Просмотр — Гипермаркет знаний

KNOWLEDGE HYPERMARKET
Конспект уроку на тему: Українська драматургія і театр ІІ половини ХІХ ст. – початку ХХ ст. Іван Карпенко-Карий
У вас нет разрешения на действие «исправление этой страницы» по следующей причине:
Запрошенное действие могут выполнять только участники из группы giper.
Вы можете просмотреть и скопировать исходный текст этой страницы:
<metakeywords>Гіпермаркет Знань - перший в світі!, Гіпермаркет Знань, Українська література,  10 клас , клас, урок, на Тему, Життя, творчість Івана Карпенка-Карого, одного з корифеїв українського театру </metakeywords> 

'''[[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|Гіпермаркет знань]]&gt;&gt;[[Українська література|Українська література]] &gt;&gt; Українська література: Життя і творчість Івана Карпенка-Карого – одного з корифеїв українського театру''' 

<br> '''План-конспект уроку з курсу «[[Українська література 10 клас|Українська література 10 клас]]» з теми «[[Життя і творчість Івана Карпенка-Карого – одного з корифеїв українського театру|Українська драматургія і театр ІІ половини ХІХ ст. – початку ХХ ст. Іван Карпенко-Карий]]'''». 





<br>УКРАЇНСЬКА ДРАМАТУРГІЯ І ТЕАТР ІІ ПОЛОВИНИ ХІХ СТ. – ПОЧАТКУ ХХ СТ. ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ. ТАЛАНОВИТИЙ ДРАМАТУРГ-НОВАТОР. ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ. «ХАЗЯЇН»<br><br>ПЛАН<br><br>1&nbsp;&nbsp; &nbsp;Початок українського театру («Наталка Полтавка», 1819). Історія цього періоду.<br>2&nbsp;&nbsp; &nbsp;Виникнення в різних листах України аматорських театральних гуртків.<br>3&nbsp;&nbsp; &nbsp;Створення М.Кропивницьким української професійної трупи, 1882<br>4&nbsp;&nbsp; &nbsp;Великі труднощі для театру.<br>5&nbsp;&nbsp; &nbsp;Боротьба за реалістичний театр українських та російських діячів.<br>6&nbsp;&nbsp; &nbsp;Театр на західноукраїнських землях.<br>7&nbsp;&nbsp; &nbsp;Роль І.Я.Франка у розвитку реалістичного театру.<br>8&nbsp;&nbsp; &nbsp;Розвиток музичної культури.<br>9&nbsp;&nbsp; &nbsp;Огляд творчості Карпенка-Карого<br><br>Мета лекції:&nbsp;&nbsp; &nbsp;<br>Навчальна -&nbsp;&nbsp; &nbsp;Охарактеризувати умови розвитку драматургії і театру в другій половині ХІХ ст., показати розвиток аматорського руху, боротьбу за реалістичний народний театр<br>Виховна -&nbsp;&nbsp; &nbsp;Виховувати патріотичні почуття стосовно культури України<br>Розвиваюча -&nbsp;&nbsp; &nbsp;Розвивати творче мислення, знайомлячи зі створенням українського професійного театру, з групою корифеїв драматичного жанру та їх діяльністю.<br><br>Література:<br>1.&nbsp;&nbsp; &nbsp;Єфремов С. Історія українського письменства. — К., 1995.<br>2.&nbsp;&nbsp; &nbsp;Історія української літератури: В 8 т. — К., 1969. — Т. 4, кн. 1—2.<br>3.&nbsp;&nbsp; &nbsp;Історія української літератури: В 2 т. — К., 1987. — Т. 1.<br>4.&nbsp;&nbsp; &nbsp;Історія української літератури XIX століття: В 3 кн. — К., 1997. —&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Кн. 3. 70—90-тіроки XIX ст. <br>5. Карпенко-Карий І. Твори. – К., 1987<br><br>РОЗВИТОК ДРАМАТУРГІЇ ТА ТЕАТРУ<br><br>Початок українській класичній драмі поклали І.Котляревський&nbsp; і І. Квітка-Основ'яненко. Завершив процес становлення основоположник нової української літератури Тарас Шевченко. Його демократичні традиції продовжили і розвинули драматурги другої половини ХІХ ст. – М.Кропивницький, М.Старицький, І. Карпенко-Карий, І. Франко.<br>У ці, як і в попередні роки, український народ був роз'єднаний кордонами чужих його поглядам імперій, і це стримувало його духовний&nbsp; поступ, негативно позначалося на мистецько-літературному процесі.