Література і фольклор — скарбниця духовних багатств людства - История изменений

User23 в 06:36, 11 июля 2012

2012-07-11T06:36:53Z

User23 в 11:47, 6 июня 2012

2012-06-06T11:47:09Z

← Предыдущая		Версия 11:47, 6 июня 2012
Строка 3:		Строка 3:
	<br> <br>		<br> <br>

-	<br> '''''ЛІТЕРАТУРА І ФОЛЬКЛОР — СКАРБНИЦЯ ДУХОВНИХ [http://xvatit.com/nichego-sebe/lessons-wealth/93867-remontiruy-dengi-i-umnozhay.html БАГАТСТВ ]ЛЮДСТВА'''''<br><br>Із давніх-давен люди надзвичайно шанували слово і вірили в його чарівні властивості. Слово для них було ніби осереддям духовної сили, животворної енергії, яка може допомогти людині, або, навпаки, зашкодити їй.<br>Декілька тисяч років тому у Стародавній Греції жили люди, які надзвичайно любили мудрість. їх так і називали: «ті, хто любить мудрість», або, грецькою мовою, «філософи».<br>У заможного філософа Ксанфа був раб на ім'я Езоп, теж філософ. Якось до Ксанфа завітали друзі, щоб поговорити про мудрі речі. Господарю захотілося пригостити їх чимось особливим, і він послав Езопа на базар купити найдорожче, найкраще і найсолод-ше, що тільки знайде. Яким же було його обурення, коли Езоп приніс звичайний свинячий язик, страви з якого тоді готувала біднота. «Нащо ти ганьбиш мене перед гостями? Чому не виконав наказу?» — вигукнув Ксанф. «Я його виконав, господарю, — спокійно відповів Езоп. — Адже що може бути кращим за язик? За його допомогою ми спілкуємося з друзями, домовляємося з ворогами, освідчуємося в коханні. Позбав людину язика, і ти позбавиш її половини життя». Гості схвально загомоніли, бо відповідь раба їм сподобалася. Справді, нічого кращого за язик у світі немає.<br>Тоді Ксанф знову відправив Езопа на базар, щоб той приніс найгірше, найбридкіше, що тільки існує на світі. Езоп знову приніс язик. Ще дужче розгнівався Ксанф: «Ти що, глузуєш з мене і моїх друзів?» Але мудрий раб лише посміхнувся у відповідь: «Хіба може щось бути гіршим за язик? Адже за його допомогою ми брешемо, зраджуємо найкращих друзів, перетворюємо їх на ворогів і розпалюємо війни. Позбав людину її злого язика, і світ стане набагато кращим...» Замислилися гості і знову погодилися з Езопом...<br>Отож магічну, чудодійну силу слова люди помітили ще в сиву давнину. Наші з вами пращури жодної справи не починали без благословення (тобто «благого», доброго слова) і нічого так не боялися, як батьківського прокльону, тобто слова злого. Ця віра у силу слова збереглася і до сьогодні. Часто людина, вирушаючи в далеку путь, бере із собою особливу молитву і вірить у її чудодійну силу. Та й сам світ почався з божественного Слова. «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово...», — сказано в Біблії.<br>Чи не з цієї віри у чудодійну силу слова і зародилася художня література: людині хотілося зрозуміти, пояснити і розповісти про світ, який її оточував, поділитися з іншими людьми радощами і печалями, що хвилювали її серце. Саме з літератури ми дізнаємося, як жили люди раніше, яким вони уявляли світ і людину в ньому, що цінували, а чого уникали, які знання передали у спадок прийдешнім поколінням і що заповіли цінувати понад усе...<br>Колись, дуже давно, вороги взяли в облогу одне арабське місто. Надії на порятунок не було жодної. Та ось відчинилася міська брама, з якої вийшов сліпий старець і, сам-один, намацуючи дорогу ціпком, попрямував до ворожого війська. Він не благав ворогів про помилування, ні про що їх не просив, а почав лише читати пристрасні вірші про радість життя і прекрасне місто, яке повинно було загинути в полум'ї війни... Замислився ватажок нападників, довго-довго думав і, зрештою, віддав своїм воякам наказ відступити. Так поет урятував життя тисяч людей.<br>А художня література здатна врятувати життя цілому народові: допоки існує література цього народу, доти існує він сам чи пам'ять про нього. Вавилонян і давніх греків, вікінгів і давньоруських богатирів давно нема, а художня література зберегла нам оповіді про їхнє життя і славні вчинки. Стоять в українських степах високі скіфські кургани. Це прадавні покоління залишили нам згадки про себе. Учені досліджують ці поховання, намагаючись дізнатися, чим жили, які ідеали сповідували наші далекі-далекі пращури. Але наскільки багатший матеріал для розуміння духовного світу людини дають літературні твори! Саме вони промовляють до нас і промовлятимуть до наших нащадків тією мовою, яка недоступна ані скарбам курганів, ані архітектурним пам'яткам, ані іншим видам мистецтва. Іноді чуєш від сучасної людини з мобільним телефоном і кишеньковим комп'ютером: «Чур тобі!» І не так уже й важливо, чи замислюється вона над походженням цього вислову. Відомо, що Чур і Пек — це персонажі праслов'янської міфології, яких наші предки закликали перед виконанням якоїсь важливої справи. Хай наші сучасники і не знають цього, однак прислів'я, література, слово з'єднують їх із пращурами незримими ниточками, що й дозволяє говорити: «Є народ, є нація». Отож літературу певного народу ми називаємо національною (українська література, німецька, французька, російська тощо), а сукупність усіх національних літератур утворює всесвітню літературу.<br>Кількість національних літератур важко порахувати, бо протягом тисячоліть людська цивілізація знала безліч народів. У Біблії сказано, що дуже давно, коли всі народи на землі розмовляли однією мовою, запишалися люди своєю величчю і вирішили у місті Вавилоні збудувати вежу, щоб дістатися до Бога.<br>Розгнівався Бог і покарав людей, змішавши їхні мови, щоб не змогли вони порозумітися і добудувати свою споруду. З того часу утворилася сила-силенна мов.<br>Національна література створюється мовою якогось народу, тому вона незрозуміла людині іншої нації, яка не володіє іноземною мовою. Та й хіба можна вивчити всі мови, які були в давнину і є зараз?! Звичайно, дуже добре, коли українець може прочитати твори, скажімо, англійських письменників англійською мовою, а французьких — французькою тощо. Але навряд чи в будь-якій країні є багато людей, які зможуть читати і японською, і китайською, і давньоєврейською, і санскритом, і багатьма іншими мовами. І ось тут на допомогу приходить перекладач, «щоб душі поетової вияв на нас, яіс рідний, з чужини повіяв». Геніальний німецький поет Йоганн Вольфганг Гете порівняв свої вірші, які потрапляли в чужомовні краї і були перекладені, з прекрасними зів'ялими квітами, що ожили у глекові з водою:<br>Букет нарвавши на лужку густім, Приніс його в задумі я у дім. Але схилились до землі квітки, Від теплих рук зів'яли пелюстки. Його у глек поставив я тоді, Й квітки, мов чудо, розцвіли в воді! Вершечки ніжні вгору підвелись, Зелені стебла барвами взялись, І чути свіжість в них тепер таку, Немов вони на рідному лужку. Так само я, мов чудо, пізнаю На мові іншій пісеньку свою.<br>(Переклад М. Терещенка)<br>Саме завдяки перекладачам, їхній наполегливій праці українські діти мають змогу ознайомитися з пригодами Малюка і Карлсона, Гаррі Поттера, Вінні Пуха і ще багатьох літературних персонажів, які з'явилися на світ в інших країнах. Тож, шануючи авторів улюблених книг, слід пам'ятати людей, завдяки яким іноземна книга заговорила з нами нашою рідною мовою.<br>	+	<br> '''''ЛІТЕРАТУРА І ФОЛЬКЛОР — СКАРБНИЦЯ ДУХОВНИХ [http://xvatit.com/nichego-sebe/lessons-wealth/93867-remontiruy-dengi-i-umnozhay.html БАГАТСТВ ]ЛЮДСТВА'''''<br><br>Із давніх-давен люди надзвичайно шанували слово і вірили в його чарівні властивості. Слово для них було ніби осереддям духовної сили, животворної енергії, яка може допомогти людині, або, навпаки, зашкодити їй.