Ольга: Создана новая страница размером
людина і суспільство, 11 клас, клас, урок, на тему, стаття еко...

2009-08-24T11:28:19Z

Создана новая страница размером <dynamicarticlelist>людина і суспільство, 11 клас, клас, урок, на тему, стаття еко...

Новая страница

<dynamicarticlelist>людина і суспільство, 11 клас, клас, урок, на тему, стаття економічне життя суспільства, людський капітал:концепція, напрями розвитку</dynamicarticlelist>'''''Мехедова Т.М., ст. викладач, ДонДУУ'''''

'''''"Людський капітал: концепція, напрямки розвитку''" На рубежі XX і XXI століть світова наукова думка сформувала принципово новий погляд на цивілізаційний прогрес. Нова парадигма розвитку на перший план висуває не нагромадження матеріальних благ, а розвиток людського потенціалу при збереженні навколишнього середовища. Людина, її потреби і розвиток визнаються основними передумовами прогресу, а отже, і змістом соціальної політики кожної держави. Таким чином, нова соціальна політика України має формуватися з урахуванням не тільки реалій трансформаційного процесу й особливостей ринкової економіки, а передусім виходячи з принципів людського розвитку, його цілей і критеріїв оцінки. В Україні усвідомлення значення концепції людського розвитку і, зокрема, доцільності використання його індикаторів для оцінки ефективності суспільного прогресу загалом почало формуватися в 1992-1993-х роках. Проте ця ідея швидко знайшла втілення в наукових працях відомих вітчизняних науковців, таких як С. Бандура, Н. Борецька, Е. Лібанова, В. Скуратівський, О. Палій та ін. [1,4, 5, 6].Водночас динамічний характер ринкових процесів, зниження рівня життя населення вимагає подальшого теоретичного осмислення концепції людського розвитку. Безумовно, бажано було б знаходити певні риси цієї концепції і в практичних заходах, зокрема у документах стратегічної спрямованості. Перспективи світової економіки в ХХІ с. визначаються характером переходу країн до нового етапу розвитку продуктивних сил: від індустріальної стадії, де домінувало велике механізоване машинне виробництво, до постіндустріальної, де будуть переважати сфера послуг, наука, освіта і т. ін. Виробництво матеріальних благ, безумовно, збереже свою значимість, але його економічна ефективність буде визначаться, в першу чергу, використанням висококваліфікованих кадрів, нових знань, технологій і методів управління. Таким чином, на перший план висувається спосіб виробництва і передачі знань і, власне, сама людина – його інтелектуальний потенціал. За розрахунками Всесвітнього банку, в складі національного багатства США основні виробничі фонди (будівлі, споруди, машини та устаткування) складають лише 19 %, природні ресурси – 5, а людський капітал 76 %. Тому все більша частина дослідників вважає людський капітал самим цінним ресурсом постіндустріального суспільства, набагато ціннішим, ніж природне або накопичене багатство. Вже зараз у всіх країнах людський (інтелектуальний) капітал визначає темпи економічного розвитку і науково-технічного прогресу. Відповідно посилюється увага суспільства до системи освіти як основі виробництва цього потенціалу. Зростаюче значення людського капіталу в наші дні пов'язане з посиленням ролі освіти в економічному розвитку і з серйозними змінами у взаємодії суб'єктивного і об'єктивного чинників виробництва. Перетворення людського чинника на провідну і визначаючу продуктивну силу по відношенню до речовинного чинника відбувається з середини ХХ с. ще і тому, що зменшився часовий лаг, тобто різниця в кількості років, необхідних для зміни технологій і підготовки кадрів для них. Раніше радикальні технічні зміни в суспільному виробництві відбувалися приблизно через 35-40 років, а тому знань, отриманих у вузах, вистачало майже на все подальше трудове життя фахівця і для навчання було достатньо в середньому 6-8 років. У сучасних же умовах середній період оновлення технологій і техніки скоротився до 4-5 років, а в найбільш розвинених галузях - до 2-3 років, причому необхідність оновлення диктується не стільки фізичним, скільки моральним старінням. А терміни підготовки кваліфікованих працівників зросли до 12-14 і більше років. У XIX - першій половині XX с. від переважної більшості професіоналів було потрібно в першу чергу міцно засвоїти певний круг знань, навиків і умінь, чітко виконувати свої обов'язки відповідно до певних правил. Що стосується сучасного виробництва, то його ефективність у вирішальній мірі залежить від ініціативи і творчого відношення до справи всіх його учасників - робітників, інженерів, менеджерів. Кожний з них повинен не тільки  виступати кваліфікованим користувачем технічних пристроїв і технологій, які безперервно оновлюються і удосконалюються, але і постійно брати участь в їх вдосконаленні, шукати принципово нові, все більш плідні технічні, організаційні, економічні і соціальні рішення. До найважливіших сучасних економічних закономірностей, властивих більшості країн, відноситься інтелектуалізація економічного і взагалі соціального життя. Проявляється цей процес двояко: зростає не тільки роль таких галузей соціальної сфери, як освіта і наука, але і значення інтелектуальної діяльності усередині інших галузей господарства. Обидві тенденції сприяють формуванню і вдосконаленню освітнього, професійного, наукового і духовного потенціалу суспільства і є найважливішими чинниками соціально-економічного розвитку. Згідно теорії людського капіталу, людський капітал в умовах ринку - це індивід і його здібності до праці. Оскільки здібності до праці володіють властивістю накопичуватися, соціальні складові (демографічні, характеристики фізичного і психічного здоров'я, освіта і виховання,  культура) також мають капітальну природу, бо вони визначають ступінь затребуваності індивіда на ринку праці. Величина вкладень (інвестицій) в людський капітал, тобто в забезпечення здоров'я, освіту і культуру, прямо впливає на зростання продуктивності праці і одержувані доходи працівника. У свою чергу це веде до зростання суспільного багатства, тобто економічному зростанню і підвищенню конкурентоспроможності країни. Недостатній облік елементів людського капіталу негативно впливає на економічне зростання. Наприклад, загальновизнано, що високий рівень освіти і професійної підготовки є чинником зростання економіки, скорочує  розрив між попитом і пропозицією різних видів праці. Крім того, сучасність пред'являє все більш жорсткі вимоги до якості людського капіталу. Зменшення значення чинника освіти сьогодні може викликати серйозні витрати для держави на перспективу: погана освіта і низька кваліфікація різко знижують шанси працівника на ринку, збільшують вірогідність попадання в розряд низькодоходних категорій населення, а значить, вимагають вищої частки державних витрат.      