<br>Скасування кріпацтва в 1861 р. наступне проведення в Росії земської, судової, міської, військової і шкільної реформ призводять до кардинальних зрушень у громадській думці. В Україні виникають нелегальні політичні гуртки, розпочинається «ходіння в народ» різночинців з метою підняти селянство на боротьбу «за землю і волю». Повсюди розгортається національно-визвольний рух. У губернських центрах організовуються Громади – товариства української інтелігенції.<br>У Києві 1873 р. створюється Південно-Західний відділ Російського географічного товариства, в якому працюють: Драгоманов, Лисенко, Старицький та ін. Письменники у своїх творах порушують проблеми інтелігенції, її участь в українському русі.<br>Політика жорстокого переслідування всього українського, визначена ще в 1863 р. Валуєвським циркуляром про заборону української мови, була знову в ще суворішій формі підтверджена Емським указом царя 1876 р. та інструкцією 1881 р. Багатьох українських діячів було заарештовано і вислано на Північ, дехто, як Драгоманов, емігрував за кордон, інші надовго замовкли.<br>З 1893 р. при Товаристві ім. Т.Шевченка (заснованого у 1877 р. з ініціативи Драгоманова і Кониського у Львові) стали діяти три секції – філологічна, історико-філософська, математично-природничо-медична (Франко, Грушевський, Гнатюк, Павлик, Маковей, Огоновський, Барвінський та ін.).<br>Царат забороняв українські вистави, концерти, гальмував розвиток духовної культури народу.<br>Різночинна інтелігенція відіграла вирішальну роль у створенні національного театру. Спочатку, особливо в 60-70х роках, розвинули діяльність аматорські (любительські) гуртки. Відомі своєю діяльністю чернігівський, ніжинський, єлисаветградський, бобринецький, полтавський та інші аматорські гуртки.<br>Разом з аматорськими трупами в 70-х роках з'являються і професійні, початки яким&nbsp; поклали ще Іван Котляревський та Г.Квітка-Основ'яненко. Вони організували театри у Полтаві та Харкові на нових засадах. 5 років тривала заборона 1876 року. Але ніякі заборони не вбили культурного життя на Україні.<br>Особливо велику роль в розвитку театру тих часів відіграли Марко Кропивницький, М.Старицький та І.Тобілевич.<br>Передбачалося видавати систематично альманах “Рада”; він мав замінити літературно-науковий журнал, який не дозволяв видавати царський уряд. М.Старицький виступає тут як організатор літературних сил на Україні в добу жорстокого гноблення національної культури.<br>У жовтні 1881 року було дозволено, з певними обмеженнями, українські вистави. І незабаром російська трупа Г.Ашкаренка почала ставити українські п’єси, а невдовзі утворилася перша українська професійна трупа під керівництвом М.Л.Кропивницького. Ця трупа успішно виступала у Києві, Харкові та інших містах, але її матеріальне становище було дуже важке. З літа 1883 року на чолі цієї трупи став М.Старицький, який вклав в організацію української театральної справи великі кошти. У трупі Старицького брали участь видатні українські артисти: М.Л.Кропивницький, М.К.Садовський, І.К.Карпенко-Карий, П.К.Саксаганський, М.К.Заньковецька, М.К.Садовська, Г.П.Затиркевич та інші. “Склалося товариство, якого Україна не бачила ні до того, ні потім”,— відзначав І.Франко в своїй статті про українську літературу, надрукованій в одному з чеських журналів.<br>1881 р. М.Кропивницький домігся в Кременчуці, Харкові, Полтаві та Києві дозволу на українські вистави. А через рік – 1882 р. у Єлисаветграді (Кіровограді) він організував першу українську професійну трупу.<br>Драма «Старе гніздо й молоді птахи», 1883 Василя Мови (Лиманського) присвячена життю й побуту нащадків колишніх переселенців з України на Кубань. У цьому плані названий твір нагадує п'єсу Кухаренка «Чорноморський побит на Кубані», 1836, проте його проблематика визначається новими суспільно-історичними умовами. Розбещені діти полковника Пилипа Загреби - вихованка інституту шляхетних дівиць Уля, «недовчений учень військової гімназії» Гарась і такий же гульвіса, його брат Юрась – руйнують господарство поміщика. Власне, подані в драмі картини символізують зруйнування всього патріархального побуту осілого кубанського козацтва.