<br>Декілька тисяч років тому у [http://school.xvatit.com/index.php?title=%D0%9F%D0%B8%D1%81%D0%B5%D0%BC%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C,_%D0%BE%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%B0_%D1%96_%D0%BD%D0%B0%D1%83%D0%BA%D0%B0_%D0%B2_%D0%94%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D1%96%D0%B9_%D0%93%D1%80%D0%B5%D1%86%D1%96%D1%97._%D0%9F%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D1%96_%D1%83%D1%80%D0%BE%D0%BA%D0%B8 Стародавній Греції] жили люди, які надзвичайно любили мудрість. їх так і називали: «ті, хто любить мудрість», або, грецькою мовою, «філософи».<br>У заможного філософа Ксанфа був раб на ім'я Езоп, теж філософ. Якось до Ксанфа завітали друзі, щоб поговорити про мудрі речі. Господарю захотілося пригостити їх чимось особливим, і він послав Езопа на базар купити найдорожче, найкраще і найсолод-ше, що тільки знайде. Яким же було його обурення, коли Езоп приніс звичайний свинячий язик, страви з якого тоді готувала біднота. «Нащо ти ганьбиш мене перед гостями? Чому не виконав наказу?» — вигукнув Ксанф. «Я його виконав, господарю, — спокійно відповів Езоп. — Адже що може бути кращим за язик? За його допомогою ми спілкуємося з друзями, домовляємося з ворогами, освідчуємося в коханні. Позбав людину язика, і ти позбавиш її половини життя». Гості схвально загомоніли, бо відповідь раба їм сподобалася. Справді, нічого кращого за язик у світі немає.<br>Тоді Ксанф знову відправив Езопа на базар, щоб той приніс найгірше, найбридкіше, що тільки існує на світі. Езоп знову приніс язик. Ще дужче розгнівався Ксанф: «Ти що, глузуєш з мене і моїх друзів?» Але мудрий раб лише посміхнувся у відповідь: «Хіба може щось бути гіршим за язик? Адже за його допомогою ми брешемо, зраджуємо найкращих друзів, перетворюємо їх на ворогів і розпалюємо війни. Позбав людину її злого язика, і світ стане набагато кращим...» Замислилися гості і знову погодилися з Езопом...<br>Отож магічну, чудодійну силу [http://xvatit.com/school/sch-online/compet/79476-case-talk-no-ban.html слова ]люди помітили ще в сиву давнину. Наші з вами пращури жодної справи не починали без благословення (тобто «благого», доброго слова) і нічого так не боялися, як батьківського прокльону, тобто слова злого. Ця віра у силу слова збереглася і до сьогодні. Часто людина, вирушаючи в далеку путь, бере із собою особливу молитву і вірить у її чудодійну силу. Та й сам світ почався з божественного Слова. «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово...», — сказано в Біблії.<br>Чи не з цієї віри у чудодійну силу слова і зародилася художня література: людині хотілося зрозуміти, пояснити і розповісти про світ, який її оточував, поділитися з іншими людьми радощами і печалями, що хвилювали її серце. Саме з літератури ми дізнаємося, як жили люди раніше, яким вони уявляли світ і людину в ньому, що цінували, а чого уникали, які знання передали у спадок прийдешнім поколінням і що заповіли цінувати понад усе...<br>Колись, дуже давно, вороги взяли в облогу одне арабське місто. Надії на порятунок не було жодної. Та ось відчинилася міська брама, з якої вийшов сліпий старець і, сам-один, намацуючи дорогу ціпком, попрямував до ворожого війська. Він не благав ворогів про помилування, ні про що їх не просив, а почав лише читати пристрасні вірші про радість життя і прекрасне місто, яке повинно було загинути в полум'ї війни... Замислився ватажок нападників, довго-довго думав і, зрештою, віддав своїм воякам наказ відступити. Так поет урятував життя тисяч людей.<br>А художня література здатна врятувати життя цілому народові: допоки існує література цього народу, доти існує він сам чи пам'ять про нього. Вавилонян і давніх греків, вікінгів і давньоруських богатирів давно нема, а художня література зберегла нам оповіді про їхнє життя і славні вчинки. Стоять в українських степах високі скіфські кургани. Це прадавні покоління залишили нам згадки про себе. Учені досліджують ці поховання, намагаючись дізнатися, чим жили, які ідеали сповідували наші далекі-далекі пращури. Але наскільки багатший матеріал для розуміння духовного світу людини дають літературні твори! Саме вони промовляють до нас і промовлятимуть до наших нащадків тією мовою, яка недоступна ані скарбам курганів, ані архітектурним пам'яткам, ані іншим видам мистецтва. Іноді чуєш від сучасної людини з мобільним телефоном і кишеньковим комп'ютером: «Чур тобі!» І не так уже й важливо, чи замислюється вона над походженням цього вислову. Відомо, що Чур і Пек — це персонажі праслов'янської міфології, яких наші предки закликали перед виконанням якоїсь важливої справи. Хай наші сучасники і не знають цього, однак прислів'я, література, слово з'єднують їх із пращурами незримими ниточками, що й дозволяє говорити: «Є народ, є нація». Отож літературу певного народу ми називаємо національною (українська література, німецька, французька, російська тощо), а сукупність усіх національних літератур утворює всесвітню літературу.<br>Кількість національних літератур важко порахувати, бо протягом тисячоліть людська цивілізація знала безліч народів. У Біблії сказано, що дуже давно, коли всі народи на землі розмовляли однією мовою, запишалися люди своєю величчю і вирішили у місті Вавилоні збудувати вежу, щоб дістатися до Бога.<br>Розгнівався Бог і покарав людей, змішавши їхні мови, щоб не змогли вони порозумітися і добудувати свою споруду. З того часу утворилася сила-силенна мов.<br>Національна література створюється мовою якогось народу, тому вона незрозуміла людині іншої нації, яка не володіє іноземною мовою. Та й хіба можна вивчити всі мови, які були в давнину і є зараз?! Звичайно, дуже добре, коли [http://school.xvatit.com/index.php?title=%D0%97%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BA%D0%B8_%D0%BF%D0%BE%D1%85%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%82%D1%8C_%D0%BD%D0%B0%D0%B7%D0%B2%D0%B0_%D0%BD%D0%B0%D1%88%D0%BE%D1%97_%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8. українець] може прочитати твори, скажімо, англійських письменників англійською мовою, а французьких — французькою тощо. Але навряд чи в будь-якій країні є багато людей, які зможуть читати і японською, і китайською, і давньоєврейською, і санскритом, і багатьма іншими мовами. І ось тут на допомогу приходить перекладач, «щоб душі поетової вияв на нас, яіс рідний, з чужини повіяв». Геніальний німецький поет Йоганн Вольфганг Гете порівняв свої вірші, які потрапляли в чужомовні краї і були перекладені, з прекрасними зів'ялими квітами, що ожили у глекові з водою:<br>Букет нарвавши на лужку густім, Приніс його в задумі я у дім. Але схилились до землі квітки, Від теплих рук зів'яли пелюстки. Його у глек поставив я тоді, Й квітки, мов чудо, розцвіли в воді! Вершечки ніжні вгору підвелись, Зелені стебла барвами взялись, І чути свіжість в них тепер таку, Немов вони на рідному лужку. Так само я, мов чудо, пізнаю На мові іншій пісеньку свою.<br>(Переклад М. Терещенка)<br>Саме завдяки перекладачам, їхній наполегливій праці українські діти мають змогу ознайомитися з пригодами Малюка і Карлсона, Гаррі Поттера, Вінні Пуха і ще багатьох літературних персонажів, які з'явилися на світ в інших країнах. Тож, шануючи авторів улюблених книг, слід пам'ятати людей, завдяки яким іноземна книга заговорила з нами нашою рідною мовою.<br>

	<br> Зарубіжна література 5 клас. Волощук Є. В.<br>Вислано читачами інтернет-сайту<br>		<br> Зарубіжна література 5 клас. Волощук Є. В.<br>Вислано читачами інтернет-сайту<br>

