|
|
(2 промежуточные версии не показаны) | Строка 1: |
Строка 1: |
- | '''[[Заглавная_страница|Гіпермаркет Знань]]>>[[Історія України|Історія України]]>>[[Історія України|Історія України 11 клас]]>>Історія України: Національно-визвольний рух в Україні у післявоєнний час''' <metakeywords>Історія України, клас, урок, на тему, 11 клас, Національно-визвольний рух України у післявоєнний час</metakeywords>Включення За- Польське командування не змогло організу-хідної України до вати ефективної відсічі загарбникам. Незва-складу СРСР жаючи на впертий опір деяких частин поль¬ської армії, фронт швидко відкочувався на схід. Певні надії в умовах назріваючої катастрофи покладалися на західноук¬раїнські й західнобілоруські землі. Спираючись на їхні матері¬альні й людські ресурси, польський уряд сподівався продовжи¬ти боротьбу з агресором.<br>Але 17 вересня ці надії розвіялися: за погодженням із німець¬ким керівництвом польсько-радянський кордон перейшла Чер¬вона армія. Це означало фактичний вступ Радянського Союзу в Другу світову війну і пов'язаний з нею поділ світу. У Галичині та на Волині наступали війська Українського фронту (війська Київського Особливого військового округу) під командуванням С. Тимошенка, в Західній Білорусії - війська Білоруського фрон¬ту (війська Білоруського Особливого військового округу) під командуванням М. Ковальова. Перевага радянських частин бу¬ла величезною. Через добу, вночі 18 вересня, польський уряд і головне командування армії переїхали до Румунії, наказавши фронтовим командирам, не «вступаючи з більшовиками в бій», відводити війська до румунського кордону. 22 вересня радянські частини ввійшли у Львів, а через деякий час уся територія, поділена за таємною радянсько-німецькою угодою, опинилася під контролем Червоної армії. До рук чекістів потрапило багато полонених польських військовослужбовців. Серед них були ук¬раїнці, які служили в польській армії з 1 вересня 1939 р. Доля багатьох із них склалася трагічно. У квітні - травні 1940 р. у Ка-тинському лісі під Смоленськом, а ще раніше - під Харковом та в інших місцях було розстріляно понад 15 тисяч польських офіцерів - від молодших командирів до генералів.<br>Західноукраїнське населення з надією на краще зустрічало Червону армію. Цьому сприяла, зокрема, та обставина, що ра¬дянська офіційна пропаганда пояснювала перехід польсько-радянського кордону прагненням запобігти окупації краю на¬цистами. До того ж поляки, відступаючи під тиском німецьких і радянських військ, часто зривали свою злість на цивільному українському населенні, не зупиняючись перед убивствами<br> <br> <br>Депутати Народних зборів Західної України у Києві. 1939 р.<br>мирних жителів. Звичайним явищем було знищення охороною польських тюрем в'язнів-українців.<br>В умовах, коли населення нічого не знало про таємні угоди між СРСР і Німеччиною, радянська пропаганда мала певний психологічний ефект. Слід зауважити також, що західні укра¬їнці споконвічно прагнули до єднання зі своїми східноукра¬їнськими братами. Значну роль у формуванні образу радянсько¬го солдата як визволителя відігравало й тривале польсько-ук-раїнське протистояння на західноукраїнських землях.<br>Що ж до польського населення Галичини та Волині, то воно вороже зустріло прихід Червоної армії, розцінивши його як «удар у спину». Воно було переконане, що на той час можливості боротьби польської держави з нацистами ще не були вичерпані.<br>Для узаконення радянського режиму у Львові 22 жовтня під пильним контролем нових властей було проведено вибори до Народних зборів. Хоча формально вибори відбувалися на заса¬дах загального прямого виборчого права, вони провадилися за офіційним безальтернативним списком кандидатів. На¬прикінці жовтня Народні збори прийняли Декларацію про возз'єднання Західної України з Радянською Україною в складі СРСР. У листопаді відбулися сесії Верховної Ради СРСР і Ук¬раїнської РСР, які ухвалили закони про включення Західної України до складу СРСР і возз'єднання її з Українською РСР.<br> <br>Включення у червні 1940 р. уряд СРСР зажадав від Ру-<br>до складу мунії очищення від її військ Бессарабії, а та-<br>СРСР Північної кож тіеї частини Північної Буковини, де про-<br>Буковини и живало переважно українське населення. Не<br>придунаиських маючи підтримки від Німеччини, уряд Ру-<br>украінських мунії віддав своїм військам наказ залишити<br>земель вказані в ультиматумі території. Там була<br>встановлена радянська влада. Північна Буковина і приду-найські українські землі ввійшли до складу УРСР. Законодав¬че закріплення нових територій у складі Радянського Союзу відбулося шляхом створення нової союзної республіки — Мол¬давської РСР і поділу території Бессарабії між Молдавською та Українською РСР. До складу Молдавії увійшла також частина українських історичних земель Придністров'я, де ще в 1924 р. у складі УСРР була утворена Молдавська Автономна Радянсь¬ка Соціалістична Республіка.<br>Радянізація Включивши західноукраїнські землі до скла-<br>західних облас- ду СРСР, сталінське керівництво розгорнуло<br>тей України політику їх радянізації. Була ліквідована ста-<br>ра система управління і впроваджувалася нова, радянська. По-ляків-чиновників заступили новоприбулі службовці. Це були відряджені з України працівники партійного, державного чи господарського апарату, здебільшого малоосвічені, малоквалі-фіковані виконавці, які часто-густо не знали української мови, звичаїв місцевого населення. До участі в керівних органах допу¬скалися й поодинокі члени Компартії Західної України.<br>Деякі заходи нових властей дістали у краї схвалення. Наці¬ональна інтелігенція вітала розширення мережі українських шкіл, українізацію вищої освіти. Львівський університет ім. Яна Кази-мира було перейменовано на ім. Івана Франка. Львівський опер¬ний театр був українізований і перейменований в Театр опери і балету ім. Івана Франка. Відкривалися нові українські газети.<br>Вводилося безплатне медичне обслуговування. Це особливо імпонувало сільському населенню, яке здебільшого взагалі не знало, що таке стаціонарна медична допомога. Симпатії до но¬вої влади збереглися навіть попри її наміри здійснити докорін¬ну ломку старих, заснованих на приватній власності, економіч¬них структур. Річ у тому, що спершу перетворення в економіці мало торкалися інтересів українського населення, бо промис¬ловість, торгівля і велике землеволодіння перебували в основ¬ному в руках поляків чи євреїв. Однак після націоналізації близько 2 тис. промислових підприємств, переважна кількість яких були середніми і дрібними, різко знизилась їхня ефек¬тивність, що негативно позначилося на становищі більшості населення. Подібні процеси відбувались і на селі. Поміщиків і<br> <br>