<br>Комедія «Дячиха», 1888, Тетяни Сулими показує перипетії з життя нижчого сільського духівництва. Олександр Кониський у комедії «Порвалась нитка!» реалізував тему взаємин у середовищі української дрібної шляхти, а в комедії «І на пронозу єсть заноза», 1884, на матеріал з життя провінційних урядовців осуджує розмінну мораль чиновництва, що відірвалося від народу.<br>Олена Пчілка за сюжетною канвою п'єси О.Островського «Бідна наречена» написала п'єсу «Світова річ», 1884, в якій зображується діяльність молодих культурників, їх взаємини з представниками дрібного панства та чиновництва. Студент Стасенко та його приятель Голуб, як і головна героїня твору Саша, - дочка збіднілої пані, певною мірою представляють ті кола молоді, що захопилася культурно-освітніми віяннями епохи. Правда, вони не стільки діють, як розмовляють на ці теми.<br>Ідея запровадження в життя корисних «малих справ», культурно-освітніх починань серед селянства лежить і в основі комедії Грінченка «Нахмарило», 1895. Її герой – молодий учитель Тарас Вільхівський, який організовує в селі касу громадської взаємодопомоги, влаштовує для дорослих недільні читання.<br>П'єси Олени Пчілки, Грінченка, як і твори цього жанру Франка («Учитель»), Старицького («Не судилось»), Карпенка-Карого («Понад Дніпром») порушували актуальні проблеми зближення інтелігенції з селянством. З них постають ті соціальні труднощі, які обмежували діяльність культурників-ентузіастів, в них правдиво зображуються й їхні невдачі, також зумовлені об'єктивними соціальними причинами – селянською роз'єднаністю, темнотою, ворожістю поміщицтва до самої ідеї освітньої праці для народу. Серед історичних драм, поряд з п'єсами Старицького, К-Карого, Франка, помітними були твори П.Куліша – «Байда, князь Вишневецький», 1885, «Гетьман Петро Сагайдачний» і «Наказний гетьман Северин Наливайко». Різні етапи української історії відображені у п'єсах західноукраїнських письменників К.Устияновича «Олег Святославич Овруцький», О.Огоновського «Федько Островський», О.Барвинського «Павло Полуботок».<br>Висновок. Так, освоюючи все нові й нові сфери народного життя, порушуючи злободенні суспільно-політичні і морально-етичні проблеми часу, вдосконалюючи художні прийоми узагальнення різних сторін дійсності, зростала й мужніла українська література. Незважаючи на постійні утиски й заборони, вона відтворювала духовний і емоційний світ великого слов'янського народу, який, за висловом І.Франка, угору йшов, «хоч був запертий в льох». &nbsp;<br>ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ<br>(1845 — 1907)<br>&nbsp;Народився Іван Карпович Тобілевич 29 вересня 1845р. в с. Арсенівка поблизу Єлисаветграда; батько його походив із старовинного зубожілого дворянського роду й працював прикажчиком поміщицького маєтку, а мати була простою селянкою. Освіту, до якої так тягнувся хлопець, довелося через матеріальну скруту обмежити чотирикласним училищем і з чотирнадцяти років заробляти на прожиття. Майже два десятиліття забрала в І. Тобілевича служба в різних канцеляріях — від писарчука до секретаря міського поліцейського управління.<br>Перебуваючи в Єлисаветграді (1865 — 1884), Тобілевич знайомиться з творами Руссо, Дідро, Вольтера, Герцена, з економічними трактатами Бокля, Мілля, разом із своїм другом М. Кропивницьким читає західноєвропейських письменників, філософів, соціологів. Переведений трохи більш як на рік до Херсона, він познайомився з колишнім учасником Кирило-Мефодіївського товариства і товаришем Т. Шевченка Д. П. Пильчиковим, під впливом якого прочитав “багато корисних книжок з історії народів, з класичної літератури, серед якої Шекспір і Островський зайняли перше місце”.