User23 в 11:29, 6 июня 2012

2012-06-06T11:29:59Z

Внесённые изменения

User23 в 11:29, 6 июня 2012

2012-06-06T11:29:04Z

← Предыдущая		Версия 11:29, 6 июня 2012
Строка 5:		Строка 5:


-	'''''ЛІТЕРАТУРА І ФОЛЬКЛОР — СКАРБНИЦЯ ДУХОВНИХ БАГАТСТВ ЛЮДСТВА'''''<br><br>Із давніх-давен люди надзвичайно шанували слово і вірили в його чарівні властивості. Слово для них було ніби осереддям духовної сили, животворної енергії, яка може допомогти людині, або, навпаки, зашкодити їй.<br>Декілька тисяч років тому у Стародавній Греції жили люди, які надзвичайно любили мудрість. їх так і називали: «ті, хто любить мудрість», або, грецькою мовою, «філософи».<br>У заможного філософа Ксанфа був раб на ім'я Езоп, теж філософ. Якось до Ксанфа завітали друзі, щоб поговорити про мудрі речі. Господарю захотілося пригостити їх чимось особливим, і він послав Езопа на базар купити найдорожче, найкраще і найсолод-ше, що тільки знайде. Яким же було його обурення, коли Езоп приніс звичайний свинячий язик, страви з якого тоді готувала біднота. «Нащо ти ганьбиш мене перед гостями? Чому не виконав наказу?» — вигукнув Ксанф. «Я його виконав, господарю, — спокійно відповів Езоп. — Адже що може бути кращим за язик? За його допомогою ми спілкуємося з друзями, домовляємося з ворогами, освідчуємося в коханні. Позбав людину язика, і ти позбавиш її половини життя». Гості схвально загомоніли, бо відповідь раба їм сподобалася. Справді, нічого кращого за язик у світі немає.<br>Тоді Ксанф знову відправив Езопа на базар, щоб той приніс найгірше, найбридкіше, що тільки існує на світі. Езоп знову приніс язик. Ще дужче розгнівався Ксанф: «Ти що, глузуєш з мене і моїх друзів?» Але мудрий раб лише посміхнувся у відповідь: «Хіба може щось бути гіршим за язик? Адже за його допомогою ми брешемо, зраджуємо найкращих друзів, перетворюємо їх на ворогів і розпалюємо війни. Позбав людину її злого язика, і світ стане набагато кращим...» Замислилися гості і знову погодилися з Езопом...<br>Отож магічну, чудодійну силу слова люди помітили ще в сиву давнину. Наші з вами пращури жодної справи не починали без благословення (тобто «благого», доброго слова) і нічого так не боялися, як батьківського прокльону, тобто слова злого. Ця віра у силу слова збереглася і до сьогодні. Часто людина, вирушаючи в далеку путь, бере із собою особливу молитву і вірить у її чудодійну силу. Та й сам світ почався з божественного Слова. «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово...», — сказано в Біблії.<br>Чи не з цієї віри у чудодійну силу слова і зародилася художня література: людині хотілося зрозуміти, пояснити і розповісти про світ, який її оточував, поділитися з іншими людьми радощами і печалями, що хвилювали її серце. Саме з літератури ми дізнаємося, як жили люди раніше, яким вони уявляли світ і людину в ньому, що цінували, а чого уникали, які знання передали у спадок прийдешнім поколінням і що заповіли цінувати понад усе...<br>Колись, дуже давно, вороги взяли в облогу одне арабське місто. Надії на порятунок не було жодної. Та ось відчинилася міська брама, з якої вийшов сліпий старець і, сам-один, намацуючи дорогу ціпком, попрямував до ворожого війська. Він не благав ворогів про помилування, ні про що їх не просив, а почав лише читати пристрасні вірші про радість життя і прекрасне місто, яке повинно було загинути в полум'ї війни... Замислився ватажок нападників, довго-довго думав і, зрештою, віддав своїм воякам наказ відступити. Так поет урятував життя тисяч людей.<br>А художня література здатна врятувати життя цілому народові: допоки існує література цього народу, доти існує він сам чи пам'ять про нього. Вавилонян і давніх греків, вікінгів і давньоруських богатирів давно нема, а художня література зберегла нам оповіді про їхнє життя і славні вчинки. Стоять в українських степах високі скіфські кургани. Це прадавні покоління залишили нам згадки про себе. Учені досліджують ці поховання, намагаючись дізнатися, чим жили, які ідеали сповідували наші далекі-далекі пращури. Але наскільки багатший матеріал для розуміння духовного світу людини дають літературні твори! Саме вони промовляють до нас і промовлятимуть до наших нащадків тією мовою, яка недоступна ані скарбам курганів, ані архітектурним пам'яткам, ані іншим видам мистецтва. Іноді чуєш від сучасної людини з мобільним телефоном і кишеньковим комп'ютером: «Чур тобі!» І не так уже й важливо, чи замислюється вона над походженням цього вислову. Відомо, що Чур і Пек — це персонажі праслов'янської міфології, яких наші предки закликали перед виконанням якоїсь важливої справи. Хай наші сучасники і не знають цього, однак прислів'я, література, слово з'єднують їх із пращурами незримими ниточками, що й дозволяє говорити: «Є народ, є нація». Отож літературу певного народу ми називаємо національною (українська література, німецька, французька, російська тощо), а сукупність усіх національних літератур утворює всесвітню літературу.<br>Кількість національних літератур важко порахувати, бо протягом тисячоліть людська цивілізація знала безліч народів. У Біблії сказано, що дуже давно, коли всі народи на землі розмовляли однією мовою, запишалися люди своєю величчю і вирішили у місті Вавилоні збудувати вежу, щоб дістатися до Бога.<br>Розгнівався Бог і покарав людей, змішавши їхні мови, щоб не змогли вони порозумітися і добудувати свою споруду. З того часу утворилася сила-силенна мов.<br>Національна література створюється мовою якогось народу, тому вона незрозуміла людині іншої нації, яка не володіє іноземною мовою. Та й хіба можна вивчити всі мови, які були в давнину і є зараз?! Звичайно, дуже добре, коли українець може прочитати твори, скажімо, англійських письменників англійською мовою, а французьких — французькою тощо. Але навряд чи в будь-якій країні є багато людей, які зможуть читати і японською, і китайською, і давньоєврейською, і санскритом, і багатьма іншими мовами. І ось тут на допомогу приходить перекладач, «щоб душі поетової вияв на нас, яіс рідний, з чужини повіяв». Геніальний німецький поет Йоганн Вольфганг Гете порівняв свої вірші, які потрапляли в чужомовні краї і були перекладені, з прекрасними зів'ялими квітами, що ожили у глекові з водою:<br>Букет нарвавши на лужку густім, Приніс його в задумі я у дім. Але схилились до землі квітки, Від теплих рук зів'яли пелюстки. Його у глек поставив я тоді, Й квітки, мов чудо, розцвіли в воді! Вершечки ніжні вгору підвелись, Зелені стебла барвами взялись, І чути свіжість в них тепер таку, Немов вони на рідному лужку. Так само я, мов чудо, пізнаю На мові іншій пісеньку свою.<br>(Переклад М. Терещенка)<br>Саме завдяки перекладачам, їхній наполегливій праці українські діти мають змогу ознайомитися з пригодами Малюка і Карлсона, Гаррі Поттера, Вінні Пуха і ще багатьох літературних персонажів, які з'явилися на світ в інших країнах. Тож, шануючи авторів улюблених книг, слід пам'ятати людей, завдяки яким іноземна книга заговорила з нами нашою рідною мовою.