| + | '''[[Заглавная_страница|Гіпермаркет Знань]]>>[[Історія України|Історія України]]>>[[Історія України|Історія України 11 клас]]>>Історія України: Національно-визвольний рух в Україні у післявоєнний час''' <metakeywords>Історія України, клас, урок, на тему, 11 клас, Національно-визвольний рух України у післявоєнний час</metakeywords> |
| | | |
- | <br> <sub>[[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|Онлайн бібліотека ]]з підручниками і книгами із історії України, п[[Історія_України|лани конспектів уроків з історії України 10 класу]],плани конспектів уроків [[Історія України 11 клас|з історії України 10 класу]]</sub> | + | |
| + | |
| + | ЗАРОДЖЕННЯ ДИСИДЕНТСЬКОГО РУХУ В УКРАЇНІ<br>Згадайте:<br>1. Що таке русифікація і як вона велася в 50-60-ті роки в Україні?<br>2. Охарактеризуйте причини виникнення та історичне значення «шістдесятництва». У чому причина конфлікту деяких діячів культури з владою? |
| + | |
| + | Радянська політика в Україні в умовах «хрущовської відлиги» зустріла неоднозначну оцінку суспільства.<br>Прагнення влади будь-що втримати народ руху в Україні під контролем та проводити десталінізацію тільки у визначених межах неминуче вело до її конфлікту з інтелігенцією та критично налаштованими представниками інших верств населення.<br>Результатом цього стала поява наприкінці 50-х - на початку 60-х років руху українських інакодумців-дисидентів (з латини - незгодні).<br>Чесні, талановиті письменники, поети, художники, юристи, представники інших категорій інтелігенції, незалежно мислячі робітники та селяни гостро відчували наростання негаоаздів у [[Конспект_до_теми_Роль_бізнесу_у_суспільстві|суспільстві]], засилля центру, його дискримінаційну політику щодо України. Вони відверто висловлювали свої погляди, вимагали від властей зміни політики.<br>Дисиденти підхопили естафету боротьби за громадянські й національні права українського народу з рук попередніх поколінь українських патріотів-учасників визвольної боротьби 1917-1921 рр., вояків УПА і підпільників ОУН, котрі не припиняли своєї діяльності в Західній Україні протягом 50-х років.<br>Помітний вплив на формування інакодумства в Україні справляли зовнішні фактори. Передусім це стосується антикомуністичних виступів у країнах так званого соціалістичного табору, зокрема 1956 р. в Угорщині, потім Польщі, Східній Німеччині, Чехо-Словаччині, розпаду світової колоніальної систем на рубежі 50—60-х років, розгортання світового правозахисного руху, стимульованого прийнятою 1948 р. та з 1963 р. розповсюдженою в Україні «Загальною декларацією прав людини». |
| + | |
| + | <br>Дисидентський рух в Україні неминуче набув національно-демократичного забарвлення. Він заявив про себе ще в середині 50-х - на початку 60-х років, навіть раніше, ніж у Ленінграді, Москві та інших містах Росії.<br>Як форма національно-визвольного руху, українське дисидентство відзначалося певними рисами.<br>По-перше, це була мирна, опозиційна ненасильницька форма боротьби за розум і душу людини. Підтримуючи ідеали національно-визвольної боротьби, дисиденти прагнули досягти мети конституційними методами, шляхом проведення агітаційно-пропагандистських акцій.<br>По-друге, цей рух мав свої чітко визначені організаційні форми (гуртки, спілки, об'єднання, комітети). |
| + | |
| + | <br>По-третє, дисидентство було загальноукраїнським явищем і існувало в усіх регіонах України: в Центрі і на Сході (Київ, Харківщина, Донеччина, Луганщина); в західній частині (Львівщина, Івано-Франківщина, Тернопільщина, Буковина); на Півдні (Одеса, Миколаїв, Херсон).<br>По-четверте, дисидентство, як політично-національна течія, охоплювало різні соціальні прошарки населення - інтелігенцію (письменники, журналісти, літературознавці, вчителі, юристи, спеціалісти різних галузей народного [[Загальна_характеристика_господарства._Промисловість._Сільське_господарство._Транспорт|господарства]]), студентство, робітництво тощо.<br>Головними акціями, проведеними українськими дисидентами, стали конференція в Київському університеті з питань культури мови, що перетворилася в масову антирусифікаторську акцію, виступи інтелігенції біля пам'ятників Т. Шевченку в Києві та Каневі.<br>Широку хвилю протестів у середовищі прогресивної української інтелігенції викликала пожежа у фонді українських Рукописів Київської публічної бібліотеки Академії наук УРСР. Характерно, що підпалили бібліотеку під час шевченківських Днів 24 травня 1964 р.<br>Не всі дисиденти відкидали ідеологічні основи існуючої системи. Більше того, деякі з них звинувачували владу у відході ВІЦ «справжнього» марксизму. Зрештою, вони самі були продуктом системи і в її «поліпшенні», «вдосконаленні» вбачали сенс свого життя. Дисиденти-«[[Поети-шістдесятники._«Шістдесятництво»_як_явище_культурологічне_й_соціальне._Його_зв'язок_із_дисидентським_рухом._Ілюстрації|шістдесятники]]» прагнули «соціалізму 3 людським обличчям», як вони говорили. Та, незважаючи на Че, всі вони потрапили в поле зору каральних органів режиму. |
| + | |