<br>1863р. у Бобринці на Єлисаветградщині утворився драматичний гурток, одним з найактивніших учасників якого був І. Тобілевич. Він грав різні ролі у п'єсах Котляревського, Квітки-Основ'яненка, Кухаренка, Гоголя, Островського. В Єлисаветградському гуртку Тобілевич був і керівником, і режисером, і актором, беручи участь у створенні вистав за п'єсами Островського, Гоголя, Грибоєдова, Мольера, Шіллера.<br>Демократичні переконання Тобілевича закономірно привели його до участі в організації (разом з П. І. Михалевичем) таємного гуртка, на засіданнях якого вивчали праці М. Чернишевського, Ф. Лассаля, Д. Мілля, К. Маркса та Ф. Енгельса. З метою популяризації революційно-демократичної та народницької літератури у гуртку планувалось перекласти українською мовою ряд творів російської белетристики — Г. Успенського, Ф.Решетникова, Ф. Нефедова, М. Наумова, О. Левітова, М. Златовратського та ін., підготувати загальний нарис політичної економії за М. Чернишевським. У цій роботі найактивнішу участь брав Тобілевич.<br>До першого етапу літературної творчості Тобілевича належить оповідання “Новобранець” (написане 1881р., опубліковане1889р. під псевдонімом Гнат Карий). У ньому йдеться про тяжку долю селянської родини, яка з величезними зусиллями вибивається із злиднів і, здається, могла б уже зрештою досягнути якогось добробуту, коли б не втручання державної машини.<br>Наскільки щільно в житті Тобілевича поєднувалась творча й громадсько-політична діяльність, свідчить той факт, що й оповідання “Новобранець”, і першу свою драму “Бурлака” (“Чабан”, 1883) він подавав на обговорення нелегального гуртка. Завершувати “Бурлаку”, як і “Хто винен?” (“Безталанна”), драматургові довелось уже в Новочеркаську, куди його було вислано у травні 1884р. за участь у діяльності гуртка та за допомогу політичним “злочинцям”. Щоб заробити на прожиття, піднаглядний Тобілевич працював підручним коваля, а згодом відкрив палітурну майстерню.<br>У 1886р. в Херсоні було видано перший “Збірник драматичних творів” І. Карпенка-Карого, до якого увійшли драми “Бондарівна” і “Хто винен?” та комедія “Розумний і дурень”, а в 1887р. опубліковано “Наймичку”. Але їх майже не купували, бо публіка не була привчена читати п'єси.<br>П'єси, створені Карпенком-Карим протягом майже п'ятнадцяти років, відбивають еволюцію явища, яке видозмінювалось буквально на очах драматурга — “глитайства”. Його персонажам — Михайлові Михайловичу (“Бурлака”), Окуню (“Розумний і дурень”, 1885), Цокулю (“Наймичка”, 1885), Калитці (“Сто тисяч”, 1890), Пузиреві (“Хазяїн”, 1900) — притаманне не просто збільшення економічних масштабів їх діяльності, їх здирства, воно ще яскравіше виявляє їх людську дрібність, а то й нікчемність, духовну порожнечу. Дещо осторонь їх стоїть Мартин Боруля, який домагається дворянського звання. Сатиричне зерно комедії “Мартин Боруля” (1886) пов'язане вже не із засобами збагачення чи привласнення того, що належить іншим, а з прагненням сільської буржуазії до політично-правової рівності з дворянством.<br>Дві останні гіркі комедії — “Суєта” (1903) і “Житейське море” (1904; визначена автором як “протяг”, тобто продовження, “Суєти”) — драматург назвав “сценами”, наче визнаючи приналежність їх до європейської нової драми. Так, у “Суєті” відсутній головний герой, і п'єса являє ряд сцен, покликаних характеризувати спосіб життя й мислення заможного селянина та його дорослих дітей, які представляють різні соціальні шари суспільства (хлібороб, учитель, дрібні службовці).