<br>	+	'''''ЛІТЕРАТУРА І ФОЛЬКЛОР — СКАРБНИЦЯ ДУХОВНИХ [[БАГАТСТВ]] ЛЮДСТВА'''''<br><br>Із давніх-давен люди надзвичайно шанували слово і вірили в його чарівні властивості. Слово для них було ніби осереддям духовної сили, животворної енергії, яка може допомогти людині, або, навпаки, зашкодити їй.<br>Декілька тисяч років тому у Стародавній Греції жили люди, які надзвичайно любили мудрість. їх так і називали: «ті, хто любить мудрість», або, грецькою мовою, «філософи».<br>У заможного філософа Ксанфа був раб на ім'я Езоп, теж філософ. Якось до Ксанфа завітали друзі, щоб поговорити про мудрі речі. Господарю захотілося пригостити їх чимось особливим, і він послав Езопа на базар купити найдорожче, найкраще і найсолод-ше, що тільки знайде. Яким же було його обурення, коли Езоп приніс звичайний свинячий язик, страви з якого тоді готувала біднота. «Нащо ти ганьбиш мене перед гостями? Чому не виконав наказу?» — вигукнув Ксанф. «Я його виконав, господарю, — спокійно відповів Езоп. — Адже що може бути кращим за язик? За його допомогою ми спілкуємося з друзями, домовляємося з ворогами, освідчуємося в коханні. Позбав людину язика, і ти позбавиш її половини життя». Гості схвально загомоніли, бо відповідь раба їм сподобалася. Справді, нічого кращого за язик у світі немає.<br>Тоді Ксанф знову відправив Езопа на базар, щоб той приніс найгірше, найбридкіше, що тільки існує на світі. Езоп знову приніс язик. Ще дужче розгнівався Ксанф: «Ти що, глузуєш з мене і моїх друзів?» Але мудрий раб лише посміхнувся у відповідь: «Хіба може щось бути гіршим за язик? Адже за його допомогою ми брешемо, зраджуємо найкращих друзів, перетворюємо їх на ворогів і розпалюємо війни. Позбав людину її злого язика, і світ стане набагато кращим...» Замислилися гості і знову погодилися з Езопом...<br>Отож магічну, чудодійну силу слова люди помітили ще в сиву давнину. Наші з вами пращури жодної справи не починали без благословення (тобто «благого», доброго слова) і нічого так не боялися, як батьківського прокльону, тобто слова злого. Ця віра у силу слова збереглася і до сьогодні. Часто людина, вирушаючи в далеку путь, бере із собою особливу молитву і вірить у її чудодійну силу. Та й сам світ почався з божественного Слова. «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово...», — сказано в Біблії.<br>Чи не з цієї віри у чудодійну силу слова і зародилася художня література: людині хотілося зрозуміти, пояснити і розповісти про світ, який її оточував, поділитися з іншими людьми радощами і печалями, що хвилювали її серце. Саме з літератури ми дізнаємося, як жили люди раніше, яким вони уявляли світ і людину в ньому, що цінували, а чого уникали, які знання передали у спадок прийдешнім поколінням і що заповіли цінувати понад усе...<br>Колись, дуже давно, вороги взяли в облогу одне арабське місто. Надії на порятунок не було жодної. Та ось відчинилася міська брама, з якої вийшов сліпий старець і, сам-один, намацуючи дорогу ціпком, попрямував до ворожого війська. Він не благав ворогів про помилування, ні про що їх не просив, а почав лише читати пристрасні вірші про радість життя і прекрасне місто, яке повинно було загинути в полум'ї війни... Замислився ватажок нападників, довго-довго думав і, зрештою, віддав своїм воякам наказ відступити. Так поет урятував життя тисяч людей.<br>А художня література здатна врятувати життя цілому народові: допоки існує література цього народу, доти існує він сам чи пам'ять про нього. Вавилонян і давніх греків, вікінгів і давньоруських богатирів давно нема, а художня література зберегла нам оповіді про їхнє життя і славні вчинки. Стоять в українських степах високі скіфські кургани. Це прадавні покоління залишили нам згадки про себе. Учені досліджують ці поховання, намагаючись дізнатися, чим жили, які ідеали сповідували наші далекі-далекі пращури. Але наскільки багатший матеріал для розуміння духовного світу людини дають літературні твори! Саме вони промовляють до нас і промовлятимуть до наших нащадків тією мовою, яка недоступна ані скарбам курганів, ані архітектурним пам'яткам, ані іншим видам мистецтва. Іноді чуєш від сучасної людини з мобільним телефоном і кишеньковим комп'ютером: «Чур тобі!» І не так уже й важливо, чи замислюється вона над походженням цього вислову. Відомо, що Чур і Пек — це персонажі праслов'янської міфології, яких наші предки закликали перед виконанням якоїсь важливої справи. Хай наші сучасники і не знають цього, однак прислів'я, література, слово з'єднують їх із пращурами незримими ниточками, що й дозволяє говорити: «Є народ, є нація». Отож літературу певного народу ми називаємо національною (українська література, німецька, французька, російська тощо), а сукупність усіх національних літератур утворює всесвітню літературу.<br>Кількість національних літератур важко порахувати, бо протягом тисячоліть людська цивілізація знала безліч народів. У Біблії сказано, що дуже давно, коли всі народи на землі розмовляли однією мовою, запишалися люди своєю величчю і вирішили у місті Вавилоні збудувати вежу, щоб дістатися до Бога.<br>Розгнівався Бог і покарав людей, змішавши їхні мови, щоб не змогли вони порозумітися і добудувати свою споруду. З того часу утворилася сила-силенна мов.<br>Національна література створюється мовою якогось народу, тому вона незрозуміла людині іншої нації, яка не володіє іноземною мовою. Та й хіба можна вивчити всі мови, які були в давнину і є зараз?! Звичайно, дуже добре, коли українець може прочитати твори, скажімо, англійських письменників англійською мовою, а французьких — французькою тощо. Але навряд чи в будь-якій країні є багато людей, які зможуть читати і японською, і китайською, і давньоєврейською, і санскритом, і багатьма іншими мовами. І ось тут на допомогу приходить перекладач, «щоб душі поетової вияв на нас, яіс рідний, з чужини повіяв». Геніальний німецький поет Йоганн Вольфганг Гете порівняв свої вірші, які потрапляли в чужомовні краї і були перекладені, з прекрасними зів'ялими квітами, що ожили у глекові з водою:<br>Букет нарвавши на лужку густім, Приніс його в задумі я у дім. Але схилились до землі квітки, Від теплих рук зів'яли пелюстки. Його у глек поставив я тоді, Й квітки, мов чудо, розцвіли в воді! Вершечки ніжні вгору підвелись, Зелені стебла барвами взялись, І чути свіжість в них тепер таку, Немов вони на рідному лужку. Так само я, мов чудо, пізнаю На мові іншій пісеньку свою.<br>(Переклад М. Терещенка)<br>Саме завдяки перекладачам, їхній наполегливій праці українські діти мають змогу ознайомитися з пригодами Малюка і Карлсона, Гаррі Поттера, Вінні Пуха і ще багатьох літературних персонажів, які з'явилися на світ в інших країнах. Тож, шануючи авторів улюблених книг, слід пам'ятати людей, завдяки яким іноземна книга заговорила з нами нашою рідною мовою.<br>

