Текущая версия на 10:26, 25 июля 2012

Гіпермаркет Знань>>Історія України>>Історія України 5 клас>> Історія України: Зростання національно-культурного руху в Україні

ЗРОСТАННЯ НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНОГО РУХУ В УКРАЇНІ

За вкрай несприятливих обставин в Україні, переділеній кордонами Російської та Австрійської імперій і зацькованій постійними заборонами й утисками, поступово знову наростав національно-визвольний український рух.

Ідеї Кирило-Мефодіївського товариства в Наддніпрянській Україні підхопили осередки, що їх називали громадами. Перша громада наприкінці 50-х років постала в Києві. Гурток об'єднав студентів Київського університету, з-поміж яких найактивнішим був Володимир Антонович - у майбутньому професор історії, вчений зі світовою славою. За кілька років громади було створено також у Полтаві, Харкові, Чернігові, Одесі та інших містах. Громадівці організовували бібліотеки й недільні школи для селян та неосвіченої молоді, писали й видавали підручники та інші книжки навчального змісту, збирали й досліджували усну народну творчість, відшуковували документальні матеріали з української історії тощо.

Такій самій діяльності присвятили себе і в західноукраїнських землях народовці. Продовжуючи традиції «Руської трійці», вони прагнули вибороти для українців, які перебували під владою Австрійської імперії, найпростіші людські права: право обирати своїх представників до органів влади, право користуватися рідною мовою, право навчати дітей у власній школі... Пожвавлення українського національно-визвольного руху лякало уряди обох імперій. До жорстких утисків вдався, зокрема, російський царат. Року 1863 міністр внутрішніх справ Російської імперії видав обіжник про заборону друкувати книжки для народного читання українською мовою. Там було написано, що «української мови не було, немає та бути не може».

Збігло трохи більше десяти років, і з'явився ще один документ - цього разу вже царський указ. Він забороняв друк будь-яких творів і перекладів українською мовою та завезення з-за кордону українських видань. Також не дозволялося здійснювати українські театральні вистави, навіть публікувати українські тексти до нот.

В Австрійській імперії закони були дещо м'якшими, отож полум'я українського визвольного руху перекинулося на західноукраїнські землі. Втім, активну участь у ньому брали і наддніпрянці. Внаслідок цього пожвавилися зв'язки між українськими землями. З'явилися політичні, культурні, наукові організації, діяльність яких мала всеукраїнське значення. Так, зокрема, 1873 р. з ініціативи наддніпрянців у Львові було створено Літературне товариство ім. Т. Шевченка, через 20 років реорганізоване в Наукове. Непересічне значення для згуртування українців мала поява в Галичині перших політичних партій. Перша така організація постала у Львові 1890 р. її організатором був Іван Франко.

Жива історія

Творчий доробок Івана Франка (1856-1916) вражає. Його перу належить близько 8400 художніх і наукових творів. Отож визначальною рисою вдачі Івана Франка була виняткова працездатність. А завдячував він цим своєму батькові - сільському ковалю. Власне, тому вже знаним письменником і авторитетним громадським діячем Іван Якович зауважував, що його мандрівка в життя почалася з батькової кузні. Рідним мав завдячувати Франко й тим, що розгледіли в ньому хист до науки й надали можливість здобути першокласну освіту - а було це ой як нелегко для галицьких селян. Та найважливіший урок дитячих літ - безмежна любов до рідної землі, яка спонукала Франка нехтувати особистим спокоєм і добробутом та жити задля українського народу.

Українські культурні діячі під час урочистостейз нагоди сотої річниці виходу «Енеїди» І. Котляревського.
1898 р. У центрі - Михайло Грушевський та Іван Франко.

Прочитайте оповідання, дайте відповідь на запитання

Чому врочисте святкування сотої річниці виходу у світ «Енеїди» Котляревського та вшанування 25-літньої діяльності Івана Франка 1898 р. засвідчило зростання українського руху?