| + | <br>Залежно від «провини» і «впертості» (стояв чи не стояв «на своєму»; засуджував чи не засуджував свою попередню діяльність визначалася й міра покарання. Одних було «профілактовано» в КДБ чи кабінетах партійних функціонерів, інших при-тягли до судової відповідальності.<br> Активізацію дисидентів влада зустріла у всеозброєнні. Як і раніше, вона не допускала критики режиму. 25 грудня 1958 р. був схва-<br>лений Закон СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини», а в новій редакції Кримінального кодексу УРСР була збережена сумнозвісна 62 стаття — «антирадянська агітація та пропаганда».<br>Тривали пошуки «ворогів радянської влади». Комітет держбезпеки при Раді Міністрів УРСР рапортував у 1960 р., що за період 1954—1959 рр. у республіці ліквідовано 183 націоналістичні та інші антирадянські організації і групи, притягнуто до кримінальної відповідальності 1879 осіб, вжито профілактичних заходів щодо 1300 громадян.<br>Особливим досягненням керівництво КДБ вважало розкриття 46 антирадянських груп з числа інтелігенції та молоді, які налічували 245 учасників.<br>У травні 1961 р. у Львівському обласному суді відбувся судовий процес над Українською робітничо-селянською спілкою (УРСС), організованою 1959 р. Левком Лук'яненком. УРСС ставила за мету домогтися виходу України зі складу СРСР. Це право було зафіксоване конституційними положеннями. Організатор спілки Л. Лук'яненко був засуджений до страти, згодом заміненої 15-річним ув'язненням у таборах та 10-річним засланням. До різних термінів були засуджені й інші члени спілки.<br> |
| + | |
| + | Група Л. Лук'яненка була не єдиною самостійницькою організацією України. Подібні позиції обстоювали Об'єднана партія визволення України, що існувала у 1953—1959 рр., створені у 60-х роках Український національний комітет (УНК), Український національний фронт (УНФ) та інші організації. Судові процеси над інакодумцями відбувалися у різ-них регіонах [[Встановлення_республіки._Якобінська_диктатура._Термідоріанська_реакція._Ілюстрації|республіки]]. 1961 р- в Донецьку засуджено групу громадян, яку очолював журналіст Григорій Гайовий. 1962 р. в Запоріжжі пройшов суд над групою з шести осіб, до якої входили Володимир Савченко, Володимир Чернишов та інші. Аналогічні політичні процес* відбувалися в Рівному, Тернополі, Чернівцях, Луганську, Києві. На основі судових рішень більшість підсудних була репресована. І при цьому радянський уряд без кінця лицемірно заявляв, що в СРСР немає випадків притягнення до судової відповідальності з політичних мотивів, що в СРСР немає політичних в'язнів. У числі дисидентів виявилося чимало «шістдесятників». |
| + | |
| + | <br>Після усунення від влади М. Хрущова стала швидко проявлятися тенденція до посилення репресій щодо дисидентів. У серпні-вересні 1965 р. було проведено арешти близько двох десятків правозахисників. Серед них — літературний критик Іван Світличний, художник Опанас Заливаха, історик Валентин Мороз, поет-перекладач Святослав Караванський.<br>Репресіям піддано і одного з лідерів українського дисидентського руху генерала Петра Григоренка. У відповідь на право-захисну діяльність, виступи на підтримку справедливої боротьби кримських татар за повернення на історичну батьківщину його спочатку було поміщено до психіатричної лікарні, а влітку 1964 р. позбавлено генеральського звання. Коли у квітні 1965 р. його припинили примусово «лікувати» і тодішній Голова Ради Міністрів СРСР О. Косигін дав вказівку поновити П. Григоренка в генеральському званні, Л. Брежнєв заявив:<br>«Цього генерала я знаю... Рано його відпустили. Жаль». Арешти свідчили про початок рішучого наступу системи, кінець «відли<br>ги». Однак реакція на це українських дисидентів засвідчила їхнє непохитне бажання продовжувати боротьбу.<br>Праця І. Дзюби Своєрідним підсумком діяльності дисидентів «Інтернаціоналізм тів часів «відлиги» була праця літературного чи русифікація?» критика з Києва Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», перекладена потім кількома європейськими мовами. Книга була своєрідним протестом проти проведених 1965 р. арештів українських дисидентів, звинувачення їх в антирадянській Діяльності. Свій твір І. Дзюба адресував II. Шелесту, тодішньому першому секретареві ЦК КІІ України. Автор сміливо засуджував практику Нехтування громадянськими правами українського народу. Гострій кРитиці була піддана національна Політика Комуністичної партії в Ук-Раїні. Праця, хоч і базувалася на реологічних засадах націоналізму, дала могутній поштовх подальшому розгортанню правозахисного руху. Не випадково письменник Б. Антоненко-Давидович назвав працю І. Дзюби «референдумом покоління». Вустами молодого публіциста найактивніша частина української молоді заявила про свій розрив з тоталітарною системою. |
| + | |
| + | <br>Багатьом цей розрив коштував кар'єри: когось він повів страдницьким шляхом в'язнів сумління, деякі заплатили за нього власним життям. Але то не були марні жертви. «Віра виникає тоді, коли є мученики», а «знищені стають прапором», -писав про українських дисидентів Валентин Мороз.У цьому істинне значення їхньої діяльності.<br> Політика десталінізації, яка проводилася в СРСР, не передбачала гармонізації відносин держави з [[Тема_5._Становище_церкви._Розвиток_полемічної_літератури._Церковні_собори_в_Бересті_1596_р.,_утворення_греко-католицької_церкви.|церквою]]. Панівна ідеологія, що базувалася на грубо матеріалістичному світогляді, неминуче вступала в суперечність з релігійною свідомістю. Саме це стало причиною чергової антирелігійної кампанії, яка проходила на зламі 50-60-х років. |
| + | |