User1 в 10:54, 13 января 2011

2011-01-13T10:54:51Z

Внесённые изменения

User4 в 18:16, 30 марта 2010

2010-03-30T18:16:17Z

← Предыдущая		Версия 18:16, 30 марта 2010
Строка 3:		Строка 3:
	<br>		<br>

-	ЛІТЕРАТУРА І ФОЛЬКЛОР — СКАРБНИЦЯ ДУХОВНИХ БАГАТСТВ ЛЮДСТВА<br><br>Із давніх-давен люди надзвичайно шанували слово і вірили в його чарівні властивості. Слово для них було ніби осереддям духовної сили, животворної енергії, яка може допомогти людині, або, навпаки, зашкодити їй.<br>Декілька тисяч років тому у Стародавній Греції жили люди, які надзвичайно любили мудрість. їх так і називали: «ті, хто любить мудрість», або, грецькою мовою, «філософи».<br>У заможного філософа Ксанфа був раб на ім'я Езоп, теж філософ. Якось до Ксанфа завітали друзі, щоб поговорити про мудрі речі. Господарю захотілося пригостити їх чимось особливим, і він послав Езопа на базар купити найдорожче, найкраще і найсолод-ше, що тільки знайде. Яким же було його обурення, коли Езоп приніс звичайний свинячий язик, страви з якого тоді готувала біднота. «Нащо ти ганьбиш мене перед гостями? Чому не виконав наказу?» — вигукнув Ксанф. «Я його виконав, господарю, — спокійно відповів Езоп. — Адже що може бути кращим за язик? За його допомогою ми спілкуємося з друзями, домовляємося з ворогами, освідчуємося в коханні. Позбав людину язика, і ти позбавиш її половини життя». Гості схвально загомоніли, бо відповідь раба їм сподобалася. Справді, нічого кращого за язик у світі немає.<br>Тоді Ксанф знову відправив Езопа на базар, щоб той приніс найгірше, найбридкіше, що тільки існує на світі. Езоп знову приніс язик. Ще дужче розгнівався Ксанф: «Ти що, глузуєш з мене і моїх друзів?» Але мудрий раб лише посміхнувся у відповідь: «Хіба може щось бути гіршим за язик? Адже за його допомогою ми брешемо, зраджуємо найкращих друзів, перетворюємо їх на ворогів і розпалюємо війни. Позбав людину її злого язика, і світ стане набагато кращим...» Замислилися гості і знову погодилися з Езопом...<br>Отож магічну, чудодійну силу слова люди помітили ще в сиву давнину. Наші з вами пращури жодної справи не починали без благословення (тобто «благого», доброго слова) і нічого так не боялися, як батьківського прокльону, тобто слова злого. Ця віра у силу слова збереглася і до сьогодні. Часто людина, вирушаючи в далеку путь, бере із собою особливу молитву і вірить у її чудодійну силу. Та й сам світ почався з божественного Слова. «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово...», — сказано в Біблії.<br>Чи не з цієї віри у чудодійну силу слова і зародилася художня література: людині хотілося зрозуміти, пояснити і розповісти про світ, який її оточував, поділитися з іншими людьми радощами і печалями, що хвилювали її серце. Саме з літератури ми дізнаємося, як жили люди раніше, яким вони уявляли світ і людину в ньому, що цінували, а чого уникали, які знання передали у спадок прийдешнім поколінням і що заповіли цінувати понад усе...<br>Колись, дуже давно, вороги взяли в облогу одне арабське місто. Надії на порятунок не було жодної. Та ось відчинилася міська брама, з якої вийшов сліпий старець і, сам-один, намацуючи дорогу ціпком, попрямував до ворожого війська. Він не благав ворогів про помилування, ні про що їх не просив, а почав лише читати пристрасні вірші про радість життя і прекрасне місто, яке повинно було загинути в полум'ї війни... Замислився ватажок нападників, довго-довго думав і, зрештою, віддав своїм воякам наказ відступити. Так поет урятував життя тисяч людей.<br>А художня література здатна врятувати життя цілому народові: допоки існує література цього народу, доти існує він сам чи пам'ять про нього. Вавилонян і давніх греків, вікінгів і давньоруських богатирів давно нема, а художня література зберегла нам оповіді про їхнє життя і славні вчинки. Стоять в українських степах високі скіфські кургани. Це прадавні покоління залишили нам згадки про себе. Учені досліджують ці поховання, намагаючись дізнатися, чим жили, які ідеали сповідували наші далекі-далекі пращури. Але наскільки багатший матеріал для розуміння духовного світу людини дають літературні твори! Саме вони промовляють до нас і промовлятимуть до наших нащадків тією мовою, яка недоступна ані скарбам курганів, ані архітектурним пам'яткам, ані іншим видам мистецтва. Іноді чуєш від сучасної людини з мобільним телефоном і кишеньковим комп'ютером: «Чур тобі!» І не так уже й важливо, чи замислюється вона над походженням цього вислову. Відомо, що Чур і Пек — це персонажі праслов'янської міфології, яких наші предки закликали перед виконанням якоїсь важливої справи. Хай наші сучасники і не знають цього, однак прислів'я, література, слово з'єднують їх із пращурами незримими ниточками, що й дозволяє говорити: «Є народ, є нація». Отож літературу певного народу ми називаємо національною (українська література, німецька, французька, російська тощо), а сукупність усіх національних літератур утворює всесвітню літературу.<br>Кількість національних літератур важко порахувати, бо протягом тисячоліть людська цивілізація знала безліч народів. У Біблії сказано, що дуже давно, коли всі народи на землі розмовляли однією мовою, запишалися люди своєю величчю і вирішили у місті Вавилоні збудувати вежу, щоб дістатися до Бога.<br>Розгнівався Бог і покарав людей, змішавши їхні мови, щоб не змогли вони порозумітися і добудувати свою споруду. З того часу утворилася сила-силенна мов.<br>Національна література створюється мовою якогось народу, тому вона незрозуміла людині іншої нації, яка не володіє іноземною мовою. Та й хіба можна вивчити всі мови, які були в давнину і є зараз?! Звичайно, дуже добре, коли українець може прочитати твори, скажімо, англійських письменників англійською мовою, а французьких — французькою тощо. Але навряд чи в будь-якій країні є багато людей, які зможуть читати і японською, і китайською, і давньоєврейською, і санскритом, і багатьма іншими мовами. І ось тут на допомогу приходить перекладач, «щоб душі поетової вияв на нас, яіс рідний, з чужини повіяв». Геніальний німецький поет Йоганн Вольфганг Гете порівняв свої вірші, які потрапляли в чужомовні краї і були перекладені, з прекрасними зів'ялими квітами, що ожили у глекові з водою:<br>Букет нарвавши на лужку густім, Приніс його в задумі я у дім. Але схилились до землі квітки, Від теплих рук зів'яли пелюстки. Його у глек поставив я тоді, Й квітки, мов чудо, розцвіли в воді! Вершечки ніжні вгору підвелись, Зелені стебла барвами взялись, І чути свіжість в них тепер таку, Немов вони на рідному лужку. Так само я, мов чудо, пізнаю На мові іншій пісеньку свою.<br>(Переклад М. Терещенка)<br>Саме завдяки перекладачам, їхній наполегливій праці українські діти мають змогу ознайомитися з пригодами Малюка і Карлсона, Гаррі Поттера, Вінні Пуха і ще багатьох літературних персонажів, які з'явилися на світ в інших країнах. Тож, шануючи авторів улюблених книг, слід пам'ятати людей, завдяки яким іноземна книга заговорила з нами нашою рідною мовою.<br>	+	'''''ЛІТЕРАТУРА І ФОЛЬКЛОР — СКАРБНИЦЯ ДУХОВНИХ БАГАТСТВ ЛЮДСТВА'''''<br><br>Із давніх-давен люди надзвичайно шанували слово і вірили в його чарівні властивості. Слово для них було ніби осереддям духовної сили, животворної енергії, яка може допомогти людині, або, навпаки, зашкодити їй.<br>Декілька тисяч років тому у Стародавній Греції жили люди, які надзвичайно любили мудрість. їх так і називали: «ті, хто любить мудрість», або, грецькою мовою, «філософи».<br>У заможного філософа Ксанфа був раб на ім'я Езоп, теж філософ. Якось до Ксанфа завітали друзі, щоб поговорити про мудрі речі. Господарю захотілося пригостити їх чимось особливим, і він послав Езопа на базар купити найдорожче, найкраще і найсолод-ше, що тільки знайде. Яким же було його обурення, коли Езоп приніс звичайний свинячий язик, страви з якого тоді готувала біднота. «Нащо ти ганьбиш мене перед гостями? Чому не виконав наказу?» — вигукнув Ксанф. «Я його виконав, господарю, — спокійно відповів Езоп. — Адже що може бути кращим за язик? За його допомогою ми спілкуємося з друзями, домовляємося з ворогами, освідчуємося в коханні. Позбав людину язика, і ти позбавиш її половини життя». Гості схвально загомоніли, бо відповідь раба їм сподобалася. Справді, нічого кращого за язик у світі немає.<br>Тоді Ксанф знову відправив Езопа на базар, щоб той приніс найгірше, найбридкіше, що тільки існує на світі. Езоп знову приніс язик. Ще дужче розгнівався Ксанф: «Ти що, глузуєш з мене і моїх друзів?» Але мудрий раб лише посміхнувся у відповідь: «Хіба може щось бути гіршим за язик? Адже за його допомогою ми брешемо, зраджуємо найкращих друзів, перетворюємо їх на ворогів і розпалюємо війни. Позбав людину її злого язика, і світ стане набагато кращим...» Замислилися гості і знову погодилися з Езопом...<br>Отож магічну, чудодійну силу слова люди помітили ще в сиву давнину. Наші з вами пращури жодної справи не починали без благословення (тобто «благого», доброго слова) і нічого так не боялися, як батьківського прокльону, тобто слова злого. Ця віра у силу слова збереглася і до сьогодні. Часто людина, вирушаючи в далеку путь, бере із собою особливу молитву і вірить у її чудодійну силу. Та й сам світ почався з божественного Слова. «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово...», — сказано в Біблії.<br>Чи не з цієї віри у чудодійну силу слова і зародилася художня література: людині хотілося зрозуміти, пояснити і розповісти про світ, який її оточував, поділитися з іншими людьми радощами і печалями, що хвилювали її серце. Саме з літератури ми дізнаємося, як жили люди раніше, яким вони уявляли світ і людину в ньому, що цінували, а чого уникали, які знання передали у спадок прийдешнім поколінням і що заповіли цінувати понад усе...<br>Колись, дуже давно, вороги взяли в облогу одне арабське місто. Надії на порятунок не було жодної. Та ось відчинилася міська брама, з якої вийшов сліпий старець і, сам-один, намацуючи дорогу ціпком, попрямував до ворожого війська. Він не благав ворогів про помилування, ні про що їх не просив, а почав лише читати пристрасні вірші про радість життя і прекрасне місто, яке повинно було загинути в полум'ї війни... Замислився ватажок нападників, довго-довго думав і, зрештою, віддав своїм воякам наказ відступити. Так поет урятував життя тисяч людей.<br>А художня література здатна врятувати життя цілому народові: допоки існує література цього народу, доти існує він сам чи пам'ять про нього. Вавилонян і давніх греків, вікінгів і давньоруських богатирів давно нема, а художня література зберегла нам оповіді про їхнє життя і славні вчинки. Стоять в українських степах високі скіфські кургани. Це прадавні покоління залишили нам згадки про себе. Учені досліджують ці поховання, намагаючись дізнатися, чим жили, які ідеали сповідували наші далекі-далекі пращури. Але наскільки багатший матеріал для розуміння духовного світу людини дають літературні твори! Саме вони промовляють до нас і промовлятимуть до наших нащадків тією мовою, яка недоступна ані скарбам курганів, ані архітектурним пам'яткам, ані іншим видам мистецтва. Іноді чуєш від сучасної людини з мобільним телефоном і кишеньковим комп'ютером: «Чур тобі!» І не так уже й важливо, чи замислюється вона над походженням цього вислову. Відомо, що Чур і Пек — це персонажі праслов'янської міфології, яких наші предки закликали перед виконанням якоїсь важливої справи. Хай наші сучасники і не знають цього, однак прислів'я, література, слово з'єднують їх із пращурами незримими ниточками, що й дозволяє говорити: «Є народ, є нація». Отож літературу певного народу ми називаємо національною (українська література, німецька, французька, російська тощо), а сукупність усіх національних літератур утворює всесвітню літературу.<br>Кількість національних літератур важко порахувати, бо протягом тисячоліть людська цивілізація знала безліч народів. У Біблії сказано, що дуже давно, коли всі народи на землі розмовляли однією мовою, запишалися люди своєю величчю і вирішили у місті Вавилоні збудувати вежу, щоб дістатися до Бога.<br>Розгнівався Бог і покарав людей, змішавши їхні мови, щоб не змогли вони порозумітися і добудувати свою споруду. З того часу утворилася сила-силенна мов.<br>Національна література створюється мовою якогось народу, тому вона незрозуміла людині іншої нації, яка не володіє іноземною мовою. Та й хіба можна вивчити всі мови, які були в давнину і є зараз?! Звичайно, дуже добре, коли українець може прочитати твори, скажімо, англійських письменників англійською мовою, а французьких — французькою тощо. Але навряд чи в будь-якій країні є багато людей, які зможуть читати і японською, і китайською, і давньоєврейською, і санскритом, і багатьма іншими мовами. І ось тут на допомогу приходить перекладач, «щоб душі поетової вияв на нас, яіс рідний, з чужини повіяв». Геніальний німецький поет Йоганн Вольфганг Гете порівняв свої вірші, які потрапляли в чужомовні краї і були перекладені, з прекрасними зів'ялими квітами, що ожили у глекові з водою:<br>Букет нарвавши на лужку густім, Приніс його в задумі я у дім. Але схилились до землі квітки, Від теплих рук зів'яли пелюстки. Його у глек поставив я тоді, Й квітки, мов чудо, розцвіли в воді! Вершечки ніжні вгору підвелись, Зелені стебла барвами взялись, І чути свіжість в них тепер таку, Немов вони на рідному лужку. Так само я, мов чудо, пізнаю На мові іншій пісеньку свою.<br>(Переклад М. Терещенка)<br>Саме завдяки перекладачам, їхній наполегливій праці українські діти мають змогу ознайомитися з пригодами Малюка і Карлсона, Гаррі Поттера, Вінні Пуха і ще багатьох літературних персонажів, які з'явилися на світ в інших країнах. Тож, шануючи авторів улюблених книг, слід пам'ятати людей, завдяки яким іноземна книга заговорила з нами нашою рідною мовою.<br>