З ВОГНЕМ БАТЬКОВОЇ КУЗНІ

Стара кузня край дороги. Давно служить вона людям. Та не знає втоми її вогнисте серце, шумує полум'ям, розсипається іскристими зблисками. Івась любив дивитися, як вирує вогонь. Часом дослухався до власного серця, і йому здавалося, що воно - як вогонь у кузні. Торкнувшись рукою до грудей, хлопець відчував тепло та легкі удари, ніби спалахи невидимого багаття, і радів од свого відкриття. «Усередині кожної людини є маленьке вогнище. Поки воно горить, людина живе», -розмірковував малий. За хвильку ділився здогадом із батьком-ковалем. Так починалася одна з тих незабутніх розмов, які невидимою ниткою-основою вплелися в його життя, виткавши творчу вдачу.

...Іван Франко усміхнувся згадці та озирнувся навкруг. Велика театральна зала була повна гостей. З усіх кінців Галичини з'їхалося до Львова на свято Котляревського свідоме українство - священики й лікарі, письменники та вчителі, художники й музиканти. Сто років, що минули від дня виходу перших трьох частин славнозвісної «Енеїди», - це час пробудження України.

- Оце сила! Дух росте, коли глянеш довкола! - захоплено вітали один одного гості.

На мить зосередившись, Франко знову заглибився в спогади-думки: «Скільки тепла в цій залі. Вогненні серця, запальні слова... Нікому не згасити вогнища українського визвольного руху!»

Святковій постановці п'єси Котляревського «Наталка Полтавка» передував вірш Івана Франка «Великі роковини», написаний спеціально для цього вечора.

До присутніх зі сцени звертався вічний козак Невмирака. Сивий, згорблений долею, він перебирав струни бандури й плакав-журився над тяжкою долею України. Поетові ж раптом пригадалося, як плакав колись у кузні він сам над розповідями батька про братів-українців з Наддніпрянщини - так само безправних, як і вони, галичани. Мокрими очима дивився він тоді на вогонь. Крізь сльози полум'я здавалося яскравішим і гарячішим. І йому, хлоп'яті, мріялося, як добре було б вихопити з горна жар, розтрусити його по всій рідній землі, щоб праведний вогонь розтопив віковічні кайдани, які по руках і ногах в'яжуть українців.

Численні глядачі в залі були свідками творення дива. Старезний козак Невмирака, зігрітий теплом присутніх, раптом почав молодшати. І вже не плачі-жалі виспівував він - зі сцени злітали крилаті слова, яким було затісно в театрі. Тож вихоплювалися вони на львівські вулиці й линули далі - по всій Україні:

До великого моменту
Будь готовий кожний з вас, —
Кожний може стать Богданом,
Як настане слушний час.
Мовиш: «Нині інші війни».
Ну, то іншу зброю куй,
Ум гостри, насталюй волю,
Лиш воюй, а не тоскуй!
Лиш борися, не мирися,
Радше впадь, а сил не трать,
Гордо стій і не корися,
Хоч пропадь, але не зрадь!

Скількох молодих українців прилучили ці слова до великої справи визволення Батьківщини! Не дивно, що саме того дня урочисто вшановували й 25-річну літературну й громадську діяльність Івана Франка.

За годину після вистави до громади звернувся сам поет. Його спокійна, розважлива, тиха промова вражала не менше, ніж артистичне виконання його віршів. Подякувавши за високу оцінку своєї праці, він казав, що ніколи не вважав себе ані великим талантом, ані героєм, ані зразковим характером, тільки був тим муляром, який замуровує дірки в нашім народнім мурі, й тим пекарем, що для наших людей пече хліб насущний, бо, вихований у твердій школі життя, засвоїв назавжди два правила: сповнювати свій обов'язок та безнастанно працювати.

Свято завершилося пізно ввечері. Поважний і, як завжди, замислений повертався Франко додому. Йшов - і не помічав нічної темряви, так ясно йому світив десь із глибини спогадів вогонь батькової кузні: «Цей вогонь я взяв із собою в довгу мандрівку життя».

Прочитайте уривок з вірша Івана Франка «Великі роковини». До чого закликає поет? Знайдіть в оповіданні слова Франка про самого себе. Як ви їх розумієте? Кого Іван Франко вважав своїм найпершим учителем?

Попрацюйте з датами та подіями

Перший том «Історії України-Руси» Михайла Грушевського вийшов друком на четвертий рік роботи вченого у Львівському університеті та був присвячений святкуванню 100-річчя українського національного відродження. Коли М.Грушевський очолив кафедру історії України - першу в нашій історії?