| + | <br>Газети, радіо, культурно-освітні заклади, інші засоби впливу на населення були зорієнтовані на посилення атеїстичної роботи. Починаючи з другої половини 50-х років, а значно ширше і активніше наприкінці 50-х - та початку 60-х років, у редакціях газет, на радіо організуються відділи атеїзму. Товариство «Знання», окрім спеціальних університетів на громадських засадах, створює науково-методичні ради, секції пропаганди науково-атеїстичних знань. У багатьох обласних і районних центрах створюються атеїстичні музеї та планетарії. У вузах відкриваються кафедри наукового атеїзму. Курс лекцій з наукового атеїзму запроваджується не тільки у вищих, а й у середніх спеціальних навчальних закладах, у старших класах загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних училищ, на курсах перепідготовки кадрів різних ланок. У мережі політичної освіти для дорослих і для працюючої молоді організовувалися теоретичні семінари, гуртки, масові школи з антирелігійною тематикою, кількість слухачів яких постійно збільшувалася. |
| + | |
| + | <br>На початку 1962 р. істотні зміни було внесено до законодавства. Обмежувалося відкриття церков та молитовних будинків. Питання ж про припинення діяльності храму вирішувалося не в центрі (як було до того), а виконкомом обласної ради. Ця процедура спрощувалася. Культовий об'єкт міг бути закритий на підставі акта технічної комісії та висновку уповноваженого У справах церкви при облвиконкомі. Культові споруди закривалися і навіть демонтувалися «у зв'язку з реконструкцією населених пунктів», як мотивували свої дії власті. Священики поз бавлялися можливості контролювати фінанси релігійних гр° мад, не мали права керувати їхньою практичною діяльність<br> <br>Державні податки на релігійні громади сягали понад 80%. релігійна громада мала право наймати священнослужителя тільки тоді, коли він отримував реєстраційне посвідчення уповноваженого у справах культів при облвиконкомі.<br>Особливо сильних утисків зазнала православна церква. Протягом 1957-1964 рр. в Україні було закрито 46% православних храмів. Найбільше це торкнулося центральних та південно-східних районів республіки, де опір населення антицерков-ним акціям не був значним. Так, у Запорізькій області залишилося 9 храмів, на Дніпропетровщині — 26, у Криму — 14. Церкви, костьоли, синагоги і молитовні будинки активно закривалися в усіх без винятку регіонах.<br>Народ намагалися переконати, що у вік космічних польотів і блискучих наукових досягнень релігійне мислення є проявом відсталості, реакційності і суперечить природі радянської людини - будівника комунізму.<br>Все це отруювало свідомість, вносило дискомфорт у життя мільйонів людей, особливо старшого віку.<br> |
| + | |
| + | ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ <br>1. Назвіть причини виникнення дисидентського руху в Україні. Якими були його особливості?<br>2. Які акції, проведені дисидентами, викликали найбільший резонанс у суспільстві?<br>3. Охарактеризуйте вислів В. Мороза: «Віра виникає тоді, коли є мученики» і «Знищені стають прапором».<br>4. Охарактеризуйте розмах політичних репресій в Україні в другій половині 50-х - першій половині 60-х років.<br>5. Який резонанс у суспільстві викликала праця І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?»?<br>6. Чим була викликана антицерковна кампанія в Україні в 50-60-х роках?<br>7. Якими були наслідки антицерковної кампанії?<br> |
| + | |
| + | ДОКУМЕНТИ <br>1. З книги Л. Лук'яненка «Сповідь у камері смертників»<br>1953 року я вступив на юрфак Московського університету ім. [[М._В._Ломоносов|Ломоносова]].<br>...За п'ять років у Москві мене сім разів обізвали «хохлом». Кожен із цих сімох був моїм колегою і називав мене хохлом у доброму гуморі. Я в той момент і точно в його ж доброзичливому тоні називав його «кацапом». І тут ставало несподіване: мій добрий колега різко зупинявся, повертався, витріщувався на мене, наче як на якогось марсіанина, і кидав: - Так ти націоналіст...<br>...Я почав уважніше придивлятися під цим кутом зору до майбутніх юристів - російських інтелігентів, потенціальних творців національної державної політики Союзу РСР - і побачив, що<br>національна зверхність державної багатовікової імперської [[Історія_формування_української_нації._Національний_склад_населення_України|нації]] так глибоко просякла свідомість російських людей, що нерівність вони сприймали за рівність.<br>...Після XX з'їзду КПРС у московських бібліотеках, у читальних залах з'явилося багато раніше закритої літератури... Твори М. Гру-шевського теж почали видавати...<br>У залі періодики бібліотеки імені Леніна з'явилися комплекти журналу «Гасло», що виходив у Чернівцях і друкував матеріали до програми РУП (Революційної української партії)... Мене вразили матеріали до програми РУП своєю демократичністю і соціаліс-тичністю.<br>Лук'яненко Левко. Сповідь у камері смертників. -К., Вітчизна, 1991. - С. 18.<br>2.Витяг із книги І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?»<br>От і радіємо з денаціоналізації десятків народів, з успіхів русифікації, то, що мовляв понад десять мільйонів неросіян в Союзі, за останнім переписом*, назвали «рідною» російську мову і зреклися своєї мови. І ставимо це в заслугу «великому и могучему русскому язьїку», забуваючи, що всі великі росіяни вбачали велич і красу своєї мови зовсім не в її нібито здатності витісняти й заміняти собою інші і славили її лише тоді й оскільки, коли й оскільки йшлося про обстоювання її для себе, а не поширення ЇЇ на інших. ... Щоб десятки націй СРСР «добровільно» відмовилися від своєї мови й національності, для цього потрібно дуже багато, непомірно багато неправди й несправедливості. Бо ж в атмосфері правди й справедливості безглузда й дика сама постановка того питання, такої мети: спеціально відмовлятися, цілим народом відмовлятися від своєї мови... Кому і що це дає?... Потрібно багато несправедливості і неправди щодо минулої історії цих народів, щодо марксизму-ленінізму, щодо суті комунізму, щодо характеру тих процесів, які відбуваються на наших очах. Чи при цьому можливе буде створення тієї високолюдяної й високоморальної атмосфери, з якою тільки й пов'язується в наших поглядах комунізм.<br>Вітчизна. — 1990. — № 7. — С. 100.<br> |