<br>Навесні 1887р. І. Карпенкові-Карому було дозволено повернутися на Україну, але ще до кінця 1888р. він перебував на хуторі “Надія” (тепер заповідник у Кіровоградській області) під гласним наглядом поліції (негласний нагляд було знято з нього 12 березня 1903р.). Діставши громадянські права, Карпенко-Карий приєднався до нової театральної трупи, створеної його братом П. Саксаганським, у якій до кінця життя працював активно й напружено як артист, режисер, драматург. У 1897р. він складає “Записку до з'їзду сценічних діячів”, де з болем пише про безправне становище українського театру, про цензурні та інші урядові утиски.<br>Написане Карпенком-Карим протягом 90-х рр. на сучасну тематику виявляє прагнення дати народові “пьесы серьезные, моральные, нравоисправительные, исторические”. З повчальною метою створена побутова комедія “Судженої конем не об'їдеш” (переробка з Еркмана-Шатріана, 1892), в соціально-побутовій драмі “Батькова казка” (1892) також очевидна моралізаторська тенденція, підкреслена другою її назвою — “Гріх і покаяння”. Певним дидактизмом позначена драма “Понад Дніпром” (1897).<br>На матеріалі історичного минулого, осмислення якого, за переконанням І. Карпенка-Карого, покликане збагатити українську драматургію, написано п'єси “Бондарівна” (1884), “Паливода XVIII століття” (1893; підготовчим етапом було створення у 1884р. п'єси “З Івана пан, а з пана Іван”), “Чумаки” (1897), “Лиха іскра поле спалить і сама щезне” (1896), “Сава Чалий” (1899), “Гандзя” (1902).<br>Твори Карпенка-Карого “Лиха іскра поле спалить і сама щезне” (1896) та “Гандзя” (1902) були спробами на фольклорному матеріалі, присвяченому давньому минулому, вийти до філософських узагальнень про долю України й подати їх у цікавій сценічній формі.<br>Трагедії Карпенка-Карого “Сава Чалий”, так само створеній на основі народної історичної пісні, притаманні глибокий психологізм, точна й переконлива вмотивованість дій та вчинків героїв. <br>І. Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби 15 вересня 1907р. у Берліні, куди їздив на лікування; поховано його на хуторі “Надія”.<br>Драматургія І. Карпенка-Карого своєрідно підсумувала майже столітній розвиток української драматургії, піднявши її на новий рівень. Вражаючи тематичним і жанровим багатством, вона у своїй цілісності являє собою різноманітну картину життя України протягом століть. В художній розробці історичного чи фольклорного матеріалу далекого минулого досить відчутним є зв'язок з тогочасними життєвими проблемами Твори Карпенка-Карого багатьма своїми елементами входять в ідейно-естетичний контекст нової європейської драми.&nbsp;&nbsp; &nbsp;<br>Перші твори&nbsp; письменника<br>1881 – написав оповідання «Новобранець» й опубліковане М.Старицьким в альманасі «Рада» тільки через два роки у 1883р. Тут – глибоке знання народного побуту, психології трудящої людини. <br>(Більше автор до прози не повертається!)<br>1883 р. – перша п'єса – «Чабан» (пізніша назва «Бурлака»).<br>В основі п'єси події 70-80-х рр. ХІХ ст.., тобто період, коли на селі, незважаючи на стрімкий розвиток капіталізму, ще давали себе взнаки залишки кріпосництва. Конфлікт твору ґрунтується на боротьбі бунтаря-одинака Опанаса Зінченка, якого підтримують друг і однодумець Петро, племінник Олекса Жупа ненко та Олексина наречена Галя Королівна, більшість сільської громади, з одного боку, і сільського старшини Михайла Михайловича з поплічниками – писарем Омеляном Григоровичем, крамарем Гершком,&nbsp; збирачем податків Сидором. Миротворчий фінал не допоміг у тому, щоб п'єсу надрукували (Опанасу з'явився Бог і він не зміг вбити старшину, за що й дякує потім Богові).<br>У комедії «Мартин Боруля» йдеться про намагання простої людини вибитись у пани, намагання відновити втрачене предками дворянство. Засуджується хабарництво й бюрократизм.