Оскільки в умовах ринка робоча сила стає товаром і отримує якісну визначеність людського капіталу, вона приносить особистий прибуток, будучи використана у виробництві як його чинник. Відомо, що усі економічні ресурси (людські, природні, фінансові), виступаючі як чинники виробництва, приносять прибуток. Формою прибутку при застосуванні людського капіталу становиться його особистий прибуток, визначаємий, з одного боку, якістю самого фактора виробництва, а з іншого – об’єктивними економічними стосунками людей у процесі відтворення, які, в свою чергу, визначаються відношеннями власності. Таким чином, перехід до нового типу економічної системи припускає неминучу зміну механізму використовування факторів виробництва, що піднімає питання про перетворення соціальної природи багатства (відносин власності) та методів створення ринка. Проте у трансформаційній економіці, де ще відсутній чіткий господарський механізм раціонального використовування виробничих ресурсів, можуть виникнути протиріччя між цілями реформ та реальним рівнем добробуту індивіда. З іншого боку, дійсно ринок створює можливості для розвитку приватної ініціативи і отримання відповідного особистого прибутку, що в сукупності гарантує рівновагу економіки, економічний розвиток та високий рівень використання ресурсів. Звідси витікає задача держави в умовах перехідної економіки: забезпечити оптимальне використання факторів виробництва і створити таку систему перерозподілу, яка б максимально ефективно забезпечувала участь індивіда у формуванні та використанні суспільного багатства. Ця система буде гарантувати визначений рівень життя (мінімум культурного існування) кожної конкретній людині.  Концепція людського розвитку стала основою першої Доповіді про світовий людський розвиток 1990 року (ці доповіді нині щорічні). Вона трактує людський розвиток як мету та критерій суспільного прогресу, як засіб збільшення доходу, що набуває цінності лише тоді, коли реально впливає на добробут людей. Людський розвиток визначається як процес зростання людських можливостей - людина має прожити довге життя, не хворіти, бути освіченою, користуватися політичними та економічними свободами, правами людини, суспільною повагою до особистості. За основну мету розвитку визнається стале зростання якості життя всього населення. За минулі 30 років темпи економічного зростання недостатньо співвідносилися з поліпшенням таких найважливіших показників розвитку, як політична та соціальна стабільність, освіта, тривалість життя, дитяча смертність, тендерна рівність тощо. Пріоритети людського розвитку протидіють нестримній погоні за виробництвом ВВП і споживанням, сприяють укоріненню поміркованого ставлення до природи, збереженню та відновленню довкілля. Людський розвиток, який має за мету забезпечення гідного життя для всіх людей, сприяє подоланню бідності, а отже, подоланню нерівності, становленню і розвитку демократії, збереженню соціальної та політичної стабільності в суспільстві. Концепція людського розвитку приділяє пильну увагу взаємозв'язкам різних поколінь, зокрема прийнятності сучасного способу життя та доцільності його передачі майбутнім поколінням. Оскільки справедливість стосовно різних поколінь має супроводжуватись і справедливістю в межах одного покоління, істотні структурні зрушення виробництва та споживання в світі можуть стати необхідною передумовою будь-якої життєздатної стратегії поступального розвитку. Визначальною тезою концепції людського розвитку є положення стосовно того, що "люди не потребують безкінечно високого доходу для забезпечення гідного рівня життя". Вищий дохід загалом сприяє розширенню людського вибору, але цей вплив знижується зі збільшенням доходу згідно з принципом зменшення його корисності. Концепція людського розвитку пропонує основні напрями дій щодо оптимізації зв'язку між економічним зростанням і людським розвитком у практичній політиці: 1) збільшення інвестицій в освіту, охорону здоров'я, професійну підготовку, що сприятиме реалізації здібностей людини та її участі у виробництві та розподілі благ, 2) справедливіший розподіл доходів і національного багатства, що забезпечуватиме матеріальну базу розвитку широких верств населення і протидіятиме концентрації ресурсів у нечислених груп; 3) збалансованість соціальних витрат та зміцнення економічної бази соціальної сфери, диверсифікація джерел її фінансування; 4) розширення можливостей людей здійснювати свій вибір у політичній, соціальній та економічній сферах, передусім тих груп населення, які з різних причин мали обмежені можливості (жінки, мігранти, етнічні меншини). Людський розвиток може трактуватися і стосовно зростання здібностей людини, її спроможності досягати визначеної мети. Формування здібностей залежить від використання наявних економічних, соціальних та політичних можливостей, які надає соціальне і природне довкілля, від доступності необхідних ресурсів тощо. Звісно, матеріальні ресурси є саме засобом, хоча і дуже важливим, людського розвитку, тоді як результат використання цих ресурсів, його віддзеркалення у сформованих людських здібностях, є кінцевою метою. Таким чином, у фокусі людського розвитку знаходяться людина, її потреби та розвиток. Концепція визначає задоволення не тільки фізичних, а й духовних потреб людини. Розвиток означає постійне розширення можливостей для задоволення потреб. Але ще важливішою категорією цієї концепції є поняття "вибір", тобто існування широких можливостей реалізації власних здібностей кожною людиною за вільного вибору своїх цілей, максимального заохочення з боку держави — це основна ідея людського розвитку; вона значно ширше охоплює всі грані співіснування та співпраці людини і держави, ніж інші концепції соціально-економічного розвитку. Аналіз сучасного рівня людського розвитку та сформульована концепція визначають чотири пріоритетні напрями людського розвитку в Україні:          - підвищення ролі кожної окремої людини в суспільстві, розширення       її можливостей власною волею вирішувати свою долю, тобто приймати       рішення і нести за нього відповідальність;          - забезпечення соціальної справедливості стосовно кожної людини - в       розподілі доходів та оплаті праці залежно від її якості

