу, йому встановлено пам'ятники в Нью-Йорку й Вашингтоні (США), у Палермо (Канада) й Бухаресті (Румунія), у Парижі (Франція) й Тбілісі (Грузія) і ще в багатьох містах світу.<br>Починаючи з 1962 р. в Україні щороку присуджують Державні (нині Національні) премії імені Т. Шевченка в галузі літератури й мистецтва.<br>Пам'ять Т. Шевченкові вшановують 9 березня, саме першу декаду цього місяця називають Шевченковими днями. Особливо багатолюдно в ці дні біля поетової могили на Чернечій горі в Каневі.<br> |
| | | | |
| | <br> | | <br> |
Текущая версия на 08:24, 11 октября 2012
Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 9 клас>> Українська література: Шевченко-маляр
Шевченко-маляр
Першими вчителями Шевченка були, як знаємо із його спогадів, «сільські Апеллеси», здебільшого п’яниці та «хіроманти». Та вже на п’ятнадцятому році життя Шевченко потрапляє до робітні професора Віленського університету Рустема, а відтак до робітні варшавського маляра-портретиста Лампі. Вони-то й відірвали його від копіювання неграмотних лубків до рисування античних статуй і барельєфів. Він зумів оцінити виховну вартість тих залишків античної культури, коли, потрапивши в Петербурзі до цехового маляра Ширяєва (1830 — 1831), забігав до Літнього саду, щоб там зрисовувати паркові декоративні різьби. Та тяга до антиків і щасливий випадок дали Шевченкові змогу познайомитися з малярем-земляком Сошенком, який зробив усе, що тільки було в його силах, аби врятувати молодий талант від загибелі. Гіпсовий клас Академії художеств, збірки «Общества поощрения художеств», перші відомості з анатомії й перспективи, знайомство з людським кістяком — оце етапи малярської самоосвіти Шевченка, уможливлені йому Сошенком ще до викупу з кріпацтва. З того ж доакадемічного часу походить його перша композиційна спроба, очевидно, на модну класицистичну тему, — «Едіп в Афінах». Простота замислу й лаконічність виразу, такі незвичайні в молодих кипучих талантів, одразу вирішують справу порятунку молодого кріпака для мистецтва.
У квітні 1838 р. Шевченко опиняється на волі. На кошт «Общества поощрения художеств» вступає до Академії й тут під рукою Карла Брюллова працює до 1845 р., в якому дістає звання «вольного художника». А хоч, як знаємо, Брюллов заборонив йому виходити поза вузькі античні форми й теми, заголовки його перших картин свідчать про те, що слухатись Брюллова було йому не під силу. Навіть праці, що за них Шевченко дістає академічні відзначення, далекі від класицистичних ідеалів «Карла Великого». «Борець» (1838), «Хлопчик, що ділиться хлібом із собакою» (1840) чи «Циганки» (1841) мають окреслений стиль романтичної побутовщини. Замість зрисовувати гіпси, Шевченко ходить на Смоленське кладовище «лопух та дерева змальовувати», а для прожитку ілюструє тогочасні видання. В 1844 р. рисує «Знахаря» до оповідання Квітки та «католицького ченця» до оповідання Надєждіна «Сила волі». До «Історії кн. Суворова» Полєвого дає 27 рисунків, для його ж «Русских полководцев» — 12 портретів.
Не без впливу Штернберга родиться в Шевченка (1844) замисел «Живописної України», що мала створити тритомний альбом рисунків із текстами кращих українознавців того часу. «Судна Рада», «Дари в Чигирині», «Старости», «У Києві» та «Видубицький монастир» — оце п’ять картин, переведених потім на офорт, які дають нам уявлення про зміст і характер нереалізованої цілості.
Хто ввів Шевченка в таємниці гравюрної техніки — невідомо, та в будь-якому випадку як техніка, так і характеристичне оперування світлотінню вже в тих перших спробах свідчать про непереможний вплив Рембрандта.
Першим із митців, яких було заангажовано до створеної в 1845 р. Археографічної комісії в Києві, був Шевченко. За дорученням Комісії він об’їхав Полтавщину, Чернігівщину, Київщину, Волинь та Поділля, скрізь зарисовуючи пам’ятки мистецької старовини. Багата колекція цих рисунків — це не тільки цінний документальний матеріал, а й вимовне свідчення зрозуміння Шевченка для творів старої культури.
З 1847 р. Шевченко думав виїхати до Італії, щоб там заокруглити свою мистецьку освіту, й, повернувшись, заснувати мистецьку школу в Києві, але, як знаємо, на перепоні до реалізації того заміру стало його заарештування в червні 1848 р.