	Зарубіжна література 5 клас. Волощук Є. В.<br>Вислано читачами інтернет-сайту<br>		Зарубіжна література 5 клас. Волощук Є. В.<br>Вислано читачами інтернет-сайту<br>

User4 в 17:52, 30 марта 2010

2010-03-30T17:52:18Z

← Предыдущая		Версия 17:52, 30 марта 2010
Строка 7:		Строка 7:
	Зарубіжна література 5 клас. Волощук Є. В.<br>Вислано читачами інтернет-сайту<br>		Зарубіжна література 5 клас. Волощук Є. В.<br>Вислано читачами інтернет-сайту<br>

-	<sub>Збірка конспектів уроків по всім класам, реферати з зарубіжної літератури 5 класу, книги та підручники згідно каленадарного плануванння із зарубіжної літератури 5 класу</sub>	+	<sub>[[Гіпермаркет Знань - перший в світі!\|Збірка конспектів]] уроків по всім класам, реферати з зарубіжної літератури 5 класу, книги та підручники згідно каленадарного плануванння із зарубіжної літератури 5 класу</sub>

-	<sub>Завдання та відповіді з зарубіжної літератури по классам, планування уроків з зарубіжної літератури 5 класу, , домашнє завадання та робота</sub>	+	<sub>Завдання та відповіді з зарубіжної літератури по классам, планування уроків [[Зарубіжна література\|з зарубіжної літератури]] 5 класу, , домашнє завадання та робота</sub>

-	<sub>Планування зарубіжної літератури, підручники та книги з зарубіжної літератури 5 класу, курси та завдання з зарубіжної літератури для 5 класу</sub>	+	<sub>Планування зарубіжної літератури, підручники та книги [[Зарубіжна література 5 клас\|з зарубіжної літератури 5 класу]], курси та завдання з зарубіжної літератури для 5 класу</sub>

	<br> <!--[if gte mso 10]>		<br> <!--[if gte mso 10]>

User4 в 17:48, 30 марта 2010

2010-03-30T17:48:42Z

← Предыдущая		Версия 17:48, 30 марта 2010
Строка 1:		Строка 1:
	'''[[Гіпермаркет Знань - перший в світі!\|Гіпермаркет Знань]]>>[[Зарубіжна література\|Зарубіжна література]]>>[[Зарубіжна література 5 клас\|Зарубіжна література 5 клас]]>> Зарубіжна література: Література і фольклор — скарбниця духовних багатств людства. ТЛ. Поняття про літературу і фольклор. Національна література. Всесвітня література. Оригінал і переклад'''<metakeywords>Зарубіжна література, клас, урок, на Тему, Література і фольклор, скарбниця духовних багатств людства, Поняття про літературу, і фольклор, Національна література, Всесвітня література, Оригінал і переклад</metakeywords>		'''[[Гіпермаркет Знань - перший в світі!\|Гіпермаркет Знань]]>>[[Зарубіжна література\|Зарубіжна література]]>>[[Зарубіжна література 5 клас\|Зарубіжна література 5 клас]]>> Зарубіжна література: Література і фольклор — скарбниця духовних багатств людства. ТЛ. Поняття про літературу і фольклор. Національна література. Всесвітня література. Оригінал і переклад'''<metakeywords>Зарубіжна література, клас, урок, на Тему, Література і фольклор, скарбниця духовних багатств людства, Поняття про літературу, і фольклор, Національна література, Всесвітня література, Оригінал і переклад</metakeywords>

-		+	<br>

	ЛІТЕРАТУРА І ФОЛЬКЛОР — СКАРБНИЦЯ ДУХОВНИХ БАГАТСТВ ЛЮДСТВА<br><br>Із давніх-давен люди надзвичайно шанували слово і вірили в його чарівні властивості. Слово для них було ніби осереддям духовної сили, животворної енергії, яка може допомогти людині, або, навпаки, зашкодити їй.<br>Декілька тисяч років тому у Стародавній Греції жили люди, які надзвичайно любили мудрість. їх так і називали: «ті, хто любить мудрість», або, грецькою мовою, «філософи».<br>У заможного філософа Ксанфа був раб на ім'я Езоп, теж філософ. Якось до Ксанфа завітали друзі, щоб поговорити про мудрі речі. Господарю захотілося пригостити їх чимось особливим, і він послав Езопа на базар купити найдорожче, найкраще і найсолод-ше, що тільки знайде. Яким же було його обурення, коли Езоп приніс звичайний свинячий язик, страви з якого тоді готувала біднота. «Нащо ти ганьбиш мене перед гостями? Чому не виконав наказу?» — вигукнув Ксанф. «Я його виконав, господарю, — спокійно відповів Езоп. — Адже що може бути кращим за язик? За його допомогою ми спілкуємося з друзями, домовляємося з ворогами, освідчуємося в коханні. Позбав людину язика, і ти позбавиш її половини життя». Гості схвально загомоніли, бо відповідь раба їм сподобалася. Справді, нічого кращого за язик у світі немає.<br>Тоді Ксанф знову відправив Езопа на базар, щоб той приніс найгірше, найбридкіше, що тільки існує на світі. Езоп знову приніс язик. Ще дужче розгнівався Ксанф: «Ти що, глузуєш з мене і моїх друзів?» Але мудрий раб лише посміхнувся у відповідь: «Хіба може щось бути гіршим за язик? Адже за його допомогою ми брешемо, зраджуємо найкращих друзів, перетворюємо їх на ворогів і розпалюємо війни. Позбав людину її злого язика, і світ стане набагато кращим...» Замислилися гості і знову погодилися з Езопом...<br>Отож магічну, чудодійну силу слова люди помітили ще в сиву давнину. Наші з вами пращури жодної справи не починали без благословення (тобто «благого», доброго слова) і нічого так не боялися, як батьківського прокльону, тобто слова злого. Ця віра у силу слова збереглася і до сьогодні. Часто людина, вирушаючи в далеку путь, бере із собою особливу молитву і вірить у її чудодійну силу. Та й сам світ почався з божественного Слова. «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово...», — сказано в Біблії.<br>Чи не з цієї віри у чудодійну силу слова і зародилася художня література: людині хотілося зрозуміти, пояснити і розповісти про світ, який її оточував, поділитися з іншими людьми радощами і печалями, що хвилювали її серце. Саме з літератури ми дізнаємося, як жили люди раніше, яким вони уявляли світ і людину в ньому, що цінували, а чого уникали, які знання передали у спадок прийдешнім поколінням і що заповіли цінувати понад усе...<br>Колись, дуже давно, вороги взяли в облогу одне арабське місто. Надії на порятунок не було жодної. Та ось відчинилася міська брама, з якої вийшов сліпий старець і, сам-один, намацуючи дорогу ціпком, попрямував до ворожого війська. Він не благав ворогів про помилування, ні про що їх не просив, а почав лише читати пристрасні вірші про радість життя і прекрасне місто, яке повинно було загинути в полум'ї війни... Замислився ватажок нападників, довго-довго думав і, зрештою, віддав своїм воякам наказ відступити. Так поет урятував життя тисяч людей.<br>А художня література здатна врятувати життя цілому народові: допоки існує література цього народу, доти існує він сам чи пам'ять про нього. Вавилонян і давніх греків, вікінгів і давньоруських богатирів давно нема, а художня література зберегла нам оповіді про їхнє життя і славні вчинки. Стоять в українських степах високі скіфські кургани. Це прадавні покоління залишили нам згадки про себе. Учені досліджують ці поховання, намагаючись дізнатися, чим жили, які ідеали сповідували наші далекі-далекі пращури. Але наскільки багатший матеріал для розуміння духовного світу людини дають літературні твори! Саме вони промовляють до нас і промовлятимуть до наших нащадків тією мовою, яка недоступна ані скарбам курганів, ані архітектурним пам'яткам, ані іншим видам мистецтва. Іноді чуєш від сучасної людини з мобільним телефоном і кишеньковим комп'ютером: «Чур тобі!» І не так уже й важливо, чи замислюється вона над походженням цього вислову. Відомо, що Чур і Пек — це персонажі праслов'янської міфології, яких наші предки закликали перед виконанням якоїсь важливої справи. Хай наші сучасники і не знають цього, однак прислів'я, література, слово з'єднують їх із пращурами незримими ниточками, що й дозволяє говорити: «Є народ, є нація». Отож літературу певного народу ми називаємо національною (українська література, німецька, французька, російська тощо), а сукупність усіх національних літератур утворює всесвітню літературу.<br>Кількість національних літератур важко порахувати, бо протягом тисячоліть людська цивілізація знала безліч народів. У Біблії сказано, що дуже давно, коли всі народи на землі розмовляли однією мовою, запишалися люди своєю величчю і вирішили у місті Вавилоні збудувати вежу, щоб дістатися до Бога.<br>Розгнівався Бог і покарав людей, змішавши їхні мови, щоб не змогли вони порозумітися і добудувати свою споруду. З того часу утворилася сила-силенна мов.<br>Національна література створюється мовою якогось народу, тому вона незрозуміла людині іншої нації, яка не володіє іноземною мовою. Та й хіба можна вивчити всі мови, які були в давнину і є зараз?! Звичайно, дуже добре, коли українець може прочитати твори, скажімо, англійських письменників англійською мовою, а французьких — французькою тощо. Але навряд чи в будь-якій країні є багато людей, які зможуть читати і японською, і китайською, і давньоєврейською, і санскритом, і багатьма іншими мовами. І ось тут на допомогу приходить перекладач, «щоб душі поетової вияв на нас, яіс рідний, з чужини повіяв». Геніальний німецький поет Йоганн Вольфганг Гете порівняв свої вірші, які потрапляли в чужомовні краї і були перекладені, з прекрасними зів'ялими квітами, що ожили у глекові з водою:<br>Букет нарвавши на лужку густім, Приніс його в задумі я у дім. Але схилились до землі квітки, Від теплих рук зів'яли пелюстки. Його у глек поставив я тоді, Й квітки, мов чудо, розцвіли в воді! Вершечки ніжні вгору підвелись, Зелені стебла барвами взялись, І чути свіжість в них тепер таку, Немов вони на рідному лужку. Так само я, мов чудо, пізнаю На мові іншій пісеньку свою.<br>(Переклад М. Терещенка)<br>Саме завдяки перекладачам, їхній наполегливій праці українські діти мають змогу ознайомитися з пригодами Малюка і Карлсона, Гаррі Поттера, Вінні Пуха і ще багатьох літературних персонажів, які з'явилися на світ в інших країнах. Тож, шануючи авторів улюблених книг, слід пам'ятати людей, завдяки яким іноземна книга заговорила з нами нашою рідною мовою.<br>		ЛІТЕРАТУРА І ФОЛЬКЛОР — СКАРБНИЦЯ ДУХОВНИХ БАГАТСТВ ЛЮДСТВА<br><br>Із давніх-давен люди надзвичайно шанували слово і вірили в його чарівні властивості. Слово для них було ніби осереддям духовної сили, животворної енергії, яка може допомогти людині, або, навпаки, зашкодити їй.<br>Декілька тисяч років тому у Стародавній Греції жили люди, які надзвичайно любили мудрість. їх так і називали: «ті, хто любить мудрість», або, грецькою мовою, «філософи».