| + | |
| + | ЗАПИТАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ.<br>Документ № 1.<br>Які причини виникнення дисидентства і власної участі у ньому визначає Л. Лук'яненко?<br>Документ № 2.<br>Прокоментуйте витяг із книги І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи Русифікація?»<br>а) Про яку атмосферу «неправди і несправедливості» пише І. Дзюба!<br>б) Які офіційні догми радянської пропаганди заперечував у своїй роботі І. Дзюба?<br> |
| + | |
| + | <br> |
| + | |
| + | [[Історія_України_5_клас|Історія України]]. 11 клас. Турченко Ф.Г, Панченко П.П., Тимченко С.М.<br>Вислано читтачами інтеренет-сайту |
| + | |
| + | <br> |
| + | |
| + | <br> <sub>[[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|Онлайн бібліотека з]] підручниками і книгами із історії України, [[Історія України|плани конспектів уроків з історії України]], плани конспектів уроків [[Історія України 11 клас|з історії України 11 класу]]</sub> |
| | | |
| '''<u>Зміст уроку</u>''' | | '''<u>Зміст уроку</u>''' |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] конспект уроку і опорний каркас | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] конспект уроку і опорний каркас |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] презентація уроку | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] презентація уроку |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] акселеративні методи та інтерактивні технології | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] акселеративні методи та інтерактивні технології |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] закриті вправи (тільки для використання вчителями) | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] закриті вправи (тільки для використання вчителями) |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] оцінювання | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] оцінювання |
| | | |
| '''<u>Практика</u>''' | | '''<u>Практика</u>''' |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] задачі та вправи,самоперевірка | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] задачі та вправи,самоперевірка |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] практикуми, лабораторні, кейси | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] практикуми, лабораторні, кейси |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] домашнє завдання | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] домашнє завдання |
| | | |
| '''<u>Ілюстрації</u>''' | | '''<u>Ілюстрації</u>''' |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] реферати | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] реферати |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] фішки для допитливих | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] фішки для допитливих |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] шпаргалки | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] шпаргалки |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати |
| | | |
| '''<u>Доповнення</u>''' | | '''<u>Доповнення</u>''' |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ) | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ) |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] підручники основні і допоміжні | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] підручники основні і допоміжні |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] тематичні свята, девізи | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] тематичні свята, девізи |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] статті | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] статті |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] національні особливості | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] національні особливості |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] словник термінів | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] словник термінів |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] інше | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] інше |
| | | |
| '''<u>Тільки для вчителів</u>''' | | '''<u>Тільки для вчителів</u>''' |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] [http://xvatit.com/Idealny_urok.html ідеальні уроки] | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] [http://xvatit.com/Idealny_urok.html ідеальні уроки] |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] календарний план на рік | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] календарний план на рік |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] методичні рекомендації | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] методичні рекомендації |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] програми | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] програми |
- | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] [http://xvatit.com/forum/ обговорення] | + | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px|1236084776 kr.jpg]] [http://xvatit.com/forum/ обговорення] |
| + | |
| + | Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, [http://xvatit.com/index.php?do=feedback напишите нам]. |
| + | |
| + | Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - [http://xvatit.com/forum/ Образовательный форум]. |
| + | |
| + | <br> |
Текущая версия на 15:37, 30 июля 2012
Гіпермаркет Знань>>Історія України>>Історія України 11 клас>>Історія України: Національно-визвольний рух в Україні у післявоєнний час
ЗАРОДЖЕННЯ ДИСИДЕНТСЬКОГО РУХУ В УКРАЇНІ Згадайте: 1. Що таке русифікація і як вона велася в 50-60-ті роки в Україні? 2. Охарактеризуйте причини виникнення та історичне значення «шістдесятництва». У чому причина конфлікту деяких діячів культури з владою?
Радянська політика в Україні в умовах «хрущовської відлиги» зустріла неоднозначну оцінку суспільства. Прагнення влади будь-що втримати народ руху в Україні під контролем та проводити десталінізацію тільки у визначених межах неминуче вело до її конфлікту з інтелігенцією та критично налаштованими представниками інших верств населення. Результатом цього стала поява наприкінці 50-х - на початку 60-х років руху українських інакодумців-дисидентів (з латини - незгодні). Чесні, талановиті письменники, поети, художники, юристи, представники інших категорій інтелігенції, незалежно мислячі робітники та селяни гостро відчували наростання негаоаздів у суспільстві, засилля центру, його дискримінаційну політику щодо України. Вони відверто висловлювали свої погляди, вимагали від властей зміни політики. Дисиденти підхопили естафету боротьби за громадянські й національні права українського народу з рук попередніх поколінь українських патріотів-учасників визвольної боротьби 1917-1921 рр., вояків УПА і підпільників ОУН, котрі не припиняли своєї діяльності в Західній Україні протягом 50-х років. Помітний вплив на формування інакодумства в Україні справляли зовнішні фактори. Передусім це стосується антикомуністичних виступів у країнах так званого соціалістичного табору, зокрема 1956 р. в Угорщині, потім Польщі, Східній Німеччині, Чехо-Словаччині, розпаду світової колоніальної систем на рубежі 50—60-х років, розгортання світового правозахисного руху, стимульованого прийнятою 1948 р. та з 1963 р. розповсюдженою в Україні «Загальною декларацією прав людини».
Дисидентський рух в Україні неминуче набув національно-демократичного забарвлення. Він заявив про себе ще в середині 50-х - на початку 60-х років, навіть раніше, ніж у Ленінграді, Москві та інших містах Росії. Як форма національно-визвольного руху, українське дисидентство відзначалося певними рисами. По-перше, це була мирна, опозиційна ненасильницька форма боротьби за розум і душу людини. Підтримуючи ідеали національно-визвольної боротьби, дисиденти прагнули досягти мети конституційними методами, шляхом проведення агітаційно-пропагандистських акцій. По-друге, цей рух мав свої чітко визначені організаційні форми (гуртки, спілки, об'єднання, комітети).
По-третє, дисидентство було загальноукраїнським явищем і існувало в усіх регіонах України: в Центрі і на Сході (Київ, Харківщина, Донеччина, Луганщина); в західній частині (Львівщина, Івано-Франківщина, Тернопільщина, Буковина); на Півдні (Одеса, Миколаїв, Херсон). По-четверте, дисидентство, як політично-національна течія, охоплювало різні соціальні прошарки населення - інтелігенцію (письменники, журналісти, літературознавці, вчителі, юристи, спеціалісти різних галузей народного господарства), студентство, робітництво тощо. Головними акціями, проведеними українськими дисидентами, стали конференція в Київському університеті з питань культури мови, що перетворилася в масову антирусифікаторську акцію, виступи інтелігенції біля пам'ятників Т. Шевченку в Києві та Каневі. Широку хвилю протестів у середовищі прогресивної української інтелігенції викликала пожежа у фонді українських Рукописів Київської публічної бібліотеки Академії наук УРСР. Характерно, що підпалили бібліотеку під час шевченківських Днів 24 травня 1964 р. Не всі дисиденти відкидали ідеологічні основи існуючої системи. Більше того, деякі з них звинувачували владу у відході ВІЦ «справжнього» марксизму. Зрештою, вони самі були продуктом системи і в її «поліпшенні», «вдосконаленні» вбачали сенс свого життя. Дисиденти-«шістдесятники» прагнули «соціалізму 3 людським обличчям», як вони говорили. Та, незважаючи на Че, всі вони потрапили в поле зору каральних органів режиму.
Залежно від «провини» і «впертості» (стояв чи не стояв «на своєму»; засуджував чи не засуджував свою попередню діяльність визначалася й міра покарання. Одних було «профілактовано» в КДБ чи кабінетах партійних функціонерів, інших при-тягли до судової відповідальності. Активізацію дисидентів влада зустріла у всеозброєнні. Як і раніше, вона не допускала критики режиму. 25 грудня 1958 р. був схва- лений Закон СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини», а в новій редакції Кримінального кодексу УРСР була збережена сумнозвісна 62 стаття — «антирадянська агітація та пропаганда». Тривали пошуки «ворогів радянської влади». Комітет держбезпеки при Раді Міністрів УРСР рапортував у 1960 р., що за період 1954—1959 рр. у республіці ліквідовано 183 націоналістичні та інші антирадянські організації і групи, притягнуто до кримінальної відповідальності 1879 осіб, вжито профілактичних заходів щодо 1300 громадян. Особливим досягненням керівництво КДБ вважало розкриття 46 антирадянських груп з числа інтелігенції та молоді, які налічували 245 учасників. У травні 1961 р. у Львівському обласному суді відбувся судовий процес над Українською робітничо-селянською спілкою (УРСС), організованою 1959 р. Левком Лук'яненком. УРСС ставила за мету домогтися виходу України зі складу СРСР. Це право було зафіксоване конституційними положеннями. Організатор спілки Л. Лук'яненко був засуджений до страти, згодом заміненої 15-річним ув'язненням у таборах та 10-річним засланням. До різних термінів були засуджені й інші члени спілки.
Група Л. Лук'яненка була не єдиною самостійницькою організацією України. Подібні позиції обстоювали Об'єднана партія визволення України, що існувала у 1953—1959 рр., створені у 60-х роках Український національний комітет (УНК), Український національний фронт (УНФ) та інші організації. Судові процеси над інакодумцями відбувалися у різ-них регіонах республіки. 1961 р- в Донецьку засуджено групу громадян, яку очолював журналіст Григорій Гайовий. 1962 р. в Запоріжжі пройшов суд над групою з шести осіб, до якої входили Володимир Савченко, Володимир Чернишов та інші. Аналогічні політичні процес* відбувалися в Рівному, Тернополі, Чернівцях, Луганську, Києві. На основі судових рішень більшість підсудних була репресована. І при цьому радянський уряд без кінця лицемірно заявляв, що в СРСР немає випадків притягнення до судової відповідальності з політичних мотивів, що в СРСР немає політичних в'язнів. У числі дисидентів виявилося чимало «шістдесятників».
Після усунення від влади М. Хрущова стала швидко проявлятися тенденція до посилення репресій щодо дисидентів. У серпні-вересні 1965 р. було проведено арешти близько двох десятків правозахисників. Серед них — літературний критик Іван Світличний, художник Опанас Заливаха, історик Валентин Мороз, поет-перекладач Святослав Караванський. Репресіям піддано і одного з лідерів українського дисидентського руху генерала Петра Григоренка. У відповідь на право-захисну діяльність, виступи на підтримку справедливої боротьби кримських татар за повернення на історичну батьківщину його спочатку було поміщено до психіатричної лікарні, а влітку 1964 р. позбавлено генеральського звання. Коли у квітні 1965 р. його припинили примусово «лікувати» і тодішній Голова Ради Міністрів СРСР О. Косигін дав вказівку поновити П. Григоренка в генеральському званні, Л. Брежнєв заявив: «Цього генерала я знаю... Рано його відпустили. Жаль». Арешти свідчили про початок рішучого наступу системи, кінець «відли ги». Однак реакція на це українських дисидентів засвідчила їхнє непохитне бажання продовжувати боротьбу. Праця І. Дзюби Своєрідним підсумком діяльності дисидентів «Інтернаціоналізм тів часів «відлиги» була праця літературного чи русифікація?» критика з Києва Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», перекладена потім кількома європейськими мовами. Книга була своєрідним протестом проти проведених 1965 р. арештів українських дисидентів, звинувачення їх в антирадянській Діяльності. Свій твір І. Дзюба адресував II. Шелесту, тодішньому першому секретареві ЦК КІІ України. Автор сміливо засуджував практику Нехтування громадянськими правами українського народу. Гострій кРитиці була піддана національна Політика Комуністичної партії в Ук-Раїні. Праця, хоч і базувалася на реологічних засадах націоналізму, дала могутній поштовх подальшому розгортанню правозахисного руху. Не випадково письменник Б. Антоненко-Давидович назвав працю І. Дзюби «референдумом покоління». Вустами молодого публіциста найактивніша частина української молоді заявила про свій розрив з тоталітарною системою.
Багатьом цей розрив коштував кар'єри: когось він повів страдницьким шляхом в'язнів сумління, деякі заплатили за нього власним життям. Але то не були марні жертви. «Віра виникає тоді, коли є мученики», а «знищені стають прапором», -писав про українських дисидентів Валентин Мороз.У цьому істинне значення їхньої діяльності. Політика десталінізації, яка проводилася в СРСР, не передбачала гармонізації відносин держави з церквою. Панівна ідеологія, що базувалася на грубо матеріалістичному світогляді, неминуче вступала в суперечність з релігійною свідомістю. Саме це стало причиною чергової антирелігійної кампанії, яка проходила на зламі 50-60-х років.
Газети, радіо, культурно-освітні заклади, інші засоби впливу на населення були зорієнтовані на посилення атеїстичної роботи. Починаючи з другої половини 50-х років, а значно ширше і активніше наприкінці 50-х - та початку 60-х років, у редакціях газет, на радіо організуються відділи атеїзму. Товариство «Знання», окрім спеціальних університетів на громадських засадах, створює науково-методичні ради, секції пропаганди науково-атеїстичних знань. У багатьох обласних і районних центрах створюються атеїстичні музеї та планетарії. У вузах відкриваються кафедри наукового атеїзму. Курс лекцій з наукового атеїзму запроваджується не тільки у вищих, а й у середніх спеціальних навчальних закладах, у старших класах загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних училищ, на курсах перепідготовки кадрів різних ланок. У мережі політичної освіти для дорослих і для працюючої молоді організовувалися теоретичні семінари, гуртки, масові школи з антирелігійною тематикою, кількість слухачів яких постійно збільшувалася.
На початку 1962 р. істотні зміни було внесено до законодавства. Обмежувалося відкриття церков та молитовних будинків. Питання ж про припинення діяльності храму вирішувалося не в центрі (як було до того), а виконкомом обласної ради. Ця процедура спрощувалася. Культовий об'єкт міг бути закритий на підставі акта технічної комісії та висновку уповноваженого У справах церкви при облвиконкомі. Культові споруди закривалися і навіть демонтувалися «у зв'язку з реконструкцією населених пунктів», як мотивували свої дії власті. Священики поз бавлялися можливості контролювати фінанси релігійних гр° мад, не мали права керувати їхньою практичною діяльність Державні податки на релігійні громади сягали понад 80%. релігійна громада мала право наймати священнослужителя тільки тоді, коли він отримував реєстраційне посвідчення уповноваженого у справах культів при облвиконкомі. Особливо сильних утисків зазнала православна церква. Протягом 1957-1964 рр. в Україні було закрито 46% православних храмів. Найбільше це торкнулося центральних та південно-східних районів республіки, де опір населення антицерков-ним акціям не був значним. Так, у Запорізькій області залишилося 9 храмів, на Дніпропетровщині — 26, у Криму — 14. Церкви, костьоли, синагоги і молитовні будинки активно закривалися в усіх без винятку регіонах. Народ намагалися переконати, що у вік космічних польотів і блискучих наукових досягнень релігійне мислення є проявом відсталості, реакційності і суперечить природі радянської людини - будівника комунізму. Все це отруювало свідомість, вносило дискомфорт у життя мільйонів людей, особливо старшого віку.
ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ 1. Назвіть причини виникнення дисидентського руху в Україні. Якими були його особливості? 2. Які акції, проведені дисидентами, викликали найбільший резонанс у суспільстві? 3. Охарактеризуйте вислів В. Мороза: «Віра виникає тоді, коли є мученики» і «Знищені стають прапором». 4. Охарактеризуйте розмах політичних репресій в Україні в другій половині 50-х - першій половині 60-х років. 5. Який резонанс у суспільстві викликала праця І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?»? 6. Чим була викликана антицерковна кампанія в Україні в 50-60-х роках? 7. Якими були наслідки антицерковної кампанії?
ДОКУМЕНТИ 1. З книги Л. Лук'яненка «Сповідь у камері смертників» 1953 року я вступив на юрфак Московського університету ім. Ломоносова. ...За п'ять років у Москві мене сім разів обізвали «хохлом». Кожен із цих сімох був моїм колегою і називав мене хохлом у доброму гуморі. Я в той момент і точно в його ж доброзичливому тоні називав його «кацапом». І тут ставало несподіване: мій добрий колега різко зупинявся, повертався, витріщувався на мене, наче як на якогось марсіанина, і кидав: - Так ти націоналіст... ...Я почав уважніше придивлятися під цим кутом зору до майбутніх юристів - російських інтелігентів, потенціальних творців національної державної політики Союзу РСР - і побачив, що національна зверхність державної багатовікової імперської нації так глибоко просякла свідомість російських людей, що нерівність вони сприймали за рівність. ...Після XX з'їзду КПРС у московських бібліотеках, у читальних залах з'явилося багато раніше закритої літератури... Твори М. Гру-шевського теж почали видавати... У залі періодики бібліотеки імені Леніна з'явилися комплекти журналу «Гасло», що виходив у Чернівцях і друкував матеріали до програми РУП (Революційної української партії)... Мене вразили матеріали до програми РУП своєю демократичністю і соціаліс-тичністю. Лук'яненко Левко. Сповідь у камері смертників. -К., Вітчизна, 1991. - С. 18. 2.Витяг із книги І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» От і радіємо з денаціоналізації десятків народів, з успіхів русифікації, то, що мовляв понад десять мільйонів неросіян в Союзі, за останнім переписом*, назвали «рідною» російську мову і зреклися своєї мови. І ставимо це в заслугу «великому и могучему русскому язьїку», забуваючи, що всі великі росіяни вбачали велич і красу своєї мови зовсім не в її нібито здатності витісняти й заміняти собою інші і славили її лише тоді й оскільки, коли й оскільки йшлося про обстоювання її для себе, а не поширення ЇЇ на інших. ... Щоб десятки націй СРСР «добровільно» відмовилися від своєї мови й національності, для цього потрібно дуже багато, непомірно багато неправди й несправедливості. Бо ж в атмосфері правди й справедливості безглузда й дика сама постановка того питання, такої мети: спеціально відмовлятися, цілим народом відмовлятися від своєї мови... Кому і що це дає?... Потрібно багато несправедливості і неправди щодо минулої історії цих народів, щодо марксизму-ленінізму, щодо суті комунізму, щодо характеру тих процесів, які відбуваються на наших очах. Чи при цьому можливе буде створення тієї високолюдяної й високоморальної атмосфери, з якою тільки й пов'язується в наших поглядах комунізм. Вітчизна. — 1990. — № 7. — С. 100.
ЗАПИТАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ. Документ № 1. Які причини виникнення дисидентства і власної участі у ньому визначає Л. Лук'яненко? Документ № 2. Прокоментуйте витяг із книги І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи Русифікація?» а) Про яку атмосферу «неправди і несправедливості» пише І. Дзюба! б) Які офіційні догми радянської пропаганди заперечував у своїй роботі І. Дзюба?
Історія України. 11 клас. Турченко Ф.Г, Панченко П.П., Тимченко С.М. Вислано читтачами інтеренет-сайту
Онлайн бібліотека з підручниками і книгами із історії України, плани конспектів уроків з історії України, плани конспектів уроків з історії України 11 класу
Зміст уроку
конспект уроку і опорний каркас
презентація уроку
акселеративні методи та інтерактивні технології
закриті вправи (тільки для використання вчителями)
оцінювання
Практика
задачі та вправи,самоперевірка
практикуми, лабораторні, кейси
рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
домашнє завдання
Ілюстрації
ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
реферати
фішки для допитливих
шпаргалки
гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати
Доповнення
зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
підручники основні і допоміжні
тематичні свята, девізи
статті
національні особливості
словник термінів
інше
Тільки для вчителів
ідеальні уроки
календарний план на рік
методичні рекомендації
програми
обговорення
Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.
Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.
|