Десять літ заслання з виразною забороною писати й малювати відірвали Шевченка від систематичної праці для мистецтва, до якого він наближувався хіба в щасливих випадках. Одним із них була аральська експедиція Бутакова, до складу якої Шевченко увійшов як рисівник. Діждавшись амнистійного декрету, Шевченко в першу чергу думає про майбутнє своєї образотворчості. В душі поета й громадянина, так тяжко покараного за свої національні переконання, родиться гогартівська ідея пособити своїм мистецтвом боротьбі з виразкою громадського лиха й суспільної кривди. Вже в червні 1857 р. постає цикл повчально-проповідницьких ілюстрацій на тему «Блудного сина», які мали бути поширені в гравюрах, але так і залишилися нерепродуковані.
Опинившись по засланні в Петербурзі, Шевченко кидається в отворений тоді для публіки Ермітаж, де копіює «Святу Родину» Мурільйо, по чім уже майже всеціло віддається гравюрі. За гравюрні копії з Рембрандта «Притча про виноград» та Соколова «В шинку» Шевченко дістає титул «академіка гравірування на міді». Поза принагідними портретами він тепер виконує цілу низку гравюр зі своїх та чужих картин, час до часу пробуючи малювати історично-побутові картини. Такі гравюри, як «Верба», «Старець на кладовищі», «Сама собі в хаті господиня», «Дві дівчини», «Сонна жінка», походять саме з цього кінцевого періоду життя й творчості Шевченка, припиненої передчасною смертю в лютому 1861 р.
О. Новицький, автор першої монографії про Шевченка-маляра, спиняючись перед його «Судною Радою», пише: «Тут саме життя, як воно є, без усякої прикраси, чого російські малярі ще довго й пізніше не могли дати. Така картина могла стати в перший ряд поміж „передвіжніками“, що з’явилися тільки в черговому поколінні; й не можна великим дивом не дивуватися, як цього не добачали всякі російські критики та історики мистецтва, що вишукували якихось Плахових, а не добачали таких речей». І справді, перший «передвіжнік» Шевченко дуже довго чекав на свого відкривця й належну оцінку своєї малярської творчості. Нині ми вже свідомі того, що малярство Шевченка було класичним доповненням його поетичної творчості, з якою творила одну органічну цілість.
Шевченко-різьбар
Перебуваючи на засланні й не маючи дозволу писати й малювати, Шевченко вирішив попробувати свої сили в різьбі. В листі поета до С. Артемовського з 15 червня 1853 р. читаємо: «Тепер оце з нудьги захожусь біля різьби; але, Боже, як нікчемно захожусь біля оцього нового для мене мистецтва: у казармі, де вміщується ціла сотня салдатів, а про модель нема що й говорити. Бідолашні заходи! Я виліпив був з гіпсу невеличкий барельєф і хотів один примірник прислати до тебе, та невідомо, чи довезе пошта таку хрустку річ. Оце раз, а друге те, що соромно посилати в столицю таку нікчемну роботу, як мій первісточок-плоскоріз. А от як, дасть Біг, навчуся, та виліплю другого, тоді заллю його стеариною й пішлю до тебе. Я чув, що гр. Толстой заходжувався виливати медаліони з кутаперхи. Спитай в Йоахима, чи невідомо йому, яких осягів добився гр. Толстой. От би добре було! Я б і собі придбав кутаперхи та заходився би відливати свої твори убогі. Я вже міркував спорудити собі невеличкий гальванопластичний апарат. Та що ж? У великому місті Астрахані, опріч кумису й тарані, нічого не можна дістати; навіть горшка неполив’яного, неминуче потрібного в цій справі, а про дріт у Астрахані й не чули...»
Крім спроб моделювати в глині й гіпсі, пробував Шевченко різьбити на слоновій кістці. В коменданта Закаспійської області була Богородиця, різьблена Шевченком в кістці, та ледве чи вона збереглася. Різьбою Шевченко займався впродовж кількох літ. Плоскорізи, статуетки й цілі групи, що їх він моделював, розходилися як подарунки поета по людях з його найближчого оточення, й там-таки й пропадали без сліду. З поетового листа до Б. Залєского з січня 1854 р. довідуємося про плоскоріз, який зображував бика й киргиза, з листа до нього ж із 25 серпня 1855 р. — про якусь групу «Тріо», а далі — про «Христа, мученого жидами» та «Івана Хрестителя» як пандан до нього на тему «Голосу вопіючого в пустелі». Ніщо з того до нас не збереглося, а тільки в споминах «ротного командіра» нашого поета — Ігоря Косарєва — знаходимо доволі точний опис двох груп Шевченкової роботи: «Із безлічі фігур і статуеток, що їх Шевченко виливав із гіпсу, вбилися мені в тямку особливо дві його групи. Одна зображувала Христа, мученого жидами; спереду перед Христом, що сидів у терновому вінку, прикляк жид, висунувши язика, а другий, стоячи позаду, бив Спасителя плетінкою по спині. Друга група зображувала сцену з киргизького життя; стоїть кибитка з піднятою від спеки „кошмою“. В глибині кибитки сидить киргиз у „кошемному“ капелюсі набакир і грає із задоволеним обличчям на домбрі. На дворі біля дверей, з усмішкою на вустах і з головою, поверненою до чоловіка, стоїть жінка й товче просо. Біля її ніг двоє маленьких, голих киргизяток граються між собою. Справа лежить прив’язане до кибитки теля, зліва — дві кози. Прекрасні були ці групи! Остання була в мене, та в клятому переїзді покришилася на порох».
Шевченків малюнок з описаною вгорі темою зберігся в збірці Е. Е. Райтерна, й ми можемо уявити собі бодай тематику Шевченкових скульптур.
Із цих звісток, що їх маємо про Шевченкову різьбу, можемо з великою дозою правдоподібності припускати, що вона стояла на грані між академістичним класицизмом і реалізмом жанрових композицій, котрі подібно як Шевченкове малярство промощували новому мистецтву шляхи «в народ». Під тим оглядом і тут Шевченко був піонером-новатором, і для цього його різьбі належиться місце в авангарді сучасної української різьби.
«Передвижники»
Реакцією на суто формалістичний академізм Брюллова й останніх могікан псевдокласицизму був різкий відворот цілого ряду малярів від Академії, понад гарячі голови романтиків, до життя з його малими, злободенними турботами й «великими» суспільно-громадськими ідеалами. Мистецтво, що досі керувалося канонами спекулятивної естетики, пішло тепер на службу людині й громаді. Гурт митців із Крамським у проводі й Стасовим як пророком «ідейного реалізму» створив сильно здисципліноване Товариство переносних (передвижних) виставок, члени якого, об’їжджаючи центри Росії й України, вкорінювали серед громадянства пошану і зрозуміння не так для мистецьких цінностей, як для кличів соціальної санації й політичного перевороту. Характеристичне, що більшість піонерів і рядовиків того відруху в російському мистецтві були українського походження, так само як і предтечею того руху мусимо визнати Шевченка. Його теза про «обличчя людини, осяяне щастям», перемогла на всій лінії й виповнила собою ледве не всі полотна, створені в Росії від 60-х до 90-х років XIX в.
Значення творчості Тараса Шевченка
Творча спадщина Т. Шевченка — неповторне явище в історії української літератури та світової культури. Значення його творчості можна подати такими тезами:
• твори поета стали потужним джерелом для пробудження національної свідомості українців;
• Тарас Шевченко першим із письменників відкрито вів боротьбу з Російською імперією;
• він, удосконаливши українську мову, підніс її до рівня найрозвиненіших мов світу;
• саме Т. Шевченко, як ніхто із світових письменників, зобразив багатий внутрішній світ простої людини;
• поет збагатив жанрову систему української літератури — удосконалив як літературний жанр баладу, послання, думку, медитацію, елегію;
• планетарне значення Т. Шевченка виявляється передусім у тому, що він уперше в історії порушив «тисячолітню німоту соціальних низів».
Твори Т. Шевченка перекладено більше ніж п'ятдесятьма мовами світу, йому встановлено пам'ятники в Нью-Йорку й Вашингтоні (США), у Палермо (Канада) й Бухаресті (Румунія), у Парижі (Франція) й Тбілісі (Грузія) і ще в багатьох містах світу.
Починаючи з 1962 р. в Україні щороку присуджують Державні (нині Національні) премії імені Т. Шевченка в галузі літератури й мистецтва.
Пам'ять Т. Шевченкові вшановують 9 березня, саме першу декаду цього місяця називають Шевченковими днями. Особливо багатолюдно в ці дні біля поетової могили на Чернечій горі в Каневі.
Авраменко О. М., Дмитренко Г. К., Українська література, 9 клас
Надіслано читачами інтернет-сайту Збірка конспектів уроків по всім класами, домашня робота, скачати реферати з української літератури, книги та підручники згідно каленадарного плануванння з української літератури 9 класу
Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас
презентація уроку
акселеративні методи та інтерактивні технології
закриті вправи (тільки для використання вчителями)
оцінювання
Практика
задачі та вправи,самоперевірка
практикуми, лабораторні, кейси
рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
домашнє завдання
Ілюстрації
ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
реферати
фішки для допитливих
шпаргалки
гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати
Доповнення
зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
підручники основні і допоміжні
тематичні свята, девізи
статті
національні особливості
словник термінів
інше
Тільки для вчителів
ідеальні уроки
календарний план на рік
методичні рекомендації
програми
обговорення
Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.
Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.
|