<br>Тематика творів<br>-&nbsp;&nbsp; &nbsp;життя селян;<br>-&nbsp;&nbsp; &nbsp;історичні драми;<br>-&nbsp;&nbsp; &nbsp;викриття вад людей;<br>-&nbsp;&nbsp; &nbsp;показ чиновників – глитаїв;<br>-&nbsp;&nbsp; &nbsp;аморальність людей;<br>-&nbsp;&nbsp; &nbsp;чисті почуття.<br>Боротьба за український театр<br>Пише та ставить п'єси українською мовою. У травні 1876р. Емським актом царизм заборонив виконання драматичних і вокальних творів українською мовою після чого аматорський гурток занепав. У цей час у місті активізувалася революційна або радикальна, як тоді говорилося, атмосфера. З'являються примірники підпільної преси: спочатку газета «Земля і воля», а далі, з поділом народницької партії, відповідно газети «Народна воля» і «Чорний переділ». Поширюються твори Чернишевського, Добролюбова, Островського. Єлисаветградський революційний гурток збирався то в Тобілевичів, то на квартирі інспектора духовного училища Лащенка.<br><br>Теорія літератури<br>Комедія – один з видів драматичних творів, в якому висміюються нездорові суспільні або побутові явища, людські вади.<br>Особливості комедії<br>1.&nbsp;&nbsp; &nbsp;Комедійний конфлікт (відтворення суперечностей між старим, відмираючи і новим, прогресивним, що утверджується в житті).<br>2.&nbsp;&nbsp; &nbsp;Викриття і висміювання недоліків і пороків суспільного та побутового життя, негативних рис вдачі персонажів.<br>3.&nbsp;&nbsp; &nbsp;Зображення подій і персонажів у комедійному (сатиричному або гумористичному) плані.<br>4.&nbsp;&nbsp; &nbsp;Наявність комічного героя.<br>5.&nbsp;&nbsp; &nbsp;основних дійових осіб 4-5.<br>6.&nbsp;&nbsp; &nbsp;Діалогічний спосіб викладу матеріалу.<br>7.&nbsp;&nbsp; &nbsp;Прозова форма (рідше віршована).<br>8.&nbsp;&nbsp; &nbsp;Обсяг середній як для драматичних творів.<br>Основні види комічного<br>Гумор - співчутливе, доброзичливе зображення смішних вад вдачі героя або недоліків громадського й побутового життя з метою їх виправлення, переборення.<br>Сатира – різке, глузливе висміювання пороків у вдачі персонажа, в подіях та явищах громадського чи побутового життя з метою їх викриття і заперечення.<br>Сарказм – злобне, в'їдливе висміювання глибоких пороків вдачі персонажа, подій та явищ громадського й побутового життя з тим, щоб викрити їх потворну суть і викоренити, знищити (виправити їх не можна).<br>Засоби зображення комічного<br>1.&nbsp;&nbsp; &nbsp;Прагнення дійової особи показати не тим, чим вона є насправді.<br>2.&nbsp;&nbsp; &nbsp;Неправильне розуміння персонажем якогось предмета чи явища.<br>3.&nbsp;&nbsp; &nbsp;Надання&nbsp; предмету зображення невластивих йому рис та якостей.<br>4.&nbsp;&nbsp; &nbsp;Сполучення в реченні слів, що означають різнорідні поняття (пан або гнилиця).<br>5.&nbsp;&nbsp; &nbsp;Неправильне розуміння міжмовних омонімів («лаялась собачка із панськой породи»).<br>6.&nbsp;&nbsp; &nbsp;Використання або розуміння метафоричних фразеологізмів у прямому значенні (за жабри).<br>7.&nbsp;&nbsp; &nbsp;Каламбур – гра звуків або слів («дві копійки без копійки і копійку здачі»).<br>8.&nbsp;&nbsp; &nbsp;Використання пестливих слів з метою висміювання.<br>9.&nbsp;&nbsp; &nbsp;Вживання гіперболи з метою висміювання зображеного (з'їсть за вола, а зробить за комара)<br>10.&nbsp;&nbsp; &nbsp;Іронія – вживання слів у протилежному значенні (так глибоко – старій жабі по коліно)<br>11.&nbsp;&nbsp; &nbsp;Використання вульгаризмів.<br>12.&nbsp;&nbsp; &nbsp;Очуднення – пояснення персонажем нових для нього предметів та явищ на основі своїх знань про навколишній світ.<br>13.&nbsp;&nbsp; &nbsp;Макаронічна мова – змішування й перекручування слів різних мов.<br>14.&nbsp;&nbsp; &nbsp;Народна етимологія – перекручення персонажем слів, вимова яких для нього важка (хвалітон, патрет, фортоплян).<br>15.&nbsp;&nbsp; &nbsp;Жартівливі народні прислів'я та приказки в художньому творі.