Текущая версия на 05:25, 30 июля 2012

Гіпермаркет Знань>>Історія України>>Історія України 9 клас>> Історія України: Вступ

ВСТУП

Шановні дев'ятикласники!

Чи замислювалися ви над тим, для чого пишеться історія? Члени «Руської трійці» пояснювали важливість вивчення цієї науки так: «Узриш, як твої отці, твої діди жили, що діяли, що їх веселило, радувало, а що печалило, яке сонце між ними сіяло; як думали, яким духом обнімали природу, охресності, світ цілий... що їх наділяло до сильного діяння, а що їм силу віднімало, яка їхня мова, яка бесіда, яка їхня душа, яке серце...»

Отже, шановні дев'ятикласники, цього року продовжимо вивчати нову історію України XIX ст. Ми побачимо, як український народ, позбавлений шаблі, мушкета й політичних проводирів, своєю працею протягом XIX ст. створив умови для національного відродження України.

Щоб усвідомити, як це відбувалося, треба осягнути соціальні, економічні, духовно-культурні та національно-політичні процеси, які визначали зміст історичного поступу нашого народу протягом XIX ст.

Структура нашого курсу традиційно визначатиметься хронологічною послідовністю та тематичною організованістю вивчення історичного матеріалу.

Насамперед зверніть увагу на теми «Формування модерної української нації. Теорія та суспільні виклики в першій половині XIX ст.» і «Національна ідея в другій половині XIX ст. Українофільський, культурницький і політичний етапи визвольного руху». Вони містять переважно теоретичний матеріал, який дасть вам змогу глибше зрозуміти закономірності творення модерної української нації, його засоби, етапи, усвідомити зміст національної ідеї та інші вагомі теоретичні питання націотворення. Радимо повертатися до них і при вивченні інших тем. Далі проаналізуємо становище українських земель у складі Російської та Австрійської імперій наприкінці XVIII — протягом першої третини XIX ст. Наступним кроком стане вивчення соціально-економічного життя українського народу в першій половині XIX ст. Паралельно аналізуватимемо процес національного відродження від його витоків до таких яскравих проявів, як діяльність Кирило-Мефодіївського братства, участь українців у загальноєвропейській революції 1848-1849 pp., напружена робота громадівців і народовців протягом другої половини XIX ст.

Значну увагу звернемо на процеси модернізації (оновлення), які охоплювали всі сторони українського життя в другій половині XIX ст. Надзвичайно вагомим для розуміння причин успіхів і невдач національного відродження української нації стане вивчення теми «Суспільно-політичний рух в Україні в другій половині XIX ст.».

До структури цьогорічного курсу належать і теми, присвячені духовному життю нашого народу, його культурним надбанням протягом XIX ст. Програмою також передбачено вивчення історії вашого рідного краю, визначення його ролі й місця в загальноукраїнських подіях. Отже, із підручника ви зможете детально дізнатися про визначальні риси й напрями українського історичного поступу в XIX ст.

Бажаю успіхів!    Автор
 
ВСТУП

Розподіл території України на Східну та Західну між Російською й Австрійською імперіями.

Після Андрусівського договору між Річчю Посполитою та Московією територія України до кінця XVIII ст. залишалася розділеною по Дніпру на Лівобережжя з Києвом (під владою Російської імперії) і Правобережжя (у складі Речі Посполитої). Проте польсько-литовська держава протягом XVIII ст. перетворилася на арену боротьби за владу різних магнатсько-шляхетських угруповань.

Це призвело колись могутню країну до розорення й занепаду і, зрештою, до політичної катастрофи. Зміцнілі сусіди — Росія, Пруссія, Австрія — у 1772, 1793 та 1795 pp. поділили територію Речі Посполитої. Унаслідок цих поділів землі Правобережної України були розділені між Російською та Австрійською імперіями.

Під час першого поділу Австрія приєднала Галичину. До того ж у 1774 р. до її складу ввійшла Буковина як винагорода за дипломатичну підтримку ослабленої Османської імперії проти Росії. Закарпаття ж потрапило під владу Габсбургів ще наприкінці XVII ст. Наслідком другого поділу Речі Посполитої стало приєднання значної частини території Правобережної України (Подільського, до річки Збруч, Брацлавського, Київського та східної частини Волинського воєводств) до Російської імперії. Під час третього поділу Речі Посполитої Романовим дісталася й західна частина Волинського воєводства.

Австрійська імперія зосередила у своїх руках Західну Україну, яка становила 20 % українських територій, де проживало 3,5 млн мешканців. Російська імперія заволоділа 80 % території і 8,2 млн мешканців.

Унаслідок цих подій українці Правобережжя не отримали жаданої свободи. До старих соціальних і національних гнобителів долучилися ще й нові.

Україна в умовах загальноєвропейської кризи аграрно-ремісничої цивілізації.

Обидві частини України ввійшли до складу країн Європи, які протягом XIX ст., особливо першої його половини, переживали кризу. До скасування панщини у 1848 р. на заході та селянської реформи 1861 р. на сході в Україні панувала феодально-кріпосницька система. Вона базувалася на натуральному веденні господарства, власності поміщиків на землю та особистій залежності селян.

Ці основні риси феодально-кріпосницької системи стали вирішальними причинами кризи. Адже така система не сприяла виникненню в селянина — основного виробника — будь-якої зацікавленості результатами своєї праці, оскільки він працював не з власної ініціативи, а лише з примусу. Ця система спричинила також деградацію поміщицької верстви. Велике земельне володіння та використання дармової праці кріпаків аж ніяк не спонукало їх бути ініціативними та освіченими організаторами сільськогосподарського виробництва.

Порівняно з європейськими країнами, де не було масового кріпацтва, експлуатація українських селян була надзвичайно жорстокою. Це зумовлювалося тим, що феодальними експлуататорами тут дуже часто були поміщики — представники інших народів і релігійних конфесій. Особливо відчутно це проявлялося в Західній Україні та на Правобережжі, де землевласники були за походженням угорцями, австрійцями, поляками католицького віросповідання, а селянство — українським (православним чи уніатським). Тому криза феодально-кріпосницьких відносин супроводжувалася перманентною соціальною боротьбою селянства з поміщиками.

Переважання натурального виробництва перешкоджало розвитку ремесла, яке не мало змоги вийти за межі дрібнотоварного виробництва. Ремісники не могли продавати свою продукцію тим, хто не мав достатньої суми грошей і задовольняв більшість своїх побутових і господарських потреб виробами власних чи кріпацьких рук. Через це ринок ремісничої продукції був надто вузьким.

Розвитку ремесла не сприяли поміщицькі мануфактури. Використовуючи дармову працю кріпаків у виробництві ремісничої продукції, поміщики продавали її дешевше, що призводило до розорення ремісників.

Зародження й утвердження рис індустріального суспільства.

Одночасно в надрах феодалізму набирав усе більшої сили капіталістичний лад. Незважаючи на гальмо кріпосництва, товарно-грошові відносини поступово розвивалися. Вирішальне значення в цьому мало освоєння нових земель на Півдні й зростання потреб на сільськогосподарську сировину та продукти харчування в індустріально (промислово) розвинутих країнах Західної Європи. Такі обставини надавали можливість поміщикам і заможним селянам швидко збагачуватися за рахунок продажу продукції на європейські ринки. Виробники все частіше організовувалися заради продажу товарів на ринку й отримання грошей, які не зберігали ніби скарб, а використовували як капітал, укладаючи їх у нове й розширене виробництво заради одержання прибутку.

Сприятливі умови для розвитку індустріального суспільства виникли після реформи 1861 р. Земля й робоча сила стали товаром, який можна було вільно купувати й продавати. Наявність дешевої робочої сили, багатих покладів вугілля й залізної руди, значне розширення внутрішнього ринку вели до прискорення процесу індустріалізації. Україна набувала рис індустріального суспільства, здатного швидко розвиватися.

Через підтримку царською владою феодально-кріпосницьких відносин процес здійснення промислового перевороту (революції) в Україні розтягнувся на довгі десятиліття. Розпочавшись у 30-40-х роках XIX ст., він ще не завершився і в XIX ст., але був забезпечений перехід від ручного ремісничо-мануфактурного до великого машинного фабрично-заводського виробництва. На нових підприємствах виробництво базувалося на використанні парових двигунів, різних машин і механізмів. Промисловий переворот сприяв розвитку залізничного транспорту, створенню самостійної машинобудівної галузі.

Індустріальний розвиток спричинив глибокі суспільні зміни. Почало швидко втрачати свою значимість земельне дворянство. Його витісняли буржуазія та інтелігенція. Активно формувалася ще одна соціально пригноблена верства — наймані робітники.

Незважаючи на процеси індустріалізації, частка промислового виробництва в Україні була набагато меншою порівняно 3 аграрним господарством. Через це поміщики утримували сильні позиції в політичному житті. Уособленням влади поміщиків-кріпосників протягом усього XIX ст. залишався царизм.

Заснований на імперських засадах, російський царизм потребував зміцнення своєї військової могутності, а тому був зацікавлений у розвитку промислового виробництва, особливо після поразки в Кримській війні. Разом із тим він продовжував опиратися на дворянство, ігноруючи інтереси суспільних верств, пов'язаних з індустріальним виробництвом.

Українське національне відродження.

Національне відродження — це процес відновлення національних, політичних і культурних прав етносу, який перебував у залежності від панівної імперської народності. Він супроводжувався зростанням наукового інтересу до свого минулого, дослідженнями етнографії, фольклору й історії, розвитком літератури на народній мові, заснуванням освітніх і культурних закладів для плекання рідної культури, утворенням національних політичних партій, які виступали за здобуття окремішності від імперських політичних структур. Тому російські та австрійські імперські власті вороже ставилися до будь-яких проявів національного відродження. У всіх європейських незалежних державах національну самосвідомість утверджувала буржуазія. Перемога індустріального суспільства над феодальним аграрно-ремісничим була забезпечена саме національною буржуазією—організатором і натхненником національних рухів. В Україні національне відродження мало іншу долю та дещо інших рушіїв.

Імперські сили всіляко стримували розвиток української національної буржуазії. Тому виразником національних ідей, рушієм національного відродження виступили представники української інтелігенції. Спочатку вони збирали й вивчали народні традиції, звичаї, фольклор — народну культуру. Натхненні її глибокою мудрістю й багатством, українські інтелігенти ставали творцями талановитих мистецьких творів. Так вони допомагали українському народові усвідомити себе й перейнятися почуттям гідності й самоповаги за свою звитягу та здобутки, висміяти в собі низьке й негідне. Чим краще інтелігенція розвивала культуру, зміцнюючи національну самосвідомість народу, тим чіткіше вона усвідомлювала необхідність переходу від культурницького до політичного етапу національного розвитку. Тому вона почала створювати громадські та громадсько-політичні організації.

Імперська влада, насамперед російський царизм, рішуче розправлялася з найменшими спробами громадсько-політичної роботи, через що українське національне відродження тривалий час перебувало на культурницькому етапі. Після перших яскравих спалахів політичної активності Кирило-Мефодіївського братства на Наддніпрянщині та діяльності Головної руської ради в Галичині українська національна інтелігенція змушена була повернутися до культурно-просвітницької роботи. Лише наприкінці століття, насамперед у Західній Україні, українство почало шукати можливості захисту своїх національних інтересів, створивши перші політичні організації та партії, узявши участь у парламентській боротьбі.

У справі національного відродження Захід і Схід України ніби передавали один одному естафету національного лідерства. Це зумовлювалося посиленням наступу на національну українську культуру то Російською, то Австрійською імперіями. І лише взаємодопомога давала можливість українцям поступово зміцнювати свої позиції

О. К. Струкевич, Історія України, 9 клас
Вислано читачами з інтернет-сайтів

_{Онлайн бібліотека з підручниками і книгами з історії України, плани-конспекти уроків по всім предметам, завдання з історії України для 9 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.