      та інтенсивності та кількості, в доступі до освіти, до послуг       охорони здоров'я, до роботи, до соціальних благ;          - досягнення повної продуктивної зайнятості, яка на відміну від       сучасного стану забезпечувала б не тільки соціальний статус, а й       добробут працівників, стимулювала б легальну ефективну       діяльність, а не орієнтацію на тіньову економіку;           -досягнення екологічної безпеки, що передбачає два напрями:       по-перше, ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи та       наслідків нераціонального використання природних ресурсів,       по-друге, розробку комплексу заходів, які унеможливлять повторення       у майбутньому будь-яких техногенних катастроф. Базисним принципом концепції людського розвитку є не постійне надання злиденним верствам і країнам гуманітарної допомоги, а стимулювання їхнього розвитку, підвищення їхньої ролі в суспільстві, розширення можливостей вибору способу життя, можливостей прийняття рішень стосовно своєї долі, але одночасно й посилення відповідальності за прийняте рішення і його виконання. Будь-яка серйозна трансформація суспільства, в сфері економіки чи політики, неможлива без активної підтримки з боку населення. ''Література:'' 1. Борецька Н. П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми. – Донецьк, 2001. 2. В.Щетинин. Человеческий и вещественный капитал: общность и различие // МЕ и МО, 2003 № 8, с.55-61. 3. И.Майбуров. Эффективность инвестирования и человеческий капитал в США и России // МЕ и МО. № 4. 2004 с.3-13. 4. Лібанова Е. Л. Ринок праці та соціальний захист. – Київ., 2004. – с. 11. 5. Соціальні пріоритети ринку праці: методологія, практика, шляхи забезпечення / За ред. С.І.Бандури. – К., 2001. 6. Скуратівський В.А., Палій О.М. Основи соціальної політики: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2002. – 200 с.

Людський капітал: концепція, напрямки розвитку - История изменений

Natasha в 12:11, 8 сентября 2009

Ольга в 11:30, 24 августа 2009

Ольга: Создана новая страница размером
людина і суспільство, 11 клас, клас, урок, на тему, стаття еко...

Людський капітал: концепція, напрямки розвитку - История изменений

Natasha в 12:11, 8 сентября 2009

Ольга в 11:30, 24 августа 2009

Ольга: Создана новая страница размером людина і суспільство, 11 клас, клас, урок, на тему, стаття еко...

Ольга: Создана новая страница размером
людина і суспільство, 11 клас, клас, урок, на тему, стаття еко...