<br>16.&nbsp;&nbsp; &nbsp;Дитяча етимологія – шепелявість, картавість та інші дефекти в мові дітей.<br>17.&nbsp;&nbsp; &nbsp;Урочистий тон і використовування відповідних засобів при зображенні буденних подій, описі звичайних предметів.<br>18.&nbsp;&nbsp; &nbsp;Комічна ситуація.<br>19.&nbsp;&nbsp; &nbsp;Комічна подія.<br>20.&nbsp;&nbsp; &nbsp;Комічний монолог.<br>21.&nbsp;&nbsp; &nbsp;Комічний герой.<br>22.&nbsp;&nbsp; &nbsp;Комічний діалог.<br>23.&nbsp;&nbsp; &nbsp;Травестія («переодягання» античних героїв у панський і селянський одяг українців – Котляревський «Енеїда»)<br>24.&nbsp;&nbsp; &nbsp;Бурлеск («Еней прочумався, проспався і голодранців позбирав»).<br>25.&nbsp;&nbsp; &nbsp;Характеристичні прізвища (Калитка, Фінтик, Макогоненко, Голохвастов).<br>26.&nbsp;&nbsp; &nbsp;Пародія.<br>«ХАЗЯЇН», 1900<br>Тема: У п'єсі показано типові картини системи господарства капіталіста – землевласника та руйнування бідняцьких господарств. Послідовно розвивається демократична ідея боротьби проти «темного царства» хижаків; жорстоких, звироднілих експлуататорів трудового народу.<br>Сюжет, композиція<br>Сюжет комедії автор будує на основі життєвих конфліктів, породжених законами життя.<br>Багатий землевласник прагне досягти максимальних прибутків шляхом експлуатації робітників, розорення бідняцьких господарств. Заради наживи він іде навіть на шахрайство. Мільйонер Пузир домовляється з Маюфесом про участь у шахрайстві і дає вказівки своїм управителям посилити експлуатацію строкових робітників, позбавити їх землі. Ці плани Пузиря становлять зав'язку комедії. Під час здійснення хижацьких планів виникають&nbsp; різні ускладнення, конфлікти. Стався бунт робітників і селян, розкрито шахрайство, Пузир тяжко захворів. Загострення цих конфліктів становить кульмінацію комедії.<br>Розв'язка комедії – жалюгідне становище Пузиря, коли він дізнається про катастрофічний стан своїх справ.<br>Образи у п'єсі<br>Образ Пузиря<br>1.&nbsp;&nbsp; &nbsp;Особливості характеру:<br>-&nbsp;&nbsp; &nbsp;ненаситна жадоба до збагачення,<br>-&nbsp;&nbsp; &nbsp;несправедливість, жорстокість,<br>-&nbsp;&nbsp; &nbsp;бездушність, некультурність, скупість.<br>2.&nbsp;&nbsp; &nbsp;Типовість образу Пузиря.<br>Про халат, жалюгідність через жадобу: Феноген: «Халат мільйонера! Бачите, як багатіють. Ще отакий є кожух, аж торохтить! Нового купувать не хоче, а від цього халата і від кожуха, повірите, смердить! Он, як люди багатіють, учітеся!<br>Марія Іванівна про халат, страх перед хазяїном: «… через два місяці рівно будуть іменини Терентія Гавриловича, треба, щоб халат поспів якраз на іменини. Я не можу йому від себе подарувати, бо буде страшенно гніватись, що такий розход зробила, та ще й гроші брала крадькома. Халат, голубочко, буде дуже дорогий! 15 аршин&nbsp; ліонського бархату – по 9 руб. Аршин і 20 аршин шовку по 3 руб., шнур товстий шовковий, чистого шовку, з китицями – 30 руб., вам за роботу – 50 руб. – всього 275 руб…. Ви ж, голубочко, настьобайте підкладку густо-густо узорами; на полях вишивайте вгладь буряки з розкішними бадиллями, а на бортах вишивайте барана й овечку. Та зробіть так, щоб він зразу побачив, що вещ дорога, а продається дешево.»<br>Пузир жадність: «Всякий чорт прийде сюди голодний, а ти його годуй. Нема, щоб з собою привіз солонини там, чи що. Нехай не звикають!»<br>Зеленському гонитва за дешевою робочою силою: «…Добре хазяйнуємо! Робочі все заберуть, а нам же що зостанеться, а чим же я буду вам жалування платить? Так не можна, ви не вмієте зробити дешевого робітника.»<br>«хазяйновитість»: «Це тобі не борщ пробувать нічого – треба взять», «Ви ніколи не пробуйте, а просто їжте!»<br>Про життя: «Кругом крадуть і крадуть… Голодних буде тим більше, чим більше голодним помагать.