Люди і долі

Володимир Антонович (1834-1908) зажив слави найбільшого знавця писемних історичних джерел. Це й не дивно. Адже він особисто зібрав і підготував до друку 9 томів документів з історії України. Українська історія завдячує йому ще й цілим сузір'ям талановитих учених. Викладаючи протягом З0 років у Київському університеті, Антонович залучав найздібніших студентів до вивчення минулого України. Він скеровував дослідження своїх учнів так, щоб жоден із періодів української історії не залишався поза увагою. Тож було нагромаджено величезний документальний матеріал, достатній для створення цілісної загальної історії України. Завдання це виконав на початку 20 ст. Михайло Грушевський - теж учень Антоновича.

Попрацюйте з історичними джерелами

Василь Доманицький - учень В. Антоновича - згадував:

«...Буваючи в хаті «професора», ми, самі всі українці з роду, вперше тут довідалися й побачили, що є на світі книжки, написані нашою рідною мовою, що є українські книжки якраз для нас цікаві, і пам'ятаю, випросивши у «професора» через його сина галицький «Дзвінок» або «Лиса Микиту», ми один в одного їх виривали, щоб собі прочитати. Згодом за дитячими книжками пішли й поважніші як, наприклад, «читанки», популярна українська історія з малюнками.

Коли ж почали ми заводити власну громадську бібліотеку, то добрий професор надарував нам дуже цінні книжки. Незабаром у нас була така переважно історична бібліотека, що й ціни їй не скласти.

...Пригадую собі, скільки раз за моєї пам'яті водив він нас в археологічні та нумізматичні музеї в університеті та докладно, години 2-3, водячи від вітрини до вітрини, читав нам українською мовою блискучі, змістовні, а разом з тим так, що й мала дитина усе зрозуміє, лекції з української археології, якій він був батьком. Бувало збереться коло десятка людей, і Володимир Антонович ніколи не відмовиться повести й усе розказати...»

Чому в середині 19 ст. було сутужно з українськими книжками? Які факти в джерелі свідчать, що до Володимира Антоновича тогочасна молодь ставилася з надзвичайною шаною?

ВЕЛЕТИ ДУХУ

Своїм піднесенням український рух завдячував сузір'ю надзвичайно талановитих людей - «упертих українців», як називав себе один із них. Беззастережна віра в Україну сповнювала їх дивовижної сили.

Про багатьох видатних українців другої половини 19 ст. ви вже довідалися. Це Володимир Антонович, Іван Франко, Михайло Груніевський.

До велетнів духу належить Іван Пулюй. Цей винятково обдарований тернопільчанин кохався у фізиці й технічних науках, був знаним звіздарем та володів 15 мовами. Брав активну участь у діяльності Наукового товариства імені Шевченка, очолював першу в Європі кафедру електротехніки. А ще перекладав Святе Письмо, бо щиро вірив, що народ, який має змогу читати Біблію рідною мовою, житиме вічно. До перекладу церковних книг Іван Пулюй узявся ще під час навчання на богословському факультеті Віденського університету. Тоді його клопотами побачив світ «Молитовник» українською мовою. До праці над Святим Письмом Пулюя, 24-річного священика й одночасно студента філософського факультету, залучив відомий український письменник і громадський діяч Пантелеймон Куліш. Протягом багатьох років двоє подвижників працювали над перекладом Нового Заповіту, видру ковуючи частину за частиною. Куліш перекладав також і Старий Заповіт. І врешті, 1903 р., у Відні вийшла друком довгоочікувана українцями книжка - «Святе Письмо Старого і Нового Заповітів».

Видатним мовознавцем, дослідником східних мов був Агатангел Кримський. Про нього казали, що не було такої мови, якої він не знав. Український учений опанував упродовж життя більше 50 мов. У своїх дослідженнях з'ясовував походження та історію української мови, її взаємозв'язки з мовами сусідніх народів. Згодом брав участь у створенні українського правопису. Про всеосяжність і глибину знань Агатангела Кримського залишила цікаві свідчення українська письменниця Леся Українка. В одному з листів вона дякувала вченому за його згоду консультувати її з мовних питань. Леся Українка сама знала до десятка мов, надзвичайно цікавилася давніми мовами, багато перекладала, та того разу йшлося про мову надто далекого від України північного народу. Мовознавець вичерпно відповів на Лесине запитання, позаяк ту мову знав.

Яскравий слід в історії України 19 - початку 20 ст. залишила родина Тобілевичів. Брати Іван, Микола, Панас та їхня сестра Марія були тими, хто творив український професійний театр. Як театральних діячів їх знали за творчими іменами: Івана, видатного драматурга, актора й режисера, за прізвищем Карпенка-Карого, Миколу, талановитого актора й режисера, і Марію, видатну співачку та блискучу актрису, - за прізвищем Садовські. Панас Тобілевич мав сценічне ім'я Саксаганський. Тобілевичі разом із письменниками-драматургами Михайлом Старицьким та Марком Кропивницьким, талановитою актрисою Марією Заньковецькою створили кілька театральних труп, об'їздили з українськими виставами всю Україну - і то за часів, коли українське слово зазнавало найсуворіпіих заборон. Український театр прилучив до національно-визвольного руху багато молоді.

Різноманітні прояви культурного й громадського життя українців потребували чималих коштів. Хто ж були ті щедрі меценати, за фінансової підтримки яких виходили у світ українські книжки й журнали, ставилися українські вистави, провадилися наукові дослідження української минувшини, створювалися українські музеї, діяли українські недільні школи й культурні осередки? Вдячної пам'яті нащадків зажили родини українських промисловців Симиренків, Яхненків, Терещенків, Ханенків. Володіючи неабиякими статками, вони опікувалися не лише господарським, а й духовним життям. їхнім коштом постало чимало лікарень, навчальних закладів, храмів у багатьох містах України. Приміром, родині Терещенків тогочасний Київ завдячував дитячим притулком, лікарнею, двома гімназіями та двома училищами, кількома корпусами Політехнічного інституту, трьома музеями тощо. Лише один представник тієї славної родини - Микола Артемійович Терещенко пожертвував на громадські потреби близько п'ятьох мільйонів карбованців. Не поступався йому щедрістю й брат - Федір Терещенко.

Споконвіку духовним життям українців опікувалася християнська церква. Багато тогочасних українських діячів були священиками або походили з родин священиків. Великого авторитету в західноукраїнських землях зажив митрополит греко-католицької церкви Андрей Шептицький. Щиро переконаний у тому, що найвищим покликанням священика є служіння Богові й рідному народу, він переймався не лише церковними, а й культурно-громадськими справами. За його сприяння у Львові 1903 р. з'явилися українська лікарня, Науковий інститут, об'єднаний із Львівською богословською академією, Академічний будинок для українських студентів.

Попрацюте з історичною картою

В яких українських містах у 19 ст. діяли вищі навчальні заклади?

Жива історія

Леся Українка - творче ім'я видатної української письменниці Лариси Петрівни Косач (1871-1913). Та мистецтво слова - не єдина царина, до якої докладала праці Леся Українка. З надзвичайним завзяттям бралася вона до справ громадського життя тогочасної України. І завжди - чи то співпрацюючи з українськими газетами й журналами, чи то клопочучись про створення бібліотек для народного читання, виявляла твердість характеру й несхитну волю до чину. «Я вірю в нашу справу, що вона буде жити й рости, бо в ній є велике зерно життя», - писала Леся Українка про українське відродження. Тією вірою сповнений кожен рядок її вогнистих віршів.

Прочитайте оповідання, дайте відповідь на запитання

Як можна витлумачити слова Лесі Українки: «Гнітить мене твоя краса, чужино!»?

                                                                                   І ВСЕ-ТАКИ ДО ТЕБЕ ДУМКА ЛИНЕ...
                                                                                                            І
- Миколко, що сталося? Ти, здається, не слухаєш мене? - Лариса Петрівна пильно дивилася на свого учня, намагаючись збагнути причину його неуважності.

- Гляньте лишень на небо, - тільки й мовив хлопець.

М'яка єгипетська блакить, зазвичай така лагідна й прозора, просто на очах розпалювалася якимсь шаленим вогнем. Кілька хвилин - і небо над Хельваном палало криваво-червоною загравою.

- Оце, певно, і є дихання пустелі, - задумливо мовила Лариса Петрівна. - Нам, Миколко, треба про все докладніше розпитати в когось із тутешніх. А он і Саїд з Мухаммедом. Біжи поцікався, що воно таке?

Миколка зіскочив з місця, а за мить повернувся збуджений і зацікавлений.

- Це хамсин! - переможно вигукнув він. - «Хамса» - арабською п'ять. Саїд казав, що піщаний вітер місцеві люди пов'язують із цим числом, бо дме він ніби п'ятдесят діб або ж число днів, що ділиться на п'ять.

Рудий хамсин в пустині розгулявся,
Жагою палений, мчить у повітрі,
Черкаючи пісок сухими крильми,
І дише густо полум'ям пекучим...

                                                                                                                II

У затишному холі Лариса Петрівна й Миколка спробували повернутися до занять. Та, син, що вже повновладно господарював надворі, не полишав почуття й думки ні вчительки, ні учня. Тим паче, що Лариса Петрівна - відома українська поетеса, знана під творчим ім'ям Лесі Українки, як справжній митець не могла залишатися байдужою до грізного й водночас дивовижного явища природи. Підступна хвороба змусила її багато подорожувати. Ось і тепер у Єгипті перебувала на лікуванні. «Не розчарував мене Єгипет, а ще більше причарував», - писала поетеса в листі до матері. Враження були настільки сильними й надихаючими, що викликали бажання творити.

Того ж року в Хельвані Леся Українка написала низку віршів «Весна в Єгипті», де відтворила своє замилування країною сонця. Проте й у далекій чужині письменниця не забула про Батьківщину. Бо ні сонце, ні всі чари природи не могли заступити млистих поранків рідної землі, що кликали її, мов пташину з вирію:

І все-таки до тебе думка лине,
Мій занапащений, нещасний краю,
Як я тебе згадаю,
У грудях серце з туги, з жалю гине.

Адже там, у рідних волинських лісах, губилося найбільше диво - загадка життя.

- Якби люди мали таку здатність, - мріяла дівчинка.

- Людям дається велике випробування, - пояснювала мама - Хто пронесе іскру любові, як Мавка, через усі перешкоди й зваби, не зміняє її ні на які вигоди, той отримає в нагороду те що не вмирає. Але для цього людина мусить бути сильною.

Згодом дівчина часто згадувала мамині слова. Яким же тяжким виявилося її випробування! Нестерпний біль, що запускає пазурі в саме серце, і чужина.

Навіть гарячий подих пустелі виявився безсилим притлумити тугу за Батьківщиною, рідними та близькими. Тож не дивно, що в далекому Єгипті з'явилася сповнена суму й любові до України поема «Бояриня». Та нещасливою виявилася доля цього твору. Щирі почуття до рідної землі, палкий заклик до земляків позбутися ганебних невільницьких кайданів і стати вільними так налякав ворогів української державності, що поема понад 70 років замовчувалася. І лише коли Україна стала вільною державою, Лесине слово повернулося до рідного народу.

                                                                                                                           III

- Ларисо Петрівно, що вразило вас найбільше? - все ще приголомшено і якось таємниче запитав Миколка.

- Кольори, - відповіла Лариса Петрівна. - Мене вабить таке їх поєднання. Як на Україні під час вечірньої зорі.

За вікнами шурхотів піском гарячий вітер, обіднє сонце сипало золотисто-червоними променями, кожен думав про своє. Хто знає, може, саме в ті хвилини в душі Лесі Українки народжувалися слова:

Добраніч, сонечко! Ідеш на захід...
Ти бачиш Україну - привітай!

Що було для Лесі Українки джерелом наснаги й творчості? Поясніть назву оповідання. Що ви дізналися про поему Лесі Українки «Бояриня»? Головним персонажем найкращої поеми Лесі Українки «Лісова пісня» стала Мавка. Що ви довідалися про цей образ з оповідання?

Попрацюйте з історичними джерелами

З листа українського письменника Михайла Старицького до Івана Франка: «Від 1863 по 1871 рр. і від 1876-1881 рр. були страшенні утиски і цензурні, і поліцейські, і жандармські: мало не щоденні труси, арешти, тюрми, висил¬ки до Сибіру і навіть шибениці... Так при таких обставинах доводилось працювати: жах, лемент, одчай панували скрізь, і не було де шукати ні поради, ні підмоги, тільки невелике коло українських літераторів та щирої молоді підтримувало мене. У перший період утисків до 1872 року було заборонено цілком у Росії наше слово: ми вимушені були співати в концертах народні пісні французькою мовою... Отож з 1872 р. розрішено було український приватний спектакль: з того часу, крім перекладів, які дозволено було до друку, я узявся й до сцени, вважаючи її за могутній орудок до розвиття самопізнаття народного. Склалося в Києві Товариство сценічних аматорів, і я став на чолі його режисером і постатчиком п'єс: отож і появились тоді лібрето до музики - «Чорноморці», «Різдвяна ніч», «Утоплена». Вертаючись до того руху, що спалахнув був у Києві в 1872 р., мушу додати, що він швидко й погас: скасував його височайший указ 1876 р.».

Використовуючи джерело, схарактеризуйте умови, за яких доводи-лося працювати подвижникам українського театру. Про які укази, що перешкоджали митцям, згадував Михайло Старицький?

Допитливим

Чи знаєте ви, що гімн «Ще не вмерла України...» з'явився в 19 ст.? Хто ж його автори? Спочатку народилися вірші. Вони належать знаному громадському діячеві, збирачеві народної творчості, поету Павлові Чубинському.

Дослідники припускають, що поезія «Ще не вмерла України...» з'явилася 1862 р. в Києві. І відразу була заборонена царським урядом. ... Зазнав переслідувань і її творець - 7 років перебував на засланні. Проте слово виявилося незнищенним. Вірш переписували, передавали один одному, вчили напам'ять. Так із Наддніпрянської України він потрапив до Галичини, де й був покладений на музику. її автором став західноукра-їнський композитор Михайло Вербицький. У вірша ніби виросли крила - пісня полетіла над Україною, об'єднуючи  розшматовані землі,  гуртуючи  переділений кордонами  народ, закликаючи до боротьби:

Станем, браття, всі за волю від Сяну до Дону,
В ріднім краю панувати не дамо нікому.

Показово, що пісня «Ще не вмерла України...» сприймалася як гімн відпочатку свого існування. Саме так визначали її, зокрема, Іван Франко та Леся Українка.

Не втратила пісня свого значення й за нашого часу. У березні 2003 року було схвалено Закон України «Про Державний Гімн України», яким визначено, що «Державним Гімном України є національний гімн на музику М. Вербицького із словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського».

Люди і долі

Окрасою Києва є Державний музей західного та східного мистецтва. Створили ту безцінну мистецьку скарбницю Богдан і Варвара Ханенки. Богдан Ханенко за фахом був юристом, та ще замолоду перейнявся колекціонуванням творів мистецтва. Тож, вийшовши у відставку, цілком поринув у ту справу. Його інтерес поділяла й дружина Варвара Миколаївна - дочка уславленого українського промисловця-мецената Миколи Терещенка. Мандруючи країнами Західної Європи, подружжя купувало картини, вироби зі скла, коштовні тканини. Понад сорок років подружжя Ханенків збирало твори світового мистецтва. Родинна колекція налічувала майже 3 тис. книжок, 1250 полотен найвидатніших художників світу.

Справжню перлину для своєї колекції - «Портрет інфанти Маргарити» іспанського художника Дієґо Веласкеса - Богдан Ханенко придбав 1912 р. в Берліні. А ще в зібранні Ханенків були твори видатних митців Італії, Франції, Німеччини, Нідерландів, Великої Британії, Китаю, Індії, Японії, Єгипту. Всі ці скарби за заповітом Ханенків були подаровані місту Києву.

Перевірте, про що дізналися й чого навчилися
1. Як розгортався український рух упродовж 19 ст.?
2. Розкажіть, як відбувалося святкування сотої річниці виходу у світ «Енеїди».
3. Чому українці так урочисто вітали 25-річчя творчої та громадської діяльності Івана Франка?
4. Розкажіть про внесок Володимира Антоновича в розвиток української історичної науки. Чим він прислужився українському національному рухові?

В. Власов, О. Данилевська, Вступ до історії України, 5 клас
Вислано читачами з інтернет-сайтів

_{Скачати календарно-тематичне планування з історії України, відповіді на тести, завдання та відповіді школяру, книги та підручники, курси учителю з історії України для 5 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.