<br>У заможного філософа Ксанфа був раб на ім'я Езоп, теж філософ. Якось до Ксанфа завітали друзі, щоб поговорити про мудрі речі. Господарю захотілося пригостити їх чимось особливим, і він послав Езопа на базар купити найдорожче, найкраще і найсолод-ше, що тільки знайде. Яким же було його обурення, коли Езоп приніс звичайний свинячий язик, страви з якого тоді готувала біднота. «Нащо ти ганьбиш мене перед гостями? Чому не виконав наказу?» — вигукнув Ксанф. «Я його виконав, господарю, — спокійно відповів Езоп. — Адже що може бути кращим за язик? За його допомогою ми спілкуємося з друзями, домовляємося з ворогами, освідчуємося в коханні. Позбав людину язика, і ти позбавиш її половини життя». Гості схвально загомоніли, бо відповідь раба їм сподобалася. Справді, нічого кращого за язик у світі немає.<br>Тоді Ксанф знову відправив Езопа на базар, щоб той приніс найгірше, найбридкіше, що тільки існує на світі. Езоп знову приніс язик. Ще дужче розгнівався Ксанф: «Ти що, глузуєш з мене і моїх друзів?» Але мудрий раб лише посміхнувся у відповідь: «Хіба може щось бути гіршим за язик? Адже за його допомогою ми брешемо, зраджуємо найкращих друзів, перетворюємо їх на ворогів і розпалюємо війни. Позбав людину її злого язика, і світ стане набагато кращим...» Замислилися гості і знову погодилися з Езопом...<br>Отож магічну, чудодійну силу слова люди помітили ще в сиву давнину. Наші з вами пращури жодної справи не починали без благословення (тобто «благого», доброго слова) і нічого так не боялися, як батьківського прокльону, тобто слова злого. Ця віра у силу слова збереглася і до сьогодні. Часто людина, вирушаючи в далеку путь, бере із собою особливу молитву і вірить у її чудодійну силу. Та й сам світ почався з божественного Слова. «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово...», — сказано в Біблії.<br>Чи не з цієї віри у чудодійну силу слова і зародилася художня література: людині хотілося зрозуміти, пояснити і розповісти про світ, який її оточував, поділитися з іншими людьми радощами і печалями, що хвилювали її серце. Саме з літератури ми дізнаємося, як жили люди раніше, яким вони уявляли світ і людину в ньому, що цінували, а чого уникали, які знання передали у спадок прийдешнім поколінням і що заповіли цінувати понад усе...<br>Колись, дуже давно, вороги взяли в облогу одне арабське місто. Надії на порятунок не було жодної. Та ось відчинилася міська брама, з якої вийшов сліпий старець і, сам-один, намацуючи дорогу ціпком, попрямував до ворожого війська. Він не благав ворогів про помилування, ні про що їх не просив, а почав лише читати пристрасні вірші про радість життя і прекрасне місто, яке повинно було загинути в полум'ї війни... Замислився ватажок нападників, довго-довго думав і, зрештою, віддав своїм воякам наказ відступити. Так поет урятував життя тисяч людей.<br>А художня література здатна врятувати життя цілому народові: допоки існує література цього народу, доти існує він сам чи пам'ять про нього. Вавилонян і давніх греків, вікінгів і давньоруських богатирів давно нема, а художня література зберегла нам оповіді про їхнє життя і славні вчинки. Стоять в українських степах високі скіфські кургани. Це прадавні покоління залишили нам згадки про себе. Учені досліджують ці поховання, намагаючись дізнатися, чим жили, які ідеали сповідували наші далекі-далекі пращури. Але наскільки багатший матеріал для розуміння духовного світу людини дають літературні твори! Саме вони промовляють до нас і промовлятимуть до наших нащадків тією мовою, яка недоступна ані скарбам курганів, ані архітектурним пам'яткам, ані іншим видам мистецтва. Іноді чуєш від сучасної людини з мобільним телефоном і кишеньковим комп'ютером: «Чур тобі!» І не так уже й важливо, чи замислюється вона над походженням цього вислову. Відомо, що Чур і Пек — це персонажі праслов'янської міфології, яких наші предки закликали перед виконанням якоїсь важливої справи. Хай наші сучасники і не знають цього, однак прислів'я, література, слово з'єднують їх із пращурами незримими ниточками, що й дозволяє говорити: «Є народ, є нація». Отож літературу певного народу ми називаємо національною (українська література, німецька, французька, російська тощо), а сукупність усіх національних літератур утворює всесвітню літературу.<br>Кількість національних літератур важко порахувати, бо протягом тисячоліть людська цивілізація знала безліч народів. У Біблії сказано, що дуже давно, коли всі народи на землі розмовляли однією мовою, запишалися люди своєю величчю і вирішили у місті Вавилоні збудувати вежу, щоб дістатися до Бога.<br>Розгнівався Бог і покарав людей, змішавши їхні мови, щоб не змогли вони порозумітися і добудувати свою споруду. З того часу утворилася сила-силенна мов.<br>Національна література створюється мовою якогось народу, тому вона незрозуміла людині іншої нації, яка не володіє іноземною мовою. Та й хіба можна вивчити всі мови, які були в давнину і є зараз?! Звичайно, дуже добре, коли українець може прочитати твори, скажімо, англійських письменників англійською мовою, а французьких — французькою тощо. Але навряд чи в будь-якій країні є багато людей, які зможуть читати і японською, і китайською, і давньоєврейською, і санскритом, і багатьма іншими мовами. І ось тут на допомогу приходить перекладач, «щоб душі поетової вияв на нас, яіс рідний, з чужини повіяв». Геніальний німецький поет Йоганн Вольфганг Гете порівняв свої вірші, які потрапляли в чужомовні краї і були перекладені, з прекрасними зів'ялими квітами, що ожили у глекові з водою:<br>Букет нарвавши на лужку густім, Приніс його в задумі я у дім. Але схилились до землі квітки, Від теплих рук зів'яли пелюстки. Його у глек поставив я тоді, Й квітки, мов чудо, розцвіли в воді! Вершечки ніжні вгору підвелись, Зелені стебла барвами взялись, І чути свіжість в них тепер таку, Немов вони на рідному лужку. Так само я, мов чудо, пізнаю На мові іншій пісеньку свою.<br>(Переклад М. Терещенка)<br>Саме завдяки перекладачам, їхній наполегливій праці українські діти мають змогу ознайомитися з пригодами Малюка і Карлсона, Гаррі Поттера, Вінні Пуха і ще багатьох літературних персонажів, які з'явилися на світ в інших країнах. Тож, шануючи авторів улюблених книг, слід пам'ятати людей, завдяки яким іноземна книга заговорила з нами нашою рідною мовою.<br>

-	Зарубіжна література 5 клас. Волощук Є. В.<br>Вислано читачами інтернет-сайту<br><br> <!--[if gte mso 10]>	+	Зарубіжна література 5 клас. Волощук Є. В.<br>Вислано читачами інтернет-сайту<br>
		+
		+	<sub>Збірка конспектів уроків по всім класам, реферати з зарубіжної літератури 5 класу, книги та підручники згідно каленадарного плануванння із зарубіжної літератури 5 класу</sub>
		+
		+	<sub>Завдання та відповіді з зарубіжної літератури по классам, планування уроків з зарубіжної літератури 5 класу, , домашнє завадання та робота</sub>
		+
		+	<sub>Планування зарубіжної літератури, підручники та книги з зарубіжної літератури 5 класу, курси та завдання з зарубіжної літератури для 5 класу</sub>
		+
		+	<br> <!--[if gte mso 10]>
		+
		+
	<style>		<style>
	/* Style Definitions */		/* Style Definitions */

User4 в 17:44, 30 марта 2010

2010-03-30T17:44:58Z

Внесённые изменения

User4 в 17:42, 30 марта 2010

2010-03-30T17:42:53Z

Внесённые изменения