<br>Морить голодом робітників: «Робочий чоловік, мужик, не любить білого хліба, бо він і не смачний і не тривкий. Оце саме настояний хліб для робочих. Питательний, як кажуть лікарі».<br>Безкультурність, обмежений кругозір: «Котляревський мені без надобності»<br>Про бідноту: «терпіть не можу цієї бідноти».<br>Образи Феногена і Ліхтаренка – управителів та хабарників<br>Зозуля про них: «Честь давно вже потеряли, бо ви самі злодюги і не повірите нікому, що він краде так, як ви. Кати бездушні ви!».<br>Феноген про свої справи, скуповує землю, прагне бути хазяїном: «Гріх скаржитись! Та тільки то моя біда, що перше я купував, продавав і мав добрі куртажі варт було побиватись, а тепер держить при собі. Коли-не-коли перепаде свіжа копійка! Так пошукайте для мене десятин 500»<br>Бере хабарі (у Зеленського): «…якби не давали, то я б і не брав! А коли дають – бери! І сам хазяїн наш усіх научає: з усього, каже, треба користь витягать, хоч би й зубами прийшлося тягнуть – тягни! Так він робив і так робить від юних літ, а тепер має мільйони! Чом же мені не тягнуть, щоб і самому стать хазяїном. Та я й не тягну – дають. Тут і гріха не має!»<br>Це люди низької моралі, брехливі і підлі. Своїми негідними вчинками вони доводять до самогубства чесного юнака Зозулю, який закінчив сільськогосподарську школу.<br>Образ досвідченого поміщика Золотницького – ліберал, родовитий поміщик. Пузиреві говорить: «Дай віку дожить, не виганяй мене з Капустяного!» В його образі зображується занепад дворянства. Його лібералізм поступається під владою грошей.<br>Представники інтелігенції – Соня -&nbsp; донька Пузиря – їй бракує рішучості й наполегливості. Вона лише говорить про хижацьке ставлення до робітників, але нічим їм не допомагає. Калинович – вчитель гімназії, який мріяв одружитися на Соні, й також співчував селянам.<br>Образи селян, робітників. Досить таки скупі, але відчувається неспокій, непокора (бунт, стрілянина Ліхтаренка)<br>









Надіслала викладач будівельного технікуму транспортного будівництва Ясинуватський Муравльова Оксана Володимирівна, Донецька обл., м. Ясинувата 

<sub>Шкільна бібліотека [[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|онлайн]], підручники та книги по всім предметам, Українська література 10 клас [[Українська література|скачати]]</sub> 

[[Category:Життя_і_творчість_Івана_Карпенка-Карого_–_одного_з_корифеїв_українського_театру._Конспект_уроку_і_опорний_каркас]]
Возврат к странице Конспект уроку на тему: Українська драматургія і театр ІІ половини ХІХ ст. – початку ХХ ст. Іван Карпенко-Карий.
Источник — «http://edufuture.biz/index.php?title=%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%81%D0%BF%D0%B5%D0%BA%D1%82_%D1%83%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%83_%D0%BD%D0%B0_%D1%82%D0%B5%D0%BC%D1%83:_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B4%D1%80%D0%B0%D0%BC%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B3%D1%96%D1%8F_%D1%96_%D1%82%D0%B5%D0%B0%D1%82%D1%80_%D0%86%D0%86_%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%B8_%D0%A5%D0%86%D0%A5_%D1%81%D1%82._%E2%80%93_%D0%BF%D0%BE%D1%87%D0%B0%D1%82%D0%BA%D1%83_%D0%A5%D0%A5_%D1%81%D1%82._%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%BF%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE-%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%B8%D0%B9»
При использовании материалов ресурса
ссылка на edufuture.biz обязательна (для интернет ресурсов - гиперссылка).
edufuture.biz 2008-© Все права защищены.
Сайт edufuture.biz является порталом, в котором не предусмотрены темы политики, наркомании, алкоголизма, курения и других "взрослых" тем.
Разработка - Гипермаркет знаний 2008-
Ждем Ваши замечания и предложения на email:
По вопросам рекламы и спонсорства пишите на email: